Уклін – за професіоналізм і золото серця

У затишній квартирі Ольги Михайлівни та Івана Івановича ми спілкуємося напередодні Дня фізичної культури і спорту. Дуже рада зустрічі з цими чудовими людьми, шанованими ветеранами педагогічної ниви Дубровиччини. На двох у подружжя – майже століття вчительської роботи. Скільки уроків провели ці чудові люди, скільки допитливих очей на них дивилося, скільки дзвінків шкільних чули? Рахувати не буду, цифри будуть дуже великими. Дві людських долі, які віддані школі, становленню  і вихованню майбутнього України.

Ольга Михайлівна навчала дітей французькій мові. А Іван Іванович працював вчителем фізичної культури. Французьку я не вивчала, але чула гарні відгуки про Ольгу Михайлівну від шкільних друзів, які любили свою вчительку іноземної мови.

А уроки Івана Івановича Лебеди у моїй пам’яті залишаться назавжди, вони були партнерським спілкуванням педагога та учнів. На уроках цього Вчителя ми не лише поліпшували свій фізичний стан, а й набиралися море позитиву. Ніколи Іван Іванович не образив жодного учня, він не вимагав неможливого від дітей, кожен працював у міру своїх сил. Наші  спортивні невдачі (попри старання вони були) Іван Іванович згладжував підтримкою, доречними і дуже позитивними жартами. На уроки фізкультури до Івана Івановича Лебеди ми йшли залюбки, бо відчували, що Вчитель кожного цінував і поважав. Все це у моїй пам’яті залишиться назавжди. Попросила Івана Івановича розповісти про свою життєву і вчительську долю.

 

Полюбив фізкультуру зі школи

1 серпня 1945 році у сім’ї Івана Лебеди, який мешкав на Борку (теперішня вулиця Степана Бандери), народився син Іван. Він був другою дитиною у сім’ї (виховали батьки п’ятеро дітей). Підростав, як і всі повоєнні діти, змалку привчаючись до праці, допомагав батькам поратися по господарству.

«Пасти корову та гуси – це була невід’ємна частина мого дитинства, – каже Іван Іванович. – Мама трудилася деякий час  в міжкголгоспбуді, потім прибиральницею, а тато був заготівельником. Батько повернувся з війни інвалідом першої групи. Але, попри слабке здоров’я, він багато працював, завжди дбав про нас, виховував хорошими людьми. У школі №1 я навчався не найкраще, але фізкультуру дуже любив, її викладав Степан Микитович Кулик. Він був дуже мудрим і добрим вчителем, прищепив мені любов до свого предмета, до спорту загалом. Я виступав на різних змаганнях із задоволенням, тренувався і прагнув досягати  гарних результатів. Спорт у школі – то була моя віддушина. Це були повоєнні роки, труднощі переживали всі. Що мали на той час для розваг дітлахи, окрім рухливих ігор на вулиці? Не у всіх було і вдосталь хліба на столі. І наша сім’я переживала різні часи. Але сімейна злагода, щирість і любов у родині завжди нас об’єднували».

 

Армійська юність – гарні спогади

Після закінчення школи Іван Лебеда йде працювати на будівництво. У Дубровиці у той час почали зводити школу №2. Хіба ж він знав тоді юний дубровичанин, що саме на цій  будові, пройдуть найкращі роки його трудової діяльності?

А незабаром була служба в армії. Три роки – в групі радянських військ в Німеччині (Лейпціг). Іван Іванович називає їх хорошою школою життя. Юнак з Полісся побачив, як живуть люди за кордоном, був вражений порядком, дисципліною, красою німецьких міст. Спортивний поліщук і в армії відразу проявив свої здібності у спорті. Гандбол і волейбол стали для Івана Лебеди перепустками на змагання високих рівнів серед армійців. Талановитий спортсмен виступав за збірну команду контингенту військ Радянського Союзу у Німеччині. Саме під час служби в армії Іван Лебеда став кандидатом у майстри спорту з гандболу.

