На низькому старті: в районі може з’явитися ще одна ОТГ

Уявімо Україну великою водоймою. Державний бюджет – її мешканцями, яких ми «підгодовуємо» податками і бережемо від браконьєрів. А себе – рибалками. І якщо ми – рибалки вправні, спритні, вміємо працювати в команді і модернізувавти свої човни, не боїмося першими досліджувати глибоководдя – то і нам ласувати найбільшою рибкою. На такий образний опис децентралізації нещодавно натрапили. І сенс в цьому є. Адже громади, які ризикнули об’єднатись, отримали чималий фінансовий «пряник» від держави. І за ці гроші змогли втілити потрібні для людей проєкти.

Наприклад, минулого року Миляцькій громаді з державного бюджету на розвиток інфраструктури спрямовано 3 мільйони 878 тисяч. А Висоцькій ОТГ – 2 мільйони 419 тисяч.

Тому можна лиш уявити, скільки втрачено коштів селами за роки реформи, а вона почала діяти невдовзі після Майдану у 2014 році. Чому більше ніхто не наважився на об’єднання, зайнявши вичікувальну позицію? Причини різні: небачення в цьому перспективи, страх перед змінами, небажання втрачати владу, неготовність іти на поступки чи ще щось.

Відомо одне – цього року кожна міська та сільська рада буде в складі громади, але вже за командою «зверху». Добровільно об’єднуватись дозволять орієнтовно до лютого, далі створюватимуть ОТГ примусово. Про це зазначила  Міністерка розвитку громад і територій Альона Бабак. Такий поспіх для того, аби місцеві вибори восени 2020-го відбулись за новою системою, коли виборці обиратимуть керівництво ОТГ, а не сіл та міст.

Заскочити в останній вагон і створити громаду на власних умовах хоче Селецька ОТГ. До її складу має ввійти Селець, Ясинець та Лютинськ. В неділю, 12 січня, відбувались перемовини також із Озерськом. Про це на свій сторінці у «Фейсбук» повідомив директор місцевої школи Анатолій Серко:

«В переповненій актовій залі Озерської філії відбулися загальні збори жителів села  Озерськ, на яких розглянуто і детально проаналізовано можливості та шляхи до добровільного об’єднання із іншими сільськими громадами району. Оплесками вітали присутні в залі гостей із Селецької с/р на чолі із Павлом Голякою та депутата райради Сергія Чудіка. Тож після процедурної вступної частини, розпочалося дуже жваве та конструктивне обговорення усіх ризиків та переваг майбутнього можливого добровільного об’єднання. Особливо радує те, що жоден житель, присутній на зборах, не зайняв пасивної позиції, а намагався своїми запитаннями донести до президії усю біль сьогодення озерської громади. В результаті більш як двогодинної емоційно-ділової розмови,100% кількістю голосів прийнято рішення про об’єднання Лісівської с/р (села Озерськ та Лісове) із сільськими громадами в Селецьку ОТГ. Тепер очікуємо на таку ж зважену і активну підтримку сусідів із Лісового та остаточне рішення на сесії сільради. Думаймо про своє майбутнє КОЖЕН і РАЗОМ».

Розпитали в Анатолія Максимовича про цю знакову для згаданих сіл подію детальніше.  Він розповів, що дуже скрупульозно та тонко обговорювали всі проблемні питання. Зокрема, про будівництво та ремонт дороги Озерськ-Золоте, «адже «виплаканий» людськими пожертвами кошторис уже рік лежить «мертвим вантажем». Селяни за кошти з власної кишені виготовили проектно-кошторисну документацію. А це немалі гроші. Втім в держави не знайшлось можливості підтримати людей і хоч якось посприяти будівництву цієї магістралі. Все закінчилось на рівні обіцянок.

