пафос – це справді піднесення

Спочатку здивувалася, скільки багато на відпочинку людей з обмеженими можливостями. У нас же хвороба – це, як правило, той якір, яким ти назавжди прикутий в чотирьох стінах. Але бачу, інвалідність – це не вирок. В Європі в аеропортах, транспорті, магазинах, звичайно ж, готелях для людей з вадами руху, зору, слуху створено всі умови. В громадському транспорті можна вільно пересуватися на візочку, автобус облаштовано таким чином, що людина на допоміжних засобах пересування може вільно заїхати до нього самостійно. Мовчу вже про пандуси. Це тут як «гуд афтенун». До слова, вітатися тут прийнято всюди й з усіма. Ніби дрібниця, але приємна. В торговельній мережі побачила цілий відділ, де можна, піднявшись ескалатором з паркінгу, взяти в безкоштовну оренду візок для недужого покупця. Туалети в торговельних мережах – річ невід’ємна. У великих центрах вони є на кожному поверсі. Звичайно передбачені там окремі відділи для візочників.

Куди йде християнин у святковий час? Звичайно, до церкви. В Пафосі – їх велика кількість. Але ми обрали для спілкування з Богом храм Святих Безсрібників – це велична будівля, яка була закладена в 1980 році, а висвячена навесні 1994 року. Це також видалося символічним, адже в цьому році в мене народилися мої близнюки. В путівнику зазначалося, що в цьому храмі таїнства здійснюються в тому числі старослов’янською мовою. Проте вечірня служба, яку відвідали ми, була грецькою. Інтуїтивно все ж розумієш, де звучать основоположні молитви, повторюєш їх вже рідною. Я посоромилася робити багато знімків всередині – все-таки люди в церкві налаштовані на особливу хвилю і відволікати їх клацанням фотокамери було незручно. Тим більше було нас в храмі не так й багато – може десь з десяток вірян в загальній кількості. Кіпріоти святкують Різдво 25 грудня, хоча й сповідують Православне християнське вчення. Сама служба, хоч і незрозумілою мовою, все ж викликала особливе піднесення. Інтонація, з якою помічник священника читав Святе Письмо, чимось скидалася на медитацію. Трохи незвичним було, що в церкві не ставлять свічок, можливо, це тільки так на цій службі. Сам храм – дуже великий, після прогулянки під грозовим дощем там було дуже затишно. Кондиціонери підтримували комфортну температуру. Тут в церкві можна сидіти. Правда, стільці досить аскетичні – зі спинкою під кутом 90 градусів точно не задрімаєш, навіть сидячи. Та й духовний отець підкреслює всі основні церковні догмати особливим передзвоном.

Пафоська церква Agion Anargyron (Айон Анаргірон), що в перекладі і є Святих безсрібників, присвячена не тільки Святим Косьмі та Даміану, хоча саме ці імена відразу спадають на думку православній людині, а й цілій низці інших, аналогічних їм сподвижників. Крім всім відомих святих Косьми і Даміана, в число Святих безсрібників входять також мучениця Зінаїда Тарсійська, мученик Кир Олександрійський, великомученик Пантелеймон і мученик Трифон. Всі вони прославилися здатністю зцілення.

Але перш за все, це – грецька церква. І цим пояснюються деякі її особливості. Звичайно, у греків-кіпріотів і у «грецьких» греків - одна мова і одна віра. Однак в церковному плані це різні структурні утворення, і Кіпрська Архієпископія є такою ж автокефальною церквою, як Грецька (Елладська) Церква. Варто зазначити, що перша отримала самостійність в 431 р., а Елладська Церква тільки в 1850 р. (самопроголошення відбулося в 1833 р.); тому Кіпрська Архієпископія вважає себе прямою спадкоємницею Візантійської Церкви. Правда, Грецька Церква набагато багатша Кіпрської і матеріально допомагає своїй «старшій сестрі».

Зовні відмінності в храмах в зазначених Церквах проявляються не тільки в розмірах (кіпрські церкви, побудовані на грецькі гроші, істотно більші), але і в наявності двох дзвіниць. Це помітно, зокрема, на прикладі церкви Св. Безсрібників. Цей храм – один з найбільших (якщо не найбільший) в Пафосі. Великий центральний купол оточують чотири менші, що символізує Ісуса Христа і чотирьох євангелістів. Західний портал фланкирують дві високі п’ятиярусні дзвіниці, у яких два верхніх яруси відкриті; в них розміщуються дзвони; три нижні яруси мають здвоєні вікна. Такого архітектурного оформлення немає, якщо вірити путівнику, ні в одній кіпрській церкві (в тому числі, і в ХХ столітті). Здалеку цю церкву легко можна сплутати з мечеттю.

Всі п’ять куполів церкви Св. Безсрібників (а також дахи дзвіниць і апсид) покриті червоною черепицею. Для нас також трохи виклично, як для церковної будівлі.

Над верхньою частиною іконостасу встановлено Розп’яття.

