ТОРГУВАТИмуть ВСІ БАЖАЮЧІ. ПИТАННЯ: ДЕ САМЕ?

Підприємці міста (власники магазинів) звернулися до міського голови Богдана Микульського з проханням вивчити і вирішити питання вуличної торгівлі біля «Пасажу». У зверненні не йдеться про тих пенсіонерів, хто продає на ринку домашню продукцію, щоб заробити на ліки чи шматок хліба. Головне питання, підняте у зверненні, – це торгівля з палаток на проїжджій частині однієї з центральних вулиць. Це, за словами авторів звернення, заважає руху і «перебиває» торгівлю у магазинах. Адже власники останніх сплачують податки, зарплату найманим працівникам, оплачують комунальні послуги, отож вимушені ставити трошки вищі ціни.

Торгівля на вулиці забороняється також згідно із правилами вуличного руху. Отож, наразі стоїть питання: куди перемістити торгівлю 9 палаток з-під «Пасажу»?

Представники продавців ринку, у свою чергу, написали звернення до міського голови, у якому просять надати місце для торгівлі у центрі.

23 квітня відбулося чергове засідання виконавчого комітету Дубровицької міської ради. Серед інших стояло питання про погодження схеми благоустрою території для облаштування малого ринку. Міська рада пропонує облаштувати базарчик біля готелю «Дружба», поряд з «Альонушкою», біля оптового магазину.

Підприємець Ігор Яцковець емоційно розповів про спад торгівлі у Дубровиці, зменшується платоспроможність населення, люди їдуть масово на заробітки. Нині тим, хто має магазини, також складно виживати. Однак, звісно, жити треба всім.

Ігор Яцковець також зазначив, що як варіант можна розмістити ринок у Дубровиці біля пошти, за автобусною зупинкою. Там приватна ділянка Валентина Колоди. За попередньою розмовою, пан Валентин готовий надати це місце у користування продавцям ринку.

Отож є на даний час два варіанти вирішення питання перенесення торгівлі з центральної вулиці з-під «Пасажу».

Коментар Богдана Микульского: «Проїжджу частину біля «Пасажу» треба розвантажити. Людей не залишимо без наданого місця торгівлі – без шматка хліба. Я хотів би, щоб і бабусі, і більш потужні продавці мали змогу підзаробити. Міська рада нікого не розганяє. Хочемо переселити, щоб усім було краще».

Питання відкрите. Інформуватимемо.

Люба КЛІМЧУК.

МІЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ – ДМИТРО САМКО

Ніколи не писала про учасників «Голосу країни», зокрема і про Дмитра Самка з Бережниці. Писала про мову пісень, оскільки хотілося чути більше творів у виконанні учасників саме українською.

Сьогодні напишу про учасників. Про команду Сергія Бабкіна. Прекрасну команду, частиною якої був наш Дмитро. Але передусім трошки про Дмитра. Його оксамитовий голос я люблю дуже давно, хоча чула нечасто. Пригадую, якось у районному будинку культури на концерті він виконав у фіналі «Заспіваймо пісню за Україну». Це було для мене, як величезний вдих, вдих на повні груди, чистого і прозорого повітря.

У передачах «Голос країни» фанаткою Дмитра, чесно кажучи, була не кожного разу. У мене не викликали величезного захвату його пісні англійською, і я про це теж писала. Але я кажу, у цьому випадку, не про голос, а про мову виконання. Мені не імпонувала Дімина величезна емоційність на сцені, велика рухливість, бо це мені заважало оцінювати його голос, я не бачила його очей.

Виступ Дмитра минулої неділі став для мене блискавкою. Чому? Тому, що він виконував одну з моїх найулюбленіших пісень. Хоч і російською, але ж ми всі її прекрасно розуміємо. Тому, що Дмитро не жестикулював всім тілом, а звертався лише голосом і очима. Це було неперевершено. Цей виступ нагадав мені оте проросле крізь асфальт дерево, яке тягнеться до сонця. Та й доля у хлопця майже така.

