ЗАКОХАНА В КВІТИ Й ПОЕЗІЮ

–  Якщо хочете побачити мої квіти, завітайте, поки кручені паничі «не задрімають», – гостинно погодилася поділитися часточкою позитиву Уляна Адамівна Букайло.

Ми таки впоралися вибратися до Крупового, доки сонце ще високо не піднялося. Блакитні та рожеві іпомеї, котрі тут захопили в свої обійми навіть вуличну лавочку-альтанку, ще порадували нас своїм буйноцвіттям. А погляд переманювали різнокольорові гладіолуси, що гордовито здіймалися до неба, виглядаючи через огорожу. Незважаючи на серпневу спеку, квітували пишно троянди. Словами важко передати красу королеви квітів. Вишуканно-кармінні, тепло-коралові, незаймано-рожеві, шляхетно-жовті. Навіть годі шукати той відподник кольорів, щоб змалювати всі зваби цієї квітки. Поміж кущів та багаторічників дбайливо випещені доріжки з однорічників – багряні сальвії, волошкові агератуми, «джмелясті» низькорослі чорнобривці, пухнасті мальовничі астри. І стільки різнобарвних гераней… «Дуже люблю цю кімнатну квітку. Вона – з мого дитинства», – каже квітникарка. А – також хости, іриси, тюльпани, лілійники, лілії, папороті та ще стільки всякого гарного квітучого зела.

«Люди в ліс за якоюсь поживою мандрують, а я по красу, – демонструє господиня розлогий кущ, що здалеку нагадує екзотичну папороть. – Ця рослина купава лікарська – незмінний супутник конвалії, цвіте гарними білими дзвониками. Замилувавшись в лісі якось такою довершеністю, «запросила» до свого квітника».

Господиня любить експериментувати з квітами. На її клумбі чудово вживаються кімнатні та садові квіти. «Коли бачу, що якась кімнатна рослина «впадає в депресію», «прописую» їй клумбове утримання. Напевно, навіть вазонам час від часу хочеться волі».

Якоїсь особливої квіткової пристрасті у пані Уляни немає. Колись, згадує, «хворіла» жоржинами. Зібрала сорок видів. Згодом потроху охолола до цієї квітки. На зміну прийшли інші захоплення. Має в колекції досить багато нових «фаворитів». У кожної пори року – вони свої.

«Всяка рослина гарна по-своєму. Треба лише знайти її місце в саду й доброго «сусіда». Адже добросусідство в рослинному світі так само важливе, як і в людському суспільстві. Заберіть з моєї клумби однорічники, й наскільки вона одразу збідніє. Квітка має доповнювати одна одну, а не пригнічувати, підкреслювати винятковість одна другої, а не притіняти чи виснажувати».

Як всяка городня робота, квіткарство – не лише аромат та зваба, а піт й мозолі. Квітуча клумба – результат повсякденної праці. Догляд за рослинами – цілий комплекс маніпуляцій. Висівання розсади, ділення чи пасинкування, постійна боротьба з бур’янами, кількаразове підживлення, захист від шкідників, достатній полив. Ціла агрономія. «Добрячу частину теплиці займають мої квіти. З початком весни вже починаю клопотатися з насінням. Більше доглядаюся до сальвій, ніж до помідорів. Часом люди дивуються, для чого стільки часу й снаги віддавати квітам, котрі по суті нічого, крім естетичного задоволення, не приносять? Просто люблю красу в усіх її проявах. Намагаюся втілювати на землі те, що ношу в душі».

А ще квітникарка розвінчує усталений міф, мовляв, якщо ділишся якоюсь квіткою, то вона зводиться. «Завжди наділяю пасинками чи розсадою всіх сусідів чи родичів. Гарно ж бо, коли квітує така краса довкруг».

Таке прекрасне хобі вносить відбиток й на поетичний доробок пані Уляни. Тому квіти, природа ріднокраю займають в її творчості чільне місце.

Напередодні Макавія не могли не поцікавиться, яке зело збирає Уляна Адамівна до своєї корзинки для посвяти. «Традиційно вкладаю туди євшан-зілля, чорнобривці, петрові батоги, деревій, чебрець, м’яту та мелісу. Прикрашаю корзинку найніжнішіми квіточками хост».

Людмила РОДІНА.

Морозки

Ніжність осені – в бабинім літі,

В цьому блакитному дивному цвіті,

Що крізь мороз нам усім усміхається,

Зменшити настрій сумний він старається.

Сонце яскраве цвіт цей голубить,

Хоч і холодне, красу – таки любить.

Личко промінню квітки підставляють,

Згасаюче літо продовжить бажають.

Високо й гордо на стеблах стоять,

Землю в красі ще побачить велять,

Хоч і не чути вже шепоту трав,

Співу птахів і дитячих забав.

Хто ж то назвав оцей цвіт морозками?

Краще б були вони диво-казками!

Хоч морозець, він легкий, ще відійде,

Надія й тепло ще у душу надійдуть…

Ніжність осені – в бабинім літі,

В цьому прекрасному пізньому цвіті.

З кольором неба він сперечається,

А чи вони отак родичаються?

Уляна БУКАЙЛО.

* бабине літо – народна назва квітки морозок.

«Дешевий сир»: Як пенсіонер з Рівненщини, спокусившись безвідсотковим кредитом,

втратив всі свої заощадження

Довірливість продовжує губити українців - люди втрачають всі заощадження, повіривши кредитним аферистам.

У наш непростий час активізувалися шахраї, які виманюють у довірливих людей останні копійки. Здавалося б, всі схеми обману вже давно відомі, але наші громадяни, як і раніше «попадаються» на банальні обіцянки легко і швидко отримати велику суму грошей.

Не став винятком і 64-річний пенсіонер з Рівненської області, який хотів взяти кредит на ремонт будинку, але потрапив на шахраїв, що вивудили у нього понад 16 тисяч гривень.

– У мене недавно померли мати і дружина, і я відразу залишився один, – розповідає Юрій Симкович, що став жертвою шахраїв. - Два дорослих сина живуть і працюють в російських Сургуті і Тагілі. Звуть мене до себе, але я не хочу їхати в Росію. Хотів поставити пам’ятник на могилі дружини, а потім перебратися в місто. Для цього збирався привести в порядок старий будинок в селі, продати його, а натомість купити невелику квартиру в Ромнах або в Рівне. Ось і задумав взяти грошову позику на ремонт.

В одній з рівненських газет я натрапив на оголошення про видачу до 800 тисяч гривень в кредит на вигідних умовах. І я зі свого села відправився до Рівного. Їхати далеко – 120 кілометрів.

– Що ж це виявилася за організація? В якому приміщенні у них офіс?

– Офіс в двоповерховій будівлі в центрі міста, біля міського суду. Правда, сам офіс – це всього-то пара кімнат, в яких знаходилися дві співробітниці і юрист. Я сказав їм, що хочу взяти в борг 100 тисяч гривень. Вони пояснили: щоб повернути позику, мені треба буде протягом десяти років зробити 120 оплат. У підсумку я повинен буду переплатити всього 20 тисяч гривень. Я подумав, що це вигідні умови.

