загинув наш земляк

Костючок Михайло Мусійович

 

Сумна звістка знову надійшла до нашої громади!

Обороняючи Україну, виявивши стійкість та мужність, загинув наш земляк Костючок Михайло Мусійович, 1981 року народження, з села Бережки. Трагедія сталася 11 червня поблизу села Веселе Луганської області.

Щирі співчуття рідним та близьким з приводу непоправної втрати. Разом з вами схиляємо голови у глибокій скорботі.

Війна забирає найкращих… Вона триває… Маємо бути сильні.

Дубровицька міська рада.

Погожого осіннього дня у сім’ї Костючка Мусія Демидовича та Олени Захарівни народився зеленоокий хлопчина – Михайлик (23 листопада 1981 року в селі Бережки).

Ім’я вибрали невипадково, адже напередодні святкували велике релігійне свято Архистратига Михаїла, цей ангел-охоронець супроводжував нашого односельця і по 11 червня 2022 року, допоки не прийшла страшна звістка…

2014 рік Україну охоплює вир подій: революція Гідності та Свободи, розгін майданівців, захоплення Криму, окупація Донецької та Луганської областей. І страшне слово «неоголошена війна» з сусідньою Росією, АТО. Молоді хлопці, чоловіки призовного віку починають отримувати повістки. Принесли її і в будинок Михайла. Молодий, неодружений 33-річний чоловік рішення прийняв швидко: «Я йду охороняти Батьківщину, а хто, як не я?».

На Житомирському полігоні села Перлявка, у складі 80-ї аеромобільної бригади із 5 лютого 2015 року швидко згадує набуті раніше навички солдата. Вже через місяць звершує свій перший стрибок із парашута. Далі навчання продовжується на львівському полігоні міста Яворів у ракетно-зенітних військах.

Червень 2015 року. На бойових машинах, разом із побратимами Михайло потрапляє у зону АТО (Луганська область, Новоайдарівський район, село Штормове). Запам’ятався бій, коли 16 «братів»-росіян напали на їхній підрозділ і отримали гідну відсіч – 9 чоловік загинуло, 3-є взяли у полон і 4-ро втекло, адже це було вночі. А скільки було таких ворожих вилазок? Мишко неохоче ділився своїми спогадами, бо в нього перед очима відразу поставали втрати бойових побратимів. На всі дзвінки рідних відповідав коротко: «У мене все добре, краще всіх». І так пробігло 1 рік і 2 місяці тяжких воєнних днів і ночей справжньої війни «Мамая» (на війні всі солдати мають позивні). Михайло був радіотелефоністом 2 розрахунку 2 реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї.

8 квітня 2016 повернувся живий і здоровий до рідної домівки. Неодноразово проходив навчальні збори резервістів, при потребі.

До початку повномасштабного вторгнення рф на Україну, ще в грудні 2021 року знову повернувся в лави ЗСУ. Потрапив у славнозвісну 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого у 2 розвідувальний батальйон.

Пройшов справжнє пекло, яке створили на нашій благословенній Україні прокляті орки, був в найгарячіших точках Херсонщини, Донеччини, Луганщини. Як завжди у розмовах із рідними був небагатослівний, просив не падати в паніку і триматися. А ще перед кожним боєм обов’язково дзвонив – нечасто (1-2 рази на тиждень) і тоді молитви всіх рідних лунали до Бога, адже Мишка любили всі. Для своїх сестер і батьків, а особливо племінників і племінниць (а їх у нього аж 9) – був справжньою опорою і підтримкою. Безкорисливий, щедрий, дуже добрий… таким залишиться назавжди у нашій пам’яті і наших серцях.

11 червня 2022 року, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України, Костючок Михайло Мусійович загинув на Луганщині біля села Веселого, потрапивши під артилерійський обстріл.

Вічна пам’ять і вічний спокій сину, брату, дядьку, хрещеному батьку і навіть вже новоспеченому діду.

Надія Чмуневич, сестра Героя.

 

 

Помер від поранень

Гласний Олексій Олександрович

 

У ході виконання бойового завдання, захищаючи волю і незалежність України у війні з російськими окупантами, Гласний Олексій Олександрович з президентського полку отримав поранення під час мінометного обстрілу на полі бою в смт. Питомник Харківської області. За життя чоловіка боролися медики, проте врятувати героя не вдалося. 13 червня у військовому госпіталі захисник помер від отриманих поранень.

Він був уродженцем села Крупове, 1994 року народження, залишилась мати, дружина, трирічна дочка та брат.

Висловлюємо щирі співчуття сім’ї, рідним та близьким нашого Героя, поділяємо горе вашої сім’ї та разом з вами схиляємо голову в глибокій скорботі.

Дубровицька міська рада.

 

Це наш красень Олексій. 13 червня він пішов в інший, вічний світ. До останньої хвилини він боровся за життя. Нерівна боротьба, несправедлива смерть. Хіба можна, Боже, дарувати стільки болі одній людині? Він випробував все: тяжкі поранення, відмову нирок, менінгіт, інфаркт, сепсис. Боже, страшні хвороби  Ти послав своєму Сину. За що? Які знайти слова, щоб втішити маму? Вона навіть і думки не припускала, що втратить Сина. Вона весь час була біля нього – від першого дня поранення і до останньої хвилини. Як зарадити дружині та маленькій донечці, яку на  прохання Олексія привезли до нього, він ще побачив востаннє свою красуню? Як зарадити брату, який пліч-о-пліч завжди був з братом? Як, як розрадити, як пережити цю біду? Сльози душать,мучать, печуть. Ми вже нічого не повернемо, лише пам’ять... Помоліться за душу новопреставленого воїна Олексія, нехай там, у Царстві Небесному, душа Його пізнає спокій!

Волонтер Світлана Правник