«Улюблена прикраса

в людях – щасливий погляд»

Височанка Юлія Приходько творить стильні прикраси з бісеру та каміння. Барвисті бабки і метелики, дивовижні квіти та «соковиті» фрукти – плід невпинної фантазії майстрині. Вони вражають витонченістю та тонкою ручною роботою. Адже кожна прикраса – це маленька симфонія кольорів та дрібних деталей, які завдяки  вправному «композитору» органічно поєднуються. Тож здається ніби вишита дівчиною квітка недавно зірвана з клумби, а бісерна комаха щойно сіла на підвіконня. І ось-ось через хвильку полетить далі зачаровувати ще когось досконалою красою.

Про  таке гарне хобі, яке прикрашає її життя та дарує позитивні емоції іншим, Юлія розповіла нам.

Творча іскра

з дитинства

«Скільки себе пам’ятаю, завжди була зайнята рукоділлям.  Першу свою сумочку зв’язала спицями із тоді популярної «дерничанки». Ох і колір в неї був – яскраво-жовтий – «вирви око». Далі захоплення плавно перейшло на в’язання гачком, завдяки чому народились сімейка зайченят та качата, що дожили до сьогоднішніх днів. Шила і одяг лялькам. А ще собак і курчат – по лекалам із журналів, які купувала мама. Благо, такі дитячі пориви ніхто  не забороняв. Батьки давали мені можливість творити, хоча професії мали далеко не творчі (трудились у висоцькому колгоспі – мама головним зоотехніком, а тато електриком). Зате були наділені любов’ю до своєї праці та креативним мисленням. Моя мама Тетяна – людина енергійна, талановита і дуже допитлива. Гарно шила і в’язала, тому я частенько ходила до школи в ексклюзивному вбранні. Напевно, з цього почалось і моє захоплення створенням одягу. По маминій лінії творча іскра передавалась у спадок. Бабуся Ольга так само шила, вишивала, сама пряла пряжу (я в неї вчилась, виходило не дуже). Був у неї і станок, на якому ткала килими. А ми із захопленням дивились, як вона перекидає човник з однієї сторони на іншу.

Мої шкільні роки пройшли з думкою, що стану дизайнером. Та перед цим вирішила піти навчитись шити одяг. Вступила до Березнівського училища. Два роки освоювала премудрості цього заняття. А потім ще кілька – була майстром виробничого навчання і відривала ази професії дівчатам. Паралельно набиралась знань в столичному виші за фахом технолога-конструктора жіночого одягу. Та цього було замало. Мені хотілось ще більше вміти, створювати складне цікаве вбрання. Тому зібрала речі і переїхала до Києва, де знайшла роботу в приватному ательє. Тут я отримала потрібний досвід.

Дизайнером одягу стати таки не судилось, бо виявилось, що мені до душі більше технічно-конструкторська робота. Саме вона розкрила всі мої можливості і таланти».

Прикраси творяться

у любові до своєї справи

«А прикраси – на нинішній момент моє хобі. І прийшла я до нього поступово. Іноді для нової моделі потрібен був декор і ми його створювали: вишивали, плели, робили квіти із тканини. А якось до мене прийшла подруга і запитала, чи не змогла б я за фотографією ювелірного виробу зробити  такий же із бісеру. Це був черговий виклик для моїх навиків. Треба було продумати багато нюансів з нуля – форму, пропорції, кріплення, матеріали. Але  таке заняття виявилось дуже цікавим. Правда, і часу воно забирає чимало. Створення прикраси має кілька етапів. Спочатку її  малює уява, потім на папері з’являється ескіз, твориться  макет, підбираються матеріали і вишивається власне сам виріб. На виготовлення  може піти один-три дні, якщо прикраса невелика. А якщо це сумка чи складна вишивка – то тижні і навіть місяці.

Тому потрібно любити цю справу і запастись витримкою. Такими  талантами можу завдячувати моєму татку Георгію. Це все від нього: точність, посидючість, терпіння у тонкій роботі, продумування процесу до дрібниць. З конструкторської складової і народжуються мої витвори. Мене більше цікавить, як зробити форму, як закріпити деталі, як сконструювати, в якій послідовності. А ось колір і матеріали вже доповнення, а не навпаки».

