РЕКОНСТРУКЦІЯ КОЛЕКТОРА УЖЕ НА ФІНІШІ

У першому минулорічному номері нашої газети ми розповіли про початок будівельних робіт на реконструкції самопливного каналізаційного колектора до ГКНС на околиці Дубровиці. Цей об’єкт довгий час був головною екологічною проблемою не лише в масштабах міста чи району, а навіть міг стати причиною міжнародного скандалу.

Як розповідає директор КП «Дубровицявода» Микола Стовба, котрий обіймав в минулому посади міського голови, а згодом голови райдержадміністрації, колись білоруси навіть виставили дубровичанам претензії за забруднення вод Горині міськими нечистотами. Медики також зв’язували ветхість міських каналізаційних споруд зі спалахами різного роду кишкових інфекцій в прирічкових населених пунктах. А що вже говорити про мешканців промислової зони міста, які могли сповна «насолоджуватися» всіма «принадами», що несла часом в буквальному розумінні цього слова пошкоджена каналізаційна система до їхніх домівок. Депутат міської ради Петро Яцковець, котрий одним з перших почав озвучувати цю проблему на всіх рівнях, казав, що паводковий період для окремих дубровичан був особливо небезпечним ще й через проблему з колектором.

Проте, на жаль, виділених з природоохоронного фонду коштів в 2015 році вистачило тільки на реконструкцію частини самопливного каналізаційного трубопроводу (минулоріч було прокладено 195 м, а тоді ця частина відновленого об’єкта була законсервована).

Коли здавалося ситуація зайшла в тупик, міський голова Богдан Микульський  звернувся до народного депутата  України Олександра Абдулліна (фракція ВО «Батьківщина») та депутатів обласної ради. Хочеться відмітити що до вирішення даної проблеми активно долучилися депутати обласної ради Микола Кучерук – керівник депутатської фракції ВО«Батьківщина», Геннадій Шевченко і Діана Гордійчук («УКРОП») та Віталій Сухович («Блок Петра Порошенка «Солідарність»). Так спільними зусиллями вдалося відшукати кошти на реконструкцію екологічно небезпечного колектора, і для міської ради та багатьох містян це стало маленькою перемогою.

На днях міський голова Богдан Микульський уже повідомив редакцію, що нарешті вдалося приступити до завершальної стадії добудови об’єкта та запросив журналістів відвідати «будівельний майданчик»

І от ми знову побували тут, щоб зазнімкувати продовження робіт – працівники ТОВ «Укрбудспецмонтаж інжиніринг» саме монтували завершальну ділянку колектора, що дозволить перекачувати нечистоти до ГКНС (а це ще 156 м труби).

«В процесі довелося внести деякі корективи в проект, трубопровід пустили в новому напрямку, щоб зовсім виключити з експлуатації ту його частину, що була понівечена  корозією. Монтаж ведеться спеціальними керамічними трубами з поліпшеною ізоляцією, на які дають не менше 50 років гарантії», – розповідає представник вищеназваної фірми.

Введення в експлуатацію цієї реконструйованої частини колектора дозволить не тільки зняти екологічну проблему, а й матиме певний економічний ефект. Адже досі потужні насоси на ГКНС, аби уникнути забруднення довкілля розливами нечистот, змушені були перекачувати талі та паводкові води заплави Горині – при теперішній вартості на електроенергію це виливалося в доволі кругленькі суми. Тож будемо сподіватися, що вкладені в таку потрібну для міста справу кошти з часом окупляться не лише природними поліськими привабами, які таки вдасться врятувати від розливів нечистот.

Людмила РОДІНА.   

* Акценти

Готуємось поступово до Великодня

Весна – відповідальна пора для комунальників міста. За словами Віктора Садовського, от-от розпочнуться найважливіші роботи весни – підготовка Дубровиці до Великодня. Зараз триває обрізання старих дерев. Дуже скоро відреагували комунальники на прохання мешканців вулиці Гольшанських і осушили величезну баюру біля їх будинків. Незабаром у Дубровиці буде встановлено 5 «лежачих поліцейських». Зрештою, як підготуємо місто і села району до Великодня, залежить не лише від відповідальних служб, а й від кожного з нас.

Каменем спотикання у Дубровиці стало зрізання багатолітніх дерев на старому кладовищі. Планували зрізати 13, однак зробили лише частину запланованого. Окремі мешканці міста категорично виступили проти такої справи. Це трохи дивує, бо листяні дерева захаращують цвинтар, тим паче, що за деякими могилками й нема кому доглядати. До речі, у Європі на цвинтарях узагалі утримуються від насаджень дерев.

