сьома річниця ПАМ’ЯТІ ЗЕМЛЯКА

Війна триває. Вона забирає найкращих синів України. Більшість із нас веде відлік війни від 24 лютого цього року, а є родини й на Поліссі, до яких страшна війна постукала у шибку вже давно, забравши найдорожче – Синів. Сім’я Соколів із Людині вже сім років оплакує свого єдиного Сина, свою Кровинку. І скільки б не минуло літ, не заспокояться серця батьків. Добре знаємо Маму і Тата Юрія. Щиро поважаємо цих чудових людей. Завжди, коли зустрічаємося з Марією Степанівною, згадуємо про Юрія. Мати розповідає про Сина з великою ніжністю, любов’ю. Розуміємо, що досі не віриться батькам, що Юра не зайде до рідної хати і їх не обійме. Війна забирає найкращих. Звичайні хлопці, яких викохала поліська земля, стають Героями. Мабуть, Господь, написав Їм таку героїчну долю.

Юрій Вікторович Сокол народився 9 грудня 1988 року в селі Людинь. У 1995 році пішов у перший клас Людинської загальноосвітньої школи, закінчив її у 2006 році. Ще й досі у школі згадують про Юрія як спокійного, скромного, врівноваженого учня. Повага до людей – це те, що зароджувалося у нього з дитинства. У 2007 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у Вінниці. Після повернення з армії деякий час їздив на заробітки у Київ та Харків.

У 2013 році працював на заводі «Торф Ленд Україна» в селі Людинь. 28 серпня 2014 року був мобілізований в Національну гвардію, проходив підготовку в м. Львові. Через місяць переведений в м. Харків для продовження навчання. У жовтні перебував на блокпосту в Запорізькій області. Згодом, 16 листопада 2014 року був відправлений в зону АТО поблизу села Кримське Луганської області, де перебував до 5 січня 2015 року. На Різдвяні свята юнак мав тритижневу відпустку, ходив на зустріч з учнями Людинської ЗОШ, багато спілкувався з друзями та родичами. І звичайно ж, як і всі, будував плани на майбутнє. Була і ще одна відпустка у Юрія. Батьки помітили, що син змінився – став стриманий, рідко спілкувався з друзями. Далося взнаки все побачене і пережите на війні. Під час довгоочікуваних відпусток Юрій робив подарунки своїм батькам, яких дуже любив. 10 червня 2015 року Юрій не вийшов на зв’язок. Мати не могла чекати, тому вирушила в дорогу, але сина вона живим більше не бачила. До закінчення служби залишалося два місяці. Дата смерті 15 червня 2015 року. Похований Юрій Сокол 19 червня 2015 року в с. Людинь.

 

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

 

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Що слово «бабуся» вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

 

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

 

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Вічна пам’ять

Юрію Соколу!