СЛОВО ПРО БАТЬКА

Третього травня зустрів свою дев’яносту весну Іван Андрійович ОВЧАРОВ. Батько великої родини, ветеран Другої світової війни.

Дев’яносту весну зустрічає, як дев’ятнадцяту. Пролетіли, прошуміли літа, як розгнуздані коні… А літа були нелегкі, і життя непросте.

У далекому 1925-ому в подружжя Андрія і Євдокії Овчар народилась друга дитина – хлопчик, мамина радість і татова надія. Назвали сина Іваном. Та недовго тішилась мама, не справдились батькові надії. Тяжка праця, підступна хвороба забрали один за одним і батька, і матір. Залишились двоє сиріток - 5 і 3 років одні-однісіньки на білім світі. Взяли їх на виховання далекі родичі за клаптик землі, яким володіли батьки. Тяжке те сирітське дитинство без маминої ласки, без батькової мудрої науки. Вже тоді малим хлопцем, Іван Андрійович добре знав ціну окрайця хліба. А запах кусочка сала, який взяв без дозволу, бо дуже хотілось їсти, і досі хвилює його.

Час збігав. Хлопець підростав і пробивав собі дорогу в життя. Закінчив школу, пішов вчитися в Сарненське ремісниче училище здобуваючи професію машиніста залізничних потягів. Тут його і застала Друга світова війна. Івану Андрійовичу на той час виповнилося 16 літ. Училище евакуювали на Донбас, а потім на Урал. На Уралі працював помічником машиніста на заводі з ремонту бронепоїздів.

Натерпівся всього: були і холод, і недоїдання, і важка праця. Коли виповнилося 18-ть, пішов на фронт. Воював мужньо, віддано за рідну землю, за свій згорьований народ. Під Кенінгсбергом був поранений в ногу, яка і зараз, через 70 літ, нагадує про лихоліття тих буремних, воєнних літ.

Велику Перемогу Іван Андрійович зустрів в Мюнхені. Після остаточного закінчення війни повернувся в рідну Дубровицю з численними нагородами за мужність і відвагу та прикульгуючи на ногу.

При складанні списків під час комплектування військових формувань хтось десь чи помилково, чи навмисно дописав дві букви. Такі були часи… Так солдат став Овчаровим.

Повернувшись з війни, добрий, скромний, роботящий хлопець приглянувся гарній дівчині Валентині, яка також виросла без батька. Створили сім’ю, збудували дім, посадили сад, народили і виховали двох синів і доньку, діждалися онуків. Здавалось би, що ще треба…

Та доля посилає вже немолодому Івану Андрійовичу нове випробування. Після тяжкої, невиліковної хвороби пішла з життя дружина, залишивши його з маленьким внуком-немовлям. Дочка в цей час закінчувала навчання в інституті. Але загартований в боях солдат не розгубився, не зламався від великого горя – вистояв. Працював водієм швидкої допомоги, виховував внука Женю, а діти допомагали йому, як могли.

Невдовзі доля ще раз посміхнулась йому, подарувавши добру, щиру працьовиту жінку – Даннусю. Так її звуть в Дубровиці, і знає її кожен. Вона підтримала чоловіка у важку годину, подарувавши йому щире співчуття, доброту свого серця. Наділена великим оптимізмом, мудрістю, толерантністю, Даннуся Федорівна зуміла об’єднати два зовсім чужі кревно роди в одну велику спільну родину. Тут немає твоїх і моїх дітей, внуків і правнуків, а всі вони – наші. Та ще й пра-правнучка діждалися. У нашій родині панує любов, злагода, взаємоповага. Бо є добрий, роботящий, на всі руки майстер – Батько та вправна господиня з великим щирим серцем – Мати.

Живуть собі вдвох вже 30 років, що виповнюється в рік батькового 90-ліття. Незважаючи на поважний вік, це подружжя в усьому дають собі раду самі. Там, у дворі, зразковий порядок, в хаті, як у віночку, де живе любов, злагода, добро і гостинність. А ще там є «чарівний» круглий стіл, за яким, скільки б не було гостей, всі поміщаються. А їх у них завжди багато, бо мають рясний родовід: три сини та три доньки, 13 – правнуків і 1 пра-правнучок.

Тож у цей щасливий день спасибі Вам, рідні, за ваше тепло,

За людяність, щедрість, безмежне добро.

За те, що зростили, за те, що навчили,

За руки робочі, за хліб на столі

Уклін Вам низенький, уклін до землі.

Бажаєм здоров’я міцного довіку,

Щастя і радості - повнії ріки.

Берег спокою нехай зігріває,

А горе завжди стороною минає.

З любов’ю, діти, внуки, правнуки  і праправнучок Максим.

Найкращі вітання з нагоди свята від голови РДА Сергія Киркевича передали  ювілярові представники районної організації ветеранів війни та праці Леонід Сулаєв та Петро Козоріз. В рядках поздоровлення від очільника району подяка за життєвий шлях та побажання добра, здоров’я та мирного неба.