«Вели розмову про подальше функціонування об’єктів соцсфери: школи, ДНЗ, сільського клубу, ФАПу. Не бачить пан Голяка жодної проблеми щодо видачі будь-яких довідок чи інших документів, оскільки буде староста, який матиме всі необхідні повноваження, аби звичайний житель не стояв в черзі і тратив свій дорогоцінний час на доїзд до Сельця. Так само можна домовитись і про безпересадкове транспортне сполучення Озерськ-Дубровиця-Селець чи навпаки. Є хороші перспективи щодо вуличного освітлення, проведення тих чи інших ремонтних робіт, але це вже обумовлюється перспективним планом розвитку, до складання якого долучатимуться усі представники сіл. Дуже назрілим і на часі є розвиток туризму навколо озера «Озерське», але ж треба комусь все це почати. Впевнений, що в Сельці для Озерська і Лісового є перспективи на покращення життя, а от в будь-якій іншій, то й не буде того, що маємо.

Вцілому, я не очікував такої явки (останні десятиліття схід села більше як 25-30 чоловік не назбирував, а цього разу було майже 70!), – також зазначив пан Анатолій.

У цю неділю відбудеться наступний крок – збори в Лісовому, де місцеві висловлять свою думку.

Чи отримає ця потенційна громада фінансові бонуси від держави, якими вона заохочувала попередні об’єднання, –не факт. Але вона буде створена свідомо та за бажанням людей. В цьому і суть народовладдя, яке так пропагує нова влада.

А що з іншими селами району? Як уже зазначали вище, ОТГ примусово утворять відповідно до перспективного плану розвитку територій. За розрахунками уряду, в нашому районі має бути чотири громади – Миляцька, Висоцька, Колківська, куди ввійдуть Колківська, Бережківська, Залузька сільради, і найчисельніша Дубровицька (Дубровиця, Берестівська, Бережницька, Великоозерянська, Велюнська, Лісівська, Лютинська, Мочулищенська, Нивецька, Осівська, Сварицевицька, Селецька, Соломіївська, Трипутнянська сільради).

З можливою Селецькою ОТГ остання трохи трансформується.  То як все ж таки виглядатиме карта Дубровиччини – покаже найближче майбутнє.

Леся КОНДРАТИК.

Основний акцент – благоустрій Дубровиці

З міським головою Богданом Микульським ми говоримо про підсумки роботи за минулий рік і плани – на 2020.

Богдане Михайловичу, час дуже швидкоплинний як для людей, так і нашого міста. Сучасне покоління пише свою сторінку багатовікової історії Дубровиці. Чим особливим був для райцентру 2019 рік. Які найголовніші напрямки роботи були у полі зору міської ради?

Так, на календарі вже 2020-ий. Історія древнього міста відраховує свої листки календаря. Дуже приємно, що з часом наша Дубровиця, як прекрасна українська жінка, стає більш привабливою, гарною, миловидною. Вона подобається жителям і гостям райцентру. Про це кажуть люди з різних куточків світу, які у нас бувають.

Колектив міської ради, депутатський корпус, члени виконкому, працівники комунальних підприємств міста, вся громада Дубровиці докладають зусиль, щоб наша рідна частинка землі ставала більш комфортною і сучасною, більш гарною і охайною. Спасибі всім за розуміння слів: «Місто – наш спільний дім», не тільки розуміння, а й перенесення їх у справи.

Зазначу, що наше підсумкове досягнення передусім в тому, що 2019 рік став для міста не особливістю, а черговим етапом закономірного, планового розвитку інфраструктури Дубровиці.  Основними напрямками роботи були продовження благоустрою міста, реконструкції водогінно-каналізаційних мереж та реформування відносин в житловому фонді багатоквартирних будинків.

Кожен у своєму куточку Дубровиці бачить зміни, хоч місто і невелике, не всюди ми буваємо. Розкажіть трохи детальніше про зміни у благоустрої.

