Гарний настрій теж має смак

Будь-яка справа приречена на успіх, якщо до неї додати старань та душі. А душевності та працьовитості нашому жіноцтву не позичати. Всюди завзяті господині встигають – і за домашніми приглянути, і в городі навести лад, і в ліс гайнути по дикороси.  Ще й поміж цього викроюють час для улюбленого заняття. В кожної воно своє. Декому, наприклад, до снаги перетворити звичайне захоплення кулінарією на справжнє мистецтво. Про одну з таких майстринь солодких витворів сьогодні розповімо.

 

Ця мініатюрна дівчина зовсім не схожа на людину, котра багато випікає й дегустує солодощів. Проте сторінка Галини Подик у соціальних мережах – це естетичний рай для ласунів. Там сила-силенна короваїв, тортів, імбирного печива та тістечок.  Смачних, вміло оздоблених, а головне – зроблених з любов’ю. Рахунок кондитерки вже давно перевалив за кілька сотень десертів. Втім вона скромно каже, що досі майстринею себе не вважає, просто займається цією справою для душі. Та результат її солодкої творчості – говорить сам за себе.

А почалось все з дитинства, з улюбленої маминої смакоти. В її батьківському домі в Нивецьку зажди смачно пахло випічкою. Мама залюбки чаклувала на кухні і тішила рідних. На кожне свято та день народження презентувала торт з відповідним оформленням.  Інтернету тоді не було, тож цікаві рецепти відшукувала в газетах та журналах. Маленька Галя за цим кулінарним процесом  захоплено спостерігала. А згодом  й собі бралась допомагати. Інколи було більше шкоди,  ніж  користі від тої помочі. Та це запалу дівчинки не зменшувало. В п’ятому класі твердо вирішила – в майбутньому стане кондитером. А після дев’ятого – вступила до Сарненського училища. Про цей заклад в дівчини найтепліші спогади. Тут їй дали основу знань в кулінарній справі. Випускною роботою майбутньої кондитерки став десятикілограмовий торт у формі замку. Часу, нервів й зусиль на нього було затрачено чимало, та результат того вартував. Оцінку отримала відмінну.

Відразу після училища Галина вийшла заміж і поринула в сімейне життя. Молода пара звила родинне гніздечко в Залішанах (звідти родом чоловік). У вирі повсякденних клопотів довелось на трохи відкласти свою солодку мрію. І лиш після народження першої донечки взялась за її втілення.

«Декрет у багатьох відкриває нове дихання, спонукає шукати себе, – каже  співрозмовниця. – Отак і я надумала знову випікати торти. Спочатку – для своїх близьких, а згодом і на прохання знайомих. Звичайно, не все вдавалося відразу. Мої роботи були далеко неідеальними. Однак у будь-якій справі головне – терпіння та бажання вчитись. І це бажання привело мене на майстер-клас до знаної у нашому краї кондитерки Оксани Клюйко. В неї переймала навики випікання короваїв, тортів та квіткового декору. І як бонус – отримала заряд натхнення від людини, яка живе своєю справою. Після навчання, напевно, для проби випекла цілий мішок борошна. Таким чином «набивала руку» у виготовленні короваїв. Їли їх всією родиною, бо вдома я з дітьми й чоловіком з такою кількість не справлялись».

Скільки відтоді довелось наготувати смачної краси, Галині важко злічити. Найбільше із замовлень, яке спадає їй на думку – 24 кілограми короваїв і 10 кілограм тортів за 5 днів. Для молодої кондитерки – це був справжній виклик, який вона гідно прийняла. Практично не спала, бо у мами трьох маленьких діток й інших клопотів вдосталь – лише поспівай робити. Але таки справилась вчасно.

«Всі роботи для мене, наче діти. За кожну хвилююся. Хочеться, щоб добре смакувало і виглядало гарно. Можу по кілька діб просидіти над однією. Якщо щось мені не буде подобатись, то собі не дозволю таке віддати людям. Обов’язково перероблю. Весь процес – від випікання до оформлення – захоплює. Це як своєрідна магія, коли береш звичайні продукти (борошно, яйця, масло) і перетворюєш їх на солодкий виріб. При чому з одних й тих самих складників можна «начаклувати» геть різні десерти. Втім кондитерська «магія» – це точна наука, тут не можна нехтувати пропорціями, температурою, часом. Десь помилишся – і вся праця нанівець. Тому ця справа не завжди легка, але вона приносить мені неабияке задоволення, надихає й дає можливість втілювати фантазії. А коли мої роботи подобаються людям – це вдвічі приємніше. Радію, як замовники, скуштувавши торт чи коровай, телефонують і дякують. Всім відомо, що солодке піднімає настрій і дарує гормон щастя. А робити людей трішки щасливішими – дуже приємно».

Помічників Галині не бракує. Обидві доньки, семи й дев’яти років, охоче доєднуються до народження смаколиків. Зняти пробу з крему, оцінити новий рецепт, який придумала мама, прикрасити десерт чи зліпити солодку фігурку – все їм цікаво. А от головним дегустатором готових смаколиків стає синочок. «Намагаюся встигати все –  реалізовувати себе і як мама трьох діток, і як кондитер. Щоправда, мамою доводиться бути вдень, а кондитером – здебільшого вночі. Сім’я – найбільша моя цінність і найкраще досягнення. Коли рідні люблять, розуміють та підтримують, це додає снаги й натхнення. З чоловіком ми вже 11 років у шлюбі, нещодавно відзначили чергову річницю. Саме йому на тридцятиріччя я колись зробила перший свій мастичний торт. Він тоді мріяв про нову машину, от я йому й презентувала торт у вигляді синьої «Ниви». Завжди стараюсь втілити солодкі мрії своїх близьких. Жодне свято в нас не проходить без десертів».

