СПІВОЧА РОДИНА ОЛЕКСІЄВЦІВ

Родинний ансамбль Олексієвців народився у 1985 році з легкої руки та благословення відомого культурного діяча Дубровиччини Петра Наумовича Степанюка.  Серед багатьох залузьких співочих родин він зупинився саме на подружжі Пилипа Григоровича та Уляни Кузьмівни Олексієвців, які були щедро наділені неперевершеними голосами, ідеальним слухом і музичними здібностями. Самі закохані в місцеву народну пісню та музику, вони все до крапельки передавали своїм шістьом дітям: Леонтію, Григорію, Павлу, Марії, Ніні, Галині, які й стали основою ансамблю.

Віртуозна гра на гармошці та бубні, оригінальна, своя, ніде, крім Залужжя, не співана народна пісня, зачаровувала кожного, хто хоч один раз чув та бачив цей колектив.

Репертуар ансамблю складається з родинних, побутових, календарних, звичаєвих та пісень, що супроводжують нелегку працю на землі, й побутують виключно у Залужжі. Крім акапельного співу, ансамбль використовує у своїй творчості й музичний супровід у виконанні народних музик та самобутні танці.

Вишукувати сценічні костюми для колективу не склало проблеми. Бо по скринях матерів і бабусь ще зберігається прадавнє поліське вбрання ручної роботи. Особливо жіноче, для якого характерні сорочки з вибіленого лляного полотна, оздоблені тканими «переберними» узорами та давньою вишивкою, і широкі спідниці з однотонної тканини, оздоблені кольоровими «лєнтами» на «подолі». Доповнюють жіночий костюм корсети та фартухи теж місцевих майстринь. Іноді окремі учасники гурту у виступах використовують і стародавнє взуття – постоли з полотняними онучами.

Вперше про себе, як сімейний ансамбль, Олексієвці заявили виступом на святкуванні 40-річчя перемоги у Другій світовій війні в м. Дубровиці в 1985 році в районному будинку культури. Потім був запис на обласному радіо таких оригінальних пісень, як «Ой, у полі сосоночка», «Каліно-маліно».

Протягом 1985 та 1986 років сімейний ансамбль виступав в рідному селі, районі та в Речицях Столінського району Білорусі в концертних програмах разом із колгоспним хором, жіночим та чоловічим ансамблями, троїстими музиками та гумористами. Учасники ансамблю: син Павло, дочка Марія з чоловіком Андрієм та дочки Ніна та Галина, співали й в хорі.

Першою нагородою, а тому найбільш пам’ятною була Почесна грамота Дубровицького райвиконкому в 1986 році за перемогу в районному огляді фольклорних колективів, присвяченому, як тоді було заведено, ХХVІІ з’їзду КПРС. Огляд відбувався 19 січня 1986 року. У нагороді зазначено: «за активну пропаганду народної творчості».

Згодом сімейний ансамбль переріс у родинний. Його ряди поповнили зяті, невістки, племінники та онуки. Всі вони жителі села: місцеві вчителі та вихователі, культпрацівники, студенти, пенсіонери. Усі співочі й володіють різними музичними інструментами. Наприклад, дядько Павло віртуозно грає на гітарі та гармошці, його дружина Людмила Федорівна, родом із Сельця, не тільки навчає премудростям маленьких залужан у школі, а й складає кумедні частушки, тітка Марія та Ніна, теж вчителі молодших класів, мають неповторні голоси та майстерно грають на гармошці. я, Вікторія Полюхович, онука незабутніх  Пилипа Григоровича та Уляни Кузьмівни, представниця вже третього покоління Олексієвців, закінчила музичну школу по класу акордеона і РДГУ за спеціальністю керівник фольклорного ансамблю. Саме мені випала доля в 2016 році очолити наш родинний колетив і писати вже нові сторінки його історії.

