Фронтовий  щоденник

Продовжуємо публікувати враження і думки з фронтового щоденника Світлани Правник. Березень, 2017. Перебування в зоні АТО. Початок у минулому номері газети.

– Напередодні нашої поїздки з телебачення дізналася, що волонтерів не пускатимуть в зону АТО. Рухатися можна по цій території лише у супроводі представників батальйонів або ж працівників СБУ. Ось така новина. «Поїдемо – побачимо», – роблю для себе попередній висновок.

Дорога… Як завжди обговорюємо робочі моменти. Проїхали Ізюм, зупинилися на першому блокпості, і що ж, нас дійсно не пускають, перевіряють документи, мої дані передають в СБУ. Проходять перевірки повільно, бо, окрім нас, ніхто нікуди не спішить. Вже починають хвилюватися в очікуванні бійці, до яких ми їдемо. Шукаю варіанти, як прискорити процес перевірки. Отут зрозуміла, що добре мати знайомство і в СБУ. Саме завдяки одному дзвінку після годинної перевірки нам бажають «щасливої дороги». Ми вже без супроводу їдемо в зону АТО.

17 березня близько 11-ої години ми доїхали до першого пункту зустрічі. Це рота штурмовиків, Авдіївка. Вражає: молоді хлопці (вік не більше 19-25) мають такий вишкіл та дисципліну, які, можливо, сильніші, ніж дають за період навчання у військових академіях. Вивантажуємося і чуємо, як починаються мінометні обстріли. Наш друг (позивний «Рембо») робить нам екскурсію по Авдіївці у броньованому авто. Їдемо містом і бачимо багато руїн на місці житлових будинків. Були прямі попадання в оселі, де наші бійці «квартирувалися». Зрозуміло, що їх зумисне «здали». Неподалік починають стріляти з кулемета, ми швиденько вскакуємо в «броник», спопостерігаємо звідки стріляють, це – сєпари.

Якщо по дев’ятиповерхівці в Авдіїївці ще раз вдарять, не залишиться нічого, а поки що вона вся у дірах. Тут вибиті  шибки. Як шкода. Люди жили тут і мріяли про майбутнє. Це було до війни. Вертаємося до бази, прощаємося з хлопцями. Всі живі, слава Богу. Залишили їм наші поліські гостинці. Хай смакують і зігрівають душу.

  Другий пункт призначення – Курахово. Зустрічають нас в центрі. Темніє. Боєць з позивним «Дрім» супроводжує нас в зону Х. Їдемо на місце призначення. Це була чиясь дача. Холодно, нема світла, води. Дістаємо спальник і шукаємо, де розміститися у будинку. Через трохи (диво!) з’являється світло, швиденько гріємо чайник, дістаємо продукти, рихтуємо вечерю, слухаємо Дріма. Не спиться. Друга доба без відпочинку. А сну нема. Гучнішими стають постріли мінометів. Вже бачимо різницю між 120 та 80, бо у першого протяжний вистріл, а у другого – 4 коротких.

Близько 22-ої викликають Дріма, він хвилюється. Повертається близько першої ночі з бійцем – позивний «Тайфун», який родом з Березнівщини. У хлопця обпечений висок і розширена зіниця правого ока, це контузія, закрита черепно-мозкова травма, струс мозку. А він посміхається. Щемить і болить серце від безпомічі. «Сину, тримайся». Згодом у госпіталі підтверджується діагноз.

Зранку рушаємо далі. Попередньо віддали бійцям наші подарунки, зібрані земляками. Це – канцтовари, мед, мацики. Коровай. От коровай дарує таке душевне тепло, що на мить забуваєш про війну довкола. Бо ж хліб – це символ щастя, добробуту, гостинності, дружби і, звичайно, миру!

 Підготувала Любов КЛІМЧУК

* Акценти

Опалювальний сезон в школах закінчено

Голова РДА Микола Петрушко підписав розпорядження, відповідно до якого з 27 березня завершується опалення навчальних закладів. Такому рішенню посприяли хороша погода та канікули у школах.

Відбулося свято музики й таланту

У неділю, 26 березня, в залі районного будинку культури зібралися палкі меломани. Цього дня проходив звітний концерт учнів та викладачів музичної школи. Вихованці закладу демонстрували на сцені все, що вивчили за рік, приємно дивуючи глядачів силою голосів та майстерним володінням інструментами. Викладачі ж підтримували дітей порадами та підстраховували професійним виконанням композицій.

Торжество музики вдалося на славу: воно було яскравим, багатоголосим та щедрим на нові таланти. Заклад вкотре засвідчив ріст педагогів, обдарованість учнів та всеосяжну любов до музики всього колективу.

Бурштиновий протест: дубль два

24 березня відчуття дежавю охопило Дубровицю. Близько двох сотень старателів знову зібралося біля райвідділу, аби визволити товариша по клондайку з поліцейського полону.  Перед цим біля Сварицевич затриманий молодик своїм авто перекрив дорогу обласним правоохоронцям, які поверталися із Зарічного. В сусідньому райцентрі теж напередодні бунтували бурштинокопачі.  В результаті чоловіка таки відпустили, а невдоволений натовп розійшовся.