– А платити потрібно кожен місяць? Яку суму?

– Ось цього я не зрозумів. Ці дівиці так активно мене вмовляли підписати документи, що я навіть не встиг нічого збагнути – що саме мені пропонують. Заморочили голову. А коли договір був підписаний, то мені дали номер картки, на яку треба покласти 3,5 тисячі гривень.

– За які послуги?

– Не знаю. Мені сказали: мовляв, щоб показати свою платоспроможність, ви заплатите, а через три дні приходьте забирати 100 тисяч. Але я поскаржився, що мені незручно їздити туди-сюди 120 кілометрів. Тоді дівчата порадили пожити цей час в готелі. Я так і зробив. Довелося ще за номер викласти аж тисяча сто п’ятьдесят одну гривню. Але я ж думав, що мені ось-ось дадуть гроші!

Прийшов в офіс через три дні і почув, що треба перекинути на їх картку ще три тисячі гривень. Мовляв, не вистачає якихось там відсотків, щоб мені дали 100 тисяч. Я знову перерахував ...

Таким чином менше, ніж за місяць, з 8 червня по 1 липня нинішнього року, з довірливого пенсіонера викачали 10,5 тисячі гривень в «підтвердження платоспроможності». Хоча в банківських документах призначення платежу вказано «за консультаційні послуги». До того ж за проживання в рівненській готелі за цей період він в цілому заплатив ... 6140 гривень.

– Коли я в черговий раз перерахував гроші – тепер уже чотири тисячі гривень, то в рівненському офісі мені веліли зателефонувати по мобільному до Києва, – продовжує Юрій Симкович. – На мій дзвінок якась дівчина зі смішком відповіла, щоб я перевів ще ... шість тисяч гривень. І тут я вибухнув! «Поверніть, – кажу, – мені мої 10,5 тисячі гривень – і я не хочу з вами більше мати справи!». А вона тільки посміялася наді мною. Навіщо я чекав, сподівався? Обдурили мене, забрали всі заощадження. Я отримую мінімальну пенсію – 949 гривень. Ці гроші збираю. А щоб якось виживати, доводиться підробляти – працюю на будівництві або роблю людям ремонти. Тому і хотів перебратися в місто. Там для мене хоч якась робота є ... Напишіть про цих шахраїв, щоб інші люди не попалися на їх прийоми.

– А в поліцію ви зверталися?

– Ні. Не дуже-то вірю, що там мені допоможуть.

Розглядаю документи, які приніс до редакції пенсіонер. Рекламний проспект, де на яскраво-помаранчевому тлі величезними літерами надруковано слово «Гроші». Нижче – заклик не обмежувати свої мрії, обіцянку видати гроші в будь-якій кількості протягом 10-15 хвилин і без довідки про доходи. І дуже дрібним шрифтом ледь помітна приписка: «Детальна інформація в консультаційному пункті. Не є банківською установою».

Договір, підписаний Юрієм Юрійовичем з невідомою організацією без назви, надруковано не на офіційному бланку і найдрібнішим шрифтом з усіх можливих. Адресу «офісу» вказано київську, без контактних телефонів. Єдиний телефон, і той мобільний, є тільки в додатку до договору. Намагаюся додзвонитися за цим номером, але марно: ніхто не бере трубку.

У договорі є адреса для кореспонденції – абонентський ящик. Тобто ніхто на листи і звернення людей відповідати не збирається. Все це дуже підозріло як для солідної організації, яка видає великі грошові суми.

Якби пенсіонер перечитав перед підписанням договір, то, можливо, він би помітив, що на початку документа йому обіцяють видати безвідсотковий кредит (Додаток до договору № 1). А в останньому пункті говориться, що Доповнення № 1 «вважається недійсним» після підписання Доповнення № 4. Пенсіонер же, сподіваючись отримати заповітну суму, не замислюючись підписав усе, що йому підсунули.

«ФАКТИ» неодноразово писали про подібні «небанківські організації», що розкинули свої «філії» по всій країні. Громадян привертає в першу чергу можливість отримати гроші швидко і без паперової тяганини: не потрібні довідки з місця роботи, досить паспорта і ідентифікаційного коду. Але на ділі люди потрапляють до шахраїв, які вимагають спочатку заплатити їм – під нічим не підкріплені обіцянки дати набагато більшу суму.

Так, в серпні минулого року в Києві представники громадської організації намагалися боротися з подібною фірмою, навіть викликали в «офіс» поліцію. Як розповіли тоді «ФАКТАМ» у відділі зі зв’язків з громадськістю київського главку поліції, за результатами виїзду оперативників, було відкрито кримінальне провадження за статтею «Шахрайство». Однак, як нам пояснили правоохоронці, переважна більшість подібних кримінальних проваджень через кілька місяців розслідування закриваються ... через відсутність складу злочину.

Справа в тому, що під час перевірки, як правило, з’ясовується, що у фірми є всі необхідні документи і ліцензії, а клієнти самостійно, без примусу, як то кажуть, перебуваючи при здоровому розумі і тверезій пам’яті, підписують договори. При цьому фірма не виконує лише частину умов договору – не перераховує гроші. Але це вже не кримінальне правопорушення, а невиконання цивільно-правових відносин. Слідчі намагаються розібратися, чи ставилося спочатку за мету зробити шахрайські дії або фірма просто не змогла здійснити взяті на себе зобов’язання. Адже бувають обставини, коли фінансова установа відчуває об’єктивні труднощі, що не означає, ніби вона навмисне не платить гроші. Факт шахрайства довести дуже важко, особливо, якщо фігурує лише один заявник. Коли ж потерпілих більше – скажімо, 10-15 чоловік, – можна відстежити, куди пішли їхні кошти, з якою метою і чому клієнтам не видали кредити за договорами.

За словами правоохоронців, нерідко в подібні фірми звертаються люди із сумнівною кредитною історією. Деякі і самі не проти отримати кругленьку суму, щоб потім її не віддавати. Хоча трапляється, що приходять і люди, що потрапили в скрутне фінансове становище. Бувають ситуації, коли гроші потрібні терміново, а позичити їх нема в кого.

Як не потрапити на вудку кредитних аферистів, журналісти запитали у київського адвоката Марини Лебедєвої.

– Перш ніж щось підписувати, будь-який договір, навіть дуже довгий і надрукований занадто дрібними буквами, обов’язково потрібно уважно дочитати до кінця, – каже Марина Лебедєва. –Якщо щось незрозуміло, а співробітники кредитної фірми не можуть дати вам задовільних пояснень, ставити підпис під цим документом не можна.

Фінансові операції, в тому числі кредитування, можуть проводити лише органи, які мають на це спеціальні ліцензії. Само собою, такі ліцензії мають банки. Треба також пам’ятати, що законом не передбачена форма кредитування, за якою клієнт спочатку повинен внести якусь суму, а потім отримати гроші.

