Ринок є, контролю – немає: молоко хочуть

підтягнути до європейських стандартів

Корова Зірка моїх добрих знайомих Петра та Ірини живе у комфортному чистому хліві, як і належить годувальниці. Раніше її тримали у господарстві передусім задля того, щоб діти і онучок могли поїсти смачних і екологічно чистих продуктів. Як наголошувала Ірина, зять без молока жити не може. Минулої весни діти подалися на заробітки до Польщі, отож частину молока господарі почали здавати заготівельникам. Хоч платять небагато, та все ж. Нещодавно розговорилася з господинею, чи важко тримати корову? На що почула відповідь: «Важко чи не важко, а вже прив’язаний. То подоїти треба, то чергу відпасти та й сіна заготовити чимало». Розпитала співрозмовницю про її ставлення до нововведення щодо прийому молока, адже Європа диктуватиме свої правила. Жінка зауважила:

«Якщо не будуть брати у приватників молоко, то й ми корову здамо чи продамо. Скільки треба онучку, то вже купимо. На ринок молока не повезу, бо далеко. Але хай перш за все думають заготівельники. А яким же буде їх бізнес без простих смертних селян?».

Дубровиця, середа, 17 січня. Молоко на ринку у центрі міста коштує 15 гривень за літр. Взагалі у цьому році вартість молочних продуктів в Україні зростає рекордними темпами, але експерти попереджають, що це далеко не межа. Серед лідерів зростання цін – сметана (+30%), м’який сир (+28%), а також молоко і вершкове масло (+25%). Зараз кілограм вершкового масла коштує в середньому 120 грн., м’якого сиру – 70 грн., сметани – 60 грн., молока – 15 грн. за літр. Чи багато купить на пенсію молочних продуктів бабуся, яка половину коштів віддає на ліки?

Ближче до цивілізації, далі від селян?

У зв’язку з введенням в Україні європейських санітарно-гігієнічних стандартів уже з 1 січня 2018 року переробні підприємства мали купувати молоко тільки в спеціалізованих фермерських господарствах. Стандарти Євросоюзу передбачають наявність на полицях магазинів трьох сортів молока: екстра-класу, вищого і першого.

Експерти почали говорити про те, що ця вимога ставить під загрозу всю молочну галузь в Україні. Справа в тому, що приблизно 30% молока в країні виробляють селяни, для яких утримання корів часто є єдиним джерелом доходів. За європейськими стандартами, таке молоко класифікується як другий сорт, а це значить, що з початку цього року переробні підприємства мали від нього відмовитися.

Втім в останній момент дату відмови від молока другого сорту вирішили перенести на півроку – до 1 липня 2018 року. Відповідне рішення прийняв підкомітет «Молоко і молочні продукти» Технічного комітету Інституту продовольчих ресурсів НААН. Він відправив на доопрацювання редакцію Державного стандарту України 3662:2015 «Молоко-сировина коров’яче. Технічні умови».

Експерти кажуть, що відмова від прийому молока у селян нічим хорошим не закінчиться. Люди втратять легальне джерело доходу і, зрозуміло, почнуть масово здавати корів на забій. Оскільки молоко другого сорту, яке вважається придатним для переробки на масло або сир, займає значну частку на українському ринку, повна відмова від нього може закінчитися глибокою кризою галузі і різким зростанням цін.

В уряді це, напевно, розуміють, тому і відкладають введення європейських стандартів доти, поки не знайдуть компромісне рішення. Навіть якщо в липні і запровадять нові стандарти, то відмова від селянського молока виглядає поки малоймовірною. В іншому випадку ціни на «молочку» відразу зростуть приблизно в два рази.

Втім селянам, напевно, доведеться готуватися до більш ретельних перевірок якості продукції. Уважно контролювати будуть не тільки селян, а й компанії-перевізники.

У цій ситуації вартість молока навряд чи сильно зміниться, а ось тим, хто відповідає за його якість, необхідно готуватися до додаткових витрат. Рано чи пізно селянам доведеться думати, як перевести свою продукцію в розряд першокласного молока, щоб не втратити можливість заробляти.

Хто візьме ситуацію на контроль?

Це повинна зробити держава!

Проаналізувала матеріали у пресі щодо цього питання. Пишуть, що одним з можливих варіантів виходу з цієї ситуації є створення кооперативів з виробництва молока. Але в Міністерстві аграрної політики і продовольства зізнаються, що на даний момент особливих успіхів в цьому напрямку домогтися не вдалося. Кооперативів з виробництва молока в Україні поки зовсім мало.

Експерти Союзу молочних підприємств України впевнені, що саме держава повинна підтримати розвиток індустріального виробництва молока в країні. Можливості для цього в уряду є. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», схваленим Верховною Радою України 7 грудня 2017 року, передбачено видатки за бюджетною програмою «Державна підтримка галузі тваринництва» у рекордній за роки незалежності сумі 4,0 млрд. гривень. Для порівняння, у 2017 році фінансування за цією бюджетною програмою становило лише 170 млн. грн.

Правда, у експертів залишаються питання щодо раціональності і справедливості витрачання цих грошей. Наприклад, минулого року два великі холдинги отримали більше дотацій, ніж всі інші аграрні підприємства разом. Це говорить про те, що в сільському господарстві діє потужне лобі, тому далеко не факт, що держава хоч якось допоможе виробникам молока.

Прихильники введення нових стандартів кажуть, що це допоможе забезпечити виконання санітарно-епідеміологічних норм. Справа в тому, що в фермерських господарствах корів доять спеціальними апаратами, завдяки чому молоко не контактує з руками і повітрям.

Ще один важливий європейський критерій якості, який має ввести Україна, – миттєве охолодження молока. Якщо напій протягом двох годин не охолодити до 40С, то в ньому починають розвиватися бактерії.

