Що єднає і що розділяє українців

після тридцяти років Незалежності

30-та річниця Незалежності України становить собою унікальну можливість перезапустити дискурс про те, чого на сьогодні досягла Україна і в якому напрямку вона рухається. Це опитування відображає, якою її бачать самі українці у всьому різноманітті їхнього походження та їхніх поглядів.

Ми звернулися до наших земляків з проханням розповісти, яким вони побачили це тридцятиліття, з чим у них асоціюється Незалежність, що таке в їхньому розумінні патріотизм?

 

Василь Конончук, громадський активіст, один з найактивніших борців за Незалежність України на теренах Дубровиччини:

Якщо чесно, я не відчуваю святкового настрою та справжню Незалежність. На фоні зовнішньої агресії та внутрішнього ворога (колаборантів, які розхитують стабільність на мирній території України). Та найбільше турбує те, що наш виборець, та ще й під час війни, голосує за популістів-коміків, які зеленого поняття не мають в управлінні державою. А це п’ять змарнованих років. Повірили олігархічним каналам та російській пропаганді.

А ще пригадайте. За ці роки, куди орієнтованих президентів обирає наш виборець – промосковський, проукраїнський – промосковський, проукраїнський. Або по-іншому – то Москва, то Європа. А зараз взагалі - «какая разница». То це так будують державу? Немає ще в наших громадян свого стержня, послідовності у своїх поглядах, патріотизму та відповідальності. Я вже мовчу про прихильників московської церкви.

Коли ще сьогодні надто багато українців готові голосувати за відритих колаборантів (промосковську партію), коли лише 54% українців хочуть в НАТО, а чому не 100%. А решта, що не проти війни? Отож «нам спокій тільки сниться».

І все ж так буде не завжди. 30 років для людини – немало, а для історії – надто мало. Не все так швидко діється, як нам би хотілося. Головне – не втрачати віру в подальшу боротьбу, бути послідовним в своїх поглядах, відповідальним. Навчитись, нарешті, відрізняти правду від брехні. І буде у нас держава!

Вважаю, що і я поклав маленьку цеглинку у фундамент нашої Незалежності. Слава Україні! Героям слава!

 

Андрій Кулик, керівник ПСП «Промінь», заслужений працівник сільського господарства України, депутат міської ради, фракція «Батьківщина»:

Тридцять років у житті людини – напевно, перший рубіж дорослості. Для держави ж – це надто невеликий період. Тим більше, наша Україна так довго визначалася з векторністю своєї політики. Приємно, що все ж зрештою обрали ми європейський шлях. Стали врешті тою державою, на яку в світі зважають і з якою рахуються. З великою надією очікую результатів візиту нашого Президента до США. Хочеться вірити, що він покладе початок новим можливостям для України.

Звісно, болить душа від того, що багато часу було згаяно безповоротно. За гарними гаслами марнувалися великі перспективи для вітчизняної економіки. Шкода, що  політиканство замінило справжню турботу про нашу державність, тому в багатьох напрямках ми безнадійно відстаємо від світу. З великою пересторогою спостерігаю за відтоком робочих рук та мізків з України. Багато надій покладав на боротьбу з корупцією. Хотілося вірити, що кожен новий очільник держави збере українських олігархів за столом перемовин і запропонує дієву детінізацію бізнесу, коли всі грошові активи, сховані в офшорах, повернуться і запрацюють на Україну. На жаль, поки що цього не сталося…

Сьогодні, оглядаючись на ці останні тридцять років, хочу наголосити, що Незалежність – це в першу чергу люди. Звичайні наші сільські трударі, вчителі, будівельники, медики, поліцейські, військові та митники – всі ті, хто сумлінною працею щодня утверджує Україну. Я так вихований своїми наставниками Іваном Мефодійовичем Охтенем, Володимиром Костянтиновичем Гульком та Володимиром Антоновичем Плютинським, для яких справді найвищою цінністю була людина праці. Таким принципом завжди сам керувався і такого ставлення до людей вимагав у підлеглих. Бо саме стараннями звичайних трудівників, хліборобів, шахтарів та воїнів утверджувалася й відстоюється зараз наша Незалежність. Всі ми, хто щодень поспішає на робоче місце, справно платить податки, зі зброєю захищає наш суверенітет – це справжні патріоти України. Хто ділом, а не на словах любить й розбудовує Батьківщину. Хотів би сьогодні добрим словом згадати і всіх тих, хто вклав максимум енергії, хисту та наснаги в розвиток нашої Дубровиччини, але надто рано пішов із життя. Це Анатолій Павлович Придюк, Микола Григорович Новик, Микола Адамович Голяка, Олександр Михайлович Цвар, Адам Іванович Голяка, Олександр Леонідович Дячук тощо. Всі ці люди внесли також свою лепту в розвиток нашого краю, а отже й України.

Користуючись нагодою, хотів би привітати сьогодні своїх земляків з цим визначним і величним святом – Днем незалежності України. Бажаю кожному жити довго і щасливо в квітучій країні без зовнішніх конфліктів і під мирним небом, з чудовим настроєм і з великим ентузіазмом, з безмірною любов’ю в серці та вічною любов’ю до Батьківщини.

 

Валентина БАНЬКОВСЬКА, громадська активістка:

РАДІЮ З ТОГО, ЩО БАГАТО РОБИТЬСЯ ДЛЯ ПРИПИНЕННЯ РУСИФІКАЦІЇ через телебачення, радіомовлення.Особисто в моїй родині не дивимось російські фільми, не слухаєм кацапських пісень. За  останній час ми більш повернулись до цивілізованого світу. Коли 20 років тому їздила до Польщі, то всі вважали, що ми з Росії сталінської.