Раніше кондитерка захоплювалась вишивкою. Це в неї від мами Олени, вона – вправна вишивальниця, натворила власноруч вишитої краси для всіх онуків та дітей. А в Галини зараз на це бракує часу. Головним улюбленим заняттям залишається створення десертів.

«Хотілося б звісно більше творити, серйозніше цим займатися. Про це завжди мріяла. Але поки такої можливості не маю, бо мешкаю у віддаленому селі. Далеко не всі хочуть їхати за десертами в Залішани. Тому це заняття радше для душі, ніж для заробітків. Та покидати його не збираюсь. Нині вчусь, здобуваю досвід, наступаю на власні граблі. Поки майстринею себе не вважаю, я скоріше кондитер-любитель. Втім переконана, що важливо у кожному ділі не боятись експериментувати, постійно пробувати щось нове, а найголовніше – любити те, чим займаєшся».

З такими думками складно не погодитися. Бо й справді, якщо людина насильно змушує себе щось робити, то навряд чи це принесе бажаний результат. Швидше – кепський настрій та розчарування. Тому варто займатись тим, що окриляє, що приносить радість, наприклад, фантазувати над дивовижними десертами.

 

 

* До дня української писемності та мови

Коли відзначають? Трохи історії.

Як святкуємо. Хто ще святкує?

9 листопада ми святкуємо ще одне лише наше, автентичне свято – День української писемності та мови. Цього дня 1997 року Президент України Леонід Кучма видав указ про його відзначення. В цей день на українському радіо традиційно відбуваються радіодиктанти національної єдності. Цю акцію започатковано 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не так з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово. До акції долучаються не тільки ми, українці в Україні, мешканці всіх областей, а й українці за кордоном, українська діаспора. Святкуємо разом.

Також цього дня стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Щорічна кількість учасників – понад 6 млн. осіб із 20 країн світу. Цей день святкувати просто – лише розмовляти українською мовою і заохочувати до цього інших.

 

Важливий крок інтеграції України в Європу

Інтеграція нашої країни в Європу вимагає всестороннього реформування, а не тільки економіки, влади, армії, поліції, медицини, судової системи тощо. Важливим кроком зближення і подальшого віддалення від одвічного ворога українського народу агресивної Московії також важливий крок в галузі мови. Цей мовний крок повинен зробити Україну значно ближчою до Європи і позбутися впливу ворожої Московії. Саме про цей крок я хочу нагадати і обґрунтувати, що він теж дуже важливий для зближення України з Європою.

Останнім часом після того, як секретар РНБО Олексій Данілов в одному з інтерв’ю висловився за перехід української мови на латинську абетку, серед українців розгорілася дискусія – варто чи ні переходити солов’їній на латинку.

Прихильники ідеї «модернізації мови через латинізацію» наводять приклад Туреччини, яка перейшла на латиницю 100 років тому, а також нещодавні Узбекистану та Казахстану про запровадження латинської абетки й закликають українців до такого ж рішення. Опоненти кажуть, що латинка – чужа нашій мові та недоречна з огляду на історичний контекст. А тепер давайте розглянемо цю суперечку опонентів більш глибше і по суті. За і проти – від опонентів в цій суперечці.

 

За латинку

Я прихильник латинки, я – за латинку! Головне, чому я так вважаю, бо це важливий крок відходу України від «рускава міра», від ворожої Московії (про це я вже говорив вище і ще раз повторюсь). Адже латиниця у більшості людей асоціюється із Заходом, а кирилиця – із тюремним Совєтським Союзом та путінською Московією. Тож перехід на латинку допоможе нам ментально стати ще більш європейськими. Продовжимо суть переходу на латинську графіку.

Український алфавіт складається з 33-х букв, а латинський – з  26-ти. Різниця, як бачимо, в семи буквах, але це не стане завадою на шляху переходу. Мовознавці-лінгвісти знають, як це зробити і зроблять. Ідея запровадження «української латинки» не нова. Український алфавіт міняти на латинський вже пробували раніше і все добре виходило, однак такі проєкти не були однозначно схвалені і не доведені до кінця. Сьогодні рух «Latynka tak» знову стає дискусійним серед українців. Тож чи варто переводити українську мову на латинку? Так, варто! Вдумайтесь, кілька мільярдів людей на планеті пишуть латинкою, і це цивілізований світ. А кирилицею користуються тільки двісті мільйонів. І Україні треба визначитись: чи ми є частиною європейської спільноти, чи все ж таки «рускава міра». Для мене є також очевидним, що перехід на латинку убезпечить нашу мову від совєтської інтервенції. Тому що впливати на мову іншої країни (маю на увазі нашу солов’їну), та ще й з іншою абеткою, значно складніше.

Критики латинки вважають, що із її запровадженням ми втратимо своє історичне надбання, маючи на увазі кирилицю. Але це зовсім не так. Втім кирилиця не є українським винаходом. Кирило та Мефоній, які її розробляли, – не українці. А створювали абетку вони на замовлення константинопольського імператора. Так що не треба про це забувати, що кирилиця прийшла до нас ніяк аж не із Московії, а спочатку це письмо прижилося у Києві, а потім вже далі зійшло на схід. А прийшла до нас кирилиця із Болгарії разом зі старослов’янськими богослужбовими книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році.

