Свята Варвара не лише ночі урвала.

Для дубровичан вона ще й бюджет дарувала.

Адже саме 17 грудня відбулася позачергова сесія районної ради, де було затверджено головний фінансовий документ району на наступний рік. 24 депутати взяло участь у роботі сесії.

А її порядок денний був дуже компактний – він включав лише три питання. Насамперед депутати розглянули райдержадміністрації депутатський запит Василя Грицюка щодо безперервної роботи дошкільних навчальних закладів упродовж року та направили його на розгляд в райдержадміністрацію.

Досить оперативно депутати визначилися з основними показниками районного бюджету на наступний рік – відчувалася ґрунтовно проведена в комісіях роз’яснювальна робота. Відтак фінансовий документ було проголосовано з мінімальними поправками. Лише на пропозицію депутатів Григорія Шаха та Юрія Лосіка на користь медичних закладів було зменшено на 300 тис. грн. бюджет закладів освіти. Ці кошти передбачалися на комунальні платежі. «Хочемо, щоб видатки між галузями на ці потреби розподілялися хоча б більш-менш пропорційно», – зауважив Григорій Шах. Натомість депутати Ніна Стасюк та Олена Полюхович пробували відстояти свою галузь. Їхній аргумент – освітяни також не забезпечені фінансовим ресурсом сповна, ці кошти були б доречні для поліпшення протипожежної безпеки в школах. Адже надто свіжа ще одеська трагедія. «Бюджетна комісія отримала більше 50 листів від бюджетних установ з проханням підтримати фінансово. Ми навіть не брали їх цього разу до уваги. Вирішили, що розглянемо клопотання при розподілі лишків. Тоді можемо повернутися й до потреб освітян знову», – прокоментував виступ своїх колег Григорій Шах.

Більш докладно про бюджет читайте додатково в наступному номері.

Також під завісу року, що минає, було внесено зміни до районного бюджету-2019. «Дуже сподіваюся, що вони вже остаточні», – прохопилася начальник фінансового управління Галина Секо.  Зокрема, депутати розподілили понад 224 тис. грн. стабілізаційної дотації на заробітну плату працівникам установ освіти та районної ради; поділилися своїми надходженнями й Миляцька та Висоцька ОТГ, що передали сукупно району ще 19 тис. грн. на утримання музичної школи та райметодкабінету.

Людмила РОДІНА.

З «НАШИМ КРАЄМ» ЗАВЖДИ ВИГІДНО

На справжнє свято покупця перетворилося в Дубровиці  відкриття маркету «Наш край», символічну стрічку перед входом до якого перерізали минулого четверга, 12 грудня.

Особливої атмосфери події додала гарно продумана святкова програма з конкурсів, аукціонів, розваг, а також розіграш цінних подарунків. Призи були навіть дуже інтригуючими – солідні продуктові набори та сучасна побутова техніка. А «цвяхом» програми стали найменшенькі покупці, які й крутили призовий барабан. Юним помічникам власники магазину вручили за це солодкі призи, та особливо малюкам сподобалися навіть не пакунки з цукерками, а заводні аніматори.

Просторе і світле приміщення, сучасний дизайн, оперативне обслуговування, широкий асортимент товарів, привітний та професійний персонал – таким зустрів жителів нашого району новий магазин «Наш Край», який розмістився в самісінькому центрі Дубровиці (торговельний комплекс «Пасаж»).

Серед переваг магазину «Наш Край» – завжди свіжа та запашна випічка в кращих традиціях пекарського мистецтва. Компактний фреш-відділ, де повсякчас представлені свіжі овочі та фрукти за доступними цінами. Популярністю користується серед покупців і відділ кулінарії, де можна придбати готові страви та напівфабрикати. Також діє програма лояльності, що дозволяє збирати бонуси та економити на наступних покупках. Для пенсіонерів стануть в нагоді спеціальні ціни в спеціальні дати. Шість днів гарантує знижки «Наш край» для іменинників.

