Незалежність усміхнулася очима дітей

 і заплакала душею матері

23 і 24 серпня Дубровиччина, як і вся Україна, відзначила два державних свята: День прапора і День незалежності. Ці дві дати злилися воєдино, бо прапор, як і інші державні символи, є первоначалом нашого громадянського буття. 23 серпня жителі і гості міста, керівництво району, змогли віддати шану жовто-блакитному символу України, відчути єднання українських сердець і водночас вшанувати воїнів АТО.

Загалом у програмах святкування проводилися мистецькі та просвітницькі заходи, присвячені історії боротьби за державну незалежність та героїзму захисників Української держави.

Голова РДА Сергій Киркевич, який очолив оргкомітет, зазначив, що свято вдалося зробити яскравим завдяки спільним зусиллям: відділів культури, освіти, міської ради, спонсорів. Особлива ж подяка начальнику відділу культури і туризму Наталії Мозоль за професійність і організаторські здібності та громадській організації «Опір» за матеріальну підтримку дійств.

Уже наприкінці святкових дат провели коротке опитування жителів міста: чи вдалося організаторам  достукатися до наших сердець і належно втілити свої задуми святкування у життя? У відповідь почули думку, що цьогорічне святкування пройшло на значно вищому рівні, аніж відзначення цих пам’ятних дат у попередні роки. Безсумнівно, особливою аурою наповнила ці дні сама присутність наших захисників, які воювали на Сході України і відстоювали незалежність ціною свого життя і здоров’я. Про кожного з них звісно, можна писати окремий нарис. Проходить аналогія: 24 роки плекала мати-Україна сина і от треба віддати його воювати. «Боже, зупини цю війну», – благає кожна мати в Україні і подаруй нашій землі мир. Саме така думка стала лейтмотивом відзначення цьогорічного Дня незалежності.

Очільник галузі культури району Наталія Мозоль зазначає, що намагалися організувати свято, як родинну гарну подію, де почуттями патріотизму, любові до рідної землі, оберегами грають струни людської душі

«Як вдалося, - ділиться думкою Наталія Мусіївна, - судити глядачам. Я щиро вдячна всім людям, хто долучилися до святкування, вніс свій штрих у загальну палітру свята. Погодьтеся, сьогодні навіть народному колективу добратися до райцентру у вихідний день непросто, затратно і по часу, і матеріально. Ніхто ж людям не оплачує участі у таких заходах. Дякую митцям, і нашій районній владі, і міському голові, і «Опору» - за сприяння, аби подарувати чуття єдиної родини».

Важко передати всю гаму почуттів, які пережили за ці два дні учасники святкових дійств і глядачі, були посмішки і сльози, вітання і побажання, спогади і хвилини суму.

А почався День незалежності з молитви за Україну. Вона лунала у храмах різних конфесій і огортала душі прихожан.

Історія вчить, що Бог посилає випробування народові, щоб зробити його духовно міцнішим.

Якщо народ правильно сприймає ці випробування, з упованням на Божу волю, він виходить з усіх скорбот, стає духовно сильним і здатним бороти будь-які труднощі. Віримо, що Україна, подолає всі випробування багатостраждальної долі.

А зараз миті свята, які упіймав наш фотооб’єктив.

Український стяг вносять на Майдан Злагоди прикордонники.

З нагоди відзначення Дня Державного Прапора України та 24-ї річниці Дня незалежності України за особисті заслуги перед Батьківщиною, мужність і відвагу під час виконання своїх обов’язків, самовідданість і стійкість, виявлені під час проходження військової служби 30 наших земляків, які брали участь в антитерористичній операції, отримали статус учасника бойових дій і були нагороджені відзнакою начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України – нагрудним знаком «Учасник АТО». Нагороди вручили голова РДА Сергій Киркевич і військовий комісар Богдан Микульський.

У святковий серпневий день  юні жителі району отримали свій перший офіційний документ – паспорт України. Переконані, що юнь стане гідними послідовниками найкращих традицій своїх батьків та дідів. І хочеться, щоб завжди і всюди вони з гордістю казали слова: «Я – українець».

Біля пам’ятного знаку Небесній Сотні наші земляки взяли участь у загальнонаціональній хвилині мовчання за загиблими у боротьбі за незалежність України. Тужить мати - Україна за своїми синами, які дивляться на нас ангелами з неба. Ніби вчора вони вийшли на Революцію гідності, аби довести своє право на європейський вибір. Безпосередня учасниця тих подій Валентина Баньковська душею і серцем прочитала на мітингу-реквіємі пророчі слова Шевченка про долю України і українського народу.

У районному Будинку культури нагородили воїнів АТО, волонтерів, представників установ і організацій, шанованих наших земляків за вклад у розвиток нашої незалежності і працю на благо України.

Інна Ярмоліч  з Велюні не дочекалася з війни своєї кровинки. Олександр  став героєм і птахом злетів у небо. Звернулася у районному будинку культури мати воїна до всіх присутніх з побажанням миру. Зі слізьми на очах вона зичила ненькам не зазнати горя такої непоправної втрати, яку пережила сама. Плакав зал і стоячи слухав пісню у виконанні сестри Олександра «Мамо, не плач» (фото на 1 стор.).

Виставка народних умільців привертала увагу вишуканістю вишивки, тканими виробами, художньою майстерністю. Український візерунок і  змальована  Василем Деревенком поліська природа стали особливими штрихами святкових днів.

Інспектор прикордонної служби Алла Бортнік як учасниця АТО на урочистостях в РБК отримала грамоту райдержадміністрації та районної ради за патріотизм, проявлену мужність, героїзм та захист суверенітету і територіальної цілісності України.