Конха (ніша, напівсклепіння над вівтарем) прикрашена фрескою із зображенням Богородиці типу Оранта (з піднятими в молитві вгору руками), у якій на грудях у великому медальйоні представлений образ Ісуса Христа. Божа Матір оточена двома архангелами.

Незвично, як на мене, виглядає іконостас. «Наш» передбачає чітку «градацію» апостолів, пророків, святих, біблійних сюжетів. Тут іконостас має дещо інший вигляд.

Кіпріоти, як ви вже зрозуміли, на підйом важкі. Найбільше місцеві мешканці люблять відпочивати. Наприклад, в неділю закрито взагалі все, а банки та аптеки працюють лише по буднях, і тільки до обіду. Більшість магазинів закриваються о 5-6 годині вечора. Ми відпочивали в період новорічних свят, коли торгівля також бере тайм-аут. Але скидки в магазинах та бутиках – дійсно вражаючі, до 60-80 відсотків, нічого не скажеш, святкові.

Хоч Пафос за кількістю населення й містечко порівняно невеличке, однак територію займає чималу. Благо, транспорт громадський ходить регулярно навіть вночі. Вартість проїзду: півтора євро – разовий квиток і п’ять євро – денний. Нічна ціна – в два рази вища. Придбати квиток можна у водія, розрахувавшись карткою. Я це успішно робила з «приватівської». Місцеві водії – дуже доброзичливі, завжди вітаються, залюбки допомагають в подорожах знайти необхідне місце. При потребі взагалі зупинять автобус й посприяють пересісти на інший маршрут, що веде до визначних об’єктів, попросивши колегу попередити, де саме  виходити. Ще вразило, місцевих жителів рідко можна зустріти на вулиці, вони здебільшого пересуваються на авто, але при зустрічі там всі вітаються одне з одним, і посміхаються так мило.

А зараз, даруйте, така делікатна тема, як туалетна. Бо хоч як не крути, а туди навіть королі пішки ходять. Та зрештою, що природнє, це не може бути потворним. Звісно, активно мандруючи, мала змогу відвідати не один такий «заклад». Навіть на найвіддаленішому ранчо, де вчать верхової їзди, туалетна кімната – простора, з необхідними різними відділами: для джентльменів, леді, відвідувачів з обмеженими можливостями, дитячим. Напевно, там же обладнано пеленальний столик. Шикарні туалети в аеропортах – їх там безліч. Супер – в торговельних великих мережах, вони там просто розкішні. Що кидається в очі, ніяких принизливих надривань паперу на вході. В кожній кабінці того паперу по кілька рулонів. Мило та сушки для рук на різний смак. Надаєш перевагу паперовим рушничкам – є і вони. Для геть пікантних ситуацій є і душ. А скільки кумедних пояснювальних табличок підгледіла. На жаль, не одразу здогадалася їх фотографувати.

Я уже писала, що Пафос – це суцільний будівельний майданчик. Клієнта приваблюють в різний спосіб. В тому числі й дуже оригінальними рієлторськими конторами, розмальованими всуціль фресками «під старовину». Щодо цін на нерухомість – то вона коливається залежно від району. Будиночок з чотирма спальнями та трьома санвузлами вартує 190 тис. «юре». Квартирка – 90 тис. Вілла на першій лінії десь триста тисяч. Але тут вже передбачено, як годиться, басейн, будиночок для котів і паркінг звісно. В центрі будують лінію для рейкового вагончика на підвищенні. Практичне його застосування навряд чи має якусь транспортну доцільність. Але це ж туристичне містечко. Будуть використовувати в якості оглядового майданчика. У більшості будинків (за винятком житлових багатоповерхівок у великих містах) відсутній підігрів води. Натомість кіпріоти встановлюють на дахах резервуари з водою, які нагріваються сонцем.

Що ще з екзотичних цікавинок? О, пригадала ще один вражаючий факт – на Кіпрі зовсім не має залізниць. Точніше була одна, але вона не працює ще з середини минулого століття. Проте автошляхи тут просто шикарні. Рух, як і належить колишній британській колонії, лівосторонній. Досі близько двох відсотків території острова перебуває під контролем Великобританії – там розташовані військові бази цієї країни. Коли в Харборі (так в Пафосі називається район місцевого порту), я робила знімки, доброзичливі кіпріоти порадили не особливо «світити» британські військові кораблі. Щоб не було проблем згодом. Адже повсюдно в місті камери, і ти відчуваєш себе з незвички, як бактерія під мікроскопом.

Та все ж, зваживши всі «за» і «проти», я поверталась би в цю місцевість знову і знову. Просто хотілося відчути себе «в шкурі» цих вальяжних кіпріотів – прокидатися щодень із впевненістю в завтрашньому дні. Йти в завтра, як вони, поважно і велично, нікуди не поспішаючи… Шкода все-таки, що в мене нема тих інвестиційних кілька сотень євро, аби стати громадянкою цього завжди сонячного острова.