Варто також сказати, що суперечки щодо кирилиці й латиниці ведуться століттями. Був період, коли латинським письмом писалися українські слова ще у ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ, а в 1880 р. був виданий латинізований «Кобзар» Т. Шевченка. Зрештою, діловодство королівства Данила Галицького велося латинською мовою і латинковою українською. Рукописи доби Богдана Хмельницького (часи Речі Посполитої) творили українською мовою, але латинською абеткою. Хмельницький спілкувався із польськими та литовськими магнатами латинню, адже вони її краще розуміли. Але все ж ми продовжували користуватися кирилицею.

Нагадаю, що і туркам, і узбекам, і азербайджанцям, і казахам було ще важче, ніж нам, українцям, з арабських символів перейти на латинку, з огляду мовних тонкощів. Але вони це зробили. Як і Молдова, Туркменістам ось таку програму ухвалили. Як результат, Молдова і Азербайджан є найбільш економічно незалежними країнами від агресивної Московії з усіх колишніх совєтських республік. А Литва, Латвія, Естонія, які єдині у колишньому совєтському тюремному Союзі споконвіку користувалися латинкою, без проблем увійшли до ЄС, до НАТО. Я розумію, що таке реформування потребує великих витрат, але вони того варті. Знаю, що не всім українцям може датися легко перехід на латинку. Втім для покоління 20-45-річних він не стане проблемою, адже ці люди знають латинку завдяки користуванню електронною поштою, СМС-листуванню. Зрештою, у google-перекладачі українські слова автоматично транслітеруються латинкою.

Зрозуміло також, що перехід на латинський алфавіт потребує колосальної роботи: нових граматичних правил, навчальних програм, нових підручників тощо, і при тому, треба зберегти всі тонкощі української мови, її автентичність (оригінальність), її неповторність. Потрібні будуть великі економічні витрати на заміну програмного забезпечення, друкувальних пристроїв, написах на вулицях тощо. І все це, де тільки присутнє слово, доведеться змінювати. Все це робили і переходили на латинку і продовжують переходити азіатські країни, а ми європейська країна, то чому ми маємо залишатись в полоні ворожого «рускава міра»?

 

Проти латинки

Опоненти дискусії, які проти переходу української азбуки на латиницю, кажуть, що цей перехід завдасть шкоди українській мові, мовляв, він розірве нашу орфографічну історичну традицію. Наводять приклад, що кирилицю використовували ще в Київській Русі, і більша частина літературної спадщини України написана за допомогою цієї азбуки. Погоджуюсь, що це так. Але то був зовсім інший час,  порівняно з теперішнім інноваційним, зовсім іншими були Європа і Україна. Часи міняються. Ще раз повторюся: кирилиця не є українським винаходом, нехай нею користується Болгарія, Московія, Білорусь. Україна – не Московія.

Ще один аргумент проти – якщо ми відмовляємося від кирилиці як нашої абетки, то дамо зайвий шанс Московії присвоїти українську спадщину. Нагадаю, що вона вже давно присвоїла все українське, що могла, навіть нашу колишню назву Русь. Викрала нашу історію, культуру, наших князів, видатних українців, наші звичаї, побут і підігнала під себе, відмовившись від свого ординського, азійського походження, але й це не допомогло їй стати європейською. Так що цього аргументу не варто боятися. Наша спадщина є нашою спадщиною, бо тільки ми, українці, є спадкоємцями Руси-України.

Опоненти проти дуже турбуються про росіян, які проживають в Україні. Вони заявляють, що перехід на латинку спричинить для них додаткові труднощі, мовляв, їм доведеться переучуватись ще й на латинський манір. Можна подумати, що вони хочуть перейти на українську мову і починають її вивчати. Навпаки, вони ігнорують українську мову. Так що і на цей аргумент не варто звертати увагу. Є ще й інші аргументи опонентів проти латинки, але вони не такі вже й значимі, щоб про них говорити.

Зрозуміло, що процес заміни письма є тривалим і потребує щонайменше 10-15 років, але починати щось робити вже треба зараз, бодай з якихось наукових розробок та ініціатив. У нас відбулась Революція Гідності, два Майдани, 75-80 відсотків населення зараз за євроінтеграцію, йде дискусія в суспільстві з цього питання тощо. І на цій хвилі було б добре почати цей процес. І завдяки цьому ми станемо культурно мобільнішими, відкритішими, ближчими і зрозумілішими для Європи, для світу. Так, що я підтримую і я за рух «Latynka. Tak». «Руській мір». Ні.

Михайло БОГОВИЧ, м. Дубровиця.

 

 

Маленька планета на вершині краси і достатку

Цей невеликий острівець працелюбності, експериментів і достатку знаходиться на землі моєї батьківщини – великої держави Україна.

Господарем цього пишного екзотичного куточка є людина, небайдужа до всього, що відбувається не лише навколо нього, а й далеко за межами області.

Коли б не ступила на це незвичайне обійстя, отримую віночок позитивних емоцій, вражень від побаченого і почутого.

Данило Шабак сповнений оптимізму, керує і господарює цією, ним створеною планетою працелюбності, експериментів, де кожний клаптик відвойованої у природи землі перетворюється на острівець краси і достатку, створюючи гармонію у душі господаря.

