Резиденція Святого Миколая почала діяти

у приміщенні міської бібліотеки

Прикметно, що першого дня, 14 грудня, на зустріч з Миколаєм завітали діти з найбільш вразливих категорій: сироти, напівсироти, діти з особливими потребами, вихованці інклюзивно-ресурсного центру. З великим захопленням вони оглянули «транспорт» (солом’яного оленя) та «санний парк» Святого, що причаїлися у дворі бібліотеки. Досхочу там нафотографувалися та наобнімалися із грайливим Тигреням – символом прийдешнього року. А згодом на кожну дитину чекала особиста зустріч із св. Миколаєм, добротний подарунок від нього (спонсором виступив начальник обласного управління лісового та мисливського господарства, обласний депутат Віталій Сухович), частування від кумедного Зайченяти та Ельфа, які асистували Миколаю. Достатньо лишень було розповісти віршик чи заспівати пісеньку, або продемонструвати який інший свій талант, як Святий обдаровував малят. А оскільки всі вони були слухняними та творчими, то різочки нікому не знадобилися.

Завітав у резиденцію й міський голова Богдан Микульський, аби особисто запросити Святого Миколая на урочисте відкриття головної ялинки громади, що планується на 17 грудня. Богдан Михайлович також допоміг Святому Миколаю приймати діток, був захоплений їхніми талантами та вручив декілька подарунків. 

А резиденція продовжить свою роботу практично до самого Дня Святого Миколая. З 15 до 18 грудня, з 11 до 16 години, тут прийматимуть слухняних малят із їх листами та вручатимуть подарунки.

Детальніше можна дізнатися за телефоном 098-811-54-32, або особисто завітавши до резиденції за адресою: м. Дубровиця, вул. Воробинська, 9 (міська бібліотека).

 

 

 

Кінець «пакета для пакетів».

Як українців змусять дбати про екологію

 

Що не день, то жити стає все «краще і веселіше». Починаємо прати одноразові кульки. З 10 грудня за них будуть брати по дві гривні. Так уряд хоче заохотити нас переходити на багаторазові торбинки.

Чим мотивують такі зміни? Щороку кожен українець використовує близько пів тисячі пластикових пакетів, із них лише 6% йдуть на переробку, а інші – на звалища і забруднюють довкілля. Залежно від товщини кульок розкладається від 30 до 200 років. Аби  це припинити, пакети-майки  з часом взагалі не можна буде розповсюджувати в магазинах, кафе та аптеках. Але щоб ми звикали – до цього йтимуть поступово.

Перший етап – заборона безкошовних кульочків у сфері обслуговування (магазинах, супермаркетах, аптеках, кафе тощо). Йдеться про кульки з товщиною стінок понад 50 мікрометрів. Зазвичай вони непрозорі, забарвлені в певний колір та витримують вагу понад 7 кг. Вже з 10 грудня їх треба буде оплачувати на касі. Поки що не доведеться платити за надтонкі пластикові пакетики з товщиною стінок до 15 мікрометрів – найбільш розповсюджені прозорі «маєчки», у які ми звикли складати придбані у магазинах та на ринках овочі і фрукти.

Проте перший «адаптивний» етап триватиме недовго. Вже через три місяці після його старту – 10 березня 2022 року – розпочнеться другий, який передбачає заборону використання в торгівлі тонких та надтонких пластикових кульків (15-50 мікрометрів). З березня придбати їх можна буде лише для особистих цілей за встановленими урядом цінами. Доступними залишаться надтонкі пакети, але тільки як виробнича упаковка для транспортування риби, м’яса, сипучих продуктів та льоду.

З 1 січня 2023 року в Україні розпочнеться третій, завершальний етап, який передбачає повну заборону усіх пластикових кульків і заміну їх на біорозкладні пакунки.

Відтак ще рік пластикові пакети з обігу не зникнуть, їх можна буде придбати за власні кошти. Тобто, якщо ви звикли пакувати свої покупки у безліч кульків і кульочків – будь ласка. Тільки тепер за це задоволення доведеться заплатити, причому чимало. Так, за один пакетик без ручок та бічних складок треба буде викласти 2 гривні, без ручок із бічними складками – 2,5 гривні, а з ручками та бічними складками – 3 гривні. Саме такі ціни оприлюднив Кабмін.