Якщо ви звернулися до установи, яка явно не є банком, поцікавтеся його назвою, уважно розгляньте офіс, вимагайте відповідну ліцензію. А краще не зв’язуйтеся з конторою, де вам обіцяють швидкі гроші на нестандартних умовах.

Всім постраждалим також рекомендую писати заяви в поліцію, оскільки це збільшує шанс притягти до відповідальності недобросовісних збирачів чужих грошей».

За матеріалами газети «Факты».

Сіра мишка

Ірина знала, відчувала, що її скрізь вважають сірою мишкою – такою собі непомітною, незначною, занадто скромною, а, може, й навіть недалекою. І в школі так було, і в технікумі. Коли вона, було, натякнула батькам про те, що хоче здобути вищу освіту, ті лише посміялися у відповідь. Перечити не хотіла. Яке „не хотіла”? Не могла! Як це сваритися з тими людьми, які дали їй життя і яких, зрештою, до нестями любила? А, найголовніше, – вони ж життя прожили, мудрості надбали й досвіду. Їм видніше, як правильно в цьому житті поводитися.

У технікум поступила без особливих перешкод та труднощів. У той час, коли її однолітки всіляко розважалися та цікаво проводили час, Ірина вчилася. Не мала ні подруг, ні підтримки. Чого ж? Тоді, як комусь забракне шпаргалок від вічної „зубрилки”, до неї зверталися. Люб’язності краю не було, однак ненадовго. Пізніше все забувалося і перетворювалася Ірина на ту, якою була завжди.

Випускний вечір у технікумі став незабутньою подією в житті Ірини. Вона так чекала цього дня, чекала й боялася водночас. А що ж далі? Як же тепер без занять в аудиторії, без підручників, ночей, проведених над ними до ранку, й гарних оцінок у заліковій книжці? Тільки встигла звикнути до нової атмосфери, відчути себе потрібною хоча б собі у навчанні – і все: слід починати нове життя. Однокурсниці, яким допомагала із рефератами, заліками та екзаменами, якщо доводилося випадково зустрітися, радісно повідомляли, що й робота для них уже знайдена.

А вона? Тинялася порожніми, чужими вулицями містечка, зазираючи в усі куточки, що з’явилися останнім часом, допоки все не вивчила до дрібниць і не... розчарувалася. Дні тяглися один за одним схожі, як близнюки – нічого нового, нічого цікавого. Батьки на роботу. Вона – по дому. Час до обіду минав дуже повільно. Після обіду трохи легшало. Під вечір зачинялася в своїй улюбленій кімнаті, яка саме в цей час набирала особливо затишних, привітних рис, і читала, читала.

В хід йшли всі книжки, що потрапляли під руку. Правда, слізливі, занадто чуттєві її не цікавили, але не відкладала в сторону і їх, переглядала. Не скаже, що примітив. Просто заздрила головним героїням, певно, вродливим, впевненим у собі, розумним, коли чоловікам голови крутили. Їй, Ірині, так ніколи не вдасться. Сіра мишка вона й в Африці така.  Доля спромоглася на щось схоже на посмішку наприкінці зими.

Того вечора вони святкували день народження батька. То зазвичай відбувалося в сімейному колі. А цього разу завітала давня мамина подруга. Не те, щоб подруга, бо спілкувалися зрідка, але час від часу нагадувала про себе – хоча б такими от візитами. – Красуня яка! – почалося ще з порога. – Розумниця! – пильно оглянула книжкові полиці Ірининої кімнати, – і що? Ось так без роботи сидітимеш? Треба тобі, люба моя, допомогти.  Гостя була прямою протилежністю Ірининих батьків, скромних, простих людей. Не дивно, що й Ірина – вся в них.

Заяснів погляд в дівчини. Надія в них заіскрилася невимовною піднесеністю та світлістю. Роботу мамина подруга дівчині знайшла. На період декретної відпустки в одне з районних управлінь. Ірина – на сьомому небі. А що вже підготовки до першого робочого дня було! Й словами не переказати. І ось – нарешті.

Чужі люди, новий (не студентський!) колектив. Ірина не знала, що сказати, як повернутися. Заздрила всім, хто зумів тут прилаштуватися, відчув, що незамінний на місці, яке дісталося. Поведінка, одяг, вміння спілкуватися. Невже вона так ніколи не навчиться? Але ж, наприклад, Оксана, з якою сиділа в одному кабінеті, той же облік та аудит знає не краще за неї, вчорашню студентку. І через тиждень-другий Ірина всі секрети та тонкощі у бухгалтерській справі лущила, як горішки. На комп’ютері працювала найкраще – ніхто не докопувався до глибин, які знала вона. У колективі стала першою паличкою-виручалочкою. Такий собі універсальний спеціаліст. А Ірині робота подобалася. З ранку до ночі – у справах, у клопотах. Нікому не відмовляла. Знала, що, можливо, за когось роботу виконує, проте це не бентежило. Навпаки, тішило. Де ще школу таку зможе пройти? – Ти у нас молодець, – не упускала нагоди похвалити нового працівника керівник. Саме до цієї жінки Ірину тягнуло найбільше: щось особливе було у поведінці, характері. Як мама вдома. Інші чомусь її побоювалися, а новоспечений спеціаліст управління ніяк не могла второпати, чому. Головне – знати й любити свою роботу. А все інше додасться.

Так тривало десь з півроку. Ірині ніяк не хотілося втрачати неповторного відчуття, що вона знайшла, нарешті, своє місце, що вона, її знання потрібні, а старання не пройшли марно. Не помічала одного: всі одразу затихали, коли вона переступала поріг якогось з кабінетів, з насмішкуватим поглядом зустрічала у приймальні секретар, коли Ірина виходила від керівництва. Не ділилися жінки секретами, що стосуються моди, косметики та кулінарних рецептів. Своя – коли справа торкалася допомоги, і, все-таки, чужа серед своїх.

Почалося з виклику „на коврик”:

– Знаєш, Ірино, та людина, на місці якої ти наразі працюєш, вже виходить на роботу. Вибач, але ми змушені відмовитися від тебе. Гарний ти працівник, і мені тебе бракуватиме. Можливо, з часом, коли якась вакансія підвернеться, я обов’язково тебе повідомлю й заберу назад, якщо не влаштуєшся.

Ірина не бачила перед собою дороги. Потому згадувала, хто зустрічався їй на шляху, але нічого не виходило. Темна пляма у спогадах – і все. За документами навідається пізніше, коли вляжеться трохи сум і біль притупиться.

– Так тобі і треба, – прошипить секретарка. – Неприємно працювати з людиною, яка про все доносила у вуха керівництву. Ми тебе прийняли з усією душею, а ти...Ірина не розуміла, про що йдеться. Невимовно щеміло на серці. Намагалася щось пояснити, однак нічого не виходило. Неприємну розмову з колишньою колегою перервав дзвінкий сміх симпатичної молодої особи, яка разом з клубками свіжості та післядощової прохолоди ввірвалася до кабінету.

