Була газета, а став… кошик

 

Як можна використати прочитану періодику? Здається, питання доволі просте і в кожного своя відповідь: загорнути шматок сала, затулити вікно, в літню спеку прогнати набридливу муху чи  підтопити грубку взимку...

Зрештою, найчастіше так і буває. А от Ніна Воробей із Зелені знайшла їй значно оригінальніше застосування. Майстриня дарує газетному паперу нове життя, створюючи з нього практичні речі, що стають окрасою  домашнього інтер’єру. Про її цікаве захоплення – у нашій розмові.

Пані Ніна родом з Києва. Після школи опанувала фах бухгалтера. Але за професією так і не вдалось попрацювати. Зате спробувала себе в багатьох інших сферах. Була і діловодом в Київському обласному військкоматі, і продавцем, і заготівельником, а потім й помічником модельєра на швейно-галантерейній фабриці. Саме там вперше зрозуміла, що їй до душі креативити та створювати щось своїми руками.

А в поліський край її дев’ять років тому привело кохання.  Дружкуючи в Зелені на весіллі, познайомилась з майбутнім чоловіком. І після одруження сюди переїхала. Спочатку було незвично після шаленого ритму столиці звикати до розміреного сільського життя. Та мальовничі краєвиди одразу полонили її серце. Тож зізнається, що вже не проміняла б село на місто.

Вперше побачивши плетені вироби пані Ніни, здається, що матеріалом для них слугують гілки. А ось і ні. Це плетиво – зовсім не з лози. Ще донедавна «прутики» для її кошиків та цукерниць  мали абсолютно інший вигляд – вони були…газетними сторінками. Особисто я ніколи б не подумала, що такі гарні речі  можуть виходити із паперових трубочок. Тому цікавлюсь, як моя співрозмовниця відкрила для себе це ремесло.

«Чомусь ніколи не мала певного хобі. Нічого мене особливо не захоплювало, допоки не попросили зробити щось з сином на свято осені. В пошуках натхнення зайшла в Інтернет. Натрапила на вироби з солоного тіста. І мені сподобалось. Почала робити з цього матеріалу різні квіткові композиції. Але їх треба було на чомусь викладати. Знову ж подалась за ідеями на простори «всесвітньої павутини». І побачила там плетені тарілочки з паперової лози. Перший виріб вийшов  не зовсім вдалим. Вирішила, значить – не моє. Через місяць передивилась, як інші майстрині це роблять. Глянула одне відео, друге, п’яте... Знайшла свій спосіб плетіння і «понеслось». У цьому мистецтві немає меж і одноманітності. А головним союзником стає фантазія. Паперова лоза зручніша у використання, ніж природня. Вона дуже гнучка та пластична. Тож з неї можна зробити все, що завгодно: посуд, підставки, корзинки, вази, коробки для одягу та іграшок. Та й видів плетінь і варіантів узорів – безліч. Було б тільки бажання та час це все втілювати в життя», – розповідає жінка.

І звичайно – трішки терпіння. Адже підготовка займає навіть більше часу, аніж виплітання виробу. Перетворювати газету на «лозу» допомагає майстрині звичайна в’язальна спиця. За мить у її руках смужка паперу стає тоненькою трубочкою. Скріплює її клеєм, щоби добре трималась. Ось одна лозинка і готова. Таких заготовок-паличок робить багато – на середню корзинку їх потрібно щонайменше триста. Готові «гілочки» пані Ніна фарбує. Коли ж вони підсохнуть, обробляє водою з акриловим лаком для гнучкості. Вставляючи їх одна в одну, отримує довгу паперову «мотузку». А далі створює з неї плетиво, як зі звичайної лози.

«Тут головне набити руку, спіймати ідею, а далі – справа техніки. Спочатку здавалось, що крутити ці трубочки так довго і нудно. Та насправді мені й це в задоволення. Процес дуже цікавий та захоплюючий».

Щоби витвори мали привабливий вигляд та кращу міцність, майстриня грунтує їх клеєм з водою і кілька разів покриває лаком. Після цього газетні волокна стають твердими, вологостійкими та блискучими – і їх вже не відрізнити від лози.

«Виходить газета знову стає  деревом. Я якось ризикнула і для експерименту потримала цукерницю  під проточною водою. І з нею нічого не сталось – яка була, така й залишилась. Протерла її рушником і поставила на місце. Тому такі речі справді практичні, міцні та довговічні», – додає співрозмовниця.

Хоч така творчість і клопітка, та майстриня отримує від неї неабияку втіху. Роботи в селі завжди вистачає, особливо зараз.  Але пані Ніна старається віднайти хоча б трішки часу для улюбленого заняття. Сідає за виплітання зазвичай пізно ввечері. Каже, це релакс для душі та розуму, що допомагає розфарбувати буденність.

Свої плетені кошики, віночки, хлібниці, цукерниці, таці, підставки, горщики умілиця презентувала на великодній виставці  у Дубровиці. А вже незабаром  поїде до Сварицевич, куди її запросили на свято Куста. Повезе туди роботи, створені в новій техніці.

«Дякую, що люди цікавляться. Коли є віддача, коли розумієш, що воно потрібне, то з’являється ще більше наснаги творити».

У творчій колекції майстрині – більше 70 паперових витворів. Радо їх дарує та виготовляє на замовлення. Із задоволенням втілює креативні прохання своїх діток. Саме так народились плетені мухи та кумедний тарган. А щодо власних творчих мрій, то пані Ніна хоче втілити в життя задум про невеличку міні-шафу з газетної лози.

Майстриня любить експериментувати, щось додавати та змінювати. Втім неодміними компонентами  творінь є позитивний настрій та душа, які вона вкладає у свої роботи. Бажаємо їй і надалі творити з таким же натхненням та любов’ю.

Леся КОНДРАТИК.