ЗНО: штрихи до долі…

Вони виходять з пунктів тестування. Втомлені, задумані, хтось усміхнений, хтось трішки пригнічений. По обличчях відразу можна прочитати, як воно далося, оте довгоочікуване ЗНО. Йду по вулиці за двома юнаками і чую їх думки:

– Це капець, ну мова – то таке, а література – вообще жесть, – голосно видихає з себе емоції стрункий, майже 2 метри зростом,  хлопець.

–  А вона нам треба ця література? – продовжує його думку товариш, – я трохи читав, а в голові цих дрібниць не тримаю. Є про що думати і без літератури. Думав, у дівчат хоч трохи спишу… Що не знав, то вгадував. Побачим, що вийде.

Я переконана, що дівчата-однокласниці, хлопцям допомогли б, якби така можливість була. Така жіноча натура, може, воно й собі зашкодить, але помогти друзям треба. Може, й сама щось не допише, але сусіду підкаже. Але на ЗНО дати списати практично неможливо. Хоча чула й про таке, що дехто умудряється підглянути у сусідів якусь відповідь. Однак ЗНО – не чергова контрольна у школі, дисципліна тут значно вища. Легше тим, хто писав пробні тести, бо вже такий випускник може добре орієнтуватися в часі.

Настрій симпатичних випускниць Колківського НВК Наталії Бруяки і Юлії Потер значно кращий, аніж у вищезгаданих героїв мого «есе». Дівчата діляться думкою, що завдання були нелегкі, але цілком відповідали шкільній програмі. Десь треба було підключити логіку. Юля каже, що трішки перенервувала, а потім зібралася з думками і опанувала себе. Наталя поставилася до виконання завдань більш спокійно. Юнка закінчує школу на відмінно, отож є свої додаткові хвилювання за бали, але поряд з тим і впевненість у тому, що все буде добре.

Співрозмовниці демонструють мені свої чорнові варіанти відповідей. Пробігаю їх очима і відразу бачу, що над кожним пунктом треба подумати. Зрозуміло, що сьогодні складають іспит не лише випускники. Для їхніх вчителів-мовників знання дітей теж, у певній мірі, як лакмусовий папірець педагогічних трудів. Юля та Наталя просять написати у газеті слова подяки:

– Велике спасибі всім нашим вчителям, які протягом років навчання не тільки дали нам хороші знання, а й вкладали у наше виховання свою душу. Особливі слова хочемо сказати на адресу нашого класного керівника, вчительки української мови та літератури Тетяни Михайлівни Андрієвської. Дякуємо Тетяні Михайлівні за опіку і підтримку. Любимо свою школу, рідну і найкращу. Трохи сумно, що дитинство закінчується.

Дівчата розповідають мені про свої плани. Наталя мріє стати юристом, отож пише ЗНО з української, англійської та історії. Юля свої знання продемонструє на ЗНО з біології, історії та української, бо хоче пов’язати долю з медициною.

Пройдена перша сходинка у ЗНО-2017. Залишилося очікувати результат з першого іспиту і готуватися до наступного. Зичу успіху моїм симпатичним і ввічливим співрозмовницям та всім нашим випускникам. Ми всі вболіваємо за вас, діти, всі: і родичі, і чужі. У кожного ж були чи будуть свої випускники, сини чи доньки, племінники чи онуки. Так торкаються наших сердець хвилювання, що відзеркалюється в дитячих очах перед ЗНО. Подумки завжди бажаємо їм успіху, коли бачимо дітей, які, мов пташенята, стоять перед пунктами пропуску.

Кажуть, що наша доля записана на небі. Але, як на мене, Бог дає можливість кожному з нас додавати у долю свій штрих, навіть ручкою з чорним зарядом у зошиті ЗНО.

Любов КЛІМЧУК.

Минулого тижня у Сварицевицькому НВК пройшло традиційне  свято «Надія краю». Педагоги та батьки вшанували її величність науку, розумників, які гідно представили школу на предметних олімпіадах, різних конкурсах та спортивних змаганнях.