Вирішили, що дерев у парку забагато…

Ми повідомляли, що новими «мешканцями» «зеленого царства» у міському парку стали 150 дерев та кущів. Однак, вже ввечері після посадки, знайшлися «небайдужі», які вирішили прорідити парк. Поцупили вже з десяток  деревець туї, самшиту і калини. Майже кожного ранку комунальники бачать у парку осиротілі ямки з-під саджанців. Що ж, йдемо в Європу, створюючи нові ями і ямочки на своєму шляху. Дерево – не людина, не закричить, як витягують силоміць і крадькома. Тільки совість може коли-небудь обізватися.

Поховали достойно

11 березня у поїзді «Удрицьк-Рівне» сталася трагедія: від серцевого нападу помер чоловік. У Дубровиці тіло доставили в морг. Документів при загиблому не виявилось. До 23 березня встановлювали особу і очікували, що, можливо, близькі будуть розшукувати померлого. Зрештою у міську раду надійшов висновок експертизи. Завдяки відбитками пальців визначили, що потерпілим виявився Субот Юрій Миколайович, уродженець Закарпаття.

Комунальна служба міста достойно поховала чоловіка на старому кладовищі. Є сподівання, що таки знайдеться родина чоловіка і виявить бажання забрати тіло на батьківщину.

З любов’ю до людей та природи

До озеленення Дубровиці приєднався у п’ятницю знаний і шанований в районі благодійник Віктор Ничипорович М’ялик. У міському парку він посадив кілька молоденьких лип. Дуже ретельно підійшов благодійник до процесу посадки, врахувавши всі тонкощі цієї прекрасної справи. Згодом Віктор Ничипорович зізнався, що добре знається на технології посадки дерев і кущів, адже протягом свого життя посадив їх не одну сотню.

– Народився на Поліссі, отож хіба можу не любити природу? Для мене дарувати життя деревам – це насолода, душевна рівновага, це крок у завтрашній день, – розповів він. – Нас не буде колись, а дерева шумітитимуть. Треба озеленювати рідне Полісся, бо екологічна проблема торкнулася нашого чудового краю не на жарт. Я завжди сприяв матеріально, щоб і Полісся, і столиця, і вся Україна одягалися в зелені шати. Радий посадити деревця у вашому місті. Бачив цей парк і восени, як спостерігав за процесом укладання плитки (Віктор М’ялик матеріально сприяв і цій справі – авт.). Був у вас і взимку. Але все ж парк, як і вся природа, найбільше манять нас навесні, коли все розквітає. Вважаю, що міська рада дуже правильно робить, озеленюючи територію.

До речі, під час перебування у Дубровиці до Віктора Ничипоровича підходили люди, щиро і приємно дивувалися зустрічі з ним і дякували за допомогу. А звернень з проханням підтримати і посприяти у вирішенні питань приходить до благодійника сотні, не лише з Полісся. М’ялик допомагає хворим, підтримує дитячі заклади, освітянську і медичну галузі, молодіжні проекти. Всього не перелічити. Всіх подяк не переписати. Віктор Ничипорович завжди підсумовує так: «Дякую Богові за можливість допомагати людям!».

Цього дня гостинно зустрів благодійника і колектив Заслуцького навчального закладу. Від колективу – хліб-сіль на вишитому рушнику як частинка душі вчителів і учнів. Станіслав Рожко провів екскурсію по своїй чудовій школі, розповів про її будні та свята. Віктор Ничипорович пообіцяв у найстисліші терміни замінити великі вітражі вікна у центральній частині школи на сучасні, високотехнологічні. Поміняють в школі завдяки благодійнику й двері. Це вкрай потрібно для комфорту і безпеки школярів.

24 березня відвідав Віктор Ничипорович і Золотинський ФАП, спілкувався з медиками, надав їм матеріальну допомогу на придбання медобладнанння. Завідувачка закладу Ольга Єфімець зі своєю помічницею Надією Костюкович розповіли благодійнику і його помічникам про сьогодення закладу. Вони щиро вболівають за свою роботу і здоров’я земляків. Обидві співрозмовниці днями відзначали дні народження. Віктор Ничипорович щиро привітав їх трояндами та матеріальною підтримкою та побажав Божих благословінь.

Приємно, що у цей весняний день Віктор М’ялик, людина дуже зайнята і відповідальна, знайшов час і відвідав наш район. У серцях наших земляків залишилися найтепліші враження від спілкування з Віктором Ничипоровичем.

Любов КЛІМЧУК.

* Cучасники

Дякую Богові за родину і улюблену роботу

Днями відзначали Всесвітній день щастя. Кожна людина розуміє сутність цього слова по-своєму. У наших інтерв’ю із земляками спробуємо розкрити сенс людського щастя.

Знайомтеся: Мирослава Мороз – художній керівник Колківського будинку культури.

Знак зодіаку – Овен.

Улюблені: пора року – весна, квіти – тюльпани, фільм – «Дівчата», вислів – «Все що не робиться, робиться на краще», пісня – «Хата моя, біла хата».

У людях найбільше цінує щирість, людяність та простоту у спілкуванні.

Про роботу і хобі

Я з дитинства мріяла про виступи на сцені, в школі завжди була активісткою, брала участь у різноманітних шкільних святах. Завжди подобалося писати різноманітні сценарії. Тому не задумуючись, після школи вступила до Рівненського державного гуманітарного університету на художньо-педагогічний факультет за  спеціальністю «Організатор культурно-дозвіллєвої діяльності».

З точністю можу сказати, що моє хобі – це моя робота! Будучи на другому курсі, почала працювати у Заслуцькому сільському клубі, а вже через 1,5 року була переведена в своє село, в Колківський сільський будинок культури, де й працюю до цього часу. Роботу свою люблю, хоч іноді і доводиться заради неї жертвувати особистим життям. Але я звикла, якщо за щось беруся, то намагаюся робити це професійно та досконало.

