Наталія Жакун:

«Довіру треба заслужити»

Чомусь жінок прийнято називати слабкою статтю. Та хіба їм не під силу бути хранительками сімейного щастя, берегинями  затишку, турботливими мамами, господинями, красунями?! І водночас брати на себе відповідальність на серйозній роботі. У вправному поєднанні цих граней і є сила прекрасної половини. Напередодні жіночого свята поспілкувалась з Наталією Жакун – чарівною жінкою та   старостою сіл Колки, Заслуччя, Порубка, Велюнь та Загребля. І розпитала про перші враження на посаді, адже для Дубровицької громади старости – поки в новинку.

 

Про життєву науку

– Я родом із Заслуччя, але багато років живу в Колках. Тому вже прикипіла серцем до цього села і місцевих людей, – починаємо розмову зі знайомства з Наталією Петрівною. – Народилась в сім’ї простих трударів. Мама працювала на бавовняно-прядильній фабриці, а тато був кіномеханіком в будинку культури. Вони мене завжди вчили  залишатись людиною за будь-яких обставин, бути чесною перед власною совістю. Їхній життєвій науці стараюсь слідувати. 

 

Про 17 років в педагогіці

– З дитинства мріяла стати педагогом. І жодного разу не пожалкувала, що віддала цій професії стільки років. У школі я почувалась у своїй стихії і на своєму місці. Дуже люблю дітей. Коли переступаєш зранку поріг закладу і тебе зустрічають десятки оченят, біжать обіймати – це особливе щастя і неймовірний заряд позитиву. Закінчила Сарненський педколедж. Стала студенткою заочної форми РДГУ і одразу пішла працювати. Перші кроки на цій ниві робила у Великих Озерах. Згодом вийшла заміж. Після декрету потрапила на роботу до Миляцької школи. Там пролетіло 12 років, зітканих з уроків, шкільних свят та концертів, адже була педагогом-організатором і вчителем музичного мистецтва. З часом, напевно, втомилась від щоденного добирання. Захотіла попрацювати в своєму селі. В Колках якраз з’явилось місце завідуючої в садочку. А це моя університетська спеціальність – дошкільне виховання. Тому ще півтора року спробувала  себе у роботі з маленькими дітками.

 

Про зміну професії

– А як наважилась на такий крутий віраж в професійному житті? Скажу відверто, погодилась на пропозицію стати старостою не відразу. Довго вагалась, чи осилю відповідальність за п’ять населених пунктів. Боязко було переступати  поріг у невідомість, бо не розуміла, що за ним. Адже нова посада – це нові виклики і новий досвід. Втім віра і підтримка людей додали впевненості. За півтора року разом з чудовим колективом, батьками, благодійниками, за що їм безмежна вдячність, ми в садочку багато змогли зробити. Розмалювали непримітну будівлю, відремонтували аварійну доріжку, поставили огорожу, навели трішки лад. І я, напевно, відчула, якщо вийшло це втілити на маленькому клаптику для діток, то може вдасться зробити щось хороше і для сіл. Принаймні, дуже в це вірю.

Про виклики

– Перший місяць у ролі старости виявився непростим. Багато нової інформації, нових людей, емоцій, звернень. На плечі лягло чимало паперової роботи. Установи ліквідували, а їхні обов’язки поклали на нас. Довідки, повістки, соціальні виплати, субсидії…Довелось вчитись і у всьому розбиратись самим. Раніше приходити, пізніше йти додому. Але якщо взялись за таку роботу, значить мусимо справлятись. Дякую своєму діловоду за допомогу. А ще вдячна колишньому сільському голові Велюня, яка мене виручає та підказує. Навіть зараз не залишається осторонь. Людина мудра, з досвідом, все-таки стільки років очолювала сільраду. В неї є чому повчитися. Було б складно і без підтримки депутатів міської ради, на наші села їх два – Інна Ярмоліч та Станіслав Рожко. Їм також велика подяка. Мені завжди щастило на хороших наставників. На кожній роботі супроводжували люди, які давали безцінні професійні та життєві уроки. А я ніколи не боялась ставити запитання, шукати відповіді. Адже керуюсь мудрістю: «Запитати – це хвилинний сором, не запитати – сором на все життя».

Напевно, справжнім бойовим хрещенням для новообраних старост стала щедра зима. Снігова казка – це спочатку так гарно. Інший бік цієї краси я зрозуміла, коли з сьомої ранку почалась хвиля дзвінків. Але згуртувалися підприємці, небайдужі люди проявили ініціативу. Дуже виручила комунальна служба. Не раз транспорт давала. Мені й самій довелось на тракторі поїздити по засніженому бездоріжжю. Якось в неділю показувала дорогу комунальнику. А він такий втомлений був. Зізнався, що спав лише дві години за останню добу. Серце аж защеміло від образи, що в соцмережах стільки негативних коментарів пишуть, не цінують працю цих людей. Таким чином спільно змогли пережити заметіль. Все-таки у єдності – сила. Гуртом можна гори звернути, навіть снігові. Зараз треба наводити порядок. Весна надворі, все оживає, а отже хочеться, щоб було чистенько, затишно, красиво у всіх наших селах. Люди заслуговують жити в комфорті. Будемо працювати над цим.

 

Про критику

– У давні часи було віче – як народна форма впливу на владу, а зараз цю функцію певним чином перебрали на себе соцмережі. Почитати негатив теж корисно. Конструктивна критика допомагає розвиватись, змінюватись, бачити ситуацію з іншого ракурсу. Дає розуміння, що правильно робиш, а що ні. Тому на неї не ображаюсь. У кожного – своя точка зору. Всі ми різні, але мусимо чути один одного. Перше, з чого почала роботу, – об’їздила всі села, аби познайомитись з людьми, поспілкуватись, дізнатись, що їх турбує, почути проблеми. А у «Фейсбуці» створила спільну групу, де кожен має змогу висловитись. Попри різні погляди, постараємось стати одним цілим.

 

Про сподівання

– Не звикла загадувати далеко наперед і багато обіцяти. Хочеться просто  працювати і своїми справами виправдати надії людей. Довіру треба заслужити. Чи важко мені? Скажу, що нелегко. Будь-яка робота з людьми вимагає неабиякої витримки й самоконтролю. Але я по життю оптимістка, стараюсь у всьому шукати позитив. Сьогодні щось не вдається, значить – завтра обов’язково вийде. Хорошого і світлого довкола набагато більше, треба лиш навчитись це помічати. Тоді й негатив та проблеми сприймаються простіше.

 

Про щастя

– Кажуть, людина щаслива, коли з радістю йде на роботу, а з ще більшою – повертається додому. Я можу себе з упевненістю назвати щасливою жінкою, мамою, донькою. Щаслива, бо маю хорошу сім’ю, яка є моїм надійним тилом, підтримкою і розрадою. Щаслива, бо сама  люблю і люблять мене. На це заслуговує кожна. Тож напередодні свята бажаю неосяжного, щоденного та справжнього жіночого щастя вам, любі жінки. Несіть у світ любов, ніжність, красу та гармонію. Нехай перші промені весняного сонця дарують міцне здоров’я, прихильність долі. Хай ваш гарний настрій не залежить від пори року та погоди, а весняно на душі буде завжди.

Леся КОНДРАТИК.