Сом не здавався три години

Прекрасна природа поліського краю дарує багато своїх щедрот. На продовження теми рибальства не можна не згадати про знатний улов дубровичанина Івана Белелі. Свого трофея, велетенського сома, він виловив на озері Нобель. Розміри вусаня вражають: довжина два метри один сантиметр, вага 47 кг. Як розповів рибалка, сом клюнув на блешню близько дев’ятої години ранку. Хижак три години тягав по озеру його човна. Добре, що плетений шнур зі спінінгу витримав таке навантаження.

Нобель – найбільше озеро Рівненської області. Його площа – 4,99 квадратних кілометра, глибина – до 10 метрів. Розташоване воно у Зарічненському районі поблизу одноіменного села. На озері є три острови. Воно є одним з найбагатших на рибу в басейні річки Дніпро. Вода в озері дуже чиста і м’яка. Воду для польських королів возили саме з цього озера для прийому водних процедур. Навколо озера прекрасні ліси, багато грибів і ягід. Риба озера Нобель: хижаки – щука, окунь, судак, сом, в’язь, біла риба – сазан, лящ, плотва, густера, карась, головень, лин.

Люба Клімчук.

КОЛИ ЛОВИШ – СПОРТ, КОЛИ РОЗПОВІДАЄШ – МИСТЕЦТВО

27 червня вважається Міжнародним днем рибальства. Це свято відзначають щороку, починаючи з 1985 року. Офіційний статус йому надано рішенням Міжнародної конференції з регулювання і розвитку рибальства, що відбулася  в Римі 1984 року.

Риболовля – одне з найдавніших занять, освоєних людиною,  це і спорт, і хобі. Раніше від успішності риболовлі безпосередньо залежало виживання, навіть побутує в багатьох народів дуже промовиста приказка: «Хочеш врятувати людину від голоду – дай їй рибину, а прагнеш врятувати від смерті – навчи рибу ловити». Втім нині, з розвитком промислового рибальства, актуальність такої мудрості дещо втрачена.

Для багатьох, щоправда, й донині рибальство не позбавлене своїх принад. Азарт, що охоплює під час риболовлі, важко передати словами. Достатньо одного разу посидіти на березі з вудочкою та спінінгом, щоб полюбити це заняття та захопитися ним на все життя. Повірте, навіть улов в цій справі не головне.

Затятим рибалкою є директор Заслуцького НВК Станіслав Рожко (на фото). Він навіть організував в Колках добровільну дружину з охорони річкової та ставкової фауни.  Рибалки самотужки охороняють та плекають свої «рибні стада».

Але вже коли тепер і закидають вудочку – то не даремно. Про своє захоплення рибалки можуть розповідати годинами. Та коли запитати в них напряму, риболовля – це спорт чи мистецтво, тільки зовсім відверті скажуть правду: коли ловиш рибу – це спорт, а коли потім розповідаєш про улов – мистецтво.

Людмила РОДІНА.

ЯКЕ КОРІННЯ – ТАКЕ Й НАСІННЯ

Найприємніші враження залишила в мене презентація книжки молодого поета Олександра Подика із Кураша, що пройшла минулої неділі в Орв’яницькій сільській бібліотеці. Саме дійство відбулося в невеликому товаристві поціновувачів українського слова. Але, можливо, саме в такому «камерному» форматі й стало можливим живе та невимушене спілкування з автором. Збірочка з промовистою назвою «Зерна добра» вмістила до двох сотень віршів літератора. Це його перша книжка, в якій просто й органічно передаються роздуми, переживання та загалом настрій автора.

«Я щасливий,  що народився саме тут і зараз, – сказав Сашко на презентації своїм першим шанувальникам. – Людина народжується доброю і чистою. Та часто світ, обставини та суспільство роблять її злою, жорстокою і замкнутою. Щасливий той, хто проніс крізь життя любов до людей, до природи, до всього, що нас оточує. Щасливий той, хто обрав шлях добра, і твердо прямує по ньому, які б пастки і спокуси не траплялися на ньому. Щасливий той, хто стає світлом у темряві. Хто дарує надію іншим. Хто підтримує у скрутну хвилину, хто сміється із своїх невдач та відкриває чудеса у житті…».

Не сумуйте, люди,          Не журіться. Нащо?

Бо все добре буде.           Бо прийде ще щастя.

А якщо й не буде,             А якщо й нещастя,

Не сумуйте, люди.          Не журіться. Нащо?

