Фемінітиви: данина моді чи мовна норма?

 

Українська мова дедалі більше насичується фемінітивами. Однак цю ініціативу  досі пристрасно обговорюють. Одні її підтримують, інші вважають, що називати жінок «підриємицями», «членкинями» не зовсім коректно. Про те, як правильно утворювати фемінітиви та чому вони потрібні в мовленні, запитали у вчительки української мови Дубровицького НВК Галини Миколаївни Клюйко.

 

Фемінітиви –

це щось про фемінізм?

Як тільки звучить слово «фемінітив», дехто відразу пов’язує його з фемінізмом. Так, ці терміни мають спільний корінь, який походить від слова femina, що з латини у перекладі звучить як «жінка». І феміністичний рух дійсно підтримує та пропагує вживання фемінітивів. Але на цьому наполягають і багато інших рухів, організацій та об’єднань.

Фемінітиви – це слова жіночого роду, альтернативні поняттям чоловічого. Наприклад, викладач – викладачка, лікар – лікарка, українець – українка.

 

Коли почалась

ця «мода»?

Насправді, це – не данина моді, як часто вважають. Фемінітиви в українській мові були завжди. Багато їх зафіксовано в словниках. Вони присутні вже в першому українському друкованому  словнику  Лаврентія Зизанія, виданому у 1596 році. Цю тенденцію продовжили словники Бориса Грінченка (1907–1909 рр.) та Агатангела Кримського (1924-1932 рр.), де можна зустріти такі слова, як лікарка, професорка, викладачка тощо. Вживали у своїй творчості фемінітиви і знамениті українські письменники. Поет Павло Тичина ще на початку ХХ століття створив іменник «юнка», що прижився в нашій мові. А Павло Грабовський взагалі присвятив окремий вірш швачці, який ми всі пам’ятаємо зі шкільної програми.

У період Радянського Союзу фемінітиви не віталися. Тому всі посади та професії мали форму чоловічого роду. Винятками слугували ті спеціальності, за якими працювали здебільшого жінки: вчителька, прибиральниця, медсестра, куховарка. До того ж із 30-х років почалась тотальна  русифікація. А в російській мові фемінітиви поширені значно менше і мають часто зменшувальне або негативне забарвлення. Саме це й залишило відбиток на сучасній українській мові.

 

А як правильно утворювати фемінітиви?

Поки немає офіційного  переліку назв професій «для жінок».  Однак у новій редакції правопису вказано, що фемінітиви  утворюються найчастіше  за допомогою кількох суфіксів:

• Найбільш  вживаним є суфікс -к-: авторка, дизайнерка, директорка, редакторка, співачка, студентка, фігуристка.

• У разі, якщо основа слова закінчується на -ник або -ень, то використовується суфікс -иц- (я): верстальниця, набірниця, порадниця, учениця.

• Якщо основа слова закінчується на -ець або на приголосну літеру, то застосовується суфікс -ин -(я): кравчиня, плавчиня, продавчиня, майстриня, філологиня, бойкиня.

• Також є суфікс - ес-, але він рідко вживається: баронеса, патронеса, поетеса.

Іноді на одну форму чоловічого роду може бути кілька варіантів жіночого: поет – поетеса і поетка. Все залежить від ситуації та особистих уподобань мовця.

 

І що, тепер жінки будуть

«членкинями» та «послинями»?

Деякі новоутворенні фемінітиви можуть сприйматися на слух дивно і навіть кумедно. Візьмемо, наприклад, слово «посол». Дехто  починає жартувати: «То вона має бути «послинею»?». Але існує інший хороший спосіб творення роду – ми можемо говорити «пані посол».  Або ж використати іноземний відповідник – «амбасадорка». Так само і слово «членкиня» можна за бажанням замінити на давно узвичаєні   «представниця», «учасниця»…

Якщо сумніваєтеся, як утворити фемінітив, можете використати  словосполучення зі словом «жінка», аби підкреслити, що йдеться саме про особу жіночої статі, наприклад:  «жінка-водолаз», «жінка-пілот» тощо.

 

Чому це стало важливо саме зараз?

Чому раніше ми не активно вживали фемінітиви? Бо не було потреби. Жінки здебільшого опікувалися сім’єю. Сьогодні вони керують великими підприємствами, служать в армії, стають професорками... І такі найменування  допомагають їм стати більш видимими у суспільстві. Всього лише за допомогою одного слова можна буде зрозуміти, що йдеться саме про жінку. Тож фемiнiтиви – це хороший iнструмент показати, що жiнка в Українi є активною дiячкою у всiх суспiльних процесах. І вона варта того, аби мати для себе в мові окрему назву, а не «заодно матися на увазі».

 

А якщо я не хочу вживати фемінітиви?

Можете цього не робити. Вживати слова-фемінітиви рекомендують, але ніхто до цього не зобов’язує. Але все ж треба поважати право тих, хто такими формами послуговується.

Так, зараз є ще багато незвичних слів або плутанина з утворенням форм, але це нормальний, живий процес. Із часом все врегулюється, якісь форми не приживуться, а якісь – залишаться. Це ж прекрасно, що наша мова така жива, рухлива, розвивається разом із сучасним світом та його вимогами. Нам дуже з нею пощастило, тож давайте використовувати на повну всі можливості, які вона нам дає.

 

* До слова

Минулого року Міністерство розвитку економіки офіційно дозволило використовувати фемінітиви у назвах професій. 

Цей наказ дозволяє за бажанням жінки під час внесення інформації про назву роботи в кадрову документацію використовувати фемінітіви. Тобто тепер у трудовій книжці, наприклад, жінок зможуть записувати не «інженером», а «інженеркою», не «соціологом», а «соціологинею», не «продавцем», а «продавчинею» тощо.

А наприкінці грудня 2017 року скасували наказ Міністерства охорони здоров’я, що визначав перелік із 450 професій, заборонених для жінок. Обмеження були встановлені у військовій службі, правоохоронній діяльності, в галузях харчового виробництва, транспорту, зв’язку, сільського господарства, металургії. Жінки, наприклад, до цього не мали офіційного  права водити автобуси, потяги метро, керувати літаком.

 

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.