Тамара Красновська:

«Таланти мої – з родинного дерева»

 

21 лютого відзначали Міжнародний день рідної мови. З цієї нагоди поспілкувалася з шанованою людиною – нашою землячкою, філологом, дубровичанкою Тамарою Григорівною Красновською. Знаю і поважаю цю жінку багато років. Активна, творча, небайдужа Тамара Григорівна – одна із найяскравіших представниць дубровицької інтелігенції. Моя співрозмовниця – шанований ветеран педагогічної праці. Вона понад сорок років навчала рідній українській мові хлопців та дівчат з Полісся. Знаю Тамару Григорівну і як активного члена літературно-мистецького об’єднання «Журавлина». А як Тамара Григорівна вболіває за роботу у галузі культури своєї талановитої доньки Віти. У всьому сприяє моя співрозмовниця своїй доні. Так і має бути. Мамина підтримка завжди додає позитиву та натхнення.

У нашій газеті Тамара Григорівна часто розповідає про шанованих земляків. Сьогодні ж, ми ближче познайомимося з Тамарою Красновською.

 

Любов до мови – у генах

Тамара Григорівна народилася у Висоцьку. Мама, Галина Якимівна, працювала вчителем української мови та літератури у місцевій школі. Юною дівчиною вона прибула на Полісся з далекої Полтавщини вчителювати. Тамара Григорівна згадує: «Мама розповідала, що приїхала на Полісся разом з молодими колегами. Її дуже вразила тутешня бідність. Як прийшла молода дівчина з Полтавщини влаштовуватися на квартиру, то побачила, що в поліській хаті навіть нема підлоги. Доки стояла і розмовляла з господарями, її ноги геть обсіли блохи. Попри таку бідність, вологу погоду, Полісся стало для мами рідним, вона дуже полюбила цей край та його жителів.

Мама виросла на Полтавщині, неподалік Пирятина. Моя баба Марія Дзюба (мамина мама) до часів комунізації працювала писарем, а дід – на залізниці. Вони виховали чотирьох гарних дітей. Сім’я пережила голодомор. Радянська влада відібрала у них землю, худобу, майно. Проте, попри випробування долі, моя полтавська родина не зламалася. Баба була чудовою майстринею. Вона вміла все – вишивала, плела, шила. Весільну сорочку своєї прабабусі з Полтавщини переробила і з гордістю тепер одягає моя донька Віта. А я маю бабусині рушники з полтавським орнаментом.

Мій батько, Григорій Антонович Дворецький, працював ветеринарним фельдшером. Він закінчив польську школу у Висоцьку, де українська мова викладалася лише раз на тиждень. Тато – фронтовик. Він обороняв Київ, евакуйовував заводи, обороняв і Москву. У 1942 році батько був контужений. Після одужання воював на Смоленському напрямку, був нагороджений медаллю «За відвагу». Згодом його поранили вдруге. В госпіталі у Свердловську батько почув звістку про Перемогу».

Коли Григорій Дворецький повернувся додому, він не застав ні батьків, ні рідної хати у Висоцьку. Рідні загинули, а дім був спалений. Проте доля послала солдату і щасливий момент. Він зустрів у Висоцьку юну вчительку Галину, яка і стала його дружиною. Подружжя виростило двох дітей – доньку Тамару та сина Анатолія, який живе зараз у Донецьку.

– Батьки поховані у Висоцьку, – додає Тамара Григорівна, – днями разом з сином їздила до них на могилу, ніби провідала. Завжди з радістю бували ми на Полтавщині, там є у мене рідні. Я відчуваю там своє коріння. Так само мені дорога полтавська земля, як і поліська.

Вчительська доля – від матері до доньки

Змалечку бачила маленька Тамара, як мама, схиляючись над столом, перевіряє зошити. Часто бувала й на маминих уроках у школі, адже дитсадків у той час не було, бабусь також дівчинка поряд не мала. Теплі спогади дитинства досі гріють душу. Не дивно, що обрала Тамара Дворецька – чарівна дівчина з Висоцька – вчительський фах. Після закінчення Висоцької школи вона вступила до Дубнівського педагогічного училища. Згодом закінчила філологічний факультет Львівського університету.