Ветерани праці вдячні за яскраві події

Лютий відзначився у календарі району яскравими подіями випускних вечорів. У всіх школах вони пройшли на високому рівні, залишили по собі яскраві спогади. Ветеран педагогічної праці, багаторічний незмінний керівник Селецької школи Василь Захарович Яремчук поділився з нами думкою про те, що зустріч випускників у Сельці пройшла зі свіжими віяннями, чудовим настроєм, гарними емоціями. Колишні учні приїхали звідусіль і, як єдина родина, провели цей пам’ятний вечір. Не лише учні, а й ветерани педагогічної праці відчувають себе на таких заходах бажаними гостями у школах, вони ніби повертаються у молодість і переживають найкращі хвилини спілкування зі своїми учнями. Отож наші шановані вчителі-пенсіонери району дякують теперішнім учням і їх наставникам за організацію таких чудових зустрічей.

«Після таких подій відчуваєш більше красу людського спілкування і позитив, хочеться жити», – додав ветеран педагогічної праці Василь Захарович.

«Будуть заморозки, будуть ще сніги»

З першим сонечком з’явився і весняний настрій. Однак львівський кліматолог Василь Троцюк запевняє, що поки зима не буде поступатись своїми правами.

«Через пару-трійку днів погода зміниться. Буде вночі мінусова температура невеличка. Вдень: +6…+9. В цілому чекаємо отакої надзвичайно перемінної весни, з різкими перепадами температур і тиску. Справжня весна почнеться десь після 20 березня. Але я більш, ніж переконаний в одному: будуть заморозки, будуть ще сніги. В березні буде два таких снігових варіанти. Та й на початку квітня, думаю, засніжить трошки».

Втім, за словами Василя Троцюка, сніг буде лежати недовго. Зразу ж розтане. До квітня, на думку кліматолога, сніг лежатиме у лісах на півночі Рівненщини. Загалом для весни цього року будуть також характерні суховії. Для Рівненщини вони не особливо страшні. А ось для півдня та сходу України, де вирощують пшеницю, це буде погано

Рання весна, прогнозує Василь Троцюк, дасть хорошу погоду на Великдень. У ці святкові дні можливий невеликий дощ. Але температура підніметься до 12-16 градусів тепла.

За інформацією «Радіо Трек».

На Дубровиччині загинуло двоє чоловіків

Один випав з третього поверху, інший – повісився.  По вулиці Артеменка правоохоронці встановлюють обставини смерті 55-річного мешканця багатоповерхівки. Його тіло знайшли під балконом власної квартири. Двері у помешкання були зачинені зсередини, ознаки боротьби відсутні, відтак головна версія – нещасний випадок. Хоча факт самогубства теж не виключають.

У селі Зелень знайшли повішеним також 55-річного місцевого жителя. Чому чоловік вирішив звести рахунки з життям, встановлює поліція.

У бурштинокопачів знову втрати

Старателі вчергове опинилися без засобів свого ремесла. Як повідомляють правоохоронці, 28 лютого поблизу села Крупове було вилучено автомобіль «УАЗ», мотопомпу кустарного виробництва та обладнання.

Окрім того, неподалік Ясинця поліцейські застали за незаконним промислом чотирьох жителів Зарічненського району. З місця події забрали такий же старательський «набір».

Як весняні квіти…

у «Дюймовочці» діти

(чи буде у Колках коли-небудь новий дитсадок?)

У колківську «Дюймовочку» приїхали з Віктором Кузіним - помічником Віктора М’ялика незадовго до 8 Березня. Застали хлопчиків за репетицією святкового концерту, а дівчатка в той момент споглядали збоку, очікуючи свого виходу. Репетицію перервали, бо принесли діткам іграшки від Віктора Ничипоровича. Малеча відразу переключилася на інший настрій, кожен облюбував собі іграшку і вже модикував: чи бульки пускати, чи пазли складати, чи ближче з ведмедиком знайомитися.

Це приємні миті, як діти радіють подарункам і зацікавлено розглядають їх. Про це не раз пересвідчувалися вдома, як рідним синам чи донечкам подарунки вручали. Коли ж діток більше 20, то картина такого плану кольорова-кольорова.

Підсідаю на стільчик до дівчаток і заводжу мову про свято. Красунечки розповідають мені, що вітатимуть мам і бабусь, а я допитуюся ще й про сестричок. Оченята моїх маленьких співрозмовниць стають більшими, зрештою вони все ж погоджуються, що треба привітати й сестричок. Але зрозуміла, що свято і весна передусім асоціюються у діток з мамами і бабусями.

