6 червня в Україні професійне свято відзначають журналісти

 

Наш день ніколи не буває святковим у повному розумінні цього слова. У журналістиці взагалі вихідних не буває. Бо журналісти – це люди, які, незалежно від дат в календарі, першими повідомляють про події та першими вишукують чи коментують різні новини та сенсації, курйози, екстремальні ситуації та скоєні злочини. Ті, перед ким розкривають душу частіше, ніж перед психологами. Хто наважується поставити незручне запитання чиновнику і може розговорити наймовчазнішого співрозмовника. У кого після кожного номера газети журнал друзів в телефоні поповнюється, але разом з тим й збільшується кількість опонентів.

З огляду на свій майже тридцятирічний досвід роботи в ЗМІ, можу сказати, що професія журналіста – найцікавіша з-поміж усіх і разом з тим важка і відповідальна. Професія, яка вимагає особливого способу життя, нестандартного способу мислення. Часто жертовна, бо доводиться своїм, особистим, поступатися перед громадським. І стресова, бо не можна залишатися беземоційним, переживаючи разом в героями оповідей їхні життя. Не завжди вдячна – бо за позицію і точку зору у нас ще ой як переслідують.

А ще сьогодні журналістика, як і всі галузі, переживає важкі часи. Її реформують і часто до цього докладають руку люди недалекі. Що з того виходить – бачимо наочно.  У нас повністю знищене проводове радіо, яке донедавна було єдиним доступним засобом масової інформації для мешканців віддалених сіл та містечок. А що сьогодні відбувається з друкованими ЗМІ? У всьому світі немає газет, які б не мали державних дотацій, причому незалежно від форми власності. У нас комунальні і державні друковані ЗМІ віднедавна роздержавлені, натомість держава не зробила нічого, щоб вони могли виконувати свою функцію повноцінно.

У Франції, приміром, попри популярність соцмереж, ранок француза, який себе поважає, починається з читання газет. Бо держава Франція, усвідомлюючи високу місію друкованих ЗМІ, оплачує частину коштів за їх доставку, незалежно від форми власності видання. Так само їхні ЗМІ сплачують у десять разів менше ПДВ: не 20 відсотків, а всього 2,1 відсотка. Чому так, запитаєте? Відповідь очевидна: держава зацікавлена, щоб громадяни отримували якісну інформацію. Щоб ця інформація була незаангажованою. До речі, французькі багатії, які мають у власності газети, на редакційну політику жодним чином не впливають. Там можновладці вкладаюють власні гроші в газети, не приурочуючи це виборам, а роблять це постійно, сприймаючи співфінансування ЗМІ як причетність до великої спільної справи. А ще у тій же Франції журналісти мають податкові пільги. У голові не вкладається! Бо ж жодних пільг чи дотацій українські газети не мають. Під час роздержавлення навіть пільги на доставку газет, які раніше були, ліквідували. Сьогодні пошта забирає до 50 відсотків від вартості передплати. Це – відвертий грабунок серед білого дня! Я вже мовчу про папір, випуск якого за роки Незалежності Україна так й не спромоглася налагодити, тому ми змушені купувати його за ринковою ціною, яка залежить від курсу валют, але поставити ціну за газету її реальну вартість в два євро (60 гривень), українські газетярі не можуть. Хто нас тоді читатиме? Тому доводиться продавати газету за ціною, нижчою собівартості паперу, на якому вона надрукована.

Але якими б гіркими не були ці передсвяткові роздуми, все ж доки є ви, наші читачі, передплатники, день журналіста для нас особливий день. Тому попри все, хочу привітати всіх колег-журналістів, всіх, хто нам пише і хто нас читає, з професійним святом! Наснаги і оптимізму. Гуртуймося і міцно тримаймося одне одного, бо в цьому – наша сила! І, звісно, не забуваймо, що слово – потужна зброя. Слово – це сила, якщо воно не порожнє та щире…

 

З повагою, Людмила РОДІНА,

редактор «Дубровицького вісника».