Наша землячка стала лауреаткою Премії імені Леся Танюка
Премія
імені Леся Танюка «За збереження історичної пам’яті» присуджується щороку
авторам–літераторам, митцям, режисерам, громадським діячам, дослідникам,
історикам, науковцям – за особливий внесок в українську культуру та історію і
за стійкість громадянської позиції.
Нагороду заснували у 2018 році Всеукраїнська правозахисна
організація «Меморіал імені Василя Стуса», Національний центр театрального
мистецтва імені Леся Курбаса та видавництво «Дух і Літера».
Цього року премію імені Леся Танюка отримала журналістка
і співробітниця Українського інституту національної пам’яті, наша землячка
Наталія Позняк-Хоменко, авторка книги «Волонтери: сила небайдужих» – «за
глибоке та системне дослідження одного з найпотужніших рушіїв свободи та
демократії – українського волонтерського руху, фундаменту наших перемог».
Церемонія нагородження відбулася 24 червня у Центрі імені
Леся Курбаса.
«Блискуча книга про всю панораму нашої солідарності в
країні» та «гімн і подяка величі й
гідності нації» – так на церемонії нагородження охарактеризував книгу
«Волонтери: сила небайдужих» головний редактор видавництва «Дух і Літера»
Леонід Фінберг:
«Тут розповіді про золотих людей – людей, які створюють
пересувні госпіталі, щоби рятувати тих, хто поранений, людей, які допомагали
біженцям, починаючи з перших біженців зі сходу [у 2014 році – ред.]. Тут сотні
імен тих людей, які є гордістю нації. Це велика робота, зроблена системно і
по-журналістськи блискуче». Авторка книги Наталія Позняк-Хоменко відзначила, що
ця премія для неї – велика честь.
«Насправді ця книга – про кожного з нас. 70% громадян, за
останніми даними, тією чи іншою мірою причетні до волонтерства – цього феномену
сучасного суспільства, який руйнує нав’язуваний нам російською пропагандою міф
про те, що українці бажають один одному біди й живуть за принципом «моя хата
скраю». Насправді українці тримаються один за одного і відгукуються на чужу
біду, яка є для них своєю. Ще один із найпоширеніших міфів, які нам намагалися
нав’язати, – що українці ні на що не здатні. Згадайте, як нас намагалися
переконати, що і влада у нас не така, і держава недолуга, і все українське –
другосортне, і зарплати та пенсії у нас найнижчі. А ми за один день спромоглися
скинутися на «Байрактар». Сьогодні українські волонтери показують, що для них
немає нічого неможливого - а значить, що українці можуть все. Насправді ця
книжка показує, що ми – героїчна нація. На наших очах відбувається перетворення
нашої нації із нації-жертви на націю-воїна. Це феноменальний час, і його треба
фіксувати», – зауважила Наталія.
Книга «Волонтери: сила небайдужих» побачила світ
наприкінці 2020 року. Вона розповідає про волонтерство як суспільне явище, яке
потужно заявило про себе у 2014 році, коли українці долучились до розбудови і
забезпечення своєї армії. Книга містить 28 історій, розказаних від першої
особи, які розкривають різні напрямки волонтерської діяльності. У книзі є
розповідь і про нашу волонтерку Світлану Правник.
Наталія Позняк-Хоменко зазначила: «На врученні зловила
себе на думці, що років 20-30 тому, коли я після закінчення університету
приїхала підкорювати Київ, усі ці люди здавалися мені майже небожителями. А
зараз вони прийняли мене у своє коло, за що я безмежно вдячна.
Але хочеться сказати й інше. Коли думала, що сказати на
церемонії, зловила себе на думці, що весь цей час ми жили у викривленому світі.
Росія більш як 300 років нав’язувала нам комплекс меншовартості, закидала нас
анекдотами про дурнуватого хохла, який тільки й мріє, «щоб у сусіда корова
здохла», а сам живе за принципом «моя хата скраю». Це було методичне затюкування
з такою самовпевненістю, що ми й самі повірили, що наша культура – другосортна,
що ми ні на що не здатні («тут ніколи не було і не буде толку», - регулярно
чула я з різних кінців на рідному Поліссі, і не тільки), що у нас найнижчі в
Європі зарплати й пенсії (саме це стало основою російської пропаганди в
одурманюванні жителів Криму та Донбасу у 2014 році).
Сучасна війна, яка дала нам можливість вийти з
російського інформаційного простору, і потужний волонтерський та добровольчий
рух, пробудила українське суспільство, дала можливість відчути власні силу і
велич. І зруйнувати ці міфи. Бо «найбідніша в Європі нація», яка «ні на що не
спроможна», за тиждень викупила по цій же Європі усі бронежилети та
тепловізори, а за три дні зібрала кошти на чотири байрактари. А 70% українців
замість крику «моя хата скраю» засукали рукави й пішли волонтерити (ще
відсотків 10 – пішли в ЗСУ чи Нацгвардію, а кого не брали – ще й давав хабарі).
Взагалі, у фантастичні часи ми живемо. В часи, коли
українці із нації-жертви (згадайте, як ще недавно ми на державному рівні
відзначали річницю битви під Берестечком, геть не згадуючи битву під Оршею)
перетворюються на націю-воїна. Коли починаємо вірити у власні сили й власну
правду.
Ця війна – вона за виживання. І ми маємо в ній перемогти.
Я не знаю, скільки вона ще затягнеться. До Нового року? Рік? Два? Я не знаю,
скільки іще найкращих синів і дочок України загине в цій боротьбі. Але я знаю,
що без цього загинемо ми всі: якщо не фізично, то морально, як це було після
поразки Мазепи чи в ХХ столітті. Третього не дано.
А тому – тримаймо стрій. Дякую всім за вітання. Дякую
всім причетним до появи книги, і всім, хто вірить у нашу перемогу і наближає
її. Мордор має бути знищеним. І так воно й буде».
Люба КЛІМЧУК.
Немає коментарів:
Дописати коментар