Мені тут добре, але Батьківщину

із серця не вирвеш

Чарівна Яна Алтинташ (дівоче прізвище Климчук) вже кілька років живе у Стамбулі. Яна – випускниця Дубровицької ЗОШ №3, а також національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Наша землячка-красуня вийшла заміж за громадянина Туреччини і переїхала жити у цю сонячну країну. Разом з люблячим чоловіком Ондером та донечкою Мерєм Яна будує у Туреччині своє сімейне щастя.

Як почувається українка у далекій стороні, як сприйняла вона Туреччину і традиції цієї країни? Про це Яна розповіла «Дубровицькому віснику».

 

Яно, як Ви познайомилися з чоловіком, чим припав до душі турецький красень?

З майбутнім чоловіком ми зустрілись і познайомились в Україні, у Києві. Скажу чесно, він сподобався мені з першого погляду. Поспілкувалися, і я відчула, що це серйозна, цілеспрямована людина, яка розуміє життя, і на яку можна покластися. Мабуть, ці риси, а також вихованість, увага, чемність і припали мені до душі. Почали зустрічатися. Через деякий час майбутній чоловік запросив мене поїхати з ним в Туреччину. Ми переїхали до Стамбула. Тут і залишились, одружились. Стамбул (колишній Константинополь тур. İstanbul) – найбільше місто Туреччини. Це – єдине місто у світі, яке розташоване відразу у двох частинах світу – Європі та Азії. Це древній мегаполіс, який протягом своєї історії був столицею трьох великих імперій: Римської, Візантійської та Османської. Все це перетворило Стамбул в одне з найбільш захоплюючих міст світу з унікальним культурною та історичною спадщиною. Я рада, що живу у цьому прекрасному місті.

Напевно, не так просто було прижитися в країні, де зовсім інша культура?

Так, зміни у моєму житті відбулися великі. Але головне, що поруч була і є любляча людина, надійне плече. Спочатку я звикала, знайомилась з культурою, звичками, людьми, мовою. От вже майже шість років я живу у Туреччині, тепер можу сказати, що звикла, відчуваю, що тут мій дім, тут спокійно і комфортно. Але відзначу, як добре не було б тут, Батьківщину з серця не вирвеш. Дуже сумую за Україною, особливо за мамою і сестричками. Вони у мене найкращі. Добре, що тепер є можливості часто спілкуватися. Мама і середня сестра були тут, у мене в гостях. Їм дуже сподобалося у нас, однак мама зауважила, що українська кухня їй більше до вподоби, аніж турецька. Турецьку мову я вчу досі, але розмовляю нею вже добре. Знання мови – це, звичайно, великий плюс. Тутешню мову я вчила сама, по книжках та онлайн. Зараз займаюся трохи менше, в основному додаю в лексикон якісь  нові слова, граматику вже освоїла. Знання турецької – це для мене спілкування і розуміння життя довкола, це повага до мого чоловіка і його батьківщини.

Як сприйняли чарівну українку, майбутню невістку, батьки чоловіка?

Я хвилювалася перед знайомством з родиною Ондера, як хвилюється кожна дівчина, незалежно, де це знайомство відбувалося б. Але гарна родина мого чоловіка сприйняла мене  дуже добре. Тут традиційно підтримується тісний родинний зв’язок. Дядьки, тітки, брати, сестри кілька раз на місяць  збираються у когось з родини вдома на посиденьки, в основному на сніданок. З’їжджаються всі – це одна з основних традицій турецьких родин. Таке спілкування об’єднує, це – небайдужість до життя і справ своїх рідних.

Знаю, що у Туреччині живе багато українок. Чи маєте можливість спілкуватися між собою?

Так, українок тут живе багато, а також чимало дівчат, жінок з різних пострадянських країн. У мене є подруги з Білорусії, Молдови, Росії, Казахстану, звичайно, з України. Є різні групи в соцмережах, де ми спілкуємося, домовляємося про зустрічі. Я живу в комплексі, де багато будинків, кількість україно- і російськомовних тут більше ста чоловік. Отож, мені не сумно. Кожного дня ми зустрічаємось з подругами, гуляємо разом з дітьми, ходимо на каву, в гості. Проживши в такому оточенні,  розумієш, що не національність головне в людині, а її характер. Душа – це важливо, хоч, звичайно, чути рідну мову приємно. Ми всі чимось схожі, а водночас – індивідуальні. Мова спілкування у нас – найчастіше російська, діти теж спілкуються російською. Моя донечка також з ровесниками спілкується російською та турецькою. Ми вчимо і українську. Але дитина найбільше схоплює ту мову, яку чує у щоденному спілкуванні. Вдома ми з чоловіком і донькою спілкуємось російською. Українську чоловік теж розуміє. З Мерєм він розмовляє на турецькій.

