На сторожі душевного спокою
Шолом
та екіпірувальний костюм захищають рятувальників від опіків та травм, але
безсиллі від інших наслідків стресової роботи, що руйнують зсередини. В таких
ситуаціях підставляють плече психологи, котрі також працюють в службі
«надзвичайників». Справа ця тонка і вимагає не лише фаховості, а й терплячості
та розуміння. Очолює рівненських «парамедиків душ», що бережуть внутрішню
рівновагу рятувальників, наш земляк. Дубровичанин Євгеній Білотіл – головний
психолог Рівненського обласного управління ДСНС.
Змалку Євгеній
Олегович мав бажання стати археологом. Втім доля розпорядилась так, що замість
артефактів, він досліджує глибину людських переживань. Щось символічне в цьому
таки є. А чому обрав фах психолога? Відповідає коротко і вичерпно – хотів
допомагати людям.
Професійний шлях розпочав з Національного університету
цивільного захисту в Харкові. Навчання у відомчому виші різниться від
звичайного закладу. Замість традиційного студентства – п’ять років курсантської
підготовки, замість гуртожитку – казарма. Форма, режим, розпорядок дня,
фізкультура, стройова – такими були будні навчання навіть психологів.
Старт своєї кар’єри пан Євгеній добре пам’яє. Після вузу
одразу підписав контракт і опинився на службі в Рівному. Це був переломний 2013
рік, що ознаменувався початком Революції Гідності. Далі в мирне життя українців
увірвалась війна. Тисячі переселенців змушені були покидати в зоні бойових дій
свої домівки. Саме з ними психологам ДСНС довелось багато попрацювати. Відтак
молодий спеціаліст ще навіть не встигнувши цілком адаптуватись до служби,
зіштовхнувся з сотнями життєвих історій, повних сліз та розчарування. Люди
лишали там все – звичне життя, майно, про яке дбали роками, близьких. Окрім
жаху в очах та відчуття безвиході, нічого в них не було, згадує співрозмовник.
Тому дуже важливою стала психологічна підтримка. Вислухати, порадити, допомогти
ділом і словом... Особливу увагу приділяли дітям. При кожній нагоді старались
відволікти та розважити, аби відновити їхній
психологічний стан.
Допомагали й атовцям, яких доставляли в госпіталі. «Важко
передати ті емоції, коли бачиш хлопців, які втрати руки й ноги. А тобі при
цьому треба їм щось пояснити, знайти правильні слова, підтримати», – каже
Євгеній Олегович. Такий початок роботи в ДСНС неабияк його загартував.
На відміну від цивільних, психологам служби
«надзвичайників» часто доводиться працювати так би мовити в польових умовах, в
осередку надзвичайної ситуації. Тож цікавлюсь у співрозмовника, який випадок з
практики особливо врізався у пам’ять?
«Так одразу важко щось виділити. Кілька років тому була
масштабна пожежа. Вогонь охопив у декількох місцях поверх гуртожитку.
Евакуювали близько 200 людей. Я тоді був єдиним психологом. Потрібно було
заспокоїти натовп, не дати поширитись істериці, втихомирити тих, хто розпускав
в маси паніку. Є хороший вислів: «Якщо не можеш зупинити натовп, значить треба
його очолити». Відтак прийшлось проявити свої організаторські здібності».
А що найскладніше в роботі? – далі запитую.
«Напевно, «переварити»
весь негатив. Психологи – теж люди. Часом і нам потрібна допомога після
того, як надивимось і наслухаємось всякого. Але така наша робота. В ній є свої
мінуси і свої плюси. Потрібно, щоб ця справа була до душі, інакше швидко
«перегориш». Треба розуміти почуття людей, мати внутрішню стійкість і бажання
допомагати, щоразу знаходити в собі ресурс доводити справу до кінця».
Найбільша частина обов’язків психолога ДСНС пов’язана
все-таки з особовим складом, підготовкою рятувальників до виконання роботи та
психологічним супроводом. Кожен ранок Євгенія Олеговича розпочинається з
публікації у соцмережі мотивуючої фрази, аби зарядити колег і користувачів
«Фейсбуку» на позитивний і продуктивний день. А ще він дає слушні поради, як
вчинити в тій чи іншій ситуації. Почитати дуже пізнавально.
Наостанок цікавлюсь, чому навчила його непроста професія?
«Залишатися людиною, незважаючи ні нащо. Є золоте
правило: вчиняй з іншими так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе. Життя –
одне. Його треба цінувати і щохвилинно наповнювати змістом і сенсом».
Леся КОНДРАТИК.
Немає коментарів:
Дописати коментар