Коментуючи зміни, в.о. міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець заявив, що «обмеження обігу пластикових пакетів на території України – це, у першу чергу, про запобігання утворенню відходів. Використання пластикових пакетів стане зваженим, а українці поступово звикнуть брати пакети лише за реальною потребою. А отже менше продукуватиметься сміття, яке потім опиниться на звалищі, потрапить у довкілля. Практика, яка наразі запроваджується в Україні, не є новою. За аналогічними правилами живуть європейці, такі обмеження встановили десятки країн світу. І ми також рухаємося цивілізованим шляхом...».

Якщо хтось свої звички не змінить, то за порушення доведеться розплачуватися: закон передбачає запровадження штрафів від  1700 до 3400 грн., а за повторне порушення – від 3400 до 8500 грн. Ці штрафи сплачуватимуть підприємці. Що ж доведеться діставати із запилених полиць авоськи або шити тканинні торбинки. Бо тепер й на звичайні кульочки грошей не напасешся.

 

До Дня місцевого самоврядування

 

7 грудня Україна відзначила День місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування відіграють важливу роль у демократизації суспільства, вони є найближчими до мешканців громади та несуть велику відповідальність за забезпечення належних умов проживання громадян.

 

З нагоди свята висловлюю вдячність нашому міському голові, голові Дубровицької об’єднаної територіальної громади Богдану Микульському, усім працівникам його команди за сумлінну і самовіддану працю, за компетентність та відповідальність, за ті здобутки, які вони вже зробили для Дубровиці і продовжують робити, а тепер для всієї громади, за активну громадську позицію.

Богдан Микульський - відповідальний керівник з постійним прагненням до самовдосконалення, не зупиняється перед труднощами, наполегливо вирішує нагальні питання громади, старається якнайкраще забезпечувати належні умови життя мешканців.

На посаді міського голови він п’ять років, а на посаді голови територіальної громади – рік, але за ці роки під його керівництвом стільки зроблено, що не було зроблено десятьма міськими головами, які мінялись, але нічого не робили, використовували своє службове становище тільки в своїх шкурних цілях, будували «хатки», гаражі на два поверхи, розкрадали землю, той мізерний бюджет; оформляли доплати «за високі досягнення у праці»; доплати на оздоровлення; на лікування, оформляли собі матеріальну допомогу, різні премії і т.п. інші доплати за «високі показники».

З приходом на посаду міського голови Богдана Микульського все докорінно змінилось. Змінилась Дубровиця, змінились люди, які прийшли до влади, змінилось їхнє ставлення до роботи. Місто стало чистим, охайним, всюди доріжки, тротуари, асфальтні дороги, освітлене, озеленене, квіти, клумби тощо. Всього не перелічити. Можна тільки поспівчувати міському голові, стільки додалось роботи з утворенням територіальної громади. Якщо раніше він старався тільки для Дубровиці, а тепер треба турбуватись про села, які входять до громади. І він старається і для всієї громади. Але знаходяться такі «доброзичливці», які не  хочуть бачити зробленого, а тільки все критикують, поливають брудом чесне ім’я Богдана Михайловича і безсовісно користуються тими благами, що зробив для них Микульський, а самі нічого не роблять і нічого доброго не пропонують. Стид і срам таким людям. Він на таке не заслуговує, бо він чесна і порядна людина, дорожить честю офіцера (полковник), дорожить своєю репутацією міського голови; він і його фахово, добре підібрана команда, роблять все щодо покращення благоустрою міста і життя дубровичан, то за що його паплюжити?

Йому треба дякувати, підтримувати, допомагати у всьому, що робить він і його команда для благоустрою міста, а тепер і в селах громади. Його ініціативність та діяльність підтверджуються довірою мешканців громади, котрі на минулих виборах керівників органів місцевого самоврядування віддали 52 відсотки своїх голосів.