А ще малеча, і звісно їх батьки, привітають зі святом своїх вихователів на чолі з їх приємною керівником Валентиною Мовчун. До речі, у колективі дитсадка трудиться лише один чоловік, решта – всі представниці прекрасної статі людства. Воно й не дивно, хто ж біля діток може бути ніжним, добрим, терпеливим, як не жінка? Жінка-мати, жінка-сестра чи бабуся… Завідувачка розповідає:

– Я кажу колегам: як не любите свою роботу і діток так, як власних, то у садочку вам не треба працювати. Без любові неможливо виконувати у таких закладах свої посадові обов’язки.

Дбати про діток – це дар Божий, яким жінку нагороджує доля. Доки спілкуємося, вихователі вже допомагають складати діткам яскраві пазли і як єдине ціле радіють результату.

Зараз у двох групах колківської «Дюймовочки» виховують 47 діток (розрахований заклад на 45 місць). Є у завідувачки ще 61 заява від батьків, які хотіли б своїх синів та донечок до садочка цього водити. Однак бракує місць. Живуть Колки і розвиваються, народжуються немовлята, а місця у садочку – дефіцит. Сільський голова Петро Яцута (а він також з нами в цей день) каже, що хотілося б добудувати бодай ще одну групу. Це у планах. А поки частина жителів села у Дубровицю діток возять у дошкільні заклади.

Скажу чесно, в цей день разом з масою позитиву ми отримали й трішки сумних емоцій. Чому? Тому, що дуже хочеться, щоб у таких великих селах як Колки були великі, світлі, ошатні дитсадки. Хотілося б, щоб у 21 столітті дітки мали б у дошкільному закладі можливість і побігати у спортзалі, і концерт показати у актовій залі. Щоб групи були невеликими, бо ж 20 діток – це немало. Вони, як бджілки, голову вихователям за день нагудуть-нагудуть… Лише уявляю це.

Дітки у «Дюймовочці» чемні, виховані і цікаві-цікаві. Як сонечка, як квіточки весняні, щастячка своїх мам. Здається, фотографував би їх усмішки без зупину. Це ж вони самі і є найкращими подарунками мамам, бабусям і сестричкам до свята.

Однак, поряд з позитивом, стає прикро, що у 21 столітті садок у такому великому селі, розташованому неподалік Дубровиці, затісний, знаходиться у пристосованій будівлі, та й добре відчувається запах вологості, бо на стелі то тут, то там пробивається цвіль, хоча її білили-перебілили.

З Ніною Іванівною Стасюк наступного дня говоримо про сьогодення «Дюймовочки»:

– Проблем багато у садочку господарських, для їх вирішення треба значні кошти. Фінансування господарських питань дошкільної освіти зараз мізерне (це ж місцевий бюджет). Багато разів була у закладі і погоджуюся з вашою думкою, що найправильніше було б побудувати у Колках новий дошкільний сучасний заклад. Це мрія.  А зараз першочергово плануємо утеплити тут покрівлю і модернізувати опалення. Це найнеобхідніше для садка нині. Якщо ж долучаться до вирішення таких нагальних питань благодійники, то будемо дуже вдячні.

Ніна Іванівна також зазначила, що сьогодні лише спільними зусиллями влади, батьків, колективів можна зрушувати з місця важливі питання як дошкільної, так і шкільної освіти у районі. Є чимало прикладів, коли це вдавалося. Небайдужість всіх і кожного головна рушійна сила руху вперед.

Вихователі та дітки, дякуючи за іграшки, щиро запросили Віктора Ничипоровича М’ялика у гості, бо вірять, що благодійник, бодай частково допоможе вирішити проблеми закладу.

Діти, як квіточки, діти – як сонечка. У нашому бурштиновому районі діти поки що не мають того, на що заслуговують.

Любов КЛІМЧУК.

* Оздоровлення

Народний депутат і меценат об’єднали зусилля

Газета вже неодноразово писала про той неоціненний внесок, що робить в оздоровлення та лікування маленьких чорнобильців народний депутат Олександр Абдуллін (фракція «Батьківщина»). Поки діяли програми організованого шкільного оздоровлення, ця лепта була менш помітна. Але з кожним роком державні «чорнобильські» програми згортаються, натомість вартість перебування в санаторіях зростає. Й для більшості з наших земляків становить захмарні суми.  А правом на безкоштовне оздоровлення від держави вже з минулого року можуть скористатися лише ті з діток нашого району, чиє захворювання пов’язано з наслідками аварії на ЧАЕС. Та й то не всі. Тож та робота, яку провадить в цьому напрямку громадська приймальня Олександра Рафкатовича, має величезний ефект для зміцнення здоров’я маленьких поліщуків.