Оптимізм, внутрішній стержень та життєлюбство цього юнака не можуть не захоплювати. Так хочеться, щоб цей його молодечий запал не перегорів в буденних клопотах про хліб насущний, а талант тільки мужнів та зростав з роками. Щоб були у житті Сашка ще нові вірші та книжки, а головне – чудові нагоди для них.

Людмила РОДІНА.

«Зерна добра» - так називається перша книга-ластівка молодого поета віршованих рядочків Подика Олександра Івановича. Радію не лише за молодшого колегу по перу, радію за земляка-односельця, радію за творчу особистість мого родоводу: Сашина прабабуся Опанаска і моя бабуся Улита були рідними сестрами. Теплі родинні  стосунки ми підтримуємо завжди, хоч, звісно, зустрічаємося не так часто, як хотілося б.

Мати Людмила Адамівна працює бібліотекарем у селі Орв’яниця, батько Іван  Іванович має технічну освіту. Виховали двоє дітей: донька Марічка здобула вищу освіту в Тернопільському інституті і опанувала фах економіста, син Сашко закінчив Національний університет водного господарства і природокористування.

Вперше Олександр справив на мене неабияке враження, коли я була запрошена на родинне свято: відзначали ювілей берегині сімейного вогнища Людмили Адамівни. Про те, що у хаті живе художник, свідчив малюнок на дверях. Це був герой мультфільму «Ну, погоди!». Вовк, стоячи у дружній позі, запрошував: «Ты, если что, то заходи!».

Дивуватися не переставала весь вечір, бо сиділа на власноруч виготовленому Сашком стільці, який я перейменувала на «царський трон»: майстерне художнє оформлення, зручність сидіння свідчили про високий професіоналізм і витончений смак. Приваблювала зір і поличка для книжок з інтригуючою назвою «Любов».

Згодом у розмові з юнаком дізналася про його різнобічні інтереси, захоплення, цілеспрямованість у досягненні життєвої мети, неординарність і нестандартність мислення. Таке враження, що немає нічого в цьому житті, що б його не цікавило.

Пише історію свого родоводу, можливості Інтернет-спілкування дають йому простір для пошуку родичів у світі. Помітивши, що  я кинула оком на оригінальну в’язану річ, зауважив, що виготовив її сам.

Коли поділилася з мамою митця, що напишу про нього у свою книгу, вона заперечила, апелюючи тим, що він ще нічим не прославився. І я її розумію: надзвичайна простота і скромність, життя в селі з його віковічними неписаними законами, звичаями і традиціями, не дозволяють  їй зрозуміти, як син підіймається над усією примітивністю, інертністю, буденністю і на бистрині життя здіймає крила у польоті. 

Тримаю у руках віршовану збірку не лише з символічною назвою, а й обкладинкою, на якій лише в одному кольорі з багатьма відтінками передано сенс щасливого людського буття: світло сонця, хлібне поле, щедрий урожай і добірні зерна, від яких відібрано полову. І серед цієї вічної Божої краси  - вродливий юнак з рюкзаком за плечима вирушає у життєву творчу мандрівку, націлений своїм власним життєвим прикладом змінити світ, удосконалити його всім своїм єством: творити красу руками, словами, за велінням серця у гармонії з природою і людьми. А панівною над усім повинна прогресувати любов і добро за законами правди.

Книга видана в авторській редакції, і щоб читачі не вважали, що я аж надто ідеалізую, пропоную вирушити у світ поезії, за передмовою  та роздумами самого автора книги «Зерна правди».

«…Вірші почав писати ще у студентські роки.

Намагаюсь дивитися на світ позитивно. Люблю подорожувати, вчитися, щось творити. Цікавлюся усім, що мене оточує. У сучасному вирі інформації дуже просто отримувати саме ті знання, які тебе цікавлять.

Вірю в невмирущу силу добра. Хай би що там не говорили. Тож будьте для світу світлом, і дивіться в майбутнє з оптимізмом і надією».

Епіграфом для своєї книги Олександр Подик взяв слова зі Святого писання: «Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається…» (Від Луки 6:43-440).

Як смачно пахне свіжий хліб

Зі звичайної сільської печі.

Окраєць врізав добрий дід

Й роздав його малечі…

Кожен, хто хоч раз відчував запах хліба, який пекла мама чи бабуся, впевнена, що ніколи його не забуде. Велика родина, єдність поколінь, яке живе за поліськими звичаями і законами, адже нелегка праця хлібороба, нелегка дорога хліба на столі від першої зораної ріллі. «Ми всі українці», «Не забудь про рідну мову», «Україна» – тема вічна, як саме життя, і ствердження «Ми є. Були. І будем ми» рефреном проходить крізь життя на початку великих життєвих задумів і мрій поета і впевненості у правильно обраному шляху. Просто, без фарсу і емоцій, «по-домашньому», змальовує автор рідне село, згадує його давню історію, храм, патріотичні мотиви відчуваються у простих звичних словах, де прославляється праця людини і навколишня краса:

Літом з міста приїжджають

У Кураш відпочивати.

