сьома річниця ПАМ’ЯТІ ЗЕМЛЯКА
Війна триває. Вона забирає найкращих синів України.
Більшість із нас веде відлік війни від 24 лютого цього року, а є родини й на
Поліссі, до яких страшна війна постукала у шибку вже давно, забравши найдорожче
– Синів. Сім’я Соколів із Людині вже сім років оплакує свого єдиного Сина, свою
Кровинку. І скільки б не минуло літ, не заспокояться серця батьків. Добре
знаємо Маму і Тата Юрія. Щиро поважаємо цих чудових людей. Завжди, коли
зустрічаємося з Марією Степанівною, згадуємо про Юрія. Мати розповідає про Сина
з великою ніжністю, любов’ю. Розуміємо, що досі не віриться батькам, що Юра не
зайде до рідної хати і їх не обійме. Війна забирає найкращих. Звичайні хлопці,
яких викохала поліська земля, стають Героями. Мабуть, Господь, написав Їм таку
героїчну долю.
Юрій Вікторович Сокол народився 9 грудня 1988 року в селі
Людинь. У 1995 році пішов у перший клас Людинської загальноосвітньої школи,
закінчив її у 2006 році. Ще й досі у школі згадують про Юрія як спокійного,
скромного, врівноваженого учня. Повага до людей – це те, що зароджувалося у
нього з дитинства. У 2007 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у Вінниці. Після
повернення з армії деякий час їздив на заробітки у Київ та Харків.
У 2013 році працював на заводі «Торф Ленд Україна» в селі
Людинь. 28 серпня 2014 року був мобілізований в Національну гвардію, проходив
підготовку в м. Львові. Через місяць переведений в м. Харків для продовження
навчання. У жовтні перебував на блокпосту в Запорізькій області. Згодом, 16
листопада 2014 року був відправлений в зону АТО поблизу села Кримське
Луганської області, де перебував до 5 січня 2015 року. На Різдвяні свята юнак
мав тритижневу відпустку, ходив на зустріч з учнями Людинської ЗОШ, багато
спілкувався з друзями та родичами. І звичайно ж, як і всі, будував плани на
майбутнє. Була і ще одна відпустка у Юрія. Батьки помітили, що син змінився –
став стриманий, рідко спілкувався з друзями. Далося взнаки все побачене і
пережите на війні. Під час довгоочікуваних відпусток Юрій робив подарунки своїм
батькам, яких дуже любив. 10 червня 2015 року Юрій не вийшов на зв’язок. Мати
не могла чекати, тому вирушила в дорогу, але сина вона живим більше не бачила.
До закінчення служби залишалося два місяці. Дата смерті 15 червня 2015 року.
Похований Юрій Сокол 19 червня 2015 року в с. Людинь.
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося,
ненько,
Що слово «бабуся» вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана
смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Вічна
пам’ять
Юрію
Соколу!
Немає коментарів:
Дописати коментар