– «Не шкодую, що три роки віддав армійській службі, – резюмує мій Вчитель-спірозмовник, – вона дійсно потрібна хлопцям, щоб все переосмислити і більше зрозуміти життя, навчитися по-справжньому відповідати за свої вчинки, планувати і реалізовувати свої плани». Іван Іванович показує мені свій армійський фотоальбом. Високий, статний військовослужбовець на всіх фото вирізняється серед товаришів по службі. В армії Іван Лебеда завоював авторитет і повагу командування, про що свідчать грамоти і подяки.

 

І навчався, і працював

Повернувшись з Німеччини, Іван Лебеда розпочав свою трудову діяльність вчителем фізкультури у Заслуччі. Паралельно вступив на навчання до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту на факультет «фізична культура». Як зазначає Вчитель, інститут дав багато знань, але найкращий досвід прийшов саме під час роботи.

– Пригадую, приїхав у Заслуччя, школа малокоплектна, спортзали нема, спортінвентар відсутній. А такі прекрасні учні у школі – виховані, відповідальні, щирі. Я був вражений їх щирістю і доброю поведінкою – пригадує Іван Іванович, – і подався я у Колки в сільську раду, щоб випросити щось для школи. З розумінням там поставилися до мого прохання, мене підбадьорили і виписали для школи лижі, м’ячі, шашки, шахмати. Так і почав я працювати. Надворі постійно проводив уроки, але з інтузіазмом і з любов’ю до дітей. Отак починалася моя трудова діяльність. А згодом я перейшов працювати у Колківську школу вчителем військової справи і фізкультури. Три роки трудився у Колках.

Сорок років віддав ЗОШ №2

А з 1974 році Іван Лебеда закінчує навчання в інституті і переходить на роботу в Дубровицьку ЗОШ №2. Сорок років життя  педагог віддав роботі у цьому закладі. Сорок років його уроки фізкультури були для учнів особливими миттєвостями шкільного життя. Грав Іван Лебеда за вчительську команду з волейболу, потрапив у збірну області з цього виду спорту і грав у фінальному матчі серед педагогів України. Не раз він захищав честь району з легкої атлетики. Учні Івана Івановича виступали  на першості області з волейболу, баскетболу, лижних змагань. Вчитель розповідає:

– У 1974 році ми посіли перше місце в області з легкої атлетики, пізніше були третіми в області з баскетболу,  було багато інших досягнеь.

Окрім уроків фізкультури, була і позакласна робота. Завжди старанно готувалися до районної спартакіади школярів (10 видів спорту). Я отримав звання старший вчитель, а згодом – вчитель-методист. Роки в роботі збігали швидко. Часто відривався від сім’ї у вихідний, бо були змагання, спартакіади. Життя пройшло у педагогічній роботі. Як вийшов на пенсію, звісно, сумував за школою, але завжди з радістю допомагав своїм колегам і, вже, перебуваючи на заслуженому відпочинку.

У нас був дуже дружній вчительський колектив. Ми разом відпочивали: їздили по гриби, а взимку на лижах покоряли Відішову гору, ходили у туристичні походи. Мені завжди щастило з директорами та колегами. Я щиро вдячний всім колегам та учням, батькам, які були у моїй вчительській долі.

Іван Лебеда був постійним суддею районних змагань, разом з колегою Володимиром Михайловичем Мартинчиком почергово на найбільших спортивних змаганнях працювали головними суддею і секретарем. У школі №2 завжди було багато спортінвентаря. База збереглася і донині.  Вчитель радіє, що школа №2 бере участь практично у всіх районних змаганнях, як і раніше.