Певне, всі прекрасно знають,

Що Кураш – велика Мати.

Перечитуючи книгу Олександра Подика, звертаю увагу на відношення автора до подій в Україні, небайдужість до неправди, зла, жорстокості. Возвеличує красу природи і любові, невіддільність її від людини, бережно відноситься до таїни кохання, з добрим гумором висміює недоліки у суспільстві та окремих людей.

Вважаю, що далі читачі самі подорожуватимуть у світ ліричного героя поезії молодого перспективного, креативного  майстра слова, талановитої особистості, автора збірки «Зерна добра». Його книжкою цікавляться односельці. він її із задоволенням дарує,а, отже, розсіваються зерна добра у людські серця. Їх передають з рук у руки, від серця до серця і, впевнена, що тим, хто має погані звички, якось стане не по собі, а, можливо, хтось відкриє очі і погляне на світ крізь призму бачення навколишнього середовища очима Олександра Подика. І якщо людина намагатиметься стати кращою, стане кращим цілий світ.

Побажаймо початкуючому поету міцного здоров’я, творчої наснаги, здійснення задумів і мрій, Хай злітають над світом нові ластівки-книги, наповнені вічними людськими цінностями мудрості, добра, любові, гармонії зі світом. Вважаю за доцільне завершити свою розповідь словами ліричного героя з вірша «Де найкраще на Землі?»

Де ще є такі стежини,

По яких дитинство йшло?

Тільки там, де рідні стіни,

Й там, де добре нам було.

Там, де радість і де свято,

Від душі я там сміюсь.

Повернусь у рідну хату!

Неодмінно повернусь!

Надія Свищевська, с. Кураш.

У МЕДИЦИНІ ВИХІДНИХ НЕ БУВАЄ

Завідуюча Орв’яницьким ФАПом Лариса Миколаївна Мельник у медицині вже більше двадцяти років. Майже весь час працює в рідному селі – а це подвійна відповідальність. Бо ж завжди на видноті. Пацієнти – твої сусіди, однокласники, куми, родичі.  Зустрічаєшся не тільки в робочий час у кабінеті, щодня бачишся.

Ще з ранньої юності Лариса Миколаївна засвоїла для себе золоте правило, яке згодом стало її професійним кредо: медпрацівник повинен бути чуйною, доброю, спокійною людиною. Холерики у цій професії довго не витримують. Адже кожна пігулка може принести не тільки фізичне полегшення, але й навпаки спровокувати серйозний функціональний розлад. Недарма ж головне правило медицини: не нашкодь. Спокійна вдача та аналітичний склад розуму завідуючої ФАПом роблять її для орв’яничан незамінною людиною.  

- Професія медсестри – це мрія моєї мами Федори Микитівни Корень. Сама вона довгий час пропрацювала в школі, була парторгом в колгоспі, завідуючою дитсадком. Проте саме вона зробила все для того, щоб мені хотілося піти  в медицину. Коли закінчувала школу, я не вагалася, як інші однолітки, вже твердо для себе вирішила, ким хочу бути. Тим паче по сусідству жила сільська медичка Надія Андріївна Добра. Бачила, наскільки необхідна й шанована серед людей її професія. Наскільки потрібний землякам цей фах. І нехай тепер не маю жодного дня, котрий минув би без виклику, все одно можу твердо сказати, медицина - моє покликання і ні в чому іншому я себе просто не бачу, - каже Лариса Миколаївна.

Робота, виклики, домашнє господарство – інколи просто жалкуєш, що в добі лише 24 години. Бо ж Лариса Миколаївна й господиня вправна. Любить рідних й смаколиками побалувати, й город тримає в ідеальному порядку. Але все це – в перервах між улюбленою справою. Адже ентузіастів робота любить. А в її родині що сама, що чоловік - вчитель фізкультури і футбольний тренер Василь Васильович – не вміють працювати напівсили. Так напевно змалку виховані – перш за все дбати про суспільне, а вже потім про своє, індивідуальне, власне.

Такі й батьки у Лариси Миколаївни. Навіть займаючи певні посади, ніколи не сторонилися простої сільської роботи. А скільки доклали рук до загального добробуту - впорядкування сільських вулиць, будівництва садочка, церкви тощо.