Кінець жовтня, здається, що зібрані врожаї, закінчені польові роботи. Коли запитала цього чарівника, чим займається, відповів, що на полі і готує землю до зимового відпочинку.

А я знову вкотре навідую цю чудову родину, де все надихає на гарний настрій і домашній затишок. Як годиться, запрошують наразі до чаю, де перше спілкування налаштовує на розмову невимушену і цікаву. Нещодавно придбали добру корівку-годувальницю, тому традиційно готують продукти власноруч.

Господар захоплюється виготовленням твердого сиру, тому пропонує скуштувати його у різних видах. Смак неповторний, на вигляд якісний і апетитний. Пишався на столі торт, який готували дівчата. Пані Марія запропонувала одну із закарпатських страв: квасоля зварена з молоком. Смак неповторний, як і у всьому, що пропонували спробувати. особливо соки: гарбузово-апельсиновий, виноградний, адже господар вирощує десятки сортів винограду.

Пан Данило запрошує вже до знайомих мені його саджанців, тут є багато поновлення: до чого доторкнеться рука працелюба – все росте, розвивається, цвіте, плодоносить.

У горщиках і ящиках, на соломі і траві, на відвойованій від болота родючій ділянці – все вабить око від ранньої весни до глибокої осені, зачаровує квітами і плодами.

Розрісся молодий фруктовий сад, висять грона різних сортів винограду, полуниці, фундук. Багато місця приділено лохині, яка розкошує скрізь: у горщиках і ящиках: родина не лише збирає ягоди, а й залишки реалізує на продаж.

Данило Олександрович пригощає фруктами із саду, до речі, він сам прищеплює дерева, а грунт підготував на місці, де було болото і завжди все підтоплювало. Возив землю тачкою, доки вже земля стала придатною для садіння.

Господар ніжно торкається стебла рослин, кущів, дерев. Він прислухається, про що гомонить земля, як пульсує життєдайна сила по корінню і стеблах дерев, рослин, кущів.

Закінчився збір фруктів і овочів. Але город не сумує, бо на ньому розкошують хризантеми. Милуюся красою не лише я і наші земляки, милуються люди з усієї України, а також навідуються гості з-за кордону.

І не лише краса приваблює гостей, а й чимале господарство: багато видів домашньої птиці, рідкісні екзотичні птахи. Водночас пан Данило підгодовував гарбузами коней, підходимо – і лошатко, яке брало їжу з рук господаря.

Але казка на цьому не закінчується. Пан Данило лікує опіки та різні шкіряні захворювання продуктами бджільництва. Має сертифікат лікаря-апітерапевта, займається бджільництвом.

Найменших робітників господар не задіює у своєму господарстві. Працюють всі дієздатні члени родини із берегинею домашнього вогнища пані Марією.

Багатогранність захоплень господаря стимулює його до шліфування майстерності та досвіду. Навчився гончарної справи найменший Максимко. Сам майстер, художник, різьбяр по дереву, експериментатор показує свої вироби, картини, предмети домашнього вжитку, які свідчать про наполегливу працю, багатий духовний світ, любов до життя, до навколишнього світу, талант від Бога.

Неймовірно, але мій співрозмовник пан Данило постійно займається волонтерством, особливо перед великими святами готує продукти власного виробництва і відправляє бійцям на схід у зону воєнних дій.

Звичайна людина, але з багатим життєвим досвідом, сильною харизмою, найкращими людськими цінностями, який вірить у Бога і в Україну, завжди підставить дружнє плече, відгукнеться на людський біль і простягне руку допомоги у потрібний час, у важку хвилину.

Надія СВИЩЕВСЬКА,

с. Кураш.

 

Алла Мазур:

«Приносити користь –

це величезне щастя!»

14 листопада своє професійне свято відзначають логопеди – такі собі «чарівники», які за допомогою масажів, ігор та вправ допомагають дітям розмовляти правильно, а іноді – й просто заговорити. Ця професія з десяток років тому була рідкісною, нині ж вона – вкрай затребувана. Про свій фах, «мовні» проблеми дітлахів та про те, як з ними боротись, поросили розповісти досвідченого логопеда Мазур Аллу Адамівну. Вона вже 16 років живе своєю роботою, знаходить підхід до діток та вселяє їм віру в себе і власні можливості.

 

Алло Адамівно, розкажіть про себе. Що спонукало обрати такий непростий і водночас важливий фах? 

Народилась я в селі Берестя. Після  закінчення школи вступила в Дубнівське педагогічне училище, а у 2009 році закінчила Рівненський державний гуманітарний університет. Чому я обрала професію педагога? Я задавала собі це запитання багато разів. І завжди відповідь була одна – тому що це «моє».

Скільки вже років Ви у професії? Який довелось пройти педагогічний шлях за цей час?

Вчителем-логопедом я працюю уже майже 16 років. Але свій педагогічний шлях починала з професії вихователя дошкільного закладу. Відразу після закінчення педучилища, яке стало для мене міцним фундаментом у професійній діяльності, працювала в Берестівському дитячому садочку. Згодом мене призначили вчителем-логопедом логопедичного пункту при ЗОШ №1, за яким було закріплено 23 навчальні заклади району. Після його ліквідації була прийнята на посаду вчителя-логопеда в ЗОШ №2, а також проводжу корекційно-розвиткові заняття з дітьми з особливими потребами в ДНЗ №5 м. Дубровиця.

