Висоцьку – 1010 років

Святкувати день села у Висоцьку – гарна традиція. А цього року ще й дата така – 1010 років (перша писемна згадка про Висоцьк датується 1005 роком). Хотілося зробити справжнє свято. Хоча  коштів було обмаль, але ентузіазм не залишив височан без розваг.

Як завжди святкування розпочалося з богослужіння в Свято-Успенській церкві.

На 11 годину всі бажаючі пограли в настільний теніс.

О 12 годині запланували малюнок на асфальті, тема: «Моє село – моя колиска». Діти з задоволенням взялися за цю справу. Для маленьких мешканців нашого села це свято було особливе, адже були запрошені дитячі атракціони, і малеча мала можливість гарно розважитися: пострибати на батутах, покататися з гірки.

Гарною традицією в нашому селі є прем`єра вистави. Цьогоріч аматори сцени підготували національно-патріотичну постановку – «Останній москаль». Працівники БК змінили трохи сценарій, і вийшла вистава з місцевим колоритом.

Головний герой – мажорний хлопець Валєра (Дубатовка Павло, учень ЗОШ), син московського олігарха – приїжджає у Висоцьк. Тут він змушений ховатися від працівників ФСБ і мафії, адже тато вкрав великі гроші. Дядько Іван (Дубатовка Оксана, вчителька музичної школи) не дуже радий приїзду московського гостя, але під тиском громади змушений взяти його жити до себе. Голова села – Василь Васильович (Хомич Стас, учень ЗОШ) був так розчулений тим, як Валєра читав вірш Т.Г. Шевченка «Мені тринадцяті минало…», що дозволив йому залишитися в селі. У Висоцьку москаль закохується у місцеву вчительку Ксеню (Савончук Олена, художній керівник БК). Через це в нього виникає конфлікт з місцевим парубком Дзюнею (Поляков Ігор, учень ЗОШ).

Дядько Іван зі своїм сусідом Богданом (Малько Марія, бібліотекар) придумують різні методи, як здихатися москаля. Але у них нічого не виходить, оскільки Валєра завжди викручується. Марічка (Зуза Ольга, техпрацівник БК) – жінка Богдана сприяє головному герою в цьому. І ось, нарешті, Ксеня і Валєра зрозуміли, що закохані один в одного. Та місцева бабуся Оришка (Сібіковська Наталя, завідуюча аптекою) повідомляє всім, що повертаються батьки Ксені і тітка Галя з Італії. Батько категорично заявляє,що згідний на будь-якого зятя, головне, щоб він був українцем, а не москалем.

Тітка Галя (Валентина Савончук) в цей час знайомиться з дядьком Іваном і між ними спалахує іскра кохання. Всю виставу – Штефко (директор БК), за сценарієм, місцевий бізнесмен, потрапляє у різні халепи, чим створює комічні ситуації. На запитання батька дівчини: «А де ж наречений москаль?» Ксеня відповідає: «Тату, у мене уже є наречений і не москаль, а місцевий і скоро він прийде до нас свататися!!!». Цим місцевим виявляється Штефко (якого Ксеня ну дуже попросила  ним бути, і він би відмовився, але ніжний поцілунок зробив свою справу). Тому, невдовзі, Штефко приходить свататися до Ксені і в цей же самий час Дзюня, набравшись сміливості, теж іде до Ксені в свати. Батько Ксені – Микола – розгублений і запитує: «Доць, то хто ж насправді твій наречений?». В цей час на сцену виходить москаль і відповідає: «Я!». Всі оторопіли… Роздратований батько хоче вбити москаля. Але тут у справу втручається дядько Іван і доводить, що Валєра – українець, адже і батько, і мати в нього місцеві. «А знаєте, що нас українців об’єднує? – говорить Іван, – Те, що ми вміємо чути один одного, і де б ми не були, наше серце завжди з ненькою Україною. Тому я вважаю, що Валєра має право на своє слово». Виходить Валєра і каже: «Ксения, я тебя не люблю, потому что любить можно колбасу и картину, а то чувство, которое я испытываю к тебе, вообщем ми называем его – Я тебе кохаю!!!». Всі розчулені і щасливі, батько Ксені теж врешті-решт погоджується, що Валєра – українець, і благословляє молодят. Ну і хеппі-енд – всі задоволені святкують весілля.

Отож, головна думка нашої вистави – ми всі українці і повинні гордитися цим. Потрібно підтримати нашу державу у такий нелегкий час і не впасти в зневіру, адже зараз – тяжкі часи. Та пам’ятаймо, якщо нам тяжко, то це означає, що ми піднімаємося вгору крок за кроком, мандруємо у краще майбутнє. Зернини національно-патріотичного виховання дали свої паростки, а які плоди ми зберемо, залежить від нас.

Особлива подяка за вечірню атмосферу свята Гладкому Олексію та Юрчуку Миколі, які додали нашому святу живої музики та гарного настрою. А також сільському голові С.І. Самку та місцевому депутату В.П. Савончуку за розуміння і підтримку культури в селі.

Олена Савончук, художній керівник БК.