«Тепло сердець для любих мам»

Дубровиця.

Під такою назвою пройшов концерт до Дня матері у районному РБК. А взяли у ньому участь: народний аматорський ансамбль  народних інструментів викладачів музичної школи – керівник  Микола Головін; народний аматорський фольклорно-етнографічний  ансамбль «Берегиня» с.Крупового – керівник Ніна Рабчевська; дитячий хореографічний колектив «Вишеньки-черешеньки», НВК «Ліцей-ЗОШ І-ІІ ст.» м.Дубровиці – керівник Софія Березняк; вихованці дитячого навчального закладу «Малятко» м. Дубровиці  №4; дует музичної школи у складі Петра Паська та Діани  Андрикевич – акомпонувала Інна Кренько; солісти Осівського СБК Світлана Стельмах, Бережницького СБК Дмитро Самко, районного БК Лідія Корінь, Тетяна Бойчук та Олексій Гладкий.

Хотілося б відмітити виступ сімейного дуету Наталії  Ярмошевич та її доньки Божени, які подарували глядачам авторську  пісню, за що й отримали дяку від глядачів – нестримні гучні  оплески. Концерт проведений та організований працівниками організаційно-методичного центру РБК за сприянням відділу культури і туризму.

Організатори щиро дякують всім, хто долучився до концерту, а  також нашим ведучим Людмилі Карпович – викладачу музичної школи та Сергію Коту – методисту РБК.

Ірина ЯРМОШЕВИЧ.

Орв’яниця.

Багатьом митцям від Бога даним талантом вдалося показати справжню жіночу красу. Але нікому, мабуть, не дано до кінця пізнати багатство жіночої душі, тим паче – материнського серця. Але як хочеться торкнутися таїнства світлої, безкорисливої материнської любові.

Мамине серце вміє віддано любити і прощати. Тільки воно може відчувати біль і щастя своєї дитини без слів. Йому під силу зігрівати своїм безмежним теплом і захищати від усіх негараздів. У маминих обіймах ховаємося від біди, у неї просимо поради, до неї поспішаємо з радістю, їй довіряємо таємниці, за її здоров’я молимо Бога.

Пишаємося її красою, захоплюємося мудрістю, вчимося у неї доброти.

І тому, упродовж останніх років, до звичних травневих свят та найголовнішого і найсвітлішого – Дня Перемоги – додалося ще одне – День матері. Розквітає травень, розквітає і мама – від любові і вдячності дітей. Бо що може бути більш прекрасним, оспіваним і земним, ніж мати і дитя, ніж та, хто дарує життя, плекає і оберігає його, продовжуючи рід людський?

Цьогоріч День матері в Соломіївській сільській раді святкували в будинку культури с. Орв’яниця. На початку вітального заходу перед присутніми виступив учасник АТО Олег Скибан, який служив біля Артемівська під Горлівкою, в дивізіоні артилерійської розвідки, і перед початком концерту отримав невтішну звістку про те, що загинули двоє його побратимів.  Їх всі присутні вшанували хвилиною мовчання. Всіх жінок: мам, бабусь, майбутніх мам привітали голова Соломіївської сільської ради С.В. Буткевич, настоятель Свято-Троїцького храму с. Орв’яниця отець Степан. Протягом усього заходу відчувалося по-особливому трепетна, хвилююча і світла атмосфера. Свої музичні вітання присутнім подарували вихованці дитячого навчального закладу «Казка»(худ. кер. Марія Пінчук та Людмила Гаврильчик), дівочий гурт «Полісяночка» (худ. кер. Яна Придюк), учні Орв’яницького НВК: Артем Фурсович, Олександр Конончук, Володимир Подик, Зоряна Дацько, Марія Будько, Христина Буткевич.

Щодо заходу до Дня матері хотілося б також подякувати запрошеним гостям, які взяли участь у проведенні заходу, це - ведучі Мирослава Мороз та Євген Вишневський, солістка Ірина Костючок, читець-гуморист Анатолій Черевко, які завітали з Колківського будинку культури, В. Красько (музичне оформлення), а також педагоги та учні Орв’яницького НВК, які допомагали в підготовці даного заходу та проведенні солодкого ярмарку. Організаторами свята були директор Орв’яницького СБК Яна Придюк та завідуюча Соломіївським сільським будинком культури Олена Чернецька.

