35 років гірчить Чорнобиль

«… І велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип.

І впала вона на третину річок та на водні джерела.

І ймення зорі тій Полин…».

            Об’явлення Св. Івана Богослова, 8:10-11

 

Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 35 років тому це було звичайне містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати люди, їхали сюди звідусіль, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

Але у ніч 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. У приміщенні четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух, і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. Наш народ уперше зустрівся з такою грізною, невидимою силою, як некерована ядерна енергія. «На розтопленому вибухом даху плавився гудрон і капав на землю, як чорні сльози цього багатогрішного століття…».

У суботню ніч, 26 квітня, першим вступив у битву з атомним вогнем склад караулу воєнізованої пожежної частини №2, який здійснював охорону ЧАЕС. Почалось найбільше героїчне в історії пожежної охорони світу бойове розгортання і протистояння людей атомній стихії. З перших хвилин після вибуху на четвертому реакторі та локалізації аварії разом з пожежниками мужньо боролись працівники ЧАЕС.

Перебуваючи в епіцентрі катастрофи, вони не залишили робочі місця. Ризикуючи своїм життям, енергетики, в т.ч. наш земляк Олександр Новик з Городища, робили все, що було в їх силах, щоб врятувати атомну станцію від ще більш небезпечних руйнувань.

Ряд учасників ліквідації наслідків аварії одержали надто велику дозу опромінення, несумісну із життям (у московській клініці помер наш земля Олександр Новик). Людський організм не був спроможний втримати такого потужного радіаційного удару, який він прийняв на себе в перші години боротьби.

Трагедія і подвиг Чорнобиля сколихнули світ, викликали до життя хвилю милосердя, бажання мільйонів людей допомогти перебороти спільну біду. В район Чорнобиля вдень і вночі прибували робітники, інженери, вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства, військовослужбовці.

Спочатку уряд СРСР та МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії) звинувачували у тому, що сталось, виключно персонал АЕС. Однак через кілька років Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опублікував новий звіт, який розкрив питання серйозних проблем в конструкції самого реактора. Серед причин у цьому звіті були зазначені: неправильне проектування реактора; недостатнє інформування персоналу про небезпеки, пов’язані з особливостями конструкції.

Попри те, що персонал і справді зробив ряд помилок, зроблено це було ненавмисно, і в основному, через недостатнє інформування. Дехто вважає, що головною проблемою був саме уряд СРСР, який надавав перевагу комуністам, а не спеціалістам. І хоча за всі ці роки було проведено чимало досліджень та розслідувань, експериментально підтвердженої версії аварії і досі немає.

Одразу після аварії майже 8,5 млн. людей були опромінені, близько 155 тис. квадратних кілометрів території було забруднено, з них 52 тис. квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі. Ще три тижні реактор продовжував випромінювати радіацію, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини і бору. Уряд СРСР очевидно, намагався приховати цю трагедію від світу, тримати в секретності. Та не вдалося. Наступного дня у Швеції відзначали аномальне підвищення рівня радіації. Так було визначено, що в Україні сталось щось жахливе.

Перше офіційне повідомлення в СРСР зроблене аж 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Керівництво саме в той час у всіх містах колишнього союзу готувались до парадів і демонстрацій з нагоди 1 Травня.

Як пізніше пояснили чиновники, вони не хотіли підіймати паніку серед населення. Хоча у Києві, наприклад, в день, коли на вулиці міста вийшли тисячі людей, рівень радіації зашкалював вдвічі. Офіційно визнано радіоактивно забрудненими внаслідок Чорнобильської катастрофи 2294 населені пункти України, розташовані на території 77 районів 12 областей. У офіційно визнаних зонах радіоактивного забруднення сьогодні продовжують жити понад 2.3 млн. громадян, майже 500 тисяч з яких – діти. У зв’язку із споживанням місцевих продуктів, для більшості населення, яке проживає на забруднених територіях українського Полісся, свідчить про те, що досі в організмах мешканців високі рівні радіоактивних елементів. Їх накопичення пов’язане з споживанням харчових продуктів: молока, картоплі, лісових ягод та грибів.

Досить важливим питанням є забруднення водних джерел, особливо річок Дніпро і Прип’ять. Існує небезпека проникнення радіонуклідів у підземні води, що може призвести до потрапляння радіоактивних речовин у системи водопостачання населених пунктів та у питну воду. Радіоактивні речовини так званих «воронок», що утворились у рельєфі можуть проникати на сотні метрів вглиб грунту. У зв’язку з цим в Україні збільшився показник смертності серед населення, яке потрапило під вплив радіації.

