Позивний «Манул»: «Армія – це мій вибір»

В день Збройних Сил України поспілкувалася з військовослужбовцем Сергієм Твердуном – про службу в армії, прагнення, мотивацію та сьогодення військових.

Розмова з цим юнаком, точніше відповідальним та патріотичним молодим чоловіком, кардинально змінили моє уявлення про українські Збройні Сили.

Тепер – це дієздатна армія, у якій несуть службу найкращі сини української землі. Про тих, хто захищає Україну, і розказуємо у цьому матеріалі.

Сергію, розпочнімо нашу розмову із знайомства. Розкажіть нашим читачам про себе.

Першого грудня мені виповнилося 22 роки. Я народився у Перебродах, звідки родом моя мама Ярослава Серафимівна. Мій тато, Олег Федорович, служив у Державній прикордонній службі. Коли мені виповнилося два роки, ми переїхали у Берестя. Отож виріс я у цьому мальовничому селі. Закінчив 9 класів Берестівського НВК, а потім вступив у технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування. У 2019 році здобув спеціальність «технік-програміст». І от я, можна сказати, опинився на роздоріжжі: «А що робити далі»? П’ять місяців невизначеності, різних планів, думок.

1 грудня, прокинувшись вранці, в 19 років, я вирішив піти у військкомат. Скажу чесно, на той момент про армію не знав взагалі нічого. Спочатку планував, як і більшість місцевих хлопців, поповнити  лави Державної прикордонної служби. Але доля розпорядилася по-іншому. Відбіркову комісію я не пройшов. Був дуже розчарований. Пригадую, я на збірному пункті у Здовбиці з трьома товаришами, й ми говоримо, що якщо вже йдемо служити, то треба, щоб цей час був пам’ятним для нас з найкращого боку.

Про що саме мріяли у той момент?

Хотілося потрапити на службу у десантно-штурмові війська. Спочатку пройшов чотири місяці у навчальному центрі «Десна». А вже в лютому 2020 року я підписав контракт у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ. Батькам про цей свій крок розказав значно пізніше, бо не хотів їх нервувати та тривожити. Я знав, що для мами це відразу стане великим переживанням.

Багато читала та чула про героїчну 80-ту бригаду…

Так, війна на Донбасі стала героїчною сторінкою історії нашої частини. Фактично особовий склад бригади з перших днів війни боровся з російським окупантом. Навесні 2014 року, після вторгнення РФ до Криму, підрозділи бригади виконували завдання з прикриття державного кордону в Полтавській і Сумській областях. Згодом вони брали участь у боях за Слов’янськ, у районі Георгіївки й Лутугиного, героїчно обороняли Луганський аеропорт, билися з ворогом під Новосвітлівкою та Хрящуватим, вели бої за 32 блок-пост.

Вже в перший рік десантники показали, що вони – мужні й сильні, талановиті й безжальні до окупанта. Окрема сторінка історії 80-ї бригади – оборона Донецького аеропорту, яку здійснювали воїни 3-го батальйону. Оборонці проявили масовий героїзм, виконуючи бойові завдання. І таких сторінок у районі АТО/ООС за час війни у львівських десантників чимало. Тому для мене підписати контракт у цій бригаді було за честь.

Як склалася служба у цьому військовому підрозділі?

Перших шість місяців були щоденні інтенсивні тренування. Я освоював всі суміжні спеціальності від медика до кулеметника. Згодом я був відряджений на міжнародні навчання. У вересні 2020 десантники України та Великої Британії провели стратегічні командно-штабні навчання «Об’єднанні зусилля – 2020». Навчання мали міжнародний характер з метою підвищення взаємосумісності між силами й засобами ЗСУ та з країнами-членами НАТО.

Загалом участь у ньому взяли близько 12 тисяч військовослужбовців із залученням до 50 одиниць артилерійських систем, близько 80 танків та 450 бойових броньованих машин, бойові кораблі, армійська авіація та Повітряні Сили. Це дуже корисний досвід.

