Дай, Андрію, знати, яку долю ждати

Попри те, що багато традицій та обрядів потроху відживають у сучасному світі, якась їхня частина все одно залишається, передається з покоління в покоління і пристосовується до реалій сьогодення. Так трапилося із святкуванням Андрія. Хоч дівчата вже давно самі обирають судженого і не покладаються на повір’я, багато хто і нині намагається ворожити. Відтак ми підготували підбірку найпопулярніших у народі ворожінь.

Ворожіння на імена

В ніч на 13 грудня покладіть під подушку мішечок із написаними на окремих папірцях чоловічими іменами (11 імен пишіть на свій розсуд, а один папірець залиште порожнім). Вранці, 13 грудня, витягніть один із папірців. Яке ім’я випаде – так і зватимуть майбутнього чоловіка. Якщо вам дістався пустий папірець, це означає, що ім’я судженого поки залишиться таємницею.

Ворожіння на весілля

У ніч на Андрія треба усамітнитися в кімнаті, щоб тобі ніхто не заважав. Подумайте про те, яких змін ви хочете в особистому житті – вийти заміж, зустрічатися з гідним чоловіком, бути коханою або бути вільною.

Візьміть мисочку та насипте туди пшениці, потім опустіть в неї каблучки – золоту, срібну, з дорогоцінним каменем, просту. Перемішайте із пшеницею, зробивши так, щоб каблучки не було видно.

Заплющте очі, ще раз подумайте про потаємне – і тягніть каблучку. Попалася срібна – зустрінете другу половинку, золота – одержите запрошення вийти заміж, із камінчиком – будете кохана, проста – шукатимете свою долю.

Ворожіння на квасолі

Сконцентруйтеся на задуманому, повторюючи про себе заповітне бажання або хвилююче запитання, при цьому тримайте у руках жменю квасолинок або горошинок. Потім опустіть їх у мисочку та починайте вибирати по зернятку, примовляючи на кожне зернятко «збудеться», «не збудеться».

Ворожіння на сон

Візьміть жменю конопель, вийдіть опівночі надвір і три рази обійдіть довкола будинку, посипайте насінням і промовляйте «Я, святий Андрію, Конопельки сію! Дай-же, Боже, знати, з ким весілля  грати». І наречений вам точно насниться!

Ворожіння за ім’ям прохожого

У ніч з 12 на 13 грудня, напередодні Святого Андрія, вийдіть на вулицю і запитайте ім’я у першого зустрічного, але тільки незнайомого чоловіка. Яке ім’я назве незнайомець – таким буде ім’я вашого майбутнього нареченого.

Ворожіння на бажання

У ніч на Святого Андрія візьміть нову коробку сірників, тримайте її в руках і зосередьтеся на своєму бажанні або запитанні, відповідь на яке ви б хотіли отримати в долі. Потім витягуйте по черзі сірники.

На кожен сірник примовляйте «збудеться», «не збудеться» або «так», «ні». Останній сірник – і буде відповіддю.

Ворожіння  на цибулі

У ніч з 12 на 13 грудня візьміть кілька цибулин, на кожній напишіть ім’я хлопця і помістіть цибулини у воду. Яка цибулина першою проросте, від того й чекайте запрошення заміж.

Ворожіння на нитці

Якщо хочете дізнатись, хто з присутніх дівчат найшвидше вийде заміж, то кожна дівчина бере по нитці однакової довжини і підпалює її. Чия нитка згорить перша, та й заміж перша вийде. А ось якщо нитка гасне одразу, або на половину – то це не дуже добрий знак.

Ворожіння на книгах

Ворожіння на книгах – один з найвеселіших способів ворожіння. Відповіді зазвичай настільки абстрактні, що їх можна після цього обговорювати годинами.

Ворожіння полягає в тому, що береться будь-яка художня книга. Загадується питання, називається номер сторінки і рядок зверху або знизу. Потім книга відкривається на відповідній сторінці, читається відповідний рядок і приходить відповідь на ваше запитання.

Ворожіння  на воску

Для ворожіння знадобиться воскова свічка. Її ламають на дрібні шматки, які кладуть в металеву дошку і розтоплюють над свічкою. Розтоплений віск дівчата швидко виливають в миску з холодною водою і дають волю своїй фантазії. Застиглий віск переважно застигає у дуже цікавих формах.

Ворожіння з човником

В миску наливають воду і ставлять посеред темної кімнати. На краях миски чіпляють шматки паперу з написаними на них чоловічими іменами. Посередині опускають горіхову шкарлупку із запаленою в ній маленькою свічечкою. Таким чином цей човник, майже наосліп, керуючись лише своєю інтуїцією, що уособлює свічка, припливе до берега з іменем чоловіка,з яким судилось створити сім’ю.

Ворожіння з чоботом

Від стіни до порогу дівчина переставляла свій чобіт і примовляла «Молодець, удівець, буду дівувати». Який варіант застане на порозі, те й чекає дівчину найближчого року.