Завдяки ансамблю відтворено та збережено поліські пісні, які прийшли до нас із далеких праслов’янських часів без обробок та інтерпретацій. Сотні пісень та наспівів глибокої давнини записано від найшановнішої учасниці ансамблю бабусі - Уляни Кузьмівни Олексієвець та її сестри Параски Кузьмівни, зібрано в селі, оброблено та прийнято до виконання. Серед них такі: «Котіласа да ясная зора», «Із-за ліса конік вибегає», «Ой, вийду я на гору», «Зажуриласа молода удувонька», «І хмари немає, друбни дощ іде», «А в неділю рано, сінє море грало», «Ой, пойду я дай до сінього мора», «Од поля до поля виросла тополя», «Їхав козак з України», «Ой, у полі криніченька» та ще багато-багато інших. Вони не старіють ніколи, бо й досі полонять тисячі людських душ на великих і малих сценах України.

1987 році моя мама, наймолодша в родині донька Галина, вступила до Рівненського інституту культури на кафедру народного хору та стала учасницею фольклорного ансамблю «Горина». А у 1988 році Уляна та Параска Кузьмівни були запрошені на захід, де ансамбль ставив обряд весілля. Саме Уляна та Параска представляли поліське весілля. Найбільш згадують цей виступ тим, що Уляна Кузьмівна «бубніла» на бубні разом з Параскою Кузьмівною, співали частівки, які «зложвалі на ходу».

1999 року цей гурт очолила вже донька Олексієвців – Галина Пилипівна. Вона після закінчення Рівненського інституту культури повернулася в село і почала продовжувати традиції, які започатковані в цьому ансамблі. Галина Пилипівна працює директором місцевого будинку культури.

З 2000 року родинний фольклорний ансамбль Олексієвців заслужено носить звання «Народний аматорський».

Ансамбль – двічі лауреат премії імені Петра Степанюка в галузі культури Дубровицької районної державної адміністрації (2006 та 2009 рр.).

За роки своєї творчої діяльності було багато поїздок і виступів – і завжди успішних та пам’ятних, щедро присмачених глядацькими аплодисментами.

Олексіївці виступають як дует сестер Галини й Ніни або Галини й Марії, а також як тріо Ніни, Марії та Галини.

Серед виступів, що запам’яталися ансамблю: участь сестер Ніни та Галини в обласному фестивалі «Творче жниво – 98», де їх дует нагороджений Почесною грамотою обласного центру народної творчості як кращий аматорський колектив; участь сестер Ніни, Марії та Галини у міжнародному молодіжному фестивалі традиційної народної творчості «Древлянські джерела» (1999 р.), за що нагороджені Дипломом та цінним подарунком (відтоді ансамбль став незмінним учасником фестивалю у всі роки); участь в заключному концерті  першого туру огляду народної творчості на честь 10-річчя Незалежності України, який відбувся на сцені районного Будинку культури (2001 р.); неодноразово виступали у творчих звітах району на обласній сцені Драматичного театру; виступ тріо сестер Ніни, Марії та Галини на сцені Драматичного театру в м.Рівне у всеукраїнському огляді народної творчості, з піснею «Ой, пойду я да й до сінього мора», яка побутує і записана від бабусі Уляни Кузьмівни (2001 р.);  участь в обласному родинному фестивалі «Завітайте у Володимирець на святковий млинець» (2004, 2008 рр.); участь у 2005 році у святкуванні 1000 - ліття Дубровиці; виступ ансамблю в районному фестивалі «Пісні над Горинню», присвяченому 15-ій річниці Незалежності України в м. Дубровиця (2006 р.); участь у святі на площі біля кінопалацу «Україна» в м. Рівне, присвяченому Дню Незалежності України, з власною концертною програмою в 2007 році, де звучало багато унікальних народних пісень і серед них «Хилітеса густи лози», «Маню ж ти, Маню», «Котіласа да ясная зора», «І хмари немає», які були записані на обласному радіо та удостоєні грамоти Рівненської міської ради; постійна участь у традиційному фольклорному фестивалі «Водіння куста» (дохристиянський давньослов’янський обряд) у с. Сварицевичах; виступ Уляни Кузьмівни, Галини Пилипівни та мене у п’ятому районному фестивалі родинної творчості «Пісенне єднання у Великдень; спів Олексієвців на тематичному вечорі «Моя  родина – моя  радість»…

22 листопада 2011 року родинний ансамбль був запрошений в РДГУ на кафедру музичного фольклору для участі у «Запусках» – заході, організованому фольклорним ансамблем «Горина».

