Наші за кордоном: що дивує у благоустрої?

За даними ООН, через вторгнення російських військ близько семи мільйонів українців були змушені покинути країну. Це викликало найбільшу після початку Другої світової війни кризу з біженцями в Європі. Станом на 14 червня понад три мільйони українців отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС.

Водночас після звільнення Київщини, Чернігівщини та околиць Харкова на кордоні утворилася інша черга – додому. До своїх домівок уже повернулися два з половиною мільйони осіб. Але чим довше триватимуть воєнні дії, то з меншою ймовірністю біженці шукатимуть шляху назад в Україну. Вони матимуть більше часу та можливостей, щоби вивчити мову, знайти роботу та інтегруватися у місцеві спільноти, вважають аналітики. За кілька місяців життя за кордоном українці вже встигли оцінити високий рівень благоустрою, громадського транспорту і соціальної сфери в Європі. Що вразило земляків у Європі? У наших публікаціях будемо розповідати про враження біженців.

Громадський транспорт:

вчасно і за графіком

Ми звикли в Україні, що автобуси можуть спізнюватися, або можуть взагалі не приїхати. Не надто надійний та пунктуальний громадський транспорт – проблема багатьох українських міст. Чиста, охайна, часто напівпорожня транспортна мережа європейських міст стала одним із найсильніших позитивних вражень серед українок.

«Усе працює за розкладом, зупинки обладнані білетними автоматами й табло з часом прибуття наступного трамвая чи автобуса. Завдяки численним вказівникам легко зорієнтуватися навіть іноземцю», – розповідає дубровичанка Тамара, яка разом із двома доньками виїхала до Польщі одразу після російського вторгнення». Нарівні з надійним громадським транспортом українці оцінили наявність велосипедної інфраструктури.

У Кракові також дуже поширені велосипеди серед усіх, крім зовсім літніх людей. Велосмуга є обов’язковою на дорозі, на ній ніхто не паркується і не ходить. Нещодавно Польща скасувала безоплатний проїзд у громадському транспорті для українців, який діяв з початку війни. Як наслідок, подорожі велосипедом стали ще більш затребуваними.

У невеликому латвійському містечку живе зараз дубровичанка Ольга. Жінка розповіла мені, що її приємно вразила набережна, пристостосована для безперешкодної й велопрогулянки з дитиною. «Ми беремо велосипеди й катаємося вздовж річки Венти, а тоді містом. Велоінфраструктура проста, зрозуміла і безпечна. Взагалі у буденні дні на вулицях Латвії практично не зустрінеш людей. Всі на роботах. У вихідні міста оживають». Загалом, як каже жінка, у Латвії дуже багато людей розмовляють російською, особливо на сході країни. Посміхатись незнайомим тут не прийнято. «Якщо хтось просто так посміхається на вулиці, то, швидше за все, такий же іноземець, як і ми,  – додає дубровичанка, – сміються і голосно розмовляють в транспорті теж приїжджі. Латвійці лаконічні в спілкуванні».

Дубровичанку Валентину, якій вдалося отримати притулок у Великій Британії, здивувало, що англійці живуть без парканів: «Здавалося б, що вищий паркан, то безпечніше і приватніше почувається родина. А тут замість парканів ростуть красиві дерева, кущі, квіти й охайні газони».

Як правило, у Німеччині відсутні засклені балкони. Замість зайвих речей та коробок на них можна побачити рослини, полички зі статуетками й ліхтариками, а також стільці та столики. Про це також розповідають наші земляки.

Наші земляки з Дубровиці розповідають і про сортування сміття в цій країні. «Контейнери розташовані по всьому місту. Тим, хто не сортує, загрожує штраф. Важливо, що пластикові пляшки можна обміняти на 25 центів. Це спонукає повертати тару на перероблення».

Важливою традицією для європейських родин є сімейний відпочинок на вихідних, який передбачає пікніки на природі, короткі одноденні походи, спостереження за птахами тощо.