Від бісеру до кристалів

«Swarovski»

«Для створення своїх робіт застосовую різноманітні техніки. Проходила курси «золотого шиття», люневільської вишивки, плетіння бісером. Самостійно освоювала техніку шиття голкою. Маю для цього різні навчальні книги. Так само використовую всі доступні матеріали: кристали «Swarovski», бісер японських фірм, металізовані нитки, натуральне каміння та багато інших. Пробую і вибираю кращі. Бо були моменти, коли витрачала багато часу на роботу, прикладала всі сили, а матеріали були не якісні. Уже навіть в процесі роботи втрачали свій зовнішній вигляд. І це дуже неприємно».

Конкурси – стимул для розвитку

«Спочатку вишивала за принципом «знайти своє». Багато пробувала та експериментувала. Брала учать у невеликих конкурсах на просторах «Instagram». В цьому році вперше спробувала свої сили в міжнародному конкурсі від магазину «Carisma» за підтримки австрійської фірми «Swarovski». Він приніс мені третє місце у номінації сумки з роботою «Ты-Вселенная». Вона і доповнила колекцію робіт, які я не хочу віддавати. Звичайно буду і далі  пробуватись в інших конкурсах, бо це дає великий стимул для  розвитку, а також розширює можливості, дарує нові знайомства  і знання».

Вишиті аксесуари – це тренд

«Прикраси ручної роботи нині популярні. Вироби з бісеру можна зустріти на показах відомих дизайнерів і не тільки. Просто ми не здогадуємось, що це створено власноруч, а не промисловими виробниками. До того ж часто за іменитими брендами стоять українські творці прикрас.

З року в рік змінюється стиль і асортимент аксесуарів. Ще півтора роки тому були в моді сережки з пір’ям, шовковими і бісерними китицями, а сьогодні плавно переходимо до лаконічних, простіших форм. Вишивка теж не стоїть на місці. Вишиті прикраси – це вже тренд, і він швидко наздоганяє у популярності ювелірні вироби. Це не просто бісерні «фєнєчки», а індустрія, що стрімко розвивається. Це творча течія, в якій хобі з часом може стати основною робою.

Найкращі інвестиції, які ми можемо зробити – це вклад в своє життя, навчання, розвиток. Тому планів маю ще багато. В пріоритеті – взяти участь в «живих» виставках, а не онлайн».

* Бліц-інтерв’ю

Мій ранок починається з… музики і пробіжки, або готую сніданок і складаю приблизний список справ.

Творчість для мене – це рушійна сила розвитку моїх можливостей. Це моя робота і відпочинок.

Моя ідеальна прикраса … браслет, а в людях – щасливий погляд.

Що б побажали нашим читачам? Якщо вам хочеться в’язати – в’яжіть, якщо вам хочеться малювати – малюйте, вишивати – вишивайте. Головне, щоб вам це приносило задоволення. Творчість  може привести до неочікуваних приємних результатів, дати  відповіді на запитання або просто допоможе відпочити після роботи. Не ховайте в скриньку свої роботи – показуйте, поважайте свою працю і гордіться результатом. Пам’ятайте, що у кожного є талант зробити своє життя прекрасним.

Я вдячна своїм батькам, що дозволяли мені творити, не обмежували у виборі професії і навіть зараз пишаються моїми роботами, завжди дивуються, як я це роблю. А мені просто подобається створювати гарні речі.

Спілкувалась Леся Кондратик.

Навчаємо дітей бути собою

Сьогодні моя співрозмовниця – Ірина Михайлівна Гузич, педагог, закінчила Чернігівський державний педагогічний університет, спеціальність – «Початкове навчання»; кваліфікація – «вчитель початкових класів». Місце роботи –Дубровицький навчально-виховний комплекс «Ліцей-школа», заступник директора школи розвитку, вчитель образотворчого мистецтва. Про роботу і не тільки говоримо з чарівною, творчою дубровичанкою, яка дуже гарно малює (особливо кавою) і закохана у квіти. Біля п’ятиповерхівки, де Ірина Михайлівна мешкає, вона висадила прекрасні квіти.