У минулому році було викладено бруківкою понад три кілометри тротуарів (3023,5 м²) на вулицях: Поштова, Березова, Шевченка, Воробинська, Грушевського, Артеменка, Шкільна. Ми заасфальтували тротуари по вулицях Миру та Березова (885 м²). Відремонтувано дороги, шляхом укладання асфальтного фрезерату, по вулицях Б. Шведа та Партизанська (2436 м²), облаштоване білощебеневе покриття вулиці Набережна та провулку Грушевського, загальною площею 810 м². Відновлено асфальтне покриття дороги по вулиці князя Гліба Дубровицького (568 м²).

За кошти Державного дорожнього фонду капітально частково відремонтували проїжджу частину вулиці Миру (кошторисна вартість робіт 3,84 млн. грн.), площа відремонтованого дорожнього полотна із заміною бордюр склала 3730 м².

Ви знаєте, що робота водогону – це надважливий аспект для будь-якого міста. Питання постачання води – життєво необхідне і важливе. Не виняток і Дубровиця. Нам не віднайти відразу сотні мільйонів гривень, щоб водночас вирішити проблему повного оновлення водогінно-каналізаційної мережі. Покроково ми  наводимо лад у цій важливій сфері життєдіяльності міста.

У 2019 році ми капітально відремонтували 350 м магістрального водогону по вул. Нова, 96 м – ділянки підвідного водогону до будинку вул. Нова, 268 м – по вул. Червоного Хреста, 90 м – по вул. Підлісна.

У минулому році проведено гідродинамічне очищення головної робочої свердловини №1 водозабору, відремонтовано ділянку водонапірної каналізаційної мережі КНС-2 та відновлено роботу розподільчих камер до дюкера через річку Горинь.

Пройшло реформування відносин у житловому фонді багатоквартирних будинків: 42 будинки визначились з формою управління і обрали Управителем КП «Будинкоуправління», а співвласники одного будинку створили ОСББ – (Артеменка, 24). За програмою міської ради, на умовах співфінансування між власниками житла (10%) і міським бюджетом (90%) капітально відремонтована покрівля будинку по вул. Грушевського,38, та виготовлено і встановлено дев’ять металевих дверей для будинку ОСББ (Артеменка, 24).

Ось так коротко про основні господарські напрацювання за минулий рік. Повірте, за цими цифрами стоїть копітка робота багатьох людей різних спеціальностей, робота депутатського корпусу. У всіх була одна мета: покращити благоустрій міста, комфорт жителів Дубровиці. Наскільки нам це вдалося – судити людям.

Як пройшла завершальна (бюджетна) сесія Дубровицької міської ради. Скільки місто планує власних надходжень у цьому році? Який бюджет 2020 року в порівнянні з минулим?

20 грудня минулого року пройшла 39 сесія міської ради, на якій було прийнято бюджет міста на 2020 рік. На жаль, із 26 депутатів на сесії були присутні лише 15, це – мінімально  необхідна кількість обранців  для прийняття рішень.

Дохідна частина міського бюджету на нинішній рік  обрахована на основі норм чинного Податкового і Бюджетного  кодексів України та очікуваного виконання бюджету за 2019 рік.

У 2020 році до міського бюджету плануємо отримати понад 13 млн. грн. власних доходів. Основними статтями наповнення бюджету визначено єдиний та земельний податки, податок на нерухомість, акцизний збір від роздрібної торгівлі алкоголем, тютюновими виробами та акцизу на пальне. У порівнянні з 2019 роком бюджет збільшився на 1 412 000 грн. Видаткова  частина міського бюджету обрахована в сумі 13 062 000 грн., що відповідає плановим надходженням міського бюджету.

Левова частина видатків, а це 6 778 000 грн., буде спрямована на проведення благоустрою міста. Більше одного мільйона гривень передбачено на проведення реконструкції системи водопостачання та водовідведення.

Також 600 000 грн. виділено на співфінансування харчування дітей в дошкільних закладах. Оскільки дошкільні навчальні заклади міста фінансуються державою, до міського бюджету запланований трансферт у сумі 14 366 690 грн. на їх утримання, а саме – на виплату заробітної плати, оплату комунальних послуг та енергоносіїв. На жаль, виділені кошти не покривають мінімально необхідну потребу видатків по захищених статтях (це більше 2 млн.грн.) Відповідно ця сума ляже додатковим тягарем на бюджет міста. 

