Громада пишається вами

 

Минулого тижня на святі «Золота та срібна гордість Дубровиччини!» вшанували випускників-медалістів. Ведуча цього урочистого дійства, талановита Мирослава Перішко розпочала захід такими словами: «На рівні громади вже стало доброю традицією вшановувати наших випускників-медалістів. Хтось можливо скаже, що сьогодні не час для мрій, веселощів, святкування. Можливо. Але, якщо кожен з нас продовжує працювати, натхненно творити, здобувати наукові та творчі вершини, не опускати руки перед ворогом, бачити завтрашній день – мирним, з дитячим сміхом, відбудованими містами й селами, відродженими університетами України – то, безумовно, цими кроками ми наближаємо нашу Перемогу!».

Цьогоріч випускники-медалісти є у Дубровицькому навчально-виховному комплексі «Ліцей-школа», Дубровицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2, Селецькому закладі освіти імені Олега Ващишина, в Сварицевицькому опорному закладі, Мочулищенському, Орв’яницькому, Лютинському, Трипутнянському закладах загальної середньої освіти. Привітати медалістів та їх батьків прийшли Микола Миколайович Кухарець, заступник голови з гуманітарних питань, Ніна Іванівна Стасюк, начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Дубровицької міської ради. Вони побажали нашій талановитій молоді успіхів під мирним  небом України.

До учнівських наукових вершин громади долучилися 11 золотих та 4 срібних зірочки за числом учнів-медалістів випуску закладів освіти Дубровицької міської ради 2021-2022 навчального року.

На святі було висловлено щиру вдячність батькам випускників. Адже успіх наших медалістів – це безумовно і їх заслуга.

Позаду у наших випускників-медалістів – напружена навчальна, пошукова, дослідницька робота, участь та перемоги у творчих, екологічних, інтелектуальних учнівських конкурсах територіального, обласного та всеукраїнського рівнів, виклики дистанційного навчання у період карантинних та воєнних обмежень.

Для отримання грошової винагороди та подяки за високий рівень виховання дітей на сцену вийшли золоті медалісти та їх батьки:

– Давидчук Анастасія Володимирівна, випускниця Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа» та її мама Якимець Юлія Володимирівна; Земляна Олександра Андріївна, випускниця Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа» та її батьки Андрій Сергійович та Тетяна Володимирівна; Родзін Вікторія Сергіївна, випускниця Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа» та її батьки Сергій Анатолійович та Наталія Григорівна; Черпак Іван Михайлович, випускник Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа» та його мама Ірина Михайлівна; Булак Василь Вікторович, випускник Лютинського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів, та його батьки – Віктор Іванович та Валентина Андріївна; Чудік Катерина Сергіївна, випускниця Лютинського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, та її батьки – Сергій Миколайович та Наталія Анатоліївна; Шапор Юлія Олегівна, випускниця Мочулищенського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, та її батьки – Олег Володимирович та Людмила Миколаївна; Красько Вікторія Вікторівна, випускниця Орв’яницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, та її батьки – Віктор Данилович та Наталія Анатоліївна; Ващишина Леся Вікторівна, та її батьки – Віктор Павлович та Іванна Іванівна; Стасько Тарас Сергійович та його батьки – Сергій Миколайович та Ярослава Іванівна; Хомич Софія Михайлівна та її батьки – Михайло Петрович та Ірина Леонідівна. Ці троє медалістів – випускники Селецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Олега Ващишина.

Для отримання грошової винагороди, подяки за високий рівень виховання дітей на сцену запрошуються срібні медалісти та їх батьки: Калюх Павло Миколайович, випускник Дубровицького навчально-виховного комплексу «Ліцей-школа», та його батьки Микола Михайлович та Людмила Володимирівна; Котяш Олеся Олександрівна, випускниця Дубровицької загальноосвітньої школи освіти І-ІІІ ступенів №2, та її батьки – Олександр Анатолійович та Оксана Миколаївна; Сергійчук Леся Віталіївна, випускниця Сварицевицького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, та її батьки Віталій Іванович та Марія Іванівна; Чайковська Софія Петрівна, випускниця Трипутнянського закладу загальної середньої освіти, та її батьки – Петро Андрійович та Надія Миколаївна.