Заслуговують на подяку і добре слово працівники його команди і комунальних служб. Зокрема хочу відзначити компетентність і фаховість заступника голови міського ради Юрія Яременка, керуючої справами виконкому Оксану Краглевич, до яких часто мені доводиться звертатись з різних питань. Вони конкретно і зрозуміло все пояснять, підкажуть, порадять, як краще чинити тощо. Хочу відзначити і похвалити за добру роботу керівника комунальної служби Віктора Садовського, подякувати тим жіночкам, які прибирають місто (я їх не знаю, але знаю Володю, якого можна побачити на всій території міста. Завдяки їм місто чисте, охайне, прибране).

Про громаду щось конкретне не можу сказати, бо не знаю (це треба запитати в голови громади, а я з ним не розмовляв). Знаю тільки те, що громада утворена рік тому, об’єднує 16 сільських рад і одну міську, в сто разів збільшилась територія, яка налічує 40 населених пунктів (39 сіл і місто Дубровиця). Громада молода, швидко розвивається, створюються нові інфраструктурні об’єкти, вирішуються нагальні питання соціально-економічного розвитку, реалізуються певні проєкти й інші заходи.

Я не ставив собі за мету розповісти в деталях про роботу міської ради, громади (про це може розказати сам Богдан Михайлович, або його заступники), я хотів тільки показати, що наш голова – відповідальний керівник, діяльний, ініціативний; чесна, порядна людина, подякувати йому і працівникам його команди за сумлінну роботу, побажати здоров’я, успіхів в подальшій роботі, і, звичайно, похвалити (але знаю, що Богдан Михайлович не любить похвали), але я все-таки похвалив, бо він цього заслуговує. І ще хочу сказати, що стільки я пережив і пам’ятаю голів міської ради, які змінювали один одного, але якогось помітного, значного для Дубровиці сліду після себе не залишили. Всі старались використати своє службове становище тільки для себе, а не для Дубровиці. І ми з вами не помилились, що вже вдруге вибрали Богдана Михайловича Микульського нашим головою міста, а тепер і громади.

А якщо він вирішить і захоче бути міським головою ще на третій строк, то я за нього проголосую. Такі приклади 15-річного перебування на посаді міського голови в області вже є.

Михайло БОГОВИЧ, м. Дубровиця.

 

 

Надія Касперчик: «Я надзвичайно щаслива, бо я дружина і мама»

Життя в іншій  країні на перших порах – зазвичай неабиякий вихід із зони комфорту. Інакша культура, традиції, звички, мова… Зрештою інші люди та менталітет. Вдалині від дорогих серцю країв та рідних доводиться шукати щастя на новому місці,  долати бар’єри та звикати до нових умов. Особливо, якщо це зовсім чужий і  територіально неблизький для нас, українців, континент. Як, наприклад, США. Трішки інша історія знайомства з цією заокеанською країною у дубровичанки Надії Касперчик.  Вже майже чотири роки вона мешкає в Штатах. Там з чоловіком звила своє затишне сімейне гніздечко, там двічі пізнала радість материнства. І нині вдячна Богові за життя, яким живе.

Клопотів у мами двох маленьких діток завжди вдосталь. Дякую Наді, що все ж змогла викроїти час і трішки розповіла про себе та особливості США.

Про переїзд

«Народилась і виросла я у Дубровиці. Після закінчення школи вступила до Острозької академії, проте так і не отримала диплом. На 3 курсі залишила навчання, адже треба було летіти в Штати. Переїхали ми майже чотири роки тому і безмежно вдячні Богові, що привів нас на це місце. Живемо у неймовірно красивому і вічнозеленому штаті Вашингтон, де можна знайти і гори, і океан, і озера, а найбільше – лісів та парків. В нас не було якогось періоду адаптації. Я приїхала вже на 8 місяці вагітності, тож довго вливатись просто не було часу. Ми самі й не помітили, як стали частинкою великого механізму, і вивчили, як тут все працює. І нам надзвичайно це сподобалось».