Горджуся своїм ліцеєм

– з дитинства мріяла стати вчителем початкових класів, тому що діти дуже щирі та відкриті. Але починала я свій педагогічний шлях з викладання в старших класах. Робота в ліцеї – це роки пошуків, вагань, відкриттів та досягнень, які змінили моє життя. Професія вчителя вічна, її ніхто не зможе змінити. В своїй роботі я намагаюсь відшукати стежки до душ дітей, щоб завоювати довіру і викликати інтерес до прекрасного, до мистецтва. Як відомо, «краса врятує світ». Я почала рятувати світ, створюючи роботи разом з вихованцями, на уроках використовуючи різні техніки малювання. Моє завдання – запалити вогник творчості, пробудити та підтримати інтерес учнів до прекрасного. Здавалося б, для чого у школі дітям творчість, головне – навчитися писати та рахувати. Але хочу сказати, що мистецтво відображає душі дітей, воно відкриває їх мрії та бачення світу. Я дуже рада, що на своїх уроках допомагаю учням глибше зрозуміти красу навколишнього світу.

Я вважаю, що наш заклад дуже широко допомагає нашим вихованцям зрозуміти світ довкола себе, знаходити себе і розвиватися. Тому ще раз хочу закликати батьків віддавати своїх синів і донечок на навчання до нашого ліцею. Освіта у нашому закладі сучасна і результативна, оскільки забезпечує і обов’язкову державну програму, і високий стандарт потрібних у житті умінь, навичок і компетенцій учнів. У нас панує щирість, відкритість, взаєморозуміння між здобувачами освіти, вчителями та батьками. Ми навчаємо дітей бути достатньо сильними, аби бути собою! Цієї весни на долю освітян випало випробування дистанційним навчанням. Дуже радує, що віднайшли можливості встановити будь-які зв’язки зі своїми учнями. Педагоги вчилися вибудовувати дистанційне навчання, адже в практиці нашій такого не було. Вчителі обрали різні платформи для проведення уроків, надання завдань. Однак, окремим учням навчатися в таких умовах було складно і їм потрібна була додаткова підтримка. Завершення навчального року дистанційно в умовах карантину стало спільною справою і випробуванням для всіх учасників освітнього процесу. Суттєво змінилась діяльність педагогів, які організовували навчання дистанційно, враховуючи різні можливості матеріально-технічного забезпечення та багато інших факторів. Першими помічниками у навчанні стали батьки, які відчули школу зовсім не віртуально і віддалено. Вони співпрацювали з вчителями, щоб діти отримували знання відповідно до вимог шкільної програми. Спасибі батькам за розуміння і старання. Головним поштовхом у нелегкій справі дистанційного навчання, як і навчання загалом, стала наша любов до дітей. І ми успішно завершили навчальний рік.

Світом рухає доброта

– Протягом життя ми спілкуємося з абсолютно різними людьми. І поводимося з ними по-різному, в залежності від обставин. Але найбільше я ціную в людях доброту чесність та чуйність. Звичайно, такі риси характеру, як відповідальність, відкритість, сміливість і товариськість теж нікому не завадять. Дуже хочу, щоб щирими і відкритими зі мною, як вчителем, були мої учні. В кожній дитині є позитив, дуже важливо, щоб це бачили педагоги і батьки. Після призначення чоловіка на нову посаду моє життя набрало нових обертів. Я знала, що буде нелегко. Він дуже вболіває за роботу, і зрозуміло, що родина і повсякденні проблеми зараз перейшли на другий план. Вболіваю і я, щоб на своїй посаді чоловік зробив якнайбільше позитивних справ для Дубровиччини. Щиро бажаю, щоб на життєвому шляху було якнайбільше людей, які б розуміли та підтримували. Адже це дуже багато значить у роботі керівника. Але знаю і вірю, що мій чоловік завжди був, є і буде щирою людиною, це важливо на будь-якій посаді.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

На фото: Ірина Гузич з випускниками 2018 року.