– Ви за мною ще не сумуєте? От би такої розкутості Ірині! – А це в нас хто? – безцеремонно оглянула ту з ніг до голови. Мовчання – у відповідь. І лиш потому секретарка урочисто повідомила, що ця дівчина працює на вільній вакансії, яку обіцяли колись Ірині.

Сірих мишок у них в колективі не терплять. Ірина зустріла на порозі вхідних дверей колишнього свого керівника, але та в задумі пройшла мимо – не помітила колишнього свого працівника. А, може, не захотіла помітити...

Тільки через два роки в офісі згадали про Ірину, коли та вийшла заміж за сина мера. Тоді й начальниця враз зрозуміла, як бракує їй ділових якостей колишньої підлеглої, й колеги запобігливо одна перед другою шукали її дружби. Але сіра мишка вже подорослішала й знала справжню ціну такої приязні.

Історія про те, як ми з Свєтою

у вуз вступали...

Моя давня приятелька Валя (познайомилися у лікарні) влітку телефонує значно рідше, як взимку. Воно й не дивно, у селі роботи не початий край. Але якщо вже подруга з’являється «на проводі», то душу виливає довго. Черговий дзвінок від Валентини розбудив мене майже опівночі.

– Привіт. Спиш? Не дочекавшись, відповіді вона продовжила: «Я ще теж не лягала. Он літо кінчиться, роботи не переробити. Вася на Петра запив (це про чоловіка). Вбити мало. Треба вже десь кодувати. Тільки одна проблема, бо каже Вася, що він не п’яниця і лікуватися не поїде. П’ятеро качат згубив тхір. Купляла на базарі, думала тушонки нароблю. Все не так, все.  Он і помідори всихають, поливай їх, не поливай… Ходила по чорниці, плакані гроші платять. А копійка треба, як не крути…Танки їхали селом, три дні руки після того тряслися з ляку.

Виливала Валя душу, змалювавши реальну літню картинку не лише свого села.

Поговорили з годину. Вже майже попрощались. Тут Валя наостанок випалила: «Чого ж я тобі дзвоню, ото Свєтка ж моя  школу закінчила, тести здала, то поступати треба. В селі цей інтернет ледь працює. То на днях хай приїде до тебе. Зареєструватися їй допоможеш?».

Почувши мою згоду, Валя розпрощалася. Через два дні, без попередження, з самісінького ранку, приїхала Свєтка. Кинула тьотя Люба суботнє прибирання, і засіли ми з дівчиною реєструватися в електронному кабінеті вступника. Цей цікавий процес зайняв у нас кілька годин. Система то висла, то працювала і вмить глючила… Втомлені і зморені, завершили цей початковий етап по обіді. Чесно кажучи, не вірилося, що врешті-решт абітурієнтку зареєстрували. Перепровірили цю щасливу мить кілька разів, а власне заяви на вступ вирішили подати пізніше, аби подивитися, куди народ вступає.

А вже за тиждень, знову у суботу, розпочався цей вирішальний і нелегкий процес – безпосередня подача заяв. Передусім озвучу цікавий і дуже змістовний діалог:

– Куди, Світланко, мрієш вступити ?

– От куди скажете, туди й вступатиму. Мені все-одно, де вчитися.

– Ну, мабуть, хочеш близько від дому…

– Та я і у Харків поїхати готова, от тільки мама не хоче мене далеко відпускати. Куди буде змога, туди й поїду вчитися. Тільки б на державне, на платне у мами грошей нема. А батько взагалі каже, щоб шукала багатого кавалера. Бо то головне.

Зваживши на Свєтіни бали ЗНО (здавала гуманітарні предмети), зрозуміли, що замахуватися на юридичний факультет нам не варто, бо там конкуренція дуже і дуже велика, особливо у престижні академії та університети. Отож націлилися ми на інші гуманітарні спеціальності, педагогічні та культурологічні. Свєта сказала, що і вчителем, і бібліотекарем, і музеєзнавцем стати готова. Головне поступити, бо соромно буде у селі, як залишиться вона вдома чи піде в профтехучилище.

Найскладнішим у нововведеннях вступної кампанії виявилося зрозуміти сутність пріоритетності і їх значення у вступній кампанії. Зрештою, вже згодом ми усвідомили, що не сповна донесло їх значення до абітурієнтів Міністерство освіти, бо все ж визначальними при вступі залишаються бали. Тепер ясно: якщо вони у вас не надто високі, то перший пріоритет  козирною картою при вступі не стане. Якщо ж бали високі, то саме пріоритет здатен втілити ваше найголовніше бажання. Але... якщо є на спеціальності творчий конкурс, то, як свідчать вступники, істину під час його проходження знайти дуже важко. Отож ми зрозуміли цьогорічні новвовведення не до кінця. До останнього сподівалися, що буде друга і третя хвиля.

Зрештою, зареєстрували 13 заяв у різні вузи. На дві фантазії не вистачило. Однак, керувалися принципом: де менше у списку стоїть заяв з пріоритетом під номером 1, туди й поставили свою заяву. Це було хибне рішення. Поскільки Світлана мала успішність з ЗНО не найвищу, то в результаті вступила аж за 10 пріоритетом туди…, куди ми найменше сподівалися. Це був педагогічний вуз у місті Тернопільської області.

– Саме цей вуз рекомендував випускницю на зарахування на бюджет. В результаті - трохи здивування, трохи розчарування і, зрештою, задоволення. Бо ж вступила дівчина далеко з ненайвищими балами на державне навчання.

Згадаю й про таке: у системі «Конкурс» у одному з вузів Свєті неправильно внесли в таблицю і пріоритет, і її ініціали. Це позбавило дівчину шансу пройти на навчання у цьому закладі, хоч можливість була. На наші дзвінки у приймальну комісію відповідали,  що вуз до цієї помилки не причетний. Всю, мовляв, в базу даних інформацію вносять у столиці. На наш дзвінок на гарячу лінію Міносвіти (додзвонились десь з 25 разу) нас переспрямували у департамент освіти України. Згодом представник цієї державницької освітньої ланки дала хорошу пораду:

– Якщо вам дали десь державне місце, то везіть оригінали документів у цей вуз. Коли до 5 серпня цього не зробите, то втратите можливість навчатися за бюджетні кошти. Доводити неправильність внесення даних у реєстр можна лише через прокуратуру, а на це треба час, нерви, адвокат.

Зробили так, як порадила освітянка високого рівня. Документи відвезла Світлана на Тернопільщину, і перші враження абітурієнтки про цей мальовничий край були дуже позитивні. Тепер найголовнішим є завдання поселитися у гртожиток, бо місця там для всіх бракує.

Черговий дзвінок Валі був дзвінком-сповіддю.