Радує той факт, що вже з початку поточного року в спеціалізованому оздоровчому центрі в Пущі Водиці, за сприяння народного депутата, знову побувало дві групи дітей – а це загалом більше 100 чоловік. Усі, хто побував там раніше, в один голос дякують за прекрасну можливість провести діагностику та отримати кваліфіковані лікарські поради, пройти курс лікування. Щоправда, єдине, на що нарікають маленькі пацієнти – обмеженні можливості оздоровниці для організації дозвілля. Бо якщо для лікувальних цілей та харчування коштів вистачає, то спортивно-масову роботи санаторій вже «потягнути» не може. Але в громадській приймальні Олександра Абдулліна звикли до нестандартних підходів для вирішення проблеми. Помічники народного депутата зконтактували з благодійним фондом Віктора М’ялика й знайшли спосіб урізноманітнити дозвілля відпочивальників. В числі того траншу, який передав через своїх помічників Віктор Ничипорович у лютому, був й спортивний інвентар для командних ігор та індивідуальних занять фізкультурою. Тож вже остання група школярів відбула в Пущу Водицю у всеозброєнні. Тепер діти будуть підсилювати оздоровчі заходи ще й спортивними вправами. Хотілося б, щоб гарну ініціативу цих людей підтримали й інші сильні світу цього. Бо найдорожче з-між усього – здоров’я.

Згадаймо нині незабутню Фану

18 лютого далекого 1929-го народилася Теодозія Бриж, українська скульпторка родом з Рівненського Полісся. Згадаймо нині незабутню Фану. Так її йменували у творчих колах Львова і львів’яни, й приїжджі кияни.

У день народження скульпторки про неї обов’язково згадували у Львові в її майстерні, що став музеєм. Друзі й соратники скульпторки, – а це в обов’язковому порядку її син Ярема Безніско, поет Микола Петренко, журналістка Ліда Долішня, актори Федір Стригун і Таїсія Литвиненко, – запалили свічку пам’яті та поклали квіти на її могилу на Личаківському цвинтарі. Ще згадали про неї кияни Іван Драч, Богдан Горинь, Дмитро Павличко, Ігор Никоненко…

Ще може згадали у Володимирі-Волинському, де встановлений її княжий цикл скульптур. Може у Дрогобичі, чи Богуславі, Сколе, де теж височать її пам’ятники Юрієві Дрогобичу-Котермаку, Ярославу Мудрому, князеві Святославу.

Ще обов’язково згадали у селі Бережниця нашого району, де є бодай скромний, може не такого фахового рівня, як міські, але створений щирим серцем односельчан скульпторки, музей її імені. А неподалік від сільської церкви височить її Шевченко, поставлений у далекому 1964 році – до 150 з дня народження; хвилює душі мирян її Христос, котрий дивиться людям у вічі, наче питаючи: «Чи живете так, як я заповів?».

У переддень 88-річчя з дня народження Теодозії Бриж в Києві на радіо «Культура» у програмі Василя Шандро «Ранок на радіо «Культура» вели мову про незабутню Фану відомий письменник Іван Драч, в недавньому минулому – міський голова м.Богуслав Ігор Никоненко та авторка цієї статті, причетна до Бриж тим, що зібрала спогади та матеріли про скульпторку й об’єднала в книжку, яка у Дрогобицькому видавництві «Коло» має з’явитися друком цього року.

Яке має відношення до Теодозії Бриж, яка півсторіччя жила й творила у Львові Іван Федорович Драч? Таке ж, як і відомі в Україні Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Микола Петренко, Роман Іваничук, Богдан Горинь, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Федір Стригун, Таїсія Литвиненко, Сергій Данченко, Лесь Танюк, Ростислав Братунь, Юрко Брилинський, Володимир Глухий, Роман Кудлик, Іван Остафійчук, Володимир Патик, Еммануїл Мисько, Любомир Медвідь… І цей список з письменників, акторів, режисерів, художників і скульпторів, які у 60-70-х роках та пізніше були частими гостями її майстерні, людьми їхнього з її чоловіком, художником-графіком Євгеном Безніском, кола.

– …Такий феномен новітнього українського життя, як шістдесятництво, значною мірою викристалізувався в майстерні Фани. Там, на «неформальній каві» перебули-переговорили-загорілись фактично всі, кого іменують «шістдесятниками», – писав відомий в ті роки журналіст Павло Романюк, котрий також не раз бував у колі названих людей.

Про ці незабутні зустрічі тепер згадує Іван Федорович Драч, який з того часу, відколи у далекому 1963 році після пам’ятної зустрічі у Львівському університеті, зайшов у майстерню Бриж з Миколою Вінграновським та Іваном Дзюбою, залишив тут своє серце назавжди.