Для мене цьогорічний захід запам’ятався яскравим, різноплановим, але водночас по-родинному затишним. Напевно, тому що винуватицями цього свята були мами. Адже жінка приходить у цей світ, щоб прикрашати його і дарувати любов. Але ми подекуди забуваємо, що жінка має не тільки віддавати, але й черпати звідкись оту життєдайну енергію. Вона може бути сильною і рішучою, наполегливо працювати і заробляти гроші, бути надійною опорою і міцною підтримкою дітям, літнім батькам, але і тоді вона не перестає мріяти про звичайне жіноче щастя. А воно не можливе без теплого погляду і надійних обіймів чоловіка, без радісної усмішки наших дітей, без мирного неба над головою.

Добра і затишку любі жінки вам, і вашим родинам, терпіння, невичерпної сили, енергії і любові. Даруйте свою увагу, тепло і любов оточуючим, не шкодуючи, бо  отримаєте в рази більше і від Господа, і від людей.

Олена ЧЕРНЕЦЬКА, завідуюча Соломіївським сільським клубом.

Підлісне.

З нагоди цього світлого свята учні 2 та 4 класів Підлісненського НВК «ЗОШ І-ІІ ст. – ДНЗ» підготували святкові виступи для своїх любих матусь. З дитячих вуст линули пісні та вірші про маму, щирі вітання зі святом. Учні 2 класу під керівництвом класовода Аврамишин Жанни Вячеславівни приготували матусям ще й подарунки власними руками.

Лютинськ.

Як прикро, що таке чудове свято ми святкуємо лише один раз на рік. Але в цей день маленькі лютинці проспівали, затанцювали і просто продекламували всю глибину своїх почуттів до матері.

Ось, наприклад, діти з дитячого садочку привітали віршами і піснями, навіть для любих мам затанцювали «рок-н-ролл», зачарували своїм співом Ілона Махно, Софія Пляшко, Юлія Пляшко, вокальний дует у складі Ганни Білозуб та Ірини Денеки, цікавим був подарунок від учасників танцювального гуртка СБК - танець «Кадриль». Кожен був учасником цього свята: і дорослий, і малий, з мікрофоном і без нього, на сцені і поза нею. Думали про одну єдину, неповторну жінку у своєму житті – маму. Хвала всім матерям, які дарують життя в цьому буремному світі і роблять його затишним і неповторним.

Галина ШИНКАР, директор СБК.

Кураш.

Воістину святе місце, де ми народилися, де ми живемо, де вперше почули мамину пісню і мудре батьківське слово. Україна – це квітучі сади, стежина до хати, шепіт вітру та шелест дощу. Спів птахів і рожева мальва під вікном. Краса рідного краю вражає, захоплює, чарує. Все це нам нагадує про рідну неньку, її ласку і тепло, світло її душі та щирість серця.

Вона невичерпне джерело любові і мудрості. Матір любить нас такими, як ми є, радіє за наші життєві перемоги і переживає серцем за кожне випробування, послане долею. На жаль, до нас пізно приходить розуміння й оцінка материнської любові. З тих країв, куди відходять наші матері, вороття немає. Тоді охоплює запізніле каяття: не поспішив, не дослухав, не встиг. Тому день матері – святий й найдорожчий для кожного українця.

У неділю, 10 травня, традиційно зібралися з цієї нагоди й літератори  творчого об’єднання «Журавлина», аби привітати матерів, подруг, сестер. Минулоріч свято проводилося у Вербівці, а цьогоріч - в Кураші.

У клубі зібралися майже всі жителі села, приязно зустрічали виступаючих. Члени літературно-мистецького об’єднання «Журавлина» підготовили свої виступи і вірші, прославляючи жінку, матір, дружину. З любов’ю і теплом сприймалися жителями села вірші і пісні поетів Дубровиччини, які старалися донести і виразити своєю поезією безмежну любов до матері, до жінки, до України. Долучився до виступу місцевий народний колектив, подарували присутнім пісню про матір. Неперевершеним був виступ місцевих школярів. Ось так пройшло свято Матері у Кураші.

За буденними клопотами не помічаємо, скільки в світі тепла та краси. Бо людині потрібна не стільки матеріальна підтримка, як духовне єднання. Просто відкинути буденність, розслабитися й відпочити.

За організацію та проведення свята хочеться подякувати заступнику директору терцентру Людмилі Берестень, а також вчителю від Бога з Сарненщини, уродженці Кураша Надії Свіщевській, які й організували цей чудовий відпочинок для усіх присутніх.

Знаємо, що в Україні – біда, гинуть люди на Сході, неспокій – в державі, але життя триває. Завдяки організаторам свята вдалося цього дня скрасити сіру буденність щемливими хвилинами радості та надії, що Бог пошле нашій неньці-Україні, всім нам нарешті миру.

Тетяна КОВАЛЬЧУК, с. Трипутня,

член літературно-мистецького об’єднання «Журавлина».

