у небо йдуть найкращі

27 березня у Миляцькій громаді попрощалися

з гідним, прекрасним сином-патріотом

нашої країни –

Валерієм Охмаком. 

На сайті громади написано:

«Україна втратила ще одного сина, патріота, героя, який захищав її вже неодноразово.

23 березня, близько 20.00, відбувся обстріл позицій, де ніс службу наш односельчанин, мужній та сильний воїн, герой України – Охмак Валерій Степанович.

Внаслідок обстрілу, Валерій Охмак загинув на місці, отримавши рани несумісні з життям.

Він віддав своє життя в бою за Україну та її волю, за свою родину і за кожного з нас. Співчуття рідним загиблого захисника України. Це велика втрата для кожного, біль від якої неможливо заглушити.

Найкращі з кращих падають від куль, грудьми своїми землю прикривають…

Вічна шана і пам’ять захиснику України! Герої не вмирають!».

 

25 березня  під час ворожого обстрілу біля населеного пункту Червона Долин Миколаївської області

загинув військовослужбовець Збройних Сил України

Придюк Іван Іванович

з Крупового.

З перших днів брав безпосередню участь в бойових діях проти російських окупантів біля Миколаївщини. У ці скорботні дні вся Дубровицька громада глибоко сумує та співчуває родині героя Івана, нехай Господь Бог допомагає вам перенести цей важкий біль втрати рідної людини. Світла пам’ять про Івана Придюка назавжди залишиться у наших серцях.

Слава Україні! Героям слава!

 

Невидимий біль огортає душу… Непоправна втрата… Загинув наш працівник ПРИДЮК Іван Іванович, який брав безпосередню участь у бойових діях та боронив нашу державу від наступу агресора. У перші дні війни Іван Іванович добровольцем пішов у лави Збройних Сил України.

Добра, чуйна людина, дбайливий сім’янин і господар, відповідальний працівник. Завжди брався за будь-яку справу, яку йому доручали, бо мав «золоті руки». Любив свою родину і з повагою та теплотою говорив про своїх односельців. Товариський, мудрий і розсудливий, гарний співрозмовник, людина щирої душі – таким Іван Іванович залишився в пам’яті всіх тих, хто Його знав і кого Він так любив.

Дорога родино, близькі, знайомі! Прийміть глибокі співчуття з приводу важкої втрати – смерті Героя. Ми поділяємо ваше горе і висловлюємо щирі слова підтримки у ці скорботні дні. З вами сумує рідне село і вся Україна. Світлий, добрий спомин про захисника України назавжди залишиться в наших серцях та спогадах Його побратимів, родичів і земляків.

Нехай Господь прийме Його душу, а земля буде пухом! Царство небесне, вічна і світла пам’ять Вам, Іване Івановичу!

О, скільки їх в обіймах у небес!                  Озветься болем в серці кожен хрест:

О, скільки душ, загублених безвинно!       – Ти не забудь про мене, Україно! 

З глибоким сумом, трудовий колектив Крупівської ЗОШ І-ІІ ст.

 

 

Як впоратися зі стресом

і подолати тривогу під час війни?

 

Стрес – це будь-яка надлишкова вимога до нашого мозку або фізичного тіла. Люди можуть «стресувати», коли потрапляють в соціально-некеровані людиною умови. Відчуття стресу може бути викликано подією, яка змушує відчувати себе невпевненим у своєму майбутньому або розчарованим. Тривога – це почуття страху або занепокоєння, може виникнути у людей, які не в змозі впоратися зі значними стресовими факторами в своєму житті.

Стрес і тривога не завжди погані. За короткий термін вони можуть допомогти нам подолати складну або небезпечну ситуацію.

 

Як проявляється стрес і тривога в нашому тілі?

Стрес і тривога можуть викликати як фізичні, так і психологічні симптоми.

Поширені фізичні симптоми включають: біль в животі, напруження м’язів, головний біль, прискорене дихання, прискорене серцебиття, пітливість, тремтіння, запаморочення, зміна апетиту, проблеми зі сном, втома. До емоційних симптомів можна віднести: відчуття майбутньої приреченості, паніка, нервозність, труднощі з концентрацією уваги, дратівливість, нестійкість настрою, нераціональний гнів або занепокоєння. Люди, які тривалий час переживають стрес або тривогу, можуть мати негативні наслідки для здоров’я.

Як побороти стрес під час війни?