Щиро вітали місцевих школярів, їх наставників та батьків  начальник управління освіти молоді та спорту Ніна Стасюк та депутат районної ради Сергій Киркевич, секретар сільської ради Катерина Парчук. З гордістю говорила про  своїх найкращих вихованців директор Олена Михайлівна Полюхович, яка впродовж 29 років вміло скоординовує роботу колективу закладу. Нагадаємо, що Сварицевицький НВК – це поки що єдиний у районі опорний заклад сільської місцевості, зараз діє його Зеленська філія. планується відкриття ще кількох філій. Детальніше про цікаве і змістовне життя Сварицевицького НВК, про зміни, які відбулися тут протягом останнього навчального року, читайте в одному з наступних номерів газети.

Любов КЛІМЧУК.

Свято «Музейні гостини»

14 травня в Круповому відбулося свято «Музейні гостини» на базі відділу «Серпанкове розмаїття» районного історико-етнографічного музею. Цей захід проходив в рамках відзначення Дня Європи та Міжнародного дня музеїв, тож звучали як Гімн України, так і Гімн Європи. Вітаючи з нагоди свята, завідуюча відділом фольклору та етнографії Рівненського обласного центру народної творчості Катерина Приймачук, начальник відділу культури і туризму Наталія Мозоль та директор Дубровицького історикого-етнографічного музею Наталія Гром, наголошували: музеї – це справжні культурні скарбниці, де органічно поєднується минуле, сьогодення й майбутнє. Теплі віншування лунали всім матерям з нагоди їхнього свята. Обговорювали не без гордості й ухвалення рішення Ради Міністрів ЄС про скасування візових вимог для громадян України.

Сама програма свята складалася з виставки декоративно-вжиткового та прикладного мистецтва і концертної програми. Свої вироби представили майстри не тільки з Крупового, а з обласного центру, сусідніх районів, сіл. Так, Сарни представляли такі майстрині, як Галах Тетяна Романівна (соломоплетіння), Бородавка Любов Іванівна (писанки-дряпанки), Ліневич Надія Павлівна (вишивання). Березнівський район (с. Балашівка) - ткаля Логощук Галина Володимирівна. Свої роботи показали рівнянки: заслужений майстер народної творчості України (бісероплетіння) Рябунець Орисята та Дребот Наталія (писанкарство). із села Колки була майстриня Жакун Галина Мефодіївна, яка продемонструвала мереживне вишивання.

Своїми роботами вразив молодий художник із Крупового Олександр Мозоль, який вперше виставляв свої картини. Його пейзажі надзвичайно глибокі у їх спогляданні. На шанований такий загал вперше винесені роботи й місцевих молодих майстринь: Герасимчук Інни Федорівни (вишивання), Семенчук (Стасюк) Тетяни Миколаївни (вироби  із стрічок) та Придюк Наталії Григорівни (вишивання). Їхня творчість дозволяє ствердно сказати про те, що у цьому селі є гідні продовжувачі справи легендарних мисткинь, й ця талановита молодь ще зробить вагомий внесок у розвиток національної культури та примножуватиме славу нашого краю.

У музейній залі відділу «Серпанкове розмаїття» чарували око роботи відомих навіть за межами України крупівчанок: заслужених майстрів народної творчості України Ніни Рабчевської, Любові Стельмашук, Ніни Дем’янець, заслуженого майстра народної творчості УРСР Уляни Кот, майстрів народної творчості Зінаїди Придюк та Раїси Герасимчук, які радують не тільки співочими голосами у ансамблі «Берегиня», а і є чудовими вишивальницями, Ольги Придюк, Любові Герасимчук, Ніни Рабчевської, Галини Придюк, Олени Герасимчук, Марії Мозоль.

