Світлана Белеля:  «Робота, творчість, квіти – то моя душа»

Світлана Йосипівна Белеля працює вчителем зарубіжної літератури в Людинському ЗССО. Шанована, досвідчена педагог дуже любить свою роботу і має чимало цікавих хобі. Сьогодні Світлана Йосипівна, на наше прохання, розповідає про себе та свої цікаві захоплення.

 

Люблю своїх учнів

Народилася я у Лютинську. Вчителем мріяла стати з дитинства. Будучи ще маленькими, з сестрами гралися в школу, навіть писала диктанти під диктовку старшої сестри (вона також вчитель). Педагогіка – це щось сімейне, бо батьки нас теж хотіли бачити вчителями і це стало реальністю. Закінчила Луцький педінститут, філологічний факультет. Люблю в своїй професії, звичайно, дітей, спілкування з ними. Люблю пошукову роботу щодо роз’яснення нових тем, люблю розповідати про життєві долі письменників, творчість яких вивчаємо.

Я працюю вчителем з 1988 року. Програма із зарубіжної літератури майже кожного року змінюється. Вона дуже цікава, окрім окремих творів, які дітям не до вподоби.

З кожним роком учні змінюються, особливо це стосується старшокласників. На жаль, тепер не всі учні люблять читати. Хоча душею діти добрі. Я думаю, що сучасні технології позбавили їх цьому.

 

Про все, чому серце радіє

Люблю читати українську та російську класику.  В житті захоплююся вишивкою. Я вишиваю з дитинства. Навчила мати. Вона дуже багато вишила, ткала рушники, полотно, вдома був «верстат». Під час вишивання співали. Я до цього часу зберегла велику любов до цього мистецтва. Вишила багато картин, рушників, серветок.

Обожнюю квіти. Не можу дочекатися весни, щоб за ними доглядати, вирощувати. Люблю землю, садити, сіяти, потім збирати урожай, а з квітів – насіння. Квіти – моя насолода. Чекаю весну, щоб знову засіяти грядку квітами. Насіння збираю, роздаю добрим людям, багато є багаторічників. З ранньої весни до заморозків тішуся їх красою. Вирощую різні квіти, їх не перерахувати.

Люблю слухати музику на самоті. Звикла до самотності, вона моя подружка. 8 років тому втратила чоловіка, помер від інсульту. Дочки в світі, тому розрадою для мене є спілкування з подругами, а їх багато. Читаю, пишу, вишиваю, готую. Люблю надзвичайно природу, вона завжди надихає мене на творчість. Люблю свою професію, вона зараз і завжди є стимулом жити, пізнавати, вчитися, спілкуватися, звичайно, не дає саму себе забути.

 

Монофони – жанр моїх віршів

Ще з шкільної парти любила читати. В сільській бібліотеці перечитала всі книжки. Дуже любила твори українських письменників. Завжди мріяла про спробу щось написати цікаве, просто для душі. Довгими зимовими вечорами, коли залишилася сама з собою, в самоті виник задум створити такі собі мініатюри-вірші, які називають гомофонами. Це мої роздуми про життя, про навколишній світ, про безмежну красу нашого краю. Пишу, коли є натхнення, коли душу переповнюють певні емоції. Моя творчість – моя розрада. Жанр моїх віршів – монофон. Це вірш, слова якого всі на одну літеру. Сама підбираю тему і згадую слова, інколи користуюся словником. Слова з’являються самі по собі. Навіть буває тоді, коли не можу заснути, роїться море різних думок. Встаю і пишу, щоб встигнути вловити ту прекрасну мить, коли прийшла муза. Найбільше люблю писати сільські етюди. Є твори про пори року, про їх багатство. Вони були одними із перших. Життя підказує теми.

Життя – це боротьба і треба намагатися завжди перемагати негаразди, які б вони не були. Завжди знаходьте розраду в тих речах, які дуже любите.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

 

 

До вашої уваги, шановні читачі, пропонуємо познайомитися з цікавою творчістю Світлани Белелі. Вражає композиція творів і багатий словниковий запас авторки. Читається на одному подиху.

Січень стартував сирістю, сльотою.

Сьогодні скорився снігопадам. Сіє сліпучим снігом.

Сільські садиби, сараї спочивають.

Скутий старий ставок. Спить спокійно, самотньо сад.