священна мати у солдата

10 травня голова райдержадміністрації Сергій Киркевич привітав матерів загиблих воїнів з Днем матері, вручив від себе особисто подарунки та квіти. 

У цей день побував Сергій Васильович в сім’ї загиблого військовослужбовця з села Заслуччя Віталія Мазура та поспілкувався з мамою героя Лідією Миколаївною. Віталія поховано в Житомирі, де він проживав зі своєю сім’єю. Залишилися у бійця дружина та двоє маленьких дітей.

В селі Лугове зустрівся керівник району з Лідією Іванівною, матір’ю загиблого воїна Івана Охмака (на фото справа), а в селі Велюнь - з матір’ю загиблого Олександра Ярмоліча Інною Василівною.

В щирій душевній розмові очільник району поцікавився проблемами, з якими стикаються сім’ї загиблих, та запропонував шляхи їх вирішення.

Сергій Киркевич наголосив, що біль родин загиблих воїнів –  наш спільний, тому і проблеми цих родин слід вирішувати разом. А тому жодна родина не залишиться поза увагою районної влади.

* Урожай-2015 року

Весняні роботи в зеніті

Особливості цьогорічних погодних умов, безгрошів’я в касах господарств, високі ціни на пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива та засоби захисту рослин, відіграють неабияку роль в проведенні комплексу весняно-польових робіт в сільськогосподарських підприємствах та особистих селянських  господарствах населення. Заробить не той, хто більше виростив, а той хто менше витратив – ось основа господарювання в сьогоднішніх умовах.

Рання, пізня, затяжна – усі ці додатки до весни не що інше, як спроба неготових до цього періоду, господарств та власників особистих селянських господарств списати власні недопрацювання на погодні умови. У природи свої закони, які ніхто не перенести, ні скасувати не може.

«Весняний день рік годує», – повторюємо щороку давню народну мудрість, бо саме у ці дні не лише засіваємо у землю зерно, а закладаємо базу продовольчої безпеки країни і власного   господарства, взятого окремо.

Зведеним планом розвитку агропромислового комплексу та сільських територій району на 2015 рік, під посівами сільськогосподарських культур усіх категорій господарств, прогнозується 16187 га, з них під зерновими культурами 3800 га, картоплею та овочами 5950 га, кормовими культурами 6437 га. Ярими культурами необхідно засіяти більше 8342 га площ.

Для проведення всього комплексу весняних робіт господарства забезпечені насінням ярих зернових культур, закуплено насіння кукурудзи, мінеральні добрива засоби захисту рослин. В особистих селянських господарствах населення основною поживою для  забезпечення вирощування сільськогосподарських культур є  місцеві органічні добрива – гній, попіл, послід.

Значний об’єм робіт припадає на особисті селянські господарства населення, в яких зосереджена вся посадка картоплі та овочевих культур.

Не припиняють свою господарську діяльність з вирощування сільськогосподарських культур в СПП «Україна», СПП «Хлібороб», ПСП «Промінь», СВК «Жаденський». В СПП «Україна» на всіх площах посіву озимих культур проведено підживлення, внесено органічні та мінеральні добрива під ярі культури та завершено посів ранніх ярих зернових культур, посів кукурудзи. Всі площі посіву озимих зернових підживлено і в ПСП «Промінь», завершено посів кукурудзи на всіх прогнозованих площах. Успішно завершили посів ярих зернових культур та кукурудзи на силос і в СПП «Хлібороб». Ранні ярі зернові культури посіяно і в СВК «Жаденський» Проводяться підготовчі роботи під посів пізніх зернових культур, зокрема, гречки. Роботи на проведенні всього комплексу весняно-польових робіт в зеніті як на орендованих землях сільськогосподарськими підприємствами у власників земельних паїв, так і у особистих селянських господарствах населення.

Микола КОЗУБОВСЬКИЙ, головний спеціаліст

з організації виробництва, переробки та маркетингу продукції рослинництва управління

агропромислового розвитку РДА.

Світлана СЛИВКА, студентка.

ЩОБ УНИКНУТИ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ

За прогнозами Укргідрометцентру України, з початку травня поточного року очікується значне потепління і відсутність опадів, що сприятиме підвищенню пожежної безпеки в лісах, особливо, під час травневих свят.

Пожежі, що зафіксовані поблизу лісових масивів Дубровицького лісгоспу, засвідчили необхідність збільшення обсягів профілактичних та попереджувальних заходів, спрямованих на зниження горимості лісів, мінімалізації наслідків лісових пожеж.