Пийте більше чистої води, часто і маленькими ковтками. А от вживання міцного чаю, кави та енергетичних напоїв варто обмежити.

Їжте щось легеньке, навіть якщо немає апетиту: бульйон, вівсянку, сухофрукти.

Час від часу робіть руханку: покрутіть головою туди-сюди, зробіть дихальні та легкі фізичні вправи, самомасаж.

Давайте очам відпочити: переводьте погляд в різні боки, закрийте очі долонями на декілька секунд.

Дуже добре допомагають відволіктися та заспокоїтися вправи для дрібної моторики: рукоділля (викладання картин з мозаїки, бісероплетіння тощо). Або просто перебирайте крупу.

Грайте з дітьми та домашніми улюбленцями, гладьте їх, обіймайтеся!

Як знизити тривожність?

1. Прийняття ситуації

Прийняти ситуацію, якою вона є. Як би важко це не було. У нас триває війна. Чим більше ми будемо опиратися ситуації, тим важче буде нам самим. Опиратись потрібно ворогу, а те, що маємо ту реальність, яку маємо, треба прийняти.

2. Їжа та заспокійливе

Можливо, прийміть заспокійливе. Не забувайте їсти, бо під час стресу зазвичай не хочеться, але треба.

3. Дихальні вправи

Дихайте глибоко, якщо відчуваєте, що починаєте панікувати, це допоможе організму знизити тривогу. Дихайте за правилом квадрату: на 4 рахунки – глибокий вдих носом, далі на 4 рахунки – затримка повітря, наступні 4 рахунки – видих через рот, останні 4 рахунки – затримка дихання. Зробіть таких 3-4 повтори. Подбайте про свій організм. Ви маєте його наповнити киснем.

4. Допомагайте тим, хто поруч

Попіклуйтеся про тих, хто поруч, це дозволить зайняти мозок конкретними діями, а не накручуванням себе поганими думками. Це піклування може бути про свою родину, або виходити за межі родини. Допомагайте тим, кому можете допомогти, це буде корисно не тільки для інших, але й буде своєрідною терапією для вас самих. Подумайте, чим ви можете бути корисними в нинішній ситуації. Роботу сплануйте так, щоб рухатися покроково, та тримайте увагу на невеличких послідовних діях. Це дозволить мозку з паніки перейти в ритм контролю ситуації.

5. Уявіть майбутнє, в якому все гаразд

Наступним кроком підтримайте свій психічний стан. Цю практику ви можете зробити також разом зі своїми дітьми увечері. Їм теж зараз дуже лячно, незалежно від віку. Намалюйте собі в уяві картинку, як ви проводите час вже після закінчення війни. Тільки не малюйте собі конкретних дат, типу через день, 2 тижні, місяць. Ніхто не знає, коли це закінчиться, але якщо у вашій уяві буде картинка того, як ви зі своєю родиною проводите час після закінчення війни, то це буде гріти та мотивувати зараз. Наприклад, уявіть, як ви п‘єте чай і обговорюєте звичайні побутові речі або уроки.

6. «Тут і зараз»

Розв’язуйте проблеми в міру їх надходження. Не думайте про всі проблеми одночасно. Наприклад, якщо зараз треба запастись водою і пройти в бомбосховище, то зосередьтеся на конкретних діях і не думайте про якісь інші складнощі в майбутньому. Спробуйте подумки просканувати власне тіло: що відчуває на фізичному рівні голова, шия, спина, коліна… Зосередьтеся на цьому моменті «тут і зараз», це допоможе організму увімкнути захисний механізм самокорекції.

Яна ЯКИМОВА, психолог.

 

 

Як побороти синдром фантомної сирени: поради психологів

 

Війна та хронічний стрес мають сильний вплив на нашу психіку. З того моменту, як ми почули першу сирену повітряної тривоги, наша «внутрішня тривога» не вимикається, змушуючи дослухатись до кожного звуку й шороху. Фахівці попереджають, що за таких обставин можлива поява синдрому фантомної сирени – стану, коли у повній тиші людина чує звуки сирени, хоча насправді їх немає.

 

Чи це нормально?

Спеціалісти кажуть: абсолютно нормально. Поява цього синдрому є цілком природною реакцією нашої психіки на стрес. Головна задача – мінімізувати симптоми, щоб бути в тонусі та мати змогу схвалювати швидкі рішення і діяти ефективно в разі чого.

 

Що потрібно з цим робити?