Що найскладніше у Вашій роботі? Які виклики стоять перед логопедом? Адже всі добре розуміють, що знайти підхід до дітей – це завдання не з легких...

У моїх руках виявилось найдорожче – діти. Такі різні й несхожі один на одного. До кожного з них потрібно підібрати свій ключик, зуміти захопити, зацікавити, завоювати довіру і любов. Одну дитину треба навчити «свистіти», іншу – «шипіти», ще іншу – «ричати, як тигрик». І для кожного необхідно знайти свої методи та прийоми. Та підбір матеріалу – це половина справи, дуже важливо  встановити емоційний контакт з дитиною, створити доброзичливу атмосферу.

Працюючи з дітьми з особливими потребами, розумієш, що бажаний результат буде не скоро, але маленькими кроками ми до нього йдемо. Вчаться не тільки мої вихованці, разом з ними вчуся я сама – витримці, терпінню, розумінню, чуйності, доброті. І як приємно бачити результати копіткої роботи, як радіють самі діти своїм маленьким перемогам! Вони змогли, зуміли! Саме в ці хвилини розумієш важливість своєї професії і в душі усвідомлюєш: «Ось чому я стала вчителем-логопедом».

Мабуть, за роки практики було безліч логопедичних діагнозів, ситуацій, вдосталь батьківських тривог і дитячих посмішок. А які випадки найбільше врізались в пам’ять?

Часто згадую одного хлопчика, і навіть розповідаю про нього іншим діткам, як приклад. Для постановки звука [р] є спеціальні вправи, які задаю як домашнє завдання. Вправу «заведемо моторчик» я прошу дітей виконувати вдома якомога частіше. І коли я прийшла в садочок на заняття – він з радістю біг назустріч і «ричав» (тобто вимовляв звук [р]), а тоді голосно додав: «Я ходив по хаті, «диркав», «диркав», та й навчився вимовляти «р».

А ще запам’ятались слова однієї дев’ятикласниці, з якою ми працювали над правильною вимовою знову ж звука [р]. Вона мені сказала, що у неї є дві мрії. Перша – навчатись вимовляти цей звук, а друга – вступити в університет. Перше її бажання швидко збулося, а через два роки вона вступила у бажаний заклад.

Загалом  більшість вихованців, з якими я працювала, мали нескладні мовленнєві вади, але за останні роки зросла кількість дітей із затримкою мовленнєвого розвитку та іншими порушеннями мовлення.

Коли батькам варто  звертати увагу на недоліки у мовленні власних чад? Адже більшість малят плутають слова та звуки у перші роки життя…Що ж має насторожити?

Затримку у мовленнєвому розвитку можна виявити вже з перших днів життя малюка. Ознакою, що має насторожити батьків, є слабкий монотонний крик. Також  повинно  насторожити, якщо:

– наприкінці 1 місяця немовля не кричить при неприємних відчуттях (наприклад, коли воно мокре чи хоче їсти);

– наприкінці 4 місяця не посміхається, коли з ним розмовляють;

– наприкінці 5 місяця не вимовляє окремих звуків чи складів («ба-ба-ба» чи «га-га-га»), не намагається, знаходячись на руках у матері, відшукувати поглядом названі нею об’єкти («Де тато?»);

– наприкінці 7 місяця не намагається привернути до себе увагу певними звуками;

– наприкінці 9 місяця в мовленні не з’явились повторювані однакові склади, які звучать як одне слово, наприклад: «ма-ма», «дей-дей», «да-да»;

– наприкінці 10 місяця не може повторити за дорослим близько восьми різних звукосполучень та складів, не може заперечно похитати головою («ні-ні»), помахати рукою на прощання («бувай-бувай»);

– наприкінці 12 місяця не вимовляє жодного осмисленого «дитячого слова», яким малюк називає одні й ті самі предмети, осіб, ситуації, не прислухається до музики, не виконує просту інструкцію (наприклад, «дай машинку»);

– наприкінці 15 місяця не вживає адекватно слів «мама»  і «тато»;

– наприкінці 19 місяця не вимовляє осмислених слів, не показує частини тіла, які називає дорослий;

– наприкінці 29 місяця не розуміє значення слів «великий – маленький».

Ці показники вказують на передумови виникнення затримки мовленнєвого розвитку дитини, і батьки обов’язково повинні знати про них, щоб якомога раніше звернутися за допомогою до спеціалістів.

Як найближчі люди можуть негативно вплинути на мову малюка? Яких помилок припускаються батьки, бо ж часто можна почути думки: «Та нічого, ще виговориться чи переросте»?

Не варто повторювати за дитиною неправильну вимову звуків, адже діти схильні до наслідування. Розмовляти з малюком треба тільки правильно та своєчасно виправляти його. Неправильні уявлення про звуки рідної мови можуть закріпитися і затримуватимуть у дитини розвиток правильної звуковимови. Отже, потрібно уникати «сюсюкання» з нею.

А чи може дитина сама «виговоритись»? Таке справді буває, але не так часто. Навіть якщо вона не вимовляє одного звука, але їй вже виповнилося 5 років, обов’язково потрібна логопедична консультація.

Що робити натомість? Як рідні можуть допомогти дитині швидше заговорити?