Неочікуваний дзвінок

Всі довго, по-своєму, будемо пам’ятати передвиборчі перегони 2019 року до Верховної Ради України. Я, вчителька, яка вперше набирала перший клас, думала, як би використати всі можливості, щоб по-сучасному облаштувати освітнє середовище майбутніх першокласників. Добре знаючи, що перед виборами – саме той час, коли у кожного кандидата в депутати до ВР можна попросити спонсорської допомоги. Так пройшла всі виборчі штаби і в кожному залишала лист-звернення про надання будь-якого сприяння. Черга дійшла і до, на той час, мецената Віктора М’ялика. Його особисто зустріла біля поштового відділення м. Дубровиця. Було багато людей, всі щось від нього хотіли, і я також просила купити у клас диванчик. Мій лист забрали і сказали чекати відповіді. Інколи думалось, вже людина стала депутатом – ціль досягнута, про яку допомогу можна мріяти. Часто читала подяки, де люди пану Віктору дякували за вирішення якихось питань, і почала забувати про своє безпосередньо звернення. Але мене дійсно шокував дзвінок - це був справді неочікуваний мобільний дзвінок. Зателефонував помічник народного депутата Віктора М’ялика Віктор Павлович Кузін, людина добре відома в Дубровицькому районі. Він повідомив, що лист розглянули, можна обирати диванчик в магазині, який підійде для класної кімнати, все буде оплачено і доставлено. Я спочатку не вірила, потім сама собі твердила, що це люди серйозні, тож жартувати не будуть. І ось наша класна кімната доповнена сучасним стильним диванчиком. Добре, коли люди дбають про комфорт школярів. Моїх школяриків чекає новинка на перше вересня, а хто не любить щось новенького? Важливо, коли депутат, вирішуючи більш вагомі питання, робить такий хороший жест для діток. Не потрібно забувати – діти це наше майбутнє. На світі не має більш вдячних людей, як малеча, вони вміють цінувати подарунки і хороше ставлення. Шановні пане депутате Віктор М’ялик і ваш просто щирий помічник Віктор Кузін, ми вам бажаємо працювати в тому ж напрямку, йти по світу з добром і щиро вдячні за подарунок.

З вдячністю, Вікторія Василівна Мозоль, класний керівник 2-а класу Орв’яницької школи, учні та їх батьки.

СТАЛА ПЕРЕМОЖНИЦЕЮ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ НА КРАЩИЙ ДИСТАНЦІЙНИЙ УРОК

Приємно повідомити й ще одну радісну новину зі шкільного життя цієї гарної вчительки. Нещодавно вона стала одною з переможців конкурсу на кращий дистанційний урок, який проводили впродовж весни Світовий Конгрес Українців та Національна Освітня Рада при Конгресі Українців Канади. Як вона стала учасником такого престижного змагання, ми поцікавилися у Вікторії Василівни, і ось що вона розповіла:

– Устрій звичного життя людей змінюють історичні події, або виражаючись сучасним словом «пандемії». Так сталось в світі, що практично майже на початку 2020 року всі наразилися на covid-19. Ми почали жити і працювати за новими правилами, які «диктував» карантин. Освіта перейшла на дистанційне навчання, взагалі багато установ стало працювати в такому режимі. Через певний проміжок соцмережі вибухали відео, як ми карантинимо. Кожен шукав можливість якось урізноманітнити життя в цей період. Так Світовий Конгрес Українців та Національна Освітня Рада при Конгресі Українців Канади оголосили всесвітній конкурс для вчителів та науковців «Найкращий дистаційний урок». Мета конкурсу – допомогти дітям закордонних українських шкіл здобути знання з предметів українознавства (української мови, літератури, історії, географії та культури). Я долучилася до цього конкурсу з думкою, що можливо і мій педагогічний досвід стане в нагоді маленьким закордонним українцям. Не вважаю себе супер досвідченим вчителем, але дотримуюсь принципу «є нагода допомогти – допоможи». Завжди цікавилася історією нашого народу, вивчала, досліджувала шлях України з моменту зародження до сьогодення. Це для мене взагалі цікава і захоплююча тема в усіх її різноманіттях. Тому взяла участь у номінації «Історія України для найменших». Розробила свій урок, дотримуючись вимог конкурсу і відправила. Пізніше всі учасники мали доступ, щоб переглянути роботи конкурсантів і за один урок проголосувати, тільки не свій. Багато корисної інформації взяла для себе, переглядаючи уроки і вдячна всім колегам, що поділилися своїми напрацюваннями. Про перемогу зовсім не мріяла, по причині, що дуже самокритична. Тому результати навіть не переглядала. Про мою перемогу мені повідомила моя подруга і просто дуже хороша людина. Я задоволена, що мій зовсім незначний внесок став у нагоді нашим маленьким українцям і україночкам, і це мене радує. Ми повинні підтримувати один одного не на словах, а на реальних вчинках.