А окрасою концертної програми стали солісти-вокалісти районного будинку культури та місцевого будинку культури, дитячої музичної школи. Свою звітну програму громаді продемонстрував і знаменитий народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня».

До уваги жителів міста та району, гостей! З 15.05.2017-29.05.2017 року  в Дубровицькому

історико-етнографічному музеї діє виставка фотодокументальних стендів інформаційно-просвітницького проекту Українського інституту національної пам’яті «Українська Друга світова війна».

Запрошуємо всіх бажаючих познайомитися з даною виставкою.

Наталія Гром, директор Дубровицького історико-етнографічного музею.

200 балів із ЗНО таки не міф

Одинадцятикласники наближаються до фінішної прямої. Наступного тижня вони почнуть складати ЗНО. І поки більшість вважає, що 200 балів – нездоланна вершина. Ми поспілкувалися з їхніми «екс-колегами» по тестуванню, яким вдалось влучити в саме «яблучко», та ще й двічі.

Ольга Щур, випускниця 2012 року, нині студентка КНУ імені Тараса Шевченка.

Я складала ЗНО з української мови, математики та фізики. З мови отримала 199 балів, з математики і фізики - 200.

Ключовим елементом моєї підготовки було вирішення великої кількості типових завдань, що дозволило, по-перше, виявити слабкі місця у своїх знаннях, і, по-друге, швидше виконати завдання, завдяки чому у мене залишався час для перевірки. А ще я уважно перечитала у повному обсязі всі твори з української літератури, винесені на ЗНО, що дозволило з легкістю відповісти на поставлені запитання.

Відверто кажучи, тестування для мене не становило ніякої проблеми, бо я працювала протягом навчального процесу, а не тільки тоді, коли потрібно готуватися до перевірки знань. І неодноразово брала участь в олімпіадах, де вимагався набагато вищий рівень підготовки.

Нічого не можу сказати про ЗНО як перевірку знань з предметів, які я не складала, але, що стосується тих, в яких брала участь, то вони дійсно оцінюють реальний рівень знань. Чи дасть високий результат «зелене світло»  для вступу у ВНЗ – це залежить від конкуренції на обраній спеціальності, проте, безумовно, істотно збільшує шанси. Щодо везіння, то теорія ймовірності каже: сподіватись на фарт можна, але отримати хороший результат випадково, відповідаючи на запитання, настільки ж проблематично, як і виграти в лотереї джек-пот.

Під час тестування я не хвилювалася, навпаки, мені було цікаво, який результат отримаю, наскільки швидко впораюсь. Загалом я розглядала  ЗНО лише як засіб для особистого росту, як лакмусовий папірець міцності моїх знань. Думаю, саме завдяки такому підходу у мене не було ніяких негативних переживань з приводу його складання. Тому для боротьби з панікою хотіла б порадити спробувати подивитися на нього з такого ракурсу.

А ще хотілося б побажати нинішнім випускникам наполегливості і працелюбності, а також душевної рівноваги і уважності під час ЗНО.

Ілона Ремезюк, випускниця 2013 року, зараз студентка стоматологічного факультету ТДМУ ім. І Я. Горбачевського.

Оскільки я мріяла стати медиком, обирала для складання хімію, біологію, і звісно українську мову як обов’язковий предмет. З хімія і біології набрала по 200 балів, з української мови – 199,5.

Старт моєї підготовки до тестування відбувався під час олімпіад. Наприклад, з хімії я брала участь в них з 7 класу. Щороку отримувала першість на обласному рівні, а у 8 класі здобула 3 місце на всеукраїнському. Так само й знання з біології поглиблювала завдяки олімпіадам. Почала ґрунтовно готуватися саме до ЗНО з літа 10 класу. Повторила всю програму, яка виносилась на тестування, перечила підручники, твори з української літератури. В той період складання ЗНО здавалось для мене найважчим завданням в житті, хоча насправді пройшло швидко, безболісно і, на щастя, успішно.