На сьогоднішній день лісгосп вжив ряд профілактичних та попереджувальних заходів: здійснено відмежування від усіх с/г угідь по периметру лісових масивів підприємста - створено більше 200 км мінералізованих смуг із запланованих на рік 300 км, проведено доглядів за мінералізованими смугами більше ніж на 500 км, перекриті в`їзди в лісові масиви з виставленими попереджувальними знаками, встановлено велику кількість панно, аншлагів на протипожежну тематику, працівники державної лісової охорони активно проводять агітаційно-роз’яснювальну роботу серед населення про необхідність додержання вимог пожежної безпеки в лісах, здійснюється цілодобове патрулювання лісових масивів нашого підприємства.

Дубровицький лісгосп тільки упродовж поточного року на придбання засобів протипожежного обладнання витратив більше 100 тис.грн.

Крім того, нами було ініційовано створення спільних рейдових груп з працівників державної лісової охорони лісгоспу, підрозділів МВС та ДСНС з метою виявлення порушників правил пожежної безпеки в лісах та притягнення їх до встановленої законом відповідальності.

Але всіх цих зусиль та затрат, як виявилось, недостатньо. Випадки загорянь і надалі продовжують фіксуватись державною лісовою охороною підприємства, причиною яких на 99 % є «людський фактор».

Тому адміністрація лісгоспу вкотре звертається до населення району з проханням дотримуватись вимог пожежної безпеки в лісах, в спекотні дні мінімізувати своє перебування в лісових масивах, особливо із заїздом автотранспорту, не випалювати суху трав’яну рослинність поблизу лісових масивів, а при виявленні загорянь відразу повідомляти про це в диспетчерський пункт Дубровицького лісгоспу за телефоном 2-07-21.

Олег ЛЕХКОБИТ, головний лісничий ДП «Дубровицький лісгосп».

«Україна краща для життя, Америка ‒ для відпочинку»,

або Як дубровицький школяр їздив навчатися за океан

Для більшості українців Америка залишається недосяжним континентом. Що вже говорити про навчання там. Однак виявляється  така перспектива зовсім реальна. Але через брак інформації, особливо в таких містечках як Дубровиця, вона здається неможливою. Назар Рембезі теж так думав, доки сам не потрапив до освітньої програми «FLEX», яка подарувала йому можливість не тільки побувати за океаном та познайомитися з новою культурою, а ще й півроку  провчитися у місцевій школі. Отож хлопець поділився з «Дубровицьким вісником» своїми думками та враженнями…

…про обмінну програму

 «FLEX» є безкоштовною програмою, яка фінансується американським урядом. Суть цієї програми – обмін культурами, ви показуєте українську, натомість берете щось з американської. Вона розрахована на учнів 8-10 класів. Щоб потрапити до програми, потрібно пройти всього 3 тури, але вони відсіюють значну кількість претендентів. Взагалі у відборі до «FLEX» не є головним знання англійської  мови, хоча відправляють в Америку. Організатори скоріше шукають лідерів та особистостей, які можуть здивувати. Тому англійська враховується лише на першому турі, коли визначають рівень. Якщо чесно, там потрібні лише базові знання. У другому етапі відбору дають написати 3 есе, щоб розкрити персональні якості та зрозуміти, чи готовий претендент до стресових ситуацій. Адже все-таки тебе відправляють в іншу країну на цілий рік. Третій тур складається з двох частин. Це – тест з англійської, який не впливає на відбір, та гра і співбесіда, що визначають твою комунікабельність, лідерські якості, вміння «працювати в команді».

Основною метою в програмі для мене була поїздка в Америку, щоб побачити інший світ, іншу країну. Думаю, кожному цікаво дізнатися, як живуть люди за кордоном. Я взагалі знайшов її випадково. Якось в Інтернеті наштовхнувся на відео про дівчинку з Коломиї, яка безкоштовно потрапила в Америку. Мене це зацікавило. Я подивився відеоролик і почав шукати про «FLEX» різні деталі. Тоді я був у 8 класі, але дізнався про це в лютому, тому було запізно, адже тури проходять у вересні-жовтні. Рік готувався, вчив англійську. З першого разу пройшов лише до 2 етапу. За наступний рік  усвідомив всі свої помилки і вже в 10 класі потрапив до програми».

…про американську родину

«Всіх учасників зразу ж попереджують: не очікуйте потрапити в багату американську сім’ю і жити американським життям. Це можливо, але такий випадок може бути один на мільйон. Частіше флексерів поміщають в родини середнього достатку, які живуть в маленьких містечках, щоб вони побачили справжню американську культуру. Звісно, життя у великих містах набагато насиченіше, але там не автентична культура Америки. Тому я й не сподівався, що потраплю в Нью-Йорк. Хоча були очікування, а раптом. Але все-таки я був готовий до того, що житиму в звичайній сім’ї з татом, мамою і, можливо, дітьми. Однак мене помістили в родину до одної жінки, діти якої уже виросли і роз’їхались. Звичайно, спочатку трохи засмутився, та потім поглянув на це з іншого боку. Можливо, так для мене було краще, якщо вибрала доля.