Розвиток мовлення дитини починається від народження. Навичок правильної вимови вона набуває в сім’ї. Усе те, що роблять батьки для всебічного розвитку свого малюка, має велике значення для всього його подальшого життя. Тож мовлення необхідно вчити перш за все шляхом особистого прикладу. Малюк повинний чути правильну, чітку, виразну мову. Розмовляти з дитиною потрібно під час будь-якої діяльності. Розповідайте про те, що ви робите і що робить вона сама. Ставте запитання: це стимулюватиме дитину давати відповіді. Спонукайте малюка до звуконаслідування. Дайте дитині в руки малюнок, і вона заговорить (казав педагог Костянтин Ушинський). Отже розглядайте ілюстрації, сюжетні та предметні малюнки. Розповідайте казки, співайте дитячі пісні, читайте вірші. Робіть гімнастику для язичка перед дзеркалом разом з дитиною, розвивайте дрібну моторику – і це обов’язково дасть результат.

Сучасні діти з пелюшок вміють користуватися гаджетами, але часто-густо при тому не говорять. Яка Ваша думка щодо цього?

Одна із причин затримки мовленнєвого розвитку – є недостатнє спілкування з дитиною. Зменшіть перегляд телевізора. Не існує мультиків, що розвиватимуть вашу дитину краще, ніж ви. Не давайте в руки телефон дитині заради того, щоб вона не плакала, мовчала або не заважала. Намагайтеся відповідати на всі дитячі запитання, пояснюйте їй, що, де, коли, чому і навіщо відбуваються певні речі та явища.

Мова – це дар, якщо його не повернути дитині у певний час її розвитку, то вона стане у суспільному житті дуже вразливою. Які настанови, Ви, як досвідчений логопед, можете дати мамам й татам? Особливо тим, хто проходить цей життєвий етап вперше?

Якщо дитині тільки 3 роки і вона погано говорить, ви можете виконувати з нею вправи артикуляційної, дихальної та пальчикової гімнастики, і мовлення значно покращиться. Проте, якщо дитині вже 4 роки і вона неправильно вимовляє кілька звуків, слід звернутися до вчителя-логопеда. Очікування, що «ось-ось заговорить сам», зазвичай не виправдовується. Пам’ятайте, що мовленнєві порушення легше попередити, аніж подолати. Отже консультації вчителя-логопеда, систематичні заняття з дитиною в домашніх умовах допоможуть скоригувати наявні порушення звуковимови та відкриють дитині шлях до успішного навчання у школі.

Ви лише дитячий логопед, чи був досвід роботи з дорослими? Чи існує у логопедичній практиці такий термін, як «пізно»?

Так, досвід роботи з дорослими людьми у мене був. Зверталися за консультацією по виправленню неправильної вимови звука [р] та подоланню міжзубного сигматизму.

Якщо дитина не розмовляє або у неї порушена звуковимова, не потрібно чекати. Я можу сказати так: не лякайтеся почати заняття зарано – бійтеся запізнитися! Тому що мовленнєві порушення мають здатність стійкого закріплення як в усному, так і в писемному мовленні.

Багато емоцій, сил, старань віддаєте діткам. А як поповнюєте енергію? Що приносить Вам радість у житті?

Бачачи результат своєї роботи, емоції дітей, вдячність батьків, це наповнює моє серце радістю, я відчуваю себе корисною. Приносити користь – це величезне щастя! Учитель-логопед насправді прекрасна професія. Торкаючись до долі дітей, впливаючи на їх майбутнє, радіючи успіхам моїх вихованців – я щаслива, що обрала саме цей шлях.

Леся КУЗЬМИЧ.

 

 

З ювілеєм, рідний коледже!

Про студентство у Сарнах розповідає красуня з Озерська Вікторія Петрович.

 

Четвертий рік я – студентка ВСП «Сарненський педагогічний фаховий коледж РДГУ». Навчаюся за спеціальністю «Початкова освіта, кваліфікація: вчитель з початкової освіти та керівник дитячого хореографічного колективу. Також я староста найкращої А-42 групи! Нашому навчальному закладу в цьому році виповнилося 30 років і я також приєднуюсь до всіх вітань та побажань!

Коледж готує кваліфіковані педагогічні кадри з неповною вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними програмами молодшого спеціаліста за денною формою навчання з галузі Освіта/Педагогіка, за спеціальностями: «Дошкільна освіта», «Початкова освіта», «Середня освіта (Трудове навчання та технології)», «Середня освіта (Фізична культура)».

У нас навчаються майбутні педагоги, які стають творчими, креативними, здібними та компетентними особистостями. А все це завдяки нашим талановитим викладачам. Вони – наставники, які завжди допомагають та приходять на допомогу. Особисто я вдячна всім викладачам за знання, які вони мені дають. Шаную їх за людськість, інтелігентність, мудрість. Директор коледжу – Петро Петрович Горкуненко є взірцем для всіх студентів.

Життя студентів нашого коледжу насичене та змістовне. Створено всі умови для формування громадянськості й духовності, національної самосвідомості, високого рівня культури, прояву і розвитку творчих здібностей студентів.

У нас діють різні творчі об‘єднання: драматична студія «Шанс», літературна студія «Первоцвіт», університет «Природа» та інші. Також є різні колективи художньої самодіяльності: народний та академічний хори, ансамблі «Калинка», «Соколоньки», «Співочі серця» та «Дівочі сни», ансамбль народного танцю «Поліський дивограй». Працюють предметні гуртки та спортивні секції (волейбол, баскетбол, футбол, теніс). У вільний час є всі умови для занять спортом: спортивна зала, стадіон, бігові доріжки, гімнастичне містечко; працюють тренажерні та борівська зали.