Про материнство

«Бути мамою – це навчитись жертвувати своїм часом, здоров’ям, інтересами, улюбленими заняттями заради блага маленького (і перші три місяці безперестанку кричащого) щастячка. Бути мамою – це постійно перемагати себе, любити, не зважаючи ні на що і спати тоді, коли тобі дозволяє твій особистий «БЕБІ БОСС». Бути мамою – місія не з простих і кожен місяць, наче новий левел. Але це таке щастя, коли маленьке сонечко посміхається тобі, тримає тебе міцно-міцно за руку і дивиться на тебе своїми величезними синіми, немов сапфіри, оченятами. Напевне, в цьому і парадокс материнства – тобі неймовірно важко фізично, але ти нічого не хотіла б змінювати і безмежно щаслива.

Якщо говорити про народження дітей у США, то я з впевненістю можу сказати, що тут набагато кращі умови у пологових будинках. Та й взагалі ставлення медперсоналу як до матері і жінки зовсім інше. Набагато більше поваги і розуміння. У звичайному пологовому у кожній палаті своя ванна кімната, телевізор, всякі м’ячики для полегшення больових переймів. Під час яких від тебе не відходить медсестра і шукає постійно, чим тобі допомогти (масажі, ванни і т.д.). Тут три дні ніхто у пологовому  не тримає. Якщо все добре з тобою і дитинкою, то на наступний день ви вже щасливим сімейством вирушаєте додому. Якихось пільг американські  мами не мають, та й народжувати дорого за українськими мірками, але якщо є медичне страхування, то воно все покриває».

До того ж, якщо українки можуть сповна поринути у материнство у трирічній декретній відпустці, то американки не мають такої можливості. Їм доводиться розраховувати лише на  12 тижнів декрету. При чому майже у всіх штатах (окрім чотирьох)  він неоплачуваний. Якісь виплати жінки можуть отримати тільки за домовленістю безпосередньо з роботодавцем. Часто  американки змушені працювати практично до дня пологів, і через кілька місяців виходити на роботу.  Через це в США діють  ясла-садочки, куди приймають дітей з шести тижнів.

Про особливих діток

Надія поділилась в «Інстаграмі», що обоє їхніх малюків народились з втратою слуху. Ні у її сім’ї, ні у родині чоловіка не було схожих випадків. І вона не хворіла під час вагітностей нічим таким, що могло б це спровокувати: «Так сталось. Просто Бог довірив нашій сім‘ї виховувати таких прекрасних діток, за яких ми Йому дуже вдячні. Я не хочу нікого переконувати, що мої діти звичайні. Вони особливі, але не через втрату слуху, а через їхні великі і люблячі серця, через їхнє особливе сприйняття світу і неймовірну харизму. Тому «втрата слуху» – це лише назва діагнозу. Насправді, це величезне надбання, і я впевнена, що ці дітки ще не раз зламають стереотипи, які виникають в голові, коли чуєте слово «глухий». Ми обожнюємо своїх діток, і ми такі горді, що маємо таку велику честь бути їхніми батьками».

У нашій розмові дівчина  зауважила, що в США «втрату слуху не вважають втратою. Якщо дитинці вчасно зробити операцію і встановити імпланти, то вона росте і розвивається разом із однолітками. Ходить у звичайний садочок чи школу, займається спортом чи музикою. Тут не акцентують на недоліках, а підкреслюють особливості і розвивають їх».

 

Про менталітет американців

«Щодо менталітету, то нещодавно відвідавши Україну, ми вперше відчули ось цю гостру відмінність. Скрізь є різні люди, але американці справді більш відкриті і привітні навіть із незнайомцями. Всі при зустрічі посміхаються, можуть зробити комплімент за гарну зачіску чи одяг, і побажати гарного дня зовсім незнайомій людині».

 

Про їжу

«Деякі з українців кажуть, що їм і картопля тут не така, і хліб несмачний. Як на мене, то мені все подобається і все підходить. Я не бачу якоїсь глобальної різниці у смаках. Тим більше, так як тут чимало українців, то є і багато магазинів з нашими продуктами. Тому можна і сало купити, і борщик червоний зварити із українською заправкою від «Торчин».