Зрозуміло, що перший час була певна ніяковість. Вона дізнавалась щось про мене, я щось про неї. Було значно легше через те, що зі мною жив інший студент по обміну з Італії. Тому я мав людину, яка розуміла мене у всьому. Якби я був з нею наодинці, було б, напевно,  важче. Але ми здружилися».

…про американський побут та їжу

«Їхній побут та їжа дуже відрізняються від наших. Наприклад, якщо ми можемо ходити в магазин кожен день після роботи, то вони закупляються раз в тиждень, тому що  магазини зазвичай розміщаються за декілька кілометрів.

З їжі найбільше мене здивував хліб у бляшанках. Вони поміщають сире тісто в консерви, яке потім просто викладають на пательню та запікають. Я дуже сумував за нашим оселедцем, в них нема такого. Є звичайно харчі, які смачніші за наші. Взагалі було цікаво спробувати американські страви, хоча їхньої національної кухні як такої немає. Американці просто запозичують кухні з різних країн світу і міксують».

…про відпочинок американців

«В них дуже популярний сімейний відпочинок. Вони кожні вихідні можуть їхати в кінотеатр, ресторан чи  боулінг з родиною. Наприклад, моя знайома зі школи разом зі своїми батьками їздила на весняних канікулах  в Діснейленд. В них не прийнято брати когось з собою, адже, якщо це сім’я, то це - сім’я. До того ж там є більші можливості для дозвілля. Я жив в такому ж за чисельністю містечку як Дубровиця, однак воно було набагато розвинутішим за інфраструктурою, ніж наше. Хоча до всього треба було довго добиратись. Для мене це було своєрідним шоком, адже школа, будинок, розважальні центри знаходились на дуже великій відстані, тому треба було або просити батьків, або шукати друзів з машиною».

… про мовний бар’єр

«Коли їхав на збори флексерів, де потрібно було розмовляти англійською, я дуже комплексував. І в перші дні в Америці  соромився того, що я щось не знав чи неправильно вимовляв. Але мені пощастило з хосткою (приймаючою мамою), тому що вона мене розуміла і казала, щоб я перепитував, якщо чогось не знатиму. Тому я весь час перепитував або шукав якийсь синонім чи пояснення. Поступово цей мовний бар’єр стерся. Звісно, після Америки мій  словниковий запас значно поповнився». 

…про стипендію

«Нас готували до того, що ми не будемо розкошувати. Якщо нам потрібні були гроші на додаткові витрати, то  ми мусили просити їх в батьків. Стипендія була 125 доларів. Це для нас багато, для них це як 400 гривень. Тобто для прожиття дуже мало. Стипендія  розрахована для того, щоб ми відвідували музеї, виставки та платили за деякі речі в школі.  «FLEX» не давав кошти на шопінг та дорогі поїздки.  Звісно, якщо ти економив, то ти потім міг собі щось купити. Годувала мене сім’я, часом хостка платила за мене на відпочинку. В американців дуже популярно купляти їжу в школі або приносити з дому. Я приносив їжу з дому. Це була також своєрідна економія. До того ж шкільна їжа в них надзвичайно шкідлива ‒ пончики, гамбургери і т.д. На зекономлені гроші я оплачував свої поїздки, зокрема, побував на фестивалі».

…про школу

«Ззовні школа виглядає, як звичайна будівля, навіть, як офіс. Всередині в кожному класі мультимедійна дошка, проектор та комп’ютер для вчителів, тобто школи повністю забезпечені технікою. Що мене вразило, так це те, що скрізь розміщені американські прапори. Взагалі в американців дуже виражене почуття гордості за свою державу.  Як у фільмах, кожен учень має свою одиничну парту та шафку на коридорі. Також в них  надзвичайно модернізовані спортивні зали. Вони забезпечені сучасною технікою та інвентарем. Американці не жаліють фінансування на спорт».

…про освітню систему

«Американська освітня система дає право вибору та певну самостійність учням. У них є три обов’язкові предмети, які вони повинні вивчати упродовж 4 років вищої школи: математика, мова та історія.  Інші дисципліни  кожен обирає собі індивідуально.  До того ж школярі самі визначають, чи вони роблять навантаження на перші роки, чи розприділяють години на весь період навчання, адже їм треба відпрацювати певну кількість годин за 4 роки. Якщо вони відпрацювали свої години в перших двох класах, то на останні роки можуть взяти легші предмети – хор або малювання. 