Дуже зручно ходити новими тротуарами. Люди задоволені, всюди хотілося б такої зручності. Де будете продовжувати роботу у цьому напрямку? Як надалі поліпшуватимете благоустрій міста?

Так, будемо продовжувати робити життя дубровичан більш комфортним, дбати про безпеку жителів як пішоходів. Дуже хочеться, щоб передусім наші діти, літні люди могли рухатися якісними, зручними тротуарами, щоб зростала безпека для всіх пішоходів. Отож ми плануємо облаштувати бруковані тротуари по вулиці Шкільній (від вул. Миру до вул. Грушевського), по вул. Поштовій (від вул. Гольшанських до Шевченка), на автобусній зупинці «Пошта» (вул. Шевченка) та на ділянці від вул. Поштова до Інклюзивного Центру, по вул. Грушевського (від вул. Шкільна до буд. №38), по вул. Воробинській до міського кладовища, по вул. Березовій (від «Приватбанку» до вул. Краєзнавців).

Плануємо облаштовувати асфальтний тротуар по вул. Березовій (від будинку № 116 до вул. Б. Хмельницького, білощебеневі дороги на Молодіжній і Л. Українки.

Зрозуміло, що час вимагає продовжувати реконструкцію систем водопостачання і водовідведення: зробимо капітальний  ремонт зовнішнього водогону по вул. Нова (від буд. № 85 до буд. № 107, довжиною 290 м), будемо проводити капітальні ремонти підвідних водогонів по вулицях Лугова, Тиха, Молодіжна, Л.Українки (загальна протяжність 740 м.). Це найголовніші напрямки нашої роботи у 2020 році.

Богдане Михайловичу, зараз у всіх на устах адміністративна реформа. У складі якої адміністративної одиниці бачите місто?

У цьому році відбудуться фундаментальні зміни в системі місцевого самоврядування та адміністративно-територіальному устрої держави. Звичайно, ми всі хочемо, щоб Дубровиця залишилася районним центром, адже це – престиж, перспектива розвитку міста та інфраструктутри.

А що стосується децентралізації, то відповідно до перспективного плану Дубровиця стане центром об’єднаної територіальної громади з територією і населенням, яке буде складати більше 70 відсотків нашого теперішнього району.

Отож, як кажуть, попереду у нас непростий і відповідальний рік. Дай, Боже, щоб під мирним українським небом ми змогли втілити в життя все задумане і заплановане. Все в наших руках, вірю в нашу команду, в громаду міста, в кожну людину, яка працею, добрими думками чи молитвою бажає Дубровиці щасливого сьогодення і майбутнього!

Розмовляла Люба КЛІМЧУК.

Не такий страшний високосний рік,

як його малюють

Не одружуватись, не переїздити в нову оселю, не розпочинати важливих справ… Перелік заборон-забобон можна продовжити далі. Кожен з нас, мабуть, багато їх чув та ще почує, бо стосуються вони високосного року, яким і є 2020-ий.

Від Цезаря – до наших днів

Мимоволі згадуючи всі ці погані прикмети, забуваємо, що насправді в матінки-природи взагалі немає ніякого високосного року. Це – суто людський винахід. Якихось 46 тис. років тому олександрійські астрономи звернули увагу на те, що обертання землі навколо сонця становить не рівно 365 днів, а плюс до цього шість годин. Учені мужі підрахували, що за чотири роки «нагромаджується»  ще ціла доба. Цю важливу новину вони доповіли Гаю Юлію Цезарю, і той у зв’язку з нововідкритими обставинами наказав урахувати нове явище в календарі. Таким чином, рік із додатковою добою став називатися bis sextus, що означає «другий шостий». Ну, а доки новинка дійшла до слов’ян, латинське слово було адаптоване у більш звичне, і особливий рік вийшов не «бісекстусним», а високосним.