Ворожіння на варениках

Дівчата ліпили вареники або пиріжки. Воду для тіста дівчата носили ротом, а хлопці їх в цей час смішили. Кожна дівчина ліпила свій особливий вареник, після чого їх виставляли в ряд і кликали найближчого домашнього улюбленця. Чий вареник чи пиріжок домашній улюбленець з’їсть, та дівчина перша вийде заміж.

Ворожіння за допомогою

ланцюжка

Дівчина залишається одна в кімнаті і бере у праву руку золотий або срібний ланцюжок. Стискаючи ланцюжок у кулаці, дівчина має зосередитись на тому питанні, яке її найбільше цікавить. Це може бути і питання про майбутнього нареченого, і про кількість дітей, і про справи на роботі. Чітко уявивши, що саме цікавить, дівчина кидає ланцюжок на стіл і дивиться на фігуру, котра вийшла. Є різні інтерпретації фігур, найпопулярніші з яких:

Коло – у майбутньому складеться ситуація, для розплутання якої треба буде докласти багато зусиль;

Овал – непроста ситуація, яка однак не вимагатиме особливих втрат;

Рівна лінія – успіх та найсприятливіший час для здійснення своїх мрій;

Змійка – варто бути обачним і не довіряти людям навколо тебе;

Заплутаний вузол – чекайте інтриг;

Трикутник – ознака вдачі у справах;

Метелик або бантик – до побачень, кохання, а, можливо, й весілля;

Ланцюжок, що склався в якусь букву – чекайте на новий роман з людиною, ім’я якої починається на цю букву.

Проте найкраща інтерпретація – це та, котру дівчина сама відчуває і «бачить».

Ми навели приклад простих і веселих обрядів. Звичайно, є й більш серйозніші, зокрема з дзеркалами. Однак не кожна дівчина наважиться на таке ворожіння. Колись існувала така традиція: дівчина брала два дзеркала різної величини і ставила їх «обличчям» один до одного. Посередині розставляла 3 запалені свічки. Біля півночі вимикала світло, сідала обличчям до великого дзеркала і дивилась у нього поверх меншого. З цього моменту не можна було промовляти жодного слова, озиратись і моргати (наскільки вистачало духу). За розповідями, у дзеркалі можна було побачити щось схоже на коридор зі свічками. І в цьому коридорі мав з’явитись  суджений.

Отож, існує ще дуже велика кількість ворожінь, якими користувались дівчата на Андрія. Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію так і не дали бажаних наслідків. Проте з плином часу вечорниці на Андрія, як і інші свята, поступово втратили магічну функцію. Зараз вони перетворились на своєрідну забаву, привід, щоб зібратися неодруженій молоді.

БОЇВКА  СБ «ІСКРИ»

Боївка «Іскри» чисельністю приблизно 60 чоловік діяла в 1944 році та охоплювала райони сіл Орв’яниця та Соломіївка. Заступник коменданта СБ «Іскри» Дубик Микола псевдо «Самсон», уродженець Галичини, під час німецької окупації Дубровицького району був заступником коменданта поліції м. Дубровиця. Загинув «Самсон» 26 березня 1944 року.

Архів УСБУ 1944 р. Ф-7 (оп 20, пор. 20, арк. 17, 23, 36, 52,60, 64, 67, 75).

Дубровицька поліція в березні 1943 року, на наказ Проводу ОУН, перейшла на сторону підпільників, захопивши із собою всю зброю, набої, амуніцію і без відома коменданта поліції Сиголенко – сотника  армії «Бульби» – Боровця. В Дубровиці за перехід поліції відповідав заступник коменданта поліції району, член ОУН, Микола Дубик на псевдо «Самсон», уродженець Галичини, в подальшому заступник коменданта СБ «Іскри», що діяла в межах сіл Соломіївка та Орв’яниця. У 1942 році Дубик одружився в Дубровиці із Степановою Євгенією Олександрівною, 1918 р.н., уродженкою м. Кіровограда, що перебувала на службі в районній управі. За  матеріалами допиту Сиголенко, в Дубровицькій районній поліції перебувало на службі 25 поліцаїв, ймовірно, що половина цього складу і перейшла на сторону повстанців, зокрема в боївку «Іскри».

* Цілком таємно

ОПИС оперативно-бойових дій по знищенню боївки «Іскри».

I. СТАН                                                                                     

…За даними начальника оперативного сектору по боротьбі з бандитизмом на обліку перебуває жандармська банда Українських націоналістів, станом на 22 березня 1944 року розташувалася в Працюках(0662) і прилеглих до нього хуторах. Жандармська банда, банда Українських націоналістів «Іскра», діяла в районі фл. Антоніни(0866), Сохи(0662), Нивецьк (0860), Грицьки (0858), Грані (1054), Осова (0454), Працюки (0662), фл.Адольфов(0464) і в лісах, в районі названих населених пунктів. За даними на 22 березня 1944 року, кількість складала 29-40 чоловік. Керівництво боївки:

1. Васильчик Василь Іванович під кличкою «Іскра».

2. Дубик, він же «Самсон», родом із Галіції – політичний референт боївки. Під час окупації району німцями був районним комендантом поліції Дубровиці.  

3. Бернацький Микола з м. Дубровиця – заступник «Дубика». Озброєння боївки: ручний кулемет, гвинтівки, пістолети-кулемети і гранати.