У відеоролику перед виступом  був відеоряд з таким змістом:  момент істини – пробитися крізь асфальт...

Хочу сказати, що Дімин виступ цього разу особисто для мене був не менш потужний від співу опонентки  Олени Луценко – ще однієї учасниці команди Сергія Бабкіна.

Отож «Романс» групи «Сплін». Дмитро біля мікрофона. Голос і очі, очі і голос. Цей тандем торкнувся всіх струн серця!

Плакала Джамала. Плакала і я. Хоча ми різні. Я проста смертна, Джамала – Зірка, однак відчули ми однаково пісню...

Тепер про Олену, яка пройшла у фінал. Величезний респект співачці, Бог дав голос, Бог дав красу, а канал 1+1 дав ще й гарне підгрунтя для перемоги у півфіналі. Це ж ми, тут на Рівненщині, не переймаємося тим, що там у відеоролику перед виступом. Це ж нам тут байдуже, що нашого Діму ніхто не прорекламував так, як Олену прорекламувала Ніна Матвієнко, назвавши своєю наступницею у творчості.

Ну, хіба ж це не підкупить глядачів?! Сергій Бабкін сказав: «Ви, Олено, для мене вже переможиця «Голосу», то це хіба не аванс для гарного голосування?».

Ні, я щиро поважаю Сергія Бабкіна, я вважаю, що він найкращий з наставників у цьому шоу і взагалі людина з океанічною харизмою. Але чому не так, як на Олімпіаді, чому не бігти чесно до кінця?

Уявімо, що перед виступом Дмитра Святослав Вакарчук чи ще хтось з зірок сказав би, що йому до вподоби голос Дмитра? То як би тоді голосувала Київщина чи Львівщина?

Знаєте, мені шкода, що не закінчилося все так, як на Олімпіаді. А може закінчилося саме, як на Олімпіаді, але так, як у більш суб’єктивному виді спорту, до прикладу, як у фігурному катанні. Іноді хтось впав, але може стати першим.

Олена Луценко – диво-дівчина, але наш Дмитро – також диво-юнак!

Жодним словом не хотіла образити команду людей, яка знімає це прекрасне шоу. Жодним словом не хотіла образити Сергія Бабкіна, який став Дімі вірним другом, думаю другом на все життя.

Але я сказала свої емоції  щодо свого земляка, оскільки народилася у селі поруч з Бережницею. То сказала б так – про свого близького земляка.

Водночас, дякую Богові за тих людей, чиїми стараннями створена програма, яка дала шанс показати себе всій Україні юнакові з простого поліського села.

Для мене особисто цьогоріч найкращий ДМИТРО САМКО. Але зараз я бажаю перемоги Олені Луценко, тому що у неї талант, і тому, що вона йшла поруч з Дмитром! І хоча Дмитро не пройшов до півфіналу, саме він є для мене цьогорічним переможцем «Голосу країни».

Люба Клімчук.

ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ МРІЇ РАЦІОНАЛІЗАТОРА ШУКАЮТЬ ІНВЕСТОРІВ

Цього тижня нашого шанованого найстарішого раціоналізатора Степана Бакунця із Кураша відвідала група науковців з університету водного господарства та природокористування. Як вже писала газета, розробка Степана Сидоровича (плавуча гідроелектростанція), з пропозицію про втілення якої він звернувся до губернатора Рівненщини, визнана в наукових колах дуже перспективною. Подібні аналоги трохи іншої конструкції вже працюють на річках в Тернопільській області. Наша ж Горинь, за твердженням Степана Бакунця, котрий тривалий період проплавав на малих річкових катерах, як ніяка інша річка за швидкістю течії підходить для отримання дешевої електроенергії. Сходяться на цьому й імениті наукові мужі, що побували в середу на обійсті Степана Сидоровича, разом з ним оглянули можливе місце для встановлення такої плавучої  електростанції. Проте, аби цей проект став життєздатним, бракує одного – інвестицій в нього. Всі ж ми знаємо, в якому жалюгідному стані нині наша наука. Тож нині завдання не тільки в інженерних кресленнях, а й в пошуку коштів для їх реалізації.  