Участь у святі взяв Анатолій Білаш, представник Дубровицького центру комплектування та соціальної підтримки. Медалісти передали військовому прапор з найщирішими словами підтримки наших захисників: «Ми, випускники-медалісти 2022 року Дубровицької громади, дякуємо вам, наші рідні захисники України за те, що ми маємо змогу жити у своєму місті, у своїх домівках, навчатися у рідній школі, хоча й онлайн. Дякуємо за стійкість, мужність, відвагу, високий професіоналізм та героїзм. Передаємо вам символ нашої держави – український прапор з нашими вітаннями та побажаннями миру, добра, Перемоги! Все буде Україна! Слава Україні! Героям слава!».

Люба КЛІМЧУК.

 

 

Успіх хірургів дитячої обласної лікарні

 

Нещодавно вперше в області лікарі-хірурги дитячі Володимир Красько, Іван Деркач, завідувач діагностичного відділення Юрій Антощук, лікар-анестезіолог дитячий відділення анестезіології та інтенсивної терапії Юрій Мирончук та власне сам Микола Поліщук прооперували лапароскопічно перфоративну виразку дванадцятипалої кишки дитині, 17-річному пацієнту. Дорослим лапароскопічним методом вже давно роблять такі операції. А от дитині – вперше. Лапароскопічна хірургія – це спосіб виконати хірургічні маніпуляції та оперативні втручання, так би мовити – ювелірно, без розрізу живота. Хірург отримує доступ до органу через невеликі проколи. Всередину було введено лапароскопічні інструменти – відеокамеру та решту інструментів, якими ушивали виразку. Зсередини тіла пацієнта зображення передавали на екран монітора. Це дало змогу детально бачити органи та виконувати точні дії.

Отож, операція проведена шляхом використання сучасних мініінвазивних ендоскопічних технологій. Така операція є малотравматичною і швидко повертає пацієнта до нормального життя. Операція є добре візуалізованою, дає сподівання на менші ускладнення. Під час її виконання можна бачити усю черевну порожнину. Це дійсно один із сучасних методів лікувально-профілактичного процесу.

До речі, дитячий хірург Володимир Григорович Красько, це наш земляк із Дубровиччини. Неодноразово читала схвальні відгуки про цього лікаря від вдячних пацієнтів.

 

 

Діагностуватимуть туберкульоз за 77 хвилин

П’ять медичних установ Рівненщини отримали нове обладнання, що дозволяє діагностувати туберкульоз за 77 хвилин. Нове обладнання працюватиме і в Дубровицькому центрі первинної медико-санітарної допомоги. Відрадно, що наш центр поповнюється новою апаратурою, яка працюватиме на користь жителів Дубровиччини. Наші сімейні медики постійно докладають зусиль, щоб надавати пацієнтам високоякісні медичні послуги. Тепер поліпшується ще один напрямок діагностики. Як зазначила головний лікар КНП «Дубровицький центр ПМСД» Вікторія Островець, система GeneXpert – це дуже сучасна апаратура, вартість якої складає близько 600000 гривень. Проте наш центр отримав його безкоштовно завдяки реалізації гранту Глобального фонду для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією, виконавцем якого є Центр громадського здоров’я МОЗу. Цей апарат працюватиме для потреб усіх жителів колишнього Дубровицького району. Це тест на ампліфікацію нуклеїнової кислоти на основі картриджа для одночасного швидкого діагностування туберкульозу та швидкого тесту на чутливість до антибіотиків. Попередньо лікарі Мирослава Корень та Інна Воробей, медсестри Оксана Єрмійчук та Наталія Полховська пройшли онлайн-навчання щодо роботи на цьому апараті. Минулого тижня свої знання ці фахівці передавали колегам.

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, 90% населення України перебуває у зоні ризику зараження туберкульозом.

Багато інформації про туберкульоз можна почитати на сайті Рівненського обласного фтизіопульмонологічного медичного центру РОР, чимало інформації писали про цю недугу і наші сімейні лікарі.