Як вчитель звикла викладатися на уроках на всі «дванадцять».

До речі, лауреатом цього ж конкурсу стала і моя колега – Правник Ганна Василівна. У номінації «Географія» вона представила розробку уроку на тему «Краєзнавче Полісся Рівненщини», в якому розкрила «7 чудес» Рівненщини та зокрема нашого району. Тим самим популяризувала краєзнавчий принцип навчання на уроках географії.

Загалом весь колектив нашого закладу дуже креативний.

Записала Людмила РОДІНА

Відкрито та прозоро про те,

чим живемо

Як вже розповідав «Дубровицький вісник», минулого тижня очільник області Віталій Коваль побував на Дубровиччині. Такі робочі поїздки в райони стали останнім часом нормою в роботі облдержадміністрації. На зустрічах на місцях Віталій Станіславович інформує громадян про ініціативи та окремі важливі напрямки роботи обласної влади. Зокрема, про «Велике будівництво», економіку, протидію COVID-19, підтримку підприємництва, легалізацію бізнесу, пасажирські перевезення, мобільний зв’язок, розвиток «Рівненщини туристичної» та створення геоінформаційної системи. 

«Велике будівництво»

Національна програма «Велике будівництво» ініційована Президентом України Володимиром Зеленським. Проєкт має масштабну мету – розбудова якісної інфраструктури України.

На Рівненщині триває будівництво та реконструкція 5 шкіл, 5 садочків, 5 стадіонів, 7 приймальних відділень лікарень та 73 км доріг. В тому числі є продовження будівництва вже раніше розпочатих та спорудження зовсім нових об’єктів з нуля.

Так, бюджетні кошти спрямовані на будівництво Озерецької школи, що у Володимирецькому районі. А також на реконструкцію Дубровицького НВК, Малівської школи Демидівського району, Корнинської школи Рівненського району. Загальна кількість учнівських місць, які будуть створені або суттєво оновлені – майже 2500.

На фінішній прямій – дитячі садочки в  Березному, наших Перебродах  та у смт. Клесів, що на Сарненщині.

Загальна кількість дитячих місць – понад 400.

Програма включає в себе також і будівництво спортивних споруд, зокрема:

– спорткомплексу в Сарнах (760 місць),

– спортивно-оздоровчого комплексу у Дубровиці (369 місць),

– культурно-спортивного закладу в селі Бродниця Зарічненського району (150 місць). Планується реконструкція басейну в Дубно та стадіону «Колос» в Костополі на 1330 місць.

«Велике будівництво» передбачає й реконструкцію 7 приймальних відділень опорних лікарень. У нашій області це в:

– обласній клінічній лікарні,

– міських лікарнях у Рівному та Дубно,

– у Сарненській, Березнівській, Володимирецькій та Рокитнівській центральних районних лікарнях.

Ще одним важливим напрямком є ремонт 73 км доріг в 11 районах, що ведуть до опорних шкіл та лікарень. Перші результати вже є – це будівництво 10 км дорожнього полотна між селами Кам’янка та Велике поле Березнівського району. У нас прокладено більше 6 км суперякісного дорожнього полотна на території Трипутнянської сільської ради, загальна протяжність 10,8 км.

ЧОТИРИ ОБ’ЄКТИ – В НАШОМУ РАЙОНІ

Спортивний комплекс в Дубровиці

– Більше 300 глядацьких місць;

– Сучасні легкоатлетичні доріжки;

– Універсальний ігровий зал;

– Змішане поле для баскетболу та волейболу.

Будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу на стадіоні «Горинь» завершується. Незабаром планується введення в експлуатацію першої його черги. Ми можемо стати свідками цієї події вже наступного місяця. Цей об’єкт має довгу та вистраждану історію. Ще з 90-х років спорткомплекс на міському стадіоні в різний час пробували будувати господарським способом місцеві ентузіасти без всякої документації на об’єкт, проте щораз – безуспішно. Вже протягом останніх двадцяти років цей об’єкт пробували добудовувати, узаконивши його будівництво документально. Проте проєкт зазнав масу коригувань і став серед місцевих жителів притчею во язицях. Все ж в результаті розпочатий ще в дев’яностих недобуд розібрали, а на його місці виріс зовсім новий красень-спорткомплекс. Розпочато його будівництво в 2016 році, а здачу першої черги заплановано на 2020-ий. Він стане першою і єдиною спорудою такого типу в Дубровицькому районі! Ходять чутки, що з цієї нагоди Дубровиччину відвідає навіть Володимир Зеленський.

Віталій Коваль свої враження від цієї новобудови вилив на сторінках «Фейсбук»: «Будівля спорткомплексу зведена, підключено зовнішню тепломережу, каналізацію та водопостачання. Встановлено блочно-модульну котельню. Наразі в арені стелять покриття вітчизняного виробника, згодом – облаштовуватимуть трибуни, проводитимуть благоустрій території. Об’єкт готовий вже на 95%.

Діти Дубровиччини зможуть займатися тут боротьбою, міні-футболом, баскетболом, волейболом. Діятимуть інші спортивні секції. Це вкрай важливо для розвитку здорової нації!

Здача спортивного комплексу запланована вже через місяць – у серпні цього року. Рівненщина змінюється!».

І це приємно. Незважаючи на політичні симпатії чи антипатії, маємо давати об’єктивну оцінку подіям. Бо політики приходять та йдуть, а новобудови залишаються і служитимуть нам з вами. Зрештою пам’ятаймо головну істину: вся розбудова інфраструктури – заслуга не окремого чиновника чи якоїсь політичної сили. Це результат зусиль кожного свідомого українця як сумлінного платника податків. Тож честь і хвала насамперед тим, хто працює і наповнює скарбницю держави – завдяки їм ми святкуємо щороку такі новосілля.

Реконструкція будівель Дубровицького

НВК «Ліцей-ЗОШ І-ІІ ступенів»

(влаштування шатрового даху, зовнішнє опорядження фасадів, заміна вікон та зовнішніх дверей, реконструкція системи опалення).

Кошторисна вартість перевищує 26 млн. грн.

Найбільший навчальний заклад Дубровиччини відвідують близько 600 учнів з нашого та Зарічненського районів. Роботи тут – також на фінішній прямій. Триповерхова будівля має нову покрівлю, енергозберігаючі вікна та протипожежні зовнішні двері, облаштовані ганки.

Будівельники утеплили стіни та пофарбували їх у яскраві кольори. Реконструювали тут і систему опалення, а також котельню. Це дозволить закладу стати енергетично самостійним.

«Ліцей входить до двадцятки кращих шкіл області за успішністю учнів. Лише цьогоріч на рахунку закладу вже понад 130 перемог в змаганнях, олімпіадах, турнірах. Переконаний – їх буде ще більше. Адже ліцей перетворюється на сучасний інтелектуальний простір для обдарованих дітей Полісся. Тут школярі навчатимуться у максимально сучасних та комфортних умовах після реконструкції», – зазначив Віталій Коваль. Позитивно відзначив голова ОДА той факт, що випускники закладу десять разів здобували на ЗНО найвищий результат – 200 балів.

Тож ліцей для нас вже давно не просто навчальний заклад. Це флагман науки. Центр проведення всіх масових заходів в районі: спортивні змагання, семінари та конференції, зовнішнє незалежне оцінювання – все це проходить тут. Тож осучаснений заклад підніме культурну життєдіяльність району на новий рівень.

Нині об’єкт готовий на понад 85%. Завершення будівельних робіт заплановане до 1 вересня.

Роботи з реконструкції закладу проводить ТОВ «Компанія Барбакан».