Боївка займалася грабунком населення, вбивством окремих радянсько-партійних керівників, протидією проти всіх заходів, що проводила Радянська влада, агітацією і розповсюдженням серед населення націоналістично-фашистських ідей, нападом на окремі загони і групи частин Червоної Армії, вбивством червоноармійців, переважно офіцерського складу. За час своїх таких дій боївка застосовувала методи маскування: заплутувала сліди напрямку свого руху, рухалися взад і вперед, в населених пунктах розсипалися на окремі дрібні групи, що згодом сходилися на далекій відстані, використовуючи бездоріжжя, непроходимі місця.

Для сигналізації та зв’язку застосовували звуки крику сови, мали широку сітку зв’язкових у всіх населених пунктах, шантажували населення до такого стану, що неможливо було здобути будь-яку інформацію.  

Операція по ліквідації боївки відбувалася в часі із 24 по 28 березня 1944 року після випавшого 22 березня і не розтанувшого снігу товщиною 10-15 см. В цей час спостерігалося випадання снігу. Місцевість покрита лісом і дуже заболочена.  Лісові масиви і заболоченість грунту допомогали боївці ховатися від переслідування, але наявність снігу демаскувала рух боївки і допомогало переслідуванню боївки по слідах.

II. ПЛАН  ОПЕРАЦІЇ

Оперативна група 201 ОСБ повинна була, здійснюючи військову розвідку, встановити точне місцезнаходження боївки, обхідним маневром, непомітно оточити останніх і знищити.                                                                                                  Керівник оперативної групи вирішив з метою відволікти увагу зв’язкових боївки, рухаючись по дорозі з Дубровиці в м. Бережниця,  зайти боївці із півдня з м. Бережниці, діяти в напрямку Працюки, шляхом прочісування лісу в північному напрямку, встановити місцезнаходження боївки, оточити і знищити. Для ліквідації боївки було задіяна опергрупа в складі 70 чоловік, озброєння: ручні кулемети, гвинтівки і автомати.

III. ХІД  БОЙОВИХ ДІЙ

Опергрупа розмістилася на 20.00 23 березня 1944 року в м. Бережниця і о 6.00 24 березня вийшла з Бережниці по дорозі на Ямище із завданням прочісування лісового масиву в напрямку Працюків. При підході до лісу, не дійшовши Ямища, група була розділена на дві опергрупи. Перша опергрупа – 22 чоловік – із завданням прочесати південно-східну та східну лісову поляну в напрямі ф. Адольфов хутір і прикрити вихід із лісового масиву в район хуторів. Друга опергрупа – 42 чоловіки із мінометним взводом – із завданням рухатися в напрямку Ямище, перехрестя доріг 1 км південно-західніше Працюків, прочесати ліс по маршруту руху і населений пункт Працюки, в разі виявлення боївки оточити її та знищити. Друга опергрупа, що рухалася по заданому маршруту, не дійшовши до перехрестя доріг 1 км південно-західніше Працюків, біля 14.00 24 березня із лісової поляни була обстріляна двома невідомими, як згодом з’ясувалося, охороною боївки. Після короткої перестрілки вони були вбиті і у них вилучено: 1 гвинтівка, 1 карабін, 2 гранати, 30 шт. набоїв. В результаті прочісування лісу Працюки, південно-східніше і  на сході лісової поляни ф. Адольфів і хуторів було затримано підозрілих  місцевих 17 чоловік і не виявлено боївки, дві опергрупи ввечері 24.03.44 р. з’єдналися в районі хуторів. За даними агентури було встановлено, що боївка в момент перестрілки з охороною, не приняла бою, непомітно відступила від оточення в районі Працюків і направилася в район заболоченого лісу, що прилягав до сіл Рудня та Осова. 25 березня затриманих направили під конвоєм в Дубровицю, а друга опергрупа отримала завдання переслідувати боївку, прочісуючи ліс 3 групами. Повторна прочистка Працюків і лісового масиву виявилася безрезультатною, слідів боївки виявити не вдалося і на кінець дня 25 березня група зосередилася в Працюках. В Працюках було встановлено, що боївка зникла в напрямі Нивецька, Грицьки і тому було прийнято рішення 26 березня ранком переслідувати боївку трьома групами. 1 група – 21 чол. – завдання: прочесати ур. Дернело і вийти до Нивецька зі сходу, 2 група – 20 чол. – завдання: прочесати ліс  в напрямку Працюки – Нивецьк і вийти до Нивецька із південно-західної сторони, 3 група – 16 чол. – завдання: прочесати ліс  3 км західніше Працюків і вийти до Нивецька із заходу.

Після виступу груп по отриманих маршрутах керівник 3 групи вирішив оглянути трупи вбитих 24 березня охоронців, але їх на місці не виявилося, було встановлено, що трупи були навантажені на санки, слід від яких тягнувся до лісу. Відхилившись від отриманого маршруту, керівник 3 групи вирішив переслідувати боївку по свіжому сліду, що тягнувся до лісу із північно-західної сторони. Перша і друга групи, після безрезультативного прочісування лісу на кінець дня 25 березня зосередилися в Нивецьку, а третя  група, що рухалася по сліду на снігу о 17.30 26 березня підійшла до лісової поляни 1 км південіше с. Грані.