Як наголошують фахівці, кращий спосіб розпізнати захворювання на початковій стадії – щорічно проходити флюорографію або робити шкірні проби (наприклад, Манту). Треба зважати на ранні симптоми захворювання. Про них трохи детальніше:

1. Кашель, який не проходить три тижні й більше. Якщо ви раптом почали покахикувати, нав’язливо і, на перший погляд, безпричинно, обов’язково зверніться до терапевта або зробіть флюорографію. Це один з найбільш яскравих і ранніх симптомів проблем з легенями, які викликає туберкульоз. Звичайно, у кашлю можуть бути й інші причини - наприклад, сезонна алергія або алергія на пил, хронічний бронхіт, занадто низька вологість повітря в приміщенні. Але це той самий випадок, коли краще перевіритися.

2. Дискомфорт у грудях. Необов’язково біль – це можуть бути неприємні відчуття при покашлюванні або вдиху. Якщо вони поєднуються з тривалим кашлем, це однозначне показання для візиту до терапевта.

3. Субфебрильна температура. Так називається дивний стан, коли жару начебто і немає, але термометр наполегливо показує 37-37,5°С. Субфебрильна температура, як і тривалий кашель, необов’язково сигналить про туберкульоз. Але ці симптоми в комплексі абсолютно точно говорять про необхідність проконсультуватися з лікарем.

4. Незрозуміла втрата ваги. Незрозуміла – це значить, що ви не змінювали спосіб життя, не обмежували раціон, не бралися побиватися в спортзалі, а вага поповзла вниз. Причому вперто і помітно. Це взагалі небезпечний симптом, навіть якщо не брати до уваги туберкульоз. Ми втрачаємо масу, коли організму бракує калорій. Якщо ми себе в них не обмежуємо, значить, їх з’їдає хтось або щось всередині нашого тіла. Це може бути що завгодно – від глистів та інших паразитів до пухлини, що швидко росте або розвивається внутрішнє запалення. Наприклад, туберкульоз.

5. Озноб, посилилася пітливість. Вам то холодно, то, навпаки, кидає в піт. Такий стан знайомий жінкам, які переживають або вступають в клімакс. Але якщо до цього вам ще далеко, він залишився позаду або ви чоловік, не залишайте припливи пітливості без уваги. Особливо показово, якщо в піт вас кидає ночами – так буває при розвиненому туберкульозі.

6. Зниження апетиту. Ви можете ще не здогадуватися про захворювання, а організм вже посилено намагається його подолати. І витрачає на це максимум доступної енергії, запозичуючи її в інших систем. Часто першою страждає система травлення – ми починаємо менше їсти, щоб не витрачати дорогоцінні сили на перетравлення їжі. Нез’ясовне зниження апетиту, навіть якщо воно не супроводжується іншими симптомами, – вірний привід прислухатися до себе і по можливості звернутися до терапевта.

7. Слабкість, швидка стомлюваність. З одного боку, це стан абсолютно природний – для тих, хто тяжко працює або поєднує роботу з вихованням дітей. З іншого боку, відчуття, що сили скінчилися і чомусь не хочуть відновлюватися, – чи не найпоширеніший симптом цілого ряду порушень, в тому числі й смертельно небезпечних. Так виявляють себе і серцево-судинні захворювання, і розвивається рак, і серйозні збої в обміні речовин, і уповільнена депресія, і горезвісний туберкульоз. Якщо лінь раптом стала вашим другим ім’ям, хоча ви ніколи раніше не вважали себе ледарем, як можна швидше зверніться до терапевта. Маєте такі  проблеми, то записуйтеся на консультацію до сімейного лікаря. Спеціаліст запропонує зробити потрібні аналізи. Можливо, причина нездужання зовсім не туберкульоз. А якщо навіть і він, то сьогодні це захворювання відноситься до виліковного (звичайно, коли процес не зайшов занадто далеко). Важливо лише раніше його виявити й почати лікувати. Не зволікайте. Будьте здорові!

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 

Уродженець Удрицька  забив дебютний гол та отримав порівняння з Роналду

 

Наш земляк Микола Кухаревич відзначився майстерним голом за бельгійській «Левен». 21-річний нападник поставив крапку у матчі проти «Шарлеруа».

 

На 90-й хвилині зустрічі футболіст найкраще зіграв після подачі з кутового та головою поцілив у ворота  суперника.