Думки про викладання фізкультури

– Вчитель фізкультури повинен робити все можливе, щоб  покращувати здоров’я учнів і навчити їх правильно займатися спортом, прищепити любов до фізкультури загалом, - розмірковує Іван Іванович. Робота вчителя-фізкультурника, на перший погляд, нескладна, але відповідальна. Діти наслідують вчинки дорослих, і вчителів також. Тому вчитель повинен бути дуже вимогливим до себе, до своєї поведінки, володіти високими особистими морально-вольовими якостями – чесністю, справедливістю, витриманістю, організованістю, і, разом з тим, терплячістю, чуйністю, тактовністю. Я вважав кожного учня особистістю. Знав, що майстром спорту кожен учень не стане, не ставив ніколи в табель поганих оцінок, не вимагав надможливого, розумів, що у кожної дитини свій потенціал, закладений природою. Я просто цінував учнів і був їм і наставником, і другом. У той час вимагали виконання нормативів, бувало хтось не міг їх зробити. І це я розумів, головне – діти ходили на уроки і хотіли займатися. Було у мене і багато хороших спортсменів, вони гідно представляли Дубровиччину на обласних змаганнях. У нас викладали легку атлетику, баскетбол, волейбол, футбол. А пригадуєте, як о 8.40 біля школи проводили зарядку? Збиралися всі разом і робили вправи. Це було дуже корисно. Хочу зазначити, що любов до спорту, окрім вчителів, можуть прищепити дітям і батьки, хоча б елементарно, роблячи вдома разом зарядку. Відпочивайте разом з дітьми: катайтеся на велосипедах, на лижах, бігайте, ходіть на футбол, у турпоходи, просто гуляйте, відволікайте дітей від комп’ютерів і телефонів. Спорт значно краще від інтернет-ігор.

Життя і вчительська доля – на двох

Чарівна Ольга Шитова була однокласницею Івана Лебеди. Подобалася дівчина юнакові і в школі. А їх кохання народилося, як красень Іван повернувся з армії. Ольга Михайлівна закінчила факультет «іноземні мови» Дніпропетровського державного університету. Змалечку дубровичанка любила німецьку, а згодом захотіла вивчити французьку. Ольга Михайлівна каже, що ця мова така мелодійна, як українська, а особливо подібний звучанням дубровицький діалект.

Ольга Михайлівна Лебеда (Шитова) – перша вчителька французької мови у Дубровиці. З 1973-го до 2017-го року викладала. Десять випускників Ольги Михайлівни закінчили факультети іноземних мов (вивчали зокрема і французьку). Вчителька пишається, що має послідовників-педагогів. Діти Івана Івановича та Ольги Михайлівни – дочка Мирослава та син Юрій також закінчили Київський державний лінгвістичний університет. Вони працюють у столиці. Мирослава – старший викладач педагогічного університету ім. Б. Грінченка, а син – менеджер однієї з Київських фірм. Іван Іванович та Ольга Михайлівна мають троє чудових онуків.

4 вересня виповнилося 49 років, як Ольга Михайлівна та Іван Іванович поєднали свої долі.

І переплелися і особисте, і робота. Разом вдома, разом  в одному навчальному закладі, разом на відпочинку. Багато учнів подружжя перевозило на оздоровлення, на екскурсії, часто чоловік і дружина були класними керівниками в паралельних класах. Бути  постійно поруч, здавалося б, непросто. Але любов, взаємоповага, доброзичливість завжди допомагали подружжю знаходити спільні рішення, розуміти і підтримувати один одного. Їх сімейна,  батьківська і вчительська доля – це єдине ціле, позитивне, щире і прекрасне.

У вільний час Іван Іванович дуже любить рибалити і збирати гриби. Зараз подружжя днями господарює біля батьківської хати Ольги Михайлівни. Ці щирі і приємні люди завжди раді бачити своїх учнів, яких завжди називали своїми дітьми. Іван Іванович каже, що є у їх житті хороші люди, друзі, наприклад, такі, як Борис Пальонко, який завжди готовий прийти на допомогу.

Найбажаніші гості у домі моїх співрозмовників – їх діти та онуки. Розрослося дерево Івана Івановича Лебеди – дерево Вчителя, батька, господаря. Хай радує воно ветеранів педагогічної праці, шанованих Вчителів своїми плодами.

А ще Іван Іванович, як досвідчений фізкультурник, любить бувати на міському стадіоні. Проривом у спортвному житті району він називає будівництво спорткомплексу і дуже очікує на його відкриття.

 

Від автора: спілкуємося з Іваном Івановичем, і мені здається, що я знову зараз піду із задоволенням на урок фізкультури. Якщо метатиму «гранату», і вона полетить зовсім не туди, Вчитель зауважить, що це була репетиція, і наступна спроба буде кращою. А перед тим він представить кожного з нас з пошаною як олімпійського чемпіона, підтримає і підбадьорить. І нема на цьому уроці некомфортних ситуацій чи незручності за свою фізичну підготовку. Є бажання стати кращими!