Молоко, яке не відповідає цим нормам, зараз йде як другий сорт і не може продаватися у вигляді самостійної продукції. У Міністерстві аграрної політики і продовольства обіцяють, що навіть після впровадження нововведень не залишать селян без можливості збувати домашнє молоко. Саме Мінагрополітики попросило технічний комітет відкласти на півроку термін введення в дію нових стандартів. За цей час в уряді повинні придумати, як бути далі з домашнім молоком.

Хоч як би розвивалися події, вже зараз зрозуміло, що молочні продукти будуть одним з лідерів зростання цін в наступному році, навіть якщо на ринку складеться сприятлива ситуація. Незважаючи на те, що уряд заклав до державного бюджету інфляцію на рівні 9%, шанси на те, що молочні продукти втримаються в цьому ціновому коридорі, виглядають вкрай низькими.

БЛИЖЧЕ ДО НАС

За словами сільського голови Павла Дашука, нині у Бересті утримують 170 корів, нагадаємо, що у цьому селі 886 дворів. Серед причин, які відбивають бажання у селян тримати худобу, низькі закупівельні ціни на молоко (зараз 6 гривень за літр). Ті, хто живе ближче до райцентру, ще мають можливість продавати молоко на ринку, або везти його безпосередньо покупцям додому. Таким чином заробити можна краще.

Жителька села Літвиця розповіла нам, що у їхньому селі ще досить багато господарів тримають корів, щоб ростити дітей на свіжих, натуральних молочних продуктах. Але останніми роками власників худоби у селах, де копають бурштин, переслідує ще одна проблема. Корови часто потрапляють у викопані рови і травмуються. Зрозуміло, що ніхто такі форс-мажори не оплачує. А візьми та й купи нову корівку за 15 тисяч гривень…

Щодо заготівлі молока, то хоч і низькі ціни на цей продукт у заготівельників, все ж молоко люди здавали. Як буде з липня місяця, ніхто достеменно у селі не знає.

У Європі діють правила: якщо на фермі менше 12 корів і немає машинного доїння, то це молоко ніхто не має право заготовляти. Держава дає дотацію на доїльний апарат, холодильну установку. Це треба використовувати.

Отож тема залишається відкритою для всіх: і селян, і заготівельників. Повернемося до неї найближчим часом. Корова Зірка поки що спокійно може зимувати у комфортному хліві. А онучок знайомої щоденно пити її смачне, вітамінне молоко. Живе Зірка і не відає, що і її урядовці скоро наблизять до Європи.

Любов КЛІМЧУК.

* Символ року

«Може зрадити найкращий друг, але собака – ніколи»,

вважає прикордонник-кінолог Юрій Петровець

У Держприкордонслужбі разом із прикордонниками-кінологами несуть службу 1277 собак 16 порід, в тому числі і в зоні АТО, пише прес-служба ДПУ.

Прикордонники пояснюють, що окрім німецьких вівчарок, кордони України охороняють також лабрадори, добермани, спанієлі, ротвейлери.

Наш земляк Юрій Петровець в прикордонній службі вже десять років. Тож як кінолог про собак, що розділяють з прикордонниками всі тяготи служби, може розповісти дуже багато. «Почалося ще з строкової служби. Її я ніс в спеціалізованому навчальному центрі Держприкордонслужби у Великих Мостах, що на Львівщині. Тут вперше спробував себе в якості кінолога. Відтоді назавжди зрозумів, що найвідданіший друг – чотирилапий».

«Дівчатка розумніші й більш прив’язані до господаря, ніж хлопчики»

Першою службовою собакою, якою опікувався Юрій, була німецька вівчарка Берта. Відтоді йому довелося змінити шість чотирилапих напарники. Деяких виховував сам змалечку, деякі переходили «в спадок» від попереднього інструктора. Кінолог каже, що, як правило, собаки-дівчатка більш розумні й прив’язані до свого наставника. Його Берта була дуже кмітливою й миттєво вловлювала накази, проте ця собака була власністю навчального центру й разом вони пропрацювали недовго.

 І в собак є свої нагороди

За роки служби Юрій змінив не тільки кілька собак, але й прикордонних загонів, і всюди чотирилапим помічникам відводилася особлива увага. «Те, що люди бачать, як собачка слухається свого господаря, як виконує різні вправи - одне. Але вони ще не знають, скільки передує праці з цією твариною, щоби вона це вміла робити. Кінологи, практично, підопічному віддають весь свій вільний час. Навчання проходить у формі гри, тварина за цей період здружується з інструктором, а він з нею.

Наука намарно не минає. Чотирилапий уміє і слід вправно нанюхати, і порушника затримати. Прикордонники сміються: «інколи так захоплюється, що відтягти від жертви у дрескостюмі неможливо». 

Нині в Юрія – два службових собаки: шоколадний добряк лабрадор Балу та витривала бельгійська вівчарка Баді, що несла з Юрієм службу ще на україно-польському кордоні. Кожна з них по-своєму натренована: Баді – дока на затриманні порушників кордону на зеленій полосі, Балу «спеціалізується» на наркотиках, вибухових речовинах тощо. За відмінну службу Баді має навіть нагороди – дві медалі за затримання порушників державного кордону.

«У навчальному центрі бачив дуже іменитих собачок – з багатьма медальками. Однак більшість з них вже служби не несуть. Такі чемпіони є своєрідним посібником для кінологів та їхніх підопічних – показують, як швидко й вправно подолати полосу перешкод, прийоми затримання порушників».