 

Про українців в США

«Українців справді в США дуже багато. Є такі, що 30-40 років вже живуть у Штатах. Є багато дітей українців, яким зараз вже по 20-30 років, але вони народились і виросли вже тут, тому «ні сном, ні духом» не знають нічого про Україну. Це особливий підвид людей. Діаспори як такої немає. Немає й особливих українських кварталів. Всі живуть розсіяно. Для прикладу, в нас одні сусіди китайці, а інші мексиканці. Тут українці  більш об’єднуються у церквах. Є чимало українських церков різних конфесій».

 

Про мрії

«Я надзвичайно щаслива, бо я дружина і мама. Моя мрія може і дитяча, але я так щиро хочу, щоб всі дітки на Землі були здоровими, а мами з татами були сильними і ніколи не здавались».

 

Про життєві уроки

«Пройшовши у свої 23 немало, зокрема маючи двох особливих діток, я зрозуміла, що найцінніше у житті – це надія. Надія на Бога. Тому що у моменти, коли ти відчуваєш себе абсолютно безпорадним, тільки надія на Господа  змушує не опускати руки, довіряти, боротись, йти до цілі. Найстрашніше, що може статись із людиною – це втрата надії. Поки людина надіється і вірить – вона живе!

А що я зрозуміла за 4 роки у Штатах? Незважаючи в якій країні ти живеш, головне не забувати, що ти – людина і цінувати інших людей, як неповторних особистостей. Приймати відмінності різних людей і не вважати їх божевільними тільки за те, що їх світогляд не збігається із моїм».

Спілкувалась Леся КУЗЬМИЧ.

 

Щасливі кроки, або «Інклюзія – не вирок. Інклюзія – це спосіб життя»

До вершини знань

Про нашу юну землячку Яну Якимову ми неодноразово розповідали у «Дубровицькому віснику». Зараз дівчині 22 роки, живе вона у мальовничих бережках. Чарівна, комунікабельна, розумна землячка залюбки завжди ділиться з читачами думками про своє життя, захоплення, навчання. Щоразу у спілкуванні переконувалася, яким щирим і добрим світ довкола себе сприймає Яна – особлива дівчина зі щирим серцем.

Нагадаю, що у дитинстві вона важко захворіла на рідкісне генетичне захворювання. Багато зусиль доклали рідні та медики, щоб підняти дитину на ноги, але, на жаль. довгий час дівчинка самостійно не пересувалася. З 4 місяців і до 11 років вона була в гіпсі. Проте Яна залюбки (за індивідуальним планом) навчалася у школі, пізнавала світ і здобувала гарні знання. А згодом випускниця Бережківської школи Яна Якимова стала студенткою університету «Україна», який спеціалізується на освіті людей з інвалідністю. Навчається дівчина дистанційно, вивчає психологію. Практику студентка Яна Якимова проходила в Дубровицькій КУ «Дубровицький ІРЦ» (інклюзивно-ресурсний центр), зокрема Яна проводила корекційно-розвиткові заняття для діток. Чудовий колектив закладу та спілкування з особливими дітками надихнуло Яну на мрію стати саме дитячим психологом.

Життєві вершини Яна покоряє з допомогою люблячих рідних. Бабуся та дідусь – це крила для онуки, їх любов завжди додавала дівчині сил та натхнення. Янин дідусь Іван Іванович Красько постійно надає велику підтримку з транспортом для особливої онучки. На авто він підвозить Яну всюди, де дівчині потрібно бути в той чи інший момент. Так було і з практикою. Загалом Яна з дідусем часто бувають у місті. По Дубровиці Яночка залюбки пересувається на маленькому велосипеді.

Швидко збігає час. Яна Якимова стала чарівною юнкою з сонячною посмішкою. Як пройшов для дівчини 2021 рік? Про це запитала у двадцятидворічної Красуні із Бережок нещодавно.

Юна землячка розповіла:

– Я б сказала, що цей рік для мене – рік змін та переосмислення цінностей. Безумовно це був цікавий і насичений період. Звичайно Covid-19 вносить і досі корективи в наші плани й наше життя. Але у мене є гарні, позитивні зміни. По-перше, я закінчила свою освіту (бакалаврат), успішно склала державні іспити і вступила на магістратуру. Напевно озираючись назад, скажу, що ці 4 роки навчання минули дуже швидко, особисто для мене. Освіту в основному допомагав здобувати, дідусь, найперше це підтримкою, вірою в мене.