А причому тут погані прикмети? – запитає читач. Історики стверджують, що одного разу під час війни римляни попросту забули провести «фералії» (день пам’яті покійних, який відзначався 21 лютого). Розповідають, що після цього почався сильний мор, і загинули тисячі людей. Але щойно мертвим принесли жертви, мор відразу припинився, залишивши, втім, «на пам’ять» легенду про те, що у високосний рік люди помирають частіше, ніж в інші роки...

Якщо для когось міфи стародавніх римлян не авторитет, то в слов’ян є свої історії про святого Касіяна. Річ у тому, що додатковий день у високосному році отримав його ім’я. А на додачу – чимало легенд. Наприклад, про те, як Касіян відкрив Божі плани демонам, і за цю провину до нього приставили ангела, який три роки бив Касіяна по лобі, а на четвертий відпускав того «відпочити». Або про те, як Касіян відмовився допомогти витягнути з багнюки воза, який там застряв, посилаючись на те, що може забруднити свій одяг, – за це Бог його покарав, велівши поминати Касіяна тільки раз на чотири роки. Ще кажуть, що Касіян три роки захоплювався алкоголем і тільки на четвертий був тверезим. Чи слід дивуватися, що день пам’яті святого з такою поганою репутацією слов’яни відзначали тільки раз на чотири роки? А той четвертий  рік набув недоброї слави?

Що ж до «цивілізованої» Європи, то там аж до ХVІІ ст. «зайвий» день високосного року вважався... просто неіснуючим. Цього дня не проводили ніяких угод, не укладали договорів, навіть не стягували боргів. Робилося (точніше – не робилося) це під приводом того, щоб надалі не було плутанини й проблем. Досить зручно, правда? Немає дня – і все!

Весільний переполох

У наш час люди теж обережно ставляться до цього особливого дня, як і до високосного року загалом. Мовляв, мало що може приключитися в передбачувано нехороший період. Особливо це стосується шлюбу. Народне повір’я говорить: не можна одружуватись і вінчатись у високосному році, бо подружній союз розпадеться швидко. Цікаво, що такі забобони існують не тільки в Україні. Наприклад, у Швеції і Данії високосний рік – свято лише для нареченої, котра засиділася в дівках. За їхнім звичаєм, 29 лютого дівчина може сама зробити парубку пропозицію, а той у разі відмови зобов’язаний дати відступного. Тож, незаміжні дівчата, беріть на замітку хитрість скандинавок!

Проте, як переконують священники, усе це – лише марновірство.

«Так, 2020 рік через певні закони фізики і астрономії буде мати на один календарний день більше, аніж три попередні роки. Проте до таїнства шлюбу, до церковних канонів і віри загалом ця календарна особливість не має жодного відношення. Що стосується православ’я, то на думку церкви, заборона на весілля і вінчання у високосний рік – ні що інше як забобон. Адже справжнім почуттям і Божому благословінню нічого не здатне завадити. А тому обмежень на одруження, пов’язаних із високосним роком бути не може. Виняток становлять періоди постів.

Тому наділяти високосний рік якимись містичними і чарівними особливостями у ПЦУ вважають марновірством. І ті, хто вважає такий рік невдалим для будь-яких справ і починань, зокрема для укладання шлюбу, помиляються», – каже настоятель нивецького храму Успіння Пресвятої Богородиці отець Роман Котів.

Про це ж говорить і священник Свято-Покровського храму села Берестя Тарас Баїк: «Господь створив час і все, що живе і рухається в ньому. Кожна мить неповторна в нашому житті, наше щастя не залежить від якихось астрономічних законів. Господь створив людину за Своїм образом і дав нам великий привілей – вільну волю. І саме від нас залежить, як ми тим привілеєм скористаємось. Маємо жити, кохати, творити благі діла саме тут і зараз».