Скирти сіна, соломи срібляться на сонці від снігу.

Спритні синички смакують свіжим салом.

Січень - скарбник свят, символічних страв, сніговиків, санок,  сноубордів, сюрпризів.

Січню, сіяй своїм сяйвом.

* * *

Серйозний став світ. Спустошений. Сумнівне суспільство. Суєта суєт. Сум. Смуток. Страх. Сльози. Слабкість. Самотність. Складне становище. Снують сумні сни. Суттєво стомилася. Сивина. Спливають спомини. Сподіваюся на спокійний спочинок. Схиляюся перед старістю, але силкуюся стиха сміятися.

Скільки страждань!

Спасіння – струмінь світла, сонця, сотні спогадів!

* * *

Запізнилася зима, забарилася…

Загадка?

Змушує замислитися, задуматися.

Всі засмучені, зачекалися.

Затяте затишшя збентежує.

Зранку злегка земля замерзає. Злітаються зграйками зяблики. Завзято змагаються за зерно. Знімаються і злітають.

Затишшя…

Зненацька забіг у двір збуджений заєць, зупинився, злякався, знеможений зник.

Знову затишшя…

Завидна запалюю, щоб зігрітися. Закуталася. Зимно, зате затишно.

Захід… З’являються зорі. Затихає все…

Зимонько, залюбки запрошуємо тебе! Зачекалися!

* * *

Певно, пройшло півстоліття

(поза особистим)...

Пам’ятаю прощальне побачення. Парубоцьке, палке, проте полохливе.

Починалося просто. Перше побачення. Парк. Пахло полином. Припарювало. Повно перехожих. Прийшов підбадьорений. Півдня  пройшло піднесено. Поговорили, посміялися, погуляли парком. Потім пішки прогулювалися провулочками. Переповнювали приємні почуття. Принадний, принциповий, прискіпливий і прямолінійний. Поважала подібних.

Псувалася погода. Прожогом пролітали птахи, провіщаючи перешкоду.

Потім повістка, перон, потяг. Присяга. Північ.

Передусім переживала. Переписувалися. Потайки плакала. Передумувала, перечитувала.

Повесні перелітні птахи принесли пожвавлення.

Північні повстання припинилися. Поволі поверталися переможні повстанці.

Перон. Поранений Павло, поспішно прощаючись з побратимами, придивляючись, простував попереду. Побачення. Притулилися. Палкі поцілунки. Присягнулися повік прожити пліч- о- пліч.

Пробіг, промайнув, пролетів, як перелітний птах, час.

Підсумовую прожите. Поряд Павло. Поступливий. Правдивий. Посивів. Помужнів.

Прогулюємося парком. Проймають пахощі полину. Простір порушують птахи- провісники пам’яті про пережите

 

* До 102-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР

Українська держава відродилася

 

Злука означає об’єднання. Об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки – в єдину українську державу. Проголошення Акту Злуки відбулося 22 січня 1919 року в Києві на Софіївській площі, саме в період чергового наступу на Україну більшовицьких орд. Цей Акт навіки закарбувався в історію українського народу як величне національне свято. Це була вікова мрія українців на заході і сході – об’єднатися і мирно жити в єдиній українській державі.

Ця подія ознаменувала собою цілісність нашої землі та єдність наших прагнень на шляху до розбудови квітучої і заможної України, до європейської спільноти і колективної безпеки під парасолькою НАТО. Другого шляху в нас немає. Але на перешкоді в нас завжди ставала агресивна Росія і стає зараз.

 

Довідка про УНР. Українська Народна Республіка, Українська держава проголошена 7 (20) листопада 1917 р. ІІІ Універсалом (Актом) Української Центральної Ради (голова, президент М. Грушевський). Спершу формально у Федерації з Росією, а 12 (25 січня) 1918 р. ЦР ІV Універсалом проголосила незалежність УНР, а більшовики у січні-лютому цього ж року внаслідок інтервенції в УНР на з’їзді Рад Донецького иа Криворізького басейну в Харкові проголосили свою так звану Совєтську Українську квазі республіку, але німецько-австрійський наступ відновив Центральну Раду і її владу. Повалена переворотом гетьмана Скоропадського 29 квітня 1918 р. знову відновлена в листопаді-грудні 1918 р. антигетьманським повстанням під проводом Директорії (найвищий державний керівний орган УНР, голова В. Винниченко, згодом С. Петлюра), і 22 січня 1919 р. проголошена Злука.