Чи реально написати все на максимум? Так, реально. Просто треба добре попрацювати  для цього. Не три місяці, а хоча б рік присвятити підготовці. А взагалі слід вчитися постійно. Одна справа, повторювати освоєний матеріал, а інша, ловити байдики всю школу і сподіватись, що останній рік тебе врятує.

Особливих порад не маю. Напевно, головне не хвилюватися, не поспішати і добре перевіряти все. Перед початком кожного тестування, перед відкриттям конвертів, роздачею бланків  був величезний мандраж. Але я постаралась абстрагуватись від усього, втамувати тривогу, сконцентрувалась на завданнях і все вдалось. Найскладніше для мне було розприділити час і при підготовці, і при складанні. Тому одинадцятикласникам треба добре потренуватись, щоб уникнути подібних проблем. А загалом я бажаю їм терпіння, наснаги та удачі.

Леся КОНДРАТИК.

«Перед змаганнями завжди читаю молитву»

Здавалось нещодавно раділи за здобуту медаль Василем Рожком в Арабських Еміратах. А уже з’явився новий привід для гордості – хлопець отримав срібло на Кубку світу з пара-пауерліфтингу в Угорщині. Більше того він встановив новий рекорд України серед юніорів, підкоривши вагу у 110 кілограмів, і завоював звання майстра спорту. Василь наполегливо торує шлях до спортивної вершини, щораз перемагаючи не суперників, а життєві обставини і, передусім, себе. Про це він зізнався нам та поділився враженнями від світових змагань.

«Все розпочалось 8 років тому, – згадує хлопець. – Тато дізнався, що в Дубровиці діяла секція, де можуть займатися спортом люди з обмеженими можливостями. Через декілька днів поїхав туди з батьками. Познайомився з Петром Велінцем, який став моїм першим наставником. Звичайно, спочатку було нелегко, не все вдавалось. Але цікавість та бажання чогось нового переборювали і втому, і труднощі. А ще додавала сил підтримка рідних. Гурток «Бойового гопака» я регулярно відвідував майже п’ять років. Не полишав пауерліфтинг, коли закінчував випускні класи в Житомирській області. А вступивши до РДГ, почав займатися в рівненькому «Інваспорті».

Нині у спортивному доробку хлопця – близько два десятка нагород, майже стільки ж підкорених змагань. Втім найбільш знаковим Василь вважає Кубок світу в ОАЕ. «Це були мої перші міжнародні змагання, та ще й принесли медаль. Тому враження від них лише позитивні. Організація була на високому рівні. Вдалось познайомитись з багатьма спортсменами з різних країн, перейняти цінний досвід. Так само й на Кубку світу в Угорщині. Там я не думав ні про місце, ні про звання майстра спорту. Єдиною метою було підняти 110 кілограм, що дало б можливість отримати ліцензію на участь у Чемпіонаті світу, який проходитиме у вересні в Мексиці. І, на щастя, одержати її таки вдалось».

Але разом з позитивом Василь зрозумів, наскільки різниться ставлення до людей з обмеженими можливостями, навіть в побутових речах.

«Дубаї – надзвичайно розвинене місто. Там на інвалідному візку можна дістатися куди завгодно. Без проблем сісти в автобус, спуститися в метро, заїхати в магазин, аптеку чи в будь-який інший заклад. І Угорщина в цьому плані не відстає. В Україні ж навіть перетнути дорогу на візку – неабияке завдання. І перехожі за кордоном стриманіше реагують на інвалідів, бо звикли бачити їх щодня. Наші ж, не маючи змоги комфортно пересуватись, сидять в чотирьох стінах. Тому держава повинна звернути увагу на проблеми людей на інвалідних візках. Найперше, не вистачає нормальних пандусів. Вони або взагалі відсутні, або зроблені для годиться: слизькі, з великим кутом підйому. Величезні труднощі виникають і з громадським транспортом. Аби потрапити в тролейбус, треба, щоб кілька людей тобі допомогли. Хочеться, щоб влада зрозуміла, що інваліди потребують не співчуття, а можливостей».