У підсумку – 3:1, перемога «Левена». Після поєдинку одноклубник українця Софьян Чакла привітав Миколу Кухаревича з голом, порівнявши його з зірковим Кріштіану Роналду.

Це дебютний гол хлопця у складі «Левена». Він виступає за цю команду на правах оренди, а його контракт належить французському «Труа».

 

 

Середина літа: свята на календарі

На літній календарний цикл припадає найменше свят. Це зумовлено насамперед господарськими потребами. Починають визрівати трави, овочі та збіжжя, а згодом надходять і жнива – найвідповідальніша пора для селянина. Недарма мовиться: «У жнива свят не глядять», бо «Один жнив’яний день рік годує». Тому хліборобам було не до святкувань. Літні селяни слушно казали: «Не той хліб, що в полі, а той, що в стодолі».

Кілька важливих для нас церковних свят припадає на середину липня. Серед них: Різдво Іоанна Предтечі (7 липня), день пам’яті святих апостолів Петра і Павла (12 липня), день пам’яті княгині Ольги (24 липня) та день пам’яті князя Володимира Великого (28 липня).

 

Різдво Іоанна Предтечі присвячене народженню Іоанна Хрестителя – одного з найвідоміших і значущих християнських святих. Пророк Іоанн Хреститель народився за 6 місяців до Ісуса. Народився він у літньої пари, яким з’явився архангел Гавриїл і передрік, що в старості у них народиться праведник і пророк. Іоанн Хреститель багато років жив у пустелі. У віці 30 років він став проповідувати християнство. Вперше зустрівши Ісуса, пророк Іоанн відразу сказав, що це і є Месія і Спаситель людства. Пізніше Іоанн хрестив Ісуса в річці Йордан. Іоанн Хреститель помер мученицькою смертю. Його вбили за наказом дочки царя Ірода.

В один день з цим святом відзначаємо язичницьку урочистість Івана Купала, яка тісно пов’язана з Різдвом Іоанна Предтечі. Цьогоріч через війну на свято Івана Купала не збиралися біля водойм і не святкували біля вогнища. Однак, працівники культури та аматори сцени громади порадували нас у соціальних мережах гарними відео та фотосюжетами про це свято. Одна з традицій: «У надвечір’я дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати й мусить бути з ним у парі на це свято».

12 липня вшанували апостолів Петра і Павла. Петро – перший з апостолів, хто визнав Ісуса Христа месією. Він очолив спільноту християн після Ісуса і лишив два послання Христовим послідовникам. Павло – колишній гонитель християн, який розкаявся та став палким проповідником християнства. Він написав 13 послань різним церквам і багато подорожував, поширюючи вчення Христа. Обоє були страчені за свої переконання: Петра розіп’яли на хресті, а Павла обезголовили. Проте завдяки їм християнство продовжило поширюватися й тому Петро і Павло уособлюють неперервну Церкву.

Після цього свята починався період весіль: вважалося, що пари, які одружилися в липні, будуть щасливі все життя. З цього приводу є легенда, яка (датується початком ХХ століття) про те, як Ісус з Петром людей парували. Йшли вони ланами, долами, полями, де саме почались жнива. Сонце пече, аж бачать: дівчина працює, не звертаючи уваги на спеку, на мандрівників, які привіталися: «Боже, поможи тобі, дівко». А та чемно відповіла та знов взялась за роботу. Петрові дуже сподобалась завзятість роботящої дівчини.

Далі мандрівники побачили під одною з копиць іншу дівчину, але та не переймалася жнивами, а солодко спала. По дорозі невдовзі почули Петро з Ісусом храп: біля воза, під ковдрою, що звисала, спав молодий хлопець. Мандрівники не стали і його будить, пішли далі. Аж ось знов поле, а на ньому пшениця колоситься, не піднімаючи голови працює парубок. Тут Петро і запропонував, щоб пари утворювались з обох роботящих або двох ледарів, на що Бог зауважив: «Ні, святий Петро, якщо спарувати ледацюг, то вони з голоду помруть, а поєднати роботящих, то вони попереду один одного будуть працювати. Треба зводити роботящого хлопця з тою, що спить під копною, а моторну дівчину з вайдою»… Так і повелося: Бог парує, а в сім’ях десь чогось та бракує…

19 липня вшановують праведну діву Юліанію Дубровицьку

Пам’ять про юну княжну Ольшанську-Дубровицьку, яка вважається покровителькою Волинської землі, помічницею у сімейних справах та захисницею поліських жінок і дівчат, вшановують двічі на рік – 19 липня та 11 жовтня.