В жовтні 2020 року ми зайшли на військові позиції. До цього ми довго готувалися. Близько дев’яти місяців я з побратимами виконував завдання на передовій в Луганській області, там я отримав свій позивний «Манул». Потім знову було навчання, відпустка. Зараз проходжу новий цикл інтенсивної (дуже ретельної, багатоскладової підготовки) і через декілька місяців – знову на передову. Не про все можу зараз розповідати. Це важливий, новий етап мого життя.

За кількома рядками розповіді про службу – нелегка праця.

Служба у ЗСУ – це мій вибір. Я служу у десантно-штурмовій роті. У нас правило таке: хто б ти не був за спеціальністю, чи медик, чи кулеметник, чи гранатометник, ти повинен володіти всім, що є на озброєнні в ЗСУ. На складнощі я не скаржуся. Це моя робота, я докладаю максимум зусиль, щоб якнайкраще виконувати покладені на мене завдання. Дуже багато можна розповідати про війну. У нашій роті відповідальні, шановані, вимогливі командири, чудові хлопці служать. Тут, у війську, дуже важлива дружба. В армії – це довіра один до одного і готовність завжди підставити плече товаришу. Дружба – основна складова колективу. Без армійської дружби служити неможливо. Вже за кілька місяців, проведених спільно в армії, люди стають близькими по духу.

Чи змінила Вас армія як людину?

Так. Змінила інтелектуально та морально. Я став відповідальнішим, переглянув життєві цінності, я став іншим, аніж був до цього. Мабуть, якщо коротко, я став дорослим. Не завжди легко тут. Особливо морально непросто на Сході. Непросто бути в нервовій напрузі і в постійній готовності. Це складно морально.

Армія змінила Вас. А чи змінюються Збройні Сили України?

Українська армія за останні роки змінилася повністю, повірте. Передусім змінився настрій людей, які служать в ЗСУ. Тому що переважна більшість солдат не думає тільки про те, коли ж у нього «дембель», а щоденно розвивається. Тепер служать люди, для яких армія – це покликання. У них зовсім інше ставлення до служби.

Отож, армія – це і Ваше покликання?

Я відповім словами одного мудреця: «Знайди собі заняття по душі, й ти ніколи не будеш працювати». Я знайшов це заняття. Я планую і далі пов’язати долю з військовою службою, розвиватися у цьому напрямку і розвиватися.

На якому рівні забезпечення військовослужбовців?

На дуже гідному рівні зараз забезпечення солдат формою та екіпіровкою. Щодо харчування, то повірте, що в ЗСУ у цьому плані зараз жодних проблем нема. Харчування достатньо і воно якісне. Знаю, які складнощі були на початку війни, але зараз все змінилося в кращий бік.

Як триває Ваш день служби? Який розпорядок?

Підйом – 5.30, до 08.00 – зарядка, особиста гігієна, сніданок, далі починаю готуватись до занять. Потім тактико-спеціальна підготовка. Перед тим – маскування. Це довготривалий процес. Після підготовки ми повертаємось на базу. Обід. Далі – аналіз заняття, якщо ще є стрільба у розкладі, то йдемо стріляти вночі. Буває так, що цілий день – стрільби. Зараз ми займаємося альпінізмом. Це так, в загальних рисах. Відбій о 22.00.

Скільки кілометрів набігаєте протягом дня?

Коли 4 км, а коли й 30-ть. Особисто моє екіпірування з боєзапасом важить до 25 кг. Додайте рюкзак – 15-20 кг. Негода занять не скасовує. Стараємося бути максимально вологозахищені.

Батьки, тобто Ваші найдорожчі люди, як вони сприймають Вашу службу?