Про вчителів

Вдячна всім, хто протягом життя дарував мені знання і життєву мудрість. Це передусім мої батьки, вчителі рідної школи та  викладачі мого вузу. Часто на життєвій ниві Бог посилає нам людей, котрі допомагають зрозуміти себе, розкритися і самовдосконалитися.

Згадую, як познайомилася з прекрасною людиною, вже тепер покійною Марією Іванівною Пасько, тодішнім начальником відділу культури і туризму райдержадміністрації.

Саме вона стала моїм подальшим учителем у сфері культури. З її легкої руки я вперше виступила на районній сцені у ролі ведучої (пригадую, це було на День працівника культури у 2011 році). Згодом неодноразово брала участь у ролі ведучої в різних заходах. Поступово-поступово ставала іншою людиною, передусім внутрішньо, бо сцена розкріпачує особистість і розкриває душу. Вдячна Марії Іванівні, бо вона навчила мене ще більшої професійності у роботі, творчого підходу до організації свят.

Стараюся вірити в свої сили. Хоча на роботі важливо мати однодумців. З моєю колегою – керівником нашого будинку культури  обговорюємо питання по роботі, але найважливіші рішення у житті нам підказує саме наше серце.

Про перспективи галузі культури у селі

Перспектива у галузі культури завжди і всюди є, бо українська душа потребує не лише хліба насущного. Звичайно, важливо, хто працює і яку мету ставить перед собою. Якщо людина вкладає у роботу розум і душу, то майбутнє обов’язково є. Звісно, важливо, щоб була підтримка з боку місцевої влади, адже фінансова сторона впливає на життя культури у сільській місцевості. Я так вважаю. Будинки культури, клуби повинні жити цікавим, бурхливим життям, сповненим святами, конкурсами, концертами, вечорами відпочинку і т.д. Діти, молодь, старші земляки мають право на змістовне і цікаве дозвілля. Саме таким чином ми намагаємося працювати з моєю колегою, директором нашого закладу Іриною Петрівною Костючок. Вона також професіонал у культурі. Закінчила РДГУ за спеціальністю «Народний фольклор». Отож ми завжди знаходимо спільну мову.

Додам, якщо людина хоче працювати, вона може реалізувати себе незалежно від міста чи села. Головне, мати в душі вогник, який не повинен гаснути, незалежно від настрою. Важливе й уміння знайти спільну мову з односельчанами (хоч іноді це й не так легко, особливо на вечорах відпочинку), але все-таки, нам поки що це вдається. Адже ми, працівники культури, мусимо бути відкритими для людей, позитивними, щирими, привітними. Стосовно ставлення до культурно-масових заходів на селі, то можна сказати сміливо, що вони сприймаються дуже позитивно. Особливо, якщо вміло створити рекламу стосовно того чи іншого заходу, подати кольорові оголошення або ж навіть особисто запросити людей. Гарний ефект дає відкриття нових талантів на сцені. А таких творчих людей, повірте, у нас чимало. Нові аматори сцени – це нові враження. Велике значення має співпраця зі школою. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто долучається до нашої роботи. А особливо найактивнішим учасникам художньої самодіяльності: неодноразовому переможцю районного фестивалю гумору – Анатолію Черевку; переможцю районних та обласних конкурсів читців-декламаторів Станіславу Жакуну, а також Марії Андрієвській, Анастасії Молчанович, Яні Дубінець, Ірині Харківець, Максиму Молчановичу, Віталію Мазуру, Людмилі Жакун, Владиславу Черевку. І звісно незмінному ведучому, який неодноразово веде зі мною різноманітні заходи - Євгенію Вишневському.

Про мрію

Завжди мріяла, щоб був мир на землі. Хоч так не буває, але мрію, щоб були здорові всі люди. Болить душа, коли хворіють ні в чому не винні діточки. А ще мрію, щоб завжди функціонував наш заклад культури і в ньому було все: досконале музичне, технічне, мультимедійне оснащення.

Захоплення

Дивно, але чомусь все моє захоплення перетворюється в мою роботу. Я обожнюю дарувати людям радість. Це мені приносить неабияке задоволення. І от уже четвертий рік поспіль я ще одне своє захоплення перетворила в роботу, будучи ведучою на весіллях. Завжди стараюся створити хороший настрій для молодят та їхніх гостей. Спробувала себе ведучою на ювілеях та дитячих день народженнях. Особливо мені подобається дарувати щасливі моменти для діточок. Вони завжди щирі, біля них легко та цікаво. Ще зі школи дуже люблю танцювати, а ще більше навчати та передавати свої танцювальні навики моїм учасникам гурткової самодіяльності. Створили у нас два хореографічні гуртки: дорослий і дитячий. Учасників вистачає, особливо діток. Діти обожнюють танцювати сучасні та українські танці. А взагалі в нашому закладі діють сім гуртків художньої самодіяльності: художнє читання, драматичний, вокальний та хореографічний, які учасники відвідують регулярно.

Про щастя

Я щаслива людина, бо мої найрідніші люди зі мною. Моя родина: чоловік, батьки, сестри, племінники живі, здорові, а це, на мою думку, найголовніше в житті! Щаслива, бо моя родина мене завжди підтримує. Вже всі звикли до моєї зайнятості, до моєї роботи. Рідні знають, що це справа мого серця, хоча зачасту застерігають, щоб я не перевтомлювалась. Дякую рідним за підтримку.