Іване Івановичу, дякую Вам за золото – золото Вашого серця. Воно досі у моїй душі! Коріння Вашої культури і позитиву проросло у серцях Ваших учнів, так само як і мудрість шанованої Ольги Михайлівни. Іване Івановичу, ви завжди жартували і казали вітання: «З новим ріком!». Хай попереду у вас та вашою люблячої дружини буде ще багата нових років, на радість дітям і всім нам.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

ДУБРОВИЦЬКІ РИБАЛКИ ЗБИРАЮТЬСЯ

ДАТИ ВІДСІЧ БРАКОНЬЄРАМ

 

 

Нестабільність в суспільстві накладає відбиток на всі сфери життя, навіть на ставлення один до одного. Циніки ще більш нахабніють, а добропорядні люди об’єднуються в спілки, щоб відстояти справедливість. Адже наразі ситуація така, що порятунок потопаючого залежить виключно від нього самого. Ще раз переконалася в цьому минулого тижня, коли мала розмову з групою дубровицьких рибалок-ентузіастів.

 

«Я люблю рибалку. Відчуваю від неї неабияке задоволення. Популяризую такий її вид, як фідерна. Ця назва походить від англійського слова «fееd» – годувати. Ловимо максимум на дві вудочки, але при цьому ще посилено годуємо рибу. Так сказати, не лише завдаємо шкоди популяції, але й підгодовуємо її, що сприяє розмноженню також. Хороші якісні рибні прикорми замовляємо. Так само й вудочки. Щоб ви зрозуміли, у рибалок – свій фетиш. А сам процес риболовлі для нас щось святе. Ми готуємося до неї тиждень, обмінюємося інформацією про рибні місця, ділимося враженнями, фіксуємо на фото улов. У нас є навіть своя група у «вайбері». Це своєрідна спільнота і своя субкультура навіть. Але річ не в тім.

У неділю (йдеться про 23 серпня) я був на рибалці, згодував чотири кілограми корму, але мав і непоганий улов, однак заодно зловив в колесо й чотири металічних «кіхтя». Справа рук браконьєрів. Це не в одного мене така біда, від цього постраждало безліч рибалок», – ділиться проблемою власник магазину «Три кити» Сергій Цибульський.

Чоловіки пояснюють, чому браконьєри вдаються до такого. Зараз під осінь вода у водоймах падає, і риба залягає на ямах. У річці дно нерівне, от в деяких углибленнях і збирається риба. Там і кормова база краща, і почувається вона там безпечніше. Інстинкт спрацьовує. Тож найбільше її там. Саме біля таких ям всім відомі громадяни, а в селах добре ж знають, хто займається незаконним промислом риби, ставлять так звані «кішки».

На під’їзді до Удрицька з боку Туменя, це лівий берег Горині, є таке урочище Підкова, або ще його називають Залізниця, туди заходить річка, утворюючи Старицю протяжністю більше півкілометра. Це найбільш рибні місця. Або ще під Лютинськом. І що виходить? Де багато риби – там і багато рибалок. А отже і браконьєри там промишляють. Однак коли є рибалки-любителі, всі ж з мобільним телефоном, постійно інформують про ситуацію, то і рибінспекції нема там що робити. В такому випадку на водоймах все під контролем. Яке ж завдання браконьєрів? Відбити охоту від подібних місць і порядкувати там самим. От і розкидають на під’їздах такі ось лякалки. Раз-другий рибалка зіпсує колеса – то і вже відпадає охота їхати на це місце. А що тоді? Як у славнозвісній грі «Мафія», коли засинають всі мирні жителі, на діло виходять злочинці.