Журналісти «Дубровицького вісника» залишилися задоволеними екскурсією магазином. Принагідно поспілкувалися також з одним із його власників Віталієм Руслановим.

Пане Віталію, мережа магазинів «Наш край» – досить потужна. Завдяки чому вдається розширювати географію та долати конкуренцію?

Вже понад 18 років поспіль «Наш край» працює на ринку ритейлу, відкриваючи все нові і нові супермаркети, магазини біля дому та експреси, активно розширюючи мережу. На сьогодні ми представлені в 19 регіонах України. Щоб бути успішними на цьому ринку, наші фахівці постійно відслідковують світові тенденції та тренди, переймають досвід європейських мереж та вдосконалюють наші власні ефективні рішення у сфері торгівлі. Це дозволяє нам успішно конкурувати на ринку ритейлу. 

Дубровицький маркет «Наш край» відкритий на умовах франчайзингу, поясніть читачам, що це означає і наскільки в цій точці дотримуватимуться стандарти  відомої торговельної марки?

Відкриття магазину на умовах франчайзингу – це означає, що підприємець, який вирішив розпочати власний бізнес, відкривши супермаркет, став партнером мережі та заручився підтримкою задля успішного старту у власній справі, оскільки «Наш край» є лідером на ринку франчайзингу в Україні. В свою чергу, мережа здійснює всебічну підтримку  партнерів: працює унікальна система лояльності, численні знижки на покупку холодильного і торгового устаткування, дисконти та бонуси при покупці товарів у постачальників. Здійснюється навчання персоналу і постійно поглиблюється його кваліфікація, а також регулярно передбачена маркетингова підтримка торговельних закладів.

Ми стали свідками розіграшу чудових призів від «Нашого краю», наскільки часто плануються такі акції?

У нас регулярно проводяться різні маркетингові активності у магазинах: акції, знижки, подарунки.

Які переваги дисконту від «Нашого краю»?

Наша програма лояльності дає можливість накопичувати бонуси та в подальшому при здійсненні покупок, розраховуватися ними. При цьому бонуси стають доступними вже на наступний день. Тому з нами завжди вигідно

Ваші передноворічні побажання для читачів газети та Ваших потенційних покупців.

Хочемо побажати нашим усім нашим клієнтам, партнерам та працівникам добробуту, миру, щастя та сімейного затишку. Нехай усі негаразди залишаються у минулому році, а й новому панує тільки злагода та любов. З прийдешніми святами!

Людмила РОДІНА.

У залі лунало «Браво»!

15 грудня у приміщенні Рівненського районного будинку культури с. Зоря пройшов заключний концерт переможців обласного фестивалю сільських колективів аматорської творчості та окремих виконавців «Таланти твої, Рівненщино!».

Гідно представили наш район на цьому фестивалі танцювальний ансамбль «Амбер» із Вербівки, народний аматорський фольклорний ансамбль «Журбина» з Людині (Висоцька ОТГ) та солістка з Сварицевич.

Організатори заходу: управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, комунальний заклад «Рівненський обласний центр народної творчості» Рівненської обласної ради, відділ культури і туризму Рівненської районної державної адміністрації - відзначили високий виконавський рівень наших земляків.

Днями поспілкувалася з Таїсою Яцутою та Марією Приходько – багаторічними учасниками колективу «Журбина». Попросила землячок поділитися враженнями від творчої поїздки у Зорю. Талановиті жінки розповіли, що насолодилися спілкуванням  з учасниками заключного концерту переможців, дуже радо і тепло зустрічали наших землячок глядачі. Після акапельного виконання «Журбиною» повстанської пісні «Нащо мене породила» у залі лунали гучні оплески та вигуки «Браво».

Саме так зустрічають виступи «Журбини» і на Дубровиччині, бо талант її учасників несе нам красу та велич української пісні. А голоси їх, здається, торкаються неба.

