Многії літа і нових творчих здобутків

В день Різдва Пресвятої Богородиці міський голова разом з колективом щиро привітав з ювілеєм почесного громадянина Дубровиці Миколу Миколайовича Адамчука, якому нещодавно виповнилося 80 років. Дубровичани знають цю прекрасну людину передусім як організатора творчих зустрічей зі знаними земляками у будинку культури з нагоди Дня міста. На жаль, минулого року цю гарну традицію перервала пандемія. Але, як каже Микола Адамчук, попереду у нього нові творчі плани та задуми. Він з любов’ю хоче прислужитися, як фахівець галузі культури, рідній Дубровиці та своїм землякам.

Попросила нашого шанованого земляка розповісти про себе, адже, як правило Микола Миколайович дуже гарно розказує нам про іменитих, талановитих уродженців краю, а не про себе. Тепер слово про автора мистецьких зустрічей. Микола Адамчук розказує:

– Я народився у Дубровиці. Батьки жили на вулиці Воробинській. Тато Микола Михайлович був старостою церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Мама Катерина Трохимівна –домогосподарка, батьки виховували п’ятеро дітей. Грамоті нас навчав дід Трохим. Дід читав псалтир, навчав онуків молитися.

Я мріяв в дитинстві про небо, із задоволенням читав авіаційні книжки. Але через зріст, мої мрії не втілилися в життя. До першого класу пішов у 1948 році. Навчався у міській школі, яка тепер №1. Попри складний час, працювали у школі дуже добрі вчителі - мудрі, інтелігентні, скромно, але гарно одягнуті. Вони були взірцем не лише для учнів. А про ставлення тодішніх педагогів до дітей можна розповідати багато позитивного. Я закінчив школу і за прикладом брата вступив до Львівського кінотехнікуму. З Воробинської вулиці у той час там навчалося п’ятеро хлопців, окрім нас – троє братів Горунів. У нас були прекрасні викладачі, автори багатьох підручників. Я здобув спеціальність «Технік по ремонту й обладнанню кіноустановок». Ми, наприклад, розрахували, яка кіноапаратура має бути на те чи інше приміщення, скільки виходів у залі, стільців, який екран тощо. Нас навчали монтувати апаратуру. У той час йшов бурхливий розвиток кіномережі. Технікум я закінчив з відзнакою. Потім працював у Демидівці майстром кіновідеомережі. Згодом була служба в армії, в Калінінградській області та в Естонії. Це були шістдесяті роки, я служив в інженерних військах. На деякий час лишився служити по контракту. Одружився з дубровичанкою Зінаїдою. Разом у парі ми вже прожили 56 років: виховали дітей, маємо четверо онуків та троє правнуків.

Як розповів Микола Адамчук, згодом за пропозицією брата, він потрапив на роботу на Львівщину. У Городку працював технічним керівником районної кіновідеомережі. Коли на Львівщині утворився новий район – Миколаївський, то був потрібен керівник дирекції кіновідеомережі. Після розмови з районним керівництвом Микола Адамчук отримав ствердну відповідь щодо роботи. Розпочинав у Миколаєві практично з нуля створювати систему кіновідеомережі: не було ні техніки, ні кадрів. Микола Адамчук створив у районі нову галузь, яка стала однією з найрентабельніших в області. Разом з тим Микола Адамчук завжди виступав на сцені. Згодом він став начальником управління культури в Миколаївському районі, а дружина Зінаїда завідувачкою РАЦСу. Одинадцять років наш земляк очолював галузь культури Миколаївщини. «Я почав шукати здібних людей для роботи, а тих, хто вже працював я заохочував здобувати вищу освіту, розповідає Микола Миколайович. – Ми стали районом відмінного бібліотечного обслуговування. Двічі займали третє місце в області по культурі. А по клубній роботі були й кращими в Україні. Я шанував своїх колег. З часом мені запропонували роботу у райкомі, проте я відмовився, бо хотів і далі працювати в галузі культури. Моя відмова мені коштувала посади».

У 70-х роках Микола Адамчук заочно закінчив Київський державний університет культури, здобув спеціальність «Клубний працівник вищої кваліфікації, керівник драматичного колективу». У життєвій біографії Миколи Адамчука є цікава і робота у музеї народної архітектури та побуту. Він їздив в експедиції, вивчав архітектуру та побут Гуцульщини, Бойківщини. Працював наш земляк і секретарем парторганізації на одній з найбільших птахофабрик України. І там він створив народно-хорову капелу. На жаль, через обвал економіки виробництво зупинилося. 800 працівників фабрики практично залишилося без роботи. А потім Микола Адамчук очолив будинок культури цементного комбінату. Як згадує Микола Миколайович, щонеділі там проводили цікаві заходи, щомісяця діяли персональні виставки художників, були зустрічі з цікавими людьми, звіти народних колективів. Миколу Миколайовича знали й шанували багато людей. У 2002 році він виграв вибори міського голови Миколаєва, що на Львівщині. Передусім подбав новий мер про питання благоустрою та освітлення міста, завжди  знаходив спільну мову з підприємцями. Як каже мій співрозмовник, завжди важливо чути людей, на будь-якій посаді.

Зараз Микола Адамчук очолює громадську раду старійшин у своєму місті. Він небайдужий до питань життєдіяльності Миколаєва і має багато однодумців, готових поділитися досвідом. За плечима – великий досвід роботи і, безсумівно, талант, дарований Богом. Адже де б не був наш земляк, охоче ніс зі сцени глядачам українську пісню, бо має чудовий голос. Микола Адамчук – людина високодуховна. Він староста церковного хору храму Різдва Пресвятої Богородиці у Миколаєві.

До речі, донька Миколи Адамовича Лариса разом з чоловіком Богданом Кожушком та дітьми створила сімейний ансамбль «Кожушки», який відомий на Львівщині та за її межами. За плечима сімейного гурту «Кожушки» – 18 років плідної концертної діяльності. Художнім керівником є старший викладач Рава-Руської музичної школи Богдан Кожушко, солісткою – його дружина, педагог цієї ж школи Лариса Адамчук-Кожушко. Інші учасники – їх діти: випускниця Львівської національної музичної академії Наталія Кожушко (флейта) та випускник цієї ж академії Богдан Кожушко (акордеон). Обоє – лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Батько акомпанує на гітарі, а мама підігрує на барабанчику-дзвіночках, інших інструментах. «Кожушки» з незмінним успіхом виступають на сотнях сцен. Як наголошує пані Лариса в своїх інтерв’ю, багато у чому завдячує татові, тестю, дідусеві – Миколі Адамчуку, який організував колективу багато сольних концертів, забезпечував інформаційну підтримку. Ось так проростає родинний талант.

Ми знаємо Миколу Адамчука як талановитого організатора культурних заходів, людину-митця, людину-патріота Дубровиці. З роси й води Вам, наш шанований Земляче. Дякуємо за вашу небайдужість і чекаємо нових творчих проєктів.

Люба КЛІМЧУК.