Повернутися до реальності. Зосередьте свою увагу на маленьких діях, які допоможуть відчути реальність. Наприклад, можна вголос назвати предмети, які бачимо довкола, вимити обличчя або руки прохолодною водою, провести самомасаж, похлопати себе, ніби привести в почуття. Відчути себе тут і зараз. Сказати тому, хто поряд, про свої відчуття, переконатись в їх фантомності.

Закрити  базові потреби. У час постійного стресу це може бути складною задачею. Однак, якщо у вас є можливість, спробуйте трохи поспати, поїсти теплої їжі або випити чаю, обійняти тих, хто поруч.

Відпочити від інформації. Виключіть новини та відкладіть телефон принаймні на певний час  (заздалегідь попросіть близьких зателефонувати вам у разі тривоги).

Розробити  план. Симптом фантомної сирени може виникати від відчуття невизначеності. Поговоріть зі своїми близькими, друзями, сусідами. Складіть чіткий план, хто що робитиме в разі екстрених ситуацій. Покладіть найнеобхідніші речі, документи в тому місці, де їх буде легко знайти. Це допоможе знизити рівень тривоги та заспокоїтись, наскільки це можливо у сучасних реаліях.

І пам‘ятайте: боятись – нормально. Дати поглинути себе страху – ні. Не піддавайтесь паніці. Бережіть себе та близьких!

 

 

Посівна кампанія йде повним ходом

Про це 21 березня написав голова Сарненської РДА Олександр Кохан на своїй сторінці у «Фейсбук».

– Сьогодні з робочою поїздкою відвідав Дубровицьку територіальну громаду.

Розпочав візит із зустрічі з міським головою Богданом Микульським, обговорили безпекову ситуацію на території громади. Міський голова поділився, що багато місцевих жителів з першого дня вторгнення Росії в Україну виявили бажання стати на захист своєї землі та записались до сил територіальної оборони. Після зустрічі перевірив укріплення рубежів та поспілкувався з нашими захисниками. Зазначу, що бійці – досвідчені, рішучі, пильнують і готові дати гідну відсіч ворогу!

Комунальні служби громади працюють у звичному режимі та забезпечують благоустрій населених пунктів.

Також відвідав одне з агропідприємств та зустрівся із керівником Павлом Голякою. Особисто переконався, що посівна кампанія йде повним ходом. Попри деякі складнощі з пальним, аграрії зазначають, що всі роботи будуть виконані вчасно та в повному обсязі.

Тож, підсумую, що у громаді все спокійно. Місцеві жителі повертаються до звичного ритму життя та працюють кожен на своєму місці.

 

 

Переселенців запрошують

на знайомство з Поліссям

Дубровиччина також стала прихистком для переселенців з областей, де зараз ведуться активні бойові дії. І щоб якось відволікти їх від тривожних подій та думок, працівники культури влаштували гостям знайомство з Поліссям. Адже про наш чарівний край блакитних озер, зелених дібров, щирих людей, багатої культури, традицій та обрядів є що розповісти та є що показати. «Поліські посиденьки» в Дубровиці будуть відбуватися щонеділі, з 12 до 13 години. На переселенців чекає майстер-клас «Лялька-оберіг», перегляд фільмів про культурну спадщину Полісся, яскрава палітра «Я малюю щастя», екскурсія в музеї.

Ірина Дубінець розповіла у «Фейсбуці», що цієї неділі завітали до будинку культури дві квіточки-сестрички Катруся та Настя, які були змушені покинути свою рідну домівку через війну. «Ці світлі дівчатка власноруч зробили весняну ляльку-мотанку. Адже весна – це нове життя, нові сподівання та надії. Вірте! Все буде Україна!», – написала пані Ірина.

В крупівському музеї «Серпанкове розмаїття» теж зустрічали гостей. Знана майстриня Ніна Михайлівна Рабчевська відкрила для них секрети народження полотна, провівши майстер-клас  з ткацтва на рамці.

Як  зазначила Оксана Довжик,  керівник  центру культури  Селецького старостинського округу, сьогодні важливо ділитися теплом своєї душі. А мистецтво завжди єднає.

Організували зустріч-знайомство «Не залишаймо один одного в біді, не даймо ворогу над нами поглумитись» і в Сварицевицькому сільському клубі, де переселенці мали нагоду поспілкуватись з психологом, посмакувати солодощами і гарячим чаєм та дізнатися про кращі традиції села. Очільниця місцевого центу культури Ірина Холодько поділилася світлинами, як там допомагали двом чудовим хлопчикам Всеволоду та Павлуші хоч на трішки забути війну.