За проявлений ентузіазм і організаторські здібності у волонтерському русі було нагороджено Василя Андрійовича Хомича, пресвітера помісної церкви ХВЄ с. Колки.

Фольклорна частина свята почалася з запального народного танцю.

Парад вишиванок грав барвами і пролунав народною піснею. Його учасники пройшлися довкола міських парків. До речі, у ці дні побачили на вулицях міста багато цікавого і гарного вишитого українського вбрання.

Артисти обласної філармонії подарували дубровичанам незабутній   український спів.

Бібліотекарі району пропонують нашим землякам долучитися до плетіння захисного вбрання для вояків – «кікімори».

Перукарі з «Бризу» провели майстер-клас заплітання української коси. Багато дівчаток із зацікавленням споглядали за вправними рухами перукарів і виявили бажання заплести волосся у коси з кольорами української атрибутики.

Учасники недільної школи церкви ХВЄ з Колок продемонстрували цікаву виставу про віру в Бога і любов до ближнього. «Любов до України не можлива без віри у Господа», - наголошували учасники святкового релігійного дійства на майдані Злагоди 24 серпня. Прихожани церков ХВЄ району долучилися до святкування Дня незалежності у райцентрі.

Любов Клімчук.

Спортивні заходи 23-24 серпня

Традиційний міжнародний футбольний турнір серед ветеранів відбувся 23 серпня на стадіоні Горинь в м.Дубровиця. Участь у змаганнях взяли команди ветеранів Дубровиці, Сарн та м.Столін, Білорусь. Сарни перемогли Столін з рахунком 3:0, Дубровиця 4:1 Столін, і нульовою нічиєю завершився матч між дубровицькою та сарненською командами. Тож перше місце за різницею більшої кількості забитих голів зайняли господарі, друге – Сарни, третє – Столін.

Велопробіг до Дня прапора провела молодь міста, десяток велосипедистів з державними прапорами та прапором українських націоналістів проїхали вулицями Дубровиці.

В селі Колки, на волейбольному майданчику біля річки Случ, 23 серпня відбувся турнір з пляжного волейболу пам’яті Олександра Потера. Участь у змаганнях взяли 9 команд району. 1-ше місце виборола команда «Горинь» м.Дубровиця, 2-ге місце – «Случ» с.Заслуччя, 3-є місце «Штурм» с. Колки. Кращими гравцями визнані: Таргоній Юрій «Горинь», Корінь Ігор «Штурм», кращий ветеран – Корінь Кирило «Ветеран», кращий юнак – Мазур Олександр «Случ».

24 серпня на баскетбольному майданчику НВК-Ліцею м.Дубровиця відбувся турнір з стрітболу (вуличний баскетбол), присвячений Дню Незалежності України. Участь у змаганнях взяли 6 команд, з яких влучнішими виявились спортсмени з Лютинська, котрі здобули «золото», «срібло» дісталось дубровицькій команді «Воля», «бронзу» виборола команда Селець. Кращих гравців турніру було відзначено грамотами та статуетками: Стасюк Максим (Лютинськ), Жакун Сергій («Воля»), Музичук Владислав («Найк»), а призери отримали медалі та оплески глядачів за видовищну гру.

Відділ спорту 

Курс молодого… першокурсника

Зовсім скоро українські виші відкриють свої двері для «новоспечених» першокурсників, котрим доведеться як мінімум найближчі чотири роки виконувати роль старанних студентів. І зіграти її треба за усіма правилами, уникаючи халеп та дотримуючись неписаних університетських законів. Хоча це не так просто, особливо на початках. Адже відсутність батьківської опіки, інший ритм життя, новий колектив та умови проживання вибивають землю з-під ніг колишніх школярів. Проблеми стають нездоланими, а питання – риторичними. Тож я спробувала знайти деякі відповіді, розібратися в підводних течіях університетського життя та відшукати формулу успішного  початку студентства.

Гуртожиток чи квартира?

Перше нагальне питання, що постає перед завтрашніми студентами, які вирішили навчатися далеко від дому – це вибір місця проживання. Існує два основних варіанти – гуртожиток та наймана квартира. В кожному з них є свої плюси та мінуси, з якими варто ознайомитись. Звісно, в декого є ще можливість жити у родичів або знайомих. Хоча цей варіант розглядати не будемо, з причин небажання псувати відносини з ними. Адже не дарма в народі кажуть: «У чужий монастир зі своїм статутом не лізь».

Головний критерій, з якого варто починати – це звичайно вартість. Сьогодні зняти квартиру, або навіть кімнату – задоволення далеко не з дешевих. Тому в питанні ціни, перевагу звісно має гуртожиток.

«Відразу, як мені повідомили, що я вступила до вишу, в мене не було жодних сумнівів, що наступні п’ять років я проведу в гуртожитку. Квартира не для гаманця студентів, це – тільки зайвий головний біль та витрати для батьків. Ось коли закінчу університет, тоді й буду насолоджуватись власною затишною квартирою. А поки свої найкращі роки, як говорять старші, я весело проведу саме тут», – вважає студентка «Острозької академії» Ірина Каляпух. 

А ось за критерієм комфорту проживання, квартира, безсумнівно, перемагає. Кухня – завжди у вашому розпорядженні, і ви не боретесь за раковину чи плиту, не треба чекати черги в душ чи туалет, гарантований спокій і тиша без загрози, що сусіди постукають о 2.00 з проханням хліба, чаю або чогось солоденького. Ви завжди можете вільно виходити вночі або приводити друзів до себе, що не у всіх гуртожитках дозволяється. На квартирі все залежить від вашого бажання та вподобань, а в гуртожитку доведеться рахуватися ще й за бажаннями інших мешканців.