На Львівщині в навчальному кінологічному центрі Держприкордонслужби систематично проводять навіть чемпіонати з дресування службових собак. Тут чотирилапі захисники державного кордону України змагаються в таких дисциплінах, як пошук та виявлення порушників, наркотиків та вибухових речовин. Судді також оцінюють загальний вишкіл тварини, дисциплінованість та витривалість, її роботу по сліду, навики захисту, охорони ділянки місцевості, догляду вантажів та транспортних засобів тощо.

На пенсію – через вісім років

В кожного  службового пса своя спеціалізація. Хто, як Баді – затримувач, інші, як Балу - шукачі. Його основний профіль – наркотики. Їх шоколадний кудлатий велетень винюхує в легковиках і вантажівках. Помиляється вкрай рідко і на схованку може вказати за 5 хвилин. Гавкотом. І разом з тим цей лабрадор – наймиліше створіння. Юрій каже, частенько діти примудряються побавитися з ним, як з великою живою іграшкою. Інспектор не забороняє своєму напарнику трохи відволіктися, проте годувати пса стороннім не дозволяє. Жартома пояснює, мовляв, тоді Балу не заборонені для перевезення вантажі шукатиме, а смаколики по сумках. Тож Балу доводиться змиритися з таким жорстким табу. Хоча попоїсти лабрадори любляють. Баді ж навпаки в харчуванні аскет. 

Службовий вік прикордонних чотирилапих – 8 років. Далі – пенсія. Зазвичай, її собаки отримують у домівках своїх вихователів. За час служби кінологи так зближуються з підопічними, що кидати тварин напризволяще, хай навіть у непоганих армійських умовах, не хочуть.

Обидва Юрієвих підопічні ще в розквіті «собачих» сил. А отже й службових можливостей.

Кожна порода має свої особливості

Баді – особиста власність Юрія. Її купував у визнаного волинського заводчика бельгійських вівчарок. Деякий час пропрацювавши з німецькими вівчарками, Юрію захотілося спробувати в роботі «бельгійця». Цю породу цінують за витривалість й агресивність. Такий пес, якщо нападе на слід, а вже, повірте, витренувана службова собака його вловить обов’язково, то спуску не дасть. Незамінний помічник на зеленому кордоні. Тривалість зміни на кордоні - 12 годин. Та тяжко лише для новачків. Бувалі ж пішки долають за півдоби до сорока кілометрів. Собака не відстає. Рухається пришвидшено, та ще й має тренування щодня. Такий пес, як й його наставник, знає: викладатимуться – буде результат. Юрій розповідає, коли перевівся в Дубровицю й почав працювати на пункті прикордонного контролю в Городищі, змінив Баді на «шукача», однак вишкіл вівчарки не припинив. Правда, тепер Баді більше часу проводить з дружиною Юрія, «охороняє» її від можливого «нападу». Але вона – лише об’єкт охорони, а Юрій для Баді – незаперечний лідер.

Лабрадор Балу навпаки – собака надзвичайно добродушна. Недаремно навіть вишкіл цуценят лабрадора триває значно довше. До півтора року такий пес ще вважається дитинчам, тож й більше полюбляє гратися, аніж вчитися. А от вівчарки «дорослішають» значно раніше. В рік це вже сформований службовий пес.

Працював Юрій й спанієлькою Террі. Вона також була «шукачкою» в бориспільському аеропорту. «Зайдеш з нею в літак, вона неквапом, уважно обнюхає весь салон, багаж. Десь відчує у верхньому багажному відділенні якийсь підозрілий запах, стане, як вкопана, оглядається на тебе нетерпляче, мовляв, допоможи, підніми вище. Дуже кмітлива порода ці спанієлі».

Обираючи домашнього пса, треба

 знати, для яких цілей ти його заводиш

А от в домашньому побуті спанієль може й чимало клопоту завдати. Його мисливський інстинкт важко викорінити. Тож готуйтеся, якщо задумали придбати спанієля, що він захоче «пополювати» й на домашню птицю. Прекрасні мисливці ті ж самі лабрадори. Якщо йдете на качку – він ваш перший супутник. Адже залізти у водойму чи болото, для лабрадора – не проблема. Його інстинкт водолаза навпаки притягує пса до них. Лабрадор може бути чудовою нянею для дітей. Для охорони найбільше підходять вівчарки – прудкі, але не метушливі, розумні, безстрашні собаки.

Службова собака потребує

подвійної уваги

Раціон службової собаки повинен бути збалансованим. Хорошого пса на одній каші не буде. Недаремно ж прикордонній собаці передбачене й непогане «харчове утримання». Систематичні щеплення й регулярний ветлікарський нагляд – також необхідна умова для успішної служби. «Цього літа мій собака зловив кліща, то добре, що був завчасно щеплений, а так міг би й загинути. Проте лікування також обійшлося в солідну копієчку, до того ж на довгий період Балу «пішов на лікарняний». Але кожен кінолог зацікавлений, щоб підопічний завжди «був в строю». Тому своєчасні щеплення, вичісування, спеціальні собачі шампуні, вітаміни – незмінні атрибути такого прикордонного тандему. Час від часу кінолог-прикордонник «підвищує кваліфікацію» свого підопічного в навчальному центрі в тих же Великих Мостах. Уся ця напруга й додаткові клопоти компенсуються непорушною собачою відданістю. «Може зрадити найкращий друг, але собака – ніколи», – вважає Юрій Петровець.

Людмила РОДІНА.

ДО ЄВРОПИ ТІЛЬКИ З ПАСПОРТОМ, КРІЗЬ ЧЕРГИ ТА ОЧІКУВАННЯ

РЕАЛЬНІСТЬ

Минулого літа виготовляв для себе біометричний паспорт син. Тоді в живій черзі у Дубровиці він очікував 6 годин. Воно й не дуже довго було: кілька разів відійшов на каву, з кимось поспілкувався, та й пролетів час. Але влітку у нас людей всюди менше, бо хтось працює за кордоном, інші трудяться в полях чи в лісі. Виготовили сину паспорт приблизно через три місяці. Вже по обіді треба було простояти в черзі, аби його забрати. Це задоволення тривало три години. До речі, забирати виготовлений паспорт має саме власник, бо ж знову таки треба його відбиток пальця.