Зазначимо, що у Зорі «Журбина» виступала не у повному складі. На жаль, занедужала талановита солістка колективу  та вишивальниця Тетяна Захарівна Заруднєва (хай Бог посилає Їй добре здоров’я), а Божена Гонтар (наймолодша учасниця колективу) складала в той день іспит у вузі. Отож, хвилювання за виступ були особливі. Хотілося виступити якнайкраще, хоч і не у повному складі.

Вразити глядачів, торкнутися сердець всіх присутніх нашим талановитим жінкам вдалося! Таке покликання у колективу - нести глядачам творчу насолоду.

Ідейним організатором і натхненником створення «Журбини» була багато років тому дуже щира, позитивна людина Марія Іванівна Приходько. Вона, юна красуня з Чорткова, приїхала на Полісся вчителювати у 1975-му. З того часу Марія Іванівна і навчає  незмінно юних людинців, багато років в одній школі викладає англійську та музику. Змалечку знає Марія Іванівна і Таїсу, яка так чарівно співала у шкільному хорі. 40 хлопчиків та дівчаток тоді було у цьому колективі.

Марія Іванівна з легкої руки та Божого благословення і стала засновницею «Журбини» у 1988 році. У 2000 колектив отримав звання «народний аматорський». А з 2016 року керує «Журбиною» завідувачка Людинським сільським клубом талановита Таїса Анатоліївна Яцута.

Пісня для учасниць колективу – це життя. Вона, як спільна велика квітка, що проростає у душах жінок різного віку та різних професій, які є учасниками «Журбини». Таїса Яцута каже, що талант співати передався їй від мами, а Марія Приходько отримала гарний голос у спадок від батька. У кожної учасниці колективу свій прекрасний голос, особливий та гарний, як і творчі душі цих людей.

Щоразу заслуховуюся співом «Журбини» на районній сцені. Сидиш у залі, а відчуваєш себе частиною великого творчого дійства.

Якось дуже гарно сказала Таїса Яцута про свою творчість:

«Могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша культура збагачується за рахунок  української пісні. Пісня – духовний скарб, який єднає нас, стирає кордони, розповідає світові про велич нашого співучого народу. Мовою пісні гортаємо сторінки історії. Я так рада, що маю можливість бути частиною свого прекрасного творчого колективу. Уклін усім учасницям за талант та вклад у розвиток культури України».

А від себе ще додам: щоразу, як чую голоси учасниць «Журбини», пригадується одна легенда. «Бог вирішив наділити народи талантом. Одні отримали елегантність та красу, інші дисципліну і порядок. Хтось – здатність до торгівлі, а хтось - до музики. Обдаривши усіх, подивився Бог і раптом побачив у куточку дівчинку.

Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові – багряний вінок з червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Бог.

Я – Україна. А плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Вороги знущаються з моїх дітей, удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти вже роздав. Як завадити твоєму горю? Є у мене неоцінений дар, який уславить тебе на весь світ. Це - пісня.

Взяла дівчина-Україна дарунок, притиснула міцно до серця. Поклонилася Всевишньому і понесла пісню в народ. З тих самих пір співають люди пісню, лікують нею серця, просвітляють уми, чарують душу».

Спасибі, «Журбино», за пісні!

Люба Клімчук.

В особливого закладу – річниця

Інклюзивно-ресурсний центр відзначив свою першу річницю. За цей рік він став затишним куточком для особливих дітей. Місцем, де разом з логопедом вони вперше промовляють таку «дорослу» «р». Де з реабілітологом роблять маленькі, але впевнені кроки. Де розповідають психологам про свої переживання. Де з олігофренопедагогом відчуваються, що їх розуміють і готові допомогти. Там малюки спілкуються, вчаться і знаходять нових друзів. Тож саме вони були головними гостями на дні народження закладу. І хоча 13 грудня видалось морозним, дитячі посмішки зробили його теплішим.

На святкуванні відкрили дитячий майданчик поряд із центром. Скалодром, орбітрек (біговий тренажер), підвісна колода, гімнастичні гірки захопили маленьких відвідувачів. Майданчик чекатиме свого часу – в теплу погоду на свіжому повітрі тут проходитимуть заняття, а всі бажаючі зможуть вдосталь набавитись.

