Є така професія – нести людям тепло

Комунальне підприємство «Теплосервіс» було створено у вересні 2004 року Дубровицькою районною радою для забезпечення суспільних потреб району, зокрема, в галузі теплопостачання. За час свого існування воно пройшло нелегкий, однак плідний шлях.

Так, з моменту створення до сьогодні кількість виробничих котелень на підприємстві зросла від 4 газових до 28 (з них одна частково газова, дві електричні, решта – твердопаливні). Для порівняння на теплопостачальних підприємствах м. Рівне – 36 котелень, м. Сарни – 3 котельні, м. Рокитне – 2 котельні, м. Березне – 4 котельні. За цей період виробництво та реалізація теплової енергії збільшилось у 10 разів. Створено 150 робочих місць, втім, на жаль, співробітники працюють лише півроку, тобто в опалюваний сезон.

Наразі підприємство експлуатує 8,4 км труб теплових мереж, з яких 6,1 км замінено на нові попередньо ізольовані, термін використання котрих понад 25 років. Також в кожному селі та місті біля котелень височіє димова труба, висота деяких сягає понад 30 метрів (їх можна порівняти з дев’ятиповерховим будинком). Варто зазначити, що нині 17 наскрізь проржавілих димових труб підприємство замінило. Зокрема КП «Теплосервіс» закінчує роботи по влаштуванню шатрової покрівлі на котельні в селі Сварицевичі, яка є останньою з пошкоджених. До того ж насосне «радянське» обладнання в котельних установах замінене на сучасне, в результаті чого споживання електроенергії скоротилося у двічі. Крім цього, 18 котелень отримали нові котлоагрегати.

Втім, незважаючи на ряд досягнень, попереду ще багато роботи та планів. Зокрема першочерговими завданнями підприємства є встановлення нового теплогенеруючого обладнання в 10 котельнях; створення, покращення санітарно-побутових умов у котельнях; заміна віконних, дверних блоків; косметичні ремонти котельних залів, побутових кімнат; ремонти фасадів, благоустрій, озеленення територій; влаштування майданчиків для відходів виробництва (попіл, шлак); комп’ютеризація та автоматизація виробничого процесу та багато іншого.

Хочемо відмітити, що КП «Теплосервіс» виконано доручення держави щодо заміщення природного газу іншими видами палива (окрім отоплення населення).  Крапку в модернізації поставили 31 грудня 2015 року, саме тоді введено в дію  новий твердопаливний котел на котельні по вул. Будівельна, 3 в місті Дубровиця. Це остання котельня, що споживала дорогий російський газ (ціна 8385,24 грн. за 1000м³). Таким чином для опалення об’єктів професійного ліцею використовуються торфобрикети, дрова.

Загалом основним завданням для підприємства завжди було створення комфорту в оселях та колективних приміщеннях наших споживачів. І ми раді з того, що учні навчаються в теплих класах, що вони вже забули, як це сидіти на уроках у верхньому одязі і писати в рукавицях, аби не отримати холодову алергію, що вчителі взимку у школі можуть дозволити собі легке взуття. В результаті якісного теплозабезпечення батьки з радістю ведуть дітей в дитячі садки, без страху переохолодитися відвідують дитячу консультацію, яка отримала централізоване опалення лише в 2009 році, хоча батареї і внутрішня система опалення в приміщенні була встановлена з десяток років до того, і багато іншого. Це наше досягнення, перемога нашого колективу, який складається з професіоналів та відданих своїй справі людей.

Зокрема хочемо відмітити наших кращих працівників: слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування Райхеля Василя Володимировича (на фото); машиніста екскаватора Скаржинця Василя Васильовича; апаратника хімічної очистки води Наумець Галину Андріївну (на фото); оператора котельні Рощіну Олександру Вікторівну (на фото); машиніста (кочегара) котельні Рудяка Анатолія Адамовича; машиніста (кочегара) котельні Мовчуна Анатолія Івановича (на фото); машиніста (кочегара) котельні Євхимця Петра Івановича; машиніста (кочегара) котельні Низелюка Олександра Яковича; машиніста (кочегара) котельні Низелюка Леоніда Яковича; машиніста (кочегара) котельні Легкого Святослава Івановича; машиніста (кочегара) котельні Семенюка Григорія Григоровича.