Де, як, коли, скільки часу нині оформляються документи на закордонний паспорт в Дубровиці розпитала Валентину Володимирівну Король, керівника Дубровицького районного сектору Управління державної міграційної служби України в Рівненській області.

Скоро буде 27 літ, як Валентина Володимирівна працює у системі паспортної служби України. По-різному називали структуру, але функції її майже незмінні. От зараз, до прикладу, не лише оформляє документи на закордонні паспорти (як дехто думає!),  а й надає послуги щодо: набуття громадянства України, видачі паспорта громадянина України особам, які досягли 14-річного віку, оформлення і видачі документів для виїзду за кордон, завершення після сільських рад процесу реєстрації/зняття місця проживання, документування іноземців. Кожен з цих пунктів має багато підпунктів. Адже паспорти втрачаємо, прізвища змінюємо, фото вклеюємо і т.д. Навіть процес вклеєння фото потребує додаткової роботи в архіві. Отож не думайте, що оформлення вашого закордонного паспорта – це всесвіт для працівників міграційної служби.

Відразу про режим роботи Дубровицького районного сектору: віторок, четвер – з 8 до 17, середа, п’ятниця – з 9 до 18, субота – з 8 до 15.45, понеділок – вихідний. У середу переважно приймають 14-річних школярів для виготовлення ай-ді картки.

ІНТЕРВ’Ю

Минулої п’ятниці я відчайдушно прямую крізь живу чергу до кабінету Валентини Володимирівни, що знаходиться на третьому поверсі Дубровицької міської ради. Сектор, який пані Валентина очолює, займає три кабінети та архівне сховище у цьому ж приміщенні. Поки йду крізь живий ланцюг людей, відчуваю на собі не лише дуже запитальні погляди, а й чую репліки на кшталт: «А ви куди?», «А ви за паспортом?». Моя відповідь: «Мені паспорт не треба» влаштовує не всіх і за спиною чую трохи образливе: «Ви всі хитрі…».

Валентина Володимирівна, хоч і завантажена роботою, погоджується у коротких хвилинних перервах між відвідувачами відповісти на мої запитання, бо, за її словами, більш вільного часу ми не найдемо. Вона розповідає:

«От, наприклад, Святвечір 6 січня для нас з Тетяною (колега Тетяна Панько) закінчився близько 20-ої тут, на роботі. Ми щодня йдемо звідси значно пізніше, аніж пише наш розпорядок. Це ж одне людей прийняти, а зовсім інше ще й документи потім довести до пуття. Після 18 години вимикається база даних, припиняється сервісний зв’язок і вже приймати відвідувачів неможливо». Тетяна Панько працює у кабінеті поруч, саме вона фотографує, бере відбитки пальців і головне бачить очі і емоції тих, хто прийшов оформляти довгожданий документ. Щоправда, емоцій вистачає і Валентині Володимирівни, дуже часто дошкульний вогонь з боку черги вона приймає на себе, йде втихомирювати невдоволених, як на амбразуру.

Наше спілкування багато разів переривається телефонними дзвінками. Люди розпитують, чи готовий їх паспорт, Валентина Володимирівна шукає відповідь у базі даних. Ну, не їхати ж людині за 30 чи 40 кілометрів, щоб про це дізнатися. Турбують з інших районів та областей, бо якщо наш земляк хоче оформити там закордонний паспорт, то треба певні підтвердження з району, де людина отримувала перший паспорт. То заходить молода мама, яка рік, як забула вклеїти чергову фотокартку, то люди забирають готовий паспорт, а то спеціальна служба привезла такі гарні, свіжовіддруковані сині книжечки (паспорти) і пластикові (ай-ді картки), треба звірити, прийняти, розписатися. Документів – купа, завдань – купа, не знаю, як можна тримати все в голові. Я уявляю, що на місці Валентини Володимирівни, як людина незібрана і часто замислена, толку цим документам навряд чи дала б.

Ось двері відчиняються, і чоловік дуже просить пропустити поза чергою сина, якому треба перший паспорт – ай-ді картка. А оскільки дитина вже має їхати на навчання, то батько дуже просить у Валентини Володимирівни допомоги. На його вмовляння черга не реагує. Далі триває такий діалог:

– Ну, вже пропустіть дитину, адже такий документ виготовляється лише за місцем прописки і є обов’язковим, - це Валентина Володимирівна.

– Хай стануть в чергу і хоча б десяток людей перед ними пройде, - хтось із черги

– Давайте не будемо сваритися…

Далі я чую ще багато реплік про час, чергу, державу, поліцію. Цілий спектр питань і проблем виливає черга.

Що ж розумію і людей, адже є й такі, хто з другої ранку приїхав і чекав у авто. Список складений. Порядок контролюється. За словами Валентини Володимирівни, люди самі регулюють  послідовнясть черги оформлення документів. Бувають випадки, що керівник може, у крайніх випадках, зробити виняток.

Розташування сектору у міській раді має свої плюси, неподалік пошта і «ощадбанк», куди йдуть платити з послуги. Але, на жаль, комфортних умов для очікування відвідувачі сектору практично не мають. Є кілька стільців (більше поставити ніде), а ще присісти хіба що на сходах. Постояти можна безпосередньо у вузькому коридорі або вже поза ним. А є ж у живих людей природні потреби. За словами керівника сектору, домовитися з власниками приміщення, щоб відвідувачі могли користуватися тут, на третьому поверсі, вбиральнею. Звісно ж, прибиральниці ніхто тут не доплачує.