Щоб не допустити відокремлення України від Росії, більшовики (як вже було сказано вище) вдалися до створення штучної Донецько-Криворізької Республіки, яка проголосила себе, що є частиною «загальноросійської федерації». На практиці ця «республіка» перетворилась у плацдарм для наступу совєтських більшовицьких військ на Українську Народну Республіку.

Почалась тривала боротьба за утворення української державності. На Україну посунули орди більшовицьких військ на чолі з головорізами Антоновим-Овсієнком і Муравйовим. Більшовицькі головорізи залили кров’ю Київ. Влаштували кривавий ленінський терор. Лише першого дня було розстріляно більше трьох тисяч ні в чому невинних киян. В такій обстановці була проголошена незалежна Українська держава, Універсал якої починався словами «Народе України! Твоєю волею, силою, словом стала на землі українській Вільна Незалежна Українська Народна Республіка».

Утворення ЗУНР. Державне відродження на західних українських землях – у Галичині, Буковині, Закарпатті, які входили до складу Австро-Угорщини відбувалися відокремлено, але під сильним впливом подій на Наддніпрянщині. І коли австро-угорська імперія, внаслідок повстання 1 листопада 1918 р. розпалась, то була утворена Західноукраїнська Народна Республіка, українська держава. До складу ЗУНР увійшли Східна Галичина, Лемківщина, Північна Буковина та Угорська Русь (Закарпаття). Столиця ЗУНР – м. Львів. Найвищим органом влади була Українська Національна Рада (УНР, президент Є. Петрушевич). Після Акту Злуки з УНР 22 січня 1919 р. північно-західні області УНР(ЗОУНР), внаслідок українсько-польської війни, опинилися у складі Речі Посполитої (Польщі). Так була утворена ЗУНР, населення якої склало 6 млн.чол. (71% українців, 14 – поляків, 13 – євреїв, 2% інших). Однак невдовзі Буковину захопили румуни. Закарпаття лишилося далі під Угорщиною, а західну частину Галичини окупували поляки. Євреї і німці лояльно поставилися до української влади, а поляки зайняли ворожу позицію. Від самого початку вели з Україною збройну боротьбу, яка проходила з перемінним успіхом.

Навіть із Злукою УНР і ЗУНР спокою для України не було. Суперечки та непорозуміння, чвари точилися між Заходом і Сходом, між галичанами і наддніпрянцями.

 

Українські землі УНР під більшовицькими окупантами

Так звана маріонеткова Українська Совєтська Соціалістична Республіка (УССР) (подібна до теперішніх ДНР і ЛНР) остаточно насильницько встановлена більшовиками на центральних українських землях у грудні 1919 р. Ми виділимо три періоди цієї більшовицької окупації. За першого періоду – в 1917-1922 рр. велася ще завзята збройна боротьба між українською державою, Директорією УНР і більшовиками-окупантами. Більшовицька окупація охопила тільки частину Наддніпрянщини і мала тимчасовий характер. За цей період більшовицькі орди тричі намагалися окупувати Україну і захопити владу. Третя окупація довела до руйнації сільського господарства, голоду, так званої «колективізації», «індустріалізації», «п’ятирічки», розкуркулення, ліквідації приватної власності, вільного ринку завдали Україні ще більших руйнівних процесів. Так почався другий (1922-1933 рр.) період більшовицької окупації.

Більшовицький уряд, Сталін почали арешти, засилання до концтаборів на Соловки, до Сибіру, на Далеку Північ. Це ще більше викликало стихійний опір селянства, для придушення якого Сталін вислав 30 тисяч головорізів-кадебістів. Організований катом Сталіним штучний голодомор у 1932-1933 роках забрав 8 мільйонів людських життів. Це була найбільша людська катастрофа України за більшовицької окупації, злочин, вчинений Москвою, з метою зламати волю українського народу. Світ знає дві такі катастрофи, вчинені над людьми – єврейський Голокост і український Голодомор. Боротьба більшовизму проти всього українського супроводжувалась фізичним винищенням. Третій період – 1933-1939 рр. – були продовженням кривавого другого. Після геноциду, застосованого до українського селянства, більшовицький терор продовжувався проти української інтелігенції, освіти, культури, звичаїв, духовності, просто до свідомих, щирих українців. У січні 1934 столицю України з Харкова перенесено до Києва.