На фото:  доктор технічних наук, професор, завідувач  кафедри гідроенергетики, теплоенергетики та гідравлічних машин НУВГП Рябенко Олександр Антонович, директор ТОВ «Елікон-Постач» Бегей Віктор Михайлович, кандидат технічних наук, доцент вищеназваної кафедри Сунічук Сергій Васильович, Степан Сидорович Бакунець.

Людмила РОДІНА.

На старті реформи: як обрати сімейного лікаря

Медична реформа набирає обертів. Аби вона запрацювала на практиці, кожен має обрати собі лікаря до душі і укласти з ним декларацію. Тепер медична допомога не буде прив’язана до місця приписки чи проживання. І  не обов’язково підписувати договір з дільничним, до якого ви роками ходили на прийом лише за лікарняним. Натомість «віддавати» своє здоров’я у руки того медика, котрому довірятимете і реально звертатиметесь за порадами.

Приписна кампанія розгортатиметься поступово. Тому старт процесу вибору лікарів з  квітня не означає, що в цей же момент ви маєте терміново бігти підписувати декларацію, аби з ким. Терміни – безстрокові. Правда, якщо захворієте після 2020 року і не матимете договору – заплатите за лікування з власної кишені.

Також Уляна Супрун, очільниця МОЗу, зазначає, що ви не обираєте лікаря раз і назавжди. Коли з якоїсь причини вам буде комфортніше в іншого фахівця – зможете змінити медика в будь-який час.

Для наочності розповімо покрокову інструкцію підписання декларацій:

1. Коли  визначитеся – обирайте зручний для вас день, беріть документи (паспорт, ідентифікаційний код, для дитини – свідоцтво про народження) та вирушайте до лікарні.

2. Уповноважений представник медзакладу (працівник реєстратури, медсестра або лікар) введе ваші данні в електронну систему охорони здоров’я.

3. На ваш мобільний надійде СМС з кодом, щоб пересвідчитись, що декларацію підписує реальна людина і унеможливити будь-які спроби шахрайства. Якщо немає мобільного – не проблема: ваші документи просто сфотографують чи сканують і долучать до договору.

4. З електронної системи роздрукують декларацію з даними. Уважно перевірте, якщо все вірно – підпишіть. Вам нададуть два екземпляри, один із них заберете з собою, інший залишиться в медзакладі.

5. Далі працівник закладу підтвердить вашу декларацію електронним підписом і відправить у систему.

«Уклавши договір, ви повідомляєте державу, що обрали саме цього лікаря та цей медзаклад. З липня вони отримуватимуть кошти за ваше обслуговування, для вас воно буде – безоплатне», – додає пані Супрун.

У нашій лікарні працює дев’ять сімейних лікарів, стільки ж педіатрів – у дитячій консультації. Щоб нашим читачам легше було зорієнтуватися, ми зібрали коротку інформацію про кожного з них. Хтось із пацієнтів буде зважати на досвід, хтось навпаки звернеться до молодшого спеціаліста. Для когось важливою виявиться освіта, а інший оцінить людські якості. Загалом в нас є з кого вибрати. Хочеться сподіватись лиш, щоб після цих організаційних моментів, все обіцяне законотворцями стало правдою і в реальності. Бо поки, зізнаються деякі медики, для них не все так зрозуміло та технічно просто, як пишеться  на папері. 

сімейні ЛІКАРІ

ЛЮЛЮК Галина Юріївна, 1980 р.н. У 2003 р. закінчила Івано-Франківську державну медичну академію за спеціальністю «Лікувальна справа».

З 2003 по 2005 рр. – проходила інтернатуру на базі РОКЛ та Дубровицької ЦРЛ за спеціальністю «Сімейна медицина».

З липня 2005 р. – сімейний лікар в Дубровицькому РЦ ПМСД.

Стаж роботи за спеціальністю – 13 років. Кваліфікаційна категорія – друга.