Цікавлюсь у Василя, як же він налаштовує себе на перемогу. «Зазвичай я дуже сконцентрований, намагаюсь думати лише про результат і не відволікатись на щось інше. Якихось щасливих речей, прикмет чи забобонів у мене немає, як це часто буває у спортсменів. Хіба що перед змаганнями завжди читаю молитву».

Хлопець на досягнутому зупинятися не збирається. Попереду Чемпіонат світу, а у мріях – параолімпійське золото. Хоча й окрім титулів та медалей, каже Василь, спорт багато чого йому дав. «Пауерліфтинг навчив не полишати мету на півшляху. Виховав силу волі, наполегливість, завдяки яким щоразу переборюєш себе, свою невпевненість. Часто люди з обмеженими можливостями замикаються. Спорт же дозволяє розкритися. Ти бачиш, що не один такий, з’являються нові друзі та знайомі, нові інтереси та цілі. І розумієш, що все не так погано, як здавалося».

Наостанок він дякує батькам за те, що привели в спорт, першому наставнику Петру Велінцю – що зацікавив та надихнув, нинішнім тренерам Андрію Демчуку та Вадиму Полюховичу – за підтримку та настанови. А нашим читачам бажає «ніколи не опускати руки і йти з високо піднятою головою на зустріч всім проблемам».

Леся КОНДРАТИК.

СТИМУЛИ ДЛЯ МЕДПРАЦІВНИКІВ ЗАТВЕРДИЛИ ДЕПУТИ

На останній сесій районної ради було прийнято цільову Програму місцевих стимулів для медичних працівників КЗОЗ «Дубровицький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» на 2017-2019 року, яку ми зумисне подаємо трохи детальніше.

Відтепер для працівників вищеназваної медустанови передбачено (в межах виділених на медустанову коштів):

диференційовану заохочувальну надбавку в зв’язку зі складністю та напруженістю в роботі;

допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання основної відпустки;

нагородження та преміювання за особистий та значний внесок у результати роботи закладу;

забезпечення обладнанням робочого місця лікарів загальної практики;

одноразову грошову допомогу молодим спеціалістам загальної практики;

фінансування заходів перекваліфікації дільничних педіатрів, терапевтів та сімейних лікарів;

(за сприяння органів місцевого самоврядування та при додатковому їх фінансуванні)

забезпечення житлом лікарів загальної практики;

земельні ділянки під будівництво житла;

безкоштовний проїзд лікарів загальної практики до місця проживання та місця роботи амбулаторії;

безкоштовний проїзд лікарів загальної практики до фаПу  для огляду населення приписної дільниці згідно з графіком;

позачергове влаштування дітей лікарів загальної практики до дошкільних навчальних закладів.

Квіти ростимуть,

якщо пам’ятатимо Божу заповідь

17 травня у центрі міста висаджували красу: хризантеми та трояндочки. Милуватимуть око квіти мешканцям райцентру та гостям міста у сквері біля фонтану та біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

Керівник комунальної служби Віталій Садовський зазначає, що такий штрих додасть Дубровиці гармонії та вишуканості. Ініціатором такого облагородження райцентру став міський голова Богдан Микульський, квіти придбали за сприянням Анатолія Васильєва.

Майстер з благоустрою Лілія Медведенко каже, що за квітами добре доглядатимуть, отож вони легко приживуться на клумбах. Залишається єдина пересторога: щоб таку красу у нас не поцупили. Адже часто трапляється, що добрі наміри перекреслюються у Дубровиці вночі, як-от було з зеленими деревцями в парку. Їх вкрали чимало.