Пройшовши в медицині довгий й непростий шлях, різноманітні «реформування» Ларисі Миколаївні, як і кожному медпрацівнику, є багато що розповісти. Дуже жалкує, що нині ця галузь стала для земляків дуже затратною. Нічого в ній вже не лишилося безкоштовного. А це ж зняло б багато проблем і те напруження, яке є між хворими і медичним персоналом. «Коли відправляєш хворого в аптеку за кожною таблеткою, ампулою – це неприємне відчуття. А я пам’ятаю часи, коли у нас було все безкоштовно. Більшість людей також це пам’ятають, тому і запитують, чому зараз не так. Старші люди не розуміють, що таке фінансування, що ціни не порівняти з тими, що були колись», - кажуть на сільському ФАПі.

Всі господарські турботи про утримання установи також більшою мірою лягають на плечі її працівниць. Не так давно з допомогою спонсорів самотужки замінили на ФАПі систему опалення. Не кажучи вже про банальне прибрати й причепурити. Це вже виключно руками самих працівників. Аби більш мобільними були, подбали спонсори й про транспорт для медиків. Велосипед для завідуючої ФАПом доставив керівник місцевого агроформування Андрій Кулик.

Приємною несподіванкою для Лариси Миколаївни стала відзнака від народного депутата Василя Яніцького, яку вона отримала з нагоди Дня села. «Дякую за те, що така велика людина оцінила наші заслуги. Адже вважаю, що грамота від депутата – це не лише моя особиста нагорода. Це всьому колективу ФАПу подяка за цілодобову варту, яку несемо на сторожі здоров’я земляків». А й справді, в дощ та сніговій, по бездоріжжю й в нічну темінь поспішають сільські медики на поклик про допомогу. І роблять це без жодних нарікань.

Вирішила піти маминим шляхом й донька Діана. Зараз вона студентка медуніверситету імені Богомольця.

Впевнена, з нагоди професійного свята телефон Лариси Миколаївни, як й інших її колег, був червоним від подячних дзвінків. Бо дівчата справді всі стараються й нікого не залишають поза увагою. Не зважаючи ні на особистий час, ні на особисті проблеми. Бо ж у медицині вихідних, на жаль, не буває.

Проте, можливо, медики як ніхто інший цінують кожну вільну хвилину. Люблять активний відпочинок, дотепне товариство, цікаві та пізнавальні подорожі, посиденьки за кавою. Таким чином відволікаєшся від буденних проблем, щоденних клопотів та чужих недуг.

Людмила РОДІНА.

Ярослава Морєва: «макіяж і кулінарія мають багато спільного»

До дня молоді пропоную вам розмову з вродливою і цікавою співрозмовницею, дубровичанкою Ярославою Морєвою. Якщо коротко, то Ярослава – юрист за фахом, вміє робити жінок особливо гарними. Багато наших землячок звертаються до моєї героїні, аби зробити святковий мейкап. Про це і не тільки детальніше.

Розкажіть, як зародилася любов і майстерність до макіяжу?

Я за професією юрист, на даний момент перебуваю у відпустці по догляду за дитиною до 3 років (в народі декретна відпустка), працюю головним спеціалістом юрисконсультом УПФУ в Дубровицькому районі. Ще у дитинстві у мене народилася любов до косметики, і не лише декоративної, а будь-якої. У молодших класах просила маму віддавати мені порожні пляшечки від парфумів, різних кремів, помаду. Якщо на дні були якісь залишки, то моїй радості не було меж.

Порівняно з моїми подругами, я з особливим трепетом ставилася до косметики, дівчата ще досі згадують про мою дитячу пристрасть.

Для дівчаток завжди важливо, коли є старша сестра. Моя Катруся старша від мене на 9 років. Коли я навчалася в школі і могла лише мріяти про туш, моя сестричка вже була студенткою і косметики, звісно, мала вдосталь. Я завжди з нетерпінням чекала її приїзду, і відразу, як Катруся розвантажувала дорожню сумку, я добиралася до її косметички і досліджувала її склад. Було цікаво абсолютно все: її компоненти, обіцяні виробником властивості тощо. Ну, і, звичайно, все випробовувала на собі.