«Зрозумійте, як чинять підло: напередодні, як мають «бомбити», розкидають ці «кішки», а далі вже діло техніки. Що найгірше – засоби лову найбільш варварські. Електролов – паралізує масу риби на великому діаметрі. А тепер цей електролов не якийсь самопальний, він виготовлений промислово, в заводських умовах. Суперпотужний. Поцікавтеся в Інтернеті, там вже стоять мікропроцесори, різне інше цифрове начиння, це вже по-суті комп’ютерна техніка. Вартість теж немала. Подейкують, таке «знаряддя» коштує в межах 1000 доларів США. А в Інтернеті, як знаєте, можна купити все, геть до автомата Калашникова. Був би попит та гроші. Так от у теперішніх браконьєрів на озброєнні не тільки електролов, у них – ехолоти (пристрій, що визначає глибини і міграцію риби), тепловізори, квадроцикли. Ці люди не сидять від зорі з вудочкою заради азарту. Вони діють цинічно. Для наживи. Замовив у них, наприклад, рівненський ресторан півтонни судака. Приїхали, подивилися в екран, чи є риба, лупонули розряд, зібрали ту, що їм потрібна. Інша – загинула. Або вже більше ніколи не нереститься…», – продовжує пан Сергій. Каже чоловік, що після того випадку, як сам наразився на браконьєрську мітку, організував хлопців і визбирали довкола ще два відра таких «кішок». Звернувся з відповідною заявою до поліції, щоправда, за десять днів поки що так і не повідомили, як просувається справа.

Присутній при цій розмові головний державний інспектор Рівненського рибоохоронного патруля Михайло Шанько зазначає, що браконьєри в рази краще оснащені від тих, хто їх контролює. Окрім того, характер роботи рибінспекції такий, що патрулювання постійно на виїзді. Сьогодні в одному районі, завтра – в іншому. Та й чи завжди доїдеш туди службовою «Нивою», куди заїдуть браконьєри квадроциклами?

Тож рибалки вирішили об’єднати свої зусилля і дати бій браконьєрству самі. Бо це не дідусь якийсь через маленьку пенсію пішов на порушення закону. Рибалки наголошують: браконьєрство процвітає в промисловому масштабі. Добивають останні наші рибні запаси. Сом, до прикладу, росте сорок років. А скільки їх гине від такого варварського лову? Скільки пропадає малька, скільки риби стає безплідною? Безперечно, проблема гостра. І добре, що знайшлися ентузіасти, які вирішили допомогти рибінспекції контролювати ситуацію на наших плесах.

 

Людмила РОДІНА.

Гарний улов можна спіймати й на вудочку.

 

Як Дубровиччина до зими готова?

 

Минулого вівторка у районі працювала робоча група з області по перевірці закладів і підприємств інфраструктури району до роботи в осінньо-зимовий період, до її роботи долучилися голова РДА Олександр Гузич та його заступник Оксана Кондратюк. Аналізувався стан підготовки об’єктів у Дубровицькому районі, Висоцькій сільській раді та Миляцькій громаді. Валерій Гузь, керівник робочої групи, заступник директора департаменту, начальник управління енергетики та енергоефективності департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності ОДА зазначив, що є час усунути всі недопрацювання у плані підготовки до зими. «Ми маємо спокійно і комфортно пройти опалювальний сезон», - резюмував Валерій Гузь.

Скажу про те, що важливо для всіх. На жаль, проблемним залишається питання опалення нашої лікарні на цей осінньо-зимовий період. Коштів на ці потреби є лише по жовтень включно. Як буде далі – невідомо. В районі велике недовиконання бюджету, дався взнаки карантинний період.

Проблемою райцентру в цей день було названо велику зношуваність водогінних мереж та відсутність станції знезалізнення води.

Заклади освіти Дубровиччини забезпечені паливом на найближчі місяці, якщо зима буде теплою, то до січня включно.

Трохи детальніше про підгоовку освітянських закладів. Ніна Іванівна Стасюк, начальник відділу освіти, розповіла, що у закладах її відомства виконано роботи з підготовки до початку нового навчального року та проведено якісні поточні ремонти, благоустрій територій та спортивних майданчиків. Проведено огляд готовності будівель, приміщень до роботи в осінньо-зимовий період: проведено поточний ремонт димових і вентиляційних каналів, покрівель, систем водовідведення дахів, систем опалення, водопостачання та водовідведення, фасадів, відмосток. Зовнішній вигляд будівель задовільний. Готовність освітніх закладів до нового навчального року становить 95%.