Ви мене запитували: чому я обрала фах психолога? Це дуже цікаве питання. Я навіть за ці 4 роки про це не замислювалась. Напевно приваблює те, що я можу допомогти, бути комусь корисною. Я хочу стати дитячим психологом та психологом дітей з особливими потребами. Працювати з дітьми – велике задоволення, адже діти дають таку енергію та позитив!

 

Стала на ноги завдяки Андрію Краську

Нещодавно Іван Іванович Красько поділився зі мною дуже зворушливою новиною: «Уявляєте, наша Яна почала самостійно ходити! Хай поки що недалеко, але онучка впевнено робить свої кроки. Це для нас велика радість. Я вірив, що це станеться. Ми безмежно вдячні прекрасній людині - фахівцю інклюзивного центру, вчителю-реабілітологу Андрію Краську. Саме він наполіг, щоб Яна під його опікою, почала займатися вправами, аби стати на ноги».

Повірте, мені важко передати емоції шанованого Івана Івановича, якого знаю багато років, в його очах в момент цієї розмови я побачила так багато любові до своєї онучки, так багато вдячності й чудовому спеціалісту Андрію Краську, і Господу, без волі якого нічого не відбувається в цьому світі.

Яна також прокоментувала цю, я б сказала, визначну подію у своєму житті:

– Я безмежно рада, що завдяки реабілітації в нашому ІРЦ, я підвелася на ноги й почала ходити. Це сталося на початку цього року, коли я проходила практику. Заняття тривали й після практики. Близько п’яти місяців, два рази на тиждень, я докладала з Андрієм Володимировичем зусиль, щоб робити свої перші кроки.

 

Талант та активність – шлях до успіхів

Обласна влада Рівненщини підтримує обдарованих і соціально активних людей з інвалідністю. Спеціальну стипендію призначають вже третій рік поспіль для жителів області (з інвалідністю), які проявили себе і досягли успіху в науковій діяльності, у творчості чи мистецтві, у спорті, у громадській, а також соціальній діяльності.

Пропонують кандидатів на отримання цієї  стипендії обласні громадські об’єднання осіб з інвалідністю, які зареєстровані й діють в Рівненській області. Відрадно, що Рівненська обласна громадська організація «Фундація допомоги дітям з особливими потребами «ТИ НЕ САМ» запропонувала на отримання такої стипендії студентку першого курсу денної форми навчання, спеціальності «Психологія», за освітнім рівнем «магістр» Рівненського інституту вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Яну Леонідівну Якимову. Дуже приємно, що згідно із розпорядженням голови ОДА Віталія Коваля та голови обласної ради Сергія Кондрачука наша землячка буде отримувати цю стипендію (одна з п’ятнадцяти обдарованих та соціально активних осіб з інвалідністю в області). Щиро вітаємо Яну із заслуженим визнанням і бажаємо нових творчих та наукових злетів. Про успіхи Яни та її творчі кроки було зазначено у поданні на отримання стипендії.

«Якимова Яна Леонідівна досить талановита та інтелектуально розвинута студентка. Про це засвідчують її високі нагороди за активну участь в наукових конференціях й міжнародних форумах та громадсько-політичному житті нашої держави.

За час навчання в Бережківській школі за індивідуальним планом Яна щороку отримувала похвальні листи за відмінне навчання. У 2017 році закінчила загальноосвітню школу, на відмінно здобула загальну середню освіту. Середній бал атестата складає – 10,1 – 181,9 б.

Закінчивши школу, дівчина вступила на навчання до Рівненського інституту відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за освітньою програмою «Психологія», акредитованою Міністерством освіти та науки України. Зараз Яна – студентка першого курсу денної форми навчання, спеціальності «Психологія», за освітнім рівнем «магістр» цього ж вишу.