 

Валерія Шмідт: «Пісня – це голос душі»

 

За дні війни творчі українці написали десятки пісень, втіливши думки і почуття кожного з нас: з ненавистю до ворогів-окупантів, безмежною повагою до воїнів і безстрашного українського народу, з сумом за загиблими і 100-відсотковою вірою у нашу перемогу. Можливо, хтось одразу дорікне, що війна – не час для пісень. Та хіба ж не пісенне слово часто вело в бій та піднімало дух вояків?

Українці – одна з найспівочіших націй. Тому не дивно, що наші виконавці не лише пішли боронити країну зі зброєю в руках та допомагати на волонтерському фронті, а й отримали новий поштовх для творчості. Хтось вилив свої почуття в нових композиціях, а хтось переосмислив й додав змісту давно відомим. Як, наприклад, наша землячка Валерія Шмідт. Дівчина зняла кліп та записала проникливий кавер на пісню гурту «Один в каное» «Пообіцяй мені». Його присвятила пам’яті свого друга Максима Абрамовича, котрий загинув на фронті минулого року, і всім тим, хто віддав й нині віддає своє життя за Україну.

Валерія родом з Дубровиці. Нині мешкає в Польщі. Працює у сфері готельно-ресторанного бізнесу. Але, каже, що її життя завжди було тісно пов’язане з музикою. Адже співала ще зі шкільних років. Любов до вокалу привила вчителька музики Валентина Володимирівна, за що їй безмежно вдячна.

«Пісня – це голос душі. А нині й взагалі – душевний крик болю, гордості й ненависті, любові й надії. Для мене музика завжди була емоційною розрадою. – розповідає дівчина. – В ній я виплескувала свої переживання. Так сталося і тоді, коли втратила друга Максима, який загинув на війні біля селища Шуми, внаслідок смертельного поранення під час снайперського обстрілу. Ми з ним зналися з дитинства, адже виросли в одному містечку. Але тісне спілкування зав’язалося після того, коли Макс став частинкою нашої сім’ї – він був хлопцем моєї старшої сестри Ангеліни. Один з найкращих моментів, який закарбувався у моїй пам’яті на все життя:  Площа Ринок. Львів. В той вечір, гуляючи містом, почули знайомі мотиви. Місцеві вуличні музиканти виконували пісню «Пообіцяй мені» під гітару. Максим проспівав її з першого і до останнього рядка. Тоді ж я і дізналась, що «Один в каное» – його улюблений гурт. Відтоді цю композицію ще не один раз співали разом. Тому вона для мене є особливо пам’ятною.

Записати кавер на неї я мріяла давно. Але зрештою підштовхнула до цього повномасштабна війна. Бо нині її рядки надзвичайно актуальні й обнадійливі: «Пообіцяй мені, що завтра негайно і невідворотно відбудеться!». За наше щасливе й вільне завтра боровся Максим, за це зараз борються тисячі наших захисників. Хотілося віддати шану їм словом і ділом. Відтак написала своїм друзям – продюсеру, відеорежисеру, гітаристу й фотографу – і вони одразу погодились втілити мою ідею, відклавши свої справи. Музику створили експромтом. А весь проєкт був готовий за чотири дні. Всі творили безоплатно, за власним бажанням і кожен вклав сюди частинку душі».

Відео Валерії вже переглянули кілька тисяч людей. Щире,  душевне й чуттєве виконання полонило серця слухачів. Дівчина таким чином хоче привернути увагу й долучити чимпобільше людей до збору допомоги для наших захисників.

«В страшному сні не уявлялося, що на нашу землю підло нападе ворог, що будуть розбомблені наші мальовничі міста, що помиратимуть дітки, що сотні тисяч людей залишаться без даху над головою. Про цю несправедливість хочеться кричати на весь світ. В день, коли все почалось, я була зі всією сім’єю в Одесі. Почула вибухи серед ночі. Ми проїхали від Одеси до Києва, з Києва до Дубровиці, з Дубровиці до кордону. Мені довелось відчути все це на собі. В останні хвилини обнімала тата так міцно, як ніколи. Він залишився в Україні. По приїзду до Польщі одразу організувала з друзями підтримку для наших хлопців, дещо купували самі, дещо люди віддавали безкоштовно. І ми особисто їздили до кордону передавати ці речі. На жаль, найголовніші речі (бронежилети, тепловізори) – не кожному під силу придбати. Тому я вирішила через пісню заохотити більше людей доєднатись до збору допомоги нашим солдатам, які зараз щоденно й невтомно захищають країну і борються за наше майбутнє.