Дубровичанка Тамара Григорівна Рабешко поділилася своїми міркуваннями щодо облагородження райцентру:

– Живу у Дубровиці 68 років і дуже люблю рідне місто. А міський сквер для мене – це віддушина, сюди приходжу насолодитися спокоєм, просто посидіти з донькою та онукою. Це для мене найкращий відпочинок. Дякую міській владі, яка дбає про наш добробут, крок за кроком робить місто більш ошатним та затишним. Міський сквер – це сучасне місце відпочинку, тут гарні лавки, зелень довкола, дітки граються на майданчиках. Дякуємо Богові за таке мирне сьогодення, за таке гарне блакитне небо над рідною Дубровицею. Пригадую, був час, як сперечалися щодо обрізання старих дерев у парку. Вважаю зробили правильний крок, от вже молода паросль тішить своєю прохолодою.

Люба Іванівна Чередніченко живе у Дубровиці 52 роки. Вона додає: «Всі ми повинні берегти своє місто, дбати про чистоту і його красу. Комунальники докладають зусиль, щоб місто було чистим, але кожному з нас треба пам’ятати, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять. Шануймо працю тих, хто дбає про чистоту і порядок у райцентрі».

Ще про зміни у місті. Завершено капітальний ремонт водогону по вул. Шевченка. Ще у 70-х роках по вулиці було прокладено чавунні труби з чеканним з’єднанням між собою, вони часто виходили з ладу. А ремонт водогону, у свою чергу, руйнував дорожнє покриття вулиці. Зараз же замінили чавунну трубу на поліетиленову (540 м з гарантією 50 років).

Міський голова каже, що такий ремонт дозволить на десятиліття забути проблему аварійності водогону, буде проведено на цій ділянці капітальний ремонт дорожнього покриття вулиці.

Богдан Микульський додає, що тільки у 2016 році водопровідно-каналізаційне господарство було профінансоване більш як на три мільйони гривень, що склало 30% від власних надходжень міського бюджету.

Нещодавно було викладено бруківкою доріжку біля перехрестя вулиць Макарівська та Артеменка. Дана доріжка буде викладена бруківкою. Проводиться підготовка до встановлення спортивного майданчика у внутрішньому дворі багатоквартирних будинків по вулиці Артеменка.

Отож крок за кроком наше місто стає більш комфортним для кожного жителя. Любимо свою Дубровицю. Головне не порушувати  восьму заповідь: «Не кради».

Любов КЛІМЧУК.

* Акценти

Орден для героя

17 травня нашому земляку Дмитру Булачку було урочисто вручено нагрудний знак «Учасник АТО». Нагородити та привітати його з черговою відзнакою на подвір’ї Дубровицького НВК зібралися голова РДА Микола Петрушко, військовий комісар Анатолій Білаш, начальник управління освіти, молоді та спорту Ніна Стасюк, учні та педагоги закладу.

8 березня 2014 року Дмитро вирушив на схід України з десантниками 1-го аеромобільного батальйону. З 14 червня його підрозділ ніс службу біля Луганського аеропорту. Військовослужбовці були відрізані террористами від інших українських сил, доводилося битися без води та їжі. 18 липня військовим вдалося вирватися з кільця, розбити колону бойовиків, що прямувала до обласного центру, та взяти під контроль передмістя Луганська – село Георгіївка.

21 липня хлопець зазнав поранення в ногу, у бою під Георгіївкою. Лікувався у Харківському військовому госпіталі, переніс дві складні операції.

За відвагу, героїзм та патріотизм Дмитро отримав також медаль «За доблесть», орден «За мужність» (ІІІ ступеня), орден «За оборону Луганського аеропорту», відзнаку командира 80 окремої десантно-штурмової бригади.

 Вклонилися за материнську

любов та терпіння

У День матері очільники району Микола Петрушко та Микола Кухарець відвідали  жінок, чиї сини загинули у зоні АТО. Привітали зі святом Євгенію Ващишину з села Селець, Марію Сокол з Людині, Лідію Мазур із Заслуччя, Лідію Охмак з Лугового та Інну Ярмоліч з Велюня.