До кінця днів Фани Бриж, до кінця днів Євгена Безніска він був їхнім другом. В ефірі радіо «Культура» він розповів усій Україні, як Фана (інакше він Бриж не називає) перед його весіллям організувала йому шлюбну купіль у цілющих травах і благословила його, а допомагав їй у цьому таїнстві Євген Безніско. Приніс він у студію чимало цінного зі свого фотоархіву й звернувся у прямому ефірі із закликом до нинішнього директора Львівської галереї Тараса Возняка зробити все можливе, щоби творчість скульпторки Бриж і художника графіка Євгена Безніска була не тільки збережена, але й належно популяризувалася.

Ігорю Никоненку має завдячувати Рівненщина і зокрема Бережниця – рідне село Теодозії Бриж – за те, що саме з його легкої руки у 2010-му році там постало її авторства розп’яття Христа. Ця робота зроблена в камені на основі одного і того ж макету, що і бронзова статуя Христа біля Золочівського замку, яка встановлена в спеціальному гроті на фоні широкої в 74 квадратні метри тематичної мозаїки, викладеної чоловіком і сином Теодозії Бриж – Євгеном і Яремою Безнісками у 1995 році, ще за її життя

У 1939-му та 40-х роках у Золочівському замку енкаведисти розташували катівню і дорога до нього для сотень невинно закатованих людей стала останньою… Цього Христа Бриж ліпила у пам’ять про жертв сталінських репресій і у докір живим, хто й нині не боїться Бога. І він особливий. Його очі не мертві, а розплющені й дивляться людям у вічі. Колись спитав Фану Бриж Борис Возницький: «Чого твій Христос дивиться?» Вона відповіла: «Час тепер такий, що Христос має дивитися людям у вічі».

Як побачив цей пам’ятник міський голова м. Богуслав Ігор Никоненко (після того, як Безніско подарував Богуславу пам’ятник Ярославу Мудрому роботи Бриж, вони стали друзями), то захотів такого ж Христа поставити у Богуславі. Це було вже по смерті Теодозії Бриж. Спитали у Возницького, чи можна пам’ятник продублювати в камені й коли той відповів: «А чому ні?» – одразу взялися до роботи.

На скульптурній фабриці у селі Демня біля Львова міський голова Богуслава за власний кошт зробив замовлення й на в’їзді в місто вже виготовили фундамент. Проте місцеві священники Московського патріархату, як дізналися, як буде виглядати та скульптура, то в один голос заявили, що не дадуть поставити такого Христа.

«Не канонічний, мовляв, – католицький, – у нього ж ноги одним цвяхом прибиті. Як не послухаєте, поставите – поб’ємо».

Стало жаль Никоненкові потрачених коштів і зусиль. «А давайте поставимо це розп’яття у Бережниці!» – запропонував він.

Так пам’ятник, який мав стояти у Богуславі, опинився в Бережниці. Хоча тут вже чимало зусиль довелося прикласти до цього Євгенові Безніску. Бо треба було знайти можливості для побудови фундаменту, перевезення 11-тонного пам’ятника та, головне, – переконати і священників, і місцеву владу, що поставити такий пам’ятник у селі не крамола, а честь!

Щоб не дратувати ревних прихильників канонів, робітники з Демні виготовили та згори на арці приладнали православного хреста. І не забули про надпис, що це подарунок Бережниці від Ігоря Никоненка – на той час міського голови Богуслава, адже пам’ятник виготовлений за його кошт».

Так була зроблена добра і вдячна справа. Жителі Бережниці тепер пишаються цим надбанням. Адже це пам’ять про їхню славну землячку.

Що нам усім, згадуючи про Теодозію Бриж, слід ще пам’ятати в цей день?

Передовсім те, що з усієї її величезної скульптурної спадщини – а це біля 250 робіт – відлита в матеріал більш стійкий і непідвладний часові тільки якась дещиця – 32 роботи. Що, на жаль, люди не знають спадщини Бриж. Що допущені й досі не виправлені кричущі помилки у підписах її скульптур у княжому Володимирі-Волинському.

Що досі стоїть без рук вже не один рік (одну руку вандали відтяли на металобрухт, а другу довелося зняти вже музейним працівникам) в музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному прегарна скульптура Мавки. Що хочуть демонтувати у Львові пам’ятник Юрієві Великановичу, неправильно зараховуючи його до тих, які підлягають декомунізації.