В одному з наших попередніх інтерв’ю ми цікавилися у начальника районного відділу РАЦСу, чи не помічала вона недовговічності стосунків тих пар, які офіційно пов’язали свої долі у високосний рік.

«Все-таки більшість молодят зважають на піст і дотримуються традицій. Нема у сучасних наречених особливих забобонів щодо 13 числа чи високосного року. За нашими спостереженнями, це ніяк не впливає ні на міцність шлюбу, ні на кількість розлучень», – зауважила тоді пані Інна.

Таке саме питання ми задавали нашій землячці Жанні Клемпуш, яка нині працює нумерологом у Португалії, на що вона сказала:

«Дата погоди не робить. Вона не є квитком у щасливе життя. Це лише кінцева точка. Все починається із стосунків. Головне відносини і готовність бути у шлюбі. Боязнь високосного року є забобоною. Ці переконання з глибокої історії і прадавніх вірувань. Скільки щасливих шлюбів буває у такі роки, скільки гарних подій, а скільки діток народжується. Насправді все вирішує, як людина налаштована на щастя чи нещастя. Кожен може запрограмувати себе на прекрасний день і хорошу подію. Якщо щиро вірити, то ніякі зовнішні чинники цього не змінять».

Отож налаштуватись на позитив чи вірити забобонам – вибір за вами. А «Дубровицький вісник» бажає успішного року, гарного настрою та безмежного кохання, які прикрасять будь-який високосний рік.

Підготувала Леся КОНДРАТИК.

Із волонтерського щоденника Світлани Правник

23 грудня 2019-го. Виїхали близько 19.00. Дорога, як дорога, все як завжди. Ми вже звикли. Завантаження розпочали зранку о шостій разом з Богданом Люлькою. Найбільша попрацювали в ТМ «Щедрик», пані Ольга Рудомська ще жодного разу не відпускала нас без гостинців. Це багато молочної продукції: йогуртів, кефірів, ряжанки, кисломолочних та твердих сирів, масла, соків, консервації та мішків для піску, які так необхідні на передовій. По дорозі довантажилися картоплею, буряками, капустою, морквою. Спонсорами стали: Богдан та Ірина Люльки, Сергій та Зоряна Правники, Микола та Людмила Роки.

Вже майже перед від’їздом привезла смаколики Олена Коржик-Щур. Це щось неймовірне, дуже красиве – печені короваї, торти та пряники, розписані новорічними малюнками.

24.12.2019-го. Ми вже в зоні ООС. Коли ми приїхали, обстріли були не дуже гучні, але постійні. Швиденько збираємося на нуль. Приїхали на промку, або як його ще називають «Меморіал». Ось тут чуємо обстріли якоюсь новою зброєю, яку не чули за ці п’ять років. Що це за зброя запитую в «Гальки» (Ленка Єрохіна, яка за ці роки стала мені названою сестрою), вона знизує плечима, говорить, що недавно завезли… Сумно.

Прийшли наші ріднесенькі, просять нас якнайшвидше розвантажитися, бо хвилюються за нас. Передають всім велику вдячність за гостинці (волонтери рідко бувають), а в очах сум, тривога та легка журба за мирним, спокійним життям…

Далі – Водяне, Тихе, Мар’їнка. Вже гатять добре. Рухаємося далі… Кожен обмірковує над побаченим та почутим. Ніч…

25.12.2019. Католицьке різдво!

Розпочинаємо день із сиротинцю. Дуже хвилююче, зворушливо, щемливо…

Кароліна вже знала, що ми приїдемо, вона разом із сестричкою Євою та братиком Сашею із самого ранку чекали на вулиці. Ще не стигла я вийти з машини, як вона обняла мене своїми маленькими рученятами і тримала міцно-міцно. Мені, здалося, що ніхто не розніме цих обіймів… Найбільша радість для діток – молочні йогурти ТМ «Щедрик» та солодощі від Олени Коржик-Щур, Анатолія Чмуневича (Переброди), Ганни Мунько.