Заклади освіти постійно працюють над поліпшенням  матеріально-технічної бази, створенням належних санітарно-гігієнічних та комфортних умов навчання, поліпшенням якості водопостачання, температурного режиму. Будівлі і споруди навчальних закладів, водонапірні башти та свердловини, котельні і топочні утримуються в належному стані.

Майже у всіх закладах освіти (окрім Великочеремельської філії І ст. Великоозерянського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.-ДНЗ») працюють внутрішні санвузли.

Забезпечення нормального теплового режиму – одне з головних завдань відділу освіти. На даний час на балансі відділу освіти перебуває 18 котелень, 11 топочних, 12 закладів опалюється пічним опаленням, 3 – електрокотлами, 1 – газове опалення. Не вирішеним залишається питання проведення ремонтних робіт у частині цих котелень. З метою забезпечення безперебійної роботи господарського комплексу району, який перебуває в підпорядкуванні відділу освіти, та забезпечення нормального теплового режиму у закладах освіти під час осінньо-зимового періоду 2020-2021 років, відділом освіти було проведено тендерні процедури на придбання твердого палива. Стан забезпечення паливом для проходження осінньо-зимового періоду станом на 27.08.2020 року становив: паливні гранули – 60 т (50%), деревина паливна – 2200 м³ (41%),  торфобрикет – 460 т. (42%).

До початку опалювального періоду завезення палива буде здійснено на 45%.

У всіх котельнях та топочних освітніх закладів проведено косметичні ремонти приміщень, чистку котлів, газоходів, також проведено ревізію запірної арматури та насосного обладнання, виконано промивку та гідравлічне випробування внутрішніх систем опалення та трубопроводів з оформленням відповідних актів. У освітніх закладах, які опалюються пічним опаленням, проведено поточний ремонт грубок, чистку димарів та лежаків. Потребують заміни котли у Селецькому та Осівському закладах.

Також невирішеним залишаються проведення капітальних ремонтів покрівель у Дубровицькій ЗОШ №1, Бережницькому та Нивецькому закладах.

На жаль, через брак часу, члени робочої групи не змогли особисто ознайомитися зі станом підготовки закладів віддалених населених пунктів, про це письмово прозвітували їх керівники. Як насправді готові ми до зими, покаже власне зима. Але нам усім буде вигідно, якщо вона буде теплою. 

 

Люба КЛІМЧУК.

 

Спасибі за квіткову Дубровицю

 

На днях квітникарка з комунальної служби міста Галина Андрієвська принесла нам у редакцію такий прекрасний шматочок осені. Щиро вдячні Галиночці за такий подарунок.

Саме завдяки золотим рукам цієї чарівної Жінки місто квітне чорнобривцями, нагідками, гладіолусами, матіолою, трояндами… все не перелічу.

Кольори квітів і їх аромат наповнюють наше містечко аурою тепла, краси та затишку.

Квіти – це врожай рук і душі Галини Андрієвської.

Я завжди бачу, скільки праці вкладає ця Людина, аби квітковий килим стелився у центрі Дубровиці.

Спасибі за працю Галині та всій комунальній службі міста, яку очолює досвідчений Віктор Садовський.

Люба КЛІМЧУК.

 

Фізкультура – це творчість

 

Фізичний розвиток дитини – важлива функція закладів дошкільної освіти. В програмі ЗДО тепер йдеться не про фізкультуру, як таку, а про фізичний розвиток в цілому, що передбачає розвиток рухової активності, фізичних якостей дошкільників, розвиток в межах індивідуальних можливостей, власного потенціалу.

«Треба досконало знати сьогодні стан здоров’я кожного вихованця, особливості його розвитку – щоб створити найбільш сприятливі умови для гармонійного розвитку малюка, його фізичної пристосованості до навколишнього життя», – розповідає Ірина Шинкар, фізінструктор ЗДО «Теремок», що у Дубровиці. Педагог-фізінструктор має можливість втілювати в життя свої навики, творчі задуми, знання. Теперішні заняття з фізвиховання не подібні на військову муштру, як колись. Я із задоволенням використовую адаптовані фітнес-програми для дошкільнят: пілатес, йогу, степ-аеробіку, різні техніки для релаксації діток з вадами опорно-рухового апарату. Найголовніший принцип моєї роботи у садочку: «Не нашкодити дитині».