Хвилюються, чекають. Це для мене дуже важливо, відчувати їх підтримку. Коли я був на Сході, то не казав мамі про своє місцеперебування, беріг її серце. Знав, що новина про те, що син на війні, буде для неї дуже тривожною. 9 місяців я говорив мамі, що я за 60 км від передової штаб охороняю. Коли їхав додому, то дуже хотів зробити мамі сюрприз: взяти букет квітів і піти до неї на роботу (мама працює у їдальні міської школи №2). Прийти несподівано, обійняти її. Але сюрприз не вдався. Маму попередили, що я їду. Тато про це знав. Вийшов з автобуса, а мама вже чекає мене і плаче. Батьки – це моя життєва опора. Маю два молодших братики, яких також дуже люблю.

Знаю, що Ви не оминули увагою рідну школу, як були у відпустці.

Першого вересня був на святі у рідній школі. Звичайно, приємно було побачити своїх рідних педагогів, поспілкуватися зі школярами. А згодом, за пропозицією директора Сергія Тимофійовича та вчителя Анатолія Валентиновича, провів урок «Захист Вітчизни». Отримав дуже гарні емоції від зустрічі з вчителями та учнями. Поважаю педагогів Берестівського НВК. Це – чудові люди, які гідно виховують молодь.

Що побажаєте молоді, яка шукає життєву стежку?

Я бажаю всім обрати свою, саме свою дорогу у житті, яка лежить до душі. Дуже важливо знайти себе і зробити правильний вибір, щоб потім не шкодувати про це. Я вдячний долі за своє сьогодення. Я відчуваю, що я там, де повинен бути. Всім землякам передаю побажання здоров’я, добра, а головне – миру! Нехай прийдешні свята дарують всім гарний настрій.

 

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

 

 

Василь Яніцький: «Необхідно підтримувати молодь, даючи їм додаткові стимули для розвитку й самореалізації»

З метою заохочення обдарованої молоді рівненського Полісся та визнання їх інтелектуальних надбань, 11 років тому голова фонду «Наш край» Василь Яніцький започаткував премію «Інтелект». Вручається вона за видатні здобутки школярів на всеукраїнських, обласних та районних олімпіадах і конкурсах. За ці роки її лауреатами стали майже дві сотні школярів, які згодом здобули освіту в найпрестижніших вузах країни.

Саме зараз Фонд відзначає лауреатів премії «Інтелект-2021». Цього року премія розширила свою географію. Якщо раніше вона вручалася в чотирьох поліських районах та місті Вараш, то нині запропонувати своїх претендентів на премію отримала можливість кожна територіальна громада двох новоутворених районів – Сарненського та Вараського. Загалом, цього року премію отримають  22 талановитих учнів.

– Сподіваюся, що ближче знайомство із  територіальними громадами поліських районів переросте у плідну співпрацю, – каже Василь Яніцький. – Майбутнє України – її талановита інтелектуальна молодь, яка своїм чесним серцем, креативним мисленням, творчою працею, молодечим ентузіазмом та щирим патріотизмом підніме Україну до рівня процвітаючих європейських держав, створить суспільне середовище вільної думки та викорінить корупцію. Тому вкрай необхідно підтримувати молодь, даючи їм додаткові стимули для розвитку й самореалізації. Молодь  має свій погляд на розвиток суспільства, науку, генерує інноваційні ідеї. Дивлячись на них, можна констатувати: в Україні росте достойна інтелектуальна зміна.

Лауреатів «Інтелекту» фонд визначає, присвоюючи певну кількість балів за кожну перемогу в інтелектуальному змаганні. Проте, минулий навчальний рік через карантин завершився без традиційних предметних олімпіад та наукових конкурсів. Такі умови дещо ускладнили визначення лауреатів премії. Тому цьогоріч  освітяни 19-ти територіальних громад самі визначалися із тими, хто найбільш гідний цієї відзнаки.

Минулого тижня премію «Інтелект-2021» Василь Яніцький вручав у трьох громадах на Дубровиччині.