З безвізом маємо вільне пересування Європою. Радію, що по всій Україні, по всіх містечках і населених пунктах відбулось очищення від пам’ятників людям, які винні в смертях мільйонів українців. Сприймаю СРСР як будинок для божевільних, яких там утримували примусово, позбавивши усіх прав. Радію, що нагнали багатьох агентів Кремля – Янека, Пшонку, Азірова. Пишаюсь відновленням нашої ТИСЯЧОЛІТНЬОЇ Православної церкви України.

Як важко втрачати Героїв. Але, на жаль, шлях до ВОЛІ ЛЕЖИТЬ ЧЕРЕЗ СМЕРТІ ГЕРОЇВ. Ми чітко бачимо різницю між нами і запоребриком. Як по-тихому заривають «іхтамнетов» і як, стоячи на колінах, зустрічають і проводжають наших захисників. Шкода тільки, що залишаються вдови, молодші нашої Незалежності...

За останні роки ми перестали святкувати 23-тє лютого – день російського окупанта і святкуємо на Покрову свій ДЕНЬ ЗАХИСНИКА. Мені до сліз подобається наше теперішнє військове вітання «Слава Україні!» замість колишнього лаєподібного «Здравіє желаєм!»…

Вдячна за відновлення нашої історії та історічної пом’яті, за піднесення нашої культури (вишиванкою захоплюється весь світ).

Якби не Майдан, чи святкували б ми 30 річницю Незалежності нашої Батьківщини?! Чи задаємося ми цим запитанням?! Звичайно проблем багато, але вірю, що побудуєм ту Україну, за яку боролись до нас, ту, за яку бореться наше покоління.Ту Україну, про яку я мрію… Якою будуть пишатись наступні покоління. Згадала з Майдану один випадок. Проходячи повз нас, якась мадам невдоволено кинула:«Как здесь все воняєт, как воняєт рєзіной...». Їй хлопчина відповів: «Так пахне свобода. І  вам цього ніколи не зрозуміти...». Вдячна долі, що мені вдалося відчути той ні з чим незрівняний смак та аромат волі. ЗА ВІЛЬНЕ ЖИТТЯ я дякую Богу. Хай я живу не в дуже заможній, але ВІЛЬНІЙ державі.

30 років Незалежності – то слова вдячності за збережену Україну, незважаючи на велике бажання путлера та його оточення окупувати по можливості всю її. Але таким планам не судилось здійсниться...

 

Наталія Ярмошевич, музикант та поет, переможниця численних творчих конкурсів та фестивалів:

Дати стислу відповідь, мабуть, не вийде... Надто багато думок, роздумів, протирічь, почуттів... Одне можу сказати ствердно – я горджуся тим, що я українка! І моя батьківщина – то Україна! Країна співочої душі та щедрого серця, країна роботящих та добрих людей, країна патріотів та справжніх героїв! Слава Україні!

 

Олександр Задорожний, керівник Дубровицької «Свободи»:

Розглядаю 30 років відновлення державності України, як 30 років втрачених можливостей. Більшість громадян України, хоч і підтримали незалежність України на референдумі 1991 року, проте обирали Президентами України спочатку комуніста Кравчука (до речі удостоєний звання Герой України!), а потім комуніста Кучму. Аналогічний вибір українців був і до Верховної Ради України кількох скликань, де більшість становили комуністи та екс-комуністи, які перейменувалися під соціалістичні та демократичні бренди. Ізраїльтяни, після створення держави Ізраїль, чомусь обирали керувати державою тих, хто воював за державу євреїв, а не вчорашніх працівників Британської окупаційної адміністрації!

Які державницькі процеси могли відбутись під керівництвом червоної партноменклатури? Ядерну зброю здали, Чорноморський флот Російської Федерації залишили у Криму (чим започаткували процеси окупації), розпочали дерибан державних підприємств під назвою ваучеризація, викормили перших олігархів... Втрачені можливості були і за часів президентства Ющенка, Януковича, Порошенка. Український народ повстає проти диктатури, виборюючи право бути вільним народом, а «лідери нації» нівелюють народну енергію, закріпачують українців на своїй землі, через систему олігархату.

Хоча, які виборці двуликі (більшість) – таке й керівництво в державі і на місцях: на публіку «переживають» за розвиток держави, а насправді приймають рішення для власного збагачення, так і наші земляки - плачуть, на колінах вшановують загиблих у неоголошеній російсько-українській війні, а в машині поряд із жовто-блакитним прапорцем слухають російську музику, пишуть у соцмережах російською мовою, святкують радянські празнікі, йдуть до філії РПЦ в Україні...

Доки українці не почнуть брати відповідальність на себе за стан справ у державі, доти триватимуть процеси, що розкладають державу з середини. 100 років тому, українці втомилися від війни, перемогла позиція – «какая разніца» яка Україна – червона чи жовто-блакитна, аби їсти було що. Внаслідок такої недержавницької позиції і відбулись репресії, голодомори, колективізація... І якщо минулого вже не зміниш, то майбутнє можна сформувати. Необхідно навчитись визнавати і виправляти власні помилки і політичні теж! Кожен громадянин України – це цеглинка в державній фортеці, і якщо ця цеглинка не гнила, то й фортечний мур буде міцний!

 

Спілкувалася Людмила РОДІНА.