Реконструкція дошкільного навчального закладу в селі Переброди

Кошторисна вартість перевищує 26 млн. грн. Розрахований дитячий садок на три групи (60 місць).  Підрядник: приватна виробничо-комерційна фірма «Фіалка».

На даний час готовність об’єкта складає близько 75 відсотків, вже освоєно більше 16 млн. грн.

Вже повністю готова прийняти діток одна група. Тут облаштовано кімнати для занять малечі та ігор, внутрішні санвузли. Проведено утеплення та облаштування зовнішніх стін приміщення, заміну даху, монтаж водогінної та каналізаційної мережі, котельні, завезені меблі тощо. В решті приміщень ще тривають ремонтні роботи.

За ходом та якістю робіт пильно слідкують місцеві депутати, вказуючи на всі недоробки представнику підрядника. Днями ми побували на цьому будівництві.

Приємно було бачити, як місцеві активісти вболівають за якість робіт та вникають у всі деталі, вимагаючи такого ж чіткого контролю з боку влади та держтехнагляду.

Це – перші паростки децентралізації. Люди вже не сприймають комунальну власність як нічийну. Вболівають за кожну державну копійку, яка йде на будівництво комунальних об’єктів громади, та слідкують, щоб вона пішла за призначенням і була використана раціонально.

Місцеві депутати настояли, щоб відвідали ми й спортивний майданчик, який вводився тут в експлуатацію не так давно – навесні минулого року. «За що ми заплатили півтора мільйона? Прорахуйте вартість звичайної рабиці, котрою огороджено футбольне поле по периметру, причому навіть привареної не всюди до каркасу надійно», – в серцях жалілися люди.

Бо ж частенько у нас трапляються такі катавасії, що вже в ході робіт їх мусять здешевлювати і перепроєктовувати. Будували, скажімо, кілька років тому дорогу до Велюні: замовили проєктно-кошторисну документацію – заплатили гроші. Забезпечили співфінансування – теж «відкроїли» з бюджету. Засідали, вибивали, піарилися. Нарешті довгождане «добро». Нагнали техніки, людей, завезли матеріалів. Кипить робота. Аж тут забракло чогось (чи-то коштів, чи-то матеріалів, чи-то мізків) добудувати якихось триста метрів асфальту до села. Могло б бути смішно, якби це вже не стало правилом. І годі знайти крайнього: як проєктували, обраховували, міряли, монтували? Хтось колись у нас відповість за свою роботу врешті? Заплатить з власної кишені за всі її перекоси? Це ж знову, які витрати на одні перекидки техніки на добудову цього об’єкта… Хтось колись їх рахував взагалі, ці непрямі втрати нашого і так злиденного бюджету? Наших з вами, між іншим, грошей. Адже основні наповнювачі бюджету – все ті ж платники податків. З таким підходом, як був, ніколи не бути Україні багатою.

На жаль, ми дійсно часто так радіємо якійсь обнові у населеному пункті, бо ж самим замахнутися на серйозне будівництво непосильно, що вже не завжди додивляємо, наскільки це якісно зроблено і як довго прослужить. А потім нарікаємо, що новобудова буквально розсипається на очах. Впевнена, у Перебродах з садочком цього не станеться. Тут налагоджено  громадський контроль за якістю будівництва.

Дорога у Трипутнях

Поточний середній ремонт дорожнього полотна, що зробить комфортним доїзд до найвіддаленіших населених пунктів району також проходить у рамках «Великого будівництва». Протяжність  – 10.8 км. Кошторисна вартість – більше 47 млн. грн. Завершення ремонтних робіт із нетерпінням чекають жителі п’яти сіл – Кривиця, Вільне, Грані, Залішани, Трипутні. Стане комфортніше добиратися додому і мешканцям Літвиці. Усього у цих селах проживає майже півтори тисячі людей. Часто сюди подорожують інші мешканці району в пошуках дарів лісу. Тож, незважаючи на бруківку, цей відрізок шляху завжди є досить завантаженим.

Окрім того, щодня по розбитій 10-ти кілометровій дорозі везли дітей на навчання у школи, цим же маршрутом мала їхати швидка, а також жителі, які працюють за межами населених пунктів.