Свою заслужену винагороду отримала учениця 11класу Орв’яницького ЗЗСО Дубровицької територіальної громади Вікторія Красько. Вона – переможниця обласного етапу конкурсу Малої академії наук та призерка всеукраїнського етапу робіт МАН у відділі «Історія», секція – «Етнологія»(науковий керівник – Олена Буткевич). Дівчина – лідер класу, шкільна активістка, відмінниця, користується авторитетом серед однолітків, надзвичайно талановита, трудолюбива та відповідальна.

У Висоцькій територіальній громаді лауреатом премії стала Тетяна Мосійчук, учениця 11 класу Висоцького ЗЗСО.

У цієї дівчини – безліч талантів, рясні обдарування, прагнення до розширення власних знань, велике працелюбство й високі цілі. Вона активна в житті школи, користується авторитетом серед школярів. Тетяна – переможець та призерка районних та обласних олімпіад з німецької мови, української мови та літератури, олімпіади з географії, правознавства, переможець літературних конкурсів «Я журналіст», «Об’єднаймося ж, брати мої» (науковий керівник – Валентина Креденсир).

Лауреатом премії «Інтелект-2021» у Миляцькій територіальній громаді стала Валерія Шах, учениця 8 класу КЗ «Миляцький НВК».

Ця обдарована й відповідальна дівчинка стала переможницею або призеркою аж 5-ти районних(математика, фізика, біологія, історія, хімія) олімпіад!!! та обласного етапу всеукраїнських олімпіад. Науковий керівник та натхненник Валерії – її тато, вчитель математики Валерій Леонідович Шах.

Ще один лауреат очікує на премію. Це талановитий Павло Калюх – ліцеїст групи ФМ (11 клас) Дубровицького НВК «Ліцей-школа». Він – переможець всеукраїнського етапу конкурсу-захисту учнівських науково-дослідницьких робіт МАН (ІІІ місце, секція «Мультимедійні системи, навчальні та ігрові програми»). Найближчим часом хлопець отримає свою заслужену нагороду.

Вітаємо лауреатів, їх наставників та батьків!

Наша довідка: Василь Яніцький – уродженець Зарічного, депутат Рівненської обласної ради (фракція «Європейська Солідарність»), депутат Верховної Ради 8-го скликання, юрист, кандидат юридичних наук, політик, засновник благодійного фонду «Наш край».

 

Оксана СЛОБОДЗЯН.

 

 

Хустино, хустино, як ласка родинна,  як вірності пісня про щиру любов

Про хустку я згадала раніше, аніж власне в день української хустки. Йшла днями до церкви. Одягнула хустку. У нас на Борку завжди чомусь протяги. І от я відчула, як замерзає у хустці голова, лоб. Звикла до шапки. Голова закрита по-іншому. Йшла дорогою і думала: «А хустку ж по-різному можна зав’язувати».

Я пригадала, як колись бабуся взимку під теплу хустку-заматанку, одягала тоншу і зав’язувала так, щоб лоб був закритий.

І хіба хтось ходив у селі в шапці? Ніколи. Пригадую, навіть у хаті бабуся завжди була в хустці. Тільки на ніч, коли лягала спати, вона її знімала. Як всі засинали, то вона знімала хустку.

На різні пори року, на різні роботи, на різну погоду хустку зав’язували по-своєму. Тепер, хустки не в моді. Та й не вміємо ми їх правильно зав’язувати. Колись, бувши елементом народного вбрання, хустка використовувалась замість намітки як обов’язковий головний убір заміжньої жінки.

Хустка була маркером соціального стану жінки. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Незаміжні дівчата часто вив’язувались вінкоподібно. Хустки свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади в Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати, аби купити своїй дружині хустку. У кожної жінки у шафі чи скрині були хустки, які передавалися донькам, невісткам, онучкам. Хустка ставала незмінним атрибутом українки після заміжжя. Вона рятувала у спеку від сонця, в холод зігрівала. Біля печі хустка була незамінним елементом. А у храм одягали найкрасивіші. Українки завжди носили хустину, закривали волосся, але не обличчя – волелюбність у нас в крові.