Я щаслива, що мені повезло з професією, адже я займаюся тим, до чого у мене лежить душа. Хай всім буде добре в нашій Україні!

Любов КЛІМЧУК.

21 березня – День лісу

РЕПОРТАЖ  ПРО  ТЕ,  ЯК  МИ  ДЕНЬ  ЛІСУ  ВІДЗНАЧАЛИ

ЛІСОПОСАДЦІ СПРИЯЛА САМА ПРИРОДА

Цьогорічне 21 березня так само не стало виключенням. Тим паче сприяла навіть природа. Дрібний теплий дощик настукував заспокійливі акорди по даху авто, яке мчало нас до Більського лісництва. Його «господар» - лісничий Віталій Шах радо зустрів нас. Та журналісти, а приєдналася ще й колега з «Вістей Рівненщини» Світлана Тубіна, були цього дня не єдиними гостями більських лісівників.

Зліва від контори лісництва на площі 0.8 га вже висаджували соснові саджанці старшокласники Велюнського НВК. Вони давні й надійні помічники цього лісництва під час весняної лісокультурної кампанії. Запитуємо у двох «індивідуалістів», що вправно орудують мечем Колосова, саджаючи сіянці сосни, на коротеньких рядочках поблизу дороги, де вчителі? Й виявляється, що вони і є ними. Молодих педагогів Вадима Остаповця та Вікторію Ляхович легко сплутати з учнями. Тут же й старший їхній колега Володимир Кухарець, з яким давно знайома власне по таким спільним акціям на посадці лісу. Відгукнулися на запрошення лісівників садити ліс й чимало школярів. Їх тут аж три класи.

«Ми вже практично завершили весняну лісопосадкову кампанію, створивши загалом 21.3 га нових лісів. Практикуємо змішані насадження, коли три ряди сосни чергуються з двома берези. Це дозволяє контролювати в майбутньому поширення такого небезпечного й підступного захворювання хвойних, як коренева губка. Саджанцями повністю забезпечені, позаяк минулого року заклали власний розсадник, трохи підсобили посадковим матеріалом й миляцькі колеги», - розповідає Віталій Миколайович.

Запрошує лісничий оглянути контору, де нещодавно закінчили ремонт. Всюди тут по-господарськи охайно. Для зручності майстрів лісу, що несуть цілодобові чергування, впорядкована гарна душова кімната. На вулиці – милують око дизайнерська клумба, альпійська гірка.

ЛІС ПОВЕН ТАЄМНИЦЬ

Згодом переїжджаємо до Миляцького лісництва, де вже чекає на нас молодий лісничий Максим Гура. І хоча, як говориться, на переправі коней не міняють, тут мусимо пересідати в його позашляховик. Простора кабіна бортового «УАЗа», що повезе нас далі, за висотою не зовсім підходяща для жінок, але ми ж знали, куди їдемо. Тож хвацько піднімаємося догори, й тепер ліс відкривається зовсім по-іншому. Довго їдемо до потрібного нам урочища плутаними лісовими дорогами. Для мене завжди було найбільшим секретом в роботі лісівників, як їм вдається ці путівці запам’ятати. Тут же тобі дорожні вказівники не допоможуть.  Хоча тепер багато службових автомобілів оснащено навігаторами.

Та нашому провіднику, схоже, ніякі допоміжні засоби пошуку маршруту не потрібні. Це для нас ліс втаємничений, для Максима Сергійовича – відкрита книга. «Коли три роки тому прийшов у Миляч на роботу, теж трохи плутався. Спочатку вивчав основні лісові дороги, потім допоміжні, згодом «бандитські», якими пробують обійти лісівників браконьєри», - каже пан Максим. По ходу підмічає приховані для стороннього ока лісові секрети – звіринні доріжки, пташині гнізда.

«Погляньте, яка краса довкола», - показує лісничий різновіковий ліс. А й справді столітній сосновий бір заступає молода п’ятнадцятилітня посадка, де сосни нагадують манірних балерин. Поряд – восьмидесятилітній ліс, могутній, як велетень у розквіті сил. А молоденькі трирічні посадки мені завжди нагадують ясельну групу в дитячому садочку. Вони, як й дітки, ще такі безпомічні й так потребують дбайливої й повсякчасної опіки…

Дивлюся згори на дорогу, струмок, що біжить понад нею, й пригадую, як кілька років тому в цих місцях нам бобри пробували водою перегородити шлях в нетрі, за ліченні хвилини побудувавши загату на цьому потічку. «Зараз й бобрів значно поменшало, вовки багатьох передушили, води ж два літа було зовсім мало», - розповідає лісничий. Розказує, як безжально орудувала тут величезна вовча зграя, мусили навіть облаву влаштовувати. Облюбували поліські ліси й рисі. Контроль за популяцією хижаків – також завдання лісівників. А от оленів та лосів в голодну пору треба підгодовувати. «У нас тут були нещодавно орнітологи, фотографували чорних лелек, то лось зовсім близько підходив до машини. То одним боком повернеться перед фотоапаратом, то іншим, позував, як заправська модель», - продовжує Максим Сергійович.