Я – учасниця ансамблів «Співочі серця» та народного танцю «Поліський дивограй» і можу впевнено сказати, що час після занять ми проводимо з користю. Спілкування у творчій атмосфері додає всім великого позитиву.

Моє навчання в цьому закладі невдовзі завершиться, і я дуже рада, що стала частинкою найкращого та незабутнього студенства в Сарненському коледжі.

Записала Люба КЛІМЧУК.

Щиро привітала у соціальній мережі Сарненський педагогічний коледж з ювілеєм випускниця цього закладу, учителька української мови та літератури Колківського НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІ ступенів» Тетяна Михайлівна Андрієвська. Вона побажала рідному закладу процвітання, успіхів і подякувала всім педагогам за їх працю. В одному з інтерв’ю Тетяна Михайлівна згадувала:

– Сарненське педучилище (тепер педколедж) – це справжня кузня педагогів. А який там сильний викладацький склад! Моїми улюбленими мовниками були Жакун Людмила Адамівна, Левшунова Олена Олександрівна. І там я, як кажуть, потрапила у хороші руки. Ви знаєте, а це і справді важливо – іти своєю дорогою! У педучилищі я здобула перемогу в обласному конкурсі читців-декламаторів поезій Тараса Шевченка. Саме навчаючись у цьому закладі, я вирішила стати українським філологом. З’явились і мої перші вірші. Олена Олександрівна захоплюється творчістю Лесі Українки, вона і студентам вміло передає ці знання.

 

«Мрію прославляти Україну», –

каже здібна студентка з Дубровиці, яка навчається в Польщі

Сьогодні вона розповідає читачам «Дубровицького вісника» про своє студентське життя і не тільки.

 

Вікторіє, чому обрала навчання саме у Польщі? Розкажи про себе.

Мене звати Вікторія Якубович. Я – уродженка мальовничого поліського міста Дубровиця. У 2019 році закінчила Дубровицьку ЗОШ І-ІІІ ст №2 (улюблену школу на Борку). Найкращі спогади про навчання у цьому закладі назавжди залишаться у моєму серці, як і рідне місто.

Зараз я – студентка польського вишу. Ще у 8 класі загорілася думкою, що навчання у Польщі має багато переваг. Мрію мого дитинства, на щастя,  вдалося реалізувати.

До вступу готувалася, по-перше, морально. Адже розуміла, що у чужій країні буду сама без близьких і друзів. По-друге, вчила мову. На жаль, доводилося їздити в Сарни на курси (у Дубровиці не було такої можливості). Опанувавши ази, вивчала вже польську самостійно в дома та паралельно писала ЗНО. Я вступила до Вроцлавського Університету Бізнесу. Це приватний ВНЗ, який є єдиним профільним університетом по напрямкам «Бізнес», «Логістика» і «Туристика».

Які предмети опановуєш? Які особливості студентського життя у Польщі?

Вартість навчання залежить від університету, але ціна коливається від 950-2000 євро/рік.

Моя спеціальність – управління бізнесом. Я вивчаю такі предмети: бізнес-план, підприємництво, підстави маркетингу і управління, фінанси і мікроекономіка, а також креативне розв’язання проблем і етика в бізнесі. З кожним семестром предмети змінюються і стають цікавішими. Навчаюся польською мовою, але є можливість навчання англійською.

Студентів з України є багато. Але дуже шкода, що всі говорять російською. Ще я помітила, що польська молодь не прагне отримувати вищу освіту. Поляки по закінченню ліцею або гімназії йдуть відразу працювати. А щоб не платити податку, вони навчаються в технікумі або школі поліцеальній (училище). Адже в Польщі є закон, що зі статусом студента або учня з людей до 26-річчя не стягується податок.

Я знімаю кімнату в родинному будинку. Це приватний сектор, де панує тиша і спокій, а поруч нереально красивий парк. У вільний час від навчання я працюю у польському концерні нафтовому «Orlen». Самі університети заохочують і створюють умови, щоб студенти здобували свій перший досвід роботи.

Як триває твій робочий день?

Він розпочинається о 7:00, а закінчується о 19:00. На перший погляд, 12 годин – це так багато, але вони пролітають швидко для мене. Протягом дня я контактую з різними людьми, часу нудьгувати немає. В мої обов’язки на роботі входить також реєстрація постачання палива, його споживання. Це для мене гарний досвід. Завдяки цій роботі я розумію, як вести свій бізнес та як працює маркетинг.

Чим особливе місто, в якому навчаєшся?

Вроцлав – це нереально красиве місто з віковою історією. Столиця Нижньосілезького воєводства з багатовіковою історією, має безліч пам’яток, є важливим культурним, економічним, академічним та туристичним центром південно-західної Польщі; місто надзвичайно багате та цікаве для кожного. Символом міста є гноми («краснолюдки»). Є спеціальні екскурсії і брошури, які допомагають знайти цих гномів в місті, а також описують індивідуальну історію кожного гнома. Вроцлав пишається прекрасними історичними пам’ятками всіх епох. Сьогодні є одним з найбільших міст Польщі, містом, відкритим до приїжджих, і яке асоціюється з польською гостинністю.

