«Хочу побачити українське
небо»,
– каже Валерія Олексієвець, – випускниця Бережківської
ЗОШ 2022 року. Валерія очолювала
учнівський комітет у рідній школі, була активною учасницею предметних олімпіад,
загалом – це дуже творча та креативна дівчина.
На наші
запитання Валерія відповідає, перебуваючи у Польщі. В цю країну дівчина
приїхала напередодні війни, у гості до рідних. Через ситуацію в Україні Валерія
дистанційно закінчувала і навчальний рік. Про враження від Польщі, труднощі й
позитивні моменти розповідає наша юна землячка читачам «Дубровицького вісника».
Валеріє, чим припала до душі тобі
сусідня держава, яка прийняла так багато українців у складний час війни?
Взагалі приїзд у Польщу був досить спонтанним рішенням.
Приїхала ще до початку російського вторгнення просто на гостини до тітки.
Усвідомлення того, що я вже в Європі прийшло одразу після перетину кордону:
чисті узбіччя, рівні й без вибоїн дороги, цікаві за формою будинки. Спочатку
мене Польща вразила своєю простою, логічністю та відповідальністю. Тут люди роблять
для людей, тут один думає як краще зробити іншому. У цій країні тебе сприймають
таким, який ти є: чи ти хлопець у спідниці, чи коротко підстрижена дівчина або
можливо одягаєш яскравий одяг. Тут ти можеш бути собою. Я була дуже здивована,
зайшовши до автобуса, бо розрахуватися за проїзд можна було телефонною
програмою, а також була шокована тим, що у неділю жодний заклад не працює.
Але найбільше вразило мене те, що з початку
російсько-української війни, польський народ настільки об’єднався, що навіть на
цей день завзято допомагає людям, які постраждали від рук орків. Ми з тіткою
волонтерили й ми бачили ту допомогу, коли бабусі та дідусі, які не мають багато
грошей, приносили будь-що, аби тільки допомогти нашому народу. Ставлення до
Польщі кожного дня тільки покращується. Країна довела своїми справами, що вона
гідна звання країни-друга.
Війна розділила життя кожного з нас
на «до» і «після». Чим живеш зараз, про що мрієш?
Цього року закінчила школу і планую вступ до польського
університету, тому зараз клопочуся із документами та іспитами для вступу. А
також ходжу на курси польської мови й підробляю, аби не сидіти вдома. Маю
друзів як польських, так і українських. Вірю в те, що скоро повернуся на
Батьківщину й побачу наше українське небо.
У перші дні війни ти написала мені
дуже зворушливе повідомлення, в якому виразила свої переживання за Україну та
рідних. Сум, ностальгія читалися у кожному слові. Чого найбільш бракує далеко
від дому?
Найбільше сумую за сім’єю та друзями. Тяжко бути в
безпеці в той час, коли твої рідні живуть на пороховій бочці. Але також не
менше сумую за рідними вулицями, ароматом сіна і скошеної трави. Частенько
згадую і школу, особливо у весняний період: коли заняття були на вулиці, як
плели вінки з кульбаб, планували випускний і мріяли про майбутнє. А потім
стався лютий, який взяв життя під свій контроль.
Маріуполь, Харків, Одеса і постійна загроза нападу з
білорусі. Почалося дистанційне навчання і постійне нерозуміння як навчатися, бо
всі підручники в Україні. Ти один зі своїми думками, адже друзів не було. За
цей час навчилася пристосовуватися до будь-яких умов, залишилося лише написати
НМТ (національний мультипредметний тест). Нещодавно отримала свідоцтво про
здобуття повної середньої освіти й повністю щаслива, що переходжу на новий етап
життя. У рідній школі є вчителі, яким я особливо вдячна за підтримку і працю.
Що ти сказала б всім ровесникам з
України, які зараз ступають на самостійну життєву стежку?
Шкільні роки – найкращий час, про який будемо згадувати
із посмішкою і сльозами щастя на очах… Але ми це зрозуміли вже в 11 класі, коли
час минув зі швидкістю світла. Хочу звернутися до тих, хто буде випускниками у
майбутньому, до старшокласників. Запам’ятайте лише одне, що всі ми різні й
хотілося б, щоб кожного сприймали таким, яким він є. Експериментуйте, пробуйте
себе у нових справах, змінюйте зону комфорту, ризикуйте і просто насолоджуйтеся
життям. Також ще бажаю якнайшвидше повернутися за шкільні парти, перемогти у не
нашій війні та зустріти 2023 у складі ЄС. Я вірю, що випускники стануть
висококваліфікованими спеціалістами й ми разом відбудуємо нашу державу. Ми
– майбутнє України!
Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.
Немає коментарів:
Дописати коментар