Коли я почала частіше ходити до церкви, тільки тоді зрозуміла, яку красу додає хустка жінці. І хустка може підкреслити вроду. Але так, як раніше, ми хусток майже не зав’язуємо.

Щороку 7 грудня відзначається Всесвітній день української хустки. Це неофіційне свято, яке з’явилося 2019 року, покликане об’єднати жінок різних професій, віку та національностей для збереження українських традицій. І добре, що воно є!

До флешмобу в українських хустках долучилися і наші землячки. Гарно!

Люба КЛІМЧУК.

 

 

Інна Ярмоліч – Мама Героя, депутатка Дубровицької міської ради, член фракції «Європейська солідарність», керівник громадської організації сімей загиблих Героїв «Єдина родина» на Дубровиччині. І день волонтера, і День Збройних сил України, і день місцевого самоврядування для Інни Василівни близькі.

Цю світлину в день української хустки Інна Василівна підписала так: «Хустина, яку мені подарувала на весілля моя мама, як придане. 31 рік цій хустині».

Красивій жінці пасує ця сімейна реліквія. Уклін Вам, Інно Василівно, за небайдужу громадську позицію, за повагу до українських традицій, а головне за сина – Олександра. Піклуючись про сім’ї загиблих та захисників, Ви щоразу запалюєте свічку пам’яті сину та всім Героям.

 

 

У закладах освіти нашої громади – справжнє свято. 266 ноутбуків отримають вчителі закладів освіти, які придбані за рахунок субвенції на боротьбу з наслідками COVID-19 під час навчання та відповідним співфінансуванням (10%) з коштів нашого місцевого бюджету.

Основна мета субвенції – забезпечення технічних можливостей педагогам для належної організації здобуття загальної середньої освіти, зокрема в умовах карантинних обмежень.

Хочу подякувати Департаменту освіти Рівненської ОДА за оперативне проведення тендерних процедур, голові міської ради та депутатському корпусу за підтримку  щодо виділення коштів на співфінансування.

Ніна Стасюк, начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Дубровицької міської ради.

 

 

МИ СТОЇМО НА БОЦІ СВІТЛА

 

Днями відзначили низку свят, які по праву можна вважати всенародними – День волонтера, День Збройних Сил України та День місцевого самоврядування.

Це свята всієї нашої громади, кожного її мешканця, свідомого українця. Їх відзначення є підтвердженням традиційних прагнень багатьох поколінь співвітчизників до волі та незалежності, становлення нашої державності, реалізації права кожного брати участь в управлінні державними справами на всіх рівнях, а тим паче на місцевому.

 Це традиція вільних людей, котрі не мають над собою володаря, а визнають лише провідника та виборних людей, яким довіряють і яких наділяють владними повноваженнями. Тільки така влада є й справді народною –  владою не над громадою, а легітимною владою самої громади, для громади та в інтересах громади. Саме тому наша армія жодного разу не була агресором, але завжди стійко стояла на сторожі рубежів держави та її незалежності.

Зараз перед нами постали серйозні виклики. Однак Україна їх переживала не раз і завжди долала випробування з честю. Бо ми стоїмо на боці світла, правди, з нами Бог, а отже й істина.

Упевнена, що тільки разом, спільними зусиллями, завдяки таким ініціативним та небайдужим людям, як наші волонтери,  представники органів місцевого самоврядування та захисники України ми зробимо все для того, щоб на всій території нашої Вітчизни запанували мир та злагода. Щоб наша благодатна земля врешті стала територією активного розвитку, розбудови та  процвітання, успішним прикладом поступу завдяки незалежності та реформ децентралізації.

6 грудня, у приміщенні Дубровицького будинку культури, відбулися урочистості та святковий концерт з нагоди Дня Збройних Сил України, міжнародного Дня волонтера та Дня місцевого самоврядування.