Ансамбль віншував на районній сцені свою колегу Марію Олексіївну Корнійчук, яка святкувала 50-річчя свого керівництва Кураською хор-ланкою; представляв наш край у Києві на Шостому міжнародному фестивалі культури та історії Жіноче Віче «Пісенне джерело України», на обласний фестивалі «Героям слава!», який проходив в урочищі Гутвин Костопільського району, де родинний ансамбль Олексієвців виступив з повстанськими піснями: «Ішло три повстанці», «Ой, у полі сосоночка» та патріотичною «Світіт мнісяц над зорами». Це лише малий перелік усіх творчих заходів, де брав участь колектив.

 З нагоди відзначення Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва від тодішнього народного депутата України по нашому округу Василя Яніцького Уляну Кузьмівну Олексієвець нагороджено грамотою Верховної Ради України за високу професійну майстерність, значний особистий вклад у розвиток української культури, збереження традицій та активну участь у житті територіальної громади. Ансамбль Олексієвців щедро ділиться своїм творчим надбанням, зокрема з науковими експедиціями, які часто відвідували їх та постійно черпали від ансамблю, особливо від Уляни Кузьмівни, скарби місцевої народної творчості. А таких поціновувачів чимало: із Рівненського інституту культуру (1990 р.), студенти та викладачі із Київської консерваторії записували пісні та частівки (1989, 1990, 2009, 2010, 2012 рр.), запис частівок студенткою Київської консерваторії в с.Сварицевичі (2008, 2011, 2014, 2016 рр.), наукова експедиція (4 науковці) з Республіки Польща (осінь 2009 р.), давала інтерв’ю Уляна Кузьмівна гостям з Києва в газету «Наш край», співала частівки та пісні (2012 р.), запис частівок та пісень з танцями викладачкою Дубровицької музичної школи Конончук Любов’ю Геннадіївною (літо 2012, 2013, ), експедиція з Рівненського музею та гостей з Республіки Польща (вересень 2014 р.), експедиція з Рівненського музею (2017р.).

Я не хочу втомлювати більше читача перелічуванням наших концертів та регалій. Але все ж на одному з мистецьких заходів дозвольте зупинитися. 29 вересня 2019 року у селі Соснове Березнівського району відбувся фестиваль «Гарячий казан». На запрошення начальника Березнівського відділу культури Дехтяра Олександра Дорофійовича наш колектив взяв активну участь у цьому заході, на якому виступив з піснями «Маню ж ти, Маню», «Ой, вийду я на гору», «А в неділю рано» та «Світіт мнісяц над зорами», частівками та з танцями «Коробушка», «Нареченька» та «Во саду лі» – всіма цікавинками, що побутують в нашому селі. На жаль, це був наш останній виступ з нашою мамою та бабусею Уляною Кузьмівною.

Однак засновники відходять, а колектив живе, продовжує працювати над збереженням фольклорно-пісенних традицій рідного краю й активно популяризує їх серед односельчан та під час численних виступів на різних сценах і фестивалях.

Пісня була спільницею воїнів і повстанців, пісня і з чумацькими валками, і з жовнірами та солдатами, і з заробітчанами. Вона відобразила і неволю, і важку долю трудової людини.

Українські пісні набули широкої слави в світі. Національна гордість переповнювала серце О. Довженка, коли він писав: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно».

Так хай же завжди звучить українська пісня в живому виконанні в побуті, на сцені та в безмежному ефірі! Ми, нащадки Олексієвців, готові завжди співати для свого слухача.

Вікторія ПОЛЮХОВИЧ,

керівник родинного ансамблю Олексієвців.