В старших класах на різних заходах вчителі та друзі завжди розхвалювали  мій макіяж (як на мене, на той момент він був скромним). А на відпочинку у санаторії дівчатка просили мене навести їм красу. Загалом, я завжди любила перевтілення. Інтернету, на превеликий жаль, тоді не було, я черпала натхнення у всіх журналах та каталогах, що потрапляли мені під руку. У вузі знову ж таки однокурсниці просили зробити їм такі, як у мене брівки, розпитували, яка косметика мені до вподоби, радилися по різних деталях макіяжу. Питань було безліч, і я залюбки на них відповідала. Друзі рекомендували паралельно з навчанням підкріпити моє хобі вивченням мейкапу. Недалеко від нашого гуртожитку був офіс «Oriflame», отож я пішла на курси, щоб отримати елементарні ази. А далі, як кажуть, пішло-поїхало: відео в інтернеті, проби різноманітної косметики, нових технік і т.д.

Закінчили вуз. Почали працювати за спеціальністю, але…

Коли прийшла на роботу, мої колеги час від часу просили зробити їм чи їхнім знайомим макіяж. Не відмовляла. Рекомендували подумати про це з комерційної точки зору, але я серйозно ці поради не сприймала. А ось у декретній відпустці знайшлося більше часу на улюблену справу.

Яку ціль ставите для себе, коли створюєте образ?

Надзвичайно приємно, коли люди довіряють тобі свою зовнішність у важливий для них день. Люблю приємно дивувати. Ніколи не показую процес макіяжу клієнту до його закінчення. Хочу, щоб дівчина чи жінка хоча б на трішки відчула себе як у відомих телепередачах про перевтілення. Завжди запитую про побажання клієнта, і чесно кажучи, кожен раз дуже хвилююся, щоб зуміти «попасти у яблучко», особливо тоді, коли клієнтка не знає, чого бажає, як часто буває у нашої слабкої половинки людства.

Для початку вивчаю тип шкіри і її особливості, адже однаковий макіяж проявляється індивідуально. Підготовчий етап і вибір тієї чи іншої косметики дуже важливий. Я намагаюся купувати косметику органічного походження без парабенів, фталатів тощо, на основі природніх інгредієнтів, адже, на превеликий жаль, досить часто трапляються жінки з надзвичайно чутливою шкірою, з алергічними проявами.

Іноді нам складно наважитися спробувати нове. Не всі сміливі і у макіяжі.

Надзвичайно задоволена тим, що коло клієнтів – жінки різних вікових категорій. Я завжди наголошую своїм дівчаткам про те, що якщо ми не почнемо любити себе, довкола нас теж ніхто на буде любити. Отож, якщо хочеться нової зачіски – вперед, яскравого манікюру – вперед, макіяжу – тим паче, вперед! Адже життя таке непередбачуване, потрібно час від часу балувати себе, щоб завжди лишатися неповторною, цікавою і яскравою. Переконана, що у кожної жінки є своя «родзинка», яку ми часто не підкреслюємо, боячись осуду інших. Буває так, що до мене приходять клієнти з проханням зробити ледь помітний макіяж, а я переконую їх у зворотньому. Адже не кожен день жінка може дозволити собі зробити святковий макіяж. Тому, коли є нагода, то не бійтеся пробувати створити новий образ.

Гарна жінка, на Ваш погляд, це яка?

Якщо розглядати з точки зору естетичного вигляду, то можна розділити на два поняття: «гарна жінка» та «ідеальна жінка». Гарна жінка – це охайна жінка. Не обов‘язково одягатися за останнім «криком» моди і мати при собі купу б‘юті-новинок. Бо їх ще треба вміти використовувати.

Гарна жінка має охайно підібране волосся, скромну сукню, чисті нігті на руках і ногах, доглянуте обличчя з легеньким макіяжем. Ідеальна жінка – це жінка з відчуттям стилю. Вона розуміє, як правильно одягатися в тих чи інших ситуаціях і використовувати біжутерію, які кольори помади і лаку на нігтях будуть доречними. Це жінка, яка візуально, з першого погляду, може себе правильно зарекомендувати, це жінка, яку за зовнішнім виглядом можна зрозуміти без слів.

Ярославо, які цікаві і сучасні нотки у мейкапі тепер?

Зараз дуже модно використовувати у макіяжі глітери (блискітки), пігменти, чіткі стрілки. Я спостерігаю за молодими дівчатами, а саме за їхніми бровами. Помилковим є образ з чіткими широкими бровами і відсутністю макіяжу очей. Широкі брови в тренді, це мені дуже подобається. Приємно, що жінки можуть не псувати свою природню форму брів задля тоненької хвильки, як було модно раніше. Це був хіт у б‘юті-образі. Зараз грубою помилкою я вважаю підкреслення широких брів темним олівцем чи помадкою. Простішими у використанні і дуже природніми є тіні для брів. Їх дуже рекомендую. Помада ж використовується лише у разі потреби чітких ліній. Для щоденного нюдового макіяжу (базується на сяючому і природному тоні особи) підійдуть коричневі, світло-коричневі, бежеві, білі відтінки тіней, туш, легкі рум‘яна, тональна основа, і незамінний помічник хайлайтер.