Ще більше треба пам’ятати, – а представникам влади раджу занотувати в блокнот, до планів на майбутнє, – що найкращі творіння Теодозії Бриж – це її пластика, яка могла б прикрасити парки і сквери кожного українського міста. І ці місця стануть привабливими для мешканців тих міст: там гулятимуть матері з дітьми, там фотографуватиметься молодь, туди заходитимуть туристи.

Рівне – єдине місто в Україні, де є вулиця Теодозії Бриж. Але немає в ньому жодного пам’ятника талановитої землячки. Тож нашій рівненській владі також є що записати у свій блокнот.

Людмила МАРЧУК.

З когорти патріотів

Кожного року 22 лютого в день загибелі «Коробки» - Григорія Перегійняка націоналісти вшановують пам’ять славно полеглого командира 1-ї сотні УПА та його бойових друзів із Організації Українських Націоналістів, що поховані на козацькому кургані біля с.Бродець, вшановують всіх вояків УПА, членів запілля ОУН, станичних, господарчих, зв’язкових та їх посібників, всіх, хто боровся за незалежність нашої держави.

Варто зазначити, що продовжують справу вояків УПА та підпільників ОУН, сьогоднішню боротьбу за незалежність нашої держави, на Сході України вояки ЗСУ, СБУ, Нацгвардії, прикордонники, патріоти-добровольці, волонтери, адже ворог не полишає надії загарбати нашу державу. Пишаємося тим, що саме вояки УПА зі зброєю в руках боролися за самостійну і незалежну Україну, яку тепер підтримує майже 88% населення України і плекаємо надію, що з часом це ж населення підтримає Єдину Помісну Автокефальну Українську Церкву, яку підтримували повстанці ОУН і УПА.

Збройний відділ «Коробки»- Григорія Перегійняка у виданні політичного відділу УПА часописі «До зброї» від липня 1943р. названо першою сотнею УПА.

У своїх спогадах Василь Левкович на псевдо «Вороний», котрий був особисто знайомий із «Коробкою», розповідає, що у 1941 р.«Коробка» мандрував через Сарненщину у Волинь і під час подорожі його зустрів Провідник Сарненського надрайону ОУН під зашифрованою назвою «Ворскла» - «Дубовий». Під час розмови «Дубовий» запропонував «Коробці» залишитися для роботи в ОУН в Сарненському надрайоні, бо саме на той час тут бракувало кваліфікованих професійних кадрів. «Коробка» погодився на запропоновану пропозицію і був призначений на посаду заступника організаційно-військового референта надрайону.

Сарненський  надрайон «Ворскла» включав у себе 5 північних районів області: Сарненський, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнянський, Висоцький.  Під час роботи «Коробка» разом із «Вороним» відвідав майже всі населені пункти надрайону, організовував по селах клітини ОУН, вивчав людський потенціал, проводив агітацію.

Надрайонний провідник «Дубовий» на теренах надрайону для всіх членів ОУН запровадив правило, збирати та магазинувати зброю, продукти харчування, амуніцію, ліки, а всі члени організації повинні пройти вишкіл, а то й декілька.

22 лютого 1943 р. під час чергового перемаршу сотня «Коробки» зупинилася на постій на околиці лісу за селом Вербівка біля Висоцька. Сам командир відійшов на зустріч з місцевим підпільником в с. Бродець. Під час постою відділ УПА був заатакований німцями з батальонцями.

«22 лютого ц. р. під час постою біля Висоцька, німці з баталіонцями заатакували відділ УПА. Противника начисляли біля 200 душ. Відділ дав рішучий спротив. Після приїзду допомоги німцям в числі 350 людей, відділ відступив у ліс. Повстанці відступали нерадо, хотіли продовжувати бій. З ворожої сторони впало 20 людей. З нашої сторони впав оден повстанець, і командир відділу - сміливий «Коробка».

Досліджуючи документи органів радянської влади за період національно-визвольної боротьби 1939-55 р.р. виявляється інтересна закономірність, що жодна чекістсько-військова операція не проходила без повідомлення завербованого агента. У випадку із загибеллю «Коробки» найбільш вірогідно є зрада зв’язкового, на зустріч із котрим вирушив «Коробка».

Василенко Петро Іванович (пс. «Паньків» уродженець с.Новосілки р-н м.Рівне) в протоколі допиту, під тиском слідчого дав провокаційні свідчення про напад сотні «Коробки» на с.Парослю.

30 липня 2012 р. прокурорські органи Польщі порушили кримінальну справу «за фактом злочинів проти польського народу» під час українсько-польського міжетнічного конфлікту на Волині 1943 року. На запит польських силовиків українськими слідчими органами був допитаний ветеран УПА Бакунець С.С. За словами представників райпрокуратури, вони виконували окреме доручення Генпрокуратури України, яка отримала від органів польської генпрокуратури запит про «надання правової допомоги у кримінальній справі, порушеній за фактом злочинів проти польського народу».