Також очільниця закладу Тетяна Твердюк презентувала настінний мурал. Величезна ілюстрація з «Маленького принца» Екзюпері прикрасила будівлю закладу. Її створив молодий художник з Лісового Євген Грицюк. Цікавимось в Тетяни Борисівни, чому саме цей книжковий герой щодня зустрічатиме малюків?

«Маленький принц» – це про любов, дружбу, допомогу та підтримку. Це те, що не залишає байдужим. А ще тому, що діти з розладами аутичного спектру мають витонченні риси – їх так і називають «обличчям принца».

Далі на дітей чекав сюрприз у центрі позашкільної світи. Театр ляльок «Сонечко» познайомив їх з дівчинкою Оксанкою, «яка не хотіла нічого робити». Разом з героями вистави малюки на трішки перенеслись у казку.

Інклюзивно-ресурсний центр наразі обслуговує близько 11 тисяч дитячого населення району. За час роботи до закладу звернулися для проведення комплексної оцінки розвитку 204 дитини. Корекційно-розвиткові послуги отримало 102-оє. Лише за останній рік кількість дітей, для яких організовано інклюзивну освіту у школах, зросла на 45%, а в дитсадочках – на 12%.

Якщо відійти від цифрових показників, як пройшов цей рік для колективу закладу, питаємо у Тетяни Твердюк.

«Рік видався насиченим, плідним, відзначений професійним зростанням. До нас приходять діти складні, і на початку роботи є труднощі у встановленні контакту, заохоченні до виконання завдань і т.д. Але потім - кожен стає для нас своїм - рідним! Ми знаходимо позитив і розкриваємо їх можливості і здібності. Проходимо з ними шлях від «небажання заходити до кабінету» до «прощання із обіймами небажання йти звідси».

Нагадаємо, центр знаходиться по вулиці Шевченка, 36. Тут раді допомогти кожному.

Леся КОНДРАТИК.

ВИВЧАЄМО СВОЮ ІСТОРІЮ ЗА КНИГАМИ ПЕТРА ВОРОБ’Я

У п’ятницю, 13 грудня, в районному будинку культури відбулася презентація нового історичного роману нашого земляка Петра Вороб’я «Гонитва». Петро – уродженець Вільного, але вже багато років живе та працює журналістом на Хмельниччині.

Наш земляк – вже досить знана в літературних колах України людина як автор відомої трилогії «Заграва», «Відблиск», «Сяйво». Тож шанувальникам його таланту було цікаво почути про витоки творчості, прототипів героїв його романів.

Як розповів пан Петро, у 1985 році, коли він закінчував факультет журналістики, його випуску дозволили у вигляді експерименту творчий диплом. Тобто можна було замість нудної дипломної роботи подати на захист  свій творчий доробок. Деканом факультету тоді був Москаленко, що приходився кумом чи якимсь там родичем тодішньому очільнику Компартії України Щербицькому, і власне напевно завдяки цьому на журналістиці й стала можливою така вільність.

Випускник Петро Воробей «застовбив» собі тему національно-визвольної боротьби. Звісно, не обійшлося без хитрощів – в основі твору Петро зобразив  таку родину, де один син іде в Повстанську армію, другий – в червону партизанку, а третій – до Червоної армії. За наївністю, юнак гадав, що таким чином дотримано допустимих ідеологічних пріоритетів: двоє червоних проти одного націоналіста.  Щоправда, навіть в такому вигляді цю творчу роботу було забраковано і довелося писати нудну, що не мала ніякої цінності, дипломну наукову роботу.  «Проте від свого юнацького задуму я не відмовився, і згодом він ліг в основу роману «Заграва». Спершу не йшлося ні про яку трилогію. Але, коли книга потрапила до рук Володимира Яворівського, прочитавши її, він наполегливо рекомендував продовжити цю історію. Так, народилася трилогія, яка охоплює період часу в сто років».