Дубровичанка Ірина Шинкар закінчила факультет «дошкільне виховання» Дубнівського педучилища, додатковою спеціальністю була «фізкультура». Після закінчення навчання відразу Ірина Іванівна прийшла на роботу у дитячий садок «Теремок», це було 22 роки тому. Через три роки тодішній керівник закладу Валентина Олександрівна Семеняка повідомила у колективі, що з’явилася посада фізінструктора. Оскільки Ірина Іванівна мала відповідну освіту, то погодилася обійняти цю посаду. Одночасно, вона мріяла про викладання у школі і паралельно вступила на історичний факультет. Але життя внесло корективи у плани молодої виховательки: заміжжя, народження трьох прекрасних дітей. «Отож залишилася працювати у рідному місті, у рідному освітянському закладі, з якого почала трудову діяльність, – розповідає моя співрозмовниця, – про що зовсім не шкодую, бо дуже люблю дітей і свою роботу».

Ірина Іванівна каже, що приємно трудитися у дружньому прекрасному колективі, який очолює досвідчена Олена Олександрівна Конончук. Дуже відчутна підтримка ініціативної і мудрої Лариси Михайлівни Салівонової, методиста закладу, яка свій творчий пошук і підхід до роботи поширює на колег, надає відчутну практичну допомогу в ознайомленні з новими методиками викладання, допомагає нестандартно, яскраво, цікаво планувати заняття з дітьми. «Дуже вдячна Ларисі Михайлівні за підтримку, – додає фізінструктор «Теремка». – Я називаю цю Людину своєю Музою або ж педагогічною мамою. Саме завдяки її порадам я почала вивчати степ-аеробіку. Поступово вдома сама опановувала ази цієї методики, потім спробувала займатися з колегами, а далі – з дітками. Спочатку я користувалася методиками вихователів зі східних областей України, потім почала додавати своє, а далі створила власну хореографію степ-аеробіки. Тепер маємо гурток з степ-аеробіки. Йому шість років. Ці заняття до вподоби всім: і мені, і діткам, і батькам».

Ірина Іванівна також проводить індивідуальні заняття з дітками з особливими потребами. Інколи до них долучають близьких друзів своїх вихованців. Дуже важливий особистісний підхід до малечі з особливими потребами, головне, щоб дитина сприйняла вихователя душею.

Зараз у «Теремку» триває олімпійський тиждень, змагання у старших та середніх групах дуже цікаві, діти сприймають їх відповідально. Олімпійський тиждень – це традиція садочка. Цьогоріч змагання проходять без глядачів, через карантинні обмеження.

«Зараз діти рухливі, вдома здебільшого вони сидять біля комп’ютерів і телефонів, – розмірковує Ірина Іванівна. – Але щоправда є батьки, які змалечку долучають дітей до спорту, це відразу помітно на заняттях. Діти пишаються тим, що з батьками проводять вільний час на спортмайданчиках чи стадіоні і про це мені часто розповідають. Закликаю батьків залучати синів і донечок до спорту, який їм до вподоби. А у нашому закладі я роблю і робитиму все можливе, щоб діткам на моїх заняттях було якнайцікавіше і вони очікували фізкультуру з нетерпінням. Це мій обовязок».

До речі, про свою інноваційну здоров’язберігаючу степ-аеробіку Ірина Шинкар розповідала на сторінках журналу «Палітра педагога» у 2018 році.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 Подяки – за вклад

у розвиток міста

4 вересня, на черговій сесії міський голова Богдан Микульський  наголосив на великій ролі підприємців дубровиці у наповненні бюджету міста. Фактично, 45 відсотків надходжень у міську казну – це податки, сплачені підприємцями. «Вдячний всім, хто займається у Дубровиці підприємницькою діяльністю, сплачує податки і створює нові робочі місця. Це енергійні, ініціативні люди, які зуміли організувати свою справу, втілити в життя нові ідеї та проєкти, своєю невтомною працею активно сприяти розвитку нашого міста та держави».