Інженер лісових культур Ольга Терентіївна Вальковець бідкається: «У Золотому повадилися лосі туйки їсти. Й до чого ж знахабніли – прийдуть до розсадника, то лінь вже голову донизу схиляти, знають, що вершки смачніші, як косарі, пройшлися, вся робота нанівець. А на молоді сіянці сосонок козулі полюбляють вскакувати. Тільки й дивися, щоб не дісталися на шкілку. Бо що ж ти з неї, кози, візьмеш – вперте й хитре створіння».

У лісі – свої закони. Тут в суспільстві кожен старається поживитися з чужого, а тварина ж вона інстинктом керується, голод допомагає долати створені людьми бар’єри.

У розмовах шлях летить швидко. Й ми вже на ділянці, де під орудою помічника лісничого Леоніда Андрійовича Шиманського та майстра лісу Віктора Томиловича ліс саджають миляцькі школярі. В цьому лісництві також лісопосадку вже майже завершили. Сьогоднішня акція проводиться скоріше з виховною метою, аніж є виробничою потребою. Впевнена, цю площу лісівники могли впорати й раніше та власними силами. Але їхнє завдання - залучати до корисної справи й молоде покоління. «Весна порадувала нас погодою, з поставленими перед лісництвом завданнями впоралися за двадцять днів, - каже ветеран лісівничої галузі й великий краєзнавець Л.А. Шиманський. – Всього в лісництві заліснено 27 га зрубів та проведено на 11 га доповнень та сприянь природному поновленню».

По дорозі траплється нам й дружній тандем миляцьких лісокультурниць у складі Тетяни Шиманської та Наталії Савич. В цьому лісництві - чимале посівне відділення. Донедавна воно забезпечувало посадковим матеріалом всі три лісництва ДП «Висоцький лісгосп», що розміщені за річкою. Тож для жінок роботи вистачає. Не встигли звільнити шкілки від сіянців, як вже пора зароблювати нове насіння. Принцип лісівників – створювати лісів більше, аніж вирубується.

Ми вже прямуємо в Жаденське лісництво. Максим Гура далі ділиться таємницями, що приховує ліс: «Тут неподалік є аномальна зона. Якось проводили в цьому урочищі інструментальну зйомку, то ніяк не могли її зробити, прилади відмовляють. Називається це урочище «Пильня». Кажуть, за поляків тут була пилорама, то звідси й назва». Зупиняємося й ми зазнімкувати місцевий «бермудський трикутник». Звичайний такий пагорб, але хтозна, що приховується під ним – можливо, поклади якогось рідкісного металу. Не виключено, навіть дорогущого рідкоземельного актиноїда, без якого немислима ядерна промисловість.

Веде нас провідник до ще одного місця, що приховалося в лісових хащах. Це - надмогильних пам’ятник. Його встановили на місці загибелі сім’ї Козакових. Надмогильний надпис свідчить, що тут поховані мати та троє її дітей. Старожили розповідають, нібито спалили цю родину живцем німці в 1943 році у їхньому ж домі за сприяння партизанам. Кажуть, батькові вдалося втекти й здалеку він спостерігав, як гинуть у вогні його найрідніші.

НАЙСМАЧНІША ВОДА – КРИНИЧНА

Джерельна вода здатна повертати стомленому силу, а недужому здоров’я. Випробували на собі її цілющі властивості й ми, зачерпнувши з знаменитої удрицької кринички. Урочище «Криничка» - місцева «візитівка». Вже ніхто й не пам’ятає, хто й коли тут викопав цю криницю, в яку впадає смачна й завжди прохолодна джерельна вода. Подейкують, що має вона навіть лікувальні властивості. Принаймні, у піст, на Водохреще намагаються брати воду звідси. Щоправда, був період, що люди криницю занехаяли. Та з ініціативи тодішнього сільського голови Федора Хлебовича й за підтримки місцевих підприємців та сільськогосподарського підприємства криничку було відновлено. Зараз тут створили гарну оазу для відпочинку. А цього дня з допомогою лісівників біля кринички було висаджено десятки гарненьких ялиночок. В нашому житті так мало гармонії. А ось тут я її відчуваю, вона поєднує тишу, прекрасне і корисне.

СЕРЕД ПРІОРИТЕТІВ – ПРОФІЛАКТИКА ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ

Лісовідновлення в роботі лісівника нерозривне з охороною та збереженням лісів. Паралельно з лісопосадкою в лісництвах ведуться протипожежні роботи – догляд та створення мінсмуг, протипожежних розривів, оновлюється та перевіряється спеціалізований інвентар. На думку лісівників, найбільш неконтрольований в пожежонебезпечний період фактор – людський. Тож всіма засобами намагаються стати на перешкоді чиїсь недбалості. Та лісівникам вдається контролювати ситуацію, тож ліс від пожеж не страждає.

Доречно буде сказати, що всього в ДП «Висоцький лісгосп» було заліснено 150 га на зрубах, на 66 га здійснено доповнень, заготовлено 100 кг насіння сосни, доглянуто 1.6 га посівних відділень, вирощено понад 1.5 млн. шт. сінців сосни звичайної як основної лісоутворюючої,  багато порід дерев та кущів для декоративного озеленення. За цими цифрами – копітка щоденна напружена праця, вдумливий менеджмент, а ще велика особлива любов до лісу. Зауважила, цього дня спілкувалася практично виключно з представниками лісівничих династій. Бо й дідусь, й батько Максима Гури – лісівники.  Брати-майстри лісу Віктор та Володимир Томиловичі також по життю обрали батьківську стежку. Багато років роботи пропрацювали в лісівничій галузі й батьки Ольги Терентіївни Вальковець. Подружжя Шиманських – теж з цієї ж когорти. Але це вже тема для іншої розповіді.

