РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ:

повертаємо забуті імена

5 серпня – 84 роковини масових розстрілів представників української інтелігенції, які пізніше стали відомі як Великий терор, в урочищі Сандармох, що в Карелії.

 

Поховання розстріляних на Сандормосі виявили випадково і лише в 1997 році. Там приблизно 150 ям, у яких поховані близько 9 тисяч розстріляних. Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 особи.

Щодня у культурній, політичній, соціальній та економічній сферах ми маємо справу з наслідками репресій Совєтами, які позбавили українську націю мільйонів життів і десятків років розвитку.

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антисовєцькі елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

З метою вшанування жертв тих трагічних подій, які отримали історичну назву «Великий терор», з 5 серпня 2017 року в Україні відзначається День пам’яті. Відповідна Постанова за № 1807 Верховної Ради України ухвалена 22 грудня 2016 року.

Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними, це число сягало 30000 осіб.

Натомість, досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об’єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з’їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року – з них друкувалися лише 36 (13,9 %). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 – зникли безвісти, 8 – вчинили самогубство.

5 серпня 1937 року, згідно з оперативним таємним наказом НКВД СССР №00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців й інших антисовєтських елементів» на європейській частині Союзу, почалися масові арешти та безсудні розстріли всіх, хто ввижався владі «підозрілим», а тому числі й представників цієї влади.

З серпня 1937-го і до листопада 1938-го тільки на виконання цього наказу було ув’язнено від 800000 до 820000 осіб, із них від 350000 до 445000 були страчені за вироками партійно-чекістських «трійок», решту відправили до ГУЛАГу. Почалася ця «чистка» з тих, хто під час колективізації був оголошений куркулем, членів їхніх родин, «підкуркульників» тощо. Потім пішло «очищення» таборів від в’язнів, що раніше потрапили туди за політичними мотивами; на підставі цього наказу в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляли низку першорядних достойників української культури. А потім «червоне колесо» закрутилося на повну силу – загалом по СССР лише до середини листопада 1938-го «трійки» винесли 681 тисячу 692 негайно виконаних смертних вироки, а близько двох мільйонів осіб відправили до таборів ГУЛАГу.

Ці події не можливо забути, бо за ними стоять скалічені долі мільйонів людей, тисяч родин, котрі пройшли через страхітливе «чистилище» радянської влади.

Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб – розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Серед приречених на смерть громадян СРСР були й 290 українців.

Найбільше розстрілів випало на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» – «українські буржуазні націоналісти». Таким чином, лише за один день поліг увесь цвіт української нації.

Кожен із загиблих був не тільки визначним фахівцем у своїй царині, але й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів. Серед них – фундатор нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний; Микола Куліш – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров – лідер «неокласиків», надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Матвій Яворський – історик, політичний діяч, академік ВУАН; Володимир Чехівський – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших... Усі були молоді, в розквіті сил, переважно 36-50-ти років. Їхні обірвані життя – не лише на совісті капітана Матвєєва, безпосереднього виконавця розстрілів (до речі, згодом також репресованого), але й на совісті тодішнього керівництва СРСР і безпосередньо Сталіна, адже саме він був одним із головних ініціаторів знищення України – України думаючої, творчої, сильної.

 

Сандармох – лісове урочище в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія (площа близько 10 гектарів) стало братньою могилою для майже 7 тис. розстріляних у 30-х роках органами НКВС людей 60 національностей. Серед жертв – переважно спецпоселенці і в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Місце масових страт людей віднайшли громадські активісти в липні 1997 року.

27 жовтня 1997, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні пам’яті. У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест. 2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Підготувала Людмила РОДІНА.