Але до європейських умов ще дуже далеко як тим, хто чекає, так і тим, хто тут працює. Адже, маючи таке навантаження, треба хоч якісь елементарні умови для перепочинку. Зараз у секторі працює двоє спеціалістів. Отож навесні планують взяти ще одного працівника, відсутність третього зараз дуже відчутна. А поки що наші землячки весь спектр робіт виконують удвох.

ТЕРМІНИ

Як розповідає Валентина Володимирівна, для виготовлення закордонного паспорта потрібний стандартний пакет документів: паспорт громадянина України, ідентифікаційний номер, а також раніше видані проїзні документи.

По закону виготовити нетерміновий закордонний паспорт мають за 20 робочих днів (його ціна складає 577 грн.). Але наразі такий документ у руках щасливий власник тримає приблизно через 3 місяці.

Ціна термінового паспорта становить 810 грн., його мали б вам вручити через 7 робочих днів. Але нині ця процедура займає близько півтора місяця. Нагадаємо, що виготовити закордонний паспорт можна у будь-якому куточку Ураїни, незалежно від місця реєстрації.

А от перший ай-ді паспорт виготовляється лише за місцем реєстрації і безоплатно.

Отож, кожному наголошується, що терміни видачі закордонних паспортів не такі, як встановлені законом.

У районному секторі Управління Державної міграційної служби України протягом минулого року оформили 2354 паспорти громадянина Ураїни для виїзду за кордон (видали 2056), а також 1346 паспортів громадянина України (видано 1196). За кожним з них, уявіть, стоїть людина.

Затримка у видачі закордонних паспортів викликана тим, що поліграфкомбінат «Україна» не встигає вчасно їх друкувати.

Цього місяця там мають налагодити додаткову лінії персоналізації документів, щоб надолужити затримку найближчим часом. До прикладу, у грудні на підприємстві було понад 600 тисяч заявок на біометричні паспорти, тоді як виготовляє підприємство лише 300 тисяч на місяць. Спочатку паспорт – потім справи.

Українців у Міграційній службі закликають не планувати закордонні поїздки без отриманого біометричного паспорта.

ЕМОЦІЇ

Наостанок допитуюся у Валентини Володимирівни, чи дякують відвідувачі за обслуговування?

– Люди різні, але це все наші люди і ми всіх поважаємо, незалежно від настрою і ставлення до нас, – зазначає моя співрозмовниця, – розуміємо їх обурення, але все ж хотілося б, щоб емоції іноді були менш «яскравими». У нас є скринька відгуків, от ми з Тетяною часто читаємо звідти послання, особливо тих, хто не встиг чи не захотів стояти у черзі. Часто трапляється нецензурна лексика і ці слова звісно «підіймають» настрій. Знаєте, коли ти, втомлений протягом дня, отримуєш таку моральну «підтримку», то на душі стає невесело. Але робота є робота, не чекаємо особливої подяки, виконуємо свої функціональні обов’язки і віримо, що ситуація з виготовленням закордонних паспортів зміниться. У ці святкові дні передаю щирі вітання всім землякам і зичу, щоб черги, які ще існують у нашій службі, були найбільшою проблемою у їх житті. Здоров’я всім і добра! Ми завжди відкриті для діалогу з земляками.

Як сказав Петро Порошенко: «З введенням безвізового режиму з ЄС кожен українець може й має можливість випити фантастичну каву у Братиславі, або полетіти лоукостом до Варшави, або відвідати Віденську оперу». Романтично так сказав наш керманич. Насправді закордонні паспорти переважна більшість українців виготовляє не задля цього, а щоб поїхати на роботу у сусідні країни. Що ж і це варіант для виживання, хоча й не найкращий, бо ж вдома залишаються діти і старі батьки. Але поки що, як казав ще один Президент, «маємо те, що маємо»… До речі: «А ви зробили закордонний паспорт?».

Любов КЛІМЧУК.

* Добросусідство

ДИМ ІЗ ПРИСМАКОМ КОНФЛІКТУ

До нашої редакції звернувся мешканець Дубровиці Юрій Георгійович Абрамович з проханням допомогти в непростій ситуації. «Я межую з сусідом М.В. Музичком на вул. Лугова. Восени він поставив твердо-паливного котла в сараї на відстані 6 метрів від мого будинку, якраз навпроти моїх вхідних дверей. Тепер, коли сусід розпалює котла, мені на вулицю вийти ніяк. Весь дим стоїть у нашому дворі, через двері проникає в житлове приміщення (коридор, ванну). Ми змушені дихати чадним газом. Ні прання на вулиці не можна вивісити, ні з онуками в дворі погуляти…».

Сусід пана Юрія стверджує, що такі претензії на його адресу упереджені. Каже, що пан Абрамович вже неодноразово провокував його на конфлікт. «Третього січня навіть газ до нашої оселі перекрив, мусили спеціалізовану службу й поліцію викликати, аби відновити газопостачання. Юрій Георгійович може дуже бурхливо реагувати на будь-що», – каже сусід Максим Музичко.

Чоловік пояснює, що з підвищенням цін на газ, змушений був перейти на альтернативне опалення. «Ми придбали сертифікований польський котел. Він досить економний в обслуговуванні й має високу тепловіддачу – то тепер здебільшого використовуємо цей вид опалення».

Але те, що благо для одного сусіда, для іншого обертається злом. «Я людина старша, до того ж маю проблеми зі здоров’ям, серце недуже. Зробив сусіду зауваження, що дихати нема чим в моєму дворі, коли він свій котел запалить – він ніяк не реагує. Хоча ж має й пічне, й газове опалення, можна було б обігріватися й в інший спосіб. Нехай  вже хоч тоді, коли вітер дме в бік нашого обійстя. Ми живемо внизу, у нас здебільшого ніколи тиску достатнього нема, щоб дим вгору піднімався. Він стелиться по моєму дворі туманом, тоді пігулки жменями ковтаю, бо самопочуття ніяке.