Людмила РОДІНА.

НАГОРОДА,  «ПОДАРУНКИ»,  АЛЕ  БЕЗ  ОСОБЛИВИХ  ЕМОЦІЙ

17 березня відбулося пленарне засідання дванадцятої сесії районної ради сьомого скликання. Особисто для мене вона запам’яталася абсолютною беземоційністю та кількома неординарними моментами, про які й розповім нашим читачам.

По-перше, на цьому засіданні депутатському корпусу було представлено нового голову РДА Миколу Петрушка, якого добре знають по роботі керівником комунального підприємства районної ради «Теплосервіс».

По-друге, цього дня було нарешті вручено орден «За заслуги» ІІІ ст. директору заводу будівельних матеріалів Миколі Голяці. Нагадаємо, такої державної нагороди наш земляк удостоєний з нагоди Дня Соборності України за значний внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток української держави, справи консолідації українського суспільства та багаторічну сумлінну працю (до вітань депутатів долучилися й вихованці дубровицького НВК «Ліцей-школа», оскільки Миколу Голяку єднає з цим закладом давня й тісна дружба).

Мало вибуховий ефект й звернення депутата Василя Вороб’я про припинення «торгівлі на крові» (його текст читайте нижче).

Несподіванкою й наступною знаковою подією цієї сесії стало складання Олексієм Лясковцем депутатських повноважень (у заяві про це тепер уже екс-депутат зазначив: «Я прошу вибачення перед своїми виборцями, які довірили мені представляти їхні інтереси у Дубровицькому районі та щиро їм дякую, що проголосували за мою кандидатуру. Сподіваюсь, що два депутати від села Берестя займуть моє місце і будуть допомагати селу і відстоювати його інтереси. Відчуваючи повний супротив з боку районної ради, я завжди керувався людськими якостями та життєвими принципами, намагався створити для жителів с.Берестя та району комфортні та прозорі умови. Для того, щоб кожен мешканець Дубровиччини міг віднайти правду, справедливість, підтримку та допомогу від влади, яку вони обрали. Але, як показав час, це нікому не потрібно, тим паче самій владі. У районній раді замість реальної діяльності протягуються лобістські рішення, якими виводяться кошти з районного бюджету. Ведуться політичні війни між такими ж жителями району, як і вони, тільки від інших політичних сил, які прийшли до ради, та відбувається узурпація влади у районі кількома особами. Постійно ділиться сфера впливу, націлена на контроль незаконного видобутку бурштину, розділення кварталів та покривання корупційних схем»). Він також подякував за неоціненний життєвий досвід та попросив вибачення, якщо когось образив своєю позицією. До слова, заяву пана Лясковця задовольнили без особливих обговорень. Лише депутат Михайло Яцковець зауважив: «Ми дійшли до того, що стали благодійною організацією. Підтримуємо відомчі органи, які повинні фінансуватися зверху. Ми забули про розвиток, молодь, спорт, культуру, на які майже не виділяються гроші. Я повністю згідний з причиною, по якій йде Лясковець. Прикро, що він йде, але заяву потрібно підтримати».

Запам’ятається ця сесія й неочікуваними презентами, які підніс очільникам району депутат від «Волі» Валерій Салюта. Після розгляду питання про звіт голови районної ради Валерій Володимирович «ощасливив» президію подарунками: заступнику голови районної ради Олександру Задорожному дістався державний прапор України, голові районної ради Миколі Кухарцю – стара пилка, іменована по-простому «Дружба-2», загорнута в пожовклий номер «Поліського репортера», а новопризначеному голові райдержадміністрації – щоденник для нотаток з логотипом партії «Воля» та депутатське звернення. Першого заступника голова РДА Миколу Кохна пан Салюта також не залишив поза увагою. Та йому піднесення він вручив поза залою засідань.

Обговорили депутати у «Різному» й злободенне питання про майбутнє району в складі Сарненського госпітального округу. Було вирішено на наступній сесії висловити свою позицію (не скорочувати обсягів медичних послуг, що неминуче станеться зі створенням госпітальних округів) в черговому зверненні до керівництва державою.

А загалом депутати розглянули близько тридцяти питань порядку денного.

Група депутатів-освітян лобіювали виділення коштів на підвищення заробітної плати обслуговуючому персоналу та працівникам дошкільних відділень НВК  (ціна питання – 12 млн. грн.).

Відповідно до запиту депутата Василя Вороб’я було виділено 10 тис. грн. для ремонту літвицького ФАПу. А от на осівську пожежну команду, про що клопотав Валерій Салюта, за браком коштів, фінансування не передбачено. 

Також розглянуто та затверджено цілий ряд програм: морального та матеріального заохочення кращих трудових колективів, виробничників, організаційного забезпечення проведення свят, масових заходів, поздоровлень; підтримки статутної діяльності Дубровицької районної організації Товариства Червоного Хреста України; попередження, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (прозвучали зауваження депутата Михайла Яцковця до керівництва пожежною частиною, чи сповна було вжито заходів для залучення коштів з Державного бюджету); соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; впровадження єдиної технології громадян, які звертаються за призначенням усіх видів соціальної допомоги в приміщенні управління соціального захисту населення по вул. Воробинська, 22; розвитку транскордонного співробітництва на 2017-2020 роки; розвитку малого і середнього підприємництва у Дубровицькому районі на 2017 рік; виконання програми економічного та соціального розвитку Дубровицького району за 2016 рік та затвердження програми на 2017 рік.