Але це  лише за умови, якщо квартира без господарів. Адже є ще варіант винайму кімнати в хазяйки. Якщо ви вибираєте його, то вам скоріш за все слід запастись терпінням, оскільки зжитися з абсолютно незнайомими людьми, в котрих свої правила та порядок в домі вкрай важко. Тут потрібно забувати про повну свободу і готуватися до постійного контролю та обмежень. «Це зроби», «а то не так», «цього не можна», «а так не правильно».

Щоб не бути голослівною, розповім про свій невдалий досвід мешкання з власниками. Спочатку мене влаштували і умови, і ціна, і господиня. Та як завжди перше враження оманливе. Почалось все з прохання до мене та моїх сусідок митися не дуже часто та по кілька хвилин. Якщо ж ми затримувались довше, то одразу чули грюкіт у двері та буркотіння. Згодом наша «дбайлива» хазяйка почала відключати гарячу воду вранці, а ввечері включала її на кілька години. Потім їй здалось, що й світла ми витрачаємо забагато, тому викрутила лампочку на сходах, що вели на другий поверх. А оскільки східці були дуже круті, то неодноразово ставалися випадки з болючим падінням додолу. До того ж ми не могли запрошувати друзів до себе, гуляти пізніше 23.00 та ходити до туалету вночі. Також неодноразово були свідками, точніше слухачами п’яних концертів нашого господаря, до якого натхнення їх влаштовувати приходило лише в пізній період доби. Через тиждень таємничим чином почала зникати їжа з холодильників та особисті речі з кімнат. Але останньою краплею стала надзвичайно дивна сцена: заходжу якось після занять на кухню, а там власники будинку та їхні гості, стоячи на колінах та тримаючи руки до верху, кличуть щось невідоме зверху. Сказати, що мені стало моторошно та не пособі, нічого не сказати.

Тому навіть, вирішивши вибрати такий варіант, потрібно дуже уважно обирати ще і людей, з якими житимеш певний час.

Щодо дозвілля, то думаю, ніхто не заперечить, що гуртожиток – рай для студентського життя.

Тут завжди є з ким поговорити, легко знайти однодумців. В квартирі з цим складніше. І, навіть, якщо будете переконувати себе, що вам до вподоби самотність, повірте, кожна людина потребує живого спілкування.

«В гуртожитку справді весело. Куди б не пішов, скрізь знайомі, нудьгувати немає коли. Сусідки, друзі з інших кімнат завжди піднімуть настрій та розрядять гнітючу обстановку. Але разом з тим, це може стати й проблемою, особливо коли справа доходить до навчання. Шум, гам, постійно хтось заходить, просить, питає. Та й не завжди вдається не піддатися спокусі відкласти подалі підручники і піти відпочивати з друзями. А на квартирі зосередився і до роботи», – розповідає Діана Кобернюк, студентка Житомирського державного університету ім. Івана Франка.

Та все ж, якщо людина хоче, то вона завжди знайде час і можливість виконати завдання. Справа лише в мотивації та пріоритетах. Можливо це звучить суб’єктивно, але особисто для мене гуртожиток залишився найкращим спогадом після навчання. Завдяки йому я знайшла хороших друзів та пройшла справжню школу життя. Впевнена, що через багато років пам’ятатиму загальногуртожицьке чаювання, пісні під гітару, походи до річки та відчуття причетності до однієї великої родини.

Втім, квартиру чи гуртожиток вибирати кожному особисто. В кожного свої зручності, потреби та погляди та життя. Вибирайте те, що підходить саме вам.

                                                                                                                                

Що покласти до валізи?

Коли з місцем більш-менш визначились, виникає логічне запитання: «А що ж знадобиться для комфортного життя?». Для того, аби не вигребти з дому абсолютно все, слід  скласти перелік необхідних речей, котрий суттєво спростить збори.

Посуд. Думаю, зрозуміло, що пригодиться чашка, кілька тарілок різного  об`єму, чайна та столова ложки, виделка. Не забутьте взяти маленький кухонний ніж і відкривачку. Якщо плануєте харчуватися нормально, а не локшиною і фаст-фудом, то вам знадобитися каструля і сковорідка (зійде не велика і не тефлонова), так само дошка для різання і ополоник.

Одяг. Кількість необхідної одягу безпосередньо залежить від того, як часто будете їздити додому. У будь-якому випадку велику частину гардеробу повинні складати речі, в яких ви плануєте ходити на навчання, а для відпочинку достатньо буде 2-3 комплектів. Так, обов’язково треба взяти халат, зручні кімнатні тапочки, резинові шльопанці для душу, кілька пар теплих шкарпеток, спортивний костюм, далі ж все залежить від погодних умов та особистих потреб. Хоча варто зауважити, що при заселенні, наприклад, в гуртожиток не слід звозити абсолютно весь одяг на всі сезони, оскільки в кімнаті не так і багато місця.

Не забудьте також постільну білизну, для зручності бажано приготувати два змінні комплекти, рушник для обличчя і для тіла. Подушку та ковдру краще мати свою, адже навіть якщо їх видають в гуртожитку, то дуже часто вони збиті та пласкі як млинці і не придатні для повноцінного сну.

Засоби гігієни. Предмети особистої гігієни теж не варто забувати. Крім зубної щітки, мила і шампуню, запасіться ще пральним порошком, господарським милом, засобом для миття посуду і прибирання кімнати. Не зайвим буде і тазик для прання.