Винуватців свята привітали міський голова Богдан Микульський, представник народного депутата Віктора М’ялика Віктор Кузін. Вони вручили цілому ряду земляків грамоти та подарунки. Окрім цього, були відзнаки і від Сарненської районної ради, і від оперативного командування ЗСУ «Захід». Зокрема,

Подякою депутата Верховної Ради В.М’ялика нагороджені: секретар міської ради Микола Годунко, начальник юридичного відділу Оксана Драган, діловод Селецького старостинського округу Світлана Кришталевич.

Грамотою Сарненської районної ради: головний спеціаліст юридичного відділу Марія Столярець, головний спеціаліст відділу земельних відносин Сергій Зіменок.

Грамотою Дубровицької міської ради: підполковник у відставці, ветеран військової служби, пенсіонер Міністерства оборони України Ігор Береговий, працівник ЗСУ, головний спеціаліст мобілізаційного відділення першого відділу Сарненського районного ТЦК та СП Олена Ревук, військовослужбовець ЗСУ, учасник бойових дій Василь Вінтюк.

Подяка оперативного командування «Захід»: волонтери – Світлана Правник, Сергій Столярець, Віктор Гумен, Михайло Лосік, Павло Голяка.

 

І «ЦУКЕРОК», Й «ДИВО САДУ» ТЕПЕР ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ

Наприкінці минулого року на шпальтах «Дубровицького вісника» був опублікований мій матеріал «За «цукерками» – на… грядку», а дещо раніше була публікація «Диво саду» на вашій дачі». Сподіваючись, що вони будуть цікавими для читачів газети, я розповідав про деякі перспективні сорти помідорів з високими смаковими якостями, які вирощую на своїй дачі. Одним з таких був «Диво саду», який вирощую вже декілька років і жодного разу не підвів. Отож приємно ним задоволений, адже є від чого: плоди дуже красиві, круглі, червоні, вагою іноді й до кілограма, стійкі до фітофтори, а врожайність – до 20 кілограмів з куща. Особливо вражають їхні смакові якості: вони заслуговують найвищої оцінки. Помідори цього сорту ідеальні для салатів, а смак томатного соку з них просто неперевершений! Без перебільшення, цей сорт – справжнє диво!

Але справжньою окрасою грядок і рекордсменом за вагою, красою і, особливо, за своїми смаковими якостями, як і сорт «Диво саду», став середньостиглий, з насиченим червоно-оранжевим кольором і красивою формою плодів, томат «Цукерки Вірджинії». Цей сорт, який прийшов до нас з однойменного штату США, добре прижився і на українській землі. Рослини і плоди не хворіють, а врожайність – до 30 кілограмів з куща. Але найголовніше – ці томати теж дуже солодкі, не розтріскуються, довго зберігаються на кущах і, навіть, будучи зірваними, тривалий час не втрачають своїх смакових якостей. Напевно, саме тому їх і назвали цукерками. Адже, спробувавши цей помідор, інакше й не скажеш. Саме про цей сорт я розповів у другому матеріалі.

Оскільки я зібрав чималу кількість насіння цих сортів, тож запропонував безкоштовно поділитися ним з городниками, читачами «Дубровицького вісника».

 

Та, чесно кажучи, я аж ніяк не сподівався на такий великий потік листів. І в результаті не всі бажаючі змогли отримати насіння помідорів цих сортів. І хоча жоден адресат не залишився поза увагою (їм надіслав насіння іншого сорту), та все ж кожен прагнув придбати саме якийсь із цих двох сортів. До речі, я навіть отримав декілька листів від вдячних городників, які були задоволені як «Дивом саду», так і «Цукерками Вірджинії» уже на власній грядці.