В 2015 році я без роздумів пішов в АТО, бо відчував, що наша держава потребує моєї допомоги. Побачу тепер, як захистить колишнього атовця наша держава», – в свою чергу аргументує Юрій Абрамович. Те що перекрив сусіду газ, – каже чоловік, – звичайно, не вихід. «Прикро інше, – наголошує Юрій Георгійович, – з батьками Максима ми жили гарно, по-сусідськи. Той же газ, коли собі провів, сам запропонував сусідові змонтувати й до їхнього будинку. Так й сказав: врізайтеся до моєї труби, хіба ж шкода для сусіда, якщо по-людськи розібратися? Й зливного колодязя допоміг сусідові облаштувати, й до централізованого водогону підключитися, бо ж гарний сусід – перший приятель. З Максимом так не виходить. Щось мудрує сам собі, на інших не зважаючи. То так накипіло на душі, коли черговий раз сусід закоптив двір. Зопалу перекрив йому газ. Нерви вже здають…».

Минулого понеділка ми побували на обійсті Юрія Абрамовича разом з комісією міськвиконкому на чолі з Юрієм Яременком. Й справді чадний газ від сусідського димаря відчувається. Во й не дивно – бо ж встановлено цей димар біля самісінької огорожі, що розділяє два домоволодіння й прямісінько перед входом в дім Юрія Георгійовича – всього за кілька метрів від вхідних дверей. «Це сьогодні ще мороз стоїть, то викиди трохи піднімаються в небо, а уявіть, як буває, коли сира вітряна погода – все в нашому домі». Відчувається дим й в помешканні.

Навідалися ми й до його сусіда Максима Музичка. Він показав й сам котел, й помешкання, де його вмонтовано. Ніби ніяких порушень нема. Пожежних норм дотримано. Я не фахівець з опалювальних систем й не можу винести якийсь однозначний вердикт в даній ситуації. Тут мали б вагоме слово сказати компетентні служби.

На жаль, атмосферні викиди в приватному помешканні в Україні не регламентовані жодним законом. Та що тут житловий сектор, днями по телебаченню показали сюжет про роботу індустріального гіганта  в Кривому Розі – його викиди буквально отруюють місцевих мешканців. Санітарна служба, яка раніше контролювала такі ризики для здоров’я, нині реорганізована. «Причинно-наслідковий зв’язок впливу екологічних факторів на здоров’я людини нині не входить до нашої компетенції, позаяк й сама служба, яка раніше перебувала в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я, перейшла під оруду Мінагрополітики», – говорить колишній головний санітарний лікар району Лариса Шеремета.

Повинна б в даній ситуації винести свої рекомендації архітектурно-будівельна інспекція, однак при щільності забудови на Луговій важко дотриматися теперішніх архітектурних вимог.

«Подивіться, які були вимоги колись, коли житло облаштовувалося тільки пічним опаленням – всі будинки розміщувалися під одну лінію, віддаль між димарями витримувалася на рівні не менше 20 м, та й висота їх була більш менш однаковою, тому й таких суперечок не виникало. Тепер хто що хоче, те й на своєму подвір’ї робить, а поза його домогосподарством – хоч потоп», – бідкається Юрій Георгійович Абрамович.

Розказує, що подібний «димовий» прецедент в Дубровиці вже був. Сусіди скаржилися на смердючий шлейф від димаря магазину «Надія», що по вулиці Миру. Аби не поглиблювати інцидент, власники магазину просто почали використовувати інший опалювальний пристрій. Як не крути – мудрі українці завжди більше цінували добросусідство, ніж тимчасову вигоду.

Сподіваємося, що дійдуть згоди й сусіди на Луговій. Пан Абрамович говорить, якби сусід трохи змістив вперед свій горезвісний димар, щоб той не обкурював димом вхід до його будинку, то й претензій ніяких не було б.

Юрій Яременко ж каже, що рекомендуватиме Максиму Музичкові ще вище підняти димову трубу, використовувати для опалення виключно сухі дрова твердих листяних порід, а також змінити сам режим опалення, більше завантажуючи котел на ніч, коли сусіди не перебувають на вулиці.

Людмила РОДІНА.

«СВОЇХ ЛЯЛЬОК-МОТАНОК Я НАЗИВАЮ «ПОДРУЖКАМИ»

Одяг, взуття та прикраси – найнеобхідніші предмети в повсякденному житті людини. Однак в давнину вони виконували не лише практичну, але й не менш важливу символічну роль. В давніх віруваннях обереговим елементам надавали особливого значення. Зокрема це стосувалося прикрас, оздоблень і вишивки. Скажімо, коралі, каблучки, вінки, зрештою, вишивка на подолі сорочок та блуз, рукавах, комірі – не просто прикраси, а насамперед охоронне коло, яке мало убезпечити людину від злої сили.

На перший погляд ці прості й дивовижні предмети, родинні реліквії-обереги здаються якоюсь дрібничкою – звичайною ковдрою, піччю, іконою, – яких дуже багато. Але це не так! Наші реліквії-обереги – це наші талісмани, які ми цінуємо поряд із душевними якостями – добром, милосердям, любов’ю. Це найдорожче – наші корені, минуле родини, страждання й радощі...

Сьогодні про один з таких древніх  українських  талісманів, завдяки яким наші предки кодували на добро свою долю, ми говоримо з методистом районного будинку культури Іриною Андріївною Потер. Одним із захоплень цієї творчої жінки є виготовлення ляльки-мотанки.