Голова Дубровицької РДА Олександр Гузич розповідає, що ця дорога пролягає до важливих соціальних об’єктів:

«Ця дорога веде до шкіл в селах Трипутня і Літвиця та до амбулаторії в селі Кривиця, яка тільки-но стала до ладу. Люди давно просили звернути увагу саме на цю ділянку, Трипутнівський сільський голова Роман Щур піднатужився, вчасно подав проєктну документацію, і ми дуже раді, що цей об’єкт профінансовано в рамках пограми «Велике будівництво».

Начальник дільниці будівельно-монтажної підрядної організації Василь Лучечко зазначає, що вже побудовано більше шести з половиною кілометрів шляхового покриття в напрямку від Грані до Кривиці. Йдуть підготівельні роботи для асфальтування решти відрізку шляху. Вже завезено достатньо піску та щебеню для монтажу так званої підасфальтної подушки. Одночасно робляться опоряджувальні роботи там, де вже дорогу побудовано.

«У нас багато позитивних зрушень в сільраді впродовж останніх років. Хіба гадали колись, що доведеться нам працювати в таких комфортних умовах, як маємо зараз в своїй амбулаторії, – каже молодша медична сестра Ганна Панасівна Борщ. – а тепер ще й дорогу ось будують. Це ж нині нам, медикам, мобільніше наскільки стане надавати допомогу. Не виключено, що з легкої руки нашого сільського голови «підтягнуться» до Трипутень й якісь інвестори. Край тут благодатний – скільки переробки можна тут налагодити, якщо з розумом. Довго людей відлякували саме транспортні перешкоди. А тепер і їх усунуто, тож сподіваємося, що ще не раз завітаєте до нас за позитивними новинами. А люди в нас хороші. Гостям завжди раді».

Щиро вдячна за нову дорогу й продавчиня Марія Колода. Каже, щодня мусить долати із Вільного до Кривиці чималий шмат дороги. «Не дорога, а казка. За п’ять хвилин – вже на роботі. І експедитори товарів вже частіше до нас завертають, хоча раніше намагалися до наших сіл всіма правдами і неправдами не доїжджати – не хотілося бити машини по нашій бруківці».

У рамках «Рівненщини туристичної»

представлений проєкт «Кулінарна спадщина». Він спрямований на пошук автентичних страв з кожного куточка області, а також виробників регіонального продукту. Є чим похизуватися тут і нашій Дубровиччині. В цьому переконалися особисто заступник голови облдержадміністрації Сергій Гемберг та знімальна група обласного телебачення, побувавши в селах Сварицевичі та Лютинськ.

Древній ще дохристиянський обряд «Водіння Куста», знаменитий сварицевицький мацик, картопляні галушки на молоці, духмяний спечений в справжнісінькій печі домашній хліб, автентичні народні костюми й наша неповторна солов’їна українська пісня – все гостям ну дуже сподобалося.

«Голова ОДА Віталій Коваль оголосив 2020 рік «Роком промоції культурної спадщини». Прийнято розпорядження з цього приводу, яке передбачає проведення в області іміджевих заходів, що спрямовані на збереження історично-культурної спадщини та розвиток подієвого туризму.

Отож продовжуємо вивчати та знайомитися з культурним насліддям нашого краю. Ось я відвідав Дубровиччину і дуже вражений її самобутнім, культурним потенціалом. Це, свого роду, унікальний генетичний код Полісся – його люди, традиції, звичаї та обряди», – так оцінив побачене й продегустоване сергій Гемберг.

Побував заступник голови ОДА і в селі Лютинськ, де ростуть знамениті вікові дуби та варять неповторний і унікальний, перейнятий від прадідів, гастрономічний витвір – смачний куліш з грибами, м’ясом та кишками.

Незабутні враження Сергій Сергійович мав і від нашого знаменитого на увесь світ серпанкового ткацтва, адже відвідав його музей у Круповому та навіть взяв участь у майстер-класі від заслуженого майстра народної творчості України ніни Рабчевської, спробувавши й собі долучитися до цього поліського мистецтва на ткацькому верстаті.

Побувала на об’єктах та поділилася враженнями Людмила РОДІНА.