Музейні гостини: серпанок, пісня, таланти

18 травня відзначили Міжнародний день музеїв. Напередодні ми з радістю побували на музейних гостинах у Круповому, де діє музейний відділ «Серпанкове розмаїття». Заступник міського голови Микола Кухарець, секретар міської ради Микола Годунко, помічник Віктора М’ялика, народного депутата України, а заодно і керівник старостинського округу, в який входить Крупове, Віктор Кузін, заступник начальника відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Олена Рабешко щиро вітали з Міжнародним днем музею творчу натхненницю і керівника «Серпанкового розмаїття» Ніну Михайлівну Рабчевську та прекрасний, знаний в Україні та за її межам колектив «Берегиня». Від міського голови Богдана Микульського його заступник передав слова поздоровлення та подарунковий сертифікат для музею, а Віктор Кузін – грошову допомогу від Віктора Ничипоровича.

 

Прекрасною була виставка майстрів народної творчості Крупового, тут милували око чудові вишивки, плетені вироби, картини. Свої ляльки-мотанки представила на виставці знана Оксана Довжик, яка віднедавна керує центром культури у Селецькому старостинському округу.

Після відвідин власне музею «Серпанкове розмаїття», насолодившись красою тканих виробів, ми послухали неперевершений спів «Берегині». І сум, і радість, і любов, і розлука – все перепліталося у піснях, що торкалися душі. Ніна Михайлівна коротко розповіла про музейний відділ, у який вклала серце і талант:

– У нашому музеї «Серпанкове розмаїття» зберігаються роботи наших місцевих майстринь: серпанкові костюми Уляни Шеремет, Пазіни Рабчевської, був костюм Уляни Мозоль. Є чудові роботи й сучасних народних майстрів – Ольги Придюк, Зінаїди Придюк, заслужених майстрів народної творчості України – Уляни Кот, Любові Стельмашук, мої, а також прекрасні роботи Галини Придюк, Любові Герасимчук, Ніни Герасимчук, Ніни Іванівни Рабчевської, місцевого художника Олександра Мозоля та багатьох інших місцевих жителів.

Найбільш знане наше село завдяки ткацтву серпанкового полотна – наміток, рушників. Наші серпанкові костюми представлені не лише у нашому музеї, а й у музеях Сарн Рівного, Радивилова, у музеях Гончара та Пирогова (Київ). Пригадую, як під час акції мистецтва «Український сувенір» голова Національної спілки майстрів Євген Шевченко сказав «Більш автентичного українського сувеніра ніж витканий поліський рушник чи бодай клаптик серпанку, придумати годі».

Ми брали участь в акції «Ткана Україна». Виготовлялося панно областей України. Зараз воно знаходиться в музеї Кропивницького. Ми долучалися до вишивання рушника єдності з нагоди Дня Незалежності України. Роботи наших знаних майстринь Ольги Придюк, Ніни Дем’янець, Зінаїди Придюк, Уляни Кот, Любові Стельмашук, Ніни Рабчевської є в музеях Франції, Німеччини, Америки, Польщі, Молдавії, Росії, Білорусії, в багатьох приватних колекціях. У нашому музеї були гості з багатьох куточків світу. Знімальна група із Сіднею створювала у нас фільм «Спадок нації», ми брали участь у проєкті фільму «Лісова пісня». Ми були раді зустрічі з фоторепортерами з Італії, до речі, італійки з радістю приміряли як наші раритетні народні костюми, так і сучасні серпанкові. У нас побували волонтери з Оксфорду, Києва, Франції, Нідерландів. Всіх не перелічити. При музеї працює гурток ткацтва.

Дуже шкода, що нині бренд нашого села «серпанок» хоче «привласнити» Володимир Дзюбак (олігарх із Радивилова). Він скупив багато автентичних речей у нашому Круповому та навколишніх селах. А зараз хоче «привласнити» серпанок собі, сказав, що у Круповому сто років нічого не робилося. Ми будемо відстоювати свою візитівку, свою творчість, свої надбання.

Наша «Берегиня» одягнена у сучасні серпанкові костюми. Їх виготовила заслужений майстер народної творчості України Ніна Дем’янець разом зі мною тридцять років тому. Коли «Берегиня» виходить на сцени різних куточків України, то відразу презентує і наше ткацтво».

Нагадаю, що у Круповому за старовинною поліською технологією виготовляють серпанок. Льон для ткацтва починають готувати ще в червні. Тчуть полотна на стародавніх верстатах – кроснах. Найтонше полотно на Поліссі називають серпанком.

Полотно хоча й тонке, однак міцне. А щоб було білосніжним, його відбілювали золою. Для делікатності, готову тканину поліські майстрині розтягували. Для цього полотном качали кругле каміння. Із серпанку колись шили весільні сукні. А нині – різноманітний одяг.

Традицію ткати серпанок у Круповому свято бережуть. Ремесло передають від матері до доньки.

Люба КЛІМЧУК.