Пані Ірино, що це за іграшка й звідки у Вас таке захоплення? Чи відслідковуєте особливості цих ляльок, характерні для певних регіонів України?

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом, вона з’явилась, як тільки почали вирощувати льон. Я давно зацікавилась нею. Мені було особливо цікаво, чи в нашому районі вона мала якесь значення для людини в повсякденні? Звичайно я почала з історії її виникнення в Україні і знайшла дуже багато цікавих фактів.

Наприклад на Полтавщині, коли дівчина виходила заміж, мати до рушників клала також ляльку-мотанку як оберіг сімейного вогнища. Наші предки вірили, що мотанка має магічну силу, тому їх інколи робили з конкретною метою. На Закарпатті – щоб викликати дощ у посуху чи для доброго врожаю. Часто всередину ляльки клали цілющі трави від хвороб і давали бавитися дітям. Зазвичай такі ляльки після того, як вони виконували свою місію, спалювали. Одна із старовинних традицій, пов’язана з мотанками, зберіглася і донині. Чи не кожному з нас доводилося бачити на капоті машини молодят гарно вбраних ляльок. А в давнину ляльку прив’язували до підводи, на якій їхали наречені до церкви на вінчання. Та ця мотанка була особливою: ляльки зображали чоловіка та жінку. Проте руки у них були спільними. Їх називали «нерозлучники».

З чого виготовляєте свої іграшки? Чим вони особливі? Чи маєте колекцію іграшок, якщо так, то які екземпляри до такої колекції входять?

У нашому районі ще в сиву давнину матері загортали у тканину шматочок пожованого хліба, зав’язували у вузлик і давали немовляті. Називали це «куклою». Вона виконувала дві функції – соски та іграшки. Також старожили розповідали, що в нас мотанки ложили в колиску, щоб колиска не стояла порожньою. Клали таку мотанку дитині під подушку, щоб забирала погану енергію, весь хатній негатив. Тому головне призначення ляльки -мотанки, яка виготовлена власними руками – вона може стати родинним оберегом та родинним спадком.

Свою першу мотанку я робила так само, як і наші предки, з лляного самотканного полотна, для того, щоб зрозуміти і освоїти техніку виготовлення. Але лляне полотно у нас в дефіциті, і я знайшла простіший варіант. Використовую картонні трубки з фольги. Хто зацікавиться, звертайтесь, ми проводимо майстер-класи. Також покажу свою невеличку колекцію ляльок,  яких я називаю своїми «подружками». Ніяк не можу зібрати велику колекцію, тому що з великим задоволенням роздаровую. Зараз роблю заготовку на ляльку «Зеленого Куста» до свята Трійці.

Пані Ірино, Вас в районі більше знають як керівника самобутнього творчого колективу «Намисто»? За яким прнципом підбираєте людей до нього? А мотанка якимось чином до «Намиста» причетна?

В нашому фольклорному колективі «Намисто» є своя берегиня. Звичайно ж – лялька-мотанка «Намистина». Про своїх учасників колективу я можу розповідати безкінечно. Дівчата, як справжні українки, співучі красуні з перчинкою та родзинкою. А хлопці – то справжнісінькі козаки. Вони особливі. Принципів відбору в колектив не було. Нас об’єднує одне – любов до народної пісні. Чомусь зараз фольклорні пісні завжди стоять на другому плані. Ми шукаємо, записуємо, розучуємо і доносимо до глядачів і слухачів пісні та обряди, які давно забуті. Хтось же має зберігати наші традиції, щоб наші діти знали, звідки їх коріння. В нашому районі пісенного скарбу дуже багато. Тому нам є над чим працювати.

Що б порадила тим людям, які б захотіли стати твоїми послідовниками у виготовленні таких старовинних ляльок?

Всім бажаючим, хто хотів би долучитися до цієї справи, моя хороша порада. Лялька-мотанка у ваших руках народиться швидше, коли матимете хороший настрій і натхнення. І ще є один секрет: коли починаєте іграшку виготовляти, потрібно з нею спілкуватися, і тоді у вас народиться справжня берегиня.

Як Ви прийшли в культуру? Хто підштовнув до такого кроку? Чи коли-небудь виникало бажання змінити свою професію? Чи пам’ятаєте свій перший виступ на сцені? З чим можна порівняти ті відчуття?

Якби мені зараз запропонували якусь другу професію з великою зарплатою, не погоджусь ніколи. Тому що культура – це моє. Другого бути не може. Це ще з шкільних років. А перший виступ мій публічний був ще в третьому класі, як зараз пам’ятаю. Моя вчителька музики Людмила Миколаївна Скибан – перша, хто майже за руку вивів мене на сцену. Відчуття були неймовірні. До цих пір переживаю той адреналін. До речі, з часом нічого не змінилося – кожного разу хвилююся й збуджуюся перед виступом, як вперше. Вже в старших класах до мого «продюсування» долучилась класний керівник Раїса Михайлівна Таборовець – весь час вчила, як потрібно триматися на сцені. Вона вже тоді казала, що моє майбутнє – тільки культура. Тому я їм і вдячна, що зуміли в мені розв’язати творчий вузлик. Так і пішло – сільський будинок культури, далі музей, в якому я пропрацювала п’ять років.

Районний музей, де Вам, по суті, доводилося все починати з нуля, який урок приніс такий досвід культпросвітницької роботи?

Після музею так і залишилася звичка не сидіти на місті, бути завжди у пошуку чогось цікавого та корисного.

Дякую за розмову. Й нових творчих злетів.

Людмила РОДІНА.

* Отакої!

Діти мерзнуть, а ПОСАДОВЦІ «відморожуються»

Після закінчення січневих шкільних канікул в нашому районі частина шкіл так й не відновила навчальний процес. На заваді став мороз.