За вагомий особистий внесок в соціально-економічний розвиток міста, сумлінну працю у сфері підприємницької діяльності, високий професіоналізм, активну життєву позицію і громадську діяльність та з нагоди Дня підприємця подяками Дубровицької міської ради та подарунками відзначили: Рузяк Ольгу Вікторівну; Гладку Лілію Михайлівну; Аверіна Дмитра Миколайовича; Клімчика Віктора Степановича; Лосік Любов Олександрівну; Тетерю Тамару Михайлівну; Коваль Валентину Володимирівну; Дяченка Олександра Миколайовича; Кореня Юрія Васильовича; Яцковця Ігоря В’ячеславовича.

Люба Клімчук

 

Днем народження став початок вересня

 

Як бачу в Інтернеті фото таких літніх жіночок-українок, то серце охоплює багато почуттів: повага, шана, щем і трішки сум. Важке життя випало на долі наших бабусь та прабабусь. Довоєнні і повоєнні роки, праця від зорі до зорі у сільському господарстві, виховання дітей без декретів, багато-багато важкої роботи. Але хіба вони скаржилися нам на долю? Ні! Переживши багато життєвих випробувань, ці люди дарують нам світло і тепло своєї душі! Щасливі ті родини, де є такі мудрі, такі розсудливі і безмежно добрі бабусі і дідусі, прабабусі і прадідусі. Вони – багатство роду!

«В цій жінці – все моє життя. Дякую за все. Дякую, що Ви є. З днем народження, бабусю», – так підписала це прекрасне фото іменинниці Мирослава Кришталевич з Сельця. Дуже гарна бабуся на світлині з прекрасним тортом, який спекла онука Мирослава. Зв’язок поколінь, пошанування свого коріння – багато, що можна сказати щирого, глянувши на це зворушливе фото. Попросила Мирославу Кришталевич розповісти про її бабусю, яка із покоління людей трударів, чия доля була обпалена війною.

– «Моя бабуся Надія Зіновіївна Ольховик народилася у Колках у 1935 році. Точної дати свого народження наша сива голубка не пам’ятає. З розповідей її мами, бабуся знає, що в день її народження копали картоплю. Коли проводили паспортизацію населення, секретар сільської ради записала бабусі день народження – 2 вересня, що збігалося з днем народження її молодшого сина. Рано залишилася моя бабуся сиротою. Її батько пішов на війну у 1941-му, пам’ятає рідненька, як його проводжали на фронт і він ніс її на руках. Коли виповнилося бабусі 10 літ, прийшла ще одна біда – від удару блискавки загинула її мама. Виховувалась бабуся у її тітки Уляни в Сельці», – розповіла онука Мирослава.

Жодного дня Надія Ольховик не була у школі, але самотужки навчилася читати і рахувати. А задачі, особливо на ари та гектари, навіть дітям своїм пояснювала. У 1955 році вона вийшла заміж за простого сільського хлопця Йосипа. Народили, виховали, вивчили трьох синів і доньку. Рано залишилась вдовою. Чоловіка не стало у 1985 році. Так доля склалася, що вже не має і двох синів: старшого і молодшого. Все життя пропрацювала Надія Зіновіївна в колгоспі, має 44 роки трудового стажу. Найбільшою втіхою для цієї мудрої і гарної жінки є її шестеро онуків, дочекалася наша землячка і шестеро правнуків. Тепер живе бабуся разом з донькою, і хоч особливо не має здоров’я, завжди підказує і радить молодшій господині, що і як робити. Раніше Надія Зіновіївна дуже любила шити, смачно готувала і передала свої знання онучкам. «Моя бабуся дуже добра, – додає Мирослава Кришталевич, – вона ніколи і нікому не відмовила в допомозі».

І звучали побажання на адресу цієї чудової іменинниці. Ми приєднуємося до всіх сказаних на адресу Надії Зіновіївни. Хай Господь пошле їй ще затишні довгі літа у здоров’ї, біля своєї родини!

Люба КЛІМЧУК.