Тут залишаємо також одяг, миючі засоби, консервацію, соки, молочні продукти, цукор, крупи.

Свято вдалося… Тільки важко розлучатися.

Особливо до смаку всім були мацикові ковбаски та мацики, які надала Людмила Тихонівна Котяш та Василь Володимирович Конончук.

Була ще зустріч з нашим земляком Сашею Васильчиком. Скільки вдячності в очах нашого бійця. Залишаємо гостинці з дому.

І ось вже обстріли стишуються, а значить, ми повертаємося в мирне життя.

Наша команда: водій – Богдан Люлька, волонтери Світлана Правник та Світлана Руда».

Насамперед волонтери просять передати велику подяку тим, хто майже ніколи не лишається осторонь і допомагає збирати гуманітарний вантаж для військових та дітей з сиротинця: Василь Шпаковський (Дубровицький лісгосп), Віталій Петренко (директор Дубровицького лісгоспу), Микола Борщ (Дубровицький лісгосп), Микола Кухарець (голова районної ради), ТМ «Щедрик», підприємці – Ігор Юдко, Сергій Щур, Іван Коржик, Сергій Лясковець, Віталій Клімчик, Людмила Крупко, Михайло Драган, Павло Вінтюк, Ігор Галабурда, Василь Конончук, пані Кондрашина, м-н «Автомаг», Лариса Ютовець, Людмила Котяш, м-н «Комфорт», В.П. Клюйко, Микола та Людмила Роки, Ганна Мунько, Олена Коржик-Щур, Сергій та Зоряна Правники, Богдан та Ірина Люльки, Анатолій Чмуневич (Переброди), пан Доменко, обласний депутат Микола Лобчук, «Маяк», «Полісся» та ін.

Підготувала Людмила РОДІНА.

Прийшли першими у світ у 2020-му

П’ятдесят двоє немовлят народилося упродовж першої декади січня в Рівненському обласному перинатальному центрі. Це 29 хлопчиків та 23 дівчинки. У новорічну ніч першим побачив світ хлопчик. Його вага 2680 грамів. Мама – жителька Гощанського району.

 Жнивною була новорічна ніч у наших сусідів, в акушерсько-гінекологічному відділенні Рокитнівської центральної районної лікарні. Тут у новорічну ніч побачило світ чотири дівчинки.

А от у пологовому відділенні нашої Дубровицької лікарні в ніч на перше січня та власне в перший день нового року дітки не народжувалися. А от другий день нового року став для фахівців відділення щедрим на їх прекрасні професійні клопоти. Цього дня о 8.45 дубровичанка Мирослава Придюк народила дівчинку, Ольга Хомич з Переброд о 9.27 почула крик свого новонародженого синочка, а Наталія Бородата з Удрицька стала двічі щасливою мамою: з різницею у п’ять хвилин вона народила донечок (9.30-9.35). Отакий був щедрий на радість приходу у світ нового життя ранок 2 січня у Дубровиці.

Щиро вітаємо щасливих батьків! Хай сини і донечки ростуть на щастя родин, на радість і добро – Україні! А нашим медикам, які своєю працею допомагають з’явитися на світ маленьким землякам, зичимо побільше їх приємної роботи і гідної зарплати!

Герой житиме в усмішках дітей

Стіни Лютинської школи ще пам’ятають його сміх. Пам’ятають простого хлопця Івана Борсука, який бігав її коридорами, любив життя, про щось мріяв. Через роки після закінчення закладу він «повернувся» сюди знов, але вже ангелом  небесного війська. Бо у потрібний час вчинив як люблячий син своєї країни – пішов боронити її кордони, на жаль, ціною власного життя. І тепер щодня зустрічає та проводжає учнів школи з меморіальної дошки, яку на фасаді закладу відкрили цього вівторка. Для старшокласників, для маленьких дівчат і хлопчиків, які так щиро тримали руку на серці під час звучання Гімну, а особливо для своєї донечки Христини він залишиться Героєм та взірцем. Житиме у їхніх усмішках та успіхах.

