У ЛИСТОНОШ АЛЬТЕРНАТИВА З’ЯВИТЬСЯ НЕСКОРО

У всіх представників цієї професії хороша пам’ять, вони обов’язкові, чесні, тактовні, дисципліновані, вміють вислухати та мають приємний оку охайний зовнішній вигляд. Їхня професія – взагалі не для слабаків і точно під силу не кожному. Їх витривалості та комунікабельності можна тільки позаздрити. І мова зовсім не про якихось загадкових спецагентів. Сьогодні ми поринемо в життя, напевно, найшанованіших людей на селі, посередників між світом друкованої інформації та її користувачів. Мова піде про працівників пошти. Про дружній колектив Колківського відділення зв’язку, який ось уже рік як очолює Галина Володимирівна Мороз, порадила написати сільський територіальний менеджер районної поштової структури Надія Євгенівна Костючок: «Ці дівчата заслуговують на найвищі оцінки не тільки до свята, а й в повсякденному житті. Вони як ніхто усвідомлюють високу місію поштового працівника та втілюють її в роботі».

…Особисто у мене вкарбувалася в пам’ять картинка з мого дитинства: бабуся чекає на листоношу. Щомісяця в нашу оселю приходила привітна Ярина Федорівна з пенсійною виплатою. Любила погомоніти з нею моя бабуся про останні сільські новини. Мені з легкої руки листоноші з бабусиної пенсії завжди перепадала передплата на якийсь цікавий дитячий журнал. Минули роки, але нічого не змінилося: я як і раніше з нетерпінням чекаю на візит своєї листоноші Світлани зі свіжою періодикою, вважаючи цю людину близькою подругою…

 Не тільки для мене, для багатьох, особливо літніх людей, листоноші нині не просто представники «Укрпошти», а практично єдиний основний зв’язок з навколишнім світом, можна навіть сказати, такі собі соціальні працівники, порадники та мало не сімейні психологи. Розказує Галина Володимирівна, що інколи не можна проїхати по селі. Їй з колегами, а в Колківському відділенні зв’язку працює ще три листоноші (Ніна Йосипівна Мазур, Наталія Володимирівна Арсенович, Світлана Андріївна Годунко) довіряють старенькі сокровенні свої секрети, біди та радощі. Звичайно, окрім безпосередніх посадових обов’язків, часто-густо доводиться виконувати поштаркам і досить незвичні доручення та прохання – комусь придбати ліки в аптеці, а комусь і нитку в голку засилити. «Ми допоможемо й субсидію оформити, і до Пенсійного фонду в разі потреби звернемося», - розповідає Галина Володимирівна. Для одиноких людей похилого віку, в оселі яких працівниця відділення поштового зв’язку є чи не єдиним гостем за цілий тиждень, – це шанс попросити про те, що вони вже самі зробити не в силі. У кожному населеному пункті листоноша, напевно, друга людина на селі після сільського голови, яка в курсі всіх справ територіальної громади, а що найважливіше – живе проблемами односельчан та намагається посильно підсобити у їх вирішенні.

«Ми обслуговуємо 503 пенсіонера, а ще скільки інших соціальних виплат здійснюється через поштове відділення, скільки посилок доставляємо. Тож всі користувачі – вже не просто наші клієнти, а хороші добрі друзі. Завжди намагаємося ввійти в положення кожного, виручити чи зарадити в біді. Особливо сутужно було людям в жорсткий карантин – ми ж не зупиняли роботи й тоді, тож постійно тримали руку на пульсі їхнього життя», – каже пані Галина.

Кажуть, що жінці стільки років, на скільки вона виглядає.  А й дійсно, хіба важливо, скільки тобі набігло, якщо на обличчі сяє усмішка, а в душі буяє весна? Саме такими жінками є чотири працівниці відділення цього поштового зв’язку. «Людині часто бракує простого привітного слова чи доброзичливої посмішки», - вважають дівчата-поштовички. А коли ти з добром, то й до тебе ставляться відповідно. І тоді відступають вік та хвороби. Як говорять самі листоноші, які обслуговують понад 1000 дворів сільчан, ніякі пандемії та літа просто не встигають за їхнім шаленим ритмом життя. Чотири дні на тиждень, в будь-яку погоду – вони рушають в дорогу, поспішаючи принести своїм землякам такі довгоочікувані приємні звістки. По дорозі роздадуть квитанції на оплату. Зберуть кошти за світло чи телефон, зроблять поповнення мобільного. А при нагоді щось ще підкажуть, порадять, чисто фізично десь підсоблять. Кожна з цих жінок проходить в день не менше 10 км, тягає чималі сумки із пресою та товарами першої необхідності і не за захмарні якісь зарплати. В поштовики йдуть не задля заробітку, але на яку ще роботу можна розраховувати на селі. Дівчата дякують і за ту, що мають. Це велике діло - мати в наш час якісь соціальні гарантії за спиною. Тож користуючись нагодою вітаємо цей згуртований колектив та всіх поштовиків Дубровиччини з Міжнародним днем пошти, який ми святкуємо щороку 9 жовтня.

Ще довго у цієї служби не буде альтернативи. Бо можна механізувати будь-які процеси, але жоден автомат не замінить живого спілкування і людської уваги.

Людмила РОДІНА.