Вітаємо наших працівників з професійним святом, а також колег, що трудяться в КП «Будинкоуправління», КП «Міськводоканал», готелі «Дружба», комунальній  службі міста та всіх, хто надає послуги в побуті і створює кращі умови для нашої життєдіяльності.

Микола Петрушко, директор КП «Теплосервіс»

та Наталія Ярмошевич, голова профспілкового комітету.

І ЩЕ ОДНА ДУБРОВИЦЯ

Більше семи тисяч чоловік минулого року скористалися послугами нашого готелю «Дружба». По-суті, це майже ще одна Дубровиця з її населенням. Директор готелю Лідія Голяка каже, що є у них так би мовити «штатні» гості, котрі роками зупиняються саме в «Дружбі», навіть якщо прибувають у відрядження в сусідні райони. Сама Лідія Романівна в готельному бізнесі працює вже п’ятнадцять років, й пам’ятає ще той період, коли «Дружбу» взагалі хотіли спустити з молотка. Часи змінилися. Раніше, для того, щоб завантажити номерний фонд готелю, гостям достатньо було запропонувати мінімальний пакет зручностей. Нині до їхніх послуг якісний сервіс: смачні вранішні напої як-от ароматна кава, що постояльці можуть замовити на рецепшені, охайний номер, чиста білизна, Інтернет, телевізор, холодильники, мікрохвильова піч, а головне привітний персонал. Конкуренція спонукає до підвищення сервісу. Нині «купити» відвідувача не так вже й просто. Люди вже платять не за ліжко чи теплу воду. Люди купують турботу про себе та  позитивні емоції. «Наш персонал налаштований на доброзичливість. Ми робимо все для того, аби побут наших клієнтів був якомога комфортнішим», – говорить пані Лідія.

Номерний фонд готелю має 19 номерів на 39 місць за різними категоріями, від двокімнатного люксу до тримісних кімнат. До речі, всі знаменитості, що відвідують Дубровицю з тривалим візитом, були гостями «Дружби». Тут в люксі, наприклад, жили Ані Лорак та Павло Зібров. Частенько зупиняються й іноземці. Директор готелю каже, що саме вони є найбільш вдячними клієнтами: їм імпонує затишок, охайність номерів та наявність вільного вай-фай  доступу. Такі клієнти добросовісно ставляться до орендованого майна й завчасно попереджають, якщо в період проживання щось вийшло з ладу. Але трапляються й такі «спритники», що примудряються «на згадку» прихопити якийсь готельний інвентар чи бодай лампочку-економку в номері скрутити.

Працює в готелі 13 штатних та один позаштатний працівник. Графік роботи «Дружби» цілодобовий. Адже кожна сфера сервісу успішна лише за умов безперебійності роботи. Її ж ритм в «Дружбі» чимось скидається на злагоджений часовий механізм. Коли проходиш чистенькими холами чи заглядаєш до охайного номера, мало замислюєшся, скільки за всім цим невидимої повсякчасної праці. Тож з нагоди професійного свята вітаємо колектив готелю й бажаємо тримати реноме закладу на такому ж високому рівні ще багато-багато років.

На фото: покоївка Мирослава Турункулова.

Людмила РОДІНА.

В Європу потрібно йти тільки

чистими вулицями, –

вважає двірник Ганна Михайлівна Конончук. За 8 років роботи у комунальній службі міста жінка добре вивчила культуру поведінки земляків у громадських місцях та їх ставлення до чистоти.

– Найбільше клопотів у нас після свят, бо зранку у центрі прибирання вистачає, попри те, що смітників достатньо. Пляшки, обгортки, бляшані банки з-під пива лежать посеред площі. А ще паперові стаканчики з-під кави. Бо модно у нас стало тепер на вулиці каву пити, як у Європі. От тільки не модно прибирати за собою, як там, - ділиться думками моя співрозмовниця. - Попри ці нюанси, роботу свою я люблю, бо її результат – чистота довкола. Радіє душа, як місто стає пригожим і світлішим. Я прийшла у комунальну службу з центру зайнятості. Якось тоді була тут вакансія і я не вагалася, бо заробляти ж треба на життя. Знаєте, не можна казати, що всі дубровичани люди безкультурні, бо є чимало таких наших земляків, у кого і біля садиб чисто, і навіть вуличну територію біля свого обійстя вони тримають в порядку. А як приємно бачити, коли йде молода мама і навчає дитинку папірчик у смітник кидати. Треба навчати змалечку, як дотримуватися чистоти і вдома, і на вулиці. От якби у нас платили штрафи за своє безкультур’я, то можна було б в розвиток і красу міста ці кошти вкладати.