Як студентка дівчина наполегливоо працює над собою – поглиблено вивчає предмети з психології. Вона ерудована, здібна, активна й обдарована людина. Яна постійно бере участь часть і захищає честь вишу як на національних, так і міжнародних науково-практичних конференціях. Про це свідчать сертифікати, які отримала талановита студентка. Яна не раз гідно захищала честь свого вишу й на міжнародному рівні, висвітлюючи теми з психології.

Зараз вона працює над вивченням важливої та актуальної теми «Панічні атаки – як хвороба ХХІ століття», це – написання дипломного проєкту майбутнього спеціаліста психолога.

За високі показники у навчанні, активну участь у громадському житті навчального закладу, вагомий внесок у розвиток і зміцнення молодіжного руху у Рівному Яна Якимова нагороджена у 2019 році подякою колишнього міського голови В. Хомка».

Про творчі здобутки Яни Якимової ми неодноразово розповідали у нашій газеті. Роботи  талановитої дівчини були представлені на місцевому та всеукраїнському рівнях. Подяки, грамоти за участь у виставках та фестивалях різних рівнів – це свідчення небайдужості та таланту Яни Якимової. Завжди із захопленням дивлюся на вишиті бісером картини, які творить Яна. Це мистецтво її серця. Це її прекрасний світ на полотні.

Яна має диплом за участь у фестивалі студентської творчості «Сяйво надій» Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», диплом Рівненської міської ради – за участь в концертній програмі «ПАРАФЕСТ-РІВНЕ» (соціально-культурний фестиваль громадських ініціатив людей з інвалідністю). Про гарний смак до фотосправи свідчить диплом переможця Всеукраїнського конкурсу фотографії «Світ навколо очима та серцем людини» (проєкт «Життя без фільтрів» українського культурного фонду). Неодноразово Яна отримувала подяки у рідному селі – за збереження та популяризацію традиційного народного мистецтва, активну участь в організації виставок з нагоди Дня села. На жаль, через складну санітарно-епідеміологічну ситуацію була скасована персональна виставка картин Яни Якимової у Рівному.

Наша героїня – член Рівненської обласної громадської організації «Фундація допомоги дітям з особливими потребами «ТИ НЕ САМ». Вона також займається і благодійністю. Талановита дівчина брала участь у благодійному аукціоні до Дня Святого Миколая у Рівному. Вторговані кошти від продажу картин вона передала у Рівненський перинатальний центр на лікування новонароджених дітей.

Головне кредо талановитої землячки: «Інклюзія – не вирок. Інклюзія – це спосіб життя».

Особисто для мене Яна Якимова – це дивовижний приклад сили духу, стійкості, цілеспрямованості. У сильної волею та духом особливої дівчини є чому повчитися. Щиро бажаю Яночці, щоб вона і надалі робила свої впевнені кроки до омріяних вершин!

Люба Клімчук.

 

 

Інклюзивна освіта: напрацювання та проблеми

Інклюзивна освіта – це забезпечення рівного доступу до навчання у загальноосвітніх закладах. Це не лише інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в освітнє середовище, а й організація спільного навчання, яке охоплює всіх дітей.

Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування школи, класів, програм і діяльності з тим, щоб всі учні без винятку навчалися і проводили час разом.

У дитини з особливими потребами має бути своя програма, хоч навчаються вони у класі з іншими, здоровими дітками. В інклюзивному класі у вчителя є асистент, який допомагає втілювати цю програму. До того ж такий вчитель отримує доплату до зарплати у 20%, а асистент отримує повну ставку. Багато зусиль до впровадження інклюзивної освіти в Україні у свій час доклала Марина Порошенко.

Сьогодні ми трохи розкажемо, як впроваджено інклюзію у школах нашої громади.

Впродовж жовтня-листопада цього року у 5 закладах загальної середньої освіти громади було проведено моніторинг ефективності впровадження інклюзивного навчання. Зокрема йдеться про Берестівський ЗЗСО, Дубровицьку ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів, Колківський ЗЗСО, Мочулищенський ЗЗСО, Сварицевицький ОЗЗСО.