Після розгляду звіту голови районної ради Миколи Кухарця, який, якщо не зважати на вищеназвані «подарунки», багато часу не забрав, депутати внесли до деякий програм зміни.

Так, було оновлено комплексну програму профілактики правопорушень та боротьби із злочинністю, розвитку туризму, а також викладено в дещо іншій редакції рішення районної ради від 19 червня 2008 року № 286 «Про районну цільову соціальну програму реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», рішення районної ради від 18.12.2015 р. №12 «Про районну програму виконання мобілізаційних заходів (завдань) та їх фінансування на 2016-2018 роки» та рішення районної ради від15 жовтня 2015 року №558 «Про Програму збереження архівних фондів ліквідованих підприємств Дубровицького району на 2016-2018 роки».

Було також внесено зміни до районного бюджету на 2017 рік. Зокрема, спрямовано кошти вільного залишку загального фонду районного бюджету у сумі 827,0 тис. грн. на:

  утримання бюджетних установ – 378,0 тис. грн.:

загальноосвітні навчально-виховні  заклади освіти – 74,0 тис.грн. на оплату праці з нарахуваннями педагогічним працівникам дошкільних відділень, 304,0 тис. грн. - на оплату послуг за теплопостачання;

фінансування заходів місцевих і регіональних програм -  419,0  тис.грн.:

 матеріальної підтримки найбільш  незахищених верств населення на 2016- 2020 роки – 100,0 тис. грн.;

соціального захисту військовослужбовців  та членів їх сімей  на 2017-2020 - 50,0 тис.грн.;

«Здоров’я дітей  Дубровиччини» на 2016 – 2020 роки – 50,0 тис.грн.;

«Ветеран» на 2014-2018 роки – 20,0 тис.грн.;

збереження архівних фондів ліквідованих підприємств Дубровицького району на 2016-2018 роки – 62,0 тис.грн.;

морального і матеріального  заохочення кращих трудових колективів, виробничників, організаційного забезпечення проведення свят, масових заходів, поздоровлень на 2017-2021 роки – 20,0 тис.грн.;

реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (до 2017 року) - 10,0 тис.грн.;

фінансової підтримки центру надання адміністративних послуг Дубровицької районної державної адміністрації   на 2014 - 2018 роки – 10,0 тис.грн.;

військово - патріотичного виховання та підготовки     молоді  до служби  в Збройних Силах України на 2015-2019 роки – 3,0  тис.грн.;

забезпечення мобілізаційної підготовки та оборонної роботи в Дубровицькому районі на 2016-2018 роки -2,0 тис.грн.;

відшкодування відсотків за кредитами, залученими фізичними особами на впровадження енергозберігаючих заходів на 2015-2018 роки – 10,0 тис.грн.;

розвитку фізичної культури і спорту в районі на 2017-2019 роки  - 20,0 тис.грн.;

розвитку туризму в Дубровицькому районі на 2016-2020 роки – 20,0 тис.грн.;

програми економічного та соціального розвитку Дубровицького району на 2017 рік на виконання делегованих повноважень, відповідно до статті 85 Бюджетного Кодексу України – 20,0 тис.грн.;

попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Дубровицького району на 2017-2021 роки  - 22,0 тис.грн.;

погашення заборгованості за виконані у 2014 році роботи по ремонту доріг комунальної власності - 30,0 тис.грн.

Із загального фонду районного бюджету за рахунок залишку медичної субвенції з державного бюджету, який утворився станом на 01.01.2017 року,   93,7 тис. грн. спрямовано на придбання напівавтоматичного  хімічного аналізатора для проведення біохімічних аналізів крові  КЗОЗ «Дубровицька ЦРЛ».

Насамкінець депутати затвердили схему землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель частини району (Селецька сільська рада); технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду Лясковцю Анатолію Петровичу та Гурику Івану Івановичу на території Берестівської сільської ради, та земельної ділянки, яка передана в оренду публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на території Туменської сільської ради.

Визначилися вони й щодо тексту звернень: до Міністерства юстиції України щодо заповнення вакантної посади державного нотаріуса Дубровицької районної державної нотаріальної контори та до Президента України та Верховної Ради України з приводу неприпустимості проведення виборів на окупованій частині Донбасу.

Було знято з контролю й чималий перелік рішень районної ради.

Людмила РОДІНА.

* Пост-факт

Микола ПЕТРУШКО, голова райдержадміністрації, про враження від сесії:  На цій сесії вперше був в якості керівника району. Й хочу відмітити як позитив злагоджену роботу депутатського корпусу. Добре, що всі важливі питання завчасно обговорили в постійних комісіях, тож саме пленарне засідання пройшло оперативно, без популістських виступів. Усі наші депутати - досить досвідчені, а головне небайдужі до проблем нашого району люди.

З-поміж найголовнішого для себе відмітив запит освітян, маємо величезний дисбаланс в оплаті праці окремих категорій працівників цієї галузі, й це питання треба нагально вирішувати. Шкода, що втрачено вже багато часу, й на сполох почали бити аж у березні. Але маємо те,що маємо, й ситуацію треба виправляти.