Наприклад, я вивчав історію Америки та американську літературу, які були для мене обов’язкові, як для флексера; математику найвищого  рівня (цю програму ми вивчали у 8 класі в Україні); хор; малювання та хімію.

Взагалі вся система навчання в них легша і вона розрахована на простіший рівень. Якщо наші учні мають «тягнути» 13-15 предметів, то американці ‒ лише 6. До того ж, якщо вони знають, в який коледж підуть, то обирають відповідні предмети. Тобто, якщо ти медик, то ти береш хімію, біологію, якщо математик – то математику. Тому вони трохи обмежені у свої знаннях, оскільки йдуть в одному напрямку. Але це їх повністю задовольняє.

Система оцінювання в американців також інша. Вчителі виставляють оцінки не цифрами, а буквами. Кожна буква відповідає певній кількості балів: А ‒ 91-100; В ‒ 76-91; С ‒ 61-76 і т.д.

Всі домашні роботи, тести чи самостійні впливають на загальну оцінку. Тому вчителі там дуже строгі до виконання домашніх завдань. Так само й учні стараються все вивчити, бо потім це «аукнеться».

…про позашкільну діяльність

«Однією з вимог програми «FLEX» було волонтерство. Нас розподіляли за «приймаючими» організаціями, в яких ми мали відпрацювати певну кількість годин. Взагалі в Америці це дуже популярно, вони більшість заходів проводять за рахунок волонтерів. Я, наприклад, допомагав організувати  благодійну ярмарку,  прибирав біля церкви.

 Також входив до так званого переробного клубу. Ми фасували матеріали: пластик - окремо, папір – окремо. І потім відносили все це до центрів переробки. Американці піклуються про навколишнє середовище, тому з школи прививають повагу до природи. Ще я відвідував хор. Він як урок, але насправді вважався позашкільним життям.

На жаль, учасників «FLEX» не брали до студентського парламенту, але я приходив на кілька зустрічей, щоб побачити, як це відбувається в них. планував також записатися на бейсбол на весняний сезон, але через ЗНО приїхав додому  і перервав програму».

…про стереотипи

«Є популярний стереотип, що американці тупі. Не говорив би так різко, вони, скоріше, обмежені у своїх знаннях. Американці можуть не знати щось додаткове, однак у свої галузі вони  обізнані чудово.

Мене найбільше вразило те, що більшість з них вірить, що кров у судинах синя. Як я з ними не сперечався, як їм не доводив, свого переконання вони не змінили. Американці думають, що коли залізо в крові контактує з киснем, вона окисляється і стає червоною, але всередині вона синя.

Ще одним стереотипом є те, що американці повні. Так, більшість з них справді нехуді. Самі американці пояснюють це тим, що в їхній їжі багато добавок. Але вони кажуть: «хоча ми повніші, зате живемо довше». І справді люди там доживають до 90 років, але це залежить більше від рівня життя, а не від харчування. Я зустрічав багато повних людей, але й бачив багато спортивних. Це все залежить ще й від людини, від того, як вона піклується про себе.

Щодо України, то американці елементарно не знають, де це. Вони думають, що ми належимо до Росії, в нас скрізь сніги та дуже холодно. Найдивніше питання, яке мені задавали: «Чи є в нас Інтернет?». Зараз про Україну багато говорять, але американські підлітки взагалі нічого не чули про події на Сході чи в Криму. Звісно, були люди, які цікавилися тим, що в нас робиться, підходили до мене, розпитували, підтримували.  Мене це приємно дивувало».

…про плани на майбутнє

«Хотілося б ще раз повернутися в Америку, щоб побачити друзів, відвідати нові місця, або ж продовжити навчання. Але точно не жити. Я усім казав: «Україна краща для життя, Америка ‒ для відпочинку». В нас люди щиріші, добріші. До того ж в них зовсім інакше світосприйняття, поняття дружби, життєвих цінностей.

Планую піти навчатись в Київ, на економічний факультет, хоча це залежатиме від результатів ЗНО».

… про життєвий досвід

«Програма «FLEX» показала, чи готовий я бути самостійним, тому що  ти потрапляєш в чужу країну, на інший континент. Нема з боку батьків, які зможуть тобі допомогти, ти сам вирішуєш власні проблеми. Це перевіряє тебе на комунікабельність, на вміння знаходити спільну мову з людьми. На мою думку, я став самостійнішим. Тому я вдячний програмі за цей досвід».

Леся КОНДРАТИК.

