З учителя – у столяри

На Дубровиччині є чимало вправних столярів. Напевно, наш край, багатий на ліси, заклав у гени любов до роботи з деревом. В умілих руках воно «оживає» та  наповнюється змістом. Але для цього потрібно вкласти в непримітний шматок деревини старання, хист та свою душу. Саме так звик працювати майстер Олександр Мисько з Людині. 

 

За освітою молодий чоловік – історик. Навчався на міжнародних відносинах в Острозькій академії. Трохи вчителював в Дубровицькому НВК, працював кадровиком у відділі освіти. Однак життя змусило його, як і багатьох молодих людей в нашій країні, шукати заробітчанського щастя за кордоном. Там він і відкрив у собі потяг до столярства, бо доводилося працювати з меблями – збирати докупи та встановлювати кухні і шафи-купе. Хоча хист до цього мав ще з дитинства. Залюбки  на уроках трудового майстрував шкатулки та полички. Та тоді й не уявляв, що колись всерйоз візьметься за це ремесло.

Перша серйозна робота Олександра – двоспальне ліжко, яке він вирішив сам собі змайструвати. Зробив  його з допомогою найпростіших інструментів – старенької циркулярки та дешевого електролобзика. Тепер же для втілення задумів у нього є ціла невеличка майстерня, де зібрав необхідний столярний реманент. Придбав навіть фрезерувальний верстат з числовим програмним управлінням, щоб вирізати декоративні вставки. Там панує особлива атмосфера творчості. Повітря наповнене ароматами дерева та лаку.  Постійно щось гуде, шумить, стукає... Одним слово, майстер «чаклує» над своїми виробами. 

Поки Олександр працює з дубом та сосною, але в планах  –збагатити свій робочий арсенал іншими породами дерева. Зараз  активно взявся за виготовлення торцевих кухонних  дошок. Запитую у столяра, в чому їх особливість?

«У торцевому кухонному атрибуті волокна дерева розташовані не паралельно до поверхні, як у звичайних дошок, а перпендикулярно. Тобто ми бачимо структуру деревини з торця. Завдяки цьому такі дошки міцніші та довговічніші, можуть вірою і правдою служити роками. Хоча їх створення – довгий і трудомісткий процес, потребує ручного шліфування та складання, але результат перевершує очікування. Для цікавішого дизайну додаю до них різноманітні вставки, наприклад, у вигляді тризуба».

Свою фантазію столяр наповну втілює у настільних нічниках, які робить з дерева та фанери. Вони у майстра найрізноманітніші: зоряне небо, романтичні серця, потішний ведмідь, метелики… Будь-якому інтер’єру додадуть затишку. Є у арсеналі чоловіка оздоблені дерев’яні вивіски на будинки. А ще корабель з фанери, що складається з більш як 80 деталей. Такий собі конструктор, який можна розібрати і знову скласти. Зараз працює над великим панно-світильником. 

«Можу надихнутись ідеєю якогось виробу, але втілюю його за власним баченням, – говорить співрозмовник. – Працювати за шаблоном не цікаво. В ході роботи  придумую деталі, фантазую – тут можна ще щось незвичне зробити, такий-то елемент додати, іншим прикрасити. Робота ця цікава, а тому й захоплює». 

У столярній справі важливі точність, чіткість, уважність, додає майстер. Під час роботи не треба відволікатися, адже варто десь помилитися на пару міліметрів, і виріб уже не вийде зібрати в потрібному вигляді. Всі нюанси і технічні деталі Олександр  пізнавав шляхом проб і помилок – столярній майстерності спеціально ніде не навчався. Але якщо маєш бажання і вмілі руки, то все під силу. 

Чимало ще у столяра задумок на майбутнє, та й енергії вистачить на все. Головне, переконаний він, не падати духом і впевнено йти до поставленої цілі, з любов’ю до справи, яку виконуєш. І звісно багато працювати, бо без щоденних зусиль нічого не вийде. 

«Як говорив відомий французький письменник Жуль Верн: «Робота– це моя життєва функція. Коли я не працюю, то не відчуваю в собі ніякого життя!». Тому де б не закинула доля, треба присвячувати себе тому заняттю, що приносить душевне задоволення і можливість реалізуватись».

Наразі Олександр не хоче їхати за кордон. Має бажання творити, жити, розвивати свою справу вдома, будувати майбутнє у своєму селі. Натхнення і успіхів йому у цьому.

 

Леся КОНДРАТИК.