– Завжди мріяла бути вчителькою. Не раз уявляла, як у гарній білій блузі заходжу до класу, на мене дивляться допитливі очі. Не судилося, хворіла мама. Батько випивав. Я фактично виростила молодших брата і сестру. Закінчила профтехучилище у Дубровиці. Деякий час працювала з чоловіком на фабриці. Добре було. Все було. Робота, дитсадок, житло у гуртожитку. Майбутнє було. Чоловік не пив, бо знав, що зранку треба йти в цех. Що зараз казати про своє життя? Про тимчасові заробітки хвалитися не буду… От ожину за копійки здавала. Збираю гроші доньці на гуртожиток. Але я щаслива, бо моя Свєта колись зайде до класу у білій блузці, так як я цього хотіла. Це Бог з твоєю поміччю здійснює мрію мою.

Любов Клімчук.

Найважливіше – це знайти свій факультет

та адекватно оцінити шанси

Ось і настав той час, коли абітурієнти набувають статусу студентів. Для нашої молоді вступна кампанія виявилась ще одним випробуванням перед вступом у доросле життя. Про нерви, надії та ВНЗ пропонуємо послухати вже без п’яти хвилин студентів.

Ірина Ракович. Чесно, мене трохи дивував і лякав мій стан невимушеного спокою. Я зовсім не хвилювалась під час подачі документів, очікування результатів і т.д. Мабуть, тому що знала ще з початку навчального року, чого я хочу і що для цього робити. Я усвідомлювала, що наразі все залежить від мене. І власне мій нервовий стан частково теж, тому я й не забивала голову зайвими переживанням, а більше працювала для впевненості в своїх силах. Взагалі, сподобалась вся ця метушня, я люблю бути чимось зайнятою завжди, постійно кудись бігти. Єдине, що відверто дратувало під час вступу – це відсутність можливості бачити кількість державних місць. Міністерство освіти, як завжди, «постаралось», і в результаті ти очікуєш із впевненістю 20 державних місць, наприклад, а їх 10 і 2-пільгових. Без коментарів, власне кажучи. Однозначно для мене вступ був цілковитим задоволенням, адже я пройшла по 1-му пріоритету, і мені хотілося не йти пошвидше до університету, а летіти, до того ж там просто неймовірна атмосфера, дружелюбні люди і, що найбільше підкуплює, налагоджена система роботи з абітурієнтами.

Ярослав Климець. Вступ був легким, бо мав відмінні бали ЗНО і високий конкурсний бал, тому вступив без проблем. Ось і все, що можу сказати. А ще порада випускникам: менше нервуйтесь, і все буде ОК.

Наталя Каземірчик. Я дуже рада, що вступила саме туди, куди хотіла, хоча навіть не очікувала цього. Я щаслива, адже здавши ЗНО на середньому рівні, тепер навчатимуся в Києві. Просто невимовно радію за своїх друзів, що вони також вступили без проблем, хоча нам усім було надзвичайно важко, ми впоралися з цим і зараз готуємося до справжнього студентського життя.

Світлана Хомич. Закінчила 11 класів Людинської загальноосвітньої школи I-III ступенів Рівненської області. Доволі довго не могла визначитись, на яку спеціальність вступати, але зрештою зупинилась на дошкільній освіті, тому що вона найбільше сподобалась серед запропонованих спеціальностей. Обрала Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С. Дем’янчука, тому що це престижний навчальний заклад у прекрасному місті, а головне – недалеко від дому. Покладаю великі надії на цікаве студентське життя.

Федір Восінський. Чесно кажучи, після ЗНО я досі не знав, ким я хочу бути. В мене є амбіції, прагну чогось досягти в житті, і нехай я не набрав 200 балів із предметів ЗНО, але навчатись хотів тільки в престижному університеті. Подавши заявки до ВНЗ, хвилювання не відчував. Була тільки впевненість у собі, тому що впевнена в собі людина може досягти набагато більше, ніж вона того очікує. І ось настав той вирішальний день – 1 серпня. Я дізнався, що вступив до ТНЕУ і був відверто радий. А подавши документи, одразу ж знайшов там друзів. Тобто враження тільки позитивні. Працюйте над собою, і у вас все обов’язково вийде.

Яна Пігаль. Оскільки я дуже емоційна людина, вступна кампанія проходила досить тяжко для мене. По-моєму, на кожному з етапів цього періоду я випивала по добрій дозі валеріанки. Найважчим було обрати ВНЗ та правильно розставити пріоритети. Я думала над цим списком не менше тижня, і кожного дня він змінювався докорінно. Мені допомагало лише те, що я знала, на яку спеціальність хочу. Коли вже заявки були подані, я, звісно ж, хотіла все змінити, але такої можливості не було. Залишалося тільки чекати «вироку». А я чекати не люблю, тому дуже намучилась за ці 2 тижні. Але коли навпроти омріяного ВНЗ стояла позначка «рекомендовано до зарахування», я забула про все і зрозуміла, що воно того варте.

Мирослава Сахвон. Скажу чесно – ЗНО для мене здавалось мало не кінцем світу. За тиждень до нього мене трусило, підкидало і гепало (більшість моїх знайомих випускників теж). Все ж я успішно його склала. І хоча нам завжди говорили, що успішна здача ЗНО – гарант вступу, на жаль, це не зовсім так. Найважливіше – це знайти свій факультет та адекватно оцінити шанси. В останній момент я змінила шкалу пріоритетів, спеціальностей, та не прогадала. Не потрібно забувати й про те, що цьогорічна гонка пріоритетів була мало не грою всліпу, адже мало хто розібрався в тенденціях формування списку та коефіцієнтах. Також, на превелике диво, я зіштовхнулась із недостатньою прозорістю вступної системи в Україні, але незважаючи ні на що, вступила до Києво-Могилянської академії, хоча й планувала навчатись в іншому закладі. Враження про мою майбутню альма-матер у мене зараз тільки позитивні. Я закохалась в атмосферу Могилянки. Привітні охоронці та позитивні модератори в приймальній комісії підсилили мої враження. А вже через декілька днів після подання оригіналів до мене додалась у друзі в соціальній мережі дівчинка Фріда. Вона пояснила мені, що я відтепер фреш–філолошка (себто першокурсниця – філолог), а вона моя бадді (старшокурсниця, старший соратник, помічник). Потім я роззнайомилась із моїми майбутніми однокурсниками і дізналась, що скоро братиму участь у фрешмітах та фрешфестах, де ми будемо знайомитись та файно відпочивати. Перше враження після того, як мені написала Фріда: «Ого, оце рівень». На мою думку, ієрархія бадді-фреші є чудовою підтримкою для майбутніх студентів, адже влиття до нового колективу – це завжди стрес або хоча б мінімальне хвилювання. Знайомлячись зі своїми майбутніми однокурсниками та старшими соратниками, я відчула себе частиною чогось глобального та теплого. Сподіваюсь, що це відчуття мене не покине протягом всього навчання.

Підготувала Мирослава САХВОН.

Лілія Гриневич: Неможливо навчати сучасних дітей так, як навчали нас

Міністр освіти Лілія Гриневич чітко пояснює суть реформи середньої школи, яку взялась впроваджувати. «Ми мали цей досвід із ЗНО. Аж коли ми достукались і пояснили, що дає ЗНО для дітей – нас підтримало суспільство. Потім вже ніхто не міг повернути з цього шляху», – каже вона.