Керівник комунальної служби міста Віктор Садовський додає, що всю міську територію обслуговує у нас аж (!) чотири двірники. На одного працівника припадає чималий шмат роботи. Роботу ж їх ми не завжди бачимо і цінуємо.

– Шкода,  що нема у нас техніки такого рівня, як хотілося б, бо в наш час є багато можливостей полегшити роботу прибиральників. Нещодавно щоправда завдяки міськбюджету придбали трактор (до цього техніка не оновлювалася 20 років), й інструмент для роботи купуємо якнайкращий, щоб роками послужив, – продовжує Віктор Садовський. – Взагалі ж зараз для нашої служби починаються «жнива» – найгарячіша пора. Перед Великоднем все місто треба прибрати, дерева до пуття довести, кладовища облагородити. Кожен день зараз, навесні, для нас на вагу золота. Одних тільки проблемних дерев у місті чимало. Буває, що викликаємо спеціаліста з Сарн, щоб обрізати їх. Був у нас майстер цієї справи, покійний Андрій Янковський. От мав золоті руки він і до цієї роботи. Після Андрія Олександровича такого спеціаліста обрізання дерев нема у місті.

Пригадую, як навесні вболівав Андрій Олександрович за прибирання міських кладовищ. Вірніше, він завжди дбав про їх упорядкування, а напередодні Великодня особливо. Завжди казав, що подбати про могилки близьких, то святе. Саме таку думку висловлює нині і донька Андрія Олександровича – Тетяна Лінник. Для наглядача міських кладовищ (Тетяна продовжила справу батька) роботи вже теж зараз непочатий край, бо територія обох цвинтарів  чимала, одне (старе) «перезаселене», друге, нове – вже теж розширилося. Такий плин життя – час не стоїть на місці. Приходять дні, коли поспілкуватися в думках з батьками і рідними йдуть люди вже на кладовище, бо навіть так легше стає на душі.

Дубровичани, як правило, вже ранньої весни починають прибирання на могилках рідних, – каже пані Тетяна, – віддаючи так покійним шану і вдячність за спільно прожитий час. Хтось має можливість частіше навідуватися на цвинтар, хтось – рідше. З досвіду скажу, що перед Великоднем могилки охайні, прибрані, чисто довкола їх. За це і я дякую своїм землякам, за їх християнську мораль. Звертаюся лише з таким проханням: прибирайте і відносьте сміття у спеціально відведені для цього місця. Складаючи його хаосно, і собі незручності створюєте, і нашій службі роботи додаєте. Для чого ж двічі прибирати там, де можна це зробити відразу якісно і організовано? Отож не забувайте про тих, хто відійшов у вічність, розплануйте час, свої можливості, окультурте пам’ятні для родини місця поховання близьких.

Окрім цвинтарів, під опікою комунальників вулиці міста, клумби, парки, сміттєзвалище. Тут, як у доброго господаря: блиснуло сонце і треба починати прибирання. 20 чоловік трудового колективу підприємства докладають максимум зусиль, щоб наш спільний дім – Дубровиця, був і для містян затишним і гостей приємно дивував. Квітникарок беруть лише на сезонний період. Клумби засівають у центрі своїм зібраним насінням, бо куплене дуже часто взагалі не сходить. Дубровицькі хазяєчки інколи й собі проріджують клумби в центрі, щоб біля осель квіти посадити. Керівник комунальної служби каже: «Хай цвітуть на радість і біля домівок, ми не сердимося за таке».

Віктор Садовський очолює комунальну службу лише рік, а загалом працює тут вже 23 роки. Трудовий шлях у господарстві починав з автослюсаря, згодом працював шофером, механіком. Керівник зізнається, що останній рік був для нього найвідповідальнішим і найважчим, бо задумів є чимало, хотілося б всі у життя втілити, але коштів на все обмаль. Приємно, наприклад, що минулоріч освітлили, наприклад, кілька вулиць міста, які до цього не мали вуличних ліхтарів.