Головним дозором  в лісі за 100 м попереду було помічено  стайню, за стіною котрої сховався невідомий. Через певний час  із-за приміщення вискочили озброєні люди і не відкриваючи вогню, побігли. По тим, що  побігли, дозором було відкрито стрілянину, декількох було вбито, а решта відкрила стрілянину у відповідь і перебіжками відходили в напрямку будинку, розташованому за 50 м від приміщення стайні.

В результаті 30-хвилиного бою було знищено 25 людей. Частині вдалося відійти в село, що знаходилося в 500-600м від хутора. Керівник 3 групи мав у розпорядженні 16 чоловік, але не знав чисельності ворога, прийняв рішення: переслідування завершити і повернутися до Нивецька, де повинні були зосередитися всі опергрупи, куди і прибув на кінець дня 26 березня 1944 р. Ранком 27 березня було вирішено переслідувати залишки розгромленої боївки і група направилася із Нивецька в Грані. При підході в Грані опергрупа була обстріляна із горищ будинків. В результаті перестрілки було вбито 9 осіб. На початку бою боївка відстрілювалася, а потім стала втікати до лісу, небагатьом вдалося втікти.

Після повернення всієї опергрупи 27.03.44р. в с. Грані було встановлено, що в ніч з 26 на 27 березня по наказу тих, хто залишився в живих членів боївки, населенням хутора Грані були зібрані трупи вбитих, за винятком трьох, і поспішно  закопані  на цвинтарі, а останніх повезли в невідомому напрямку. При відході оперативної групи із Граней, на полях, лісовій галявині, а також біля цвинтаря залишилося 21 незібрані трупи. Як згодом з’ясувалося, 26 березня боївка зібралася на хуторі біля Граней з метою поховати вбитих 24.03.44р., для чого по їх наказу було зарізано бика і в трьох будинках заготовлявся самогон.

IV. РЕЗУЛЬТАТ ОПЕРАЦІЇ

В результаті проведеної операції із 23 по 28.03.44 р. було знищено 35 осіб. Упізнанням встановлено, що вбиті керівники боївки в т.ч. Дубик, він же «Самсон», родом з Галіції, був політичним керівником боївки, Бернацький Микола – родом із Дубровиці – заступник Дубика, Станкевич Павло, родом із Берестя – районний пропогандист. Із вбитих багатьох неможливо було упізнати в результаті  жорстоких ударів прикладами по головах. Керівник боївки «Іскра» – Васильчик був тяжко поранений і зник на підводі в напрямку Морочне. За даними іншої опергрупи, що діяла в цьому районі, через населення було встановлено, що Васильчик, внаслідок тяжкого поранення, помер. В основному боївка була знищена. Було затримано  17 чоловіків і одну жінку, котрих було доставлено в РВ НКВС м. Дубровиця. В результаті операції було захоплено: гвинтівок – 12, карабінів – 1, ППШ – 1, «Браунінг» – 1, набоїв до вітчизняних гвинтівок – 380, знищено набоїв німецьких (скинуто в колодязь 200).

В Гранях, по закінченню операції, було зібрано все населення, близько 60 чол., з котрими проведено збори з питанням «Про міжнародне становище СРСР і контреволюційної діяльності «Іскри».

P.S. Звіт 201 ОСБ (окремий стрілецький батальон) 16 бригади НКВС Українського фронту). 433 ЦА ВВНДВРФ. Ф № 448, оп. 1с, ед. хр. № 81.арк. 51 – 57.

Аналізуючи даний документ, викликає певні сумніви той факт, що було вбито 35 козаків, а зброї захоплено лише 15 одиниць. Це засвідчує, що або у боївці не було вдосталь зброї, що малоймовірно, або дані про вбитих  явно перебільшені. За свідченням  жительки села Грані, у могилі було поховано 14 вояків.

З ініціативи Дубровицької «Свободи», фінансової і матеріальної допомоги патріотів та небайдужих до історії свого краю людей, організовано благодійну акцію з метою встановлення на могилі полеглих козаків пам’ятного знаку у вигляді ордена Хреста заслуги УПА знаписом: «Тут спочивають 14 лицарів  боївки «Іскри» (Васильчик Василь Іванович 1918 р.н. з Орв’яниці), що загинули 26 березня 1944 р. в бою з частинами НКВС під с. Грані.  Серед них: Дубик Микола «Самсон» з Галичини; Бернацький Микола з Дубровиці; Станкевич Павло з Берестя. Героям Слава!».

Користуючись нагодою, хочу через районну газету звернутися до жителів Соломіївки, Орв’яниці, Берестя та Дубровиці з проханням надати будь-яку інформацію про своїх рідних, близьких та знайомих, котрі перебували в 1943-44 рр. у боївці СБ «Іскри», щоб закарбувати імена героїв на меморіальній плиті на братській могилі полеглих вояків, що на цвинтарі села Грані і в серцях нащадків.