Наприкінці цього періоду німецько-совєтський пакт про ненапад і таємна угода Сталіна з Гітлером про розподіл територій у Східній Європі (23 серпня 1939 р.) тільки прискорили початок Другої світової війни. Таким «щасливим» і «заможним» було життя України під більшовицькими окупантами за цей 21-річний період.

 

Українські землі під іншими окупантами

Ці європейські цивілізовані окупанти українських земель ЗУНР були зовсім не такими кровожерливими і україноненависними щодо українського народу, як ця дика азійська сталінсько-більшовицька орда на українських землях УНР. Це зовсім різні окупанти. Вони теж були проти самостійності української держави, але таких звірств та злочинів, як більшовики не творили.

Українські землі під Польщею. Внаслідок воєнних дій України з Польщею і більшовицькою Росією з 1919 р. під польською окупацією опинилися Галичина, Холмщина, Підлішшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Посяння, Лемківщина. В політичній історії українців під Польщею ми теж розрізняємо три періоди: 1919-1923; 1923-1930; 1930-1939рр.

Період повоєнної стабілізації (1919-1923 рр.). Він тривав 5 років до рішення Ради Амбасадорів (14 березня 1923 р.) про приєднання Галичини до Польщі. Польща на Паризькій мирній конференції зобов’язалася гарантувати українському населенню культурну автономію: право на свою мову, надання самоврядування трьом галицьким воєводствам – Львівському, Станіславському і Тернопільському, але на практиці ці гарантії всі на сто відсотків здійснені. Оскільки українці Галичини не визнавали польської влади, а польський уряд, із свого боку, проводив арешти, ув’язнення, ті чи інші заборони, але не геноцид чи голодомор, як це робив більшовицький окупант на східних українських землях: господарське, політичнне й культурне життя в Галичині проходило спокійно, без злочинів.

Другий період тривав сім років (1923-1930 рр). Стабілізація польської дійсності, мирне життя українців Галичини під владою Польщі вже їх не задовільняє, вони заявляють про незалежність, самостійність української державності, самостійної України і соборності всіх українських земель. І з цією метою вони вдаються до більш радикальних форм боротьби проти польської влади. У січні 1929 р. у Відні створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН) за самостійну Україну, але з приходом до влади в Польщі прем’єра Юзефа Пілсудського, польський уряд теж вдався до більш радикальних дій: арешти, репресії, заборона всього українського, залякування населення. Це все призводило до подальшого загострення українсько-польських взаємин. Настав третій (1930-1939 рр.) – період боротьби між політикою «нормалізації» і революційних дій, він тривав 10 років. У ці роки посилилась антиукраїнська спрямованість польської політики. Польща стала авторитарною державою. В цій ситуації українці намагалися дещо покращити «нормалізувати» українсько-польські взаємини, однак політика «нормалізації» не принесла значної зміни польського ставлення до українців. Дієвою силою у боротьбі проти польського шовінізму стає ОУН. Поляки й оунівці вдаються до крайніх заходів – вбивств з обох сторін. Поляки засуджують керівника ОУН Степана Бандеру до смертної кари, яка була замінена пізніше на довічне ув’язнення. ОУН відповідає революційними терористичними актами проти польської окупаційної влади. Це був період жорсткої помсти поляків і українців з обох сторін. Але так довго не могло тривати. Це було не потрібно ні полякам, ні українцям. І ОУН залишається на західних українських землях єдиною реальною дієвою політичною силою. Така ситуація залишається до приходу більшовицьких окупантів, але вже під маскою «визволителів» в 1939 р.

Українські землі під Румунією. Із середини листопада 1918 р. Румунія окупувала Буковину, ще раніше Басарабію. У складі Румунії опинилось більше мільйона українців. Проти румунізації відбувалися протирумунські виступи. Найбільшого національного переслідування зазнали буковинці. Для румунізації українців трактували за румунів, що забули «свою рідну мову», заборонялись українські організації, преса, але ця окупація не була такою агресивною, порівнюючи з більшовицькими окупантами. З 1938 р. перетворюється на авторитарну державу, в якій запанувала диктатура короля Кароля ІІ. Такою вона залишилася до 1939 р., початку Другої світової війни.