Праведна діва Юліанія жила в першій половині XVI століття.

Після того, як Великий князь Ольгерд визволив Київ від влади татар, у ньому правила білоруська князівська династія Ольшанських(Гольшанських). Саме з цього знаного роду походила княжна Юліанія. Оскільки у князівському володінні було волинське містечко Дубровиця (Домбровиця), що на лівому березі річки Горинь, частина роду писалася як Ольшанські-Домбровицькі.

Юліанія була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського-Домбровицького. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, – відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.

Юліанія з великою повагою ставилася до священницького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя.

Вона прожила зовсім коротке життя. Упокоївшись у шістнадцятирічному віці (приблизно у 1540 році), вона залишила по собі пам’ять як про слухняну, чисту душею дівчину, котра з однаковою любов’ю ставилася до всіх своїх ближніх.

Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі.

Чесні мощі праведної Юліанії знайшли на початку XVII ст., коли печерським архімандритом був Єлисей Плетенецький,

Копаючи могилу біля Соборної церкви, ченці випадково натрапили на нетлінні мощі молодої дівиці. Її тіло було вбране в дорогий одяг, на пальцях рук виблискували золоті персні, на голові був дівочий вінець зі смарагдів. Герб князів Ольшанських і срібна дощечка з надписом вказували на те, що це була Юліанія Ольшанська. Від дотиків одного з послушників монастиря весь одяг покійної розсипався, залишилося тільки нетлінне тіло.

Святу Юліанію, убравши в новий одяг, поклали з південного боку Соборної церкви, але без почестей, як це належало б святій.

Через деякий час, коли на Київську митрополичу кафедру вступив святитель Петро Могила, йому в чудесному видінні з’явилася праведна Юліанія, докоряючи за нешанування її дорогоцінних мощей. Після цього київські ченці зіткали для неї дорогий одяг та зробили раку з прикрасами. За участю святителя Петра Могили мощі святої Юліанії було перенесено на нове місце в Соборній церкві.

Про дива, які сотворила Юліанія є одразу кілька легенд. Одна з них – до монастиря прийшов невідомий чоловік та попросив відкрити труну, щоб він міг помолитись святій. Коли це зробили, чоловік раптово впав та помер. Згодом виявилось, що це – злодій, який вкрав перстень святої Юліанії.

Друге боже знамення від святих мощів було 1667 року ігумену Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві Феодосію Софоновичу. До нього уві сні прийшла Юліанія, яка поцікавилась, а чому він не молиться та не вшановує її мощей. Тоді Феодосій кожен день молився святій Юліанії.

Ця православна свята вважається покровителькою Волині. Її моляться у випадку сімейних проблем та негараздів. Ми завжди асоціюємо Діву Юліанію з Дубровиччиною і завжди просимо заступництва цієї Святої.

У Дубровицькій громаді є два храми на честь Діви Іулянії: у Круповому (храм ПЦУ, священник Роман Котів), у Дубровиці (храм УПЦ,  настоятель о. Ростислав Андрієвський). Зичимо миру та благодаті цим парафіям та всім  нашим землякам. Хай праведна Діва захистить наш поліський і волинський край від ворога, даруючи нам мирне небо.

А свою розповідь про літні свята хочу закінчити віршем прекрасної поетки Ольги Грейнер-Савич, яка довгий час жила і працювала в Дубровиці. Сказано про літо у цих рядках дуже правдиво, тонко і душевно. Свята, овіяні смутком війни. Миру – всім нам, миру – в душі та Україні.

На Купала зозулине змовкло «ку-ку»,

Скачуть літа невтомнії коні.

Розстилають сушитись вінки часнику

Вже Петро із Павлом на осонні.

Рвуть намисто вишень ненажери-шпаки,

Буйні трави лягають в покоси.

Гріють бóки на сонці поважно грушки,

На трояндах – перлинами роси.

