З щоденника волонтерів

19 серпня, освятивши дари садів в Українській православній церкві Київського патріархату та отримавши благословення від настоятеля отця Данила та прихожан цієї церкви, ми зібралися в дорогу. Все як завжди: запланований маршрут, розрахунок часу, перебування в зоні, все сплановано. Виїхали… 20 серпня ми вже були в зоні АТО.

Перша зустріч – в с. Великомихайлівське, перетнулися тут з «мамою» Ларисою, нашою землячкою – народним героєм України, начмедом 5-го окремого батальйону УДА. Після міцних обіймів, а не бачилися ми більше ніж півроку, почали роздавати гостинці. Дуже раді були бійці освяченим яблукам, грушам та іншим плодам. А смаколики (чай, кава, солодощі, мед, мацики, помідори, перець, цигарки, згущене молоко, випічка та звичайна вода) розчулили наших бійців. Скаржаться, що дуже рідко дістаються до них волонтери, але солдати розуміють складність ситуації. Розповіли про напругу в зоні АТО, особливо на передовій, про брак таких простих речей як сітки, питна вода, шлункові та хлоровмісні пігулки, фрукти, овочі, турнікети, рації.

Відвідавши капличку, в якій проводить відправу капелан, побачили, що підсвічники зроблені з використаних набоїв та й ікон небагато. Нам зробили подарунок – амулет з набою. Подякували. Рушаємо далі. «Мама» просить берегти себе. Чути далеке відлуння градів.

20 серпня, 14.30 – Авдіївка. Блокпост, чекаємо, мають зустріти. А ось і зустріч. Слідом за військовою машиною ми рушаємо на «передок» до наших. Швиденько розвантажуємось та їдемо до хлопців, щоб поспілкуватися. Поруч медики, які раз-по-раз їдуть на виїзд. Усі серйозні, поранені їхні друзі. Мовчимо… Розмову починає «друг Ляпіс». Розповідає про війну, втрати. Ніколи б не сказала, що він росіянин. Красивий юнак з козацьким чубом приїхав до нас з Чити, а молода дівчина «Діва», їй всього 22, на передовій вже півроку.

Слухали, спілкувалися, перебивали один одного. Все… Пора рушати далі. Постріли частішають та гучнішають. До вечора плануємо заїхати на Бахмутку. Там безпечніше та й нас чекає там давно Сашко Восинський.

Їдемо, по лівий бік – нульові пости, а це значить, що будемо їхати по передовій. Здається, все так як заплановано: коксхімзавод, бетонка, далі… А далі ми, напевно, не там звернули. Гучні постріли заставили нас зупинитись. Вдивляємось в карту й не можемо зрозуміти, де помилилися.

Війна… Вибух за вибухом. Водій Олег Маркевич ховає свій жовтий бус за єдиним кущем, що ріс біля дороги (ситуація нагадує страуса, який сховав свою голову в пісок, а тіло ззовні). Напарниця-волонтер Світлана Руда тихо молиться. Після чергового пострілу втікаємо заднім ходом. Через декілька кілометрів прошу Олега розвернутися, вибухи стають глухішими. Їдемо… Довго блукаємо та розуміємо, що ми хороша мішень. Але Боже благословення нашого отця Данила та прихожан захищає нас.

Бахмутка. Знаходимо частину, телефонуємо. Виходить Сашко Восинський. О, та він не один. З ним Сергій Ващишин. Радість… Свої. Знову розвантажуємось. Сашко Восинський каже, що вже 4 місяці тут, а волонтерів у них ще не було. Прощаємось і їдемо далі. В темноті не так просто знайти дорогу, навігатор взагалі не туди веде. Де ми? Втомлені, без сну, ми більше не можемо їхати. Зупиняємось. Олег заснув в кабіні буса, а ми із Світланою Рудою – в багажному відділенні, стомлених сон накрив миттєво.

Проснулися, виходжу з буса й не можу зрозуміти… Так і є. ночували під кладовищем.

Через годину вирушаємо в дорогу. Додому… Проїхавши півдороги – починаємо знову планувати нову поїздку.

З послання, переданого напередодні Дня незалежності

Дорогие украинцы. Я, друг Ляпис, приехал в Украину из далекого Забайкалья (г. Чита) помочь вам побороть внутреннего врага и внешнего агрессора. Я 1,5 года на фронте оказываю медицинскую помощь на передовой и очень рад, что мне выпала такая возможность защищать такую прекрасную страну и такой прекрасный народ.

Я очень хочу, чтобы наконец украинцы стали украинцами – сильной и сплоченной нацией, а страна стала независимой. Не предавайте идей Революции. А я со своей стороны сделаю все, что зависит от меня.

Друг Ляпис, старший медик 5 ОБАПТ УДА

(Холоднюк Иван, 29 лет, Авдеевка).

Бійці, які воюють на Сході, вдячні за допомогу: директору Дубровицького ДЛГ В.А. Петренку, райдержадміністрації та районній раді, Івану Коржику, Сергію Лясковцю, Володимиру Юзьківу, Ігорю Шевчуку, Віктору Гумену, Олександру Карповичу, Ніні Кондрашиній, В. Вінтюк, Олегу Яцковцю, Г. Чирук, Сергію Опанасику, М. Хомич, Сергію Столярцю, Олені Герасимчук, Людмилі Крупко, Наталії Скобленко, Оксані Анісімовій, Світлані Красько, Миколі Дубінцю, Анатолію Ютовцю, Галабурда, Н. Томко, гуртові «У Андрія», магазинам – «Надія» та «Комора», райспоживспілці.

За звітом про поїздку в зону АТО 19-23 серпня ц.р.

волонтерів Світлани ПРАВНИК, Наталії РУДОЇ, Олега МАРКЕВИЧА.

Підготувала Яна Хрисанфова, студентка.