Продукти. На перший час, поки не прилаштуєтесь, вам знадобляться такі продукти, з якими найменше мороки: різні консерви, соління, варення. Усе інше без проблем можна буде придбати в будь-якому магазині. Зовсім не потрібно везти все це з дому. Варто запастись крупами, цукром, чаєм, кавою, тушонкою, макаронами, картоплею і сіллю. Сало вгамує найсильніший голод будь-якого студента, тому це просто незамінний продукт.

Аптечка. Не завжди заздалегідь розпізнаєш застуду або передбачиш головний біль, тому основні медикаменти повинні зберігатися у вас в аптечці. Зокрема, ацетилсаліцилова кислота або аспірин, що мають жарознижувальну та протизапальну дію, цитрамон, кілька пачок активованого вугілля, знеболюючі (дротаверин, нурофен, спазмалгон, но-шпа), бактерицидний лейкопластир і бинт.

Електроприлади. Холодильник, електричний чайник, мікрохвильовка, перехідники для розеток і подовжувач – все це вже може бути в кімнаті, а якщо таких приладів немає, то про їх придбання вже будете домовлятися з сусідами.

Особистий ноутбук або планшет будуть корисні, а ось стаціонарний комп’ютер навряд чи поміститься в маленькій кімнаті.

Для дівчат важливим буде взяти фен для волосся та праску.

Пральна машинка в більшості гуртожитків наявна, але її може і не бути, на крайній випадок можна користуватись тазиком.

Гроші та документи. Тут кожен сам має вирішити, що та скільки йому знадобиться.

Так само в список варто внести голку з чорною та білою ниткою. Речей багато, але погодиться кожен, що всі вони вкрай необхідні. Найкраще привозити їх поступово, і кімната не буде бардаку і вам зручніше.

Куди зникають гроші?

А це уже майже філософське питання, з розрядку, де закінчується веселка та звідки з’являється пил. Адже скільки б не було грошей у студента, їх ніколи немає вдосталь. І така ситуація була завжди. Варто лише згадати бородатий анекдот ще з радянських часів про дві сосиски та вісім виделок. З винятковою швидкість вони зникають під час адаптації. Оскільки перші місяці студентства наполегливо викачують все – за житло заплати, ремонт в кімнаті зроби, методичку на прохання «турботливого» викладача добровільно-примусово купи. Не догледішся, як кишені стануть порожні.

І тут починаються крайнощі. Студенти-мазохісти обмежують себе, їдять тільки те, що привозять із дому, майже нічого не купують, рахують кожну копійку, намагаються жити на саму стипендію (зрозуміло, що це не вдається, бо тоді всі студенти вимерли б, як мамонти). Інші ж, із когорти тих, хто без комплексів, і в кого батьки непогано «крутяться», вимагають по кілька разів на місяць переказувати їм значні суми. Що тата і мами й роблять. А раптом їхнє біднятко там без ріски в роті сидить?

Найбільш виправданими витратами цього періоду є плата за мобільний зв’язок, гуртожиток, харчування, проїзд, навчання (канцелярія, роздруківки, флешки тощо), одяг. А ось дискотеки, кафе, випивка та цигарки (для тих, хто особливо «дбає» про власне здоров’я) переходять в розряд розкоші. Для того, щоб цього не бракувало, студенти йдуть працювати і в такий спосіб задовольняють природну потребу в грошах.

«Працювати і навчатись реально, але надзвичайно складно. Був період, коли вранці я ходив на пари, а з обіду до ночі працював в кол-центрі. Спочатку мені подобалось доросле відчуття заробляння грошей та смак самостійності. До того ж елементарно не було ні часу, ні сил витрачати гроші на різні дурниці. Але інший бік медалі не забарився. Тягнути навчання було все важче, та й через ненормоване харчування почалися проблеми зі здоров’ям. Тому перед тим, як іти на роботу слід визначити, що для вас важливіше – навчання чи незалежність від батьків. Якщо перше, то спокійно гризіть граніт науки, якщо друге, то вчіться викручуватись», – рекомендує другокурсник «Львівської політехніки» Ігор Кондратик.

З власного досвіду можу сказати, що значно ефективніше поєднувати роботу в Інтернеті та навчання. Поступово це входить у звичку, і величезного дискомфорту не виникає. Хоча, все-таки на першому курсі пріоритет треба віддавати навчанню. Як говорять бувалі студенти говорять: «Перший час працюєш на залікову, далі вона працює на тебе».

Як перелаштуватися  та пристусуватися?

Та найбільше проблем з’являється в ході самого навчання. Як вести себе в новому колективі? Як ввійти в колію досі абсолютно незнайомого буття? Куди йти, до кого звертатися за допомогою? В декого навіть виникає сповнене відчаю питання: «А що я взагалі тут роблю?».

Однак психолог Дмитро Кравчук впевнений, що як зазвичай це буває зі стресом, а вступ в університет це однозначно стрес, врешті-решт стимулює розвиток. «Студент, який всіляко пручається новому способу життя і намагається жити в гуртожитку, ходити на пари, але при цьому зберігати старий режим дня, звички, коло спілкування - приречений на складнощі і невдачі. Саме тому першокурснику для нормальної адаптації потрібно не боятись ризикувати і пробувати щось нове, змінювати старі вподобання і ритми життя. Це приведе до швидкого розвитку особистості і всі труднощі пов’язані зі студентством будуть виглядати дуже звично».

«Щодо батьків, життя яких змінилось набагато менше, – розповідає Дмитро, – то вони зазвичай намагаються зберігати «старий уклад» і в спілкуванні з дітьми. Це складно схвалити, бо таке спілкування створює ілюзію комфорту, але гальмує розвиток юнаків. Щодо батьків, які знаходяться в сильному злитті зі своїми дітьми, то їм, звичайно, складно проживати розрив контакту, але це теж стимулюватиме їх до розвитку. За відсутності дитини, коли в батьків з’являється відчуття «пустоти всередині», варто приділяти більше часу для себе, зайнятися чимсь приємним або почати розвивати в собі абсолютно нові здібності. От і виходить, що як для одних, так і для інших, найкраще що можна робити в піврічний період адаптації до студентства – пробувати щось нове і не боятись ризикувати».