Управління освіти, молоді та спорту проінформувало «Дубровицький вісник»: «За станом на 16.01.2018 року у зв’язку з недотриманням температурного режиму призупинено навчальний процес у Дубровицькому НВК «Ліцей-школа», Селецькій та Лютинській школах. З 17.01.2018 року до них долучилася Орв’яницька». На Інтернет-сторінці обласної газети «Рівне вечірнє» взагалі назвали вісім «заморожених» на Дубровиччині шкіл.

До критичної межі опустилася позначка термометра й в деяких дитячих садочках району. Наприклад, в міському дитсадку за номером 5 «Світлячок» у вівторок термометр показував 10 градусів на другому поверсі й на кілька градусів вищу температуру – на першому. Порушено було тепловий режим й в Селецькому дошкільному закладі.

«Вихователі роблять все від них залежне, гріють піжамки й стараються взагалі не роздягати дітей, в приміщенні вмикають електрокалорифери. Однак електромережі тоді не витримують додаткового навантаження», - говорять молоді батьки вихованців «Світлячка», що звернулися в критичній ситуації 17 січня  за роз’ясненнями до райдержадміністрації. Молоді люди киплять обуренням, чому, гріючись в просторих владних кабінетах (а на момент їх відвідин в приміщенні РДА було навіть спекотно), чиновники завчасно не подбали про такі ж комфортні умови й для малюків в дитсадку.Спершу розгнівані батьки навідалися до кабінету першого заступника голови райдержадміністрації Миколи Кохна. Той вибачився за авральну ситуацію в садочку, пояснивши, що на заваді безперебійного теплопостачання в даному випадку стала поломка котла. Пан Кохно сказав, що райдержадміністрація в жодному разі вини з себе не знімає, пообіцявши, що найближчим часом ситуація стабілізується.

В.о. директора КП «Теплосервіс» Григорій Шах, якого делегація батьків зустріла тут же, пояснює так:

«В п’ятому садочку у вівторок трапився форс-мажор – вийшов з ладу один котел. Комунальники працювали до опівночі, але поломку усунули. Втім проблема не в цьому. Дитсадок отоплюється через загальну мережу з міською школою №2. На початку опалювального сезону для забезпечення тепла управління освіти виділило лише шосту частину від потреби і то тільки в грудні. Тому «Теплосервіс» був змушений позичати паливо. І напозичався до нині на 645 тисяч. Цю суму не відшкодували. В результаті «Теплосервісу» не постачатимуть паливо, поки воно не погасить борг. Загалом управління освіти винне підприємству 1 мільйон 600 тисяч. Якщо влада вирішить проблему хоча б з частиною заборгованості, тепло буде. Принаймні, на це два дні дали керівнику району на нараді в облдержадміністрації».

В свою чергу голова РДА Микола Петрушко, котрого у  зв’язку з катастрофічною ситуацією відкликали з відпустки, запевнив у відновленні якісного теплостачання: «Завтра (тобто 18 січня) 550 тис. грн. буде перераховано КП «Теплосервіс», щоб поправити стан справ». Очільник району сказав, що ще до відпустки доручав своїм заступникам й управлінню освіти, молоді та спорту втрясти всі гострі моменти з опаленням шкіл. А в якийсь момент назвав навіть всі неузгодженості між освітою та комунальним теплопостачаючим підприємством «відкритим саботажем», а самого керівника «Теплосервісу» звинуватив в некомпетентності через те, що підприємство завчасно не вивезло уже заготовлені дрова, котрі йому безоплатно передав «Торфленд». Пан Шах також назвав всю проблему з опаленням «штучно створеною», але винним назвав того ж голову адміністрації. Буцімто це через нього ці дрова свого часу не були «оприходувані» на «Теплосервісі», а нині «Торфленд» відмовляється їх відвантажувати комунальникам також за узгодженням з Миколою Петрушком. Останній все це назвав наклепом, а на пропозицію тут же при людях зателефонувати до керівництва підприємства, аби посприяти відвантаженню дров, відповів, що навіть не знає номерів телефонів цих людей.

Батьки закликали керівників переступити через свої амбіції, а разом взятися до діла. «З усієї цієї розмови ми зрозуміли, що між вами (головою РДА та в.о. директора «Теплосервісу») є якась особиста неприязнь, але чому її заручниками мають бути наші діти?, – резюмувала одна із мам й пригрозила, якщо дітки в садочку мерзнутимуть й надалі, то малюків просто приведуть до райдержадміністрації. – Тут затишно, наші чиновники собі ні в чому не відмовляють, то нехай й малюки побавляться в теплі».

Вік прожила не даремно

Нещодавно стала на столітній поріг наша землячка Євгенія Михайлівна Семенюк з Ясинця. Його переступити вдається одиницям. На звичні дні народження запрошують рідних та друзів. Але цей – особливий. З квітами й подарунками привітали бабусю й районні чиновники. Побажали іменинниці міцного здоров’я, бадьорості духу, аби обов’язково зустрітися на святкуванні 105-річного ювілею.

Довгу і нелегку долю мала Євгенія Михайлівна – поховала чоловіка та трьох дітей, важко працювала в колгоспі, побачила лихоліття війни та голоду. Разом з тим ювілярка нажила велику родину – 13 онуків та 24 правнуків. Рідні говорять, що у них напрочуд добра бабуся, її душевному теплу позаздрить кожен, тому й дуже її люблять. Відтак вік Євгенії Михайлівни минув не дарма. Бо таке суцвіття нащадків є не в кожного.

Ми приєднуємось до всіх вітань і побажань. Зичимо, щоб ще не один рік з її вуст лилась пісня, якою вона порадувала гостей.