Середина літа: свята на календарі

На літній календарний цикл припадає найменше свят. Це зумовлено насамперед господарськими потребами. Починають визрівати трави, овочі та збіжжя, а згодом надходять і жнива – найвідповідальніша пора для селянина. Недарма мовиться: «У жнива свят не глядять», бо «Один жнив’яний день рік годує». Тому хліборобам було не до святкувань. Літні селяни слушно казали: «Не той хліб, що в полі, а той, що в стодолі».

Кілька важливих для нас церковних свят припадає на середину липня. Серед них: Різдво Іоанна Предтечі (7 липня), день пам’яті святих апостолів Петра і Павла (12 липня), день пам’яті княгині Ольги (24 липня) та день пам’яті князя Володимира Великого (28 липня).

 

Різдво Іоанна Предтечі присвячене народженню Іоанна Хрестителя – одного з найвідоміших і значущих християнських святих. Пророк Іоанн Хреститель народився за 6 місяців до Ісуса. Народився він у літньої пари, яким з’явився архангел Гавриїл і передрік, що в старості у них народиться праведник і пророк. Іоанн Хреститель багато років жив у пустелі. У віці 30 років він став проповідувати християнство. Вперше зустрівши Ісуса, пророк Іоанн відразу сказав, що це і є Месія і Спаситель людства. Пізніше Іоанн хрестив Ісуса в річці Йордан. Іоанн Хреститель помер мученицькою смертю. Його вбили за наказом дочки царя Ірода.

В один день з цим святом відзначаємо язичницьку урочистість Івана Купала, яка тісно пов’язана з Різдвом Іоанна Предтечі. Цьогоріч через війну на свято Івана Купала не збиралися біля водойм і не святкували біля вогнища. Однак, працівники культури та аматори сцени громади порадували нас у соціальних мережах гарними відео та фотосюжетами про це свято. Одна з традицій: «У надвечір’я дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати й мусить бути з ним у парі на це свято».

12 липня вшанували апостолів Петра і Павла. Петро – перший з апостолів, хто визнав Ісуса Христа месією. Він очолив спільноту християн після Ісуса і лишив два послання Христовим послідовникам. Павло – колишній гонитель християн, який розкаявся та став палким проповідником християнства. Він написав 13 послань різним церквам і багато подорожував, поширюючи вчення Христа. Обоє були страчені за свої переконання: Петра розіп’яли на хресті, а Павла обезголовили. Проте завдяки їм християнство продовжило поширюватися й тому Петро і Павло уособлюють неперервну Церкву.

Після цього свята починався період весіль: вважалося, що пари, які одружилися в липні, будуть щасливі все життя. З цього приводу є легенда, яка (датується початком ХХ століття) про те, як Ісус з Петром людей парували. Йшли вони ланами, долами, полями, де саме почались жнива. Сонце пече, аж бачать: дівчина працює, не звертаючи уваги на спеку, на мандрівників, які привіталися: «Боже, поможи тобі, дівко». А та чемно відповіла та знов взялась за роботу. Петрові дуже сподобалась завзятість роботящої дівчини.

Далі мандрівники побачили під одною з копиць іншу дівчину, але та не переймалася жнивами, а солодко спала. По дорозі невдовзі почули Петро з Ісусом храп: біля воза, під ковдрою, що звисала, спав молодий хлопець. Мандрівники не стали і його будить, пішли далі. Аж ось знов поле, а на ньому пшениця колоситься, не піднімаючи голови працює парубок. Тут Петро і запропонував, щоб пари утворювались з обох роботящих або двох ледарів, на що Бог зауважив: «Ні, святий Петро, якщо спарувати ледацюг, то вони з голоду помруть, а поєднати роботящих, то вони попереду один одного будуть працювати. Треба зводити роботящого хлопця з тою, що спить під копною, а моторну дівчину з вайдою»… Так і повелося: Бог парує, а в сім’ях десь чогось та бракує…

19 липня вшановують праведну діву Юліанію Дубровицьку

Пам’ять про юну княжну Ольшанську-Дубровицьку, яка вважається покровителькою Волинської землі, помічницею у сімейних справах та захисницею поліських жінок і дівчат, вшановують двічі на рік – 19 липня та 11 жовтня.

Праведна діва Юліанія жила в першій половині XVI століття.