Всім бажаючим долучитися до благодійної акції можна звертатися на номер мобільного телефону 0961205457.

Згадаймо безсмертні слова Юліуса Фучіка «…Не забудьте. Терпляче збирайте свідчення про тих, хто поліг за себе і за вас… Я хотів би, щоб усі знали, що не було безіменних героїв, а були люди, котрі мали своє ім’я, своє обличчя, свої сподівання й надії… Хай ці люди будуть завжди близькими вам, як друзі, як рідні, як ви самі».

Володимир Мозоль, дослідник  ОУН-УПА.

Права людини в Україні:

від де-юре до де-факто

Загальна декларація прав людини  є основою міжнародної правозахисної системи. Вона була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Ця дата відзначається щорічно як Міжнародний день прав людини. 30 статей Декларації встановлюють цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права всіх людей. Це бачення людської гідності, що виходить за межі політичних кордонів і повноважень, зобов’язуючи уряди відстоювати фундаментальні права кожної людини.

Ми всі народжуємося з власними правами, які нам належать уже тому, що ми люди. Ці права є невід’ємними. Вони не можуть бути відібраними. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її гарантій. Це догма міжнародного права. Інша річ, що ці права можуть бути порушені. Адже хоча вони є невід’ємними, проте не є невразливими. Порушення прав може зупинити людей від використання своїх гарантій, але це не може припинити їх існування. Права громадян гарантуються Конституцією й прописані в низці законів. Наскільки наші права де-юре забезпечені де-факто, ми попросили прокоментувати наших земляків:

Петро БУТКЕВИЧ, голова обласної Спілки інвалідів (уродженець села Орв’яниця):

Наприкінці 2014 року за ініціативи уряду Верховною Радою прийнято, а Президентом України підписано, особливий Закон за №76-VIII, який вплинув чи не на кожного пересічного українця. Норми вказаного Закону (приховані за скромною назвою «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») набули чинності вже з 1 січня 2015 року, кардинально змінюючи підходи до визначення пільг, гарантій та їх забезпечення для громадян.

Слід констатувати, що положення Закону №76-III у більшості норм не відповідають Конституції України, міжнародним актам – Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року та ін., які після ратифікації стали частиною національного законодавства України. Положення цього Закону також не відповідають раніше оприлюдненим правовим позиціям Конституційного суду України щодо недопустимості звуження обсягу і змісту соціальних прав громадян. Однак у «старих добрих традиціях» влада заручилася підтримкою того ж Конституційного суду, котрий 21 травня 2015 відмовився розглядати звернення щодо неконституційності положень Закону №76-VIII. Чи могло таке відбутись у справді демократичній державі? Навряд чи.

Неабияке здивування викликає не сам поспіх прийняття цього Закону, але і публічно формальна позиція Міністерства фінансів України, викладена у Пояснювальній записці на стадії законопроекту: «проект не потребує обговорення з громадськістю». З таким підходом можна було і не надавати жодних пояснень взагалі – навіщо щось обговорювати з громадськістю, якщо вже все і так вирішено?

Законом внесені зміни до «пільгових» положень законів «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про освіту», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про охорону дитинства» та ін.

До прикладу, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, втратили право на першочергове щорічне безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок (компенсації вартості путівок за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку). Це суперечить статті 16 Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Варто наголосити, що Закон №76-VIII містить норми, за якими підвищується плата за харчування дітей у дошкільних навчальних закладах; скасовуються окремі надбавки науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів державної та комунальної форми власності; скасовується право на безоплатний проїзд дітям із багатодітних сімей; скасовується державна підтримка молодих працівників, залучених до роботи у селах і селищах; скасовуються особливі гарантії окремим категоріям безробітних, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці; скасовуються окремі доплати професійних творчих працівників, працівників музеїв та архівних установ; скасовується допомога на оздоровлення працівникам сфери культури, педагогічним працівникам закладів освіти тощо.

І це лише невеликий пласт «нормотворчості» влади чи деяких її представників. Наша держава в односторонньому порядку і за недемократичними принципами, не обтяжуючись додатковими поясненнями, змінює свої обов’язки перед власними громадянами. Чим в такому разі дії теперішньої влади кращі за дії попередньої? Нічим.

Права інвалідів – це взагалі окрема, і, на превеликий жаль, вкрай болюча тема. Конституція України  гарантує кожному «право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» чи «право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування». Самі розумієте, що це з розряду фантастики для людини з обмеженими фізичними можливостями, де всі надходження в основному йдуть на придбання ліків.

Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню. Види необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Однак й розмір виплат, й перелік засобів та послуг дуже й дуже обмежені. Наприклад, вже кілька років поспіль ми б’ємося над тим, щоб у перелік засобів, що видаються через управління соцзахисту особам з обмеженими фізичними можливостями, включити хоча б ті ж памперси для лежачих інвалідів, адже більша частина їх пенсії йде саме на ці засоби. Гарантовані нам доступність й адаптація в суспільстві, насправді лише фікція. Більшість з інвалідів полишені сам на сам із хворобою й побутовими проблемами. Їхнє право на гідне життя перетворилося в суцільну боротьбу за виживання.