Звісно, не було б господарства без його трударів. Кожен тягне тут не лише свою ділянку роботи, а й при потребі підміняє інших, у міру своїх можливостей. Треба ж за будь-якої погоди лад у місті наводити, щоб дубровичанам комфортно було. Наприклад, електрику господарства Даніяляну Олексію Альбертовичу вже 65. А він - незамінний для комунальної служби працівник, бо багато вміє, знає і може. Молодих тепер фахівців у бурштинових краях для роботи за оклад знайти важко. Це теж неабияка проблема для всіх комунальних господарств міста. Однак, попри все  наша Дубровиця стає більш затишною і охайною - завдяки кожному, хто працює у сфері житлово-комунального господарства райцентру.

Любов Клімчук.

на фото: Міндер Володимир і Тамара Петрович, Ганна Конончук та Віктор Садовський (стор.1).

CУЧАСНИЙ ЦНАП: ВДАЛИЙ СТАРТ МИЛЯЦЬКОЇ ГРОМАДИ

Дві новоспечені громади в Україні виграли грант Європейського Союзу на створення ЦНАПу. Приємно, що числа цих щасливчиків потрапила й наша Миляцька. Тож незабаром громада отримає 20 тис. доларів (80 відсотків кошторису проекту) на облаштування надсучасного центру надання адміністративних послуг. Саме такою є дольова участь європейських партнерів. Ще 20 відсотків мають надати бюджетні донори (як озвучив перший заступник голови обласної ради Микола Драганчук, 50 тис. грн. профінансує обласний бюджет).

Як зазначив координатор проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розиток, орієнтований на громади» Олександр Рябий, це фінансове вливання передбачене на проведення реконструкції в приміщенні ЦНАП та закупівлю необхідного обладнання для нього. Також Проект береться підготувати підібраний громадою персонал для роботи в ЦНАПі. «Люди пройдуть необхідну фахову підготовку й стажування в кращих центрах надання адміністративних послуг», - зазначив пан Олександр. Окрім того, якщо громада вчасно освоїть перший транш й не допустить ніяких порушень, Проект може заохотити її невеличким бонусом – додаткові 5 тис. доларів на програмне забезпечення. «Це велика честь й відповідальність стати першопрохідцями, адже на нашому досвіді вчитимуться інші», - каже заступник голови Миляцької об’єднаної громади Геннадій Рожко.

«Може виникнути запитання, за яким критерієм здійснювався відбір претендентів на грант? Враховувалося попереднє партнерство з проектом та віддаленість населеного пункту від обласного центру. Миляч ідеально підійшов», - прокоментував Олександр Рябий. Бо й дійсно Миляцька об’єднана громада є безперечним лідером за залучення донорських коштів. Населені пункти та місцеві громади активно завжди співпрацювали з проектами ЄС/ПРООН в реалізації різних соціальних програм, виступаючи надійними партнерами. Адже коли є тісна співпраця між владою, громадою та Проектом, то не забариться й результат. Тож не дивно, що саме вони стали піонерами у створенні ЦНАПу.

До слова, його планується розмістити в колишньому адмінприміщенні сільської ради. Ця будівля ідеально підходить для цього. Так вважають й фінансові донори, що разом з керівництвом громади та головою районної ради Миколою Кухарцем оглянули попередній фронт робіт. Залишається лише побажати успіху цій громаді, що розпочала своє існування таким гарним стартом!

Людмила РОДІНА.

З чужим директором працювати навідріз відмовляються

4 березня 2016 року в актовій залі Дубровицького лісгоспу пройшла зустріч трудового колективу господарства з головою райдержадміністрації Сергієм Киркевичем. Напередодні, як писала газета, лісівники зі своїми вимогами приходили на прийом до голови РДА, однак Сергій Киркевич перебував на лікарняному і поспілкуватися з працівниками лісгоспу того дня не зміг. Оскільки проблема, піднята колективом, вимагала негайного вирішення (йшлося про призначення нового директора), то обговорити її, попри хворобу, голова РДА прийшов до колективу наступного дня. Зазначимо, що лісівники були невдоволені тим, що Сергій Киркевич підписав погодження на нового керівника господарства.

Зала лісгоспу була наповнена, як і напередодні, відчувалася небайдужість колективу до піднятого питання. Нагадаємо, що кілька місяців поспіль працює підприємство без директора. Днями прийшов наказ про призначення нового, людини зі столиці. Таке рішення керівного органу обурило колектив.

З метою якнаповнішого висвітлення цієї події передаємо виступи з цього зібрання майже дослівно. Розпочала зустріч голова профспілки Дубровицького лісгоспу Віра Добринська.