Неоднозначно сприйняв звернення депутата Василя Вороб’я щодо блокади на Сході. Депутати в залі були одностайними, голосуючи за це, але не думаю, що їх позицію поділяють всі мешканці нашого району. Приймаючи такі важливі рішення, необхідно більше дослухатися до людей.

Щодо «подарунків» скажу так. Сприйняв це, як невеличку розважальну паузу. З паном Салютою досі зустрічався лише раз й то також в сесійній залі. На фоні тих серйозних проблем й викликів, що існують в Україні в цілому та районі зокрема, його витівка виглядає, як таке собі шоу. Можу ж запевнити одне - я завжди відстоюватиму букву закону. В тому числі домагатимуся, щоб закон про спецконфіскацію торкнувся не тільки президента-втікача, бо у нас багато кому треба відповідати за мільйонні статки, нажиті неправедним шляхом. Я не вмію піаритися, хай люди самі складають мені оцінку за мою роботу. Бо звик працювати на конкретний результат.

Валерій Салюта, депутат, про свої «подарунки»: Я ніколи не приховував своєї позиції щодо бездіяльності районної ради. «Великий патріот» і «радикал» Олександр Задорожний з приходом до влади сам радикально помінявся, згубивши свою свободу невідомо в якому кварталі. Тож подарував йому національний стяг, щоб пробудити його приспане сумління совісті.

Миколі Кухарцю ми вручили пилу також з підтекстом. Він, кажуть, по життю прекрасна людина, але разом з тим це не дає йому права забувати, що він ще й очільник району. Тож нехай зробить на своїй посаді щось для того, аби припинили «розпилювати» район.

Подарунок для нового голови РДА Миколи Петрушка теж варто сприймати як своєрідний месидж. Ми подарували йому блокнот для записів та ручку з логотипом «Воля», щоб жодне зауваження людей не залишалося поза увагою та не забував, що є в районі «Воля» і вона працює. Вручили й депутатське звернення, про зміст якого дізнаєтеся згодом. А якщо новий голова повторюватиме помилки попередників, то згодом піднесемо в подарунок граблі – як застереження, щоб не наступав часто.

Олександр ЗАДОРОЖНИЙ, заступник голови районної ради, з приводу підтексту «подарунків», які вручав депутат Салюта та звинувачень в дерибані: можу сказати наступне. Як посадова особа ніколи не дію за принципом «я начальнік, ти дурак», а намагаюсь вести діалог, дискутувати на актуальні теми, адекватно сприймаю зауваження. Проте, коли мене безпідставно публічно звинувачують в дерибані, корупції – заявляю, маєте такі дані, звертайтесь в правоохоронні органи.

Нагадую Валерію Володимировичу, що для ефективного розподілу бюджетних коштів, необхідно відвідувати засідання постійної комісії районної ради з питань бюджету, фінансів та податків, членом якої він є (з 22 засідань вищезгаданої комісії Валерій Салюта брав участь у трьох!). Саме на бюджетній комісії депутати обговорюють нагальні питання, які необхідно в першу чергу профінансувати, а вже на сесії депутати ухвалюють колегіальне рішення, і у мене, як депутата, є лише один голос з 34!

Не претендую на звання «головний патріот» району, адже є сотні наших земляків, котрі люблять і цінують свою Батьківщину, захищаючи усіх нас на фронтах неоголошеної російсько-української війни. Зі свого боку роблю все можливе, щоб рівень національної свідомості громадян та історичної пам’яті, зокрема, молодого покоління, був на порядок вищим.

ЗВЕРНЕННЯ ДЕПУТАТІВ ПРО НЕПРИПУСТИМІСТЬ «ТОРГІВЛІ НА КРОВІ»

                                                           Президенту України Петру Порошенку

                                                           Голові Верховної Ради України Андрію Парубію

                                                           Прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману

Ми, депутати Дубровицької районної ради, глибоко стурбовані ситуацією, котра відбувається на сході України, зокрема торговельними відносинами з тимчасово непідконтрольними українській владі територіями України. 13 березня 2017 року українські правоохоронці, застосувавши силу до учасників торговельної блокади поблизу станції Кривий Торець, здійснили ганебний вчинок проти власного народу: учасників АТО, добровольців, активістів, волонтерів, які робили те, чого влада не спромоглась зробити за три роки проведення так званої АТО, що є по суті неоголошеною російсько-українською війною.

В умовах війни, розв’язаної Російською Федерацією проти України, економічна блокада є ефективним засобом боротьби із загарбниками. Здійснюючи торгівлю з окупантами, олігархи заробляють на крові українських героїв, наживаються в той час, коли на передовій щодня гинуть українські військові, чиїсь чоловіки, батьки, діти…

Вимагаємо:

– віднести до тимчасово окупованих територій, території не підконтрольні українській владі, щоб повну відповідальність за соціально-економічне становище на цих територіях, несли ті, хто її контролює. Припинити економічні відносини з окупованими територіями та країною агресором;

– визнати бойові дії у зоні так званої АТО – військовою агресією Російської Федерації проти України;

– повернути у власність держави підприємства та фінансові установи, кінцевими бенефіціарами яких є особи, причетні до анексії Криму та військової агресії на Донбасі;

– притягнути до відповідальності керівників, причетних до силового розгону учасників торговельної блокади;

Президенту України, попросити вибачення перед протестувальниками, за аморальні, зухвалі дії силовиків.

У разі, якщо вимоги народу України не буде почуто, відповідно до Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї ООН та Констутуції України, залишаємо за собою право на протест.