Олександр МАТВІЄВИЧ, голова районної організації «Союз Чорнобиль»:

За кілька днів в черговий раз розпочнеться інформаційна кампанія з приводу вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

І цю ситуацію ми, ліквідатори тієї страшної катастрофи, спостерігаємо щороку, коли таким цинічним способом намагаються створити враження для світової громадськості, що нібито про цих людей піклуються і глибоко шанують.

Однак це вже не є таємницею для наших співгромадян, оскільки вони добре бачать, що можновладці, як вчорашні, так і нинішні, абсолютно нічим не відрізняються одні від одних. Їхні методи й відношення до своїх співвітчизників давно незмінні та побудовані на загальній зневазі і гнобленні через порушення законодавства, корупцію й обман.

Невже хтось думає, що наші люди сліпі та не бачать того, що відбувається? Не бачать того, коли на тлі нескінченної брехні та обману, через мізерні пенсій і брак засобів до існування, велика кількість учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС всіх категорій не можуть повноцінно харчуватися, купувати ліки, а велика їх кількість так і пішли в небуття, не дочекавшись уваги й поваги з боку держави. То тоді, яка може бути мова про права? Чомусь при будь-якій владі за останні 20 років ліквідатор завжди був у ролі ходака і жебрака...

Так склалися обставини, що частина учасників цієї ядерної катастрофи (з-поміж інвалідів) сьогодні отримують достатнє за нашими соціальними стандартами відшкодування за завдані збитки здоров’ю під час ліквідації наслідків аварії, інша ж частина наших побратимів, як було сказано вище, знаходиться в дуже скрутному становищі.

Причин тут можна назвати багато: основна ж полягає в недосконалості законодавства, коли учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зрівняли з людьми, які не мають абсолютно нікого відношення до локалізації невидимого ворога – радіації. На жаль, сьогодні пройшов розкол в самому середовищі «чорнобильців». Підставою став цілковито несправедливим принцип пенсійного забезпечення, коли нараховані та отримувані пенсії обмеженого кола ліквідаторів різняться у десятки разів.

Доречно, на мій погляд, за такої ситуації переглянути законодавство й виробити єдині підходи до державних преференцій. Давно хотілося б, щоб право гарантувалося всім однаково. Й залежало воно від конкретного вкладу кожного чи розміру шкоди, заподіяної «мирним атомом», а не від винахідливості окремих спритників й продажності системи…

Микола ШКІЛЬНЮК, голова ГО «Захисту прав та інтересів учасників АТО, їх сімей та сімей загиблих учасників АТО»:

Загалом учасникам  бойових дій, до яких прирівнюються і бійці АТО, згідно зі статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається понад 20 різних видів соціальних прав. Зрозуміло, що не всі вони реалізовуються належним чином, однак більшість пільг все-таки виконується.

Так, з найактуальніших для нашої місцевості прав держава гарантує бійцям безплатне одержання лікарських засобів. Я зараз перебуваю в лікарні і можу сказати, що ні в нас, ні в Рівному з цим проблем не виникає. Також учасники АТО мають право на безкоштовний проїзд в громадському транспорті. В місті раніше були випадки, коли водії відмовляли в цьому, вимагаючи або посвідчення, або гроші. Наразі подібних скарг від хлопців не надходить. Що ж до району, то лише один водій сільської маршрутки вперто порушує і чинне законодавство, і закон моралі. Також солдати без особливих перешкод отримують знижку на вартість комунальних послуг.

Однак, найболючішим питанням і досі залишається виділення земельних ділянок. Якщо в Дубровиці його більш-менш узгодили, то в селах з цим біда. Згідно із законом сільські голови повинні наперед бронювати землю учасникам АТО, аби ті без перешкод отримали обіцяне їм державою після повернення із фронту. На практиці ж виходить все навпаки. Сільські очільники собі забирають гектари, а хлопців залишають ні з чим, мотивуючи це тим, що землі немає. До того ж відсилають бійців шукати та «вибивати»  її в районному центрі. 

Також нещодавно уряд «віддячив» своїм захисникам відміною пільги, що стосується виділення дров. Можливо, для бійців у великих містах така поправка є невідчутною, в нас же  для багатьох традиційне паливо досі залишається єдиним засобом отоплення домівок. Тому зараз, напередодні морозів, ця проблема є найгострішою. І це в той час, коли після бурштинщиків кубометри дров просто гниють в лісі. Ми вже пропонували заготовляти їх власними силами та на власному транспорті, однак, на жаль, нас ніхто не чує або ж не хоче чути.

Втім головне, щоб після закінчення АТО бійці не опинилися на узбіччі уваги можновладців та не залишилися зі своїми проблемами «один на один». Адже зважаючи на ситуацію з чорнобильцями, афганцями і т.д., такий розвиток подій цілком реальний.