А взагалі за взірець літературного твору автор «Гонитви» має «Енеїду» Івана Котляревського. Чому? «Якщо її вдумливо прочитати, то збагатитеся масою знань: як люди того часу одягалися, що вони їли, про їхні ремесла. Отака собі енциклопедія. Допитливий читач може завдяки цьому творові поглибити свої знання, якщо захоче про щось з описаного автором довідатися додатково».

Інтригуюче діють на читача й твори Петра Вороб’я. Читаючи його романи, по-новому переосмислюєш для себе історію України, затушовуючи в національні кольори чимало «білих плям».

Про що ж новий роман нашого земляка? «Гонитва» – це розповідь про реальну людину. Головного героя твору – вояка УПА Петра Смоляренка – автор списав з уродженця хутора Березина на Березнівщині Антона Олійника. Олійник у 17 років став повстанцем. Спочатку був зв’язковим, потім читав лекції на вишколах упівців, як пропагандист, був керівником юнацтва району тощо. Символом свого життя він обрав кетцаля – священного птаха племені майя, який не може жити в неволі, за що й отримав повстанське прізвисько – Індус.

На світогляд героя великою мірою вплинув його батько – Ничипір. Читачу цікаво буде дізнатися про таку несправедливо забуту істориками подію, як бій на станції Кривин біля Острога. Вшановуючи героїв Крут, маємо пам’ятати, що і в нас були свої герої-гімназисти. Недалеко від Острога, в селі Кривин у 1918 р. відбувся бій, подібний до бою під Крутами. 40 учнів Острозької гімназії зайняли оборонні позиції, захищаючи від більшовицьких військ рідне місто. В числі цих юнаків був і батько героя роману «Гонитва».

«Американський драматичний фільм «Втеча із Шоушенка» багато років поспіль займає перші місця в глядацькому рейтингу. Але пригоди героя цього фільму – ніщо порівняно з життям Антона Олійника», – каже Петро Воробей.

30 червня 1947 року «Індус» був вперше заарештований агентурно-бойовою групою, що діяла під виглядом оунівців. Спочатку його привезли до в’язниці, де 22 дні утримували в карцері, а згодом військовий трибунал виніс вирок – 25 років позбавлення волі. Антона Олійника етапували в Мордовські табори. Тут, змучений важкою роботою та нестачею їжі, чоловік схуд до невпізнання. «Коли він прислав свою світлину рідним, мати не впізнала на ній сина». Кожного дня він все більше прагнув вирватися з нестерпного місця.

Вперше «Індус» утік в 1948 році. Проте його впіймали та кинули у карцер. У 1954 році Антон Олійник вдруге спробував утекти. З допомогою інших в’язнів «Індус» викопав з тюремного нужника 13-метровий тунель, яким вибрався на волю. Далі була довга дорога додому, кілометри, подолані на човні та потязі, і нарешті він дістався такої омріяної України. І знову та радість тривала недовго: через місяць Антона Олійника ще раз арештували та засудили на 25 років каторжних робіт.

Надалі Олійник перебував у Дубравному ВТТ Мордовської АРСР. Незважаючи на дві невдалі спроби врятуватися, «Індус» не переставав мріяти про свободу, про Україну, де навіть повітря солодше. Він спланував ще одну втечу, до якої ретельно готувався, записував адреси родичів ув’язнених, щоб мати де переховуватися на волі. І нарешті 12 серпня 1965 року, разом з товаришем Романом Семенюком, зробивши прохід в огорожі, Антон Олійник втретє втікає з табору. Він повертається в Україну, подорожує Києвом, Харковом, Львовом, Запоріжжям, Рівним, відвідує могилу Тараса Шевченка в Каневі, він ніби хоче якнайбільше побачити, відчути, ніби спішить надихатися тією рідною Україною. І це недаремно. 12 листопада 1965 року, через три місяці після втечі, Антона Олійника знову арештували. «Подорожуючи святими для кожного Українця місцями, втікач вирішив відвідати й Софію Київську. Яким же було його здивування, коли тут, в самому серці столиці України, він не почув жодного рідного слова. Російськомовні гіди настільки обурили Олійника, що весь свій гнів він, не боячись бути викритим, тут же вихлюпнув», – розповідає Петро Воробей.