Бакалавр «Києво-Могилянської академії» Тимур Плющ дає практичні поради для університетських першокласників: «Якщо ви не вчили весь семестр теорію з якогось предмету, то абсолютно реально вивчити і  зрозуміти матеріал за три-чотири дні навіть з нормальним режимом сну. Для цього треба вчитуватись в матеріал, розкладати все по поличкам та підкреслювати найголовніше.  Перевірено особисто. Також зацікавте постійних (викладають для вас не курс, а два, наприклад) викладачів чимось новим або оригінальним, принаймні – в рамках курсу лекцій, які вони читають. Буде легше далі.

Самоосвіта – основа навчання. Спочатку читайте матеріал самі, а потім – додатково обмірковуйте його під час лекцій. Заодно і матиме нагоду задати питання справді по суті. Не пропускайте пари, не вивчивши повадки викладача, потім можна, але не перестарайтеся. В бібліотеку за книгами не ходіть – пишіть конспекти, там все буде.

Подружіться із старшим курсом - у них є всі розрахункові і завдання, якщо немає - підкажуть, де взяти.

Навчіться якомога швидше і правильно занотовувати лекції. Це нескладно, якщо вивчиш для себе декілька правил: придумай систему символів і таких скорочень, які потім можна розібрати.

Спілкуйтеся, спілкуйтеся якомога більше не тільки зі студентами свого факультету, але і з інших теж. Не бійтеся знайомитися. А щодо гуртожитку, слід завести дівчину – і побутові проблеми вже не твоя справа».

«А от студентка «Острозької академії» Вікторія Селезень радить просту, але надзвичайно мудру формулу успіху першокурсникам: «Для особистого комфорту треба брати відкритість, щирість та позитив, адже якщо людина себе налаштовує на хороше, воно частіше себе оправдовує. Слід бути для інших приємною книгою, в якій багато сенсу між рядками. Головне – не панікувати і завжди тримати хвіст пістолетом».

Леся КОНДРАТИК.

Ранець готуємо влітку, або Перший раз – у перший клас

Останні традиційні суботні жіночі посиденьки у колі подруг та сусідів у нас пройшли під девізом: «Перший раз – у перший клас». Хоча для деяких учасниць «круглого столу» ці розмови були не на часі, тему підтримали всі і висловили багато цікавих думок і слушних зауважень. Ще раз переконалися, що все-таки тема школи ніколи не полишає наші душі, бо, здається, зовсім недавно учнями були ми, ніби вчора – наші діти, а з часом, дасть Бог, і онуків поведемо за руку на Першовересень.

Моя сусідка – багатодітна мама, сказала, що більш за все хвилювалася за своїх дітей тричі: коли народжувала, коли відправляла у перший клас і коли одружувала. Тобто, даючи життя і ввіряючи долю своєї дитини іншим людям.

Отож про Першовересень як сходинку у житті, поговоримо сьогодні.

Трохи історії

Сучасні школярі – щасливчики. Для них продаються портфелі та рюкзаки різних розмірів і форм, яскраві фломастери, кумедні ручки, стругачки у вигляді звіряток і машинок, так і шкільну форму можна підібрати зручну і модну. У нашому дитинстві все було по-іншому. Але дитинство є дитинство, і ми раділи тому, що у нас було: зошитам, обкладинкам для книг, рахунковим паличкам, трафаретам… І, порівнюючи з сучасними атрибутами школи, згадуємо їх зараз з посмішкою.

Зошити були простенькі, без малюнків і написів. На звороті друкувалися правила поведінки школярів, таблиця множення або ж слова патріотичних на той час пісень чи гімну СРСР. Зошити чомусь були брудно-сумних кольорів: сині, рожеві, зелені, жовті. Досі для мене загадка, чому в зошитах в клітинку не було полів? Їх треба було самим креслити, причому обов’язково червоним олівцем, а не ручкою.

Якщо ви запитаєте у 40-річних жінок, який колір в одязі їм пам’ятається найбільше, 90% з них скажуть: “коричневий”. Виною тому радянська шкільна форма: сукня моторошного коричневого кольору та чорний фартух. До сих пір здригаюся при спогаді про дотик цієї колючої тканини (плаття шилося з грубої вовни) до тіла. І зауважте, його носили цілий рік: восени, взимку і навесні. В цьому одязі було холодно взимку і гаряче навесні. До коричневої сукні ми носили чорний фартух. У святковий шкільний комплект одягу входили білі фартух, колготки і бантики.

Щоб хоч якось урізноманітнити нудну форму, мами і бабусі “відривалися” на комірцях і фартухах: їх шили з найтонших мережив, імпортного гіпюру, вив’язували гачками, придумували фасони фартухів з “крильцями” і т.д. Іноді зустрічалися просто шедеври швейної майстерності.

Це зараз прості олівці (м’які та тверді) можна купити в будь-якому відділі канцтоварів, а тоді кращими олівцями вважалися чехословацькі Koh-i-noor. Їх привозили з-за кордону або діставали по блату в універмазі. Робилися вони, між іншим, з каліфорнійського кедра (принаймні раніше). Скільки ж ми зістругали за час навчання цих жовтих паличок із золотими буквами і пімпочками на кінчику!

