Надихають музика і подорожі
Красива,
талановита, харизматична. Саме такими словами я сказала б про
двадцятип’ятирічну дубровичанку Марію Захарчук. Дівчина працює на двох творчих
роботах і має дуже гарне хобі. Щоденно
по 5-6 уроків в музичній школі (викладає домру і гітару), а також до обіду, три
дні в тиждень – заняття з малечею в садочку. Моя співрозмовниця каже, що
спочатку більш хвилювалася за роботу у садочку, адже до малечі має бути
особливий підхід. Але Марійка його знайшла. Вона любить своїх учнів і вважає
кожного з них особистістю.
Розмовляємо
з Марією про сьогодення, переконуюся, яка працьовита і талановита у нас є
молодь.
Музику підкорила працею
– Народилась я у Дубровиці, – розповідає Марія Захарчук,
– тут пройшло дитинство, навчалась в Дубровицькій ЗОШ №3, згодом в НВК. Після
навчання повернулась в рідне місто на роботу. Влаштувалася в Дубровицьку дитячу
музичну школу та за сумісництвом у ДНЗ №1 «Теремок» – музичним керівником.
Зазвичай, коли люди чують, що я за професією музикант, то
очікують почути історію про мистецькі таланти, природній музичний слух та
композиторські здібності. Така романтика не про мене. Навчатися в музичну я
пішла не за власним бажанням, а тому, що туди ходила старша сестра. Батьки
також вирішили записати і мене. Оскільки від природи в мене особливих
здібностей не було, то брала музику працею. Своїми поступовими успіхами у
навчанні я щиро завдячую своїй вчительці – Придюк Ніні Адамівні, яка немало
витратила на мене сил та часу. Я дуже вдячна цій прекрасній людині за те, що
вона вкладала у мене свій талант і душу. Ніна Адамівна і зараз мені допомагає,
підказує, радить. Загалом, я працюю у колективах дуже хороших людей.
Після закінчення музичної школи я вирішила вступати за
спеціальністю «домра» в Рівненське музичне училище (РМУ). На вступних екзаменах
була конкуренція – 7 чоловік на одне державне місце. Я мало сподівалася, що
фортуна посміхнеться мені. Адже рівненські абітурієнти складали дуже сильну
конкуренцію і їх рівень підготовки був високим. Але Лакомська Людмила
Василівна, викладач домри, оцінила мою завзятість і трудолюбство і надала мені
перевагу на вступних. Так мене було зараховано в РМУ (РДГУ). На початках мені
здавалось, що в тій богемній атмосфері училища, я ніби не в «своїй тарілці». Я бачила,
як студенти постійно співають, диригують, ходять з інструментами і грають на
кожному кроці та легко підбирають різні мелодії на слух. Але я вирішила: брати
приклад і не відставати від кращих. Щоранку, о 6-ій, я вже сиділа з
інструментом і надолужувала всі прогалини. Самостійно почала опановувати
гітару. І щоразу заняття музикою мені подобалось більше і більше. Так я працею,
а не талантом брала цей вид мистецтва. Зараз я навчаю своїх учнів: не треба
опускати руки, коли щось не виходить, бо працею можна досягнути дуже багато.
Також на другому курсі музучилища я вступила до РДГУ на
бюджет (заочна форма) на історико-соціологічний факультет, спеціальність «історія». Я рада, що здобула вищу
освіту (професійна кваліфікація: вчитель історії та правознавства). Ще в школі
я захоплювалась історією і після випускного не могла вирішити, що обрати:
історію чи музику. Отож, одночасно
навчалася на двох спеціальностях. Повернувшись в Дубровицю, я влаштувалась на роботу в музшколу та
дитсадок. В обох колективах мене дуже привітно прийняли, я одразу отримала
новий досвід, нові враження, нові емоції від роботи з дітьми.
Подорожі додають неймовірних
вражень
– Всидіти на місці мені важко. Мене завжди вабили
подорожі. Я побувала в десяти містах України, а після відкриття безвізового
режиму ми з подругами одразу вирішили побачити світ. Зібралися непосидючі і
завзяті люди, і це прекрасно, коли є такі однодумці. Разом з ними я відвідала
різні європейські країни. Всі подорожі ми планували самі, без туроператорів.
Детально продумуючи шляхи, маршрути та витрати, запланували й шосту країну. Але
розпочався затяжний карантин. У цьому теж є плюсик. Мабуть, якби не карантин,
ми з подругами – Мисько Альоною, Ремезюк Ілоною та Білотіл Мирославою – не
почали б свої велоподорожі, адже всидіти в чотирьох стінах було нелегко.
Вже після перших велопрогулянок в сусідню Порубку та
Острівці нас важко було спинити. Рух, свіже повітря, мальовничі краєвиди і
заходи сонця, привітні люди та бажання побачити якомога більше – ось саме те,
що вабить і змушує сідати на двохколісного. І хоч наш транспорт не з
топ-новинок і не забезпечений найновішими велосипедними оснащеннями, це нас не
зупиняє. Особисто мій велосипед кілька разів ламався посеред шляху, на допомогу
приходили небайдужі селяни. Двічі мені лагодили цеп у Бережках, допомогли і
майстровим ключем його підкрутили, в Острівцях небайдужий чоловік полагодив
мені переднє колесо. Я дуже вдячна своїм помічникам. Жителі наших сіл привітні
і небайдужі до проблем зовсім чужих людей. Більшість дітей вітаються, а дорослі
з цікавістю запитують: «А звідки ви?», привітно вказують шлях і відповідають на
всі питання. Приємно бачити, коли діти зграйками на вулиці бавляться в ігри
мого дитинства, а не сидять у телефоні, а старші під вечір виходять на вулиці,
на лавочки, щоб обговорити останні новини. Це мені нагадує дитинство, тому що
зараз у Дубровиці таке трапляється дедалі рідше. Кожне село нашого району
по-своєму особливе, має свій колорит. Цікаво спостерігати, як в різних селах
по-іншому люди оздоблюють свої оселі, подвір’я. Чим далі від райцентру, тим
села цікавіші, атмосферніші та автентичніші. Особливу роль також відіграє
наявність водойми. Пейзаж і заходи сонця в таких місцях особливі. Ми з
подругами відвідали шістнадцять сіл Дубровицького району та одне Сарненького.
Плануємо не зупинятись. В першу чергу, побувати у всіх
населених пунктах Дубровиччини, а потім – в сусідніх районах. У велоподорожах
мене надихають і дубровицькі веломандрівники В’ячеслав Дулінець та Василь
Олексієвець, які теж долають чималі дистанції.
Шукайте щастя
у простих речах
– Музику слухаю під настрій і дуже різну, мені
подобаються різні напрямки в цьому виді мистецтва. Жалкую, що в сучасному світі
мало уваги приділяють класиці. Класичну музику варто популяризувати. Вона вічна
і несе божественну насолоду.
В людях ціную простоту, чесність, душевність. Мені до
вподоби позитивні люди, не зважаючи на всі складності ситуації, адже такий
настрій завжди передається оточуючим.
Надаю перевагу простому і зручному одягу, улюблене взуття
– кросівки. Прості речі у житті можуть робити нас щасливими, головне – цього
захотіти. Спасибі всім, хто розділяє мої захоплення, хто йде поруч зі мною по
життю!
Ось така цікава співрозмовниця-педагог напередодні
професійного свята працівників освіти розповіла мені про свою роботу,
відпочинок і мрії.
Спілкувалася
Люба КЛІМЧУК.
Немає коментарів:
Дописати коментар