КОХТЮК Василь Іванович, 1956 р.н. У 1976 р. закінчив Костопільське медичне училище за спеціальність «фельдшер».

Працював фельдшером у селах Смородськ та Бережки. У 1984 р. закінчив Тернопільський державний медичний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа».

Після закінчення інтернатури працював підлітковим лікарем Дубровицької ЦРЛ, був заступником головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи, дільничним терапевтом, головним лікарем Великоозерянської амбулаторії, лікарем-терапевтом АЗПСМ №1.

У 2015 р. після проходження атестації присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Працює сімейним лікарем КЗОЗ «РЦПМСД», має вищу кваліфікаційну категорію.

ГАВРИЛОВИЧ Оксана Володимирівна.

Сімейний лікар Сварицевицька АЗПСМ. Закінчила в 2014 році НМУ ім. О.О.Богомольця за спеціальністю «Педіатрія».

Стаж роботи 1.5 роки.

ДЯЧОК Емма Іванівна. Закінчила в 1998 р. Тернопільську державну медичну академію ім. І.Я. Горбачевського.

З 1999 року працювала головним лікарем Бережницької дільничої лікарні.

З вересня 2000 - по лютий 2001 р.р. пройшла спеціалізацію «Загальна практика – сімейна медицина».

Працює завідувачем Бережницької амбулаторії ЗПСМ і лікарем загальної практики сімейної медицини. Лікар вищої категорії з 2012 р.

ДУКА Людмила Валентинівна, 1961 р.н., закінчила лікувальний факультет Тернопільського державного медичного інституту в 1984 році.

Загальний лікарський стаж – 33 р., «Загальна практика – сімейна медицина» – 16 років.

З 21.05.2002 р. – лікар ЗПСМ поліклінічного відділення Дубровицької ЦРЛ.

31.05.2002 р. присвоєна І категорія з терапії, а 03.06.2003 р. – І категорія зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина».

ДАЦЬКО Микола Володимирович.

Закінчив Тернопільський державний медичний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа».

Стаж роботи – 32 роки, категорія – вища, сімейний лікар АЗПСМ № 1.

КУХАРЕЦЬ Михайло Васильович.

Закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова у 1988 р.

З 1991 р. – дільничний терапевт поліклінічного відділення Дубровицької ЦРЛ.

З 2005 р. – лікар загальної практики, сімейний лікар, категорія вища.

КОРЕНЬ (Черевко) Мирослава Олександрівна. Народилась в с.Колки у 1989 р.

У 2004 р. закінчила школу (9 класів), вступила до Дубенського медколеджу (спеціальність – «фельдшер»).

В 2008 р. закінчила коледж і вступила в Івано-Франківський національний медичний університет, паралельно працювала медсестрою в дитячій стоматології м. Івано-Франківськ.

В 2014 р. закінчила університет – спеціальність «лікар загальної практики сімейної медицини». Проходила інтернату на базі КЗОЗ ПМСД м.Дубровиця.

З 2016 р. працює сімейним лікарем в м. Дубровиця.

КАМІНСЬКА Ірина Михайлівна. Закінчила Тернопільський медичний інститут ім. І.Я. Горбачевського, факультет – лікувальна справа у 1996 р.

Інтернатуру проходила на базі Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського та Висоцької дільничної лікарні.

У 1997 р. прийнята на посаду дільничного терапевта Висоцької дільничної лікарні.

З 2000 р. працювала на посаді завідувача терапевтичного відділення Висоцької дільничної лікарні до січня 2013р. з 21 січня 2013-го  переведена на посаду заступника головного лікаря з медобслуговування населення КЗОЗ «Дубровицький РЦПМСД».

З 2006 по 2013 рр. постійно працювала за сумісництвом лікарем-терапевтом поліклініки Висоцької дільничної лікарні, з січня 2013 – лікарем-терапевтом Дубровицької АЗПСМ №1. 23.02.2017 р. присвоєна вища кваліфікаційна категорія за спеціальністю «Терапія».