Але ось що було справді прекрасним у ті роки, то це молочні коржики в їдальні! Бурштинового кольору, ароматні, розсипчасті! І дуже демократичні за ціною – всього 8 копійок. А ще нас змушували пити молоко за одну копійку на перерві, парне тепле молоко. Не розуміли ми, що за копійку могли поповнити свій організм здоров’ям.

Ось такі спогади панували у нашому жіночому товаристві. Всіх не перекажеш. У кожного з вас намалюється своя тепла картинка таких споминів.

Трохи сьогодення

У четвер великого ажіотажу поблизу палаток з товарами до школи не побачила. Подекуди зустрічала на ринку діток з рюкзаками за плечима, дехто приміряв шкільну форму. Воно й зрозуміло, вибір палаток зі шкільним начинням чималий та й у місті можна придбати у магазинах все необхідне для школи. От, до прикладу, магазин «Шафа» вже кілька років поспіль «одягає» наших юних земляків до навчального року за досить доступними цінами.

Розглядаю маленькі ошатні сарафанчики і піджачки у палатці пані Раїси, підприємця із Сарн. Форма у неї різного фасону, різних кольорів, на будь-який смак. Якраз підходить маленька покупець з мамою і ми, вже приміряючи на дівчинку, зважуємо всі плюси і мінуси запропонованих моделей.

«Шкільну форму продаю років 20, –розповідає власниця торгової палатки, – вже мої колишні маленькі покупці підбирають її для своїх синів і донечок. Попитом користується все: і піджачки, і сарафанчики, і спіднички. Додам, що вишиванки майже всі купують: і на перше вересня, і на шкільні різні заходи вони дітям згодяться. Цього року ціни кусаються, вони виросли, а от зарплати і пенсії не підняли. Мінімум, аби купити шкільну форму, потрібно гривень 450. Все залежить від вибору покупця. Форма для дівчинки з сарафанчиком, звісно, дорожча, як зі спідничкою. Але кожен підбирає свої варіанти. Знаєте, буває, діти маленькі, але вже дуже вередують у виборі шкільного одягу. Інші ж слухняно міряють те, що пропонують батьки. Елементи виховання проявляються і тут.

З середини липня починаємо торгувати формою, ще один-два базарних четверги у вашому місті, і попит впаде. Я завжди рекомендую своїм покупцям шкільну форму українських виробників, от Хмельницька фабрика шиє гарно і якісно, на будь-який смак. Довго співпрацюю з цією фабрикою, щороку з’являються нові моделі, але є й класичні варіанти. Знаєте, речі гарно перуться і не втрачають після цього вигляду.

Скажу вам одне, важко зараз людям жити на пенсію і зарплату, і це ми, продавці, відчуваємо. Однак батьки намагаються собі багато у чому відмовити і одягнути дітей якнайкраще. Моя вісімдесятирічна мама живе неподалік від школи. Вона завжди розповідає, з якою радістю дивиться на діток, які Першовересня до школи поспішають. Я зичу всім, аби дітки були здоровими, бо це найголовніше».

Мама першокласника Богданчика Тетяна Васькевич розповідає, що на приготування сина до школи (придбання найнеобхіднішого) затратили близько трьох тисяч гривень. Зокрема, купили для школярика костюм за 500 гривень, спортивну форму за 370, шкіряні туфлі за 400, сорочку за 200, придбали й інший необхідні речі гардеробу. За рюкзак з ортопедичною спинкою віддали 400, майже триста гривень пішло на канцелярію. Пані Таня наголошує, що купували не найдорожче,  діти ж бо швидко ростуть.

Що ж до канцелярських товарів, то зошити, ручки, пенали та інше можна придбати на будь-який смак. Тут вже більше дослухаються батьки і до думок та бажань дітей, аби щоденник і зошити було приємно брати до рук.

Що ж до самої підготовки до навчання, то Тетяна Васькевич зауважує, що велику позитивну роль відіграє для дошкільнят дитячий садок. Перебування у колективі і навчальний процес у садочку додають першокласникові впевненості у власних силах, позбавляють багатьох страхів щодо навчання у школі. Отож Тетяна Васькевич щиро завдячує вихователям Орв’яницького садочка за те, що підготовили якнайкраще її синочка до навчання.

Трохи порад від спеціалістів:

Вчителі 1 класу Залузького НВК: О.І. Котяш та О.С. Котяш діляться такими думками і зауваженнями:

Перший клас – завжди відповідальна і хвилююча подія, навіть не стільки для самого майбутнього школяра, скільки для його батьків. Як правильно скласти список шкільного приладдя для першокласника, щоб купити все найнеобхідніше і не забути найважливіше? Тому, в першу чергу, те, що ви повинні зробити, щоб в паніці не перебігати від одного магазину до іншого в пошуках забутого пенала або олівців – складіть заздалегідь список шкільного приладдя для першокласника. Він повинен виглядати приблизно наступним чином:

1. Ранець. Не скупіться, купіть краще ортопедичний – він хоч і дорожчий звичайного, але все-таки носити його вашій, ще зовсім незміцнілій фізично, дитині. Вибирайте ранці з товстою спинкою і міцним пружним днищем. Зверніть увагу на лямки – вони повинні бути широкими і зручними. Обов’язково приміряйте ранець, щоб дитині було комфортно, щоб він не був занадто важкий або не висів, як ганчірка. Ранець повинен щільно прилягати до спини дитини і повторювати її силует.

2. Пенал. Майте на увазі, що крім ручок, дитині потрібні олівці, тому вибирайте місткий пенал. При цьому, зверніть увагу на його якість, на шви та замочки. Відкрийте і закрийте його кілька разів – подивіться, щоб нічого не заважало, нитки не стирчали, шви не розповзалися.

