У душі залишився поліщуком

Нещодавно житель Донецької області Олег Пляшко зробив гарний подарунок рідному Озерську – великий банер про своє мальовниче село, де народився. Зараз банер прикрашає сільську зупинку.  Таким чином уродженець Озерська захотів додати краплинку своєї уваги мальовничій батьківщині, хоча вже давно Олег Пляшко виїхав жити на Донбас. Як живеться поліщуку у краї? Про це – у нашій розмові.

 

Пане Олеже, розкажіть нашим читачам, будь ласка, про себе.

Я народився в Озерську. Закінчив місцеву школу. Начався в Рівненському державному технічному університеті (раніше був інститут водного господарства). На третьому курсі перевівся в Донецький національний технічний університет (спеціальність: «Гірський інженер-електромеханік»). У 2002 році почав свою трудову діяльність на шахті. В 2009 працював енергетиком на АПК ІНВЕСТ. З 2011-го і по цей день – приватний підприємець, працюю в сфері вантажних перевезень. Познайомився я з дружиною у 2001 році в Одесі. В 2003 – одружився. Зараз проживаємо в місті Покровськ Донецької області (94 км від Донецька).

Чому виникла ідея зробити подарунок односельчанам?

Подарунок зробив зі своєї ініціативи, адже я там народився, в Озерську живуть мої батьки, багато друзів, родичів. Я часто приїжджаю до батьків і хочу, щоб у селі було гарно. Бачу, як жителі Озерська, небайдужі люди намагаються зробити село чистим і затишним. От і я долучився трохи. Люблю Озерськ, відпочинок в лісі та на озері, люблю це змалечку. Батьківщина завжди у мому серці.

Розкажіть про місто, де Ви живете.

На щастя, до нашого міста війна не дійшла. В 2014 році снаряди падали від нас за 15 км, а зараз – за 50 км. Звісно, війна внесла свої корективи у життя всіх жителів Донбасу. Колись в Донецьк ми їздили щотижня. А тепер – я не був там з 2013 року.

Навколо Покровська (районний центр) є багато вугільних шахт, отож роботи не бракує. У місті живе сімдесят тисяч людей різних національностей. Всі розмовляють російською мовою. Я не виключення. Але у дитсадках, школах, державних установох  спілкуються українською.

Середня зарплатня у Покровську – 12800 грн. Працівники шахт заробляють чималі пенсії – від 3500 до 15000 гривень. На шахтах працювати важко. Люди трудяться там заради пенсій. У 45 років шахтарі виходять на заслужений відпочинок.

Взагалі хочу сказати, попри те, що неподалік іде війна, у нас працює багато підприємств: завод промислового обладнання, електромеханічний та машинобудівний заводи, кондитерська фабрика тощо. На заробітки людей їде дуже мало, вистачає роботи й тут. Всі люди на Сході хочуть миру, хочуть спокійно працювати.

Поліщуки дуже щирі, відкриті, гостинні. Тут люди відрізняються. Є чемні, але є й грубоваті. Шахтарі вживають багато нецензурних слів. Більшість підтримує Україну, але є й прихильники Росії. Це боляче. Я в душі залишився поліщуком. Де б не поїхав, завжди згадується рідне село. Щиро бажаю здоров’я і добра всім своїм односельчанам, всім –поліщукам. Миру – Україні!

 

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.