Українські землі під Чехо-Словаччиною (Закарпаття). Офіційно вважалося, що Закарпаття добровільно увійшло до складу Чехо-Словаччини, і йому забезпечено внутрішню автономію. Офіційною назвою окремого адміністративного краю до 1929 року була «Підкарпатська Русь». На чолі стояв губернатор. В той час на Закарпатті йшла боротьба між народовецьким (прихильники всього українського) і русофільським (москвофільським) таборами. Народовецький табір очолював Августин Волошин. З 1928 р. Чехо-Словаччину поділено на адміністративні краї, Закарпаття стає «Підкарпатським краєм» на чолі з крайовим президентом, що мав всю повноту влади. У 1930 роках український табір значно зміцнів і вимагав повної автономії. У 1938 р. Прага дозволяє створення автономного уряду на чолі з А. Волошиним. Але українці Закарпаття прагнуть ще більшого, вони намагаються побудувати Карпатсько-Українську державу у федеративному зв’язку з чехами і словаками. Празький парламент схвалив її конституційним законом 22 серпня 1938 р., але на заваді стала Угорщина і русофіли (прихильники Москви). Так що Карпатської України в складі Чехо-Словаччини не відбулося. В цей самий час москвофіли підтримали угорські плани захоплення Закарпаття.

Українські землі під Угорщиною (Закарпаття). Якщо Чехо-Словаччина, чехи і словаки були не проти разом з українцями жити в одній федеративній державі, то Угорщина, мадяри рішуче виступали проти постання Української держави на Закарпатті. Русомосквофіли порозумілися з мадярами щодо захоплення Закарпаття. Так, після арбітражу, 2 листопада 1938 р. у Відні (Австрія), південну частину Закарпаття (Ужгород, Мукачеве, Берегове) приєднано до Угорщини, а столицю Карпатської України перенесено до Хуста. Але, попри втрату частини Закарпаття, українці з ентузіазмом взялися за розбудову Закарпаття. Велику матеріальну допомогу їм надавала українська еміграція, ОУН. Але не так сталося, як гадалося. 15 березня 1938 р. угорські війська почали окупацію Карпатської України. Незважаючи на запеклий опір Карпатської Січі, угорці окупували Закарпаття, а президент і частина уряду виїхали через Румунію на еміграцію. Так Закарпаття опинилося під окупацією Угорщини.

 

Резюме. Через 102 роки ідея Соборності для України залишається актуальною. Розглянутий вище період найновішої історії України (а це 1919-1938рр.) – Україна між двома Світовими війнами, в якому відбулася Злука УНР і ЗНР, дуже вагомий і важливий для України. Але він ще не повністю вивчений і досліджений. Совєтська більшовицька фальшива брехлива історіографія однобічно і суб’єктивно висвітлювала і перекручувала історичні факти, вихваляючи загарбницькі кровопролитні орди в Україну «визволенням». Наші дослідники-історики ще мають більш детально  дослідити історію окупованих Україн діяльність української еміграції за кордоном. Вага еміграції була великою. Вона впливала на розвиток подій в краї, постійно була в контакті. Бо тільки тут політична дія і думка не були під забороною, не зазнавали переслідувань окупантів.

Порівнюючи перебування українських земель під іншими попередніми окупантами (Росією, Польщею, Румунією, Угорщиною, чехословацький «окупант» (а насправді, друг, приятель) виявився найбільш гуманним, толерантним і дружнім до українців. Цей «окупант» чехи і словаки не воювали з українцями, не тероризували їх, не ображали, не вбивали, не знущалися, як це робив більшовицький кривавий окупант, а поважали їхню гідність, миролюбність, добродушність, працьовитість, героїзм. Цей «окупант» багато що і чого збудував, зміцнював економіку Закарпаття, сприяв розвитку і гідному життю українців. Він був навіть не проти жити в одній державі, якби цьому на перешкоді не стали мадяри. А найбільш ворожим, кровожерливим і ненависним загарбником України і українського народу був тоді і є зараз більшовицький російський окупант. Його паталогічна ненависть до України не змінилась, підтвердженням цього є загарбання Криму, розв’язання війни на Донбасі. Слава Єдиній Незалежній Україні!

Михайло БОГОВИЧ, м. Дубровиця.