«15 грудня минулого року ми збиралися у цій залі і представили свої рекомендації для участі у конкурсі стосовно нашого Анатолія Боровця як директора нашого лісгоспу. Це була воля колективу. Але до нас не дослухалися у столиці. 25 років працює у лісовому господарстві Анатолій Боровець. Ми довіряємо йому господарство і наш добробут, добробут наших сімей. Але нам дають людину, яка не працювала в галузі. Ми звернулися до районної і обласної влади, до депутата Василя Яніцького, до Агентства лісових ресурсів, до Міністерства агрополітики з цього приводу. Прийшли нам відповіді з Міністерства і від нашого агентства. Адміністрації і депутат відповіді не дали, проігнорували наше звернення. От ми і почали попереджувальні акції протесту. З чим пов’язані такі кадрові зміни?

Наше агентство презентує концепцію реформування лісового господарства, лісгоспи хочуть ліквідувати, а натомість створити холдінг в Києві. Фінанси і ресурси будуть акумулюватися там. Є загроза, що наші люди залишаться без роботи. Ми живемо на Поліссі, бідний регіон, куди підуть оці люди, 180 чоловік колективу нашого? Боїмося за своє майбутнє. Зараз ми отримуємо зарплати і можемо допомагати дітям. Ми до вас зверталися (мова йде про голову РДА) просили не погоджувати кандидатуру Петренка. Чому ви змінили своє рішення? Колектив вимагає відкликати ваше погодження, провести повторно конкурс. У нас є свої чудові спеціалісти, молоді і енергійні. А от козачки, заслані зі столиці, нам не треба. От уявіть: приїде людина з Києва, щоб піднімати наш регіон. Я особисто була на зустрічі з головою конкурсної комісії і просила надати мені інформацію стосовно кандидатів, але почула у відповідь, що інформація ця закрита, попри те, що конкурс відкритий. Однак ця пані(очевидно голова комісії) мені сказала, що новий директор прийде і наведе лад з бурштином (у залі це сприймають скептично, сміх). Ми всі не можемо навести порядок тут, це ж проблема не лише лісгоспу, а й районної влади, правоохоронців. Якщо нам нав‘яжуть цього директора, ми оголосимо безстрокову акцію протесту. Ми не приймаємо цього керівника, є у районі кого вибрати на цю посаду.

Склалося хибне враження, що ми лише ріжемо ліс, але ніхто не каже, що ми садимо і доглядаємо його. Колектив не хоче напруги, ми хочемо добра району».

Сергій Киркевич: – Я вчора не ховався від вас, як це окремі кажуть. Був на лікарняному і члени вашого колективу знали, що мене нема в Дубровиці. Я ніколи не ховаюсь, хоча мені вже погрожують. Ми почали боротьбу з бурштином і пішли залякування, мені, вам. Перекривати лісовозами дорогу (як ви це хотіли), щоб директора врятувати, не слід, треба інше перекривати і рятувати.

Я не погоджував до останнього кандидатуру Петренка. Боровець це знає. Так, як вам погрожують, погрожують і мені. Був я в лісовому агентстві, був у міністерстві. Навели мені факти про Дубровицький лісгосп, про порушення у сфері нашого лісового господарства. Боровець їхав на конкурс, я йому давав погодження. Але конкурс він не пройшов. Всі ми заручники цієї системи, те що кажуть лісгоспів не буде – не знаю. Ви маєте ліс охороняти, а вирізати його повинні лише приватні підприємці. Колись був такий правильний і розумний закон, як у всьому нормальному світі. (У залі прозвучала репліка: «А хто ж буде ліс саджати?»). Ви ділянку відбиваєте, підприємець вирізає, ви контролюєте, щоб нічого не вкрав. Гроші будуть йти в державу. Сьогодні ж від роботи вашого підприємства районний бюджет отримує лише нарахування і утримання з зарплати. Я не ворог вам, повірте.

Я подзвонив в агентство і сказав, щоб Петренко не їхав сюди, поки не знайде спільну мову з колективом. До того часу його тут не буде. Дороги перекривати і бунтувати – це дико і неправильно. Я не уповноважений призначати вам керівника. Є на це Рівнеліс, є ваше Агентство. Якщо нема погодження мого, то йде справа на кабмін, адміністрація тут безсила. Мені вказали на те, що я прикриваю тут у вас корупцію. Пригадуєте, як спільно ми намагалися боротися з бурштинокопачами і мали певні успіхи? Але, на жаль, це не дало великих результатвів. Не треба ставити умову про Боровця. (На що Анатолій Олексійович сказав, що бере самовідвід). Я просив разів двадцять за Олега Лехкобита. Подумайте, я погоджую кандидатуру, а мене не звуть на комісію цю. Я тримався довго, як зміг. Прошу розумний підхід знайти. Пропонуйте, кого хочете бачити на цій посаді. Давайте будемо вимагати повторно комісію, а ви висовуйте кандидатури.