ДЕМИДОВА Лідія Іванівна. Закінчила лікувальний факультет Тернопільського державного медичного інституту в 1990 році.

1990-1991 рр. – проходила інтернатуру за спеціальністю «лікар-терапевт станції швидкої медичної допомоги» на станції швидкої медичної допомоги м. Рівне.

З 1.07.1991 по 5.06.1995 рр. – працювала виїзним лікарем станції швидкої медичної допомоги м. Рівне.

У 2016 р. пройшла спеціалізацію на курсах «Загальна практика – сімейна медицина» за спеціальністю «лікар загальної практики сімейної медицини».

З липня 2016 р. працює сімейним лікарем Дубровицької АЗПСМ №1.Вища атестаційна категорія з терапії.

БЛАЩУК Лілія Іванівна. У 2009-2015 р.р.– навчалась у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова та отримала спеціальність «Лікар загальної практики сімейної медицини».

У період з 2015-2017 рр. – проходила навчання на факультеті післядипломної освіти у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького на кафедрі сімейної медицини.

Із серпня 2017 р. працює у КЗОЗ «Дубровицький районний центр ПМСД» на посаді сімейного лікаря.

ЛЕЩУК Лілія Миколаївна.

Закінчила Львівський медичний державний університет за спеціальністю «лікувальна справа».

Стаж роботи – 21 рік.

З 1996 року працювала в Дубровицькій ЦРЛ лікарем-терапевтом.

На даний час – лікар ЗПСМ ПМСД.

2015 р. – закінчила курси підвищення кваліфікації загальної практики сімейної медицини.

ЛІКАРІ-ПЕДІАТРИ

ВЕЛИКА Вікторія Сергіївна, 1989 р.н. У 2012 році закінчила Буковинський державний медичний університет (педіатрія). Лікар-педіатр, стаж роботи 3 р., без категорії.

МИСЬКО Олена Миколаївна, 1984 р.н. У 2012 році закінчила Дніпропетровську державну медичну академію (педіатрія), стаж роботи 5 років, сімейний лікар без категорії.

МЕДИНСЬКА Зінаїда Георгіївна 1952 р.н. У 1976 р. закінчила Львівський державний медичний інститут (педіатрія). Стаж роботи 42 р., лікар-педіатр вищої категорії.

КУХАРЕЦЬ Майя Геннадіївна, 1966 р.н. У 1999 р. закінчила Вінницький державний медичний інститут, стаж 27 р., сімейний лікар вищої категорії.

МУНЬКО Світлана Миколаївна, 1974 р.н. Закінчила Львівський державний медичний університет (педіатрія), стаж роботи 21 р., лікар-педіатр вищої категорії.

САЛІВОНОВА Галина Дмитрівна, 1961 р.н. У 1990 р. закінчила Томський державний медичний інститут (педіатрія), стаж роботи 28 р., сімейний лікар вищої категорії.

МАЦИК Володимир Петрович, 1954 р.н. У 1979 р. закінчив Тернопільський державний медичний інститут (лікувальна справа), стаж роботи 39 р., лікар-педіатр вищої категорії.

БОКОВЕЦЬ Ірина Петрівна, 1969 р.н. У 1992 р. закінчила Київський державний медичний інститут (педіатрія), стаж роботи 25 р., лікар-педіатр вищої категорії.

ГОНЧАР Ніна Григорівна, 1990 р.н. У 2015 р. закінчила Вінницький державний медичний університет (педіатрія).

Стаж роботи 3 р., сімейний лікар, без категорії.

БІЛЬШЕ 200 ПАСОК ПЕРЕДАЛИ В ЗОНУ АТО ЛІЦЕЇСТИ

У вівторок більше 200 пасочок передали через волонтера Світлану Правник у зону АТО вихованці Дубровицького НВК  «Ліцей-школа». Таку акцію ліцеїсти започаткували ще минулого року. Виставку пасок проводили у стінах ліцею і раніше. Але останні два роки після того, як оцінять майстерність матусь та бабусь всі однолітки, діти відправляють цей духмяний благодійний вантаж на передову. Адже в кращих українських традиціях ділитися великодньою паскою з найріднішими. А хіба ми по-іншому нині сприймаємо наших солдат?