У 2021/2022 навчальному році у Берестівському ЗЗСО функціонує 7 інклюзивних класів, в яких навчається 9 дітей з особливими освітніми потребами; у Колківському ЗЗСО – 8 інклюзивних класів (10 дітей з ООП); у Мочулищенському ЗЗСО – 4 інклюзивних класи (4 таких дитини); у Сварицевицькому ОЗЗСО – 9 інклюзивних класів (10 дітей з ООП); у Дубровицькій ЗОШ №1 – 6 інклюзивних класів (11 дітей з ООП).

З метою забезпечення кваліфікованої допомоги в засвоєнні навчального матеріалу учнями з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах у штатний розпис Берестівського, Колківського, Сварицевицького ЗЗСО введено по 7 посад асистента вчителя, у Мочулищенському ЗЗСО – 3, у Дубровицькій ЗОШ №1 – 4 посади асистента вчителя. В штати Сварицевицького ОЗЗСО та Берестівського ЗЗСО введено посади вчителя-дефектолога (логопеда) для надання корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами. У всіх закладах освіти введено посади практичного психолога.

Для підвищення професійного рівня педагогічні працівники закладів освіти постійно займаються самоосвітою та беруть участь в обласних семінарах, майстер-класах, в тому числі онлайн. Асистенти вчителів та вчителі початкових класів всіх закладів освіти – постійні учасники практикумів та тренінгів, які регулярно проводять фахівці Інклюзивно-ресурсного центру Дубровицької міської ради, отримують консультації з питань складання ІПР, адаптацій, модифікацій навчальних програм, надання корекційнорозвиткових послуг. У кожному закладі освіти фахівцями (консультантами) ІРЦ проведено виїзний семінар.

Поступово здійснюються заходи, які сприяють облаштуванню та обладнанню навчальних приміщень з урахуванням принципів розумного пристосування. У Берестівському ЗЗСО, Дубровицькій ЗОШ №1, Сварицевицькому ОЗЗСО облаштовано пандуси, широкі дверні проходи, забезпечено можливість вільного пересування в навчальних кабінетах, відсутні підйомники на другий поверх. На подвір’ї Мочулищенського ЗЗСО викладено бруківку, чим покращено умови пересування територією. У Колківському ЗЗСО тільки у головному корпусі облаштовано пандус, навчальні кабінети невеликої площі, утруднене вільне пересування територією – на подвір’ї пісок. У всіх закладах освіти туалетні кімнати не обладнано відповідно до вимог. Керівники спільно із засновником розробили план заходів для поліпшення доступності закладів, зокрема в стратегії розвитку Сварицевицького ОЗЗСО та Берестівського ЗЗСО заплановано облаштування підйомників на 2 поверх. У Колківсьому ЗЗСО планується будівництво нового приміщення. У Дубровицькій ЗОШ №1 передбачено облаштування додаткових поручнів на сходах між 1 та 2 поверхом та безбар’єрного доступу до інклюзивного класу на 1 поверсі головного корпусу (в якому навчається учень з порушеннями опорно-рухового апарату). У всіх закладах освіти передбачено пристосування санітарних приміщень для осіб з особливими освітніми потребами. Створено ресурсні кімнати коштом державного бюджету у Сварицевицькому ОЗЗСО (облаштовано згідно з вимогами та зонування) та у Колківському ЗЗСО (облаштовано у приміщенні, яке не відповідає вимогам). У Берестівському ЗЗСО – у ресурсній кімнаті не обладнано побутову зону. У Мочулищенському ЗЗСО та Дубровицькій ЗОШ №1 ресурсні кімнати обладнані частково (кабінети для проведення корекційно-розвиткових занять.

Якщо зробити короткий підсумок аналітичної довідки, то бачимо, що у вищезгаданих закладах освіти зроблено багато задля якісного навчання діток з особливими потребами. Йдеться в ній і про успішні напрацювання педагогів. Проте час не стоїть на місці, є над чим працювати у кожній школі задля створення найбільш комфортних умов для особливих діток. Звичайно, що для цього потрібні додаткові кошти.

Підкреслимо, що велику позитивну роль у розвитку інклюзивної освіти Дубровиччини відіграє наш Інклюзивно-ресурсний центр (керівник Тетяна Твердюк).

Люба Клімчук, за матеріалами

інформаційно-аналітичної довідки.