Була створена ціла бригада з 5 слідчих, які вивчали 12 томну справу «Індуса», вдавалися до обману та фабрикування, щоб винести якомога жорстокіше рішення. 5 жовтня 1966 року Рівненська судова колегія у кримінальних справах ухвалила вирок – конфіскація майна і розстріл. Вирок виконано 6 лютого 1967 року в Києві. Так перестало битися серце Антона Олійника, нескореного і незламного патріота, якого не могли втримати високі тюремні паркани, бо в його серці жила Україна і до неї він завжди прагнув.

Думаю, ця книга, як і попередні твори Петра Вороб’я, також приречена на успіх.

Людмила РОДІНА.

Фото Анатолія КІБУКА.

Собою  закривали  планету

14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому що саме 14 грудня 1986 року було завершено будівництво саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком станції. З 2006 року в цей день ми згадуємо тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі. Попри величезну ціну, яку довелося заплатити, самі ліквідатори-чорнобильці нерідко називають 14 грудня святом. У цьому є свій резон. Саме завдяки мужності цих людей ми маємо теперішні свята і будні.

У ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від перших хвилин після неї й впродовж наступних кількох років взяли участь майже 520 тисяч людей. Ризикуючи життям, вони гасили  пожежу і розчищали місце катастрофи від отруйних речовин. Нагадаю, що наш земляк із Городища Олександр Васильович Новик в фатальну ніч на 26 квітня 1986 року разом з товаришами-турбіністами, не шкодуючи свого житття, гасив вогнища пожеж у машинному залі. Простий хлопець з Полісся Олександр Новик у 1980 році закінчив Київський енергетичний технікум. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у 1980 році. після служби у Збройних силах у 1985 знову повернувся на станцію, працював черговим слюсарем, а потім машиністом-обхідником турбінного цеху. Помер Олександр Новик 26 липня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, нагороджений (посмертно).

Чи розумів Олександр Новик, його колеги, пожежники, які першими кинулися в бій з вогнем та радіацією, що їх чекає? Про це ми ніколи не дізнаємося.

Це був невидимий, жорстокий ворог, з яким ніхто не знав, як боротися, від якого нічим було захиститися. Оскаженілий мирний атом. Страшно подумати, що було б із країною і нами усіма, якби 26 квітня 1986 року, в перші години й хвилини після аварії на Чорнобильській АЕС, вони не вступили в майже безнадійний двобій зі стихією. Тисячі ліквідаторів їхали в Чорнобиль, щоб виконувати там накази.

Скільки жителів нашого району брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, достеменно невідомо. Адже є і такі наші земляки, хто так і не отримав статус ліквідаторів, хоч в неспокійний час вони також працювали у чорнобильському пеклі.

Розмовляючи із земляками-ліквідаторами, не раз чула думку: «На той час ми не відчували якоїсь значної небезпеки. Це було ніби звичайне відрядження. Ми не усвідомлювали, що є такий страшний рівень радіації, і що він може завдати непоправної шкоди здоров’ю. Радіація ж не кусає, це невидимий ворог».

Про це наголошували і 13 грудня у районному будинку культури, з болем говорили про 1986 рік – рік відліку для людей, Полісся та України. 15 наших земляків-ліквідаторів прийшли на тематичний захід під назвою «Гордимося мужністю твоєю». Голова районної ГО «Фонд допомоги ліквідаторам та потерпілим Чорнобиля» Олександр Матвієвич щиро подякував своїм побратимам за присутність у залі, побажавши всім здоров’я та родинної злагоди: «На жаль, нас збирається в цей день все менше і менше, бо аварія забрала і забирає здоров’я. Хочеться, щоб усі ми ще якомога довше пораділи життю поряд зі своїми родинами. Це головне». Олександр Матвієвич також подякував за підтримку ліквідаторів міському голові Богдану Микульському, начальнику управління праці та соціального захисту населення Валентину Буткевичу, начальнику відділу та туризму РДА Наталії Мозоль. Хвилиною мовчання згадали тих побратимів-ліквідаторів, хто, втратив у Чорнобилі своє здоров’я і вже відійшов у вічність.