Після того, як Великий князь Ольгерд визволив Київ від влади татар, у ньому правила білоруська князівська династія Ольшанських(Гольшанських). Саме з цього знаного роду походила княжна Юліанія. Оскільки у князівському володінні було волинське містечко Дубровиця (Домбровиця), що на лівому березі річки Горинь, частина роду писалася як Ольшанські-Домбровицькі.

Юліанія була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського-Домбровицького. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, – відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.

Юліанія з великою повагою ставилася до священницького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя.

Вона прожила зовсім коротке життя. Упокоївшись у шістнадцятирічному віці (приблизно у 1540 році), вона залишила по собі пам’ять як про слухняну, чисту душею дівчину, котра з однаковою любов’ю ставилася до всіх своїх ближніх.

Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі.

Чесні мощі праведної Юліанії знайшли на початку XVII ст., коли печерським архімандритом був Єлисей Плетенецький,

Копаючи могилу біля Соборної церкви, ченці випадково натрапили на нетлінні мощі молодої дівиці. Її тіло було вбране в дорогий одяг, на пальцях рук виблискували золоті персні, на голові був дівочий вінець зі смарагдів. Герб князів Ольшанських і срібна дощечка з надписом вказували на те, що це була Юліанія Ольшанська. Від дотиків одного з послушників монастиря весь одяг покійної розсипався, залишилося тільки нетлінне тіло.

Святу Юліанію, убравши в новий одяг, поклали з південного боку Соборної церкви, але без почестей, як це належало б святій.

Через деякий час, коли на Київську митрополичу кафедру вступив святитель Петро Могила, йому в чудесному видінні з’явилася праведна Юліанія, докоряючи за нешанування її дорогоцінних мощей. Після цього київські ченці зіткали для неї дорогий одяг та зробили раку з прикрасами. За участю святителя Петра Могили мощі святої Юліанії було перенесено на нове місце в Соборній церкві.

Про дива, які сотворила Юліанія є одразу кілька легенд. Одна з них – до монастиря прийшов невідомий чоловік та попросив відкрити труну, щоб він міг помолитись святій. Коли це зробили, чоловік раптово впав та помер. Згодом виявилось, що це – злодій, який вкрав перстень святої Юліанії.

Друге боже знамення від святих мощів було 1667 року ігумену Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві Феодосію Софоновичу. До нього уві сні прийшла Юліанія, яка поцікавилась, а чому він не молиться та не вшановує її мощей. Тоді Феодосій кожен день молився святій Юліанії.

Ця православна свята вважається покровителькою Волині. Її моляться у випадку сімейних проблем та негараздів. Ми завжди асоціюємо Діву Юліанію з Дубровиччиною і завжди просимо заступництва цієї Святої.

У Дубровицькій громаді є два храми на честь Діви Іулянії: у Круповому (храм ПЦУ, священник Роман Котів), у Дубровиці (храм УПЦ,  настоятель о. Ростислав Андрієвський). Зичимо миру та благодаті цим парафіям та всім  нашим землякам. Хай праведна Діва захистить наш поліський і волинський край від ворога, даруючи нам мирне небо.

А свою розповідь про літні свята хочу закінчити віршем прекрасної поетки Ольги Грейнер-Савич, яка довгий час жила і працювала в Дубровиці. Сказано про літо у цих рядках дуже правдиво, тонко і душевно. Свята, овіяні смутком війни. Миру – всім нам, миру – в душі та Україні.

На Купала зозулине змовкло «ку-ку»,

Скачуть літа невтомнії коні.

Розстилають сушитись вінки часнику

Вже Петро із Павлом на осонні.

Рвуть намисто вишень ненажери-шпаки,

Буйні трави лягають в покоси.

Гріють бóки на сонці поважно грушки,

На трояндах – перлинами роси.

Вчать літати птахи жовтодзьобих малят,

Все по плану, на те воно й літо.

...А на Півдні та Сході палають поля,

Під розривами градів ридає земля,

І вмира незмолочене жито.

Упивається в душу сирени виття,

На вустах не змовкає молитва.

А ракети, як вóрони чорні летять,

Нищать все на шляху: і будинки, й життя,

України сини гинуть в битвах.

Чорним димом війни оповите

України теперішнє літо...

Люба Клімчук.