«Безмежно вдячні вам за виховання таких мужніх, безстрашних, хоробрих та відважних дітей. Низький уклін за вашу материнську любов та терпіння», – подякували чиновники матерям загиблих воїнів.

Щоб активно відпочивали

і дорослі, і малеча

Як вже писала газета, на початку травня в міському парку став до ладу ігровий майданчик для малечі. Як розповів міський голова Богдан Микульський, кошторисна вартість такої забавки для наймолодших дубровичан – 150 тис.грн. й придбано його за кошти міського бюджету ще на прикінці минулого року. Така гарна інвестиція стала можливою завдяки сприянню народного депутата Василя Яніцького, оскільки саме завдячуючи йому в листопаді 2016-го в бюджет Дубровиці було спрямовано 200 тис.грн. (частина цих коштів й використано на закупівлю такої чудової обнови для міського парку). За решту 50 тис.грн. придбано ще й спортивний майданчик, що буде змонтовано в мікрорайоні Борок. Облаштують його прямо на вулиці, щоб кожен бажаючий міг долучитися до активного відпочинку.

Зекономлені субсидії виплатять

до 1 вересня

Мешканці Рівненщини повинні подати до органів соцзахисту населення заяву, в якій вказати, куди переказати кошти – на картковий рахунок чи відділення «Укрпошти». Це стане початком монетизації субсидій.

– В кінці опалювального сезону на рахунку пільговиків накопичується певна сума економії. Зараз її люди зможуть монетизувати, тобто отримати реальні кошти. Ці гроші вони зможуть використати на енергоощадні заходи своєї домівки. А це, в свою чергу, дозволить під час наступного опалювального сезону зекономити ще більше коштів, – зазначила Світлана Богатирчук-Кривко, заступниця голови РОДА.

Родини області зможуть отримати у середньому 700 гривень як одноразову виплату. Її сума буде дорівнювати вартості 150 кілователектроенергії, якщо цей ресурс використовується для опалення, або 100 кубів газу.

Механізм монетизації зекономлених грошей передбачає два етапи, повідомляє прес-служба РОДА. До 1 червня газо – та електропостачальні організації мають підготувати списки громадян, які не використали в повному обсязі призначену субсидію і мають економію. А до 1 липня місцеві органи соцзахисту населення мають повідомити всіх субсидіантів про право на отримання монетизованої виплати.

Вандал «похазяйнував» на кладовищі заради горілки

Два металевих хрести із цвинтаря у селі Висоцьк викрав 49-річний місцевий житель. Щоправда, здати їх на металобрухт не встиг, бо потрапив до поліції.

Як встановили правоохоронці, чоловік ніде не працює та зловживає спиртними напоями. Через відсутність грошей на чергову пляшку, пішов «грабувати» кладовище. Про те, що  невідомі «хазяйнують» на місці поховань, до поліції повідомили місцеві мешканці.

За фактом наруги над могилою розпочато досудове розслідування. Зловмиснику загрожує позбавлення волі від чотирьох до семи років.

Освітянська колегія була насиченою

На колегії управління освіти, молоді та спорту, що відбулося цього понеділка, розглянули дев’ять злободенних питань. з-поміж яких такі, як робота педагогів-організаторів з питань реалізації програми національного виховання учнівської молоді (за приклад ставили напрацювання О.Д. Сергеєвої та О.М. Рабешка); наступність та перспективність в роботі дошкільного навчального закладу та початкової ланки загальноосвітнього закладу з підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі в умовах організації дошкільної освіти (на основі досвіду Орв’яницького НВК); про стан профільного навчання. Учасники колегії та керівники навчальних закладів обговорили також роботу гуртків екологічного спрямування; хід виконання  районної цільової соціальної програми «Шкільний автобус»(нині їх парк налічує вісім одиниць, що здійснюють підвезення близько 800 школярів із 20 населених пунктів району); підбили підсумки атестаційної експертизи кількох закладів тощо.