3. Ручка кулькова синя – 2-3 штуки. Повірте, ручки діти втрачають дуже швидко і досить часто, тому необхідно мати запасну. Асортимент ручок сьогодні дуже різноманітний. Майте на увазі, що у першокласників повинні бути прості кулькові ручки, без відволікаючих деталей.

4. Прості олівці ТМ – 2-3 штуки. Губляться ще частіше, ніж ручки. Мало того, мають властивість ламатися. Часто діти ламають їх самі (не знаю чому, але помічено!) і дуже люблять підстругувати навіть тоді, коли в цьому немає необхідності.

5. Стругачка для олівців – 2 штуки. Купуйте якісні, краще залізні, але ні в якому разі не пластмасові. Стругачки швидко ламаються і тупляться. Вона повинна бути з контейнером, щоб тирса від олівця не сипалася по всьому класу.

6. Кольорові олівці (не більше 10-12 кольорів) – 1 коробка. Як правило, необхідні основні кольори. Небажано купувати олівці з блискітками і з величезною кількістю відтінків. Дитина заплутається, де який колір. Купуючи кольорові олівці, подивіться на грифель і на основу біля нього – вона повинна бути дерев’яною і за своєю структурою якнайбільше нагадувати структуру дерева. Олівці повинні бути м’якими, зручними і міцними.

7. Гумка – 2 штуки. Чим простіша – тим якісніша. Іноді вчителі взагалі забороняють користуватися гумкою першокласникам, бо вони стирають все до дірок і намагаються зробити це з написаним не тільки олівцем, але і ручкою.

8. Лінійка – 2 штуки. З лінійками діти роблять те ж саме, що і з простими олівцями, особливо з дерев’яним, – вони їх навіщось ламають. Сучасні хлопчики і дівчатка вчаться рахувати, віднімати і додавати саме на лінійці, тому купуйте міцну, яка не просвічує, з чіткими великими цифрами і без інших різноманітних елементів, типу улюблених зображень мультяшних героїв.

9. Обкладинки для підручників. Сучасні підручники зовсім не такі, як були в нашому дитинстві. Вони зараз найрізноманітніших форм і підібрати до кожного підручника свою обкладинку дуже і дуже складно. Отож заздалегідь купити їх важко.

10. Обкладинки для зошитів. З цими обкладинками проблем немає. Тільки зверніть увагу на якість. Дуже часто обкладинки рвуться в місцях склеювання.

11. Зошити, звичайна клітинка – 10 штук. Перед придбанням зошитів – уточніть у класного керівника про їх необхідність.

12. Зошити, коса лінія – 10 штук.

13. Закладки для підручників – 10 штук. Асортимент їх теж величезний. Хороші закладки у вигляді стрічок, частина якої кріпиться за допомогою скотча на підручник – на його задню сторону.

14. Рахункові палички. Теж уточніть у вчителя, такими паличками користуються не всі.

15. Папка для праці. Сама по собі папка повинна бути місткою для того, щоб туди увійшли: ножиці з тупими кінцями; набір кольорового паперу, бажано двосторонньої; набір білого картону; набір кольорового картону; лінійка; ганчірочка; клей; пластилін (8-10 кольорів); дощечка для пластиліну.

В 1-му класі вам ще знадобляться природні матеріали у вигляді засушених листочків, квіточок, шишок, паличок і іншого. Будьте до цього готові!

16. Папка для уроків образотворчого мистецтва. Можна покласти все в папку для праці: альбом на кільцях з щільними листами; фарби – 10-12 кольорів (акварель або гуаш); пензлики – 2-3 штуки (м’які, краще білячі, № 3 і 5); клейонка на стіл; баночка-непроливайка для води.

У список шкільного приладдя для першокласника входить одяг і взуття для уроків фізкультури, гімнастики, В якості прикладу наведемо форму для стандартної фізкультури.

17. Спортивна форма. Для уроків фізкультури вам знадобляться: спортивне взуття (кеди або кросівки бажано на застібках-липучках) або чешки (білі або чорні, залежно від статі дитини); біла майка і чорні шорти.

Це тільки найбільш необхідний список шкільного приладдя для першокласника. Як правило, речі, які будуть необхідні для дитини, індивідуальні, і у кожної школи, навіть у кожного вчителя, є свої вимоги. Тому не пропускайте шкільні збори, беріть участь в житті школи і спілкуйтеся з батьківським комітетом, – тоді ви завжди будете точно знати, що необхідно для вашого майбутнього генія і в якій кількості. Бажаємо вам міцних нервів, а вашим дітям – успіхів та гарних оцінок!

З щирими побажаннями до батьків

і першокласників, Любов КЛІМЧУК.

Майже  чверть  століття  під  державним  прапором

Раніше День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією.

23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. До цієї події і прив’язано Указ Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України», написано відповідну картину на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом у музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність. Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991 — після триразового голосування і погрози Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, — синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України» фактично надала синьо-жовтому біколору статус офіційного прапора країни. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову Про затвердження державним прапором України Національного прапора (хоча і далі діяла стара Конституція, де як державні описувалися символи колишньої УРСР). В ній зазначається: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

Свято встановлено в Україні «...На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…» згідно з Указом Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року № 987/2004.

У 2009 році Президент України Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

На честь свята відбувається здійснення комплексу урочистих заходів, зокрема проведення щороку 23 серпня о 9 годині офіційної церемонії підняття Державного Прапора України в Києві, обласних та районних центрах, інших населених пунктах України, за участю діячів науки та культури, представників міжнародних, громадських, релігійних організацій, політичних партій.