Отож всі великодні експозиції, що наповнювали фойє закладу неповторним домашнім ароматом, зовсім скоро будуть доставлені до захисників України безпосередньо на передній край. Разом з пасочками поїдуть туди й щирі та безпосередні дитячі листи. «Ви не можете навіть уявити, як радіють мужні та безстрашні дорослі чоловіки таким проявам дитячої любові. Інколи такі листи вони зберігають роками й дорожать ними, як справжніми оберегами», – розповідає Світлана Леонідівна. Керівництву закладу волонтерка вручає подяку від добровольчого українського корпусу за постійну допомогу армії.

Незабаром волонтери краю планують зайнятися виготовленням сухих супів, й директор ліцею охоче погоджується допомогти їм в цьому з приміщенням, а при потребі навіть задіяти в цій гарній справі й старшокласників під час виробничої практики та перебування в літньому оздоровчому таборі.  Готова дирекція закладу посприяти й оздоровленню в такому таборі діток із Покровського сиротинця, котрими вже півроку опікується пані Світлана.

«У нас для цього є все необхідне – гуртожиток, організоване гаряче харчування. Отож, думаю, для малят з прифронтової зони буде корисно побувати в Західній Україні, поспілкувати з однолітками, просто повноцінно відпочити. Буде це корисно й для ліцеїстів. Милосердю не можна навчити, якщо не проявляти його», – вважає очільник ліцею.

Володимир Кушнір каже, що таким чином на конкретних вчинках в ліцеї виховують нових українців, тих справжніх патріотів, які розбудовуватимуть нашу державу в майбутньому. А насамкінець робимо для історії спільну світлину. Першокласники буквально обліплюють свого класовода та директора. Схоже, вони для них за цей рік стали майже рідними людьми.

Людмила РОДІНА.

ПЕТРО ВОРОБЕЙ ПРЕЗЕНТУВАВ СВОЮ ТРИЛОГІЮ ЗЕМЛЯКАМ

У благодатний період пасхальних свят дубровичани мали змогу долучитися до хліба духовного ще й на презентації епічної трилогії нашого земляка Петра Вороб’я. Ми вже досить докладно знайомили наших читачів з цим поліським епосом, що носить такі символічні назви: «Заграва», «Відблиск» та «Сяйво», проте багато нового почули й на самій презентації книг. Нагадаємо, трилогія охоплює сто років життя, кожен з томів трилогії займає 33 роки – період, з яким ми пов’язуємо не тільки вік Христа, але й одне покоління в історії. 

«Був період, за часів президентства Януковича, коли мене охопила зневіра та розчарування. Тож в задумі заключний том планувався під робочою назвою «Попіл». Бо якщо перший символізував національне піднесення, зародження та найбільший накал українського руху опору, другий – відлуння минулої слави по-справжньому народної Української Повстанської Армії, що проявлялися в русі шестидесятників, дисидентстві, то ще зовсім недавно ми переживали упадництво національного духу, що й асоціювалося в мене тоді з попелом. Однак якось, якраз напередодні Революції Гідності, зателефонував до мене один з прообразів героїв мого роману. Коли цей чоловік зачув, що хочу назвати заключний том «Попіл», почав всіляко відмовляти мене. І запропонував нову назву – «Сяйво», мовляв, Україна ще дасть про себе знати. Як бачите, слова цього колишнього політв’язня стали пророчими», – зазначив автор трилогії, звертаючись до земляків.

Охочих почути про твір від самого Петра Вороб’я, незважаючи на буденний день, виявилося чимало. Особливо ж приємно, що переважно це були старшокласники – теперішні ровесники героїчних персонажів трилогії. Не менш бажаючих виявилося згодом й придбати трилогію до домашньої бібліотеки з автографом автора. Міський голова Богдан Микульський своєю чергою пообіцяв посприяти з придбанням цих книг для бібліотек міста.

Людмила РОДІНА.