Отож, ситуація з правами людини в Україні завжди була схожа на бермудський трикутник. Закони ніби приймалася, мова, ніби йшлася, однак в результаті пільги та права десь зникали у безкінечних кабінетах чиновників та численних папірцях бюрократів. Або ж кошти, виділені на реалізацію гарантій, надійно були сховані в кишені можновладця від змученого та зневіреного ока пільговика. Втім навряд чи таку філософію розуміють європейці, для котрих верховенство закону та права є основоположним фактором процвітання та благополуччя. Відтак хочеться щиро вірити, що нова Україна поборе вікову традицію та запозичить в Європи все найкраще, аби стати насправді комфортним і надійним тилом для своїх громадян. Тому, як говорила Леся Українка, будемо продовжувати «без надії таки сподіватись».

Людмила РОДІНА, Леся КОНДРАТИК.

Справжнє добро не має ціни

Якось на одній з політичних телепрограм батько, котрий втратив сина-добровольця, розповів, яке бюрократичне пекло та шквал людського цинізму йому довелося здолати, аби син таки отримав статус загиблого. До того ж він справедливо зазначив: «Перш ніж прагнути реформ в державі, ми повинні насамперед змінювати себе. Елементарно бути добрішими один до одного. Допомагати та підтримувати в біді. І лише тоді ми станемо жити краще».

Направду складно з цим не погодитись, адже війна нам показала, що життя – насправді річ крихка та швидкоплинна. В ній немає часу на байдужість та черствість. Недарма ж саме завдяки зусиллям волонтерів тисячі солдат не померли з голоду, не замерзли та не загинули з рятівною каскою чи бронежилетом. Десятки тисяч інвалідів не втратили віру в людяність, а дітки із сиротинців не забули відчуття душевного тепла. Напевно саме на такій любові, взаєморозумінні та добрі ще й тримається наш світ.

А уявіть, що було б, якби кожен долучився до благодійної справи. Можливо, Україна перестала б бути серед лідерів за кількість невдоволених життям, а її громадяни стали щасливішими врешті-решт. Неспроста вчені із Стенфордського університету довели, що секрет щастя  саме в милосерді та допомозі іншим. І, мабуть, не помилюся, коли скажу, що найщасливіші ті, хто вміє допомагати за волею своєї душі, безкорисно, не чекаючи взамін подяк чи винагород. Про одну з таких щасливців хочу розповісти.

Олена Боярин – молода мама, дружина, успішний підприємець, а ще щира та небайдужа людина. Саме вона не залишилась осторонь, коли бійцю Денеці Антону довелось іти на фронт та допомогла йому не тільки зібрати речі першої необхідності, але й придбати автомобіль. «Пам’ятаю, що на збори у нас було надзвичайно мало часу. Та все ж хотілося максимально постаратися, аби встигнути купити все потрібне. Тому з чоловіком підключили до збирання коштів своїх знайомих та родичів. До того ж я розмістила банківські реквізити в соціальній мережі. В результаті завдяки хорошим людям нам вдалося забезпечити Антона одягом, продуктами, ліками та транспортом, а в останній момент перед його від’їздом ще й зимовою гумою».

Олена додає, що незнайомих людей долучилося дуже мало. Тому надзвичайно вдячна тим, хто скинув гроші на картку. «Можливо, тих 9 чи 50 гривень не відзначились суттєво на загальній сумі, але, як кажуть, копійка до копійки. Хтозна, чи без цих коштів була б досягнута кінцева мета. Звісно багато, хто питав у батьків Антона та й у нього самого, чому якась чужа дівчинка збирає йому гроші? Напевно це зіграло свою роль. До того ж, якщо на початку війни кожен вигрібав все із своїх погребів та гаманців, то до того часу люди втомились від усього цього. Зараз хлопець, на щастя, дома. Ми дуже здружилися з ним та його сім’єю. Так, допомагаючи, інколи не уявляєш, що отримуєш значно більше».

Не залишається Олена байдужою і до вихованців дитячого будинку. «Все розпочалось випадково. Якось натрапила на повідомлення Ольги Самойленко з Колок, котра просила відгукнутись на листи діток. Звісно серце йокнуло, адже вони не винні, що доля їм не подарувала батьківської опіки та тепла. Тому перечитала всі листи, зв’язалась з волонтеркою громадської організації «Мрії дітей», аби запитати, чим краще допомогти. Насправді цій малечі не так багато і потрібно. Крім іграшок, дехто просить елементарні речі, котрі для нас є дрібницею – мило, рушники, дезодорант. І коштує це все не захмарну суму. Хоча ніякі гроші не можна порівняти з тими емоціями, які відчуваєш, коли бачиш на фото, як діти світяться від твоїх маленьких подарунків. І після цього тобі хочеться допомагати ще і ще».

Нині, напередодні свят, дівчина закликає всіх бажаючих побути Миколайчиками та Дідами Морозами і здійснити мрію діток. «Навіть ми, дорослі, чекаємо якогось дива, що говорити про малюків, для яких увага та не така вже й дорога іграшка буде ціннішою, ніж для нас коштовні речі. Адже справжнє добро не має ціни».