Якщо відкликаю кандидатуру, то щоб була мені потім повна підтримка. У вас зберігся сильний колектив, завдяки Кошину і Боровцю. Це всі знають. Біда – бурштин, щось упущено, от у Висоцькому і Сарненському лісгоспах по-іншому. Це не ваша вина, але треба щось змінювати. Я з вами, з колективом. Буде хай ваш керівник, але треба змінювати підхід до роботи. Скажу й таке: треба, щоб бурштинщики не платили «криші». Наші хлопці трударі. Хай он збирають на потреби сіл, як у Сварицевичах. Там нікому не платять. Проблеми села спільними коштами вирішують. Наша земля себе відродить, але хай хлопці «кришам» не платять на своїй землі.

Збори трудового колективу постановили:

– Звернутися до С.В. Киркевича з проханням направити звернення до державного агентства лісових ресурсів щодо відкликання погодження кандидатури Петренка В.А. на посаду директора ДП «Дубровицький лісгосп».

–  Направити звернення трудового колективу голові комісії з проведення конкурсного відбору керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, що належить до сфери управління Держлісагентства Юшкевич Х.В. про скасування рішення про визнання переможцем конкурсу Петренка В.А. та винесення рішення про оголошення повторного конкурсного відбору.

– Внести пропозицію щодо включення до складу комісії проведення конкурсного відбору керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки голів місцевих адміністрацій та представників первинних профспілкових організацій відповідних підприємств.

Голосували: «за» – 120, утрималися – 0, проти – 0.

Зазначимо, що на зборах, окрім лісівників, голови РДА та преси, були присутні депутати районної і міської ради від партії «Воля».

Любов КЛІМЧУК.

Які часи – такий і шопінг

Нормально одягнутися на ринку чи в магазині за власну зарплатню нині «місія нездійсненна». Адже після сплати комунальних та витрат на їжу грошей залишається обмаль. Тому для все більшої кількості українців в такому разі стають в пригоді секонд-хенди. І хоча ще багато людей уявляють їх як гори нікому не потрібного брудного мотлоху, наразі це спеціалізовані магазини з акуратно розвішаними речами на вішаках. Мережа таких закладів невпинно зростає, зокрема й в Дубровиці місцеві точки нещодавно доповнили ще два секонд-хенди. Відтак, що потрібно знати про покупки у «другі руки», читайте в нашому матеріалі.  

Як вживаний товар

потрапляє в Україну?

Поняття «секонд-хенд» народилося в Англії, коли королівські особи дарували свої речі як винагороду наближеним до них людям. У сучасному розумінні «секонд» з’явився понад століття тому – заможні містяни віддавали непотрібний їм одяг для бідняків. З часом така ось благодійність перетворилася у продуманий та процвітаючий бізнес.

До України вживані речі потрапляють із Європи та США. Основне їх джерело – надходження з приватних колекцій, коли люди позбавляються одягу та взуття, які виходять з моди чи просто набридають. Способи збору речей із «перших рук» є різні: у деяких країнах встановлені для цього контейнери, в інших – збиранням речей займаються спеціальні служби або організовуються відповідні акції. До секонд-хенду також відносяться поставки з магазинів зовсім нового одягу, котрий має незначні дефекти чи просто надто довго залежався на полицях. Далі ж весь цей товар надходить на фірму, де він упорядковується, дезінфікується і відправляється на експорт. В Україні компанії, які займаються продажем секонд-хенду місцевим підприємцям, працюють за двома схемами - одні продають товар так, як отримали його від фірми-постачальника, інші розфасовують одяг за певними критеріями: зовнішнім виглядом, станом, трендами тощо.

«В нас речі із Англії, вони доставляються в Україну через Польщу, – розповідає власниця  дубровицького секонд-хенду «Євростиль» Катерина Дубовик. – Закуповуємо товар на складі в запакованих мішках по 50 кілограм. Тому до останнього для нас залишається секретом їхній вміст. У тюках можуть бути разом зібрані зимовий одяг, літній, взуття, постіль, дитяче вбрання. Часто трапляються нові речі із етикетками, бувають фірмові одяг та взуття».