Ви встигаєте себе причепурювати?

Особисто я з моїм режимом життя non-stop, навіть ці вищеперераховані компоненти повсякденного макіяжу не встигаю нанести. Для мене рятівником свіжого образу є хайлайтер. Це наче пудра з дрібними шимерними мікрочастинками. Коли часу обмаль, тоді план швидкого макіяжу наступний: база під макіяж (створює невидимий захисний шар між шкірою та косметикою, це може бути звичайний крем або спеціальна база, яка підбирається залежно від типу шкіри), тональна основа, тіні для брів, туш, хайлайтер, який наноситься на повіки, під лінію брів, по лінії носика, скули та ямочку верхньої губи. Свіжий образ вам гарантований.

Розкажіть про те, яким, на Ваш погляд, має бути мейкап нареченої і ділової жінки?

Щодо весільного образу, то на даний час чітких рекомендацій не існує. Тут грає роль політ фантазії нареченої. Можна підібрати кольорову палітру, щоб скомпонувати з яскравими акцентами на сукні, у букеті тощо, можна ніжний нюдовий (найбільш популярний серед наречених).

Макіяж ділової жінки залежить від сфери її роботи. От, наприклад, якщо вона менеджер у косметичному салоні, макіяж може бути яскравим, але у межах розумного, звичайно. Якщо ж це ділова жінка, офісний працівник, наприклад, у держустанові, то макіяж, однозначно, має бути у стриманих тонах. Адже неправильно підібраний макіяж може створити про людину небажане враження. Одне слово, макіяж має бути доречним.

А з якого віку взагалі доречно користуватися косметикою?

Це питання складне і неоднозначне. Молодь різна. Іноді буває, що проблемна шкіра у дівчинки стає предметом глузування з боку однолітків. От саме макіяж часто дозволяє навіть юним виправити певні проблемні моменти. Легенька косметична корекція консилером або тональним флюїдом може врятувати ситуацію і додасть дівчині впевненості у собі. Індустрія косметики дуже розвинена, існує безліч засобів декоративної косметики на основі складників природнього походження, які не будуть завдавати шкоди молодій шкіри, а навпаки допоможуть їй. Або ж це стосується бальзамів для губ, навіть молодій шкірі потрібен догляд. Тому не потрібно бути надто категоричними щодо юних дівчат, коли це стосується використання декоративної косметики.

Що ж до повноціного макіяжу школярок, тут я категоричний противник, адже вони все ще діти, і неправильно нанесений макіяж (а у дітвори тільки так і виходить) може розцінюватися як ознака вульгарності. Інша справа урочисті шкільні події у старших класах. Легенький, необтяжуючий, нюдовий макіяж буде доречним і однозначно додасть дівчаткам впевненості у собі. До нього вдаються як зірки екрану, так і звичайні модниці, які бажають показати, наскільки добре вони можуть виглядати нібито без макіяжу, ну або зовсім з мінімумом косметики на обличчі. Саме такий я б рекомендувала використовувати і випускницям – з невеличким кольоровим акцентом, якщо це потрібно, у вигляді пігментів задля імпонування макіяжу з сукнею та квітами. Головне не перестаратися з косметикою, юність – це вже краса.

Ярославо, Ваші нотатки з кулінарії у соцмережі також викликають захоплення. Навіть прості страви у вас мають чудові свої родзинки. Ви вправна господиня і на кухні. Що спільного між макіяжем і кулінарією?

Макіяж і кулінарія надзвичайно схожі речі, як на мене. Адже головне, що поєднує між собою ці, на перший погляд, несумісні речі, це результат. Адже і готуючи, і займаючись візажем, ти вкладаєш всю душу і фантазію. І задоволене обличчя дегустатора і клієнта – то найвища винагорода для майстра.

* Бліц-інтерв’ю

Ваш знак зодіаку?

За гороскопом Діва. Інколи я вважаю це діагнозом, адже в переважній більшості Діви – затяті педанти та ідеалісти, від чого і страждають.

Що найбільше цінуєте в людях?

Вірність. Часто, в силу цинізму, зраджують своїм принципам, а своїм близьким тим більше. Вірність – це повага і відповідальність.

Ваша улюблена пора року?

Літо. Люблю тепло, спів птахів, квіти. Все довкола, ти сам і люди оживають, і з цим оживає прагнення до нових звершень.

Улюблена страва?