Підсумувати слова Олени хотілося б невеликою історією, котру я почула дуже давно, однак і досі часто згадую. «Одного разу йшов чоловік край моря. Він помітив, що за ніч на берег викинуло велику кількість морських ракушок і зірок. З радістю, насолоджуючись ранковим сонцем, він пройшов не одну милю по піску. Однак раптом побачив, як хтось танцює на пляжі. Коли чоловік наблизився, то побачив, що фігурка насправді сумлінно повторює якусь дію. Підійшовши ще ближче, він зрозумів, що це дитина. Маленька дівчинка старанно збирала на березі морські зірочки і кидала їх назад у море. Від здивування чоловік зупинився і запитав:

– «Навіщо ти це робиш?»

– «Якщо я залишу на березі, то сонце висушить зірок і вони помруть. Я кидаю їх у море, бо хочу, аби вони жили».

Чоловік замислився, а потім, згадавши скільки миль він пройшов, сказав: «Але ж цих зірок я бачив на березі мільйони. Тож, що ти можеш змінити?»

Дівчинка повільно нагнулась, підняла ще одну зірку, кинула її в море і промовила: «Можливо, ви праві, але саме цій зірці я змінила життя».

Отож, вирішивши комусь допомогти, не варто опускати руки та відмовлятися від своєї мети через відсутність коштів чи можливостей. Не треба рятувати одразу цілий світ, навіть кілька гривень можуть змінити і навіть вберегти чиєсь окремо взяте життя. Тому сміливо робімо добро, адже його, як і любові, забагато не буває.

Леся КОНДРАТИК.

З ДРУГОЇ СПРОБИ ОЛЕКСАНДР ЗАДОРОЖНИЙ СТАВ ЗАСТУПНИКОМ ГОЛОВИ РАЙОННОЇ РАДИ

9 грудня відбулося друге пленарне засідання районної ради сьомого скликання. Цього разу депутати утворили постійні комісії районної ради,попередньо визначившись з їх персональним складом, прийняли Положення про постійні комісії, розглянули нагальні бюджетні питання та врешті обрали заступника голови ради.

Скажу одразу, ним став свободівець Олександр Задорожний. Цього разу (це для пана Олександра була друга спроба) за його кандидатуру проголосувало 19 чоловік, чого цілком вистачило, щоб обійняти другу ключову посаду в районній раді.

Проте не обійшлося без інтриг й на цьому пленарному засіданні. Однак цього разу нею стало зовсім не кадрове питання, а демарш депутатів від «Волі». Ще перед початком голосування депутат Валерій Салюта поцікавився у головуючого причинами зволікання з проведенням другого пленарного засідання. Затримка з продовженням сесії полягала в бюджетних питаннях, пояснили керівники району. А після того, як голова районної ради вдруге назвав претендентом на посаду заступника голови районної ради кандидатуру Олександра Задорожного, фракція «Волі» повним складом залишила сесійну залу.

«Ми не братимемо участі у цьому голосуванні», – сказав Валерій Салюта.

Додамо, що не залишилися «без портфелів» й ще цілий ряд депутатів. Так, постійну комісію з питань бюджету, фінансів та податків очолила Оксана Краглевич (Радикальна партія); комісію з правових питань, охорони здоров’я, материнства та дитинства, освіти, культури, соціальної політики, соцзахисту учасників АТО та членів їх сімей, депутатської діяльності – Станіслав Рожко («Батьківщина»); комісію з питань аграрної політики, земельних відносин, екології, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – Михайло Яковець («Солідарність»); комісію з економічних питань, розвитку підприємництва та комунальної власності – Микола Берестень («Воля»). На першому засіданні постійних комісій, що відбулося одразу ж, депутати розподілили між собою обов’язки, обрали заступників голів та секретарів постійних комісій. Й вже розглянули перше бюджетне, для цього складу ради, питання. Цього разу йшлося про виділення більше 318 тис. грн. на співфінансування реконструкції мосту в с. Бродець на трасі міжнародного значення. Наголосивши на жорсткому контролі ходу будівництва, народні обранці одностайно виділили гроші на відновлення цієї споруди. Зазначимо, що міст цей було поруйновано вже більше чотирьох років тому. Однак досі все руки не доходили та й достатнього фінансового ресурсу в районі не було. Все покладалися на звичне «якось». Оскільки переправа з кожним днем все більше руйнується й вже створює серйозну загрозу для руху транспорту, « якось пронесе» вже не проходить. Тож залишається сподіватися, що при сприятливих погодних умовах найближчим часом міст таки буде відновлено. «Не хотілося б, щоб порушувалися технології, й дорожнє полотно вкатували в сніг чи мороз, як зазвичай в нас прийнято», – застеріг депутат Олексій Лясковець, навівши приклад свого рідного Берестя, де асфальт, прокладений торік в негоду, вже повністю понівечено.

Слід зауважити, що Олексій Володимирович виявився напрочуд активним депутатом, й саме за його пропозицією було внесено зміни до назв постійних комісій та поправки в Положення про них. Пропонував цей депутат й активізувати висвітлення діяльності районної ради через мережу Інтернет, аби кожен мав вільний доступ до рішень ради та обговорення їх проектів. Суттєву поправку до Положення про постійні комісії ради, що стосується запобіганню корупції, вніс і депутат Станіслав Рожко.

Людмила РОДІНА.