У клопотанні польська сторона звернулася з проханням «провести слідчі дії з громадянином України Бакунцем Степаном Сидоровичем, який у 1962 році оселився в одному з сіл Дубровицького району».

«Ми виконали це доручення і допитали ветерана УПА, бо окреме доручення у кримінальній справі підлягає обов’язковому виконанню, - зазначили у районній прокуратурі. - Допитали і направили протокол допиту в прокуратуру Рівненської області, а далі вони вже якось передавали на Польщу».

«Його допитували в якості свідка», - повідомила «Історичній Правді» заступник прокурора Дубровицького району, не деталізуючи  обставини допиту.

На думку громадської ініціативи, підставою для таких слідчих дій стали твердження польського історика Ґжеґожа Мотики, який звинуватив відділ УПА Григорія «Коробки» Перегійняка (представника « бандерівського» крила ОУН) в ліквідації польської колонії Паросля поблизу села Антонівка в Сарнецькому районі Рівненщини.

Допитаний райпрокуратурою ветеран УПА Степан Бакунець, який служив у загоні «Коробки», повідомив, що ніколи не чув про колонію Паросля. Також Бакунець зазначив, що на запитання прокуратури розповів про свою участь в облозі бійцями УПА с. Гута-Степанська (сьогодні с.Гута Костопільського району) в липні 1943 року.

Було дуже доречно, щоб наші державні чиновники перейняли досвід своїх польських колег і з таким завзяттям, як сусіди, взялися піклуватися про земляків – українців.

Дубровицька районна рада в бюджеті 2015р. передбачила кошти на встановлення на могилі «Коробки» та вояків УПА пам’ятного знаку у вигляді Хреста Заслуги УПА та впорядкувати прилеглу територію. 9 травня 2016 р. пам’ятний знак на козацькій могилі-кургані було освячено священиком УПЦ КП.

На прикладі таких героїв, як «Коробка» та його побратими, треба кожному вчитися патріотизму, відданості і самопожертви заради держави та людей.

 Суверенну Українську державу ми маємо завдяки їм — когорті нескорених послідовників ОУН і УПА. Усім тим юнакам і дівчатам, які поклали на вівтар Батьківщини  свої молоді  життя, понівечені долі. Всім тим, хто відчайдушно боровся в лавах ОУН і УПА за волю своєї рідної землі, ставив найвищою своєю метою –здобуття незалежності України. Вклоняємось ветеранам ОУН і УПА за їхню мужність, жертовність, відданість українській справі. Віримо, що разом неодмінно побудуємо дійсно суверенну, вільну від політичних, економічних і духовних загарбників Українську державу.

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА НАЦІЇ! Україна – ПОНАД УСЕ!.

Володимир МОЗОЛЬ, краєзнавець.

СПІЛЬНО ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Коментар адміністрації КЗОЗ «Дубровицький районний ЦПМСД» до статті «Медицина: чим далі в ліс…», що була розміщена в «Дубровицькому віснику» №6 від 10 лютого.

Впродовж 2016 року на медикаментозне забезпечення закладу було виділено з державної медичної субвенції 325 845,60 грн. З цих коштів закуплено спецсуміш для лікувального харчування 2-ох дітей, хворих на фенілкетонурію (віком старше 3 років) на суму 120 430,80 тис.грн. Придбано лікарських засобів для надання невідкладної допомоги на суму 73202,82 грн. Грошові витрати на 1-го жителя в звітному році склали на медикаменти 9,99 грн. (2015 рік – 4,2 грн.).

У січні 2017 року на ФАП с.Орв’яниця було видано аптечним складом закладу лікарські засоби для надання невідкладної допомоги на суму 485,00 грн. Станом на 30.01.2017 року на ФАПі були в наявності наступні медикаменти: анальгін - 20 амп., аскорбінова кислота - 10 амп., атропін - 8 амп., валідол - 10 таб., глюкоза - 12 амп. та 2 фл., дексаметазон  - 7 амп., дібазол - 20 амп., діклофенак - 10 амп., димедрол - 40 амп., етамзілат - 20 амп., еуфілін - 11 амп., кальція глюконат - 10 амп., каптопріл - 40 таб., кофеїн-бензоат натрію - 17 амп., магнія сульфат - 30 амп., метоклопрамід - 25 амп., натрію хлорид - 4 фл. та 20 амп., но-х-ша - 10 амп., папаверин - 20 амп., парацетамол - 10 капе та 40 таб., пірацетам - 20 амп., платифілін - 7 амп., преднізолон - 7 амп., сальбутамол - 1 фл., супрастин - 5 амп., фуросемід - 8 амп., хлоропірамін - 5 амп., в т.ч. для надання невідкладної допомоги при підвищеному артеріальному тиску: дібазол - 20 амп., каптопріл - 40 таб., магнія сульфат - 30 амп., фуросемід - 8 амп.