Мабуть, однієї такої нема. Але, соромно зізнатися, є два невибаглих смаколики, які не дуже сприятливо впливають на організм, зокрема на фігуру, але без яких я не уявляю свого життя, це картопля з оселедцем (справжня поліщучка) і шоколад.

Спілкуємося напередодні Дня молоді. Що Ви побажали б тим, у кого попереду все життя?

Побажала б нашій молоді, в першу чергу, мудрості, миру, свілого розуму, наснаги, удачі, ну і, звичайно, здоров‘я!

Дякую за розмову.

Люба КЛІМЧУК.

Діток реєструють у пологовому

Нагадаємо, що з метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини, відповідно до наказу Міністерства юстиції України Головним територіальним управлінням юстиції у Рівненській області запроваджено новий сервіс, який передбачає прийняття працівниками відділів державної реєстрації актів цивільного стану документів, необхідних для проведення державної реєстрації народження дитини, та видачу свідоцтва про народження в пологових відділеннях. Така послуга є швидкою і головне зручною для батьків. Адже можна отримати свідоцтво про народження дитини прямо у палаті. Тож молоді батьки економлять зусилля і час, який можуть присвятити турботі та піклуванню про дитину.

У середу, 6 червня, 100-те (ювілейне) у цьому році свідоцтво про народження вручили працівники Дубровицького районного відділу ДРАЦС безпосередньо в пологовому відділенні Дубровицької центральної районної лікарні.

Начальник відділу ДРАЦС Інна Протосавицька  щиро привітала молоду маму з народженням донечки Мирослави та вручила їй документ  про народження. Під час вручення свідоцтва мамі розповіли також й про правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» та можливість захисту своїх прав.

До речі, у нашому районі пілотний проект Мін’юсту користується популярністю. Так, із 120 зареєстрованих відділом народжень у 2018 році у Дубровиці 100 осіб скористалися можливістю отримати свідоцтво безпосередньо у пологовому відділенні.

Як розповіла Інна Юріївна, послуга щодо державної реєстрації та видачі свідоцтва про народження є абсолютно безкоштовною.  Також одночасно з реєстрацією народження можна подати заяву про реєстрацію місця проживання новонародженої дитини.

Попросила начальника відділу ДРАЦС поділитися приємною статистикою народжуваності у нашому районі. Інна Юріївна зазначила, що впродовж 5 місяців цього року в районі зареєстровано 214 народжень. Для порівняння - за аналогічний період 2017 року ця цифра становила 233 народження. Шкода, що вона зменшилася.

Звісно, цікаво, які ж імена були за цей час найбільш поширеними серед маленьких жителів краю. Отож, хлопчиків найчастіше називали: Богдан, Марк, Матвій, Давид, а дівчаток - Софія, Мілана, Злата, Ангеліна, Соломія, Анна. Окремі батьки обрали для своїх синів і донечок дуже рідковживані імена: хлопчиків назвали Дамир, Орест, Даниїл, донечок Ніхан, Аніта, Аделіна, Естер, Віола.

Інна Юріївна підкреслила, що батьки, які не визначилися з іменем дитини, чи з інших причин не скористалися зазначеною послугою вручення свідоцтва у пологовому відділенні, можуть звернутися  із заявою про державну реєстрацію народження дитини безпосередньо до Дубровицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану чи в сільську раду за місцем свого проживання. Відповідно до статті 144 Сімейного кодексу України на батьків покладається обов’язок невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження сина чи доньки, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них адміністративної відповідальності.

Дорогі земляки, діти – це наше щастя і наше майбутнє. Дай боже, щоб Дубровиччина значно більше поповнювалася криком немовлят.

Люба Клімчук.

Микола Адамчук став почесним громадянином Дубровиці

На минулій сесії міської ради було вирішено присвоїти звання «Почесний громадянин міста Дубровиці» заслуженому працівнику культури Миколі Миколайовичу Адамчуку за особливий внесок у розвиток культурного життя міста. Нагадаю, що Микола Миколайович вже кілька років у районному будинку культури організовує у Дубровиці з нагоди Дня міста творчі зустрічі з іменитими дубровичанами. Вихідці нашого краю їдуть звідусіль, щоб поспілкуватися з своїми земляками, розповісти про своє життя і успіхи, поділитися думками про сьогодення. Отож, група творчих дубровичан звернулася у міську раду з клопотанням присвоїти це звання Миколі Адамчуку, уродженцю Дубровиці, який нині мешкає на Львівщині, але залишається небайдужим до життя міста, зокрема його культурно-просвітницького життя. Микола Миколайович тринадцятий, хто удостоєний цього звання у нашому райцентрі.