За інформацією Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи за 20 років потерпілих 504117 померло, 106824 – визнано інвалідами і страждають від хвороб, які пов’язані з наслідками катастрофи, 2 млн. 500 тис. осіб змушені проживати на радіоактивно забруднених територіях.

Зараз вважається, що найбільш розповсюдженою хворобою, викликаною викидом радіоактивних речовин в Чорнобилі, є рак щитовидної залози та лейкемія, схильність до катаракти, серцево-судинних захворювань, різних онкозахворювань, збільшення кількості випадків патологій у дітей, а також підвищення рівня дитячої смертності.

Вагому допомогу в лікуванні дітей із забрудненої території надала Куба. Там понад 20 років наші діти отримували медичне лікування та оздоровлення.

Катастрофа на ЧАЕС нашкодила Рівненському Поліссю. Цю тему дослідив за більш як 15 років – кандидат географічних наук, магістр з екологіх та охорони навколишнього середовища Юрій Кушнірук. Зокрема, науковець зазначив, що колишні Дубровицький, Рокитнівський, Володимирецький та Зарічненський райони постраждали найбільше, а мешканці цих територій на собі відчули наслідки цієї аварії. За міжнародною класифікацією хвороб на півночі області ріст був за 10 років до 220%, а південніше – 100-150%. Науковець доводить: північні райони Рівненщини від Чорнобильської хмари отримали набагато більшу дозу опромінення ніж південні. Майже все населення отримало дозу радіонукліду-131, який сформував навантаження на щитовидну залозу. З нашого району більш як 500 дітей побували на оздоровленні у Німеччині, Бельгії, Польщі, Словаччині, Франції та Нідерландах, а також у таборах України за кошти обласної організації при підтримці Міжнародної Федерації Червоного Хреста.

В с. Трипутня проживають люди, які внаслідок Чорнобильської катастрофи отримали різні захворювання, стали інвалідами, чимало людей з подібними захворюваннями відійшли в інший світ.

Про одного з ліквідаторів на ЧАЕС, колишнього водія місцевого радгоспу, Данила Даниловича Міркевича хочу розповісти читачам газети.

Данило Данилович народився в м. Хабаровськ у 1953 році. Батьки його були із с. Великі Озера. У 1947 році їх як «ворогів народу» вивезли на Північ. Хоча батько у роки війни воював у партизанському загоні і був звичайним селянином, але за доносом сусідки до міліції, що буцімто він вкрав у неї сковорідку, був відправлений разом з дружиною і двома дітьми до Хабаровська.

По дорозі з голоду і холоду померли брат і сестра Данила Даниловича. Мати все життя плакала за втраченими дітьми, яких, навіть не похоронила. Їх прямо з поїзда охоронці викинули в полі.

– У 1957 році, після перегляду справи, ми повернулися у рідне село, – каже Данило Данилович. – Тяжко було. Після армії у 1973 році поїхав в Донецьк до старшої сестри, де жив аж до 1986 року. У цьому ж році повернувся додому та влаштувався водієм у радгосп «Трипутнянський».

Тут зустрів свою долю – дружина Данила Даниловича Галина Макарівна – знана в нашому краї людина. Довгий час очолювала одне з лісництв Дубровицького лісгоспу. а у 1987-му через військкомат був призваний і відправлений на ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії. Був водієм, перевозив радіоактивні відходи. Через деякий час різні недуги почали «атакувати». У 1995-му став інвалідом-чорнобильцем. Отак і живе із своїми «болячками».

– Прикро одне, –  каже Данило Данилович, 14 грудня – День ліквідатора на ЧАЕС, але мене ніхто і ніколи не запрошував на ці заходи. Наче мене й немає, ніби я й не працював там, не загубив своє здоров’я. Боляче, коли про тебе забувають.

Хочеться побажати Данилу Даниловичу міцного здоров’я та щастя ще на довгі роки.

Давайте будемо пам’ятати тих,хто загинув у чорнобильському пеклі, і нехай ніколи вже у людській історії не повториться Чорнобиль. Нехай земля зацвітає весною пишним буйством кольорів, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай миром і любов’ю повняться людські серця. Давайте будемо жити!

Тетяна КОВАЛЬЧУК, с. Трипутня.