У 2016 році директор ПСП «Промінь» А.Є. Кулик на ФАП с Орв’яниця придбав новий електрокотел. За спонсорську допомогу та за активним сприянням мецената В.Н. М’ялика проведено заміну 10 вікон та 2 дверей на сучасні металопластикові.

Рішенням сесії районної ради від 14.02.2017 року № 140 з місцевого бюджету району закладу було додатково виділено кошти на енергоносії в сумі 50 тис. грн.

Щиро вдячні заступнику голови райради О.Г. Задорожному, сільському голові Соломіївської сільської ради О.М. Білотілу, директору ПСП «Промінь» А.Є. Кулику, які переймаються питаннями медицини на селі та допомагають вирішувати нагальні проблеми. Окремі найтепліші слова подяки депутату благодійнику В.Н. М’ялику. Ми високо цінуємо вашу допомогу. Ваша підтримка – свідчення вашого небайдужого ставлення до проблем медицини і розуміння важливості первинної медичної допомоги.

ДУБРОВИЦЯ – ЧАСТИНКА ЇЇ СЕРЦЯ

15 лютого у районній бібліотеці відбувся захід з нагоди 90-річного ювілею поетеси Лідії Сергіївни Шевело. Бібліотекарі району оформили виставку поетичних книг Лідії Сергіївни, а на екрані за допомогою проектора було відтворено весь життєвий шлях поетеси, починаючи з дитинства, шкільних років, родинні знімки. Активну участь у заході взяли члени літературно-мистецького об’єднання «Журавлина». Надія Свіщевська, Алла Кот, Євгенія Конончук, Тетяна Ковальчук, Ніна Гладка та Віра Єфімець читали свої посвяти ювілярці, в яких звучала щирість, повага до неординарної людини. А на закінчення керівник літоб’єднання Людмила Берестень висловила велику шану і повагу поетесі-землячці. Здавалося,серед присутніх ніби сама Лідія Сергіївна була поряд.

Лідія Шевело (Лідія Сергіївна Худаш) – наша землячка, уродженка Дубровиці, кандидат педагогічних наук, доцент, людина різнобічних захоплень та інтересів. Її перу належать дванадцять поетичних книжок, монографій з методики викладання української літератури в школі, обрядності, понад сотня наукових статтей із різноманітної тематики, що розкривають народні традиції, уявлення, світобачення, ліричні настрої, сімейний побут.

Лідія Сергіївна з перших днів заснування Малої Академії літератури і журналістики активно долучилася до її діяльності, докладає чималих зусиль у піднесенні її авторитету не тільки в Україні, але й за кордоном. Вона щоразу поповнює рідкісними експонатами постійно діючу виставку МАЛіЖу в Парижі «Україна і українці для Франції і французів».

Для відзначення переможців на Міжнародному фестивалі «Рекітське сузір’я» у номінації «Поезія» берегиня юних талантів заснувала свою іменну премію, щороку передає до призового фестивального фонду чималу кількість своїх поетичних і наукових книжок.

Світла, позитивна, пані Лідія завжди усміхнена і привітна, відкрита і щира, добра і розуміюча. Так характеризує її Анатолій Розанович, почесний голова нашого районного літературно-мистецького об’єднання «Журавлина».

Лідія Сергіївна постійно допомагала нашій «Журавлині». За її кошти друкувалися випуски творчих часописів, надавалися заохочувальні премії творчим людям, пересилала безліч поетичної літератури, які поповнювали фонд районної бібліотеки.

Доброзичлива, гостинна вона запрошувала членів об’єднання до себе в гості: «Коли будете у Львові, відвідайте мене, я буду рада вашій присутності». Доцент, письменниця добре знає, що простим поліщукам дорогі готелі не по кишені. Це ми добре знаємо зі слів Алли Кот, члена нашого об’єднання. Вона у свій час приїздила до Львова на присягу до сина, і знайшла прихисток у цієї привітної гостинної жінки. «Вона була дуже рада, здається, навіть подужніла, – згадує Алла, – а Дубровиця для неї – частинка її серця».

Тетяна КОВАЛЬЧУК, член літоб’єднання «Журавлина», с. Трипутня.

У цей день найширіші слова вітання прозвучали  також на адресу

Ніни Яківни Гладкої, яка нещодавно відзначила свій ювілей