Приклад із зовнішнім оцінюванням не випадковий – саме Гриневич була першим директором центру оцінювання якості освіти і займалась впровадженням ЗНО на національному рівні. Тепер її завдання ще важче – повернути дітям можливість отримувати якісну освіту.

Про зміни для школярів, вступну кампанію ми й поговорили під час цього інтерв’ю.

ПРО НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ. 

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ, ЯКЩО ВЧИТЕЛЬ

НЕ ПОГОДЖУЄТЬСЯ ВЧИТИ ПО-НОВОМУ

– Ми дуже уважно стежили за розвантаженням програм початкової школи. Але підручники залишаються ті самі, і вчителі, які не вміють працювати по-новому, теж. Яким чином в таких умовах нововведення мають бути ефективними?

– Фундаментальні нововведення будуть після оновлення стандартів освіти, підготовки вчителів і запуску нової української школи – це планується на 2018 рік.

Ви цілком правильно ставите питання. Ми даємо доопрацьовані програми. Тепер нам треба привернути увагу вчителів – і навчити їх працювати з цими програмами. Тому що підручники залишаються ті самі, стандарти навчання ті самі, і корекція програм зроблена в межах стандарту. У серпні в кожній області відбудуться конференції для вчителів, які мають три головні питання: готовність до нового навчального року, концепція нової української школи, яку ми презентуватимемо, та програми початкової школи.

В масштабах країни єдиний інструмент найшвидше донести інформацію – це інтернет. Доки на сайті Міносвіти немає необхідного функціоналу, ми викладатимемо на допоміжні навчальні матеріали. Ще плануємо спільний українсько-канадський проект – 10-хвилинні відеоуроки, які покажуть нашим вчителям методики компетентнісного навчання. Батьки теж знають про оновлення програм початкової школи. Вони мають питати своїх вчителів: «А як ви використовуєте це оновлення?»

– Я не так давно для себе з’ясувала, що вимоги з каліграфії і охайності писання в зошитах і раніше не були такими суворими. Наприклад, дитина могла не відступати три клітинки справа і зліва, як вимагалось, і за це не мали б зніматися бали. Тобто є багато речей, які вчителі роблять, тому що вони так звикли – а не тому, що такі вимоги.

– З учителями треба працювати, змінювати їхнє розуміння навчання. Крім того, треба моніторити діяльність вчителів, і це справа адміністрації шкіл.

Коли вчителі отримають оновлені програми, ми будемо їх націлювати на те, аби вони навчали саме за ними.

Якщо раніше на уроках англійської від 6-річної дитини вимагалось копіювання «графічного зображення слів, словосполучень та речень», то за зміненими програмами у першому семестрі першого класу буде лише усне мовлення.

Вчителі англійської не зможуть посадити дітей, щоб ті мучилися і робили ці копіювання, абсолютно безглузді для дитини, яка щойно вчиться писати рідною мовою. Якщо вчитель продовжить з першокласниками писати, це означає, що він порушує програму.

Є певні критерії, за якими ми можемо відслідковувати, як діє вчитель. І на це будемо націлювати адміністрації шкіл. Зрозуміло, що цей моніторинг праці вчителя йому неприємний. Вчитель завжди каже, що процес навчання страшенно забюрократизований, і вчителю треба більше довіряти. Успішні освітні системи ґрунтуються на довірі до вчителя. Але разом з тим, ця довіра завжди корелюється з рівнем кваліфікації вчителя – коли вчитель настільки кваліфікований, що ми можемо віддати спокійно йому своїх дітей, і знаємо, що він буде робити все на користь дитині.

Ми маємо пояснити вчителю, який пропрацював 20-25 років у школі, чому діти мають писати олівцем у першому класі, доки у них не виробляться сталі навички письма. Тому що вчитель ніколи не думав, що коли дитина пише ручкою і змушена часто щось виправляти, це формує в неї страх помилки.

– Ми ще повернемось до питання про вчителів, але зараз я хочу з’ясувати: що ще мають знати батьки про «вимоги», яких насправді немає?

– Широка дискусія навколо програм початкової школи показала, що батьки мають право передивитися програми, можуть їх оцінити. Зараз ми допрацьовуємо методичні рекомендації щодо навчально-виховного процесу в початковій школі. Там будуть питання, пов’язанні з оцінюванням.

Тільки-но буде зроблено проект методичних рекомендацій, знову кладемо на EdEra. Усе це буде на сайті МОН – щоб кожен міг знайти в цей документ, подивитися на нього й, у разі потреби, показати своєму вчителеві. Не можна скочуватися в крайність, коли батьки диктують вчителеві, як навчати дітей, тому що кожен має займатися своєю справою. Але займатися своєю справою треба професійно і кваліфіковано.

Тому підкреслю – методичні рекомендації до оновлених програм будуть суттєво осучаснені. І вчителі мають їх виконувати. Батьки зможуть апелювати до цього документу, коли бачитимуть, що вчитель порушує ці методичні рекомендації.

– Дуже складно відстежити, як вчитель ставиться до дитини, чиї батьки активно чогось добиваються. Яким має бути план батьків, які хочуть захистити інтереси дітей і не зашкодити їм?

– Я б говорила не про контроль батьків над вчителями – а про партнерство батьків та вчителів. Це нова категорія, яку ми мусимо додати до нашої школи.

Тому що батьки часом зараз розглядаються школою, як «ті-хто-мають-принести-гроші-на-школу». А вони мають бути партнерами. Школа теж не має, де ще шукати інших партнерів, – бо це дві сторони, які найбільше зацікавлені в успіху цих дітей.

Культура партнерства в новій українській школі – це взагалі одна з базових цінностей нової школи. Батьки мають право у ввічливій формі навести свої аргументи вчителю – тому що все робиться заради якості освіти дітей.

Наприклад, сказати: «На сайті МОН написано, що діти мають писати олівцем, а ви змушуєте писати ручкою, а ще червоним підкреслюєте помилки – це стрес для дитини. Будь ласка, чи можете ви перейти до нових методичних рекомендацій».

Якщо вчитель буде казати, що він не погоджується і хоче вчити так, як вчив 25 років до того, у цьому випадку ви звертаєтеся до дирекції школи про порушення методичних рекомендацій. Якщо дирекція школи не реагує – тоді, будь ласка, напишіть на електронну скриньку Міносвіти з чітким вказанням номера школи та прізвищем вчителя. Якщо є порушення методичних рекомендацій і програм, які затверджені колегією МОН, це для нас є приводом для інспекції і визначення, наскільки вчитель виконує посадові обов’язки.

– Нинішні підручники для початкової школи будуть відірвані від нової програми, по якій вчитель має йти. Ви плануєте видавати нові?

– Програми оновлені в межах чинних стандартів, а підручники написані під існуючі стандарти, тож вони не будуть відірвані від оновлених програм.