Зі словами глибокої шани до присутніх звернулися міський голова Богдан Микульський, заступник голови Дубровицької РДА Павло Ващишин, заступник голови Дубровицької районної ради Олександр Задорожний.

За активну громадську позицію, терпіння і самопожертву, мужність і героїзм, проявлені при ліквідації аварії, та з нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС почесною грамотою районної державної адміністрації та районної ради з наданням грошової винагороди відзначено: Вишневського Миколу Володимировича (Дубровиця), Жука Василя Івановича (Орв’яниця), Котяша Анатолія Онуфрійовича (Ясинець), Лясковця Василя Михайловича (Дубровиця), Мороз Тетяну Олександрівну (Селець).

Згідно із розпорядженням міського голови Богдана Микульського, за мужність, самовідданість, жертовність, високий професіоналізм, проявлені під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, подякою міської ради та подарунками нагороджені учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: Гречко Іван Петрович, Грицюк Іван Іванович, Цибульський Володимир Володимирович.

Дуже щемні і хвилюючі почуття викликала у залі у всіх присутніх концертна програма. У художніх номерах перепліталися і сум, і розпач, і перемога добра над злом, і доля України, і самопожертва.

А згодом ще було спілкування у дружньому колі, цим мужнім чоловікам є про що поговорити, є що згадати. Той чорний птах, який закружляв над Україною у 1986 році, накрив своїм крилом їх долі. Попри все, дякувати Богові, наші ліквідатори виростили прекрасних дітей, радіють оукам. Хай Бог дає здоров’я і внученят побачити на весільних рушниках.

Люба КЛІМЧУК.

Острів творчості на дитячій планеті здивував гостей

Роль позашкільного навчання у сучасному виховному процесі переоцінити неможливо. Окрім того, що воно відволікає дітей від нескінченних комп’ютерних ігор, позашкілля нерідко дає путівку в життя – коли після кількарічних занять у центрах і гуртках учні остаточно визначаються зі своїм покликанням і навіть роблять перші кроки до досягнення своєї мети.

Якось розмовляла з фахівцями-позашкільниками. Почула думку: «У нас всі вчителі – прекрасні. Бо педагог позашкільної освіти – це покликання. На відміну від школи, де учні зобов’язані бути на уроці, незважаючи на своє ставлення до вчителя та любов до предмета, у ЦПО  ніхто нікого ні до чого не змушує. Діти приходять до нас самі – з власної волі, та ще й із посмішкою, це означає, що тут цікаво поряд з творчими педагогами».

Цілком погоджуюся з цим твердженням, знаю багато чудових педагогів-позашкільників, творчих, сучасних людей, до яких горнуться діти. Не раз, буває, йду додому з роботи, а діти, несучи додому вироби, розповідають, як цікаво на занняттях у центрі позашкільної освіти. Завжди охоче демонструють, що виготовили власноруч. Пишаються своїми результатами. Дуже приємно це чути.

Однак, і на позашкілля в умовах децентралізації падають нові виклики: як вижити і як працювати далі? Як фінансуватиметься позашкілля, чи вдасться зберегти мережу закладів, як впроваджувати цікаві, патріотичні напрямки у роботі?

Про це та багато іншого говорили минулого вівторка у Дубровицькому центрі позашкільної освіти. Тут пройшла обласна семінар-нарада: «Педагогічні реалії в діяльності закладу позашкільної освіти: крок уперед чи танцювати на місці». У заході взяли участь: Ангеліна Ровкач – головний спеціаліст управління освіти та науки ОДА, Ніна Стасюк – начальник управління освіти, молоді та спорту РДА, Володимир Южаков – директор комунального закладу «Рівненський обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді», директори закладів позашкільної освіти області, Галина Рабешко – головний спеціаліст управління освіти.