Народився Іван 9 липня 1986 року. Навчався у Березнівському коледжі, потім проходив строкову службу у 80-тій аеромобільній бригаді. Після армії одружився, став татом. Але війна страшним вихором увірвалась в мирне життя. В серпні 2014-го хлопець був мобілізований у зону АТО. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках Артеміська, Дебальцево, Станиці Луганської. За мужність та героїзм нагороджений орденом ІІІ ст. та медаллю «Захисник Вітчизни». У 2016 році повернувся додому. Здавалося б, нарешті можна спокійно будувати своє мирне майбутнє. Та чи можливо це, коли на Сході не вгасають бої, коли побратими лишаються у пеклі війни,  коли спогади не дають спати? Тож у травні 2018-го Іван підписує контракт для проходження служби в 14-тій ОМБР і знову вирушає на фронт. 29 червня під час обстрілу позицій боєць отримав кульове поранення. Десять днів медики боролися зі смертю. Але їм так і не вдалось вирвати хлопця з її лещат. Восьмого липня, напередодні свого дня народження, від отриманих ран він помер у госпіталі. Його життя, спалахнувши яскравою зіркою, так швидко згасло. Та сяйво навіки буде в серцях батьків, сестри, дружини та доньки, які залишились в загиблого.

«Пам’ять про таких героїв, які не побоялися йти в бій за нашу незалежну Україну, треба увіковічнювати», - переконаний Олександр Червоний, очільник районної організації учасників бойових дій АТО та УВО. Саме за ініціативи спілки  була встановлена меморіальна дошка на честь загиблого земляка. Гроші на неї зібрали волонтери. Пан Олександр розповів, що в Лютинську планує взагалі облаштувати алею слави і пам’ятник воїнам АТО і ООС, яких в селі більше десятка.

Вшанувати бійця на церемонію відкриття дошки прийшли рідні Івана, представники влади, товариші по службі, односельчани, школярі та вчителі. Присутні запалили свічки пам’яті, поклали до меморіалу квіти та сказали кілька слів на адресу загиблого.

Павло Радько, побратим: «Ми пройшли з Іваном найгарячіші точки. Такого солдата треба ще пошукати. Він ладен був віддати останнє для побратимів. В критичних  ситуаціях нас першим прикривав. Дякую мамі, яка виховала гідного поваги бійця».

Олександр Гузич, голова РДА: «Завдяки таким героям сьогодні маємо мирне небо над нами. Дуже символічно і правильно, що дошка встановлена саме на навчальному закладі. Тому що Іван Борсук є взірцем мужності, відданості, вірності та героїзму. Низький уклін батькам за такого сина. Щиро дякуємо ветеранській організації за захід, вдячні захисникам за участь і підтримку».

Валентин Борсук, Лютинський сільський голова: «В липні 2018-го нас сколихнула тривожна новина, що загинув наш земляк. Іван, захищаючи батьківщину, віддав найдорожче – своє життя. Сьогодні ми про нього згадуємо як про порядну людину, доброго, надійного товариша, сина, чоловіка, батька. Сподіваємось, він навіки залишиться в наших серцях та в пам’яті нащадків як Герой України».

Микола Ляхович, громадський активіст, випускник Лютинської школи: «Хоч особисто Івана не знав, але в 2014-му мені теж довелось бачити, як гинули мої друзі з таким самим характером і такою ж вірою в Україну, як у нього. Дуже шкода, коли помирають віддані країні люди. Але я знаю одне: їхня смерть не даремна. Кожен з них - зірка, яка запалює ще багато зірок. Він живе і буде жити, тому що герої не вмирають».

…Запанувала хвилина мовчання, присутні схилили голови. І лиш птахи порушували тишу, зринаючи у небо, немов душі небесних захисників. Хтозна, можливо, і Івана душа прилітала подивитись на рідних і земляків, які його так сердечно шанують.

Леся КОНДРАТИК.