– Але в них є інформація про те, що видаляють з програми і навпаки.

– Ми не маємо коштів змінювати підручників на цьому етапі. Нові підручники будуть під нові стандарти. Але вчитель завжди має право щось пропустити в підручнику і орієнтуватися на програму.

У підручнику для 6-річних дітей в перші місяці навчання було визначення нуля: «Нуль – це відсутність елементів в множині». Значна частина вчителів розуміли, що це абсолютно глупота – змушувати дітей вчити це напам’ять в 6-річному віці у перші місяці навчання в школі. Вони просто опускали це визначення і подавали його вже тоді, коли дитина була до цього готова.

Шлях збільшення кількості фактичних знань та інформації, яким йшла наша школа останні десятиліття, безперспективний. У нас відбулася знаннєва криза української школи. Ми мусимо це зрозуміти і визнати.

Ми повинні виділити ядро знань, з яким треба обов’язково працювати. На цьому ядрі знань будувати вміння, як застосовувати ці знання для вирішення практичних життєвих ситуацій, як формувати навички критичного мислення. Таким чином ми маємо сформувати в дітей ключові компетентності, які сьогодні визнані провідними освітніми системами світу як такі, що необхідні для сучасної людини в 21 столітті. І їх буде покладено в основу змісту освіти в новій українській школі.

Але в будь-якому випадку, оновлення програм – це вже крок назустріч тим дітям, які сьогодні вчаться у початковій школі. Я весь час звертаю увагу вчителів на те, що ми живемо в новому столітті. Це інше покоління дітей, яке по-іншому сприймає інформацію. Ми теж мусимо мінятися.

Неможливо навчати сучасних дітей так, як навчали нас. Зараз ми залишаємося в межах старих державних стандартів, у яких визначені основні очікування і навчальні результати. Але ми торуємо трохи іншу дорогу до доходження до результатів.

Наприклад, діти мають знати табличку множення. Це обов’язковий результат навчання.  Але щоб вони нею справді добре володіли, її треба вчити більшу кількість уроків, і вчитися застосовувати її практично, а не просто зазубрити. Ми зараз шукаємо можливості, як потім провести моніторинг навчальних досягнень дітей початкової школи, які вже навчатимуться за розвантаженими програмами. Але я буду наполягати і можу аргументувати всім опонентам, що цей крок є кроком назустріч до дітей і кроком назустріч до підвищення їхнього інтересу до навчання.

Бо від того, що відбудеться з учнями в початковій школі, залежить те, наскільки успішними вони будуть в основній школі. Якщо вони знеохотилися до навчання на рівні 3-4 класу – важко очікувати, що вони потім будуть успішними в базовій школі. Це критично важливо.

– Коли планується розвантаження програми для старших шкіл?

– Зараз ми в першу чергу працюємо над 9 класом, бо наступного року мають друкуватися підручники для 9 класу. І тут вже є можливість ці програми скоригувати з підручниками.

– Щодо нововведень для школярів початкової школи. Окрім того, то діти можуть писати олівцем і вчитель не має виправляти червоною ручкою – що ще зміниться з 1 вересня?

– Усі нюанси будуть в методичних рекомендаціях, які зараз готуються.

Але точно буде обмеження в домашніх завданнях. Тому що в нас є дуже тривожний сигнал про те, що діти в 3-4 класі діти мають завеликі обсяги домашніх завдань. Інколи буває, що обсяг написаного вдома перевищує обсяг написаного на уроці. Дитина перевтомлюється і втрачає інтерес до навчання. Тобто в методичних рекомендаціях буде дано рекомендації щодо обмеження домашніх завдань по обсягу.

Будуть питання, які пов’язані з читанням. Для нас важливо, щоб дитина вчилася розуміти текст, не боялася висловлювати свою думку. Ми хочемо відійти від техніки читання на швидкість – до читання з розумінням.

Далі аналіз тексту – як дитині зробити з нього висновки, коли дитина оцінює, наприклад, не героя (чи він позитивний, чи негативний) – а його вчинки. І це вже формує в дитини навички критичного мислення. Тобто ми «зашиваємо» елементи компетентнісного підходу в такі нюанси – і це вже і є маленькі кроки вперед до нової української школи. Як би це патетично не звучало, але для нас це важливо.

 І батькам, і вчителям потрібно зрозуміти суть реформи школи, яку ми втілюємо. Я взагалі вважаю, що в освіті не можна провести реформу, яка не має суспільного прийняття. Ми розробили проект закону «Про освіту». У ньому фактично виписані всі параметри реформи освіти, зокрема, освітньої середньої школи.

Але людям дуже важко читати закон. І все, що вони з нього почули і зрозуміли – «буде додатковий рік навчання». А коли уявили собі, що в оцій нудній школі, яка зараз перевантажена теоретичною інформацією, де діти почасти втрачають своє здоров’я, діти ще мають сидіти 12-ий рік – більшість обурилась.

Така 12-річна школа нам не потрібна.

Для нас важливо пояснити доступною мовою ідеї нової української школи, у чому вона принципово має відрізнятись. І це буде в Концепції, яку ми презентуємо наприкінці серпня. Нам важливо, аби суспільство підтримало цю реформу. Ми мали цей досвід із ЗНО. Аж коли ми достукались і пояснили, що дає ЗНО для дітей, і нас підтримало суспільство – потім вже ніхто не міг повернути з цього шляху.

Це все передбачено в Законі «Про освіту», як і принцип «гроші ходять за дитиною». Він стосується усіх форм власності, тому це вже має зняти певне фінансове навантаження з батьків.

ПРО КВАЛІФІКАЦІЮ ВЧИТЕЛІВ І ЗАРПЛАТИ

– Давайте повернемось до питання вчителів. За цими оновленими програмами працюватимуть вчителі, які до цього не готові – вони багато років викладали інакше. Як їх змінити?

– Один з важливих викликів реформи – виокремити і відшукати вчителів, які сьогодні можуть бути провідниками нових ідей.

Чому в нас взагалі виникла ідеологія публічного перегляду програм? Бо через інтернет-перегляд ми побачили чудових експертів і вчителів, які працюють в регіонах, відкритих до цих ідей, і які можуть бути їх носіями.

Ми зараз працюємо над концепцією нової педагогічної освіти. Тобто, школа повинна супроводжуватись оновленим вчителем з оновленими методами викладання. Але нам потрібно на вході мати хорошого абітурієнта. А якщо ми маємо вступника зі знаннями на слабеньку трійку, то ми й учителя теж можемо отримати на слабеньку трійку.

Я прикро вражена результатами вступної кампанії на педагогічні спеціальності.

Наведу приклади.

На інженерію програмного забезпечення в одному з університетів (не називатиму зараз назву) найвищий прохідний бал 184, найнижчий на програміста – 162 бали.

На право – найвищий 185, найнижчий – 147.

На економіку – 179, найнижчий – 161.

На вчителя математики найвищий – 146, найнижчий – 100,1. На вчителя фізики найвищий – 127, найнижчий – 100,1.