Звичайні громадяни України та діаспора, підприємства, державні установи та організації вивішують Державний Прапор України.

У нас, в Дубровиці, синьо-жовтий прапор було піднято вперше 16 липня 1990 року з ініціативи районної організації Народного Руху за перебудову на підставі прямого голосування дубровичан, що зібралися на мітинг з цього приводу. Прапор було піднято біля будівлі тодішнього кінотеатру «Зміна», поряд з пам’ятником Т.Г. Шевченку, що стояв тут.

Основними ініціаторами підняття національного стягу були В.В.Конончук, А.М. Дворак, А.М. Цибульський, І.О. Красько, В.Д. Цибульський. Відбувалася ця церемонія за підтримки народного депутата України Василя Червонія. Прапор освятив священик УПЦ КП.

А над адміністративним приміщенням райвиконкому синьо-жовтий стяг замайорів після сесії Дубровицької районної ради від 28 вересня 1991 року. Так вирішили депутати своїм рішенням №56 «Про підняття національного прапора України» (див. копію рішення).

Людмила ЧЕРПАК,

в.о. начальника архівного відділу РДА.

«МІШОК СМІХУ – ВАМ НА ВТІХУ»

Чи бережемо ми в своїй пам’яті імена людей, котрі свої обдарування і хист спрямували на те, щоб наше життя очищалося такою могутньою зброєю, як сміх?

Старшому поколінню, гадаю, більше пощастило, бо воно не було розбещене такою, як нині доступністю до великої кількості інформаційних джерел. Тож, затамувавши подих, слухали, дивилися на артистів по телевізору чи на концерті. А це були справжні майстри своєї справи. Пам’яті такої людини і був присвячений черговий фестиваль-конкурс гумору «Мішок сміху – вам на втіху», який проводився в Соломіївці в минулу неділю. Це – Олексій Дмитрович Катрушин. Багато хто з присутніх на фестивалі до сьогоднішнього дня пам’ятає, коли на сцену виходив Олексій Дмитрович, і починав звучати його колоритний, багатющий на інтонації голос, в залі западала тиша. І сміялися тоді ніби по-іншому. Сатира була дошкульною, але ж і без приниження дієвою. В репертуарі Олексія Дмитровича були твори Остапа Вишні, Павла Глазового, Степана Руданського, а також і власні гуморески. Його особистий доробок – щирий, з філософським підтекстом – змушував замислитися про важливі речі, зачіпав за живі струни душ тих, хто його слухав. Викликав гаму різних, можливо часом суперечливих, але завжди справжніх, позитивних відчуттів. Всі присутні на фестивалі мали змогу переконатися в цьому, слухаючи його гуморески у виконанні сина гумориста Олексія Олексійовича Катрушина, який був гостем фестивалю і виступив перед початком конкурсної програми.

Сам фестиваль був приурочений Дню села, який в Соломіївці відзначають 19 серпня, на свято Преображення Господнього, або, як кажуть в народі, – Яблучного спаса.

У фойє місцевого клубу була представлена виставка вишиваного мистецтва, яку зібрала і упорядкувала завідуюча Соломіївською публічно-шкільною бібліотекою Ольга Будкевич. Всіх односельців і присутніх в залі привітала депутат районної ради Людмила Берестень.

У фестивалі взяли участь учасники художньої самодіяльності 14 клубних установ району. Концертна програма була насиченою. Жартівливі пісні, гуморески, цікаві інсценізації, танці. Хотілося б відмітити чудову хореографічну композицію у виконанні Аміни Пришедько (Мочулищенський СБК). Гарний фольклор у виконанні вокального ансамблю «Калина» (Залузький СБК), жартівливу пісню у виконанні солістки Людинського СК Таїсії Яцути.

Конкурсні виступи оцінювало журі у складі: голова журі – Наталія Мозоль, начальник відділу культури і туризму Дубровицької РДА; Людмила Берестень, член районного літературно-мистецького об’єднання «Журавлина», заступник голови комісії з питань охорони здоров’я, освіти та культури молодіжної та соціальної політики РДА; Марія Ромаш, директор комунального закладу «Дубровицька централізована система публічно-шкільних бібліотек»; Ірина Ярмошевич, завідуюча організаційно-методичним центром районного будинку культури.

Також перед присутніми виступили поза конкурсною програмою голова Дубровицького районного товариства «Просвіта» Михайло Гриневич та голова Сарненського районного об’єднання «Просвіта» Надія Свищевська.

Перше місце в районному фестивалі-конкурсі гумору «Мішок сміху – вам на втіху» розділили читці-декламатори з Бережківського та Колківського СБК Надія Костючок та Анатолій Черевко; друге посіли переможниця першого фестивалю-конкурсу Вікторія Горбачевська (Руднянський СК) та Петро Кондратик (Селецький СБК). А чудовий дует у складі Іванки Котяш та Ангеліни Ясак (Залузький СК) розділили третє місце з учасником художньої самодіяльності Осівського СБК Віталієм Легким.

Спілкуючись з людьми після завершення фестивалю, можу впевнено підсумувати, що всі отримали масу добрих і позитивних емоцій, що дуже важливо в наш час. Бо справжня усмішка душі – глибинна, не зовнішня, дозволяє побачити світ у набагато привабливішому світі, відчути його сонячність, за потреби відродити в собі віру, надію, любов, а отже – оптимізм, який дає змогу завжди, за будь-яких  обставин «тримати спину».

Щиро бажаю вам терпіння, а гумор і сміх нехай допомагають бути здоровими, мудрими, стати заможними, знайти своє покликання в житті і жити з вірою в серці.

Олена ЧЕРНЕЦЬКА, завідуюча Соломіївським сільським клубом.