Чи відвідує ваша донечка садочок?

Поки що ні. Хотіли віддати її у дошкільний заклад, але почалась пандемія. До того ж, державні садочки тут лише від чотирьох років діток приймають. Якщо хочеш раніше, тоді – лише приватний. Там – ціни недешеві, якщо перевести у гривні, то виходить на місяць приблизно 5700 грн. оплати за приватний садок. Ми ходимо на розвиваючі заняття, на уроки музики. Весною підемо на гімнастику.

За державний садок теж треба платити, але ціна десь на сімдесят процентів менша. Ще додам, що у Турції допомогу при народженні дитини дають одноразово, і то дуже мало. Приблизно 200-300 турецьких лір, це 25-30$. Це єдина виплата мамі і все.

Важливе питання для кожного –медобслуговування. Чи платне воно у Туреччині?

Медобслуговування тут хороше. Державні та приватні клініки обладнані за останнім словом техніки, надають послуги на високому рівні. Щоправда, якщо йдеш до державної лікарні, буває, треба після запису декілька днів або тиждень чекати чергу, щоб потрапити на прийом. В державних лікарнях все безкоштовно – прийом, аналізи, лікування.

Стоматологія теж є державна, можна безкоштовно лікувати зуби, але туди дуже великі черги.

Приватні клініки приймають людей зі знижкою 30-40 відсотків. якщо є страховий поліс. Мій чоловік, як працюючий, має такий. Він трудиться у сфері пожежної безпеки, продає системи сповіщення. Поліс поширюється і на мене з дочкою. Страховка покриває повністю всі види лікування в державних клініках і частково – у приватних. Всі, хто проживає у країні, зобов’язані мати загальну медичну страховку. Діти до 18 років, які перебувають на утриманні батьків, отримують медичну допомогу на підставі страховки матері або батька (таким надається необхідна медична допомога, незалежно від дотримання умов оплати страхового внеску і боргу за медичною страховкою). До педіатра  ми майже завжди ходимо в приватну лікарню.

Чим займаєтеся у вільний час? Можливо, маєте хобі чи десь підпрацьовуєте?

Звичайно, хочеться мати справу до душі і підзаробіток. Я пройшла тут курси і роблю красу для дівчат – брови та війки (ламінування). Не зважаючи на те, що у мене диплом  український міжнародного зразка, не хочеться йти працювати в офіс за спеціальністю. Та й за донькою ще потрібен догляд вдома. Тому я знайшла справу, що подобається мені, і те, чим я можу займатись вдома з дитиною. Знайшла альтернативну роботу для себе, якою задоволена.

Жінки у Туреччині і працюють, водночас є багато домогосподарок. Але в основному всі дівчата, яких я знаю, хоч і домогосподарки, але всі чимось додатково займаються. У всіх є хобі, яке не зобов’язує ходити щодня до офісу. Кожен проявляє свій талант: малюють, готують на продаж, в’яжуть, навчають діток, надають  послуги б’юті-сфери тощо. Кожна людина може знайти справу до душі, якщо захоче.

Українські жінки – це гарні господині. І на кухні, як правило, вони старанні і здібні. Що зазвичай куховарите вдома?

Готую традиційну їжу, значно частіше українську, аніж турецьку. Мій чоловік жив тринадцять років в Україні, тому наша кухня йому смакує, як і турецька. В меню, в основному, м’ясо та овочі. Не вживаємо свинину. Її тут рідко де можна знайти. Трішки розповім про турецьку кухню. Вона рясніє всілякими стравами з унікальними смаками та здатна викликати апетит навіть у вибагливого гурмана. Розмаїття м’ясних страв, рецептур з морепродуктів і овочів, солодощі та випічка на будь-який смак щороку завойовують серця (а правильніше сказати, шлунки)  мандрівників, які опинилися в країні. Багато турецьких страв досить калорійні, адже серед їх основних інгредієнтів часто присутні й м’ясо, оливкове і вершкове масло, борошно і рис. Їжу тут люблять смажити й запікати в печі, а багато десертів готуються у фритюрі.