Нагадаю, що у серпні 2005 року депутати Дубровицької міської ради присвоїли це звання 12 землякам за визначні заслуги у соціально-економічному та культурному розвитку Дубровиці, активну громадську діяльність. У той час це звання отримали Георгій Харпак (посмертно) лауреат Нобелівської премії у галузі ядерної фізики, Степанюк Петро Наумович, музикант-аматор, відроджувач народного фольклору, Руднік Анатолій Матвійович, за сприяння у проведенні газової магістралі у Дубровиці, Ляхович Микола Петрович, за активну участь у боротьбі за незалежність України, Попенко Василь Павлович, місцевий історик-краєзнавець, за активну участь у пошуковій роботі та написанні історії Дубровиці, Максименко Юрій Федорович, місцевий історик-краєзнавець, Бруяка Олександр Леонідович, за активну участь у пошуковій роботі у написанні історії Дубровиці, Юзва Галина Миколаївна, заслужений учитель України, за активну участь у вихованні підростаючого покоління, Башинський Дмитро Сергійович, за активну участь у збереженні релігійної святині міста, церкви Різдва Богородиці, Костюк Олександр Власович, лікар-травматолог, колишній депутат Верховної ради України, за активне сприяння надання пільг населенню, постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС, Чернюк Леонід Георгійович, ветеран війни, пенсіонер лісового господарства, за примноження та збереження лісового фонду, Кренько Федір Іванович, педагог, художній керівник, за активну участь у вихованні підростаючого покоління.

Нагадаю, що звання Почесний громадянин міста присвоюється на сесії міської ради після письмового клопотання людей, які звертаються з проханням розглянути кандидатуру у своєму поданні, аргументуючи свою думку.

Люба КЛІМЧУК.

Щастя – це спілкування

з добрими людьми

Так вважає шанований Федір Іванович Кренько, якому 8 червня виповнилося 91. Це два рази по 45 і ще трішки. А взагалі ж, за словами іменинника, він почувається дуже молодо.

– Мене оточують дуже хороші люди, – каже Федір Іванович, – отож їх позитив додає мені гарного настрою і здоров’я. Я щиро люблю Дубровицю і своїх земляків, бо кожен з нас має в душі свою іскру.

А душа Федора Івановича завжди була наповнена світлом. За шістдесят років педагогічної праці Вчитель провів дорогою пошуку і знань тисячі місцевих дітей, плекав у них не лише боже обдарування, а й найкращі душевні якості. I робив це найперше з допомогою власного життєвого прикладу.

Відмінник народної освіти, почесний громадянин Дубровиці, підполковник у відставці Федір Іванович Кренько мешкає майже в центрі міста. У зеленому мальовничому куточку ветеран праці вирощує городину і квіти, зустрічає друзів в своїй оселі, читає багато газет, ходить до храму Божого… Кожен день починається у Федора Івановича з комплексу фізичних вправ, він вживає зубок часнику натщесерце і п’є талу воду. Але найголовніший секрет довголіття Федора Івановича – це все ж любов до життя і людей. Найгарнішим створінням на Землі педагог називає Жінку: Жінку-кохану, Жінку-маму, Жінку-бабусю, сестру, подругу. Про це розказав нам, як прийшли вітати з міським головою Богданом Микульським та секретарем виконкому Оксаною Краглевич. Богдан Михайлович сказав, що педагог-іменинник – це ціла епоха в житті Дубровиці, гордимося, що маємо такого шанованого земляка. Оксана Вікторівна щиро вітала іменинника і зазначила, що у серці всіх учнів живуть найтепліші спогади і думки про свого Вчителя. В іменинний день багато людей привітали Федора Івановича з Днем народження, серед них і шанований танцювальний колектив (люди різних поколінь і професій), який представляв творчість знаного митця на сцені навіть минулого року.

Сімнадцятилітній Федір Кренько, старший брат з багатодітної родини (годувальник, бо батька не стало рано), у жовтні 1944 року був призваний на фронт і за призначенням направлений в Марійську СРСР на курси радіо-розвідника. Воював на першому Дакелосхідному фронті. Служив до 1951 року. Багато нагород отримав за свою військову службу ветеран вже і у мирний час. Федір Іванович щиро зичить, щоб наші українські сини повернулися здоровими додому зі Сходу, працювали на рідній землі, створювали родини, щоб Україна була мирною і єдиною. Дай Боже, щоб 91-річний іменник побачив свою мрію, якнайшвидше втіленою у життя!

Люба КЛІМЧУК.