Спочатку Тамара Григорівна працювала у Лютинській середній школі, а потім – завідувала відділом у райкомі партії. У Дубровиці красуня зустріла свою любов. Чоловік Віктор Шимонович Красновський (родом із Житомирщини) – також був педагогом. Подружжя пішло працювати у Дубровицьке професійно-технічне училище. Красу рідної мови та літератури Тамара Григорівна несла не тільки юним українцям, бо колись в училищі навчалися й діти з Білорусії. Після першого курсу їх знання з української мови не оцінювали. А згодом юні білоруси наполегливо вчили українську, щоб мати у вимогливої вчительки гарні оцінки.

Талановита вчителька української мови Тамара Красновська давала дітям гарні знання. Її вихованці здобували перемогу у різних творчих конкурсах. Вимогливого педагога вчителі поважали, учні писали й позитивні вірші, в яких наголошували, що гарна підготовка до уроку – це запорука успіху у вчительки. Неодноразово писала про Тамару Григорівну місцева преса. Наприкад, 16 квітня 1991 року у місцевій газеті йшлося: «Тамара Григорівна Красновська –вчителька у профтехучилищі №6. Вона викладає рідну мову й літературу. На уроках застосовує нові, прогресивні методи навчання, наприклад, уроки-бесіди, уроки з елементами цікавих ігор, уроки-вистави. Саме останні найбільше люблять учні». Тамара Григорівна Красновська –відмінник народної освіти, вчитель-методист вищої категорії. Дуже теплі спогади є у вчительки про перший районний конкурс-свято «Вчитель року», де вона брала участь. Він проходив в Орв’яницькій школі. Гідно проявила себе у ньому Тамара Григорівна разом зі своїми талановитими земляками. Тепер, як ми знаємо, цей конкурс став традиційним.

Уроки, зустрічі, педагогічний колектив, вихованці – це життя педагога Тамари Красновської. Вчительська доля – то її доля, українська мова – то її педагогічний хліб.

 

Творчість – світло душі

Тамара Григорівна  демонструє мені прекрасні власноруч вишиті рушники, де я знаходжу й полтавські, й поліські мотиви. Кожен з них гарний по-своєму. Донька Віта каже, що варто було б організувати виставку цих робіт. Дійсно оригінальні та неповторні ці рушники. Так, як колись вишивала на Полтавщині зі світлими думками бабуся Тамари Григорівни, так, з позитивом, вишивала на Поліссі і її творча онука.

Гортаю  збірку нарисів, віршів, спогадів Тамари Красновської, де написано і про учнів, і про предків, і про наших талановитих земляків. Багато цікавих світлин у цій збірці. Упорядкована вона дуже цікаво. Помічати в людях особливий дар, бачити красу їх душі – це теж риса Тамари Красновської. Активна учасниця літературного об’єднання «Журавлина» Тамара Красновська разом з іншими талантами краю несе красу українського слова у віршованих та прозових творах усім шанувальникам літератури в громаді. Про багатьох вихованців ПТУ №6 я не раз чула від Тамари Григорівни зворушливі слова. Як по-материнськи, тепло розповідає вона про хлопців, які воювали й воюють на Сході. Як пишається Тамара Григорівна своїми учнями-патріотами!

А патріотизм моєї співрозмовниці проявляється в багатьох речах – у роках праці, в творчості, у ставленні до земляків,  у любові до ріднокраю…  Напередодні Дня рідної мови Тамара Григорівна відзначала свій день народження. Долучаємося до багатьох вітань. Хай не міліє джерело талантів Тамари Красновської, й Господь посилає цій чудовій жінці добре здоров’я. Поважаємо вас, землячко. Спасибі за спілкування.

Люба КЛІМЧУК.