Розпочався захід з екскурсії закладом. Гості з різних куточків Рівненщини були вражені затишною, комфортною, а головне творчою атмосферою у центрі позашкільної освіти. Цьогоріч у закладі дуже тепло, адже тут змонтували новий котел, отож батьки можуть не хвилюватися через комфортне перебування діток на гуртках. А наскільки креативна тут атмосфера, це треба бачити. Здається, кожен куточок наповнений особливою аурою, бо повсюди гарні роботи гуртківців та наставників. І передати цей творчий настрій словами неможливо.

Перед семінаром поспілкувалася з директорами ЦПО з сусідніх районів. Не у всіх є такі затишні приміщення (Зарічне), не у всіх є така кількість найрізноманітніших гуртків. Було приємно відзначити, що наше позашкілля на фоні інших районів області перебуває у дуже високому рейтингу, бо ж наповнене і цікавим змістом, і бажанням діток займатися. Почула і таку думку, наприклад, колега наших дошкільників з Володимирця зазначила, що у їх райцентрі діти чомусь часто йдуть займатися у платні гуртки, минуючи центр позашкільної освіти. Хоча заняття практично однакові. Очевидно, батьки хочуть бути на хвилі моди.

Приємно, що в Дубровиці та районі модно ходити в наш ЦПО, бо тут знаходять віддушину після складної навчальної програми.

Нагадаю, що сьогодні у центрі позашкільної освіти працюють такі напрямки роботи з дітьми: науково-технічний, соціально-реабілітаційний, еколого-натуралістичний. Тут позашкільну освіту здобувають 663 дитини.

В день наради-семінару учасники взяли участь у трьох навчальних майстер-класах та познайомилися з творчістю учасників гуртка роботехніки.  Майстер-класи пройшли у прекрасній творчій та дружній атмосфері: «Виготовлення сувеніра в техніці декупаж» (Людмила Гурик), «Виготовлення новорічної іграшки у техніці валяння вовною» (Наталія Дука), «Виготовлення  іграшки з фоамірану» (Марія Кузіна).

Майстер-клас з декупажу. Я також зробила такий прекрасний витвір мистецтва. Дуже позитивна атмосфера була під час спільної праці, і душевно всі відпочили.

Представили на заході гурток роботехніки. Це новий і перспективний напрямок у роботі центру. Руслан Ревук (керівник гуртка) зазначив, що сьогодення вимагає саме таких навчальних нововведень, адже технології стрімко розвиваються. Вихованці гуртка показали свої перші успішні проєкти. Неперевершеним був показовий номер, створений у співпраці учасниками шкільного театру мініатюр із Сварицевич з керівником гуртка роботехніки Русланом Романовичем. Гра світла та тіней, як вічна боротьба добра і зла, подарувала присутнім пам’ятні хвилини театральної насолоди. Дуже щиро та невимушено співали англійською, танцювали на сцені вихованці студії «МІМІ». Нагадаю, що з дітками займаються – Вікторія Семенюк (хореографія, акробатика), Мирослава Антосюк (англійська мова) та Наталія Мисько («вправні пальчики»). Вони розвивають дошкільнят і діток молодшого шкільного віку.

Хореографічним колектив «ПОЗИТИВ» з Колок (керівник Мирослава Мороз) порадував всіх запальною полькою. Загалом атмосфера на семінарі була дуже творчою та незабутньою. Нашому позашкіллю є чим пишатися. «Велике значення має у роботі і розуміння та підтримка з боку управління освіти, молоді та спорту РДА. Ніна Іванівна Стасюк завжди підтримує наші починання і дає слушні поради», – зазначив керівник ЦПО Микола Семенюк.

Люба КЛІМЧУК.