Чи можемо ми очікувати на здійснення реформи з такими вчителями?

Ми мусимо з наступного року шукати інші підходи до вступу абітурієнтів.

Я не можу оголошувати це як готове рішення, тому що воно ще визріває і буде дискутуватися – але пропозицією було б мотивувати кращих абітурієнтів йти в педагогічні спеціальності через відповідні доплати з укладанням певних контрактів.

Наприклад, якщо вони йдуть на педагогічні факультети, то мають отримати якісь бонуси. Чи у вигляді підвищених стипендій, чи у вигляді працевлаштування з якимись надбавками.

Ми будемо намагатись такий механізм представити. Очевидно, що він потребує бюджетної підтримки й відповідних нормативно-правових актів, його не можливо застосувати одразу. Але вже починаючи з бюджету 2017 року, ми маємо хоч трішки просунути зарплату вчителя, при цьому впорядкувавши до нього кваліфікаційні вимоги.

Я розумію, що цей бюджет теж буде складний через військові дії. Але освіта – це теж частина безпеки країни.

– Чи є якісь об’єктивні підстави вважати, що зарплата вчителя найближчим часом буде зростати, і якщо так, то яким чином?

– Поки що тільки просуванням по тарифній сітці.

Нам дуже важливо прийняти новий закон «Про освіту». Він лежить у парламенті, допрацьований до першого читання – проте так і не був винесений на голосування.

Закон визначив механізми зростання соціального статусу вчителя і заохочування кращих вчителів, а у прикінцевих положеннях є план просування по тарифній сітці вчителя. У проекті закону описана можливість мотивувати кращих вчителів через проходження ними добровільної зовнішньої сертифікації. За це вони, відповідно до закону, мають отримувати 20% доплати.

– Підвищення зарплат по тарифній сітці – це великі бюджетні гроші. Мінфін йде вам назустріч?

– Якщо ми підвищуємо на один розряд оплату праці вчителів, то за січень-грудень 2017 року це коштуватиме бюджету 1,56 мільярди гривень.

Зараз йде формування бюджету. Ми поки що не можемо обговорювати якісь конкретні цифри, бо зараз відбуваються загальні обговорення.

Вся освітня субвенція нині на освіту з держбюджету – 44 мільярди гривень. Але вона покриває не лише зарплати вчителям, але й інші видатки – ремонти і утримання шкіл. Якби ми справедливо віддали утримання шкіл органам місцевого самоуправління, як це є у більшості країн, і зайнялись лише педагогічною складовою – ми б мали більше можливостей мотивувати вчителя.

Погляньте, що в нас відбулося, і де насправді є великий резерв. У результаті фінансової децентралізації великий ресурс був переданий на місця – з 1 січня по 1 липня цього року місцеві бюджети отримали на 23 мільярди гривень доходів більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Це ті кошти, які б могли зайти до держбюджету. А вони тепер пішли в місцевий бюджет. Треба розуміти, що за цими коштами мають йти також і повноваження. Тому що ми не можемо з держбюджету віддати кошти на місця, а залишити в державному бюджеті ті самі зобов’язання.

– Неодноразово зауважувалось, що кількість вчителів таки доведеться скорочувати. Цей процес вже почався?

– У нас є попередні дані у зв’язку з процесом створення опорних шкіл і оптимізацією шкільної мережі.

За інформацією органів місцевого самоврядування, станом на 1 липня близько  будуть скорочені 3800 ставок вчителів. З них понад 2400 ставок будуть перерозподілені в інші заклади, або збережені з меншим навчальним навантаженням, 700  – ставки, на яких працюють пенсіонери, ще 700 – вчителі не пенсійного віку. Органи місцевого самоврядування зараз уточнюють, скільки з цих ставок на даний час заповнені.

Зрозуміло, що вивільнення вчителів – болючий процес. Людьми, які працюють на тих 700 ставках, що вивільняються, займатимуться центри зайнятості з приводу перекваліфікації, соціальних виплат та пошуку місць праці. Але ми маємо враховувати, що кількість дітей з 1995 до 2013 року (до анексії Криму і початку АТО) скоротилася на 43%, а кількість вчителів – всього на 15%.

Зрозуміло, що саме ці вчителі становлять основну протестну групу проти опорних шкіл і оптимізації.

ПРО ОПОРНІ ШКОЛИ ТА ВСТУПНУ КАМПАНІЮ

– Як просувається процес створення опорних шкіл?

– За даними з регіонів, на 1 вересня буде 134 опорні школи. Туди підвозитимуть дітей з інших населених пунктів. Це школи, які мають філії, які дообладнують, і яким закуповують шкільні автобуси. Було виділено 200 мільйонів гривень на дообладнання і 600 мільйонів на автобуси – це наша частина з держбюджету. Частину коштів повинні додати ще місцеві бюджети.

Процес йде досить складно – тому що за це мають голосувати місцеві ради, а не всі готові понижувати ступінь школи. Наш підхід – початкова школа має бути якнайближче до місця проживання дитини, а старших треба довозити, аби вони отримували якісну освіту.

Не всі батьки розуміють значення якісної освіти для дитини. Але у сільській місцевості поки немає іншого рішення для старшокласників, крім як формувати саме такі опорні школи, аби вони могли претендувати на рівні права у доступі для освіти з міськими дітьми.

За результатами ЗНО в сільських дітей щонайменше в 10 раз менше шансів успішно скласти ЗНО з іноземної мови у порівнянні з міськими. За місцем народження сільська дитина вже фактично має обмежений доступ до якісної освіти.

– Ви згадали вступну кампанію. Цього року вона мала багато нововведень. Як ви оцінюєте їхню ефективність, і чи плануєте на наступний рік їх залишати?

– Цього року була введена повна електронна подача документів.

У перші 2 дні всі хотіли одночасно їх подати. Серед іншого, випускники мали надавати скани своїх атестатів. І спочатку вони їх завантажували у дуже великому розмірі. Це спричинило технічні проблеми. Але ми їх вирішили, поставили додатковий сервер і роз’яснили, якого розміру завантажувати додатки до атестатів.

Але найголовніше – автоматичний розподіл місць держзамовлення за допомогою оновленого алгоритму за формулами ВНЗ та пріоритетами вступників. Є ті навчальні заклади, які за результатами отримали збільшення державного замовлення. Скептики говорили, що всі ці додаткові місця отримають лише київські ВНЗ.

Але, як ви бачите, 11 із 20 закладів – регіональні.

І ще мені приємно, що ми виконали повністю держзамовлення з технічних спеціальностей, де у нас завжди був недобір. Ми продовжуватимемо цю практику на наступний рік. За результатами цієї вступної кампанії ми проведемо дуже детальний аналіз всього процесу, для того, аби виправити певні недоліки.

Але ми рухаємось вперед. Краще робити незначні помилки, але рухатись, – ніж нічого не робити чи робити переворот, який призводить до зривів термінів, корупційних схем і так далі.

Галина Титиш, «Українська правда».