Нині, як ніколи, важливо єднатися у спільній меті – здолати ворога. Підтримка і спокій – це важливі помічники у цій справі. Я щиро вірю, що ми всі повернемося до свого життя. Навіть якщо того життя, як раніше, в нас вже не буде ніколи. Це питання часу. І  кожного дня прокидаюся і лягаю спати з вірою в перемогу і в мирне небо над нашою прекрасною державою. Слава Україні!».

Леся Кузьмич.

 

 

ЖУРАВЛІ  ПОВЕРНУлиСЯ  ДО  ХАТИ, 

ТА  НЕ  ПОВЕРНУТИСЯ  МЕНІ…

Загинули уродженці Дубровиччини

Днями Дубровицю

сколихнула гірка звістка.

Загинув тридцятисемирічний

Віктор ГОЛОВКО,

уродженець нашого міста.

Віктор закінчив міську школу №2. Згодом здобув фах юриста у Національній академії внутрішніх справ. Він був професійним військовим, патріотом України. Зв’язок з сином, чоловіком, татом рідні втратили у середині березня. Але все-таки вони сподівалися, що Віктор живий. Однак, на превеликий жаль, сталося непоправне. Сергій Рожко, однокласник Героя, розповів:

«Віктору вдалося вирватися з оточення неподалік Києва. Але він повернувся за пораненим товаришем. І саме в цей момент сталося непоправне. Віктор був Людиною, яка не могла кинути друга в біді. Віктор був Людиною з великої букви. Рідні втратили люблячого, турботливого сина, чоловіка, брата, батька, а Україна – Патріота».

Віктор жив на Київщині. У вересні минулого року подружжя Віктора та Катерини Головко відзначило десятиріччя щасливого сімейного життя. Без тата залишилися семирічний син та крихітна донечка.

Найтепліші слова про Віктора кажуть всі, хто знав цю прекрасну, сміливу Людину. Висловлюємо щирі співчуття рідним – мамі, дружині, діточкам. Хай Господь додасть сил пережити цю непоправну втрату. Вічна пам’ять герою, який, не шкодуючи власного життя, захищав наш мирний сон і наше майбутнє. Герої не вмирають!

Люба КЛІМЧУК.

 

 

14 березня внаслідок ракетного удару по телевежі у м.Рівне

при виконанні військового обов’язку, загинув костопільчанин

Іван Курач.

Іван Курач родом із Грицьків. Він закінчив Нивецький НВК, останнім часом проживав в Костополі. Його батьки відйшли у вічність, однак, зв’язку з родиною у нашому краї Іван не втрачав. Його любили всі за щиру і добру душу, за людяність.

Як розповіла Людмила Пришко, тітка Івана, він був прекрасною Людиною, батьком трьох дітей. Найкращі спомини залишаться про Івана у всіх, хто його знав. Вічна пам’ять нашому Земляку, щирі співчуття рідним.

Люба Клімчук.

 

Костопільська міська рада повідомила:

Вже не повернеться до рідної домівки, не вклониться батькам, не обійме дружину, не поцілує дітей воїн Іван Іванович КУРАЧ. 16 березня костопільчани провели його в останню путь.

Народився Герой 21 лютого 1981 року у селі Грицьки Дубровицького району. Освіта вища – факультет «Правознавство» Університету розвитку людини «Україна», займався підприємницькою діяльністю. Іван Іванович проходив військову службу з червня 1999 року по грудень 2006 року, звання – штаб-сержант.

Із перших днів війни пішов добровольцем у Нацгвардію, загинув 14 березня 2022 року під час виконання службових обов’язків у селі Антопіль Рівненського району внаслідок ракетного удару по телевежі. Іван КУРАЧ був одружений, залишилися дружина Вікторія Валеріївна, троє дітей: Дарина, Іванна, Андрій.

Сотні земляків прийшли до собору Петра і Павла, щоб віддати данину шани і поваги воїну, адже він віддав за Україну найцінніше – своє життя.

Пам’ятаємо, сумуємо.

Слава Україні! Героям слава!