У Вроцлаві завжди було багато нетипового. Вроцлав – місто-пазл. І найперше – географічно. Розташований поблизу кордону з Чехією, у центрі Сілезької низовини, біля підніжжя Судет, над річкою Одрою, Вроцлав є містом 12 островів і 112 мостів. Всіх запрошую відвідати моє улюблене місто у Польщі Вроцлав, ви не пошкодуєте.

Про що мріє красуня з Полісся?

Особисто мрію, щоб частіше приїжджати до дому в Україну (щоб жоден короновірус не був на заваді). Побачити, як наша країна стала сильною європейською державою.

Мрію працювати за спеціальністю, вивчати інші мови, подорожувати. Прославляти Україну і показувати що ми, українці, – талановиті люди.

Усі ми чекаємо на вихідні, щоб відпочити, зібратися з думками, є багато побутових справ. Як вихідні у тебе проходять?

Справжні вихідні, на жаль, в мене трапляються дуже рідко. У вільний від навчання час я працюю. У мене гнучкий графік роботи, який підлаштований під мене. Працюю я на заправці (stacja paliw) «Orlen». Заробляю непогано, оплатила свій третій курс навчання і зараз у батьків взагалі не беру грошей на проживання. Тато і мама дали мені старт, оплатили два роки навчання. Тепер я освоїлася, потрібно крокувати життям самостійно.

Зрозуміло, що вихідні все-таки маю, хоч і небагато.У вільний час відвідую родичів, які живуть у Польщі, зустрічаюся з друзями. Якось так склалося, що українці за кордоном мало дружать між собою, панує якась атмосфера конкуренції. Дружу з поляками – колегами по роботі.

Буває, просто беру велосипед на прокат і роблю собі екскурсію по улюблених місцях.

Чи часто вдається відвідати батьків у Дубровиці?

Дуже рідко випадає потрапити додому. Сумую за своїми прекрасними батьками, яких дуже люблю. Моя душа завжди подумки з ними. Далека дорога додому, а тепер ще й ці коронавірусні моменти. Добре, що тепер є можливість спілкуватися телефоном. Передаю привіт всім, кого знаю, і бажаю здоров’я в цей нелегкий час і здійснення планів.

Розмовляла Люба Клімчук.

 

 

Невакцинованих освітян відсторонили

 

Від понеділка, 8 листопада, були відсторонені від роботи ті працівники освітніх закладів, які не пройшли курс вакцинації. Без збереження заробітної плати. У МОЗі таке рішення мотивували тим, що освітяни «мають високий ризик захворіти на COVID-19», а «інфікування хоча б одного працівника несе ризик інфікування усіх інших».

За інформацією відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту, в Дубровицькій ОТГ по закладах освіти відсторонено 16 чоловік. Зокрема 5 в школах (в Сварицевицькому опорному закладі – 2 техпрацівників; в Дубровицькому НВК – працівника технічного персоналу і педагога; в Дубровицькій школі № 1 – 1 працівника) та 11 – в дитсадках (в міському дитсадку № 5 – медпрацівника, вихователя та 5 техпрацівників; в Орв’яницькому, Сварицевицькому та Селецькому дитсадках – по одному техпрацівнику; в  Берестівському ДНЗ – одного педагогічного працівника). Всі освітні заклади громади працюють у звичному офлайн-режимі.

До слова, як зазначив перший заступник голови ОДА Сергій Подолін на тематичному брифінгу, по закладах загальної середньої освіти області відсторонений загалом 581 працівник. У цей перелік увійшли педагоги і обслуговуючий персонал. Найбільша кількість – у Вирівській громаді, Рівненській, Рокитнівській, Володимирецькій, Немовицькій територіальних громадах.

Окрім освітян, під дію обмеження потрапили працівники органів виконавчої влади, їхніх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів

Водночас у МОЗ зазначають, що звільняти працівника через відсутність щеплення незаконно. Для цього відсутні правові підстави. Як тільки працівник отримає принаймні одне щеплення, його мають допустити до роботи.

Якщо під час перевірки виявиться, що працюють люди, які ухиляються від щеплення, відповідальні посадові особи будуть покарані відповідно до статті 44-3 кодексу про адміністративні правопорушення. За порушення цієї статті для посадової особи передбачений штраф від 34 тисяч гривень.

 

Кисень – то життя

 

Як підкреслив директор Дубровицької лікарні Руслан Бовгиря, забезпечення медзакладу киснем – це одне з найважливіших питань роботи медзакладу в період пандемії. Без кисню лікування хворих зі складним перебігом ковіду просто неможливе.

Постачання кисню у Дубровицьку лікарню забезпечує господарська служба закладу, яку очолює Андрій Полюхович. Кисень у балонах постачають з Березного та з підприємства «Рівнеазот». Щоденно для потреб хворих у Дубровицькій лікарні використовують від 70 до 80 балонів кисню. Були дні, коли на ці цілі йшло й по 100 балонів. Працівники господарської служби трудяться у дві зміни. Безпосередньо за наявність кисню на території лікарні відповідає Руслан Воробей.

Один балон кисню коштує тепер 380 гривень. Крім того, йдуть затрати на його транспортування. Зрозуміло, що процес постачання кисню потребує фізичної сили – завантажити та вивантажити балони.

Руслан Бовгиря підкреслив, що незабаром планують побудувати у лікарні власну кисневу станцію.

 

Люба КЛІМЧУК.