«Хочу побачити українське небо»,

– каже Валерія Олексієвець, – випускниця Бережківської ЗОШ 2022 року. Валерія очолювала учнівський комітет у рідній школі, була активною учасницею предметних олімпіад, загалом – це дуже творча та креативна дівчина.

На наші запитання Валерія відповідає, перебуваючи у Польщі. В цю країну дівчина приїхала напередодні війни, у гості до рідних. Через ситуацію в Україні Валерія дистанційно закінчувала і навчальний рік. Про враження від Польщі, труднощі й позитивні моменти розповідає наша юна землячка читачам «Дубровицького вісника».

 

Валеріє, чим припала до душі тобі сусідня держава, яка прийняла так багато українців у складний час війни?

Взагалі приїзд у Польщу був досить спонтанним рішенням. Приїхала ще до початку російського вторгнення просто на гостини до тітки. Усвідомлення того, що я вже в Європі прийшло одразу після перетину кордону: чисті узбіччя, рівні й без вибоїн дороги, цікаві за формою будинки. Спочатку мене Польща вразила своєю простою, логічністю та відповідальністю. Тут люди роблять для людей, тут один думає як краще зробити іншому. У цій країні тебе сприймають таким, який ти є: чи ти хлопець у спідниці, чи коротко підстрижена дівчина або можливо одягаєш яскравий одяг. Тут ти можеш бути собою. Я була дуже здивована, зайшовши до автобуса, бо розрахуватися за проїзд можна було телефонною програмою, а також була шокована тим, що у неділю жодний заклад не працює.

Але найбільше вразило мене те, що з початку російсько-української війни, польський народ настільки об’єднався, що навіть на цей день завзято допомагає людям, які постраждали від рук орків. Ми з тіткою волонтерили й ми бачили ту допомогу, коли бабусі та дідусі, які не мають багато грошей, приносили будь-що, аби тільки допомогти нашому народу. Ставлення до Польщі кожного дня тільки покращується. Країна довела своїми справами, що вона гідна звання країни-друга.

Війна розділила життя кожного з нас на «до» і «після». Чим живеш зараз, про що мрієш?

Цього року закінчила школу і планую вступ до польського університету, тому зараз клопочуся із документами та іспитами для вступу. А також ходжу на курси польської мови й підробляю, аби не сидіти вдома. Маю друзів як польських, так і українських. Вірю в те, що скоро повернуся на Батьківщину й побачу наше українське небо.

У перші дні війни ти написала мені дуже зворушливе повідомлення, в якому виразила свої переживання за Україну та рідних. Сум, ностальгія читалися у кожному слові. Чого найбільш бракує далеко від дому?

Найбільше сумую за сім’єю та друзями. Тяжко бути в безпеці в той час, коли твої рідні живуть на пороховій бочці. Але також не менше сумую за рідними вулицями, ароматом сіна і скошеної трави. Частенько згадую і школу, особливо у весняний період: коли заняття були на вулиці, як плели вінки з кульбаб, планували випускний і мріяли про майбутнє. А потім стався лютий, який взяв життя під свій контроль.

Маріуполь, Харків, Одеса і постійна загроза нападу з білорусі. Почалося дистанційне навчання і постійне нерозуміння як навчатися, бо всі підручники в Україні. Ти один зі своїми думками, адже друзів не було. За цей час навчилася пристосовуватися до будь-яких умов, залишилося лише написати НМТ (національний мультипредметний тест). Нещодавно отримала свідоцтво про здобуття повної середньої освіти й повністю щаслива, що переходжу на новий етап життя. У рідній школі є вчителі, яким я особливо вдячна за підтримку і працю.

Що ти сказала б всім ровесникам з України, які зараз ступають на самостійну життєву стежку?

Шкільні роки – найкращий час, про який будемо згадувати із посмішкою і сльозами щастя на очах… Але ми це зрозуміли вже в 11 класі, коли час минув зі швидкістю світла. Хочу звернутися до тих, хто буде випускниками у майбутньому, до старшокласників. Запам’ятайте лише одне, що всі ми різні й хотілося б, щоб кожного сприймали таким, яким він є. Експериментуйте, пробуйте себе у нових справах, змінюйте зону комфорту, ризикуйте і просто насолоджуйтеся життям. Також ще бажаю якнайшвидше повернутися за шкільні парти, перемогти у не нашій війні та зустріти 2023 у складі ЄС. Я вірю, що випускники стануть висококваліфікованими спеціалістами й ми разом відбудуємо нашу державу. Ми – майбутнє України!

 

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.