Власниця торгової точки додає, що речі в них продаються за тижневою ціновою схемою, починаючи від 175 в перший день  до 20 гривень за кілограм - в останній. Якщо ж товар не реалізувався за тиждень, то його повністю знімають та відправляють на подальшу переробку – для набивки м’яких меблів, іграшок, подушок тощо. В інших подібних магазинах Дубровиці можна зустріти продаж кращого одягу за окремою ціною або ж сталу вартість за кілограм  упродовж всієї реалізації.

Секонд-хендівські

стереотипи та перестороги

Пані Катерина також зазначає, що покупці заходять постійно, найбільше їх в перший та останній день. «Інколи в одні руки ми віддаємо до 5 кілограм товару. Приходять як пенсіонери, так і молодь. Чоловіки найчастіше купують спецформу, дівчата – кофтинки, плаття та взуття. Є й постійні клієнти, котрі заходять щодня і кожного разу знаходять щось нове для душі. Трапляються люди різного соціального статку, посилаючись на хорошу якість одягу, котра на порядок вища від китайського ширвжитку». 

Отож, бачимо, що й дубровичани не оминають секонд-хенди. Втім серед опитаних мною людей ставлення до магазинів «вживаного одягу» різниться. Одні регулярно туди заходять і вважають такі крамнички гідною альтернативою, особливо зважаючи на сьогоднішню економічну ситуацію та рівень життя. Варто відзначити, що особливо секонд-хенди хвалять мами малюків. Так, молода мама Діана каже, що подібні магазини є своєрідним порятунком для неї: «Дитина росте і не напасешся грошей, щоб весь час купувати нові речі. Наприклад, нещодавно придбала до десятка кофтинок за 60 гривень, у магазині з найбільшими знижками я й половини не купила б. До того ж зараз в нас на ринку одна синтетика. А тут можна знайти добротний одяг».

Інші ж, навпаки, упереджено ставляться до секонд-хендів, вважаючи ношений товар шкідливим і, навіть, небезпечним для енергетики нового власника.

Багатьох відлякує специфічний запах речей з «секонду», хоча саме він – свідчення безпеки одягу: речі обробляють гарячою парою і дезінфікуючим газом, який вбиває бактерії і віруси. Без цього жоден товар в Україну не пропустять повз митницю. Обробка підтверджується відповідною документацією. Цікаво, що свіжі речі в мішках його не мають, а з’являється запах з часом. Тому якщо в магазині панує важкий специфічний «дух», значить, товар лежить давно, і від нав’язливого аромату буде позбутися складніше.

Що ж до шкірних захворювань, то лікар-дерматовенеролог Інна Змієвська зазначає: «Одяг, який уже хтось носив, теоретично може переносити хвороби попереднього власника. Якщо, приміром, взуття носила людина, у котрої був грибок на ногах, то це може передатися тому, хто купить це взуття. Однак таке може статися лише за умови недостатньої обробки вживаних речей. Також речі з секонд-хенду можуть викликати алергічні реакції. Проте така ж алергія може бути і на нові речі. Це залежить від стану здоров’я самого покупця. Щоправда, випадків хвороби чи алергії через секонд-хенд у нас в області не було».

Тому вживану річ достатньо випрати при високій температурі і попрасувати. Якщо запах не зник, провести процедуру ще раз.  Що ж до примірки взуття, то тут слід дотримуватись елементарних правил гігієни, зокрема, не взуватись без шкарпеток. Спеціалісти також радять змінити в ношеному взутті устілки, а самі капці протерти  антибактеріальним засобом чи спиртом.

Також секонд-противники стверджують, що з ношеними речами  є шанс успадкувати якусь чужу біду – прокляття чи просто негативну енергетику.

«Звісно, речі, особливо ті, котрі є нашими улюбленими, які ми вдягаємо чи не щодня, перебирають енергетику власника, – пояснює біоенергетик Ольга Полянська для одного з всеукраїнських видань. – Проте, аби ця енергія зберігалася, зв’язок між річчю та власником має бути постійним. А сукні, светри чи взуття, потрапляючи на полиці чи купи секонд-хенду, проходять чималий шлях, різноманітну обробку. Тому, потрапляючи до іншого власника, вони отримують нове життя й нову біоенергетику. Напевно, найголовніше – не займатися самонавіюванням і впевнено крокувати вперед. А те, які під час цієї подорожі на вас будуть кросівки – нові чи вживані – уже другорядне».