Пам’ятаємо, перемагаємо

Того року Україна відзначала День перемоги під гаслом «Ніколи знову». Оскільки тоді ніхто навіть не міг подумати, що це страшне «знову»  буде настільки близько. Що Росія на хвилі цинізму та пропаганди розпочне жорстоку боротьбу, що на українських територіях замайорять чужі триколори, а на очах ветеранів Другої світової війни будуть помирати їхні внуки, захищаючи Батьківщину від «братнього народу».

Тому цьогоріч  8-9 травня буде проходити під девізом «Пам’ятаємо, перемагаємо». Пам’ять про події 1939-45 р.р. може вберегти від помилок минулого, зробити нас сильнішими та мудрішими. А пам’ять про героїв тих років не дасть забути про ціну миру, яку ми сповна заплатили і, на жаль, ще й досі сплачуємо. Так, у Другій світової війні лише з Дубровицького району на фронт пішло 7500 наших співвітчизників, 300 з яких були нагороджені орденами та медалями. Лише 25 ветеранів дожили до наших днів, знову відчувши біль та втрати воєнних дій. Адже за період АТО вже загинуло 5 наших земляків (троє безпосередньо в бойових діях), 35 ‒ було демобілізовано, близько 50 ‒ поранено. Загалом зараз на Сході перебуває більше 300 дубровичан.

Тож, в ці дні вшануймо ветеранів та згадаймо сьогоднішніх бійців, сподіваючись, що найближчим часом Україна буде відзначати перемогу і в цій війні. 

долі, обпалені війною

Приклади героїзму демонструють наші земляки, яким довелося пройти стежками нинішньої війни. Як нам стало відомо за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі троє наших земляків – учасників АТО нагороджені державними нагородами: зокрема – Дмитро Булачок (на фото)з Дубровиці та Іван Борсук з Лютинська орденами «За мужність» III ступеня, Іван Охмак з Лугового такою ж високою державною нагородою (посмертно). Дмитро Булачок ніс службу біля луганського аеропорту, зазнав поранення у бою під Георгіївкою.

Городенець Федір Семенович народився 1911 року в селі Літвиця. Призваний по мобілізації до лав Червоної армії 23 травня 1944 року. Воював на І-му Прибалтійському фронті у складі 417 стрілецького полку 156 стрілецької ордена Кутузова дивізії.

В одному з боїв 2 листопада 1944 року, під час відбиття контратаки гітлерівців в момент атаки ворожої артилерії, був виведений зі строю розрахунок станкового кулемету його підрозділу. Федір Семенович ліг за кулемет, замінивши пораненого чи вбитого кулеметника, і сильним вогнем заставив гітлерівців повернутись назад, при цьому знищивши щонайменше 10 ворожих солдатів. Переслідуючи ворога, він одним з перших піднявся в атаку. За цей бій Городенець Федір був представлений до державної нагороди - ордена Слави ІІІ ступеня. А через декілька днів, 5 листопада 1944 року, в одному з наступальних боїв він був тяжко поранений.

 А згодом після лікування Городенець Федір воював уже у складі 4 артилерійської ордена Кутузова дивізії прориву РГК. Він був замковим артилерійської гармати. Останні відомості про нього містяться в іменному списку безповоротних втрат цієї ж дивізії, де зазначається, що рядовий Городенець Ф.С. пропав безвісти 4 березня 1945 року. Наймовірніше, це сталося на території Польщі…

Дука Микола Петрович

(на фото) народився 25 січня 1919 року в місті Дубровиця. Призваний по мобілізації до лав Червоної армії 10 квітня 1944 року. Воював у складі 756 стрілецького полку. Брав участь в боях на території України, Білорусії, Прибалтики. У вересні 1944 року, під час бою, при форсуванні річки в Латвії його тяжко поранило. Прийшов до свідомості в місті Кунгурі, а лікувався від поранення в місті Свердловську в евакогоспіталі №3866. Згодом знову йшов Дука Микола розмитими воєнними дорогами у складі 43 запасного стрілецького та 848 стрілецького полків. Повернувся додому в травні 1946 року.

Нагороджений медаллю «За победу над Германией», орденами «Отечественной войны» ІІ ступеня, «За мужність» ІІІ ступеня, багатьма ювілейними медалями.

По закінченню війни працював в Дубровицькому промкомбінаті, до своїх останніх днів проживав у рідному місті

СЛОВО ПРО БАТЬКА

Третього травня зустрів свою дев’яносту весну Іван Андрійович ОВЧАРОВ. Батько великої родини, ветеран Другої світової війни.

Дев’яносту весну зустрічає, як дев’ятнадцяту. Пролетіли, прошуміли літа, як розгнуздані коні… А літа були нелегкі, і життя непросте.

