Анатолій Кузнецький: «Бажаю всім відчути справжнє щастя»

 

Про дубровичанина Анатолія Кузнецького, ветерана АТО, ми розповідали у «Дубровицькому віснику» кілька років тому. Зокрема писали тоді й про захисника України Олександра Кузнецького та шановану маму цих братів Галину Павлівну. Жінка чекала синів з війни, молилася за них і була безмежно рада їх поверненню додому. Час біжить як ріка. Він змінює людей і їх долі. Напередодні міжнародного дня щастя я попросила Анатолія Кузнецького розповісти про зміни у його житті і його розуміння поняття «щастя».

Анатолію, нагадаймо читачам, як ви потрапили на фронт.

Я закінчив Дубровицьку школу № 3, потім навчався на кухаря-бармена на Івано-Франківщині. Відслужив у прикордонних військах в ЗСУ. До початку воєнного конфлікту на Сході працював на різних роботах у столиці. На війні з Росією був двічі, у 2015-16 рр. та 2017-18 рр. Служив у 92-ій та 28-ій окремих механізованих бригадах.

Перший раз я пішов до військкомату у 2014-ому. Вже й поїхав на навчання до Львова, однак, за станом здоров’я, мене повернули. А потім повістку вручили моєму братові Олександру. Я, як старший, вважав, що на війну повинні були забрати мене. І от моє прохання почули. У 2015 році я проходив навчання на Яворівському полігоні в смт. Старичі, а потім служив в 92-ій окремій механізованій бригаді. Мій шлях на Сході – Кримське, Волноваха, Авдіївка та інші населені пункти. У 2016 повернувся додому. Пішов служити у військову частину м. Сарни, а згодом знову поїхав на схід України воювати. Це було відрядження у 28-му окрему механізовану бригаду. Часто стояв на нульових позиціях, за кілька метрів від ворога. Цей період на війні для мене був значно складнішим, аніж перший. Всі на війні хотіли вижити, щоб повернутися додому. На жаль, є хлопці, які пішли на небо. Вічна пам’ять всім, хто поліг у цій війні, нашим побратимам.

Що найчастіше згадується з війни? Які спогади найбільш щемні?

Звичайно, про друзів. Там, на війні, перевіряються людські якості, іншими стають цінності. Війна оголяє характер кожного, навіть те, що було сховане далеко, виходить назовні. Я б не сказав, що війна робить жорстокою добру людину чи навпаки. Якщо раніше певні риси були в характері, то проявляться і на війні. Порядна людина і там буде чудовим другом.

Найбільш пам’ятним з війни назавжди залишиться і мій день народження, який святкували у 2017 році. Пригадую, як ми наварили тоді, 8 липня, картоплі з м’ясом і я пішов в бліндаж по огірки та помідори. Як повертався, то за 50 м від святкового столу попав під обстріл. Це була кулеметна черга. Я просто впав на землю. Над головою свистить. Падає на мене гілля. Це було посеред білого дня, десь о 14.30. Обстрілів у такий час раніше не було. Може, мій Ангел-Охоронець в день народження мене врятував. Подарував, так би мовити, ще один день народження.

Як змінилося Ваше життя після повернення додому?

Я б сказав, що воно після війни кардинально змінилось, бо я почав дуже цінувати життя. Як прийшов додому, то відслужив два контракти у військовій частині в Сарнах. Нещодавно, після закінчення контракту звільнився. У моєму життя відбулися прекрасні події. У мережі «Фейсбук» я познайомився з майбутньою дружиною Катериною. Вона також дубровичанка. А от зустрітися нам допоміг Інтернет. З жовтня 2019 року ми разом. Я щасливий, що маю таку розуміючу і люблячу половинку – свою красуню-дружину. Минулого року, на Іллю, вона подарувала мені донечку. Розумію тепер, що батьківство – це найбільше щастя. Разом з дружиною ми виховуємо трьох дітей. Я радий, що можу дарувати свою турботу і двом старшим Катіним дітям, нашим дітям тепер. Справжнє щастя – це сім’я. Нещодавно у дружини був день народження, я хочу, щоб вона завжди була щасливою та усміхненою.

Як любите проводити вільний час? Які маєте хобі?

Дуже люблю рибалку і ліс, мабуть, як і більшість поліщуків. Рибалити мене навчив покійний батько. Ще з десяти років він брав мене на Горинь і показував премудрості цієї справи. Тепер, при нагоді, я завжди рибалю, або на Горині, або на Старусі (фідерами чи спінінгом). Це здоровий спосіб життя, це чудове захоплення. Побути на природі, подумати та ще й спіймати риби – це прекрасно. Я дуже хочу передати дітям цю любов до поліської природи, до своїх захоплень. Взагалі, нам треба цінувати кожен день життя і мирне небо над головою. Дуже хотів би, щоб кожен, хто повернувся з війни, відчув, що таке справжнє щастя.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.