Найголовніша традиція турецьких сімей –це сніданок, ми його разом готуємо в суботу та неділю. Можливо, ви бачили на фото, як виглядають турецькі сніданки. Це завжди дуже щедрий стіл –  яйця, сир, оливки, свіжі овочі, чай, варення, мед з маслом та різні булочки, бублики. Дуже смачно і ситно. В основному, після такого сніданку ми потім лиш вечеряємо. Такий традиційний перелік страв дуже зручний, бо коли збираються до тебе гості, не потрібно придумувати меню, особливо, якщо збираються на сніданок. І додам про чай. Тут традиційно п’ють багато чаю. Де б люди не були і куди б не йшли, завжди з собою вони мають чай.

Що нашій землячці на початках найбільше сподобалось в Туреччині, а що, можливо, й не припало до душі?

Найбільше сподобався клімат, море, сонце. Зима з  температурою – плюс 15 градусів. Правда, тут майже не буває снігу, але якщо дуже хочеться подивитись на сніг, можна з’їздити в гори. Радує розмаїття фруктів та овочів протягом року. Люди  тут доброзичливі, ввічливі, ставлення в основному дуже привітне, гостинне. Обслуговування – всюди хороше.

Спочатку не подобалось те, що люди бувають аж надто допитливими. Незнайома людина може запитувати, як ти і де живеш, чим займається чоловік, навіть, скільки він заробляє і багато інших особистих питань ставити. Це не зовсім приємно. Часто  незнайомці могли намагатись поцілувати чи гладити за щічку мою дитину, розчулено казати, яка моя донька гарненька. Але це до коронавірусу. Зараз все змінилося, звісно.

Спочатку я нервувала через таку перебільшену цікавість, було незвично. Але тепер вже звикла, просто зрозуміла, що люди такі відкриті та безпосередні.

Яночко, перепрошую за особисте питання, але якщо можна, розкажіть, як Ви з чоловіком ставитесь до релігії, що сповідуєте?

Ми поважаємо релігійні погляди, і жодним чином не впливаємо на релігійні уподобання один одного. Я вечеряю з чоловіком в Рамадан, а він смакує зі мною паскою у Великдень. Ми шануємо традиції наших народів, наші релігійні погляди – християнсто та іслам. Я рада, що в моїй сім’ї все складається саме таким чином.

Як облаштований побут у турецьких сім’ях?

Скажу про житло. Умови у всіх різні, але облаштування дуже схоже. Меблі – сучасні, стильні. Є вишукані і гарні дивани, крісла в залі, також окремо обов’язково стіл зі стільцями для прийому гостей і зазвичай маленькі столики для чаю. Килимів тут  не вішають, шпалери теж мало де бачила. Ми житло поки що винаймаємо. Більш-менш хороша квартира коштує близько 80 тис. доларів, це – недешево. Але є і дешевші варіанти, звичайно, і умови будуть гірші. Ми живемо в комплексі багатоповерхівок, де є охорона, басейн, спортзал, сауна, парки для прогулянок з дітьми. Всіма вигодами можна користуватись безкоштовно, кожен місяць платимо комуналку.

Як живе Туреччина в умовах пандемії?

У нас строгий карантин. Всі кафе закриті, лише торговельні центри з магазинами відчинені. В школи і садочки діти не ходять. Людям, старшим 65 років можна виходити лише з 10 до 13 години. Дітям, молоді до двадцяти років – лише з 13.00 до 16.00.

На вихідних нікуди нікому не можна йти, лише – в продуктовий магазин. Забиратися не можна, за прийом гостей у когось вдома – кожному штраф 3150 турецьких лір. На Новий рік також не можна було ні у кого збиратись і святкувати, запрошувати гостей, теж кожному штраф у такому розмірі. З 31 грудня до 4 січня також був локдаун. Тому в цьому році всі святкували Новий рік вдома. Ми поставили ялинку і прикрашали її всією сім’єю. Хоча родина чоловіка ніколи не ставила цього новорічного дерева, для багатьох такої традиції тут не існує.

Що побажали б землякам у ці святкові дні?

Побажала б щастя всім в новому році. Щоб кожен день був наповнений гарним змістом. Наприклад, любов’ю до рідних, до своєї малої батьківщини, дружбою, роботою. Перераховувати можна довго. Додати в цей список можна щось своє, важливе для вас. Я вірю, що все задумане збудеться.

Щиро дякую, Яночко, за цікаву розмову. Бажаю вашій сім’ї щастя у 2021 році.

 

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.