Є вихідці з Дубровиччини, які з початком війни знайшли притулок у Бухаресті (Румунія). «Тут багато парків, а дерева виглядають значно здоровішими. Вони великі, розлогі, соковиті, дарують тінь і прохолоду. Завдяки цьому не вигорає трава на газонах, яку, до речі, косять нечасто». У столиці Румунії багато озер, каналів, парків, де різноманіття птахів та інших дрібних тварин розумно співіснує з обладнаними майданчиками для занять спортом та відпочинку.

 

Бюрократія і брак швидких сервісів

Насолоджуючись великою кількістю зелені, чистим повітрям та добре розвиненою інфраструктурою, за кордоном українці сумують за дешевими швидкими сервісами. Скарги й нарікання викликає також бюрократія та повільність державних сервісів.

«Одразу по прибуттю потрібно було подавати заявки на медичне обслуговування, відкриття банківського рахунку, отримання мобільної картки від Червоного Хреста, заповнення заявки на біометричну посвідку на проживання, яка надає право офіційно жити та працювати в Англії. В цей момент я оцінила швидкість і легкість отримання документів в Україні. Щоб відкрити рахунок в одному з банків Англії, потрібно заповнити форму на 12 сторінок формату А4 і чекати на відкриття рахунку два тижні, і так майже всі документи», – розповідає наша землячка.

У Німеччині рахунок в банку відкривають за півгодини, але картку отримують лише через три тижні. Часто ці процедури затратні по часу, іноді потрібно вистояти черги, розібратися, куди йти. Натомість виважене та убезпечене західне життя не вимагає таких зусиль. Чи приїдуть українці додому? Покаже час.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

* 20 червня – День біженця

У Польщі все частіше помирають українські пенсіонери

 

Багато літніх українців, які через війну вимушені були залишити рідні домівки, не мають заощаджень. За кордоном вони живуть на пожертви та соціальну допомогу. Старенькі не хочуть нікому заважати, бояться турбувати когось запитаннями і не звертаються до медиків, а у результаті помирають від ускладнень хронічних хвороб. Вони намагаються бути непомітними у суспільстві, повідомляє польське видання:

«Більшість українських літніх людей, які змушені втекти, страждають переважно від самотності. Вони сумують за своїми звичними щоденними ритуалами та речами, які залишили. Якщо вони не вміють користуватися смартфоном, то втрачають доступ до повідомлень та інформації з дому. Люди з окупованих міст стверджують, що життя без їжі та ліків було не таким страшним, як без доступу до інформації. Російсько-окупаційні війська негайно закрили всі українські канали та мобільний зв’язок. Вони замінили їх власною пропагандою. Незнання того, що насправді відбувається, з джерел, яким ви довіряєте, погіршує і без того важкий емоційний стан літніх людей».

Через те, що українські пенсіонери не звертаються за медичною допомогою, у Польщі стає все більше українських могил. Таку тенденцію зауважив Михайло Привалов, який заснував «Книгу пам’яті померлих українців за кордоном». Чоловік допомагає українським родинам розв’язувати проблеми з похованням, кремацією, транспортуванням тіл чи праху їхніх родичів, щоб їх можна було поховати в Україні.

«Ми працюємо кілька років, раніше займалися переважно людьми, які загинули в аваріях. Сьогодні смерть за межами України стосується переважно людей похилого віку. Війна посилює симптоми і перебіг хронічних захворювань, а стрес скорочує життя. Літні люди не знають, куди і як звернутися за медичною допомогою, а крім того, вони не хочуть обтяжувати інших своїми неприємностями, тому не скаржаться. Українських могил у Польщі стає все більше. Сім’ї не можуть дозволити собі оплатити кремацію та перевезти прах в Україну. Витрати на поховання покривають польські муніципалітети».

Є ще одна проблема, інформує польське ЗМІ. Україна страждає на ейджизм – більшість компаній мають жорсткі вікові обмеження. Літні люди не можуть розраховувати на повну зайнятість. Навіть у популярному фастфуді ніхто не візьме на роботу пенсіонерів. Українські пенсіонери дивуються, що польські пенсіонери воліють витрачати більше часу на розвиток власних інтересів, ніж на домашні справи. В Україні в основному опікуються онуками.