У далекому 1925-ому в подружжя Андрія і Євдокії Овчар народилась друга дитина – хлопчик, мамина радість і татова надія. Назвали сина Іваном. Та недовго тішилась мама, не справдились батькові надії. Тяжка праця, підступна хвороба забрали один за одним і батька, і матір. Залишились двоє сиріток - 5 і 3 років одні-однісіньки на білім світі. Взяли їх на виховання далекі родичі за клаптик землі, яким володіли батьки. Тяжке те сирітське дитинство без маминої ласки, без батькової мудрої науки. Вже тоді малим хлопцем, Іван Андрійович добре знав ціну окрайця хліба. А запах кусочка сала, який взяв без дозволу, бо дуже хотілось їсти, і досі хвилює його.

Час збігав. Хлопець підростав і пробивав собі дорогу в життя. Закінчив школу, пішов вчитися в Сарненське ремісниче училище здобуваючи професію машиніста залізничних потягів. Тут його і застала Друга світова війна. Івану Андрійовичу на той час виповнилося 16 літ. Училище евакуювали на Донбас, а потім на Урал. На Уралі працював помічником машиніста на заводі з ремонту бронепоїздів.

Натерпівся всього: були і холод, і недоїдання, і важка праця. Коли виповнилося 18-ть, пішов на фронт. Воював мужньо, віддано за рідну землю, за свій згорьований народ. Під Кенінгсбергом був поранений в ногу, яка і зараз, через 70 літ, нагадує про лихоліття тих буремних, воєнних літ.

Велику Перемогу Іван Андрійович зустрів в Мюнхені. Після остаточного закінчення війни повернувся в рідну Дубровицю з численними нагородами за мужність і відвагу та прикульгуючи на ногу.

При складанні списків під час комплектування військових формувань хтось десь чи помилково, чи навмисно дописав дві букви. Такі були часи… Так солдат став Овчаровим.

Повернувшись з війни, добрий, скромний, роботящий хлопець приглянувся гарній дівчині Валентині, яка також виросла без батька. Створили сім’ю, збудували дім, посадили сад, народили і виховали двох синів і доньку, діждалися онуків. Здавалось би, що ще треба…

Та доля посилає вже немолодому Івану Андрійовичу нове випробування. Після тяжкої, невиліковної хвороби пішла з життя дружина, залишивши його з маленьким внуком-немовлям. Дочка в цей час закінчувала навчання в інституті. Але загартований в боях солдат не розгубився, не зламався від великого горя – вистояв. Працював водієм швидкої допомоги, виховував внука Женю, а діти допомагали йому, як могли.

Невдовзі доля ще раз посміхнулась йому, подарувавши добру, щиру працьовиту жінку – Даннусю. Так її звуть в Дубровиці, і знає її кожен. Вона підтримала чоловіка у важку годину, подарувавши йому щире співчуття, доброту свого серця. Наділена великим оптимізмом, мудрістю, толерантністю, Даннуся Федорівна зуміла об’єднати два зовсім чужі кревно роди в одну велику спільну родину. Тут немає твоїх і моїх дітей, внуків і правнуків, а всі вони – наші. Та ще й пра-правнучка діждалися. У нашій родині панує любов, злагода, взаємоповага. Бо є добрий, роботящий, на всі руки майстер – Батько та вправна господиня з великим щирим серцем – Мати.

Живуть собі вдвох вже 30 років, що виповнюється в рік батькового 90-ліття. Незважаючи на поважний вік, це подружжя в усьому дають собі раду самі. Там, у дворі, зразковий порядок, в хаті, як у віночку, де живе любов, злагода, добро і гостинність. А ще там є «чарівний» круглий стіл, за яким, скільки б не було гостей, всі поміщаються. А їх у них завжди багато, бо мають рясний родовід: три сини та три доньки, 13 – правнуків і 1 пра-правнучок.

Тож у цей щасливий день спасибі Вам, рідні, за ваше тепло,

За людяність, щедрість, безмежне добро.

За те, що зростили, за те, що навчили,

За руки робочі, за хліб на столі

Уклін Вам низенький, уклін до землі.

Бажаєм здоров’я міцного довіку,

Щастя і радості - повнії ріки.

Берег спокою нехай зігріває,

А горе завжди стороною минає.

З любов’ю, діти, внуки, правнуки  і праправнучок Максим.

Найкращі вітання з нагоди свята від голови РДА Сергія Киркевича передали  ювілярові представники районної організації ветеранів війни та праці Леонід Сулаєв та Петро Козоріз. В рядках поздоровлення від очільника району подяка за життєвий шлях та побажання добра, здоров’я та мирного неба.