Вчать літати птахи жовтодзьобих малят,

Все по плану, на те воно й літо.

...А на Півдні та Сході палають поля,

Під розривами градів ридає земля,

І вмира незмолочене жито.

Упивається в душу сирени виття,

На вустах не змовкає молитва.

А ракети, як вóрони чорні летять,

Нищать все на шляху: і будинки, й життя,

України сини гинуть в битвах.

Чорним димом війни оповите

України теперішнє літо...

Люба Клімчук.

 

 

Боже диво: у дубровицькому храмі замироточила ікона

 

Християни завжди вважали, що через мироточення Господь  проявляє свою милість до людей, щоби зміцнити їхню віру та поселити в душах надію. Особливо у важкі часи. Відтак у різних куточках України після повномасштабного вторгнення рф почали мироточити ікони, являючи вірянам справжнє диво Божої любові та Його заступництва. Таке чудо нещодавно трапилось і в дубровицькому храмі Різдва Пресвятої Богородиці. 

Подробицями цього чудесного явища з нами поділився настоятель церкви отець Данило Ковташ.

 

«Божою милістю в нашому храмі замироточила ікона Спасителя Ісуса Христа. Під час перебування в Дубровиці військові часто заходять до церкви. І саме біля тої ікони завжди молилися кілька воїнів, ставали на коліна, ділилися зі Спасителем  сокровенним. Були захисники в храмі на службі і напередодні свого від’їзду на Схід. На жаль, на передовій разом з командиром воїни  потрапили під обстріл. Дякувати Богу, лишились живі, опинилися в госпіталі. І десь саме в той період ікона почала мироточити. Я думаю, це знак, що Спаситель взяв під опіку і цих воїнів, і наш край. А значить все має бути добре».

Дуже символічно, що написав цю ікону Колесник Олександр Володимирович – тато загиблого Героя Юрія Колесника. Олександр Володимирович навчався у видатних митців України та за її межами. Він створював ікони, розписував храми. Саме від батька успадкував непересічний талант і Юрій. Молодий митець лишив як спомин про себе багато прекрасних картин.

У церкві Різдва Пресвятої Богородиці дві роботи авторства Олександра Колесника. Ікону, яка замироточила, пожертувала сестра художника.

Отець Данило розповідає, що таке дивовижне явище у храмі відбувається не вперше. Кілька років тому сюди привозили копії ікон з Афону. І настоятель разом з вірянами на вечірній службі, напередодні свята Введення у Храм Пресвятої Богородиці, стали свідками, як на трьох іконах по черзі почало виступати миро.

Ще з давніх часів християнські хроніки фіксують дива ікон: вони нібито починають плакати, пускаючи сльози пахучою рідиною. Вченим досі складно пояснити, звідки на зображенні святих з’являється загадкова речовина. Неможливо зробити й однозначний висновок, у яких саме ікон спостерігається мироточення. Це можуть бути і ікони древнього письма, і сучасні. Більш того, відомі навіть випадки, коли миро текло не вниз, а вгору, всупереч всім законам фізики. І поки науковці шукають логіку, віряни впевнені – це знак Божий.

Отець Данило з перших днів війни молиться за мир та спокій в Україні, за нашу перемогу, за наших воїнів, за те, щоб кожен з них повернувся додому живим та здоровим. І у тому, що ікона замироточила, бачить добре провидіння:

«Вважається, якщо ікона кровоточить, то це поганий знак, а ось коли мироточить, то, навпаки, це на добро. Зараз Україна переживає складний час, проте Господь цим дивом промовляє до нас, що він поряд. А отже – щоб ми не опускали рук й вірили. Єднання та віра зараз вкрай потрібні. З нами Бог, а значить – перемога буде за нами».

Леся Кузьмич.

 

Івана КЛЮЙКА нагороджено орденом

«За мужність»

 

Указом Президента України № 460/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі серед інших захисників нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Івана КЛЮЙКА –

старшого солдата, уродженця села Орв’яниця.

Начальник Сарненської державної адміністрації Олександр Кохан написав про наших захисників так: «Мужні воїни і щирі патріоти, які боролися за мир і спокій кожної української родини та за світле майбутнє Батьківщини.

Їх імена назавжди будуть вписані в наші серця та історію нашої держави».