Якщо думка біоенергетика звучить для когось непереконливо, то вживаний товар радять в народі замочувати у воді з додаванням солі на 12 годин. Адже, за повір’ям, сіль усуває весь негатив. Таким способом можна вбити двох зайців: позбавити себе зайвих переживань та усунути неприємний запах одягу.

Секрети вдалого «полювання»

«Я не соромлюся зізнатися, що більшість з мого гардеробу придбано на «секонді», – каже активна прибічниця вживаного одягу Іванна Драган. – В студентські роки на стипендію я не могла собі дозволити якісних речей, а стильно та неповторно одягатися хотілось. Тому секонд-хенд завжди мене виручав. Інколи подруги не могли повірити, що мій новий наряд хтось носив раніше. До того ж я була впевнена, що, йдучи вулицею, ніколи не побачу свого «двійника». Студентство пройшло, але звичка забігати до цих магазинів залишилась. За стільки років я навіть виробила певну стратегію «полювання» на хороші товари».

Відтак, Іванна радить йти до магазинів вживаного одягу не за конкретним одягом, а за сюрпризом. «Купуючи щось в «секонді», ви в постійному пошуку. Тому не варто направлятись туди спеціально за червоною блузкою чи зеленою хустинкою. Я просто заздалегідь продумую, що мені треба – сукня, шорти, рубашка – і відбираю найбільш підходяще з того, що вдалось знайти. Втім побічним ефектом «секондів» є те, що ти паралельно можеш накупляти купу всяких сюрпризів».

«Не гидуюсь ніколи ритись і в купах, – продовжує дівчина, – там зовсім дешевий товар, і це не обов’язково буде поганий одяг – він просто не знайшов свого власника. Втім, щоб знайти там щось вартісне, доведеться добряче пошукати. У перший-другий день, коли ціна за кілограм вища, можна вигідно купити легкі речі – головні убори, рукавиці, шарфики, шифонові блузки. Ковдри, светри, джинси, взуття – те, що важке, економні господині відкладають на наступні дні. Але тут є ризик, що цю річ уже хтось придбає. Тому не варто затягувати з покупкою».

Ще одне «золоте» правило любителів вживаних речей – регулярність. «Стараюсь забігати в «секонди» хоча б один раз в тиждень, якщо не більше.  Коли ж річ мені дуже сподобалась, але має певні дефекти чи не мого розміру, зазвичай стараюсь перешити або доповнити її якимось декором. Тому, коли в людини є смак і вона знає, для чого сюди навідалась, думаю, їй буде дуже легко зорієнтуватись і знайти все потрібне».

Що не кажіть, а ми таки великі модники й модниці. Хоч і бідні, але завжди гарно виглядаємо – навіть іноземці дивуються. Але не завжди їм варто знати, що то все секонд-хенд.

Леся КОНДРАТИК.

Він любив нас усіх, а найбільше любив Україну…

9 березня у Велюнському НВК відбулася лінійка пам’яті, присвячена Дню народження випускника Олександра Миколайовича Ярмоліча, який, захищаючи незалежність та цілісність України на Сході, загинув 31 січня 2015 року у місті Щастя на Луганщині. Сашкові виповнилося б 25 років, але не судилося.

На лінійці були присутні батьки нашого захисника Інна Василівна та Микола Федорович, найближчі родичі, працівники райдержадміністрації Голяка Оксана Михайлівна, Богельська Тетяна Петрівна, працівники сільської ради, голова батьківського комітету школи, вчителі, учні. На заході панувала атмосфера скорботи, співчуття. З вуст учнів звучали хвилюючі вірші, присвячені пам’яті Героя та всіх, хто віддав життя за соборність України. Всі присутні низько схилили голови та вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання.  Директор школи Світлана Омелянівна Охмак подякувала батькам за сина-патріота та зачитала офіційний лист-подання до Дубровицької районної ради про присвоєння школі імені Олександра Ярмоліча. Мама Саші звернулася зі словами вдячності до вчителів  та учнів. Закликала школярів бути турботливими синами та доньками, любити своїх батьків, вміти просити пробачення та пробачати.

Олександр Ярмоліч  –  наш герой, він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні. Вшанування його пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.

Катерина Охмак, головний редактор

шкільної газети «Темп».