ЯК КРУПІВЧАНКИ ВРАЗИЛИ ЄВРОПЕЙЦІВ

З 26 по 30 серпня заслужені майстрині народної творчості України Ніна Рабчевська (з ткацтва) та Любов Стельмашук (з вишивки) із с. Крупове побували в австрійському місті Хаслах. Це невеличке поселення в австрійських Альпах вважається одним із європейських центрів ткацтва. Також наші майстрині відвідали міста Відень та Ґрац. Вся поїздка була профінансована з міського бюджету.

 

Днями Ніна Михайлівна Рабчевська завітала до нас в редакцію, аби поділитися враженнями від поїздки та своїми міркуваннями, чим Україна може вразити Європу.

«Зовсім випадково випала така нагода поділитися досвідом з австрійськими колегами. Звісно, від вражень просто розпирає. Тим паче, добиралися ми до місця довго – через наше Закарпаття, Угорщину, літаком з Будапешта аж до Відня. Тому мали вдосталь нагод намилуватися прекрасними краєвидами, оцінити якість європейських доріг, гречність мешканців різних країн, майстерність колег по ткацькому ремеслу», – розповідає майстриня.

Оскільки перепоною міг стати мовний бар’єр, супроводжував у поїздці наших берегинь народної творчості перекладач та гід в одній особі. «Нам дуже пощастило в тому плані, що наш перекладач, хоч родом з України, проте давно мешкає в Австрії, поблизу того місця, де розміщений той унікальний центр ткацтва, який ми мали відвідати. Тому дуже багато дізналися про цей край, подивилися на пам’ятні цікавинки цієї місцини».

Що ж представляє собою центр, де побували майстрині? Це свого роду фабрика-музей, де зібрано дуже багато різноманітних верстатів для виробництва тканин з найрізноманітніших ниток. Тут, розповіла Ніна Михайлівна, можна ознайомитися з повним циклом «народження» тканого виробу. Можна побачити, який довгий та громіздкий процес передує виготовленню лляного полотна або ж виробу з вовни. Щось на зразок букле чи махеру. До речі, переважною більшістю Австрія спеціалізується саме на переробці руна овець.

«Власники центру ткацтва, а володіє ним ще досить молода подружня пара, самі дуже добре обізнані на ткацтві. Власник власноруч демонстрував, як працює той чи інший верстат, а на фабриці їх більше півсотні. А його дружина заправськи демонструвала, як обробляють льон на різних пристроях», – каже Ніна Михайлівна.

Була навіть така кумедна ситуація, коли власник дав нашим майстриням спробувати кілька рослин льону на дотик, мовляв, визначте, котра з них більше підходить для ткацтва. Коли ж крупівчанки безпомилково обрали довгунець, тільки захитав схвально головою. Ствердив, що визнає їх майстерність – інша рослина льону, яку жінки відхилили, виявилося, взагалі була олійною. Отож довелося в ході зустрічі ще й такий своєрідний «іспит» скласти.

Проте, коли пані Ніна взялася показувати за верстатом, як вона вміє перебирати затикання (візерунки) на полотні, вже дивуватися випало австрійцям. Такої копіткої ручної роботи, виявляється, вже не вміли робити навіть їхні бабусі. Там вже давно процес ткацтва було автоматизовано. Навіть таке індивідуальне явище, як візерунок.

«Щоб передати якийсь малюнок на полотно, там спочатку його сканують на спеціальному апараті, який видає готову перфоровану заготовку. Тобто ткачеві зовсім не треба клопотатися над майбутнім візерунком на полотні. На верстат заправляються кольорові нитки, які завдяки цій перфозаготовці автоматично потім переплітаються у візерунок», –пояснює крупівська ткаля. До речі, може виникнути в когось запитання, чому вона каже «ткачеві»? Принаймні, я перепитала. Виявляється, в Австрії здебільшого виготовляли тканні вироби чоловіки. Отака гендерна нерівність.

Масу цікавинок майстриня зафотографувала і потім показала нам. Для фахівців дійсно є просто унікальні речі. Якісь докорінно відрізняються від усталеного у нас ткацтва, деякі – повністю ідентичні.

Мали наші майстрині ще один бенефіс в цьому австрійському центрі ткацтва, коли продемонстрували невеличку добірку своїх виробів. Австрійські колеги аж язиками прицмокували від такої тонкої і делікатної роботи. Бо ж таки у наших жіночок дійсно руки золоті. «Ми ще й включили фільм про наше село та виробництво серпанку, то коли зазвучала українська мелодія, господарі мало не розплакалися від зворушення».

Ми поцікавилися, чи планується продовження цього знайомства? Пані Ніна розповіла, що принаймні австрійці воліли б й далі співпрацювати з крупівськими майстринями, восени, наприклад, запрошували їх на фестиваль ткацтва, який тут проводиться регулярно і традиційно вже багато років поспіль. «Важко про щось загадувати наперед, наша громада не є настільки багатою, щоб профінансувати таку поїздку. Однак дуже хотілося б таки побувати на подібному фестивалі. Нам є багато чого показати, аби вразити Європу», – резюмувала Ніна Михайлівна.

Що ж, хай світ бачить, яка багатогранна та творча наша Україна, і наше Крупове – яскравий тому приклад.

Людмила РОДІНА.