Отож, враховуючи наявну ситуацію, цьогоріч я зібрав значно більшу кількість насіння помідорів саме цих сортів і з задоволенням поділюся ними з кожним бажаючим: надішлю потроху зерняток усім, хто вкладе у лист підписаний конверт із марками та надішле мені за адресою: А.І. Сенчуку, вул. М. Небаби, 100, кв. 27, м. Чернігів-5, 14005, і буду щиро радий, якщо й на вашому городі чи дачній ділянці влітку з’являться чи то «Цукерки Вірджинії», чи «Диво саду» і порадують своїм незвичайним смаком вас і, особливо, ваших дітей. І тоді за цукерками можна буде ходити не тільки до магазину, але й на грядку.

До речі, за цей час свою колекцію помідорів поповнив новинками і я, а цього року випробував їх на власній дачній ділянці.

Не можу не розповісти про один, з поки що рідкісних на Україні, і моїх найулюбленіших томатів – середньостиглий високоврожайний сорт «Церква». Йому більше 100 років, і прийшов він до нас з Америки. За легендою, цей сорт вирощували кілька поколінь ченців в одному з храмів. Плодоносить «Церква» до самих заморозків, а зірвані в жовтні бурі помідори лежать на підвіконні до грудня. Це один з небагатьох сортів, який може похвалитися плодами – справжніми важкоатлетами: найменший важить не менше півкілограма. І таких томатів за сезон на одному кущі зав’язується до 30 штук.

Щороку тішать своєю екзотично-казковою «розмальовкою» такі цікаві сорти, як «Зірка Техасу», «Королівська краса», «Загадка природи» та «Пір’їна Жар-птиці», які створюють на грядці красу і настрій. Ці помідори дійсно ніби з казки й до того ж великі, красиві і високоврожайні, а щодо своїх смакових якостей – то просто неперевершені! А «змагаються» з ними у красі високорослі, середньостиглі 100-грамові помідори «Кавунчик» та «Медово-мармуровий» з неймовірно красивим жовто-червоно-оранжевим забарвленням. Плодоносять же вони до самої осені, стійкі до захворювань. Та й врожайність висока і стабільна. Отож, раджу саджати їх обов’язково.

Своїм оригінальним кольором та високими смаковими якостями також вражають помідори сортів «Зеро», «Біла королева» та «Білий восковий». Перший – ранньостиглий низькорослий сорт, плоди круглі, великі, червонооранжеві, з високим вмістом цукру, а два інших – середньоранні, цінність яких: невибагливість до вирощування, стійкість до перепадів температури, стабільна врожайність, рекомендуються для дієтичного харчування. Плоди ж також дуже солодкі, практично білого кольору, м’ясисті, вагою до 400 грамів. До речі, білі помідори мають велике дієтичне значення, показані при алергії, хворобах органів травлення, а також маленьким дітям.

 І коли вже мова зайшла про лікувальні властивості помідорів, то тут неперевершеним буде сорт «Здорове життя», який по праву займає чільне місце на моїй помідорній грядці. Це – ранній високорослий і надзвичайно продуктивний сорт, плоди вагою до 30-40 грамів, червоні, високої якості і неповторного смаку, багатогронові з 10-15 помідорів у кожному гроні. Це найсолодший з усіх чері-помідорів з найвищим вмістом вітамінів. І, як стверджують фахівці, цей сорт має підвищений вміст лікопину, який є протипухлинним засобом і називають його протираковим помідором.

Словом, сортів помідорів є дуже багато, як кажуть, на всі смаки і вподобання. Та дійсно неперевершеними, як на мене, все ж є сорти «Диво саду» і «Цукерки Вірджинії». Тож повторюсь: якщо комусь із читачів «Дубровицького вісника» не вистачило насіння одного з цих двох сортів чи, можливо, хтось щойно дізнався про них і хоче й собі придбати, я із задоволенням поділюсь. Що для цього потрібно – читайте вище. Але не зволікайте, а то раптом знову не вистачить…

Анатолій СЕНЧУК.